Аналіз витрат виробництва і формування фінансової діяльності підприємства

Розділ 1. Теоретичні основи формування та управління структурою витрат виробництва

1.1. Сутність, класифікація витрат виробництва

1.2. Нормативно-правове регулювання витрат виробництва

1.3. Роль калькулювання собівартості в управлінні витратами

1.4. Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності та управління структурою витрат ЗАТ «ЮРІЯ»

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2. Аналіз фінансової діяльності підприємства

2.3. Аналіз системи управління витратами підприємства

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Удосконалення управління структурою витрат підприємства ЗАТ «ЮРІЯ»

3.1. Проблеми управління витратами підприємства

3.2. Резерви зниження собівартості продукції підприємства

3.3. Шляхи удосконалення управління структурою витрат підприємства

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність. У трансформаційній економіці України підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств змушує підприємців та менеджерів до пошуку ефективних методів управління господарською діяльністю. Це зумовлює потребу у формуванні ефективних систем управління виробничо-господарською діяльністю вітчизняних підприємств. Показником успішної роботи підприємств є наявність прибутку, зростання обсягів виробництва та забезпечення конкурентоспроможної продукції. Внутрішнім чинником успішної фінансово-господарської діяльності підприємств є зменшення витрат виробництва.

На сьогоднішній день кожне підприємство намагається не тільки вижити на ринку, але й бути процвітаючим і отримувати високі прибутки. Найкращий спосіб збільшити прибутки — це знизити витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників діяльності підприємства. В сучасних економічних умовах дозволити собі певною мірою ігнорувати облік, аналіз, планування та контроль витрат виробництва може лише підприємство-монополіст, доходи якого значно перевищують затрати, і для якого не має значення питання розробки цінової політики. З цієї причини собівартість продукції стала об'єктом наукових досліджень багатьох вчених, а її калькулювання — однією зі сфер, яка зазнала істотного реформування з прийняттям Національних стандартів бухгалтерського обліку.

Досліджуючи витрати такі вітчизняні і зарубіжні науковці, як, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, Т.П. Карпова, Л.В. Нападовська, Ю.С. Цал-Цалко, В.М. Панасюк, О. Попов, стверджують: реальним напрямом зменшення витрат є система управління ними. Науковці вважають, що інформаційне забезпечення управління витратами підпорядковується, як класичній системі обліку, так і традиційній системі управлінського обліку. Але, крім світової теорії і практики, існує декілька моделей управління витратами, зокрема і кореляція витрат та доходів. Так, С.Ф. Голов розглядає управління витратами як принципово нову систему, яка дає змогу чітко відстежувати, аналізувати й контролювати витрати, Т.П. Карпова вважає, що управління витратами включає такі елементи: планування, нормування, облік, калькулювання, економічний аналіз, контроль, регулювання та прогнозування витрат, О. Попов: управління витратами – це розробляння і реалізація управлінських впливів, заснованих на використанні економічних законів щодо формування та регулювання витрат підприємства відповідно до його стратегічних і поточних цілей. Управління витратами – складова система управлінського обліку.

Водночас дослідження науковців не містять єдиного трактування сутності поняття управління витратами, ними чітко не визначено основних завдань управління витратами, не сформовано системного підходу до управління витратами підприємств за умов динамічного і конкурентного ринкового середовища.

Стабільність і розвиток будь-якого суб’єкта підприємництва на конкурентному ринку залежатиме, передовсім, від створення ефективної системи управління витратами. Для формування системи управління витратами необхідно визначити структуру цієї системи, яка повинна містити складові (елементи) які взаємодіють між собою відповідно до поставлених завдань. Розмір витрат є основним чинником для оцінювання ефективності діяльності підприємства, а також значно впливає на формування фінансового результату підприємства. Через це управління витратами потребує детального вивчення та удосконалення.

Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.

Управління витратами передбачає управління процесами та факторами, що впливають на формування витрат, їх рівень та склад, головне в якому –попередження нераціонального використання ресурсів.

Актуальність проблем, пов’язаних з управлінням витратами і формування фінансової діяльності підприємства обумовили вибір теми, мети, завдання, предмету і структуру дипломної роботи.

Тема:«Аналіз витрат виробництва і формування фінансової діяльності підприємства».

Об`єктом дослідження є ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле”, що спеціалізується на виробництві та реалізації молочної продукції широкого асортименту.

Предметом дослідженняє методологічні й прикладні аспекти аналізу та організації управління витратами виробництва.

Метою дослідженняє обгрунтування теоретичних та методичних положень, а також розробка практичних рекомендацій щодо аналізу витрат виробництва і формування фінансової діяльності підприємства.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначені наступні завдання:

— з’ясувати економічний зміст та структуру витрат виробництва;

— критично проаналізувати діючий порядок обліку витрат виробництва в Україні;

— проаналізувати фінансово-економічний стан та управління структурою витрат підприємства;

— розробити рекомендації щодо удосконалення системи управління витратами.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (51), Додатків (А-Г) і має загальний обсяг 118 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні основи формування та управління структурою витрат виробництва

1.1.Сутність, класифікація витрат виробництва

У західній економічній літературі витратами виробництва вважають витрати на придбання землі, найманої праці, капіталу і праці підприємців, яка вимірюється величиною прибутку, або підприємницьким доходом [45, с. 122].

Витрати виробництва, як правило, менші за величину авансованого капіталу, тому що до нього належить вся вартість основного капіталу, а до витрат виробництва — лише вартість їх зношування (амортизація).

Витрати виробництва підприємства поділяють на явні та неявні. Явні витрати — витрати на відшкодування використаних чинників виробництва, які підлягають безпосередній грошовій оплаті. До них належать витрати на оплату робочої сили (заробітна плата), капіталу (основного та оборотного), землі (орендна плата), а також оплата транспортних витрат, комунальних послуг, відсотків за кредит та ін. Сукупність усіх явних витрат ще називають собівартістю продукції. Явні платежі повністю відображаються в бухгалтерському обліку, внаслідок чого їх називають бухгалтерськими витратами. В ці витрати прибуток підприємця не входить [45, с. 123].

Неявні (або альтернативні) витрати — витрати, які підприємством не виплачуються. До них належать нормальний прибуток підприємця та гроші, які б могло отримати підприємство у разі вигіднішого використання власних ресурсів. Витрати виробництва, до яких належать нормальний прибуток підприємця та інші неявні витрати, називають економічними витратами. Загалом вони складаються з бухгалтерських та неявних витрат.

Для підприємця із такого розуміння сутності альтернативних витрат випливають конкретні висновки. Він повинен орієнтуватися передусім на те, щоб альтернативні витрати при виробництві певного товару або послуги були якомога меншими.

На підставі висновку про мінімізацію витрат вирішується перше з трьох конкретних ключових питань, які стоять перед економікою: що виготовляти (які з можливих товарів і послуг варто виробляти в певний період). Два інших питання — як виробляти (з використанням яких техніки і технології, за якої комбінації виробничих ресурсів) і для кого виробляти (для якої групи споживачів, що буде спроможною їх купити) [45, с. 124].

Якщо виходити з того, що метою діяльності кожного підприємця є отримання прибутку, то альтернативні витрати в кількісному аспекті — це різниця між прибутком, який можна отримати за найвигіднішого із альтернативних способів використання виробничих ресурсів, і реально отриманим прибутком.

Оскільки процес суспільного виробництва відображає два різних типи відносин (взаємодію людини з природою і взаємини між людьми), то критеріїв мінімізації альтернативних витрат або максимізації прибутку недостатньо для найраціональнішого використання обмежених ресурсів. Додатковими критеріями є збереження довкілля, розвиток людини, найповніше задоволення потреб споживачів, зростання життєвого рівня населення та ін.

Найефективніше комбінування ресурсів (найраціональніше використання) можливе за умови їх повної зайнятості (економічного використання у виробництві всіх придатних ресурсів) та повних обсягів виробництва (максимально можливих за даного рівня розвитку техніки і технології, а також за умови їх використання на виробничі цілі).

Похідним від поняття «економічна ефективність» є поняття «зрівняльна перевага», тобто здатність підприємця виготовляти товари з меншими альтернативними витратами. Відповідно до неї підприємець повинен віднайти такий вид діяльності у певній галузі, де він мав би зрівняльну перевагу.

Розрізняють також постійні та змінні витрати. Постійні витрати — витрати на заробітну плату, на сплату оренди (якщо орендують приміщення, основні фонди тощо), на освітлення, опалення, сплату відсотків за кредит та ін. їх відносять до постійних тому, що вони незмінні для діючого підприємства. До змінних витрат належать витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію [45, с. 127].

Структура собівартості передбачає витрати за економічними елементами, класифікація яких використовується для розроблення кошторису витрат на виробництво. Основними елементами планової калькуляції виготовлюваної продукції є: матеріальні витрати, витрати на оплату робочої сили, відрахування до різноманітних фондів (пенсійного, фонду зайнятості), на амортизацію основних фондів, інші витрати. Ці елементи витрат формують повну собівартість продукції.

Таким чином, до витрат виробництва належать:

витрати на сировину, паливо та матеріали,
транспорт,
заробітну плату,
амортизаційні відрахування,
витрати на поточний ремонт, п
підготовку кадрів,
на рекламу,
канцелярські та поштово-телеграфні витрати,
на електроенергію,
відрахування на соціальне страхування,
плата за трудові та природні ресурси,
відсотки за кредит,
послуги сторонніх організацій (крім витрат на капіталовкладення),
допоміжних виробництв [20, с. 98].

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва, або собівартості продукції (тобто вартості для себе, для даного підприємства). Це зумовлено тим, що зниження собівартості є основою зниження цін, що, у свою чергу, дає змогу підприємцю отримати білвший прибуток. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари та ін.).

Особливо слід дбати про зниження непродуктивних витрат (штрафів, відшкодування збитків тощо), пов'язаних із невикористанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат відносять також прогули працівників на підприємстві.

