Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Аспекти депутатської недоторканності: сутність та поняття

Конституційно-правове врегулювання проблем, пов`язаних з інститутом депутатської недоторканності, на сьогодні посідає у політико-правовому житті України досить важливе місце. Однак, на жаль незважаючи на значну кількість спеціальних монографічних досліджень проблем парламентаризму в Україні, нині відсутні сучані фундаментальні наукові дослідження проблем інституту недоторканності взагалі та зокрема недоторканності депутатів [1,с. 230].

Сутність депутатської недоторканності полягає у тому, що народний депутат як повноважний представник народу має додаткові гарантії забезпечення його прав. І такими гарантіями виступають імунітет та індемнітет депутатів. Перш за все треба з`ясувати зміст цих понять. Стосовно поняття депутатського імунітету існує єдність поглядів як зарубіжних так і вітчизняних вчених. Його визначають як «звільнення від повинності, недоторканність», «звільнення від кримінальної та цивільної відповідальності, індивідуально успадковане, або набуте» членом парламенту [2,с.78]. Щодо терміну індемнітет, то він означає невідповідальність парламентаря за свої висловлювання та позицію під час голосування в період виконання своїх обов`язків у парламенті та його органах. Такі права гарантуються народним депутатам статтею 80 Конституції України. В частині першій ця стаття встановлює безпосередньо принцип депутатської недоторканності, визначаючи що народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. В частині другій зазначено, що народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, тобто в ній         визначено зміст і межі депутатського індемнітету. Стосовно ж частини третьої цієї статті, то вона закріплює зміст депутатської недоторканності, зокрема те, що народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані [3,ст.80]. Депутатська недоторканність також закріплена в Законі України „Про статус народного депутата України” [4,ст.27]. А особлива процедура розгляду питання про надання згоди Верховної Ради на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, передбачена зокрема в Регламенті Верховної Ради України затвердженим Постановою Верховної Ради України від 16.03.2006 року [5].

Враховуючи вищезазначені положення депутатської недоторканності важливим є її співвідношення з конституційним принципом рівноправності. Цей принцип закріплено в статті 24 Конституції України і він полягає в тому, що всі громадяни є рівними в своїх правах та перед законом, і не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками [3,ст.24]. Ключем до вирішення цього питання є аналіз змісту і мети депутатської недоторканності. Тут варто звернутися до Рішення Конституційного Суду України № 12-рп від 26.06.2003р., в якому Конституційний Суд зазначає, що недоторканність є конституційною гарантією, яка спрямована на створення належних умов для безперешкодного та ефективного здійснення депутатом своїх повноважень. Тобто недоторканність це не особистий привілей народного депутата, вона є елементом його особливого статусу, і має публічно-правовий характер [6,п.5].

Для кращого розуміння мети депутатської недоторканності треба звернутися до історії її становлення як інституту, який на сьогодні слід розуміти як сукупність правових норм, якими врегульовується особлива процедура притягнення депутата до відповідальності з дозволу парламенту. Інститут недоторканності має англійське походження, і в цій країні недоторканність спочатку розуміли не як гарантію, а як привілей. В Англії у свідомості людей органічно закріпилась думка, що парламент є судовим інститутом, а отже, члени парламенту повинні користуватися суддівськими привілеями. Оскільки особисте затримання суддів при стягненні приватних боргів було заборонено, то було визнано, що члени парламенту також не підлягають особистому затриманню за приватні борги. Спочатку цей привілей не розповсюджувався на кримінальні злочини членів парламенту й захищав їх від переслідувань лише з боку приватних осіб. Але з часом недоторканністю почали користуватися саме для забезпечення незалежності парламенту щодо уряду, і вже в середині XVIII ст. (1768 р.) йшлося про те, що недоторканність це право парламенту протистояти владі корони. Тобто тут відбувався поступовий «перехід» від привілею до гарантії. Формальне визначення ж недоторканності було вперше сформульоване у французькій хартії 1814 р., в якій зазначалось, що проти депутата під час сесії не може бути порушене кримінальне переслідування без згоди тієї палати, до якої він належить, за винятком того випадку, коли депутат був затриманий на місці вчинення злочину. Саме це визначення недоторканності з незначними відступами повторюється майже в усіх сучасних конституціях. У Франції парламентська недоторканність була започаткована у період Великої Французької революції і викликана потребами часу: підпорядковані королю суди могли переслідувати депутатів після очевидного їх непідкорення наказу короля розійтись [7,с.232].

Тобто, так історично склалося, що недоторканність має за мету унеможливити здійснення тиску на депутата шляхом висунення або порушення проти нього безпідставних звинувачень. Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 12-рп від 26.06.2003 року пояснивши, що метою депутатської недоторканності є убезпечення народного депутата України від незаконного втручання в його депутатську діяльність, і сприяння належному функціонуванню парламенту [6,п.5]. Отже вона має за мету забезпечити не особистий комфорт чи переваги народних депутатів над іншими громадянами, а забезпечити умови для належного виконання ними таких функцій і повноважень, в яких зацікавлені виборці і суспільство в цілому. І таким чином, інститут недоторканності народного депутата, з одного боку, забезпечує безперешкодне виконання ним своїх обов`язків, виключаючи можливість безпідставного притягнення до відповідальності, з іншого – він повинен перешкоджати можливості ухилятися від відповідальності депутатам, винним у скоєнні правопорушень.

Важливим є також те що в Україні не закріплено обмеження депутатської недоторканності (а саме такої її складової частини як депутатській імунітет) у виключних випадках. На відміну від України у конституціях більшості розвинутих зарубіжних країн, встановлено, що депутат не може бути притягнений до відповідальності, за винятком випадків затримання його на місці вчинення злочину. І таке положення, за умови його закріплення в Конституції України, виключить можливість дискусій на тему зловживання депутатами депутатською недоторканністю у разі вчинення ними правопорушення.

Отже, враховуючи зарубіжний досвід законодавчого регулювання розглянутих питань та виходячи з принципу рівності громадян України є підстави вважати доцільним запропонувати такий варіант закріплення депутатської недоторканності: індемнітет, тобто гарантії стосовно свободи слова мають діяти весь строк депутатської діяльності, а імунітет щодо порушення кримінальної справи, затримання та арешту – не повинен розповсюджуватися на народного депутата у випадку його затримання під час скоєння ним злочину. Таким чином депутат України залишиться достатньо захищеним, але буде менше випадків зловживання депутатською недоторканістю.

Список використаних джерел:

  1. Бондарчук О. В. «Особливості конституційно-правового закріплення інституту недоторканності депутата в зарубіжних країнах»// Держава і право Юридичні і політичні науки. Вип.37: Зб. наук. пр.. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2007.- с. 230-234.
  2. Шаповал В. М. «Депутатський індемнітет та імунітет»//Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.- Т.2.-К.,1999.- с. 78.
  3. Конституція України від 28 червня 1996 року.
  4. Закон України « Про статус народного депутата України» від 21 листопада 1992 року.
  5. Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Регламенту Верховної Ради України» від 16 березня 2006 року.
  6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України № 12-рп від 26. 06. 2003 р.
  7. Бондарчук О. В. «Поняття інституту недоторканності та його ознаки»//Держава і право Юридичні і політичні науки. Вип. 36: Зб. наук. пр..-К.:Ун-т держави і права НАН України, 2007.- с. 231-236.