1. Апарат книги

Роботу з книгою треба розпочинати з ознайомлення з нею. Це дасть загальну уяву про основну тему та ідею книги, про особливості викладу матеріалу, стиль, сприятиме плануванню дальшої роботи, раціональному розподілу часу, вибору найдоцільнішої форми записів змісту прочитаного.

Ознайомлення з книгою починається з її титульної сторінки (від лат. titulus — напис), де звичайно вказуються прізвище автора, назва, черговість видання, місто, видавництво і рік публікації. Іноді окремі з цих елементів опускаються, а додаються інші.

Підручники і навчальні посібники перед виданням розглядаються й затверджуються відповідними міністерствами, що теж зазначається на титулі книги. Так, на титульному аркуші підручників з філологічних дисциплін для університетів республіки вміщується гриф: «Допущено Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР як підручник для студентів філологічних факультетів університетів».

Внизу на титульній сторінці зазначаються місто, в якому видана книга, назва видавництва і рік видання. Ці відомості теж є певним орієнтиром, адже назва видавництва дає уявлення про характер і особливості змісту книги. Наприклад, політичну літературу публікує видавництво «Політвидав України», дослідження академічних інститутів України — видавництво «Наукова думка», вузівські підручники — «Вища школа», науково-популярні брошури — товариство «Знання», художні твори — видавництва «Дніпро» та ін.

До початку роботи з книгою крім титульної сторінки треба ознайомитися з її апаратом. Апарат книги (від лат. apparatus — пристосування) — це науково-довідкові матеріали, що їх автор, упорядник чи редактор додають, щоб проінформувати читачів про ідейно-тематичний зміст і структуру книги, щоб пояснити важкі для усвідомлення місця, схарактеризувати згадувані події й осіб, вказати використану літературу тощо. Складниками апарату книги є: анотація, передмова та вступна стаття, примітки й коментарі, словник важко зрозумілих слів, післямова, біографічна довідка про автора, покажчики, список літератури, резюме, зміст.

Інформацію, яку здобуто при ознайомленні з титульною сторінкою книги, доповнить анотація (від лат. annoto — позначаю), як правило вміщувана на звороті титульної сторінки. Це стисла характеристика змісту книжки з вказівкою, на яких читачів вона в  першу чергу розрахована. В анотаціях до художніх творів іноді подаються ще стислі відомості про автора.

Передмови до книг пишуть їх упорядники, редактори, перекладачі або автори. Подібну до передмови роль відіграє в книжці вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставляться й розв’язуються в книзі. її завдання — підготувати читача до ґрунтовного зрозуміння та засвоєння матеріалу.

Іноді в кінці книги вміщують коментарі (від лат. commentarium — записки, тлумачення) — додаткові відомості про згадувані у книзі події, історичних діячів, митців тощо. У коментарях до художніх творів іноді характеризується творча лабораторія автора, історія написання, наявні варіанти й редакції, авторські самооцінки й судження критиків. Розрізняють історико-літературні, текстологічні, реальні й лінгвістичні (мовні) коментарі.

Нарешті, книжки мають такі елементи, які орієнтують читачів у їх змісті, сприяють швидкому знаходженню потрібних відомостей. Це зміст книжки та різні покажчики. Звичайно книжки діляться на глави, розділи, підрозділи, що часто мають свої назви. Наведені в змісті, вони орієнтують читача в структурі, проблематиці й тематиці книги. У зібраннях творів, антологіях, збірниках, монографічних дослідженнях вміщують іменні покажчики. Вони допомагають знаходити ті сторінки, на яких йдеться про певних людей, іноді в них наводяться їхні імена та по батькові, дати життя, важливі факти біографії, назви основних творів тощо. Бувають ще покажчики географічних назв, періодичних видань, ілюстрацій, псевдонімів тощо.

2. Патентний документ. Патентна система в Україні та закордоном

Під патентом розуміють охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель). Розрізняють такі види патентів:

— патент на винахід — видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід;

— деклараційний патент на винахід — видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід;

— деклараційний патент на корисну модель — видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель;

— патент (деклараційний патент) на секретний винахід — видається на винахід, віднесений до державної таємниці;

— деклараційний патент на секретну корисну модель — видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці.

Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються Державним департаментом інтелектуальної власності (орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності в Україні).

Патент надає його власнику виняткове право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів, а також забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визначається, згідно з законодавством, порушенням прав, що надаються патентом.

Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі).

Реєстрація патенту здійснюється на підставі рішення про видачу патенту, для чого вносяться відповідні відомості до Реєстру. Водночас з державною реєстрацією Державний департамент інтелектуальної власності публікує у своєму офіційному бюлетені визначені в установленому порядку відомості про видачу патенту (деклараційного патенту). Протягом трьох місяців від дати опублікування Державний департамент інтелектуальної власності публікує опис до патенту, що містить формулу та опис винаходу (корисної моделі), а також креслення, якщо на нього є посилання в описі. Лише після опублікування відомостей про видачу патенту будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку (за ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір).

Сутність винаходу визначається його формулою, призначеною для визначення обсягу правової охорони, що надається патентом (деклараційним патентом). Формула містить сукупність суттєвих ознак винаходу (корисної моделі), достатню для досягнення зазначеного заявником технічного результату. Формула базується на описі й характеризує винахід (корисну модель) тими самими поняттями, що містить опис винаходу (корисної моделі).

Опис до патенту (деклараційного патенту) на винахід (корисну модель) є вичерпним джерелом інформації стосовно винаходу (корисної моделі); містить бібліографічні дані, власне опис, формулу винаходу (корисної моделі), а також креслення, на які є посилання в описі.

Патент також видається на промисловий зразок — результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Державний департамент інтелектуальної власності здійснює державну реєстрацію патенту на промисловий зразок.

Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

3. Бюлетень

Бюлетень (записка, лист, або документ з печаткою) — вид періодичного і продовжуваного видання. Бюлетені виокремлюються в самостійний вид видань за двома ознаками: характером інформації та оперативністю виходу в світ. Цим вони відрізняються від журналів, періодичних і продовжуваних збірок.

Бюлетень випускається оперативно, містить короткі офіційні матеріали з питань, що входять до компетенції організації, що його випускає (наприклад, патентний бюлетень «Промислова власність»).

Періодичні бюлетені мають, як правило, постійну рубрикацію. В окремих випадках вони можуть випускатися протягом короткого часу, обмеженого певним заходом. Часто в таких виданнях публікується не лише інформація про законодавчі, нормативні чи інші офіційні документи, а й узагальнюючі, оглядові і роз’яснювальні статті.

Відмінність між журналом і бюлетенем полягає в характері основного тексту. В журналах друкуються різноманітні матеріали: постанови уряду, статті, хронікальні замітки, белетристичні твори, репродукції з творами образотворчого мистецтва і т. п. Бюлетені присвячені якому-небудь певному колу питань (наприклад, рішення Верховної Ради України, інформація про документи, що вийшли, і т. п.).

В завдання бюлетеня входить швидке і регулярне інформування зацікавлених осіб та організацій про те нове, що є в даній галузі чи сфері діяльності установи. Максимальна оперативність виходу в світ є важливою ознакою бюлетеня як виду видання, що відрізняє його від інших видів. Бюлетені включають поточну інформацію і видаються зазвичай не рідше одного разу на квартал. Вони містять переважно короткі офіційні матеріали, що використовуватимуться в наукових, практичних, довідкових чи рекламних цілях, з питань, що входять до компетенції організації, що його випускає.

Класифікація бюлетенів розроблена недостатньо. За сукупністю ознак виокремлюють сім груп бюлетенів, що мають різне функціональне призначення: нормативний, довідковий, рекламний, бюлетень-хроніка, бюлетень-таблиця, статистичний та інформаційний бюлетень.

До нормативного відносять бюлетень, що містить матеріали нормативного, директивного чи інструктивного характеру, що видається, як правило, яким-небудь державним органом. Будучи офіційним виданням, цей тип бюлетенів містить закони, укази, постанови, накази, правила і т. п.

