Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення біографії особистості та життєвого шляху

1.1. Категорія життєвого шляху особистості у психології

1.2. Розуміння про становище життєвої перспективи

Розділ 2. Емпіричне дослідження біографії особистості та життєвого шляху

2.1. Формування вибірки та опис методів дослідження

2.2. Методика оцінки ситуаційних особливостей життєвого шляху та перспектив особистості

2.3. Аналіз одержаних результатів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В сучасній психологічній науці існує значна кількість концепцій життєвого шляху особистості. Це зумовлено низкою причин. По-перше, категорія життєвого шляху особистості у багатьох психологічних концепціях є змістовним інтегруючим поняттям, за допомогою якого можна узгодити і систематизувати цілу низку явищ індивідуального розвитку людини. Інтерпретації феноменів людського буття із застосуванням категорії життєвого шляху у філософії, соціології, педагогіці і психології, особливо — у практичній психології, набувають повноти, системності та остаточного значення. В сучасній психології, особливо в практичній, приділяється велика увага окремим складовим життєвого шляху, серед яких — життєві і психологічні ситуації, проблеми і кризи, психологічний час особистості, проектування життєвого шляху, методи і техніки життєдіяльності, вчинок та інші, що складають певну поняттєву систему і мали б узгоджуватись між собою.

По-друге, специфічною умовою, за якої відбувається дослідження проблем життєвого шляху особистості сьогодні, є ситуація суспільної кризи, під час якої загострюються всі життєві і сутнісні проблеми індивіда. Це вимагає від особистості рефлексії своїх вчинків і поведінки, здібностей, інтенцій і нахилів, а також планування своєї поведінки у найближчій і віддаленій перспективі, формування умінь і навичок розв’язання різного роду конфліктів і проблем, узгодження своїх життєвих планів і задумів з власними можливостями, з одного боку, та з суспільними умовами — з іншого.

По-третє, велика кількість практикуючих психологів, що надають кваліфіковану допомогу особистості в скрутних для неї життєвих ситуаціях, на емпіричному рівні оперують поняттями життєвого шляху, оскільки саме останні є адекватними змісту і результатам психокорекційної і психотерапевтичної практики.

По-четверте, постійна підвищена увага з боку науковців, методологів — соціологів і психологів до зазначеної проблеми зумовлюється й тим, що подальша розробка проблеми життєвого шляху особистості вимагає конкретизації, уточнення, систематизації та узагальнення основних понять цієї категорії.

Усі ці проблеми складали предмет уваги значної кількості радянських і пострадянських, вітчизняних та зарубіжних дослідників, таких як К. А. Абульханова-Славська, А. Адлер, Б. Г. Ананьєв, Л. І. Анциферова, О. Г. Асмолов, Г. О. Балл, Н. А. Бердяєв, Л. С. Виготський, М. Вебер, Е. Дюркгейм, І. С. Кон, Д. О. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, К. Левін, С. Д. Максименко, А. Маслоу, В. О. Моляко, С. Московічі, К. Роджерс, С. Л. Рубінштейн, В. Франкл, Е. Фромм та багато інших, що здійснювали вивчення проблеми на загальнометодологічному рівні. На рівні конкретних теоретико-експериментальних і прикладних досліджень проблеми життєвого шляху були предметом таких дослідників, як О.Ф.Бондаренко, М. Й. Боришевський, Л. Ф. Бурлачук, Є. І. Головаха, О. А. Донченко, В. П. Казмиренко, О. В. Киричук, З. Г. Кісарчук, В. В. Клименко, Г. С. Костюк, О. О. Кронік, І. П. Маноха, В. Ф. Моргун, В. В. Москаленко, В. Г. Панок, Ю. Н. Пахомов, В. В. Рибалка, В. А. Роменець, М. Л. Смульсон, В. О. Соловієнко, Л. В. Сохань, О. Б. Старовойтенко, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, Ю. М. Швалб, С. І. Яковенко, Т. С. Яценко та ін.

Здійснений нами аналіз літературних джерел засвідчив, що більшість публікацій з цієї проблематики присвячено розвиткові окремих аспектів проблеми життєвого шляху, які можуть скласти певну картину життєвого шляху особистості. Проте важко не помітити, що створення відповідної інтегруючої категорії вимагає обґрунтованого розгляду. Виправданим в цьому зв’язку постає бажання осягнути, як поступово складається цілісна категорія життєвого шляху особистості у всій її повноті. Зазначені обставини зумовили вибір теми даного дослідження: „Вивчення біографії особистості та життєвого шляху”.

Мета: здійснити теоретичний аналіз життєвого шляху особистості у вітчизняній і зарубіжній психології на основі узгодження базових понять.

Завдання дослідження:

— вивчити сучасний стан розробки проблеми життєвого шляху особистості у науковій психологічній літературі.

— з’ясувати концептуальні засади дослідження категорії життєвої перспективи;

— дослідити особливості та умови проектування життєвого шляху особистістю, зокрема студентською молоддю.

Об'єктом дослідження є процес дослідження життєвого шляху особистості у вітчизняній і зарубіжній психології.

Предметом дослідження є теоретичні та експериментальні моделі дослідження психологічного змісту, становлення і розвитку поняттєвого апарату категорії життєвого шляху особистості.

Методи дослідження

1. Теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої теми у сфері психології з метою відбору і систематизації фактичного матеріалу.

2. Емпіричне дослідження: анкетування.

3. Систематизація, порівняння, співставлення здобутих фактів, узагальнення результатів дослідження.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення біографії особистості та життєвого шляху

1.1. Категорія життєвого шляху особистості у психології

Дослідження проблем життєвого шляху особистості відбувається в основному у межах психологічних підходів, для яких є характерним намагання відійти від позитивістської концепції, тобто не обмежуватись встановленням загальних закономірностей.

У теоріях психоаналізу З. Фройда, індивідуальної психології А. Адлера, аналітичної психології К. Юнга, транзактного аналізу Е. Берна особистість не тільки вивчається, — вона піддається психотерапевтичним впливам і корекціям, які здійснюються на основі усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними [8, с. 143].

У межах гуманістичного підходу в працях А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франка, Ф. Перлза уявлення про людину полягають в тому, що це істота, яка перебуває в стані розвитку, прагне самоактуалізації, їй притаманна свобода волі, вона має можливість приймати рішення і брати на себе відповідальність [8, с. 143].

Категорія життєвого шляху особистості є однією із найважливіших категорій практичної психології. Найбільш близькими до неї за змістом є такі поняття, як “психологічна проблема” і “психологічна ситуація”, “життєва ситуація”, “життєва криза”, “життєва перспектива”, “доля” та ін., які входять до категоріальної системи практичної психології.