Національний стандарт бухгалтерського обліку П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

За натурально-речовим складом витрати виробництва представляють собою витрати засобів виробництва і засобів існування працівників виробництва. Для відтворення процесу виробництва необхідно відновити обов’язкові елементи процесу праці. Затрачені засоби виробництва відновлються за рахунок знов створеного продукту в натурі. Жива праця не відновлюється, а витрачається заново в новому циклі виробництва. Із знов створеного продукту виділяють кошти на відновлення робочої сили, які і складають необхідний елемент натурально-речових витрат виробництва.

Головним об’єктом аналізу в процесі управління підприємством є витрати. Тому класифікація витрат є важливою для розуміння того, як ними управляти.

Виділяють три напрямки класифікації витрат (рис.1.1).

Для визначення фінансових результатів діяльності підприємства необхідно розуміти різницю між витратами різних звітних періодів. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) – це різниця між доходами і витратами звітного періоду [20, с. 101].

Вичерпані (спожиті витрати) – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті витрати) – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах [20, с. 102].

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів) та витрати періоду (табл. 1.1).

Собівартість продукції (товарів) – це витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

Таблиця 1.1.

Собівартість продукції та витрати періоду

Виробничі витрати або виробнича собівартість
Прямі матеріали	Пряма заробітна плата	Інші прямі витрати	Загальновиробничі витрати
Витрати періоду
Адміністративні витрати	Витрати на збут	Інші операційні витрати
-загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); -витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; -витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних оборотних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); -винагороди за	-витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукціїї на складах готової продукції; -витрати на ремонт тари; -оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і робітникам підрозділів, що забезпечують збут; -витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); -витрати на перепродажну підготовку товарів; -витрати на відрядження робітників, зайнятих збутом; — витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних оборотних, пов’язаних зі збутом (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); -витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням відповідно до умов договору поставки; -витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування;	-витрати на дослідження та розробки відповідно до П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”; -собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом НБУ на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти; -собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їхньої облікової вартості і витрат, пов’язаних з їх реалізацією; -сума безнадійної

Продовження табл.. 1.1.

професійні послуги

(юридичні, аудиторські,

з оцінки майна тощо);

витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

-амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

-витрати на врегулювання спорів у судових органах;

-податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів і обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

-інші витрати загальногосподарського призначення

-інші витрати, пов’язані зі збутом

дебіторської заборгованості та

відрахування до резерву сумнівних боргів;

-втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства;

-втрати від знецінювання запасів;

-нестачі і втрати від псування цінностей;

-визнані штрафи, пені, неустойка;

витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;

-інші витрати операційної діяльності

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина, матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість.

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду – це витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені [20, с. 105].

Підприємства, що виробляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

Залежно від способу віднесення до конкретного об’єкта витрат витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямими вважаються витрати, що пов’язані з виробництвом певних видів продукції та можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості за даними первинних документів (лімітно-забірних карток і вимог на відпуск матеріалів, нарядів на відрядну оплату праці робітників, маршрутних листів, рапортів про виробіток і заробітну плату виробничих робітників тощо) [20, с. 106].

До прямих матеріальних витрат в більшості галузей промисловості можна віднести вартість сировини і основних матеріалів, що складають основу виготовлюваної продукції, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів [20, с. 106].

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг.

Усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо, включаються до складу інших прямих витрат.

Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Вираз “економічно можливим шляхом” означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об’єкту слід керуватись принципом співвідношення витрат і вигод [20, с. 107].

Виробничі витрати пов’язані з безпосереднім перетворенням сировини і матеріалів на готову продукцію за допомогою праці виробничих робітників з використанням виробничого обладнання називаються основними.

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Виробничі накладні витрати – це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно можливим шляхом [20, с. 108].

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма зарплата), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати – це витрати величина яких не залежить від прийняття рішення.

Наприклад, розглядається питання – придбати новий верстат або взяти його в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є релевантними витратами, на відміну від витрачених на його обслуговування мастильних матеріалів, витрат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

У вищезазначеному прикладі диференційні витрати – це різниця між вартістю верстату і сумою орендної плати за період його експлуатації.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати – це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення [20, с. 110].

Можливі витрати (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних коштів: придбати цінні папери або придбати комп’ютер і здати його в оренду.

У цьому разі релевантні витрати для наведених варіантів становлять:

Варіант 1 Варіант 2

Дійсні	Придбати акції	Придбати комп’ютер і здати його в оренду
витрати	Вартість акцій	Вартість комп’ютера
+	+	+
Можливі	Втрати доходу від здачі	Втрати доходу
витрати	комп’ютера в оренду	від дивідендів
=	=	=
Релевантні	Релевантні витрати	Релевантні витрати
витрати	для варіанту 1	для варіанту 2

Можливі витрати не відображаються в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від обсягів виробництва є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними [20, с. 112].

Змінними називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. Основними прикладами таикх витрат є: витрати на сировину й матеріали, купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, основну заробітну плату виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати, спричинені безпосередньо технологічним процесом виробництва продукції [20, с. 113].

Постійні витрати – це витрати загальнана величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності. До них відносяться витрати на утримання апарату управління цехів, витрати на опалення і освітлення приміщень, амортизаційні відрахування тощо [20, с. 114].

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівниікв виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку керівника цеху підприємства та неконтрольованими для керівника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції начальника цеху є основні матеріальні витрати і основна заробітна плата, а неконтрольованих – амортизація верстатів. З метою визначення фінансового результату в Україні використовується інша класифікація витрат, у відповідності із П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” [7].

Передусім, витрати класифікуються за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають – на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

Витрати пов’язані з основною (операційною) діяльністю розрізняють за функціями – витрати виробництва, витрати на управніння, збут та інші. Витрати операційної діяльності групуються за економічними елементами.

До складу елемента "Матеріальні витрати" включаються витрати на:

— сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі;

— купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

— придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщань, на вироблення з палива тепло- та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства [48, с. 79].

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до відповідних елементів витрат;

тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;
будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;
запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;
інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції;
обробку сировини й матеріалів;
проведення іспитів з випробування сировини й матеріалів, які використовуються у виробництві; транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва тощо);
малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства, зокрема: інструмент, господарський інвентар, спеціальне оснащення;
спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту;
мило та інші миючі засоби, знешкоджувальні засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування тощо;
відшкодування витрат працівникам за придбання ними спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту у випадках невидачі їх адміністрацією [48, с. 82].

З витрат на матеріальні цінності, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням [48, с. 83].

До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються:

— заробітна плата за окладами й тарифами;

— надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством:

— премії та заохочення;

— матеріальна допомога;

— компенсаційні виплати:

— оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

— інші витрати на оплату праці [5].

Витрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата- це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) [48, с. 84].

Додаткова заробітна плата- це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконаннямвиробничих завдань та функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Витрати, пов'язані з іншими заохочувальними та компенсаційними виплатами формують:

— оплата простоїв не з вини працівника;

— суми, що виплачуються працівникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації з частковим збереженням заробітної плати;

— суми, що виплачуються працівникам, які брали участь у страйках;

— надбавки і доплати, не передбачені законодавством і понад розміри, встановлені чинним законодавством;

— винагороди за підсумками роботи за рік;

— винагороди (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), не передбачені законодавством і понад розміри, встановлені чинним законодавством;

— винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції;

— премії за сприяння винахідництву та раціоналізації, за створення, освоєння та впровадження нової техніки, за введення в дію в строк і достроково виробничих потужностей та об'єктів будівництва, за своєчасну поставку продукції на експорт та інші;

— премії, що виплачуються у встановленому порядку за спеціальними системами преміювання, в тому числі за:

— створення, організацію виробництва та виготовлення нових товарів народного споживання [48, с. 87].

До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи” включаються:

відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування;
відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності;
відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
відрахування на обов'язкове державне страхування від нещасних випадків;
відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
відрахування на інші соціальні заходи [48, с. 88].

До елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва, або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а первісна вартість яких в межах суми, визначеної для таких активів на підприємстві [48, с. 89].

Малоцінні необоротні матеріальні активи — матеріальні активи, первісна вартість яких менша ніж визначена підприємством для основних засобів, а строк корисного використання їх більше одного року, зокрема, спеціальні інструменти, спеціальні пристосування, вартість яких погашається нарахуванням зносу за встановленою підприємством кошторисною ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного способу використання таких об'єктів [48, с. 89].

Нематеріальні активи — немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам [48, с. 90].

Амортизація — систематичний розподіл вартості активів, які амортизуються протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

До елемента "Інші операційні витрати" належать:

витрати на відрядження фізичних осіб;
витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;
витрати щодо сплати за участь у семінарах;
витрати на проведення аудиту;
витрати на транспортне обслуговування;
оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;
витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів що видані для ведення господарської діяльності;
витрати на охорону праці;
витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;
витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом;
витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;
витрати зі страхування ризиків;
витрати на гарантійний ремонт, гарантійне обслуговування або гарантійні заміни та витрати на утримання гарантійних майстерень;
витрати на проведення рекламних заходів;
витрати на організацію прийомів, презентацій і свят;
витрати на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних робіт, пакувальних матеріалів;
витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій;
витрати на оплату експортного (вивізного) мита та митних зборів;
витрати, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою фізичних осіб підприємства;
податки, збори та інші обов'язкові платежі;
витрати підприємства, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;
витрати на оприлюднення річного звіту;
сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними активами;
витрати підприємств — суб'єктів валютного ринку;
компенсації робітникам (за власний інструмент, особистий транспорт);
витрати підприємства пов'язані з випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів, встановленими стандартами, технічними умовами; — інші витрати (втрати від браку, витрати на операції із скляною тарою, відшкодування заробітку внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров'я працівника, відрахування на пенсійне забезпечення від вартості послуг сотового мобільного зв'язку тощо);
інші операційні витрати [48, с. 92].

Однак наведене групування не дозволяє здійснити контроль і аналіз витрат за їх цільовим призначенням у процесі виробництва (по цехах, дільницях, за видами робіт), тобто не відповідає на запитання, на які цілі або потреби здійснено такі витрати.