Довідковий бюлетень містить довідкові матеріали, розташовані в порядку, зручному для їх швидкого відшукання. Він містить інформацію про заходи, що проводяться випускаючою організацією, наприклад, про репертуар театрів і т. п.

Рекламний бюлетень публікує викладені в привабливій формі відомості про вироби, послуги, заходи для створення попиту на них.

Бюлетень-хроніка містить повідомлення, які відображають діяльність видаючої його організації і доводять до зацікавлених осіб відомості про її роботу.

Бюлетень-таблиця публікує фактичні дані цифрового чи іншого характеру, розташовані у формі таблиці і слугує початковим матеріалом для наукових досліджень чи розв’язання практичних завдань.

Різновидом бюлетеня-таблиці є статистичний бюлетень. Він відображає оперативні статистичні дані, що характеризують певну сферу життя і діяльності суспільства.

Інформаційний бюлетень відноситься до інформаційних видань і в переважній більшості випускається органами інформації. В ньому містяться відомості про опубліковані і неопубліковані праці, розташовані у формі, зручній для швидкого ознайомлення з ними.

За оформленням бюлетені майже не відрізняються від журналів, хоча й є певна специфіка. Бюлетені різноманітні за форматом. Їх видають і в настільній, і в портативній формі. В них не буває ілюстрацій. Бюлетені різноманітні і за періодичністю виходу в світ: від 1 разу на тиждень до 1 разу на квартал.

4. Класифікація ділових документів

Класифікація документів — процес впорядкування або розподілу документів по класах з метою віддзеркалення відносин між ними і складання класифікаційної схеми.

Класифікація (лат. classik — розряд, група) документів — це система їх супідрядності, використовувана як засіб встановлення зв’язків між класами документів, а також для орієнтування в їх різноманітті.

Відповідно до змісту документа, зокрема відношення інформації документа до особи, структури, предмета, напрямку діяльності укладача чи адресата, за ознаками і класифікації та групами розрізняють такі документи:

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.

2.За змістом і спеціалізацією:

— загальні;

— з адміністративних питань;

— з питань планування оперативної діяльності;

— з питань підготовки та розподілу кадрів;

— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.

3.За призначенням:

— щодо особового складу;

— організаційно-розпорядчі;

— кадрово-контрактові;

— довідково-інформаційні;

— господарсько-договірні;

— обліково-фінансові.

4.За походженням:

— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;

— особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.

5. За місцем укладення:

— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;

— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням):

— вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:

— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).

8. За ступенем складності:

— прості (односкладові) — відображають одне питання, факт;

— складні — відображають два й більше питань, фактів.

9. За стадіями відтворення:

— оригінали;

— копії, витяги, дублікати.

10. За терміном виконання:

— звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;

— термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефонограми тощо;

— дуже термінові — зі спеціальною позначкою терміну виконання.

5. Голограма як вид документу

Голограма (грец. holo — весь, повний; graph — запис і gramma — письмовий, риса, лінія) — новітній носій об’ємного зображення.

Голограма — документ, що містить зображення, запис і відтворення якого виробляється оптичним способом за допомогою лазерного променя без використання лінз.

Голограма створюється за допомогою голографії — методу точного запису, відтворення і перетворення хвильових полів. Він заснований на інтерференції хвиль — явищі, що спостерігається при додаванні поперечних хвиль (світлових, звукових і ін.) або при посиленні хвиль в одних крапках документа й ослабленні в інші в залежності від різниці фаз інтерферуючих хвиль. На фотопластинку одночасно з «сигнальною» хвилею, розсіяної об’єктом, направляють «опорну» хвилю від того ж джерела світла. Виникаюча при інтерференції цих хвиль картина, що містить інформацію про об’єкт, фіксується на світлочутливій поверхні (голограмі). При опроміненні голограми або її ділянки опорною хвилею можна побачити об’ємне зображення об’єкта.

Особливістю голографії є одержання видимого образу предмета, який має всі ознаки оригіналу. При цьому досягається повна ілюзія присутності предмета.