Як вихідну категорію практичної психології, яка може виконувати системотворчу функцію, В. Г. Панок пропонує психологічну проблему, — проблему, яка постає перед особистістю і є головним моментом для практичного психолога, підставою для застосування методів психологічної корекції, головним мотивом для практичного психолога або соціального працівника, який породжує суб’єктивний або об’єктивний запит на діяльність соціальної або психологічної служби [8. с. 144].

Психологічна проблема є наслідком протиріччя між очікуваними результатами поведінки і реальними результатами дій людини. При цьому категорія психологічної проблеми навіть в процесі свого визначення вимагає розгляду інших категорій, які відповідають внутрішнім і зовнішнім умовам життєдіяльності особистості (В. В. Рибалка, Т. М. Титаренко та ін.) [8, с. 144].

Психологічна ситуація виникає, по-перше, тоді, коли реальні обставини перешкоджають досягненню мети, задоволенню потреб або коли вони тлумачаться як такі, що містять певні перешкоди або проблеми. А, по-друге, ще однією причиною виникнення психологічної ситуації є наявність внутрішніх перешкод, які відображають особистісні психологічні проблеми людини.

Психологічні ситуації мають різний рівень усвідомленості: від неусвідомлюваних, які виявляються на емоційному рівні, через частково усвідомлювані до цілком усвідомлюваних, що можуть бути сформульованими вербально. Сюди слід додати ситуації, які усвідомлюються неправильно, наприклад, внаслідок застосування захисних механізмів.

Поняття життєвої ситуації особистості визначається сукупністю обставин життєдіяльності, природних і соціальних чинників, які певним чином, прямо або опосередковано, впливають на поведінку людини, її стан і внутрішній світ, зумовлюють зміст і напрями її розвитку, сприяють виникненню та розв'язанню проблем. Життєва ситуація складається з усвідомлюваних особистістю обставин своєї життєдіяльності та обставин неусвідомлюваних, які хоча й існують об’єктивно, але не помічаються людиною. Це вимагає дослідження механізму взаємодії психологічних проблем і життєвих ситуацій в процесі поступового усвідомлення особистістю умов своєї життєдіяльності. При цьому ми вважаємо, що між поняттям ситуації і поняттям проблеми немає значної різниці. Точніше, ситуацію створює низка проблем, проблема визначає певну ситуацію. Осмислення життєвої ситуації відбувається на основі внутрішніх проблем. Іншими словами, звичайна життєва ситуація може бути основою для перетворення на психологічну ситуацію, за якою стоїть певна проблема. Це робить можливим таку ситуацію, коли певний психічний настрій формується впродовж довгого часу, навіть впродовж цілого життя, щоб потім раптом змінити звичні реакції людини на звичайні життєві проблеми [8, с. 146].

Життєвою кризою називають період, більш-менш довгий, протягом якого модифікується особистість, змінюється спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху, тобто сценарій життя (Т. М. Титаренко) [8, с. 146].

Причинами кризи можуть бути як зовнішні (війна, аварія, репресії, стихійні лиха, соціальні катаклізми, насилля, смерть родича або розлука тощо), так і внутрішні події, які відбуваються у вигляді “раптової” переоцінки цінностей, настання неможливості жити за старим сценарієм або керуватись старим життєвим задумом. Дія зовнішніх причин може бути дуже сильною і негативною, не залишаючи людині багато можливостей для зміни ситуацій, у які вона потрапляє. Незважаючи на це, внутрішні причини є важливішими, оскільки за одних і тих же несприятливих зовнішніх умов люди з різним досвідом і загартованістю, з різним загальним настроєм здатні до різного переживання кризового стану.

Можна вказати на парадоксальну закономірність, яка особливо характерна для сьогодення. З одного боку, чим екстремальніші зовнішні умови, в яких опиняється людина, тобто чим ворожішим стає довкілля, тим вірогідніше, що для виходу з кризи їй залишаються тільки можливості внутрішніх резервів. Але, з другого боку, в умовах, на перший погляд далеких від екстремальних, ці резерви, її внутрішні потенції, якщо вони не реалізуються людиною достатньою мірою, якщо в них немає потреби, можуть ставати джерелом кризи, вихід з якої потребує допомоги із зовні. З точки зору психології такі внутрішні проблеми не менш цікаві, ніж психологічні проблеми, які переживає людина під час подолання явно негативних кризових ситуацій, що виникають внаслідок зовнішніх причин.

Розгляд категорії життєвого шляху, врахування того факту, що послідовність життєвих подій складається не випадково, а згідно з необхідністю вирішення певних життєвих ситуацій і проблем, призводить до необхідності включення до складу системи понять практичної психології поняття життєвої стратегії. Як правило, під життєвою стратегією розуміють сукупність життєвих планів і програм особистості, які вона будує на основі уявлень про себе, своє минуле і майбутнє, відповідно до своїх бажань, потреб, життєвих цілей і прогнозів (В. О. Моляко, В. А. Роменець, Л. В. Сохань, С. І. Яковенко) [12, с. 269].

Поняття долі дозволяє розглянути життєвий шлях під широким кутом зору. Це поняття є широко вживаним. Визначають долю людини моменти вирішення найважливіших життєвих ситуацій і проблем, які відіграють на життєвому шляху роль “поворотних пунктів”. Ці моменти створюють нові подальші ситуації і нові більш або менш сприятливі умови для їх вирішення. Проблема долі породжує, з одного боку, питання про співвідношення зумовленого, нормативного, передбачуваного, а з іншого боку, — власної активності людини, її здатності протистояти зумовленості, впливаючи на перебіг життєвих подій.

Важливим для дослідження проблем життєвого шляху особистості є той факт, що кожне із зазначених понять пов’язане з іншими, кожне з них зумовлює інше. Таким чином, з’являється можливість дослідити життєвий шлях особистості як систему певним чином пов’язаних між собою понять. Разом з тим, застосування цих понять у найпоширеніших напрямах сучасної практичної психології дає можливість застосувати результати різних психологічних підходів для розгляду проблем, що виникають під час дослідження життєвого шляху.

Категорія життєвого шляху є узагальнюючою щодо таких понять, як “життєвий цикл”, “онтогенез”, “час життя” і “віковий розвиток”. Вона створює можливості для пояснення численних тенденцій у межах однієї біографії. Жива людина має життєвий світ — відкриту систему, яка поряд із більш-менш визначеною лінією розвитку має численні “чернетки”, гіпотези, варіації і навіть несподівані імпровізації [12, с. 270].