Отже, для контролю і аналізу здійснюваних витрат поряд з обліком їх за економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, за якими і обчислюється собівартість продукції.

Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв’язок з технологічним процесом. Це групування використовується для обчислення витрат за видами виготовлюваної продукції та місцем виникнення витрат (по цехах, дільницях тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного процесу і виготовлюваної продукції. Саме тому встановлення переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) тепер віднесене до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати такі калькуляційні статті:

— сировина і матеріали;

— купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

— паливо й енергія на технологічні цілі;

— зворотні відходи (вираховуються);

— основна заробітна плата;

— додаткова заробітна плата;

— відрахування на соціальне страхування;

— витрати пов’язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;

— витрати на утримання і експлуатацію обладнання;

— цехові витрати;

— втрати внаслідок технічно неминучого браку;

— супутня продукція (вираховується);

— інші виробничі витрати [8].

Залежно від особливостей технології і організації виробництва, а також питомої ваги в собівартості продукції окремих видів витрат підприємства можуть об’єднати наведені статті в одну – “Загальновиробничі витрати” [15, с. 70].

У групуванні витрат за статтями калькуляції прямі витрати, як правило, поділяються за елементами, а непрямі утворюють комплексні статті (складаються з витрат, які включають декілька елементів), що відрізняються за їх функціональним призначенням у виробничому процесі.

1.2. Нормативно-правове регулювання витрат виробництва

Розглянемо законодавчі та нормативні акти, що регулюють питання формування витрат на виробництво продукції на підприємствах в Україні.

Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. №996-ХІV визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності в Україні [2].

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємства”зі змінами і доповненнями від 22.05.97 р. №238/97-ВР визначає порядок нарахування податку на прибуток, визначається база оподаткування, базові ставки оподаткування, пільги, порядок розрахунку амортизаційних відрахувань [1].

Закон України “Про податок на додану вартість” від 3.04.97 р. зі змінами і доповненнями визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподаткованих та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” затв.наказом МФУ від 31.12.1999 р. №318 визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства і її розкриття в фінансовій звітності [5].

Бухгалтерський облік і звітність в Україні здійснюються з дотриманням єдиних методологічних принципів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», прийнятих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, національного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, законодавчих і нормативних активів з урахуванням специфіки діяльності підприємств.

Методичні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства визначаються П(С)БО 16 „Витрати” [5].

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

-платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

-попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

-погашення одержаних позик;

-інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним в п.6 П (С)БО 16;

-витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п 11. П(С)БО 16 «Витрати» до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають статті витрат

— прямі матеріальні витрати,

— прямі витрати на оплату праці,

— інші прямі витрати,

— змінні загальвиробничі,

— постійні розподілені загальвиробничі витрати [5].

Приведене групування витрат за калькуляційними статтями покликано забезпечити виділення витрат, що можуть бути прямо включені в собівартість окремих видів продукції. Це дасть змогу точніше визначати собівартість одиниці продукції й організовувати облік виробничих витрат.

Однак у П(С)БО 16 не дано визначення собівартості продукції, не приведено класифікацію витрат на виробництво, що має велике значення як для організації обліку виробничих витрат, здійснення політики ціноутворення, так і для впровадження внутрішньогосподарського розрахунку, проведення аналізу і прийняття управлінських рішень.

Склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Наказом Державного комітету промислової політики України 02.02.2001 р. затверджені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Для цілей обліку Методичні рекомендації визначають основні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, які утворюють операційну собівартість робіт (послуг), розкриття її в фінансовій звітності та надає класифікацію витрат для використання при створенні системи внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, формулює об’єкти і одиниці калькулювання.

Витрати операційної діяльності групуються за економічними елементами витрат відповідно до п.21 П(С)БО 16 “Витрати” [5].

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях та змінах не згадується категорія „собівартість”, бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні.

Однак з цього не слід робити висновок про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону [10, с. 155].

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 «Запаси»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат [6].

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати на оплату праці;

— інші прямі витрати;

— загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

— адміністративні витрати,

— витрати на збут;

— інші операційні витрати [10, с. 157].

Взаємозвя`зок бухгалтерського обліку з нормами податкового законодавства є однією з найважливіших проблем сьогодення, котра вже декілька років обговорюється науковцями та практиками. Проблема щодо формування податкового зобов`язання з податку на прибуток лежить в двох площинах:

не визначені способи формування валових доходів і витрат та відповідно прибутку до оподаткування в обліку;
невідповідність податкового законодавства принципам бухгалтерського обліку [10, с. 158].

Конфлікт норм податкового законодавства з принципами бухгалтерського обліку є наріжним каменем формування зобов`язання з податку на прибуток. Він змушує бухгалтерів та економістів піднімати питання про виділення податкового обліку із єдиної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиної методики розрахунку податкового зобов`язання за даними бухгалтерського обліку тощо. Головними причинами, що спричиняють розбіжності показників фінансової та податкової звітності є:

— дата визнання доходів і витрат у бухгалтерському обліку та відповідно до податкового законодавства;

— обмеження щодо віднесення затрат до валових витрат;

— фіскальний підхід щодо формування доходів і витрат тощо [10, с. 157].

Таким чином, протиріччя норм податкового законодавства і національних стандартів обліку значно утруднюють роботу підприємств і призводять до зайвої трудомісткості облікових робіт, штучного збільшення витрат на їх здійснення, а також виникнення помилок.

Такі негаразди можуть бути усунені у майбутньому з прийняттям Податкового кодексу України.

1.3. Роль калькулювання собівартості в управлінні витратами

Слово “калькуляція” (лат. calculatio — обчислення) почали вживати в другій половині XIX ст. для позначення розрахунку собівартості.

Калькуляція – це визначення собівартості одиниці продукції вцілому та в розрізі окремих статей витрат [17, с. 314].

Калькуляція представляє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь-якого господарського процесу — заготівлі матеріальних ресурсів, виробництва продукції в основному та допоміжних цехах, реалізації продукції або матеріальних цінностей, визначення втрат від браку тощо.

Проте основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість для організації та управління процесом виробництва і контрою за рівнем витрат.

Завдання калькулювання — визначити витрати на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання [17, с. 315].

В процесі калькулювання розв’язуються два основні завдання управлінського обліку:

— на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначити адекватну, справедливу і конкурентноздатну продажну ціну;

— дані про собівартість продукції використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами [17, с. 315].

Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесі виробництва конкретних продуктів.

Об’єктом калькулювання є витрати пов’язані з виробництвом конкретного продукту. А отже, передумовою калькулювання є облік виробничих витрат (виробничий облік). Він є первинним по відношенню до калькулювання.

Між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв’язок та взаємозалежність. Так, базою для розрахунку собівартості одиниці продукції є інформація, зібрана в системі виробничого обліку. Калькулювання собівартості кінцевого продукту визначається системою і організацією виробничого обліку. З іншого боку ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, які стоять перед підприємством в галузі калькулювання [17, с. 316].

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому — фактична собівартість по кожному при управлінні виду продукції, на третьому — собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги [17, с. 316].

Калькулювання собівартості продукції є об’єктивно необхідним процесом виробництва.

Своєчасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або його підрозділом плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від планових завдань за собівартістю. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обгрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів по підвищенню якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств.

Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи управління не тільки собівартості продукції, але й виробництвом вцілому.

З системою калькулювання пов’язаний ряд робіт, які вимагають методологічного вирішення.

До них зокрема відносять:

— визначення переліку витрат, які включаються до собівартості продукції, і тих, що відносяться за рахунок інших джерел фінансування: прибутку, фондів, бюджетних асигнувань тощо);

— визначення переліку статей витрат на виробництво, що прийняті для обліку і калькулювання;

— обгрунтування методики відображення витрат та їх оцінка по кожній статті калькуляції;

— встановлення принципів розподілу витрат між готовою (товарною) продукцією і незавершеним виробництвом;

— розробка обгрунтованих способів розподілу непрямих витрат між окремими видами продукції, робіт і послуг;

оцінка незавершеного виробництва;
визначення переліку об’єктів калькуляції і калькуляційних одиниць;
розробка форми калькуляційного листа;
встановлення центрів витрат і сфер відповідальності та видів продукції, по яких складаються стандартні (нормативні) та фактичні калькуляції [17, с. 319].

Як видно з наведеного переліку, обсяг калькуляційної роботи досить великий, а характер робіт складний, тому до цієї роботи повинні залучатись висококваліфіковані працівники.

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується відповідно до наступних принципів:

— науково обгрунтована класифікація виробничих витрат. Для окремих галузей промисловості, а також ряду галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостей розроблені і затверджені спеціальні галузеві рекомендації з планування і обліку собівартості;

— встановлення об’єктів обліку витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць. В багатьох випадках об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання не співпадають. Об’єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів. Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці або підрозділи підприємства, в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо). Під об’єктом калькулювання (носієм витрат), розуміють види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

— вибір калькуляційної одиниці залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється;

— вибір методу розподілу непрямих витрат надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємством самостійно, записується в обліковій політиці і є незмінним протягом звітного року;

— розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватись принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув’язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) в звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов’язуються з доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо гроші по них не надійшли або перераховані в даному періоді;

— відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпні (неспожиті) витрати. Вичерпні (капіталізовані) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;

— вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання обирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою приналежністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо [17, с. 321].

Сучасний рівень управління ставить нові вимоги до організації обліку витрат, що пов’язано з розширенням групування витрат виробництва. Так, необхідно розширити точки контролю за формуванням собівартості за центрами витрат, технологічними переділами, видами продукції, деталями. Виникає необхідність визначити вплив витрат на впровадження нових виробів, на підвищення якості продукції, на охорону навколишнього середовища тощо.

Калькулювання собівартості продукції залежить від ступеня відповідності об’єкта обліку витрат на виробництво об’єкту калькулювання. Необхідність визначення собівартості продукції вимагає обгрунтування виділення об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць.