На голограмі запис і відтворення зображення виробляються за допомогою лазера. Якість зображення залежить від монохроматичності випромінювання лазера і здатності фотоматеріалів, які використовуються при отриманні голограм. Якщо спектр випромінювання лазера широкий, то результуюча інтерференційна картина буде не чіткою і розмитою. Тому при виготовленні голограм застосовують лазери з дуже вузькою спектральною лінією випромінювання. На якість голографічного зображення впливають умови зйомки, яку дозволяє здатність фотоматеріалів. Зовні голограма нагадує засвічений фотографічний негатив, на якому немає ніяких ознак «фотографуючого» предмета. Однак досить освітити голограму променем лазера як з’являється об’ємне зображення. Предмети знаходяться в глибині фотопластинки, як відображення в дзеркалі.

За допомогою голографії можна одержувати такі об’ємні зображення, що створюють повну ілюзію реальності предметів, що спостерігаються – зорове відчуття об’ємності, кольору (включаючи усі відтінки квітів) і ракурсу.

На голограмі зображення предмета настільки правдоподібно, що спостерігач сприймає його як реально існуючий предмет.

Голограма може бути плоскою або об’ємною. Чим більше обсяг голограми (товщина світлочутливої плівки), тим краще реалізуються всі її властивості.

Голограма відрізняється від звичайної фотографії так само, як скульптура від картини. У звичайній фотографії крапка зображення на фотопластинці відповідає деякій крапці об’єкта. У голографії кожна крапка об’єкта випускає розсіяну хвилю, що падає на всю поверхню голограми. У результаті будь-яка крапка об’єкта відповідає всієї поверхні голограми: якщо розбити фотопластинку, на якій зареєстрована голограма, будь-якої її частини досить для того, щоб відновилося зображення розсіючого об’єкта в трьох вимірах. Це нагадує ситуацію, коли розбивається об’єктив. За допомогою будь-якого з його осколків можна одержати зображення предмета.

У голографії використовується властивість когерентності лазерного променя: хвиляста поверхня (хвильовий фронт) деякого променя записується у формі ітерфераційних смуг на світлочутливий матеріал або фотопластинку, що називається голограмою. При зчитуванні голограми відновлюється вихідний хвильовий фронт. Іншими словами, лазерний промінь розщеплюється на два промені, один із яких проектується на об’єкт зйомки, і, відбите від цього об’єкта, світло потрапить на світлочутливий матеріал; другий промінь безпосередньо проектується на світлочутливий матеріал.

6. Мікрофільм

Мікрофільм (МФ) — зменшена копія документа, отримана фотографічним способом. МФ містить одне або кілька текстових і графічних мікрозображень, об’єднаних спільністю змісту.

За часом появи в зовнішньому середовищі МФ поділяються на два види: мікрофільми-копії і мікрофільми-оригінали.

МФ-оригінал — це мікрофільм першого покоління, виготовлений у результаті безпосереднього фотографування документа. Такий МФ використовується на правах або замість оригіналу документа. МФ на правах оригіналу має відмітний символ виду «п» (прописна буква українського алфавіту), що розташовують на початку або наприкінці рулону, відповідно перед і після контрольних кадрів. МФ-копія — це мікрофільм другого покоління, виготовлений у результаті послідовного копіювання МФ першого покоління n-ну кількість разів. На МФ-копії, отриманої з МФ-оригіналу, відмітний символ мають отвори (перфорації), що визначають його порядковий номер: дублікат 1-п, дублікат 2-п і т.д.

Розрізняють два основних види мікрофільмів: рулонний і мікрофільм.

Мікрофільм на рулонній плівці називається рулонним МФ. Він може складатися з одного, декількох рулонів і на одному рулоні може бути кілька мікрофільмів. Такі носії, інформація на які розміщається послідовно по всій довжині рулону — сторінка за сторінкою, креслення за кресленням, відносять до лінійних або безперервних мікрооригіналів.