Підсумовуючи, слід зазначити, що, по-перше, категорія життєвого шляху стає найбільш узагальнюючою і ефективною насамперед тому, що вона дозволяє звернути головну увагу на здатність людини бути особистістю, бути самостійною, самоактуалізованою, на те, що, врешті-решт, тільки вона сама є творцем власної біографії, головним режисером своєї унікальної долі. Названі положення складають основу концепції подієво-біографічного підходу (Є. І. Головаха, О. О. Кронік, Л. В. Сохань та ін.) [12, с. 270].

По-друге, ця категорія дозволяє вказати на залежність досягнутого від минулого людини, яке безпосередньо або опосередковано впливає на неї, а також від об’єктивних умов, у яких відбувається її життя. Це дає можливість врахувати той факт, що вплив минулого людини та сучасних умов існування на її майбутнє має багатоаспектний, багатовимірний і багатоваріантний характер.

По-третє, категорія життєвого шляху дозволяє розширити поняття умов існування людини за рахунок їх включення в широкий культурно-історичний контекст, у певну низку суспільно-історичних подій, традицій, звичаїв, які стосуються етносу, держави, поєднуючи біографічне з історичним [12, с. 271].

Розвиваючись, особистість творить як свою історію, так і історію свого часу. Загалом, хоча вирішальними для розгортання життєвого шляху виявляються життєва подія і конкретний вчинок, але наявність життєвого проекту, здатність людини не тільки до вибору зовнішніх умов, а й до їх формування в певних межах, не можуть не вплинути на її здатність до вибору конкретної життєвої стратегії. І якщо з більшою упевненістю про вирішальний вплив на життєвий шлях особистості подій і вчинків можна говорити у її ранньому віці, то для зрілої людини більш значущою і характерною є її здатність (звісно, за умов наявності життєвого досвіду, життєвого плану, бажання і волі) до вибору та формування обставин і вчинків. Такий підхід до особистості дозволяє простежувати, з одного боку, вплив культурно-історичного часу на людину, а з другого, — вплив людини на свій час. Останній може бути в окремих випадках значним або навіть вирішальним.

Нарешті, категорію життєвого шляху можна розглядати у поєднанні із поняттям творчого шляху особистості (В. О. Моляко, В. А. Роменець), який є шляхом постійної модифікації особистісного світу з метою творення людиною самої себе. Якщо життєвий шлях можна уявити вичерпаним, то творчий шлях розвивається неначе в паралельній площині і може виглядати як постійне піднесення до нових висот, яке, в кращому разі, фізично закінчується після досягнення людиною чергової висоти, а в гіршому — раптово обривається під час чергового сходження [12, с. 272].

Категорію життєвого шляху окремої людини можна, таким чином, віднести, з одного боку, до розуміючої соціальної психології і, насамперед, критичного підходу, а, з другого, — до одного із напрямків практичної психології, спорідненого з останніми її течіями (О. Ф. Бондаренко, О. В. Киричук, В. Г. Панок, Т. М. Титаренко, Т. С. Яценко та ін.) [12, с. 272].

Проектування життєвого шляху особистості нерозривно пов’язано із зовнішніми умовами існування людини, зокрема з поняттям історичного часу. Історичний час, у якому живе людина, накладає певні межі як на розвиток суспільства загалом, так і на можливості розвитку кожної людини, на умови її існування.

Згідно з культурологічними та історіософськими концепціями О. Шпенглера, А. Тойнбі, Л. М. Гумільова та інших дослідників, умови життя в історичному плані можуть бути різними, тому що суспільство, а точніше — етнос, який його створює, може перебувати на різних етапах свого довготривалого розвитку [5, с. 68].

Запропонована категоріальна система в багатьох аспектах узгоджується з основними течіями у практичній психології. Так, категорія життєвого шляху особистості використовується в психоаналітичному підході, який робить наголос на реконструкції життєвого шляху особистості, намагаючись віднайти зв’язок між негативними переживаннями дитинства та неврозами дорослої людини. Проте можливості використання цієї категорії далеко не вичерпуються психоаналітичним підходом. Одне з понять життєвого шляху, а саме поняття життєвої ситуації використовується біхевіористським підходом, який приділяє основну увагу не минулому, а теперішньому, пропонуючи певний аналіз поточних ситуацій і засоби вирішення проблем людини в процесі психокорекції. У свою чергу, гуманістична та когнітивна психологія орієнтуються на структуру цінностей людини, на її життєві плани і перспективи [5, с. 69].

1.2. Розуміння про становище життєвої перспективи

Усвідомлення та переживання людиною життєвої перспективи починається в ранній юності, впливає на побудову особистістю життєвого шляху, розгортання процесу життєтворення, виступає показником зрілості особистості, тому юнацький вік заслуговує на більш пильну увагу, порівняно із іншими віковими етапами розвитку людини. У зв'язку із труднощами і дискусіями щодо визначення періодизації життєвого шляху особистості, доцільно дотримуватись думки О.В. Толстих щодо ділення людського життя на зрозумілі всім етапи: дитинство, отроцтво, молодість, зрілість, старість, і розглядати юність як перший етап молодості [9, с. 61].

«Життєва перспектива» — це система уявлень людини про можливе майбутнє, не завжди бажане, але нерідко — очікуване з тривогою і побоюванням. Згідно з Є.І. Головахою, поняття «життєва перспектива» ширше за поняття «майбутня часова перспектива» і доцільніше для використання при характеристиці основних часових, структурно-змістових компонентів, пов'язаних із уявленнями людини про власне майбутнє. Життєві цілі та плани, ціннісні орієнтації є ядром життєвої перспективи, її основною функцією — регулятивна, смисловою віссю — мета, «картину майбутнього», на яку орієнтується індивід при побудові ієрархії цілей і засобів їх досягнення. Формування життєвої перспективи залежить, насамперед, від вікових особливостей сприйняття теперішнього, минулого і майбутнього, має динамічний характер і відбувається протягом всього життя людини [5, с. 70].

Зростання самосвідомості підлітка, поява першого часового новоутворення — «почуття дорослості» призводять до розуміння безперервності часового плину, закладають основи для появи в подальшому можливостей реконструкції минулого, передбачення майбутнього, його організації. У підлітковому і ранньому юнацькому віці формується механізм вищих психічних функцій, які забезпечують процес цілепокладання, що призводить до появи перших життєвих цілей-напівмрій, а дещо пізніше — життєвих планів. Мрії і фантазії людини входять до системи уявлень про майбутнє як складові бажаної картини майбутнього (не обов'язково реалістичної чи здійсненої згодом) поряд із очікуваннями неприємних подій, тривогами і побоюваннями, що можуть відбутися у житті кожної людини і яких, по можливості, потрібно уникати [5, с. 71].