Встановлення науково обгрунтованого критерію визначення об’єктів калькулювання дозволяє забезпечити інформацію про собівартість продукції, виділити в аналітичному обліку такі об’єкти, які підлягають контролю з боку системи управління.

В залежності від технології і характеру продукції об’єктами калькулювання можуть бути:

один продукт (комплекс продуктів) вцілому по виробництву;
один продукт (комплекс продуктів) по окремих процесах, стадіях, переділах, фазах виробництва;
виріб (група виробів) по підприємству;
виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;
вид робіт, послуг по структурних підрозділах підприємства;
напівфабрикат;
деталі, вузли [17, с. 323].

З об’єктом калькулювання тісно пов’язані калькуляційні одиниці, які є вимірниками об’єкту калькулювання. Калькуляційна одиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і вцілому на одиницю випущеної продукції.

Економічне призначення калькуляційних одиниць полягає в забезпечені адекватного відображення споживчих якостей товару та їх кількісних характеристик. При виборі калькуляційної одиниці враховуються умови виробництва і споживання продукту, якісні та кількісні параметри.

Калькуляційна одиниця повинна відображати кількісну одиницю певної якості, споживчу вартість, бути економічно однорідною і забезпечувати зіставлення калькуляцій однакової продукції, бути стійкою в часі, практично зручною для розрахунків, відповідати одиниці ціноутворення, відповідати калькулюванню, бути корисною для планування та управління.

Розглянемо, як вливає вибір системи калькулювання на порядок формування фінансового результату та форму звіту про фінансові результати.

При калькулюванні повної собівартості всі виробничі витрати за мінусом вартості незавершеного виробництва та запасів готової продукції (тобто собівартість реалізації) списуються на рахунок фінансових результатів, формуючи валовий прибуток. Витрати діяльності також відносяться на зменшення доходів звітного періоду (рис. 1.3).

При калькулюванні змінних витрат до собівартості реалізації відносяться тільки виробничі прямі витрати. Частина постійних загальновиробничих витрат в цьому випадку не розподіляється, а включається до витрат звітного періоду і відноситься на зменшення доходів звітного періоду.

В результаті порівняння змінної виробничої собівартості із доходом від реалізації продукції отримують маржинальний дохід. Такий показник не передбачений формою 2 “Звіт про фінаснові результати” [7], а тому для власних потреб підприємство може розробити форму звіту про прибутки та збитки з урахуванням показника маржинального доходу.

Необхідно зазначити що, при відсутності незавершеного виробництва і залишків готової продукції на початок та кінець року вибір тієї чи іншої систем калькулювання не впливає на фінансовий результат.

Обчислений чистий прибуток при будь-якому методі калькулювання може бути тотожним за умови рівності суми виготовленої та реалізованої продукції, при незмінній ціні і собівартості одиниці продукції, а також при рівності вартості товарних запасів на початок і кінець року.

Застосування обох методів калькулювання витрат виробництва дає різні результати лише в тому випадку, коли обсяг реалізованої продукції більший або менший за обсяг виготовленої.

Однак при калькулюванні витрат за системою директ-костинг відмінності обумовлені відсутністю балансу між виробництвом і реалізацією не визначаються. При цій системі звертають увагу на обсяг реалізованої продукції. Реально ж сума прибутку залежить від обсягу реалізації, а реалізація – від обсягу товарної продукції. На відміну від системи повного розподілу витрат на виріб при системі директ-костинг частка постійних витрат залишків товарно матеріальних цінностей на кінець року не включається до собівартості реалізованої продукції наступного року. Вся сума постійних витрат щорічно списується у вигляді витрат періоду. Система директ-костинг привертає увагу зацікавлених осіб до зміни маржинального доходу.

У звіті про фінансові результати, складеному за методом директ-костинг, прослідковується зміна суми прибутку внаслідок варіювання змінних витрат, цін реалізації та змін, пов’язаних із структурою випущеної продукції. У звіті про фінансові результати, складеному за методом повного розподілу витрат на вироби, не відображаються окремо суми постійних і змінних витрат. Для визначення їх впливу на прибуток керівництво фірми повинне паралельно робити інший розрахунок.

В умовах гострої конкурентної боротьби керівник фірми отримує більший ефект при вирішенні господарських питань, використовуючи систему директ-костинг.

1.4. Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку

Аналіз “витрати-обсяг-прибуток” – це метод системного дослідження взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства заради визначення: обсягу реалізації, який забезпечує відшкодування всіх витрат та отримання бажаного прибутку; величини прибутку при певному обсязі реалізації; впливу змін величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства; оптимальної структури витрат [21, с. 260].

Аналіз беззбитковості побудований на основі розподілу витрат на змінні та постійні, а також розрахунку точки беззбитковості, яка визначає критичний обсяг реалізації.

Точка беззбитковості – це обсяг реалізації (діяльності), при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю [21, с. 261].

Точка беззбитковості може бути виражена в натуральних одиницях (кількості продукції), грошових одиницях (виручка) або у відсотках до нормальної потужності. Точка беззбитковості розраховується наступним чином:

Розрахунок точки беззбитковості за допомогою рівняння

Точка беззбитковості у грошових одиницях може бути виведена з рівняння:

Дохід від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати + Прибуток

Оскільки прибуток у точці беззбитковості дорівнює нулю, то відповідно:

Загальні витрати = Змінні витрати + Постійні витрати (1.1)

Виходячи з цього рівняння, можна визначити точку беззбитковості в натуральних одиницях:

Точка беззбитковості в натуральних одиницях = Точка беззбитковості в грошових одиницях: Ціна за одиницю (1.2)

2. Розрахунок точки беззбитковості за допомогою показника маржинального доходу:

Перетворимо рівняння 1.1 таким чином:

(Ціна за одиницю ´Кількість одиниць реалізованої продукції) = (Змінні витрати на одиницю продукції ´Кількість одиниць реалізованої продукції) + Загальні постійні витрати

(Ціна за одиницю ´Кількість одиниць реалізованої продукції) — (Змінні витрати на одиницю продукції ´Кількість одиниць реалізованої продукції) = Загальні постійні витрати

Звідси:

Кількість одиниць реалізованої продукції = Постійні витрати : (Ціна за одиницю – Змінні витрати на одиницю).

Оскільки знаменник означає маржинальний дохід на одиницю реалізованої продукції, то:

Точка беззбитковості в натуральних одиницях = Постійні витрати: Маржинальний дохід на одиницю (1.3)

Для визначення формули розрахунку точки беззбитковості в грошових одиницях за допомогою маржинального доходу використаємо формулу 1.2, в яку підставимо формулу 1.3:

Постійні витрати: Маржинальний дохід на одиницю = Точка бекззбитковості в грошових одиницях ´Ціна за одиницю

Звідси:

Точка беззбитковості в грошових одиницях = (Постійні витрати : Маржинальний дохід на одиницю) ´Ціна за одиницю

Або:

Точка беззбитковості в грошових одиницях = Постійні витрати : (Маржинальний дохід на одиницю: Ціна за одиницю)

Знаменник цього дробу має назву коефіцієнту маржинального доходу.

Отже, коефіцієнт маржинального доходу – це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни.

Виходячи з цього:

Точка беззбитковості в натуральних одиницях = Постійні витрати: Коефіцієнт маржинального доходу (1.4)

Розрахунок точки беззбитковості є важливим елементом аналізу, але на практиці менеджера більше цікавить обсяг та ціна реалізації, які забезпечать отримання бажаного прибутку.

Обсяг реалізації в грошових одиницях, необхідний для отримання бажаного прибутку може бути розрахований за допомогою рівняння:

Дохід від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати + Бажаний прибуток (1.5)

Або:

Дохід від реалізації = (Постійні витрати + Бажаний прибуток): Коефіцієнт маржинального доходу (1.6)

Відповідно обсяг реалізації у натуральних одиницях може бути розрахований за формулою:

Обсяг реалізації = (Постійні витрати + Бажаний прибуток): Маржинальний дохід на одиницю (1.7)

Для визначення прибутку при певному обсязі реалізації можна застосувати рівняння 1.5:

Прибуток = Дохід від реалізації – (Змінні витрати + Постійні витрати) (1.8)

або перетворити формули 1.6 та 1.7

Прибуток =( Дохід від реалізації ´ Коефіцієнт маржинального доходу) — Постійні витрати (1.9)

Прибуток = (Обсяг реалізації ´Маржинальний дохід на одиницю) – Постійні витрати (1.10)

Аналіз взаємозв’язку “витрати-обсяг-прибуток” може бути здійснений за допомогою графіків:

беззбитковості;
взаємозв’язку “прибутки-обсяг”;
маржинального доходу [21, с. 262-264].

На графіку беззбитковості по вісі абцис відображають обсяг реалізації у грошових або в натуральних одиницях виміру, або відсоток використання виробничої потужності. По вісі ординат відображають витрати (з розподілом їх на змінні та постійні) та дохід від реалізації.

Точка перетину лінії загальних витрат на лінії доходу від реалізації є точка беззбитковості (див. рис. 1.4).

Графік взаємозв’язку “прибуток-обсяг” ілюструє залежність прибутку від обсягу реалізації в натуральних або грошових одиницях (див. рис 1.5).

Рис.1.5. Графік взаємозв’язку “прибуток-обсяг”

На відміну від графіка беззбитковості, на графіку маржинального доходу спочатку проводиться лінія змінних витрат, до якої потім додаються постійні витрати [21, с. 266]. Це забезпечує можливість ілюстрації величини маржинального доходу від реалізації та змінних витрат (див. рис. 1.6).

Рис. 1.6. Графік маржинального доходу

де а — лінія загальних витрат

в — лінія доходу

с – лінія змінних витрат.