Більшість рулонних МФ виробляється на стандартних фотоплівках шириною 16, 35 і 70 мм. Найбільш широко для мікрофільмування різних документів (книг, журналів, архівних матеріалів) застосовується плівка шириною 35 мм. На плівці шириною 16 мм, як правило, копіюються машинописні документи (ділові документи, звіти про НІІ і ОКР, дисертації). Великі за форматом документи (карти, креслення, схеми) копіюють на плівці шириною 70 мм. Довжина рулону мікроплівки в основному складає 30-35 м. На рулоні 35 мм плівки міститься 750-860 кадрів, а на плівці шириною 70 мм — 240-280 кадрів.

МФ зберігають у касетах, металевих коробках, поміщених у сейфах.

За простотою і швидкостю виготовлення рулонні МФ перевершують всі інші. За одна годину можна зняти до 30 000 сторінок при зйомці в апаратах з автоматичною подачею сторінок оригіналу. Перевага рулонних мікроносіїв полягає ще й у тім, що на них може бути знята велика кількість кадрів — документів, при цьому виключається можливість утрати частини сфотографованих документів. Рулонні МФ порівняно дешеві.

До недоліків рулонних МФ можна віднести: складність пошуку окремого документа в їхньому масиві; трудомісткість внесення змін і доповнень; підвищений знос плівки, оскільки при кожнім пошуку потрібен перегляд усього рулону; неможливість прямого доступу до документа й ін. Незважаючи на це, рулонні МФ широко використовуються як носії інформації при виготовленні одиничних екземплярів мікрооригіналів, при створенні архівних фондів, організації масивів документів одноразового користування в НДІ, КБ, на підприємствах і ін.; при мікрофільмуванні документів великих обсягів для мініатюризації бібліотечного і довідково-інформаційного фонду, створення його страхової частини.

Мікрофільм у відрізку — МФ на рулонній плівці у вигляді відрізка довжиною не більш 230 мм.

Відрізки МФ уперше були застосовані в 1950-х роках для збереження і ручного пошуку мікрофільмів. При використанні даної системи рулонну плівку після експонування й обробки розрізають на відрізки по 5-10 кадрів. Ці відрізки вкладаються потім у наклеєні на стандартні планшети прозорі конверти. На одному планшеті кріпиться визначена кількість конвертів. Планшети з відрізками МФ зберігаються в папці. Пошук необхідної інформації здійснюється по змісту, у якому вказуються номер планшета, а також координати кадру по вертикалі (номер конверта) і горизонталі (номер кадру).

7. Поняття «неопублікований документ»

Поняття «неопублікований документ» виступає як протилежне до понять «опублікований документ», «публікація», «видання».

Неопублікований документ не розрахований на широке розповсюдження; створений в ході діяльності організацій, окремих осіб, він відображає результати їх роботи. Неопубліковані документи лишаються в рукописному вигляді чи тиражуються в невеликій кількості примірників. До них відносяться: звіти про науково-дослідницьку роботу та дослідно-конструкторські розробки, дисертації (за винятком виданих у вигляді наукової доповіді), рукописи алгоритмів і програм, проекти і кошториси, технічні умови, стандарти підприємств, раціоналізаторські пропозиції, неопубліковані заявки на винаходи, депоновані рукописи, рукописи перекладів, аналітичні огляди.

Неопубліковані документи оформляються, як правило, засобами машинопису чи друкуються на принтері ЕОМ, реєструються в органах інформації і бібліотеках для відображення в інформаційних виданнях чи базах даних цих органів. Більшість документів цього масиву створюються безпосередньо в ході чи одразу після завершення наукового дослідження чи виробничої роботи, що робить їх особливо цінними.

За загальною кількістю назв число неопублікованих документів, що щорічно з’являються, перевищує випуск опублікованих, а за важливістю, новизною, актуальністю, унікальністю і достовірністю інформації, оперативністю виходу та іншими інформаційними якостями вони часом перевершують опубліковані документи.

Основними видами неопублікованих документів є звіт про науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, дисертація, депонований рукопис, науковий переклад, оглядово-аналітичний документ.

В межах неопублікованого виділяється непублікований документ — призначений для одноразового використання, необхідний для ухвалення або виконання безпосередніх управлінських рішень, такий, що містить первинні початкові фактичні відомості, показники, параметри і т.д. Сюди відносять адміністративно-господарську, організаційно-розпорядливу, бухгалтерську, технологічну, постачальницьку і подібну документацію. Неопубліковані документи служать основою для складання нових узагальнюючих документів.