Згідно з результатами сучасних досліджень індивіди у віці 18-23 роки мають цілісні уявлення про часову перспективу: виділяється найбільш значуща часова орієнтація, що залежить від психічного складу, часові уявлення будуються на основі індивідуальних переживань і спостережень. Саме у період юнацтва уявлення про час переходять на найбільш високий рівень і наближаються до абстрактного відображення часу, при чому особистий досвід, побудований на власному переживанні і безперервності сприймання часу, виступає головним фактором у становленні даних уявлень і понять. Слід зазначити, що в юнацькому віці ще невідоме відчуття швидкоплинності часу, його реальної обмеженості для здійснення всіх мрій і планів, що створює позитивний емоційний фон. У зв'язку із цим О.В. Посацький висловив припущення, що у ранній юності образ майбутнього є складним інтегративним утворенням, яке охоплює ціннісні орієнтації, перші життєві плани, плановані та очікувані події, елементи рефлексії та самооцінки, засвоєні стереотипи поведінки, настанови та емоційне ставлення до майбутнього.

Для юнацького віку характерне розкриття діалектичного зв'язку минулого, теперішнього і майбутнього, формування життєвих планів, абсолютизація перспективної орієнтації. Мрії, фантазії, пошуки ідеалу, спрямовані у майбутнє прагнення, сприяють поступовій побудові реальних життєвих планів, пов'язаних із вибором майбутньої професії чи роду діяльності. Формування життєвих планів, утворення усталеного ядра ціннісних орієнтацій особистості на основі узагальнення поставлених цілей та ієрархізації мотивів діяльності виступає найхарактернішою рисою юнацтва.

Отже, становлення узгодженої життєвої перспективи у юнацькому віці є свідченням наявності потенціалу розвитку особистості у майбутньому та виступає основним фактором, від якого залежить подальше життя людини та рівень її соціальної ефективності й успішності.

Ранній юнацький, або старший підлітковий, вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій – спрямованості на певні цінності – еталони життя. Зокрема, хлопці виявляють орієнтацію на «гарних і вірних друзів», «здоров'я», «діяльне життя», тоді як дівчата – на «кохання», «цікаву роботу», «щасливе сімейне життя». Ціннісні орієнтації розширюють межі соціальної ситуації розвитку, виводять юнака на вищий рівень стосунків зі світом. У нього формується готовність до професійного та життєвого самовизначення. Провідною ж характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє [5, с. 73].

Юнацький вік – це вже значне коло діяльностей. Юнаки тяжіють до різних видів активності, що виявляється у широкому спектрі ціннісних орієнтацій. Зміст останніх засвідчує: якщо підліток – це «відкриття «Я», то юнак – «відкриття себе в світі» [5, с. 73]. За цих умов постає завдання на впорядкування своїх стосунків зі світом, пошук свого місця у ньому.

Найважливішою характеристикою ранньої юності виступає орієнтація на майбутнє, яка створює позитивний емоційний фон ставлення особистості до себе, стимулює її активність і є основою її розвитку.

Процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи ціннісних уявлень виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості молодої людини. Особливості протікання даного процесу умовно подають у вигляді трьох взаємопов'язаних етапів:

— на першому етапі відбувається переоцінка цінностей та ідеалів, якими керувалась особистість до цього. А тому власний досвід життєдіяльності виступає важливим джерелом ціннісних орієнтацій;

— на другому етапі засвоєння цінностей проходить не лише шляхом утворення цілісних функціональних одиниць емпіричних уявлень, а й комунікативних – через засоби масової інформації і пропаганди;

— необхідною умовою, основою третього етапу є діяльність, виражена в особистих внутрішніх відношеннях до об'єктивних умов свого буття [5, с. 74].

Усвідомлення свого місця в майбутньому, своєї життєвої перспективи є центральним новоутворенням психічного і особистісного розвитку в цьому віці.

Проблеми ціннісних орієнтацій юнацького віку торкається Н. Є. Бондар при дослідженні формування особистісної репрезентації життєвого шляху.

Вона вважає, що юнацький вік є порою життєвого, соціально-рольового, професійного, особистісного, морального самовизначення та індивідуалізації (усвідомлення власної неповторності) [5, с. 74].

Юність потребує від особистості знання власних можливостей та перспектив. Ця вимога задовольняється у процесі вироблення власного світогляду, смисложиттєвого та ціннісного вибору, формування життєвих планів та програм.

Саме юнацький вік є сензитивним для утворення ціннісної орієнтації як стійкого елемента життєвої перспективи. Основними характеристиками ціннісних орієнтацій є їх зміст та ступінь сформованості ієрархічної структури.

За результатами дослідження студенти зосереджують свою увагу переважно на життєвій перспективі. В усвідомленні ціннісних аспектів життєвого шляху спостерігається тенденція до недиференційованого або слабкодиференційованого відображення ціннісних орієнтацій. У кожного другого юнака або дівчини існує конфлікт у ціннісній сфері між професійними та позапрофесійними цінностями. Для більшості характерна мотивація, орієнтована на вирішення проблем власної самореалізації, спілкування, навчання та майбутньої професії. Серед домінуючих цінностей переважають " вічні " для цього віку : " цікава робота ", " дружба ", "щасливе сімейне життя ", " любов" [9, с. 63]. Щодо сімейної та професійної життєвої лінії уявлення юнацтва наближаються до середньостатичних. Стосовно освітніх, кар'єрних, добробутних перспектив справедливим є висновок про їх завищенність, нереалістичність.

До аналізу ціннісних орієнтацій студента звертається В. В. Пічурін, досліджуючи структуру та динаміку життєвої позиції особистості. В основу життєвої позиції особистості він ставить цінності. Осмислення особистістю диференційованості своєї системи цінностей виступає конкретним показником усвідомлення свого життєвого шляху, перспетиви. При цьому найбільш значущі для людини цінності, на його думку, будуть в першу чергу визначати її життєву позицію, а значить відігравати вирішальну роль в її професійній діяльності.

Більшість молодих людей пов'язує своє уявлення про майбутнє з отриманням цікавої і захоплюючої роботи, яка вимагає глибокої професійної підготовки.

У процесі професійної підготовки, з однієї сторони, необхідна самореалізація як постійний елемент практичного вираження свого" Я" , а з другої – осмислення власної духовності постійного зворотнього звязку між власними вчинками і цінностями, між активністю і самоконтролем, між особисто запропонованими перспективами і досягнутими результатами .

На думку В. Т. Лісовського , на престижність тієї чи іншої професії серед молоді впливає не тільки популярність її в суспільстві, але й система цінностей, прийнята соціальними і професійними групами, сім'ями та самим індивідом [9, с. 64].

Юнацький вік співпадає із навчанням у вузі. Саме на першому курсі формується відношення молодої людини до навчання, до майбутньої професійної діяльності, продовжується активний " пошук себе ", формуються якості професійно грамотного сучасного спеціаліста. І тут велику роль відіграє успішна адаптація до нових для них вузівських умов.