Застосовуючи аналіз “витрати-обсяг-прибуток” слід враховувати припущення, покладені в його основу:

— аналіз припускає, що головним фактором витрат є обсяг діяльності (обсяг реалізації), а решта факторів (ціна, технологія тощо) не змінюються протягом періоду, що аналізується;

— аналіз може бути застосований в умовах виробництва одного продукту або постійного співвідношення декількох продуктів у комбінації їх продажу. Тому, якщо мають місце зміни в комбінації продажу, слід внести відповідні корективи в результати первинних розрахунків;

— аналіз базується на методі калькулювання змінних витрат. В умовах використання методу калькулювання повних витрат такий аналіз може бути застосований тільки за умови, що обсяг виробництва дорівнює обсягу реалізації;

— слід пам’ятати, що лінійний зв’язок між змінними витратами на одиницю, ціною та обсягом діяльності, а також незмінність величини постійних витрат зберігаються тільки в умовах релевантного діапазону діяльності підприємства. Застосування аналізу щодо діяльності за межами цього діапазону може призвести до хибних результатів;

— оскільки в основі аналізу лежить розподіл витрат на змінні та постійні, то точність аналізу залежить від того, чи правильно визначена функція витрат [21, с. 270].

Наведені припущення певною мірою обмежують можливості аналізу “витрати-обсяг-прибуток”. Проте обмежене застосування такого аналізу дозволяє отримати необхідну інформацію для планування, ціноутворення та прийняття поточних рішень.

Висновки до розділу 1

Отже, можна дійти таких висновків:

Витрати виробництва -витрати на придбання основних чинників виробництва: робочої сили, засобів виробництва (засобів і предметів праці, в тому числі землі) та інших для виготовлення продукції протягом певного періоду. Витрати виробництва підприємства поділяють на явні та неявні. Явні витрати — витрати на відшкодування використаних чинників виробництва, які підлягають безпосередній грошовій оплаті. До них належать витрати на оплату робочої сили (заробітна плата), капіталу (основного та оборотного), землі (орендна плата), а також оплата транспортних витрат, комунальних послуг, відсотків за кредит та ін. Сукупність усіх явних витрат ще називають собівартістю продукції.

Вичерпані (спожиті витрати) – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Невичерпані (неспожиті витрати) – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах [20, с. 102].

Собівартість продукції (товарів) – це витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації. Витрати періоду – це витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Залежно від способу віднесення до конкретного об’єкта витрат витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямими вважаються витрати, що пов’язані з виробництвом певних видів продукції та можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості за даними первинних документів (лімітно-забірних карток і вимог на відпуск матеріалів, нарядів на відрядну оплату праці робітників, маршрутних листів, рапортів про виробіток і заробітну плату виробничих робітників тощо) [20, с. 106]. Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Під калькулюванням витрат розуміють систему економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). В процесі калькулювання вимірюються витрати на виробництво та кількість випущеної продукції, та собівартість одиниці виробу, визначається економічна вигідність виробництва [17, с. 315]. Завдання калькулювання — визначити витрати на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання [17, с. 315].

Об’єктом калькулювання є витрати пов’язані з виробництвом конкретного продукту. А отже, передумовою калькулювання є облік виробничих витрат (виробничий облік).

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності та управління структурою витрат ЗАТ «ЮРІЯ»

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

ЗАТ «ЮРІЯ» є правонаступником Черкаського міськмолокозаводу, збудованого в грудні 1964 року на основі державної власності з проектною потужністю 25 тонн переробки сировини в зміну.

В 1970 і 1977 р.р. було проведено реконструкцію заводу, і потужність збільшилася до 67 тонн в зміну. Але і при такій потужності завод не міг забезпечити населення міста молокопродуктами, тому в 1986-1987році проведено нову реконструкцію підприємства, в ході якої були побудовані нові цехи та виробництва, оновлене практично все обладнання, виробничі потужності збільшено до 410тонн переробки сировини за добу.

В 1992 році підприємство стало орендним, а в 1994 році на основі викупу державної власності – колективним підприємством “ЮРІЯ”. Приватизація підприємства була завершена в липні 1994 року. В березні 1995 року було створено ЗАТ “ЮРІЯ”.

До складу ЗАТ “ЮРІЯ” входять дочірні підприємства:

— ДП “ЮРІЯ-2“ — мережа фірмових магазинів та кіосків по м.Черкаси, яка забезпечує гарантовану реалізацію продукції та швидке обертання коштів.

— ДП “ЮРІЯ-ТРАНС” — автотранспортне підприємство, яке доставляє сировину та матеріали на переробку, продукцію в фірмову торгівлю та виконує інші транспортні послуги.

ЗАТ “ЮРІЯ” є індустріальним виробником молочної продукції, технічний і кадровий потенціал якого дозволяє утримувати підприємство на належному фінансовому рівні.

ЗАТ “ЮРІЯ” є найпотужнішим виробником молочної продукції в Черкаській області. Підприємство технічно пристосоване для виробництва молочної продукції високої якості у великих обсягах і широкому асортименті.

В 2005 р. розпочато інвестиційне співробітництво з корпорацією “Формула смаку”. Обсяг інвестицій за 2005 р. склав 2,5 млн. грн.

Створена розгалужена система збуту продукції на території України – Дніпропетровська, Запоріжська, Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Вінницька, Херсонська, Полтавська, Чернівецька області та АР Крим.

Обсяг виробництва продукції за місяць збільшено з 726 тонн в січні 2005 р. до 1587 тонн в жовтні 2005 р.,тобто в 2,2 рази.

Розпочато переобладнання виробництва з метою збільшення обсягів переробки молока.

В 1996 році зареєстровано торгову марку “Волошкове поле”- одну із перших торгових марок серед виробників молочної продукції в Украіні , яка неодноразово отримувала різні нагороди та медалі на багатьох дегустаційних конкурсах [51].

Пiдприємство виробляє молочну продукцiю, а саме масло, сири, вершки, молоко пастеризоване, сироватку тощо.

Основні види діяльності ЗАТ «ЮРІЯ» представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Основні види діяльності ЗАТ «ЮРІЯ»

Код за ЗКГНГ	Вид дiяльностi
18221	маслоробна, сироробна, молочна промисловість
71250	роздрібна торгівля недержавних організацій
71130	оптова торгівля недержавних організацій
51510	транспортно-експедиційні послуги без робіт і послуг, що виконується на замовлення населення
86210	транспортно-експедиційні послуги на замовлення населення
71330	громадське харчування недержавних організацій

Галузь, у якій працює підприємство знаходиться у тяжкому економічному становищі тому, що сільськогосподарські підприємства не відповідають сучасним вимогам, а також підприємство залежить від сезонних змін. Виробництво залежить вiд кiлькостi сировини-молока, тому в зв`язку з сезонними змiнами у виробництвi молока, спостерiгається спадок виробництва у зимовий перiод i зростання в лiтнiй перiод.

Молочний завод «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” є одним з найактивніших підприємств харчової промисловості області за темпами переходу на новітні технології виробництва. Стратегія успіху, яку втілює в життя це підприємство, полягає у максимальному рівні якості кожного окремого продукту — починаючи з його смакових якостей та завершуючи стильним функціональним дизайном упаковки.

ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” неодноразово отримувала різні нагороди та медалі на багатьох дегустаційних конкурсах , а саме:

2002 рік — ЗАТ “Юрія“ учасник П’ятої міжнародної спеціалізованої виставки Укрм’ясомолпрому, нагороджене Золотою медаллю за продукцію “Cирки глазуровані“.

2003 рік — ЗАТ “Юрія“ — учасник Шостої міжнародної спеціалізованої виставки Укрм’ясомолпрому, нагороджене:

— Золотою медаллю за продукцію: Сир плавлений “Янтарний“ з наповнювачем “Гриби“, “Йогурт десертний “Ананас” із шматочками фруктів”.

— Срібною медаллю за продукцію “Сирок 8% жирності дитячий з курагою“.

— Бронзовою медаллю за продукцію Йогурт десертний “Ананас” із шматочками фруктів.

2004 рік — ЗАТ “Юрія“ – Лауреат Всеукраїнського конкурсу якості “100 кращих товарів України“ у 2004 році на регіональному рівні“, нагороджене Дипломом за продукцію “Йогурт 3,2% жирності “Волошкове поле “ з плодово-ягідним наповнювачем в асортименті “ в номінації “Продовольчі товари “ [51].

ЗАТ “Юрія“ – Лауреат Всеукраїнського конкурсу якості “Довіра споживача“, нагороджене Дипломом за продукцію “Cир плавлений “Янтарний” без наповнювача”.

2005 рік — ЗАТ «Юрія» — учасник інвестиційного ярмарку 2005 р. «Черкащина майбутнього» м. Київ, а також виставки «Полтавщина продовольча».

2006 рік — на дев’ятій міжнародній спеціалізованій виставці “Укрм’ясомолпром» торгова марка “Волошкове поле”була нагороджена за високі показники якості продукції наступними нагородами:

— “Сирок солодкий 8% з ваніллю” – золота медаль;

— “Сирок солодкий 8% з родзинками” – золота медаль;

— “Сир “Дніпровський” – золота медаль;

— Сметана “Святкова” – срібна медаль;

— “Сир “Адигейський” отримав “Гран Прі”.

Для найкращого задоволення потреб споживачів продукцією від ТМ “Волошкове поле”, підприємством була побудована власна мережа торгових павільйонів та магазинів.

Стратегічними завданнями підприємства є:

— створення власної сировинної бази,

— нарещення обсягів виробництва продукції,

— випуск конкурентоспроможньої продукції,

— постійний пошук нових ринків збуту,

— впровадження більш досконалого нового обладнання [51].

Оцінити реальний поточний стан і ефективність використання ресурсів в ЗАТ «ЮРІЯ» можна на підставі використання певного комплексу показників (табл. 2.2.), використовуючи дані фінансової звітності підприємства.

Аналізуючи діяльність підприємства, за останні три роки, використовуючи фінансову звітність (Додатки А-Б), можна виявити, що різкий ріст основних показників приходиться на 2009-й рік, що пов'язано з заміною керівництва та поступовою реорганізацією підприємства.

Таблиця 2.2.

Економічна характеристика ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” за 2007-2009 рр.