Н.Кушнаренко вважає, що неопублікований документ призначається для одноразового використання, необхідний для прийняття і використання безпосередньо управлінських рішень, що містять початкові вихідні, тобто фактичні дані, показники, параметри та інше.

Щодо терміна-визначника «документ, що не публікується», то його однозначне трактування викликає сумнів, а точнійше є помилковим, тому, що жодний фахівець навіть найвищого рівня не може визначити або передбачити подальшу долю рукописного того або іншого документа, навіть особистих листів чи щоденників, записок, адміністративно-господарських, планово-економічних, організаційно-розпорядчих, фінансових, технологічних, конструкторських та інших матеріалів. Тобто документи, що належать особі або окремій установі, в майбутньому можуть набути міжгалузевого, державного, або міжнародного значення, коли через ряд причин (політичних, економічних, історичних) виникне необхідність у їхній публікації у різних видах і типах документів — від монографій, збірників матеріалів до газетних публікацій. Особливо цей рух спостерігається у нестабільні політичні та економічні періоди. Ці фактори ще раз ставлять під сумнів використання терміна «неопубліковані документи» в наукової діяльності.

По загальній кількості назв число неопублікованих документів, що щорічно з’являються, перевищує випуск опублікованих, а по важливості, новизні, актуальності, унікальності і достовірності інформації, оперативності виходу і іншим інформаційним якостям вони часом перевершують опубліковані документи.

Практичне завдання

Дайте порівняльну характеристику періодичного видання, що продовжується. Вивчіть структуру та реквізити.

Для порівняння ми обрали два україномовних журнали з права – «Право України» та «Юридична Україна».

Тематика публікацій.

На сторінках видання «Право України» публікуються науково-теоретичні та практичні матеріали з:

• актуальних загальнотеоретичних та галузевих правових питань, правозастосовної практики, а також пропозиції до законодавства, зарубіжний правовий досвід;
• конституційної, судово-правової та адміністративно-правової реформ;
• практики Європейського суду з прав людини, Конституційного, Верховного, Вищого господарського, Вищого адміністративного судів України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, міжнародного комерційного арбітражу, третейських судів тощо.

Обсяг — 250-350 сторінок.

«Юридична Україна» — науково-практичне видання для юристiв-професiоналiв, що пропонує своїм читачам розмаїття високоякiсної правової iнформацiї з усіх галузей права.

Крiм публікації наукових статей, велику увагу «Юридична Україна» придiляє висвiтленню практики здiйснення судочинства судами загальної юрисдикцiї, а також регулярно друкує огляди рiшень Конституцiйного Суду України i Європейського суду з прав людини.

Обсяг — до 120 сторінок.

 

Реквізити періодичного видання «Право України»

 

Галузь науки:       юридичні науки

Періодичність:     12 разів на рік

Мова видання:     українська, російська, англійська (змішаними мовами)

Засновники: Міністерство юстиції України; Конституційний Суд України; Верховний Суд України; Вищий господарський суд України; Генеральна прокуратура України; Національна Академія правових наук України; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Всеукраїнська громадська організація «Спілка адвокатів України»; Трудовий колектив редакції журналу «Право України»

Головний редактор:       Святоцький Олександр Дмитрович, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук

Заступники головного редактора:    Ковтун Г.В., Шевчук С.В. (перший заступник)

Відповідальний секретар:       Давиденко О.М.

Наукова рада:      Баулін Ю.В., Варфоломеєва Т.В., Воронова Л.К., Гетьман А.П., Грошевий Ю.М., Ківалов С.В., Костенко О.М., Кузнєцова Н.С., Мамутов В.К., Нор В.Т., Опришко В.Ф., Панов М.І., Поляков Б.М., Рабінович П.М., Селіванов А.О., Селівон М.Ф., Семчик В.І., Тацій В.Я., Тихий В.П., Шемшученко Ю.С., Шумило М.Є.