Виділяють такі три форми адаптації студентів – першокурсників:

1) формувальну… (стосується пізнавально-інформаційного пристосування до нового середовища, до структури вищої школи, до змісту навчання в ній, її вимог до своїх обов'язків);

2) суспільну… (відбувається процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників та інтеграції цих же груп зі студентським оточенням в цілому);

3) дидактичну… (стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі) [9, с. 64].

Важливим компонентом ціннісної самосвідомості є її життєві орієнтації. Вони виконують функції включення суб'єкта в тій чи іншій формі соціальної діяльності і виступають як відносно самостійні, функціонально єдині підсистеми ціннісних уявлень про певні сфери діяльності і пов'язані з ними соціальні цінності.

Життєва орієнтація формується в залежності від того, носієм яких цінностей є те чи інше коло занять для людини, і якого значення набувають дані цінності в її свідомості.

Як компонент молодіжної свідомості, життєва орієнтація включає в себе всі характерні для ціннісних орієнтацій рівні :

— емоційний, що характеризується, в першу чергу, соціальними почуттями;

— когнітивний, що виражає свідому спрямованість на форми життєдіяльності;

— поведінковий, що виражає готовність зайнятися тією чи іншою діяльністю [9, с. 65].

В юності проходять глибокі зміни в системі життєвих цінностей, відбувається ломка уявлень, відмова від ілюзій, з'являються нові погляди, переконання, оцінки.

Розділ 2. Емпіричне дослідження біографії особистості та життєвого шляху

2.1.Формування вибірки та опис методів дослідження

При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей:

Експериментальна група А)студенти У курсу психологічного факультету (20 студентів)

Експериментальна група Б)студенти І курсу психологічного факультету (20 студентів);

1. Якість вибірки.

Характеристики основної групи піддослідних відповідають характеристикам вибраної нами популяції за наступними критеріями:

1) студенти від 18 до 25 років;

2) студенти психологічного факультету.

З метою підвищення репрезентативності вибірки припускається порівняльний аналіз емпіричних даних основної групи А та контрольної групи Б.

В даному емпіричному дослідженні, у відповідності з планом, була використана методика дослідження соціального інтелекту (використано 4 субтести: "Історії із завершенням", "Групи експресії", "Вербальна експресія", "Історії з доповненнями";

Вибір даних психодіагностичних методик обумовлений метою нашого дослідження: вивчення соціального інтелекту.

Головним методом емпіричного дослідження проблеми зв’язку ставлення до себе і ставлення до інших нині вважається лабораторний експеримент. Саме в дослідженнях, виконаних за цим методом, було отримано винятково цікаві результати і зроблено важливі висновки.

2.2. Методика оцінки ситуаційних особливостей життєвого шляху та перспектив особистості

В даному емпіричному дослідженні ми використали методику“Психологічна автобіографія“. Ця методика належить до ситуаційних психодіагностичних методик і була розроблена для оцінки ситуаційних особливостей життєвого шляху та перспектив особистості. Методика дозволяє виявити особливості сприйняття значущих життєвих ситуацій, а саме найбільш важливих подій в житті людини. Це особливі ситуації тісно пов’язані з особистістю досліджуваного. Називаючи значущі події свого життя, людина переломлює їх через своє “ Я “[1, с. 344].

Методику «Психологічна автобіографія» можна віднести до проективних методик, оскільки відповіді досліджуваних характеризуються невизначеністю та неоднозначністю. На перший план виступає особистісне значення відповідей – як змістовних характеристик названих подій ( тип, вид ), так і їх формальних особливостей ( кількість, “ вага “, вказана степінь значущості, час подій ).

Надійність даної методики полягає в тому, що вона дає можливість “ вловлювати “ найтонші нюанси в психічному стані досліджуваного. Тому надійність методики можна розуміти як аспект валідності.

Методика характеризується високою поточною валідністю ( достовірність відмінностей по всім показникам, як правило від р < 0,05 до р < 0,001 ) і може використовуватися як при обстеженні соматично здорових, так і соматично хворих [1, с. 345].

Техніка проведення дослідження

Для отримання свідчень про переживання, пов’язані з найбільш значущими сферами життя, досліджуваному пропонується перерахувати найбільш важливі, з точки зору досліджуваного події минулого і майбутнього життя. Кількість подій не обмежується. Потім досліджуваного просять дати кількісну оцінку кожній події і вказати приблизну дату. Розроблений бланк обстеження, а також таблиці обробки даних.

Далі опишемо основні показники за якими проводиться аналіз результатів обстеження.

1. Продуктивність сприйняття образів життєвого шляху ( визначається по кількості названих подій ).

2. Оцінка подій.

А. Значущість життєвих подій ( визначається за “ вагою “, якою наділяє досліджуваний ту чи іншу подію ).

Б. Степінь впливу подій ( відповіді досліджуваного поділяються по степені впливу на події, які здійснюють значний вплив ( 4 – 5 балів), помірний вплив ( 3 бали), малий вплив ( 1 – 2 бали)).

3. Середній час ретроспекції та антиципації подій ( для отримання показника середнього часу ретроспекції подій слід сумувати час, який пройшов після кожної вказаної події і поділити отриману суму на загальну кількість подій минулого. Аналогічно визначається показник середнього часу антиципації подій.

4. Зміст подій.

А. Тип і вид значущих подій.

Типи подій :

І. Біологічний ( наприклад травма, народження дитини ).

ІІ. Особистісно – психологічний ( наприклад, вибір життєвого шляху, події пов’язані з використанням вільного часу ).

ІІІ. Тип подій, які належать до змін фізичного середовища ( наприклад : землетрус, політ )

ІV. Події, які належать до змін соціального середовища ( шлюб, просування по службі).

За видом події можуть належати до наступних життєвих сфер:

1. батьківська сім’я;

2. шлюб;

3. діти;

4. місце проживання;

5. здоров'я;

6. “ Я “;

7. суспільство;

8. міжособистісні відносини;

9. матеріальне становище;

10. навчання, підвищення кваліфікації;

11. робота;

12. природа.

Методика “ Тест двадцяти суджень “ ( Хто я такий ? )

Дана методика дозволяє визначити соціальну підсистему “ образу Я “, в якій відображені сприймання, оцінка та переживання людиною самої себе – носія певних соціальних відносин ( або встановити так звану “ соціальну ідентичність “ за Ф. Патакі ) [1, с. 346].

«Тест двадцяти суджень» являє собою особистісний опитувальник, варіант нестандартизованого самозвіту, який наближений до проективних методик дослідження особистості. Дає можливість дослідити само відношення індивіда.