№ з.п.	Показники	2007	2008	2009	Відхилення 2009 від 2007
+,-	%
1	Виручка від реалізації (без ПДВ), тис.грн.	2875,8	4115,5	11247,4	8371,6	в 2,9 р.
2	Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	2453,0	3488,5	9964,8	7511,8	в 3,1 р.
3	Прибуток від операційної діяльності, тис.грн.	209,1	133,8	343,4	134,3	64,2
4	Чистий прибуток, тис.грн.	146,4	93,7	240,4	94,0	64,2
5	Середньорічна вартість ОВФ, тис.грн.	3148,8	3342,8	3485,7	336,9	10,7
знос, тис.грн.	1540,4	1405	1469,2	71,2	4,6
6	Вартість власних оборотних активів, тис.грн.	1951,3	2084,5	3074,5	1123,2	57,6
7	Трудові ресурси:
чисельність, чол..	107,0	110,0	114,0	7,0	6,5
оплата праці з нарахуваннями, тис.грн.	265,1	284,0	307,8	42,7	16,1
середня заробітна плата, грн	206,5	215,2	225,0	18,5	9,0
8	Використання трудових ресурсів :
продуктивність праці, тис.грн.	26,9	37,4	98,7	71,8	в 2,7 р.
виробіток на 1 грн. оплати праці, грн.	10,8	14,5	36,5	25,7	в 2,4 р.
9	Фондовіддача, грн.	1,8	2,1	5,6	3,8	в 2,1 р.
10	Коефіцієнт зносу основних фондів	0,49	0,42	0,42	-0,07	14,0
11	Коефіцієнт оборотності	1,5	2,0	3,7	2,2	в 1,5 р.
12	Рентабельність виробництва, %	8,5	3,8	3,4	-5,1	х

Собівартість реалізованої продукції за період 2007-2009 рр. зросла на 7511,8 тис. грн, або в 3,1 рази. Як видно зростання собівартості випереджає зростання виручки, тому це негативно відображається на прибутку.

Прибуток від реалізації в 2009 р. зріс в порівнянні з 2007 р. на 134,3 тис. грн. , або на 64,2%, хоча в порівнянні з 2008 р. прибуток в 2009 р. зріс на 209,6 тис. грн., тобто в 1,5 рази.

З 2007 року підприємство було вимушене дещо переорієнтувати свою діяльність, перейшовши в основному на випуск нових видів продукції з використанням заквасок вітчизняного виробництва з лактулозою. Така переорієнтація пояснюється тим, що маслозаводи області самостійно почали реалізовувати сир твердий, масло та казеїн технічний.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів промислового призначення зросла в 2009 р. в порівнянні з 2007 р. на 336,9 тис.грн., або на 10,7%, що пов'язано із зростанням обсягів виробництва, а саме із впровадженням нових виробництв.

Оскільки фонди змінились значно у 2009 р., а фондовіддача залежить від випущеної продукції, то її рівень зріс на 3,8 грн., або в 2 рази. Це пов'язано із впровадженням нових фондів і зростанням випуску продукції. Рівень зношеності основних фондів за досліджуваний період зменшився на 14%, що також пов`язано з вровадженням нового обладнання.

Власні обігові кошти підприємства зросли у 2008 р. на 133,2 тис. грн., або на 6,8% оскільки знизилась кредиторська заборгованість, а у 2009 році їх вартість в порівнянні з 2008 р. зросла на 990 тис. грн., або на 47,5%. Це пояснюється тим, що на підприємстві збільшилась дебіторська заборгованість.

Середньоспискова чисельність працівників зросла у 2008 р. на 2 чол., а у 2009 р., коли обсяги виробництва почали зростати, необхідним стало залучення нових працюючих, тому в 2009 р. в порівнянні з 2007 р. чисельність працівників збільшилась на 4 чол. Взагалі за період 2007-200 рр. чисельність працівників збільшилась на 6 чол.

Оскільки чисельність працівників по роках зростала не значно, то фонд оплати праці зростав також повільно. В 2007 р. фонд оплати праці зріс в порівнянні з 2006 р. на 18,9 тис.грн., або на 7%, а в 2008 р. в порівнянні з 2007 р. його сума зросла на 23,8 тис.грн., або на 8,4%.

Продуктивність праці в 2008 р. зросла на 10,5 тис.грн, або на 34%, а в 2009 р. ситуація істотно покращилась, продуктивність зросла в порівнянні з 2008 р. на 61,3 тис.грн, або в 1,6 раз, що пов'язано зі зростанням обсягу виробництва продукції. В порівнянні з 2007 р. в 2009 р. продуктивність праці зросла на 71,8 тис. грн., або в 2,7 рази.

Слід проаналізувати співвідношення тенденції підвищення середньої заробітної плати та продуктивності праці. Для забезпечення умов розширеного відтворення виробництва необхідне зростання продуктивності праці більшими темпами, ніж зростання середньої заробітної плтаи, що можна спостерігати на даному підприємстві. Так, у 2009 р. в порівнянні з 2007 р. середня заробітна плата зросла на 9 %, а продуктивність праці зросла на 270%. Така тенденція свідчить про низьку матеріальну зацікавленість працюючих в результатах своєї праці. Тому керівництву підприємства слід підвищити оплату праці працівникам.

Рентабельність виробництва по роках була позитивною, так у 2007 р. вона склала 8,5%, в 2008 р. 3,8% , а в 2009 р. 3,4%. Таке зменшення рівня рентабельності оцінюється негативно, відбувається стрімке падіння його рівня, так за період 2007-2009 рр. рентабельність зменшилась більш ніж в два рази. Тому продукцію підприємства можна віднести до низькорентабельних видів продукції. Зменшення рівня прибутковості пояснюється перш за все тим, що на протязі цих років істотно подорожчала сировина, енергоносії, зросли витрати на оплату праці, внаслідок чого собівартість продукції зросла за цей період в 3,1 а ціни реалізації підвищилися не значно, в середньому на 50%. Але не дивлячись на відносно низький рівень рентабельності, виробництво молочних продуктів є однією з самих надійних галузей, що мало страждає від економічних криз.

26.11.2000 р була затверджена організаційна структура ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” (рис. 2.1.)

Рис.2.1. Організаційна структура ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле”

Організаційна структура управління ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” являє собою склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць і ланок, які виконують функції управління підприємством. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Генеральний директор повністю відповідає за управління поточною діяльністю підприємства, йому безпосередньо підпорядковані:

начальник відділу забезпечення,
головний бухгалтер,
головний інженер,
начальники відділу збуту,
планово-економічного відділу,
відділу кадрів;
інженер з охорони праці.

Головний інженер — перший заступник керівника підприємства, який здійснює технічну політику підприємства. Він керує роботою основних підрозділів підприємства: бригади по будівництву, службою головного механіка, транспортною ділянкою та іншими виробничими підрозділами.

Керівник планово-економічного відділу здійснює річне та квартальне планування, доводить до виробничих ділянок планові завдання, веде статистичний облік.

Інженер з охорони праці займається нормуванням, тарифікацією і оплатою праці, контролює дотримання техніки безпеки праці.

Керівник відділу кадрів здійснює набір і підготовку робітників, оформлює звільнення працівників з підприємства.

У функції головного бухгалтера входить облік матеріальних та грошових цінностей, розрахунок заробітної плати, облік виробництва і результатів діяльності, складання бухгалтерської звітності, контролює законність всіх операцій.

Відділ маркетингу складається з однієї людини — маркетолога. Маркетолог вивчає попит, аналізує збут продукції і є відповідальним за організацію рекламних заходів.

Статус внутрішніх формувань ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” в сфері управління, організації та економічних відносин при здійсненні господарської діяльності представлено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Статус внутрішніх формувань ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” в сфері управління, організації та економічних відносин

Внутрішні формування підприємства	Статус внутрішніх формувань підприємства
1. Відділ матеріально-технічного постачання і збуту	контроль своєчасності і якості матеріально-технічного забезпечення; контроль виконання планів поставок за обсягом, номенклатурою, строками; 1.3. аналіз якості, стану та цілісності складських запасів; 1.4. контроль дотримання норм відпуску матеріалів; 1.5. забезпечення ефективності проведення закупок. 1.6.. контроль виконання договірних зобов’язань по поставках продукції споживачам за обсягом, якістю, строкам, номенклатурою; 1.7. аналіз стану та цілісності складських запасів готової продукції; 1.8. пошук і оцінка альтернативних ринків збуту;
2. Бухгалтерія	1.1. облік матеріальних та грошових цінностей; 1.2. розрахунок заробітної плати і калькуляція продукції; облік виробництва і результатів діяльності; складання бухгалтерської звітності.
3. Виробничий відділ	3.1. виконання плану випуску продукції за обсягом та асортиментом, номенклатурою; забезпечення ритмічності роботи, підвищення якості продукції; 3.3. впровадження нової техніки і технологій, комплексної механізації та автоматизації виробництва; 3.4. контроль витрачання матеріальних ресурсів і тривалості технологічного циклу; 3.5. дотримання графіків ремонту і модернізації обладнання, якості і собівартості ремонтних робіт;
4. Планово-економічний відділ	4.1. аналітична робота, економічний і фінансовий аналіз; 4.2. узагальнення результатів економічного аналізу підприємства та структурних підрозділів; 4.3. розробка заходів по результатах аналізу.

Продовження табл..2.3.

5. Відділ кадрів

5.1. забезпечення підприємства трудовими ресурсами за категоріями і професіями;

5.2. контроль ефективності використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати;

5.3. аналіз рівня організації праці, продуктивності праці.

6. Відділ охорони праці

6.1.оперативно-методичне керівництво роботою з праці;

6.2. проведення вступного інструктажу з охорони праці;

6.3. паспортизація цехів і атестація робочих місць

облік і аналіз нещасних випадків, профзахворювань, аварій;

6.4. контроль виконання заходів, розпоряджень з охорони праці.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі контракту, що регулює трудові відносини працівників з підприємством.

Для виробничої, комерційної та фінансової діяльності підприємство укомплектоване інженерно-технічними робітниками, службовцями, працівниками та молодшим обслуговуючим персоналом.

Середньоспискова чисельність працівників у 2009 році складала 114 чоловік. Серед загальної чисельності працюючих 40 чоловік мають вищу освіту.