Члени редколегії: Барабаш Ю.Г., Битяк Ю.П., Бойко А.М., Борисов В.І., Бошицький Ю.Л., Буткевич В.Г., Денисов В.Н., Захарченко Т.Г., Зеленецький В.С., Ізовітова Л.П., Карпачова Н.І., Коваленко В.В., Козюбра М.І., Комаров В.В., Корнякова Т.В., Кротюк В.Л., Крупчан О.Д., Кубко Є.Б., Лемак В.В., Луць Л.А., Микієвич М.М., Оборотов Ю.М., Оніщенко Н.М., Орзіх М.П., Орлюк О.П., Пасенюк О.М., Пацурківський П.С., Петришин О.В., Пилипенко П.Д., Побірченко І.Г., Погрібний О.О., Притика Д.М., Пушенко О.Г., Середа Г.П., Серьогіна С.Г., Сіренко В.Ф., Скакун О.Ф., Скрипнюк О.В., Скулиш Є.Д., Сташис В.В., Татьков В.І., Теплюк М.О., Тимошенко В.А., Тимченко І.А., Тищик Б.Й., Харитонов Є.О., Чушенко В.І., Шаповал В.М., Шевченко Я.М., Шепітько В.Ю., Шицький І.Б., Ющик О.І., Ярема А.Г., Ярмиш О.Н.

 

Реквізити періодичного видання «Юридична Україна»

Галузь науки:       юридичні науки

Періодичність:     12 разів на рік

Мова видання:     українська

Засновники:          СП «Юрінком Інтер», Київський регіональний центр Академії правових наук України

Головний редактор:       Примак Володимир Дмитрович, кандидат юридичних наук

Відповідальний секретар:       Тимощук Ірина Степанівна

Члени редколегії: Галянтич М.К., д-р юрид. наук; Закалюк А.П., д-р юрид. наук; Крупчан О.Д., канд. юрид. наук; Коваленко В.В., д-р юрид. наук; Ковальський В.С., канд. юрид. наук; Копиленко О.Л., член-кор. НАН України; Мироненко Н.М., д-р юрид. наук; Скрипнюк О.В., д-р юрид. наук

Члени редакційної ради:         Авер’янов В.Б., д-р юрид. наук; Воронова Л.К., д-р юрид. наук; Гончаренко В.Г., д-р юрид. наук; Закалюк А.П., д-р юрид. наук; Коваленко В.В., д-р юрид. наук; Копиленко О.Л., д-р юрид. наук; Крупчан О.Д., канд. юрид. наук; Кубко Є.Б., д-р юрид. наук; Луць В.В., д-р юрид. наук; Маляренко В.Т., д-р юрид. наук; Мамутов В.К., д-р юрид. наук; Мироненко Н.М., д-р юрид. наук; Нижник Н.Р., д-р юрид. наук; Панов М.І., д-р юрид. наук; Підпалов Л.В.; Притика Д.М., д-р юрид. наук; Рабінович П.М., д-р юрид. наук; Руденко М.В., д-р юрид. наук; Сегай М.Я., д-р юрид. наук; Селівон М.Ф., канд. юрид. наук; Скрипнюк О.В., д-р юрид. наук; Теплюк М.О., канд. юрид. наук; Шаповал В.М., д-р юрид. наук; Шемшученко Ю.С., д-р юрид. наук

Список використаної літератури

1. Зиновьева Н. Б. Документоведение: Учеб.-метод. пособие. — М.: ИПО Профиздат, 2001. — 208 с.
2. Ілюшенко М. П., Кузнєцова Т. В., Лівшиц Я. З. Документознавство. Документ і системи документації. — К, 1998.
3. Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / УДНДІАСД; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. — К., 2000. — 162 с.
4. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Т-во Знання , КОО, 2000. – 460 с.
5. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учеб. для вузов. — 5-е изд., стереотип. — К.: Знання, 2004. — 459 с.
6. Ларьков Н.С. Документоведение: Учебное пособие. — М., 2004.
7. Швецова-Водка Г. Типологія документа: Навч. посіб. для студ. ін-тів культури. — К.: Кн. палата України, 1998. — 80 c.