Методика запропонована М. Куном і Т. Мак — Партландом у 1954 році. Теоретичною основою створення даної методики є розроблюване М. Куном розуміння особистості, операціональну сутність якої можна визначити через відповіді на питання: “ Хто я такий ? “, яке людина задає собі сама, чи яке їй задає інша особа [1, с. 347].

«Тест двадцяти суджень» заснований на використанні не стандартизованого самоопису з наступним контент – аналізом, який проводиться на основі виділення таких категорій :

1. судження – найменування ( ім'я, вік, етнична приналежність );

2. соціально – рольові судження;

3. оцінні судження;

4. форми активності й схильності;

5. “фізичне Я “;

6. компетентність – самовизначення;

7. особистністні характеристики;

8. інші судження.

Вибір даних психодіагностичних методик обумовлений метою нашого дослідження: вивчення впливу Я – концепції на визначення життєвих перспектив у юнацькому віці.

На нашу думку, для вивчення образу “ Я “, життєвого шляху особистості найбільш доцільно використовувати проективні методики, які дають можливість вивчити суб’єктивну сторону життя людини.

2.3. Аналіз одержаних результатів

В дослідженні взяли участь 40 студентів віком 18 – 25 років. Дослідження проводилось з студентами психологічного факультету університету „Україна”.

Дослідження проводилось груповим методом з середини січня до початку березня 2009 року.

Отже опишемо результати даної методики.

Як ми вже зазначали, дана методика є ефективною при вивченні життєвого світу особистості, який завжди є опосередкуванням її внутрішнього світу. Методика дозволяє визначити найбільш важливі події, які мали місце у минулому індивіда, а також визначити певні бажані для неї життєві плани, задуми до реалізації яких вона прагне, тобто дає можливість виявити перспективу особистісного розвитку.

В результаті кількісної та якісної обробки результатів були отримані відповідні показники, які будуть описані нижче згідно визначених у попередньому параграфі параметрів.

1. Продуктивність сприйняття образів життєвого шляху.

В цілому, повинна бути вказана достатня кількість подій. Чим більше подій називає досліджуваний, тим вища його загальна продуктивність, що характеризує, як правило, насиченість психологічного часу, легкість актуалізації образів минулого і майбутнього, а також адекватність психічного стану і соціальну адаптованість. Особливо важлива ознака наявність відповідей про майбутні події та сумні. Чим менше таких відповідей, тим більше хвилювання за майбутнє, витіснення хвилюючих подій і психотравмуючих подій минулого. В таблиці 2.1. наведені дані, які свідчать про наявність достатньої кількості подій у відповідях досліджуваних – 25,08 %.

Таблиця 2.1.

Кількість подій

Загальна кількість подій	Кількість минулих подій	Кількість майбутніх подій	Кількість радісних подій	Кількість сумних подій
25,08 %	14,12 %	11,12 %	21,59 %	3,48 %

Даний показник загальної кількості подій збігається з нормативними даними.

Як ми вже зазначали, це свідчить про високу продуктивність та насиченість психологічного часу індивіда. Проте, врахування тільки кількісного показника не достатнє. Для виявлення особливостей життєвого шляху, перспектив особистості не менш важливим є якісний показник. Мається на увазі зміст подій. Часто відмічаються несерйозні та легковажні відповіді ( наприклад, вперше спробував алкогольні напої; люди і покемони ( популярні герої з мультфільму ) будуть жити на Марсі тощо ).

Якшо повернутися до кількості подій, то, як ми бачимо з таблиці, переважають радісні події – 21,59 %. Це означає, приблизно 21,59 % досліджуваних надали перевагу радісним подіям.

При порівнянні з кількістю сумних подій ми бачимо значне переваження радісних подій. Показник сумних подій становить 3,48 %. Можливо, така тенденція пов’язана з юнацьким максималізмом, коли людина ніби дивиться на світ через рожеві окуляри, звертаючи увагу на приємні, веселі сторони події, не враховуючи при цьому наслідків чи труднощів, які можуть виникати на шляху до досягнення цілі.

Також, як ми бачимо, переважає кількість минулих подій (14,12 %) порівняно з майбутніми (11,12 % ). Звичайно, майбутнє є більш невизначеним і непередбачуваним, тому і події майбутнього називається менш впевнено. Майбутнє пов’язане з прогнозуванням, плануванням подальшого життя і, переважно, називаються події найближчого часу.

2. Оцінка подій.

А. Значущість життєвих подій.

Чим більша “ вага “ життєвих подій, тим вища значущість тих чи інших подій ( бажаних, майбутніх чи минулих, а також подій, які належать до різних типів і видів).

Таблиця 2.2.

Вага подій

Загальна “вага“ подій	“Вага“ минулих подій	“Вага” майбутніх подій	“Вага” радісних подій	Вага” сумних подій
81,44 %	37,25 %	48,70 %	98,59 %	8,59 %

Отже найбільш значущими є події майбутнього ( 48,70 % ) і радісні події ( 98,59 % ).

Тобто 48,70 % відповідей досліджуваних вказують на значущість майбутніх подій і 37,25 % — минулих.

Відмінність між показниками значущості радісних і сумних подій більш різка : радісні події – 98,59; сумні – 8,59 %.

Такі результати можна пояснити специфікою юнацького віку. Як відомо, для цього віку характерно прагнення визначити власні цілі, перспективи, знайти себе і своє місце у житті. Проте досягнення поставлених цілей вимагає відповідальності, наполегливості і терпіння, що не завжди враховується у юності. Молодь вступає у доросле життя з великими планами, задумами і одночасно, не маючи достатнього досвіду, не будучи готовими долати перешкоди на шляху до реалізації власних цілей.

Б. Степінь впливу подій.

Таблиця 2.3.

Кількість подій

Кількість значних подій	Кількість подій помірного значення	Кількість менш значних подій
21,27 %	2,08 %	1,57 %

Перевага надається більш високим оцінкам подій. Називаються головні події життя і зрозуміло, що вони здійснюють значний вплив.

3. Середній час ретроспекції і антиципації подій.

Найбільш важливий діагностичний показник – віддаленість названих подій в минуле. Чим вона менша, тим більше людина відкрита досвіду теперішнього. Чим більша віддаленість подій в минуле (середній час ретроспекції), тим більша степінь їх реалізованості. Чим більша віддаленість подій в майбутнє (середній час антиципондії), тим більша степінь їх потенційності.

Таблиця 2.4.

Середній час антиципації і ретроспекції подій

Середній час антиципації Радісні події	Середній час антиципації Сумні події	Середній час антиципації Події в цілому	Середній час ретроспекції Радісні події	Середній час ретроспекції Сумні події	Середній час ретроспекції Події в цілому
3,25%	0,19%	3,44%	4,19%	0,70%	4,89%

У відповідях спостерігається схильність називати більш віддалені події минулого і більш близькі майбутнього. Легше пригадати минулі події ніж передбачити майбутні, які характеризуються невизначеністю, особливо в наш час.