У 2007 році на підприємстві був укладений колективний договір, який регулює виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку.

Оплата праці на підприємстві проводиться з урахуванням тарифних ставок і посадових окладів, що передбачені галузевою тарифною угодою. На підприємстві діє відрядно-прогресивна оплата праці. Для кожної категорії працівників на підприємстві існують норми виробітку. Вони становлять 150% від планових.

Якщо працівники виконують ці норми виробітку, то заробітна плата нараховується за 4-ма тарифними ставками. Якщо норми для виробітку виконані до 100-150%, то заробітна плата нараховується за 2-ма тарифними ставками. Якщо норми виробітку виконані до 100%, то робітник отримує тільки одну тарифну ставку.

Таким чином, за 2009 р. тенденція основних економічних показників засвідчує, що виробнича і фінансова ситуація на підприємстві значно покращилась: зросли темпи росту обсягу виробництва і реалізації продукції, а також темпи росту балансового і чистого прибутку.

Підвищились і показники використання ресурсів підприємства: продуктивність праці, фондовіддача, коефіцієнт оборотності оборотних засобів.

2.2. Аналіз фінансової діяльності підприємства

Аналіз динаміки, складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 "Баланс" (Додатки).

З табл.2.4. (Додаток В.) бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2007-2009 рр. на 1502,2 тис. грн. або на 41,6% обумовлено зростанням суми залучених коштів на 1429,6 тис. грн. (в 6,6 раз). Разом с цим власний капітал збільшився на 72,6 тис. грн. або на 2,1%. Збільшення власних коштів зумовлено прибутком 2009 року в розмірі 73,4 тис. грн..

В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають статутний і додатковий капітал. Доля додаткового капіталу у власному капіталі за звітній період зменшилась на 0,8 тис. грн., а розмір нерозподіленого прибутку збільшився на 73,4 тис. грн. (більше ніж в 3 рази ). Розмір статутного фонду не змінився і становив 962 тис.грн.

Велике значення мають власні обігові кошти підприємства, величина яких обчислюється як різниця між власним капіталом та необоротними активами і показує яка частка із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття обігових коштів:

в 2007 р. : 3399,0 – 1664,1 = 1739,8 тис. грн.;
в 2008 р. : 3644,5 – 1937,8 = 1706,7 тис.грн..
в 2009 р.: 3471,6 – 2040,8= 1430,8 тис. грн.

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку змін всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки.

Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу балансу, приведений в табл. 2.5.

З табл. 2.5. (Додаток Г.) бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 1502,2 тис. грн. або на 41,6%. В складі майна частка необоротних активів збільшилась на 376,7 тис. грн. (22,6%). Це спричинено збільшенням вартості основних засобів – на 408,1 тис. грн. і нематеріальних активів — на 8,9 тис.грн. Вартість незавершеного будівництва зменшилась на 40,3 тис.грн. (72%).

Оборотні активи за останні три роки збільшились на 1125,5 тис. грн. (57,7%). Це збільшення не слід розглядати як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків виробничих запасів (на 749,6 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 301,1тис. грн.).

Це свідчить про те, що на підприємстві не дотримуються фінансово-розрахункової дисципліни з покупцями, а грошові кошти мобілізуються у виробничі запаси. Варто подумати про продаж частини виробничих запасів задля збільшення грошових коштів.

Також, аналізуючи дану таблицю слід звернути увагу на збільшення сум дебіторської заборгованості по розрахунках з бюджетом (на 83,2 тис. грн. Дані зміни свідчать про погіршення розрахункової дисципліни в бік зниження платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, виплати заробітної плати та ін.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом в 2007 р. складає відповідно 46 %, та 54 %., в 2008 р.: 48,2 % і 51,8%, а в 2009 р.: 39,9% і 60,1%. Отже, на кінець 2009 р. основний капітал зменшився на 6,2 пункти, а приріст оборотного склав відповідно 6,2 пункти. Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів. Основний капітал повністю покривається власними джерелами.

Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

2007 р.: (216,4 : 1951,3) × 100 = 13,1%;
2008 р.: (377,8: 2084,5) х 100 = 18,1%;
2009 р.: (1646,0 : 3076,8) × 100 = 53,5%.

Проаналізуємо ліквідність та фінансову стійкість підприємства (табл. 2.6.).

Таблиця 2.6.

Аналіз фінансового стану ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” 2007-2009 рр.

Показники	2007	2008	2009	Норматив	Відхилення 2009 до 2007	Відхилення 2009 до нормативу
Абсолютний коефіцієнт ліквідності	0,68	0,13	0,44	0,30	-0,24	0,14
Проміжний коефіцієнт ліквідності	9,9	4,7	1,2	0,8	-8,7	0,4
Загальний коефіцієнт ліквідності	11,7	5,8	1,9	2,0	-9,8	-0,1
Коефіцієнт автономії	0,94	0,91	0,68	0,5	-0,26	0,18
Коефіцієнт фінансової стійкості	15,71	9,65	2,11	1	-13,60	1,11
Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів	0,06	0,10	0,47	0,5	+0,41	-0,03

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з підприємством, оборотний капітал якого складається переважно з запасів.

Абсолютний показник ліквідності визначається відношенням ліквідних засобів першої групи до всієї суми короткострокових боргів підприємства (IV розділ пасиву балансу).

Цей показник був високим у 2007 р., коли його значення було більшим від нормативного у 2 рази, в 2008 р. ситуація набагато погіршилася і показник був вже меншим від нормативного, що говорить про неможливість миттєвого розрахунку підприємства по зобов'язаннях, в 2009 р. ситуація покращилась: абсолютний показник ліквідності становив 0,44.

Відношення ліквідних засобів перших двох груп до загальної суми короткострокових боргів підприємства являє собою проміжний коефіцієнт ліквідності. В 2007-2008 рр. цей показник надто перевищував нормативне значення. Таке значне перевищення оборотних активів розміру короткострокових зобов'язань не бажане і свідчить, що підприємство неефективно використовувало своє майно. Ситуація покращилась в 2009 р., оскільки проміжний коефіцієнт ліквідності не значно перевищував норматив.

Загальний коефіцієнт ліквідності розраховується відношенням всієї суми поточних активів, включаючи запаси і незавершене виробництво, до загальної суми короткострокових зобов'язань підприємства.

З цим показником спостерігається та ж ситуація, що і з проміжним коефіцієнтом ліквідності: в 2007-2008 рр. загальний коефіцієнт ліквідності значно перевищував нормативне значення, що свідчить про неефективне використання підприємством свого майна, а в 2009 р. даний показник знаходиться в межах норми.

Високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою в фінансовому стані підприємства.

Наступним важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник автономії, який показує наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу.

Доля власних коштів у загальній сумі джерел коштів в 2007-2009 рр. була високою: відповідно 94 і 91%%. В 2009 р. частка власного капіталу зменшилась і становила 68%, при нормативному значенні 50%.

Взагалі отримані дані свідчать про не досить високу ступінь залежності підприємства від зовнішнього фінансування.

Наступними показниками, які заслуговують на увагу з боку фінансового аналізу є коефіцієнт фінансової стійкості та коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів.

Показник фінансової стійкості підприємства вищий за нормативне значення. Зниження даного коефіцієнту в кінці 2009 р. обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів.

Згідно даних таблиці 2.6. на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів в 2007 р. припадало 0,06 грн.. позикових коштів, в 2008 р. – 0,10 грн., а в 2009 р. – 0,47 грн. Порівняно з 2007 р. в 2009 р. значно підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів.

Таким чином, в ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” мало нестійке фінансове становище. Підприємство має недостатню частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень залежності від зовнішнього фінансування, але цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.

2.3. Аналіз системи управління витратами підприємства

Управління витратами– система цілеспрямованого формування витрат за місцем виникнення і різновидом випуску продукції.

Витрати являються важливим елементом в економічному механізмі підприємства, функціональна система управління витратами включає:

— нормування;

— планування;

— облік;

— аналіз витрат;

— стимулювання їх зниження [28, с. 182].

В процесі планування собівартості в першу чергу обраховується планова величина показників, які також входять в кошторис виробництва та в собівартість товарної та реалізованої продукції. Обчислення цих показників потребує ряду проміжних розрахунків і складання кошторисів по окремих підрозділах підприємства (за місцем витрат).

Також може обраховуватись загальний рівень витрат по всьому підприємству і зростання прибутку в залежності від собівартості, порівняльної товарної продукції та витрат на 1 грошову одиницю [28, с. 183].

При обчисленні собівартості продукції велике значення має визначення складу витрат. Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок собівартості та прибутку. Загальний принцип цього розмежування полягає у тому, що через собівартість повинні відшкодовуватись витрати підприємства, які забезпечують процес відтворення усіх факторів виробництва. Відповідно до цього створюються методи формування витрат.

На рисунку 2.2. зображені основні елементи системи управління витратами на виробництво.

Система управління витратами на підприємстві базується на таких принципах:

— єдність підходів на різних рівнях управління;

— управління витратами на різних рівнях життєвого циклу виробу;

— органічне сполучення зниження витрат з досягненням високої якості;

— недопущення появи надлишкових витрат;

— широке впровадження найбільш ефективних методів зниження витрат;

— орієнтація системи планування та обліку на зниження витрат за допомогою удосконалення інформаційного забезпечення;

— підвищення зацікавленості трудового колективу у зниженні витрат [28, с. 187].

Суб'єктом управління витратами на підприємстві ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” є вищий управлінський персонал, до його функціонування входить:

1. Планування витрат: визначення потреб у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, складання кошторисів, розрахунок очікуваного прибутку, розрахунок можливої економії за рахунок впровадження техніко-організаційних заходів по підвищенню технічного рівня виробництва, рівня продуктивності праці тощо. Цю функцію в виконує планово-економічний відділ на чолі з головним економістом підприємства.

2. Облік витрат та калькуляція собівартості продукції. Цю функцію виконує бухгалтерія підприємства.