В цьому аспекті нас найбільше цікавить середній час антиципації подій, оскільки він визначає цілі особистості, перспективи її розвитку. Як ми вже зазначали, чим більша віддаленість подій у майбутнє, тим більша степінь їх потенційності, тобто можливості реалізувати їх. Для цього необхідні знання своїх здібностей, інтересів, що приходять в процесі самопізнання.

Якщо цього немає, то індивід не може визначити свої цілі, тобто переживає певні труднощі в особистому самовизначенні.

За результатами нашого дослідження переважає показник середнього часу ретроспекції : 4,89%, а показник середнього часу антиципондії становить 3,44 %. Середній час ретроспекції вказує на міру реалізованості минулих подій, тобто, на основі цього можна робити висновки наскільки повноцінним є життя людини. Це може бути показником рівня задоволеності життям.

Переважання середнього часу ретроспекції може вказувати на те, що у цьому віці є тенденція “ жити сьогоднішнім днем” не задумуючись, особливо, над майбутнім.

5. Зміст подій.

Тип і вид значущих подій.

Даний показник дає змогу виявити найбільш значущі для юнацького віку події, тобто події, які посідають важливе місце у житті юнаків. Цей показник характеризує змістовну сторону відповідей досліджуваних.

Якщо розглянути тип подій, то тут на перший план виступають події, пов’язані з особистісно – психологічними змінами ( наприклад, вибір життєвого шляху, події пов’язані з проведенням вільного часу). Серед відповідей досліджуваних зустрічаються, наприклад, такі : “Дуже гарно зустріла Новий рік”; “Виїзд за кордон”; “Почав займатися спортом”; “Стану аптекарем” та ін). Події даного типу назвали 44,48% досліджуваних ( ІІ тип).

Увага до власної особистості — типове явище у даному віці. Відкриття власного “Я”, самопізнання, самоаналіз займають важливе місце у житті юнаків та дівчат, і є важливою умовою становлення особистості у ранньому юнацькому віці.

На другому місці події, які належать до змін соціального середовища ( шлюб, просування по службі ). Події цього типу зустрічаються у 34,27 % досліджуваних ( ІV тип подій ).

В цій сфері переважали події майбутнього і типовими відповідями були такі : “ Одружуюся “; “Буду мати престижну роботу” ”Куплю авто”, тощо).

Відсутність конкретних відповідей може свідчити про не чіткість представленості у свідомості індивіда конкретних цілей та задач, а також способів їх досягнення.

Далі , за значущістю, ідуть події біологічного типу ( травма, народження дитини) – І тип подій, йому належить 8,83% відповідей досліджуваних. Тут називались такі події, як :”Переніс операцію”; “Народження сестрички”. Багато відповідей пов’язані із створенням у майбутньому власної сім’ї.

Щодо подій, пов’язаних із зміною фізичного середовища (землетрус, політ) то вони виявились не важливими. Можливо, це пояснюється байдужим ставленням до екологічних проблем, низьким рівнем екологічної самосвідомості, культури.

Виділення виду подій дозволяє визначити найбільш важливі сфери життя у юнацькому віці.

Серед виду подій домінуючими є події життя, пов’язані з власним “Я”. Як ми вже говорили, переживання пов’язані з відкриттям свого “Я” характерні для цього віку. 26,6% відповідей належить до цього виду. Сюди можна віднести події пов’язані з особистими переживаннями певних подій, наприклад, першого кохання; тут мова йде про “відкриття” в собі нових почуттів та їх переживання.

На другому місці – події пов’язані з навчанням та підвищенням кваліфікації – 25,89% досліджуваних відзначали події, пов’язані з даною сферою життя, як важливі. Сюди входить професійне самовизначення, тобто визначення професійних інтересів, схильностей. І знову ж таки тут переважають загальні відповіді : ”Одружуся”; ”Отримаю роботу, яка мене цікавить”.

Звичайно, дане питання цікавить старшокласників, адже перед ними стоїть завдання професійного самовизначення, виявлення та усвідомлення своїх інтересів, здібностей і відповідно, вибір спеціальності.

10,36% досліджуваних відмітили важливість сфери між особистісних стосунків. Центральне місце тут належить спілкуванню з ровесниками, друзями, як з дівчатами, так і з хлопцями. Наприклад, “познайомився з людиною, яка стала моїм найкращим другом”; “гарно провів з друзями своє день народження”, тощо.

Спілкування у цьому віці займає важливе місце, адже через інших, в процесі взаємодії з іншими індивід пізнає себе.

Менш важливими є події пов’язані з роботою (16,61%), одруженням (6,14 %), сім'єю, матеріальним становищем (3,70 %). Це, можливо, пов’язано з тим, що ці події, пов’язані з більш далекою перспективою, а події, пов’язані з навчанням та спілкуванням – ближньою.

Хоча відповіді пов’язані з даною сферою життя займають значне місце серед загальної кількості відповідей, але не є домінуючими для даного віку.

Найменш значущі події пов’язані з батьківською сім'єю ( — 0,40 % ) та здоров'ям ( — 1,40 % ). Це зумовлено прагненням відокремитись від батьківської опіки і самостійно планувати своє життя.

Легковажне становлення до власного здоров'я є наслідком браку інформації щодо здорового способу життя, несформованістю відповідального ставлення до фізичного стану організму.

Також спостерігається відсутність інтересу до суспільного життя, відсутність активної громадянської позиції (1,80 % досліджуваних згадали про події пов’язані із суспільними змінами).

І знову констатуємо відсутність зацікавленості зовнішнім природнім середовищем ( 0,31 % ).

Отже, узагальнюючи все вище сказане можна виділити такі основні аспекти:

Методика «Психологічна автобіографія» дозволяє визначити важливі минулі події, які мали місце в житті людини, а також визначити перспективи її розвитку.

Аналіз та узагальнення результатів дослідження за даною методикою дозволяє зробити наступні висновки :

1. В цілому можна говорити про високу продуктивність сприйняття образів життєвого шляху.

Відмічається тенденція до переважання кількості радісних подій – 21,59 % над сумними подіями.

Також переважає кількість минулих подій – 14,12 % порівняно з майбутніми – 11,12 %.

2. Найбільш значущими є події майбутнього і радісні події. Різниця між значущістю радісних і сумних подій досить велика: 98,59 % і 8,59 %. Такі результати можуть бути наслідком юнацького оптимізму та максималізму.

3. Щодо степені впливу подій, то перевага надається більш високим оцінкам, оскільки індивід називає важливі події свого життя і, зрозуміло, що вони здійснюють значний вплив на особистість.

4. У відповідях спостерігається схильність називати більш віддалені події минулого (середній час ретроспекції) і більш близькі майбутнього (середній час антиципації).

5. У житті юнаків важливе місце займають події пов’язані з розвитком власного “ Я “ (це стосується і виду, і типу подій). Також важливе значення надається подіям, які пов’язані із змінами соціального середовища (34,27 %) та подіям, які пов’язані з міжособистісними стосунками (10,36 %). Поряд із значущістю власного “ Я “ (26,6 %) важливе місце займає навчання. (25,89%)

Достатня увага у відповідях досліджуваних надається подіям пов’язаним із роботою (6, 61 %), одруженням (6,14%), матеріальним становищем (3,70 %).

Найменше значення надається подіям, що пов’язані з батьківською сім'єю (- 0,40 %) та здоров'ям (- 1,40 %).

Висновки

Категорія життєвого шляху є узагальнюючою щодо таких понять, як “життєвий цикл”, “онтогенез”, “час життя” і “віковий розвиток”. Вона створює можливості для пояснення численних тенденцій у межах однієї біографії. Жива людина має життєвий світ — відкриту систему, яка поряд із більш-менш визначеною лінією розвитку має численні “чернетки”, гіпотези, варіації і навіть несподівані імпровізації.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, по-перше, категорія життєвого шляху стає найбільш узагальнюючою і ефективною насамперед тому, що вона дозволяє звернути головну увагу на здатність людини бути особистістю, бути самостійною, самоактуалізованою, на те, що, врешті-решт, тільки вона сама є творцем власної біографії, головним режисером своєї унікальної долі.

«Життєва перспектива» — це система уявлень людини про можливе майбутнє, не завжди бажане, але нерідко — очікуване з тривогою і побоюванням. Згідно з Є.І. Головахою, поняття «життєва перспектива» ширше за поняття «майбутня часова перспектива» і доцільніше для використання при характеристиці основних часових, структурно-змістових компонентів, пов'язаних із уявленнями людини про власне майбутнє. Життєві цілі та плани, ціннісні орієнтації є ядром життєвої перспективи, її основною функцією — регулятивна, смисловою віссю — мета, «картину майбутнього», на яку орієнтується індивід при побудові ієрархії цілей і засобів їх досягнення. Формування життєвої перспективи залежить, насамперед, від вікових особливостей сприйняття теперішнього, минулого і майбутнього, має динамічний характер і відбувається протягом всього життя людини.

Методика «Психологічна автобіографія» дозволяє визначити важливі минулі події, які мали місце в житті людини, а також визначити перспективи її розвитку.

Аналіз та узагальнення результатів дослідження за даною методикою показав наступні результати:

1. В цілому можна говорити про високу продуктивність сприйняття образів життєвого шляху. Відмічається тенденція до переважання кількості радісних подій – 21,59 % над сумними подіями. Також переважає кількість минулих подій – 14,12 % порівняно з майбутніми – 11,12 %.

2. Найбільш значущими є події майбутнього і радісні події. Різниця між значущістю радісних і сумних подій досить велика: 98,59 % і 8,59 %. Такі результати можуть бути наслідком юнацького оптимізму та максималізму.

3. Щодо степені впливу подій, то перевага надається більш високим оцінкам, оскільки індивід називає важливі події свого життя і, зрозуміло, що вони здійснюють значний вплив на особистість.

4. У відповідях спостерігається схильність називати більш віддалені події минулого (середній час ретроспекції) і більш близькі майбутнього (середній час антиципації).

5. У житті юнаків важливе місце займають події пов’язані з розвитком власного “ Я “ (це стосується і виду, і типу подій). Також важливе значення надається подіям, які пов’язані із змінами соціального середовища (34,27 %) та подіям, які пов’язані з міжособистісними стосунками (10,36 %). Поряд із значущістю власного “ Я “ (26,6 %) важливе місце займає навчання. (25,89%)

Достатня увага у відповідях досліджуваних надається подіям пов’язаним із роботою (6, 61 %), одруженням (6,14%), матеріальним становищем (3,70 %).

Найменше значення надається подіям, що пов’язані з батьківською сім'єю (- 0,40 %) та здоров'ям (- 1,40 %).

Список використаних джерел

1. Анастази А. Психологическое тестирование: учбовий посібник. — СПб. ; М. ; Харьков: Питер, 2001. — 686 с.
2. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій. — К. : Каравела, 2005. — 399 с.
3. Вірна Ж. П. Прогнозування життєвих перспектив в умовах психолого — педагогічого супроводу розвитку дітей загальноосвітньої школи // Практична психологія та соціальна робота. — 2006. — № 2. — С. 1-4
4. Выготский Л.С. Психология. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2000
5. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. — К.: Наукова думка, 1988. – 143 с.
6. Головінський І. Педагогічна психологія: Навч.посібник для вищої школи. — К. : Аконіт, 2003. — 287 с.
7. Гуцало Е. Система тестових завдань та творчих задач з психології: Модульний контроль знань студентів педагогічного університету. — Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. — 174, с.
8. Копець Л. В. Психологія особистості. — К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. — 458 с.
9. Кравченко Т. "Життєві сценарії" сім'ї та їхній вплив на соціальний розвиток особистості // Педагогіка і психологія. -2002. -№ 1-2. — С. 61-67
10. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: Навчальний посібник для вищої школи. — К.: Наукова думка, 1999. — 215, с.
11. Одолінський В. Г. Життєві перспективи старшокласників: мотивація та чіткісь уявлення // Практична психологія та соціальна робота. — 2006. — № 9. — С. 70-72
12. Посацький О.В. Особливості образу майбутнього в юнацькому віці / Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка / За ред. Максименка С.Д. — К., 2004. — Т. 6. — Вип. 3. — с. 264 – 272
13. Психологія: Підручник для студ. вуз. /За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип. — К. : Либідь, 2001. — 558 с.
14. Психологические тесты: Тестирование интеллекта /Сост. Э. Р. Ахмеджанов. — М.: ТОО "Лист", 1996. — 318, с.
15. Соціологія: Підручник / Ред. Віктор Городяненко,. — 3-те вид., перероб. і доп. — К. : Академія, 2006. — 542 с.
16. Толстых А.В. Возрасты жизни. — М.: Молодая гвардия, 1988. – 223 с.
17. Цимбалюк І. М. Психологія: Навчальний посібник: ВД "Професіонал", 2004. — 214 с.
18. Чаплигін А. Соціальна реадаптація у життєвій перспективі // Соціальна психологія. — 2004. — № 5. — С. 20-24
19. Шадських Ю. Г. Психологія і педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. — Львів : Магнолія 2006, 2007 . — 319, с.