3. Контроль та аналіз витрат. Ця функція виконується бухгалтерією підприємства разом з іншими економічними службами. Дані контролю та аналізу є вихідною базою для подальшого планування діяльності підприємства, розробки заходів по підвищенню ефективності виробництва.

4. Розробка заходів по зниженню собівартості продукції (робіт, послуг). Розрахунок річної економії (перевитрати) від впровадження заходів по підвищенню технічного рівня виробництва, підвищенню продуктивності праці, зниженню матеріало- та енергомісткості продукції. Ці функції виконує планово-економічний відділ на чолі з головним економістом підприємства.

Кошторис виробництва узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру, що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування і зниження собівартості продукції.

Кошторис виробництва складається за економічними елементами витрат.

Матеріальні витрати як елемент кошторису містять витрати на:

— сировину і основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;

— купівельні вироби для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

— купівельні напівфабрикати (штамповки, відливки то що);

— виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій по виготовленню продукції;

— допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі, при його обслуговуванні (ремонт, утримання устаткування тощо), на господарські та управлінські потреби (утримання будов, канцелярські товари тощо);

— паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пару, газ тощо) [28, с. 190].

Витрати на власне виробництво енергії включаються у кошторис по окремих елементах.

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витрачання їх з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельні організації тощо). З вартості матеріалів віднімаються відходи по ціні їх використання або продажу.

Заробітна плата включає всі форми основної плати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу, зайнятого виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу і управління. Не включаються у собівартість виплати працівників, що фінансуються із прибутку або інших джерел соціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та інші заходи. Величина відрахування обчислюється у встановлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у формі амортизаційних відрахувань на повне їх відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. При цьому амортизація машин, устаткування, транспортних засобів і відповідно нарахування амортизаційних відрахувань припиняється після закінчення нормативного терміну їх служби, якщо їх вартість повністю перенесена собівартість продукції [28, с. 192].

Інші витрати містять ті з них, які за змістом не можна віднести до певних елементів. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи та раціоналізацію, оплата робіт по сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт продукції, зношення нематеріальних активів, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів тощо.

Розглянемо порядок розробки кошторису виробництва ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле”.

На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва складається коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу і вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, ймовірності зміни норм та цін (тарифів). Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм та цін (тарифів). Кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

Кошторис виробництва узагальнює поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування і зниження собівартості продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства. По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній і реалізованій — повна. Основним є показник собівартості продукції, її величина обумовлює собівартість реалізованої і валової продукції.

Управління витратами на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності.

Місце витрат- це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень [33, с. 336].

Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною ознакою — витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління).

Розрахунок планових витрат за окремими елементами в ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” здійснюється наступним чином:

1. Матеріальні витрати (МВ)

МВ = НПО х ННВ х ОЦ;

МВ = НПО х НВН;

МВ = ВПО х НВВ,

деНПО і ВПО — плановий обсяг господарської діяльності відповідно в натуральному (кількість продукції, робіт, послуг) та вартісному виразі;ННВ, НВВ і НВН — норма витрат сировини і матеріалів відповідно у натуральному виразі на натуральну одиницю продукції, вартісному виразі на вартісну одиницю продукції, грн. коп. та вартісному виразі на натуральну одиницю;ОЦ — облікова ціна натуральної одиниці сировини і матеріалів, грн. коп.

2. Витрати на оплату праці (ВОП)

ВОП = НПО х ЗП х РПО;

ВОП = НПО х РОП;

ВОП = ВПО х РОД,

деЗП — затрати праці на одиницю продукції (робіт, послуг), господарську операцію, люд.-год.;

РПО- розцінка оплати праці за одиницю затрат праці, грн. коп.;

РОП- розцінка оплати праці за одиницю продукції (робіт, послуг), грн. коп.;

РОД- розцінка оплати праці за одиницю обсягу господарської діяльності у вартісному виразі, грн. коп.

3. Витрати на соціальні заходи (ВСЗ)ВСЗ = БН х СТ;

ВСЗ=ВПОхСО,

деБН — база для нарахування витрат на соціальні заходи;

СТ- ставка платежів на одиницю бази для нарахування витрат на соціальні заходи, грн. коп.;

СО- ставка платежів на соціальні заходи на одиницю обсягів господарської діяльності у вартісному виразі.

4. Амортизація (А)

А = ВОЗ х НАВ : 100;

А = НПО х НАП;

А=ВПОхНВА,

деВОЗ — вартість основних засобів (необоротних активів) як база для визначення амортизації, які планують використовувати при здійсненні господарської діяльності, грн.;

НАВ- норма амортизації основних засобів до їх вартості, %;

НАП- норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції в натуральному виразі, грн. коп,;

НВА- норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції у вартісному виразі, грн. коп.

Планові калькуляції складаються на всі об'єкти діяльності підприємства.

В ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” використовується нормативний метод обліку витрат виробництва.

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція.

Чинні норми – це обумовлені технологічним процесом норми, за якими виконуються відпуск сировини й матеріалів та оплата виконаних робіт. Відхиленням від норм вважаються як економія, так і додаткові витрат сировини, матеріалів, заробітної плати та інші додаткові витрат (в тому числі викликані заміною сировини й матеріалів, оплатою робіт, не передбачених технологічним процесом, доплатами за відхилення від нормальних умов роботи) [33, с. 340].

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство. При виготовленні ж окремих видів виробів в різних виконаннях нормативна собівартість визначається для кожного варіанту виконання окремо. Нормативні калькуляції можуть складатись послідовно на деталі, вузли, складальні з’єднання і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів [33, с. 341].

Система нормативного обліку, що використовується в умовах ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” не зорієнтована на процес реалізації (зосереджена на виробництві), тому не дозволяє обґрунтувати ціни та забезпечувати беззбитковість виробництва.

В умовах ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” необхідно застосовувати аналіз „витрати-обсяг-прибуток” – це метод системного дослідження взаємозв`язку витрат, обсягу діяльності та прибутку підприємства заради визначення:

— обсягу реалізації, який забезпечує відшкодування всіх витрат та отримання бажаного прибутку;

— величини прибутку при певному обсязі реалізації;

— впливу зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підприємства;

— оптимальної структури витрат.

На думку експертів, вироблена продукція ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” відрізняються досить високою якістю. Проблема збільшення обсягів господарської діяльності полягає в дуже високій собівартості. Це пов'язано з високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва продукції. Формування витрат на виробництво продукції в 2007-2009 рр. представлено в табл. 2.7.

Як бачимо з табл. 2.7, витрати на виробництво продукції в 2009 р. збільшились порівняно з 2007 р. на 7511,8 тис.грн., або на 306%. Збільшення витрат відбулось за всіма статтями, а особливо по матеріальним витратам. Інші операційні витрати підприємства в 2009 р. зменшились.

Таблиця 2.7.

Витрати на виробництво продукції, надання послуг ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” в 2007-2009 рр.

Найменування показника	2007	2008	2009	Відхилення 2009 від 2007
тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%	+,-	%	п.стр.
Матеріальні затрати	1717,84	70,03	2442,65	70,02	7262,35	72,88	5544,51	322,7	2,85
Витрати на оплату праці	333,61	13,6	474,44	13,6	1437,92	14,43	1104,31	331,0	0,83
Відрахування на соціальні заходи	96,65	3,94	137,45	3,94	405,57	4,07	308,92	319,6	0,13
Амортизація	109,16	4,45	154,89	4,44	393,61	3,95	284,45	260,6	-0,5
Інші операційні витрати	195,99	7,99	278,73	7,99	466,35	4,68	270,36	137,9	-3,31
Повна собівартість	2453,0	100	3488,5	100	9964,8	100	7511,80	306,2	0
В т.ч. постійні витрати	437,86	17,85	592,35	16,98	1410,0	14,15	972,16	222,0	-3,7
змінні витрати	2015,14	82,15	2896,15	83,02	8554,8	85,85	6539,64	324,5

Змінилась і структура витрат: збільшилась доля матеріальних витрат, витрат на оплату праці, на соціальні заходи, а частка амортизації та інших операційних витрат зменшилась.

Тому найголовніша задача для даного підприємства – управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Витоком формування продажної ціни на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” є калькуляція. Незважаючи на докорінні зміни в системі ціноутворення через певну лібералізацію, калькуляційний метод формування цін залишається на підприємстві головним, оскільки ціна має забезпечувати покриття всі витрат і крім цього ще й отримання прибутку. Якщо розрахована калькуляційним методом ціна вища тієї, що склалася на ринку, на підприємстві шукають шляхи зниження витрат чи взагалі відмовляються від виробництва даного товару.

Наприклад, за калькуляцією (табл 2.8.), витрати на виробництво 1 кг сиру становлять 6,00 грн., націнка на даний вид продукції встановлена на рівні 17%, що складає 1,00 грн.. Враховуючи ПДВ, оптово-відпускна ціна підприємства становить – 8,40 грн.

Таблиця 2.8.

Калькуляція на грудень 2009 р.

Шифр показника сир (жирність 9%)

Калькуляційна одиниця – 1 кг.

Рядок	Назва статтей калькуляції	грн. на випуск (1000 кг)	грн. на одиницю	Питома вага, %
1	Сировина і матріали	2605,60	2,61	43,43
2	Напівфабрикати	841,20	0,84	14,02
4	Паливо та енергія	54,60	0,05	0,91
5	Основна заробітна плата робітників	1520,00	1,52	25,33
6	Відрахування на соц.заходи	562,40	0,56	9,37
7	Амортизація	208,24	0,21	3,47
8	Загальновиробничі витрати	207,96	0,21	3,47
9	Втрати від браку
10	Супутня продукція
11	Виробнича собівартість	6000,00	6,00	100,00

Отже, виробнича собівартість 1 кг сиру становить 6,00 грн. Наступним етапом роботи є поділ витрат на виробництво продукції на постійні та змінні (табл. 2.9.).

Таблиця 2.9.

Розрахунок собівартості одиниці продукції

№ з/п	Стаття витрат	грн.	питома вага, %
1	Змінні витрати на одиницю	3,625	60,41
2	Постійні витрати на одиницю	2,375	39,59
3	Собівартість одиниці	6,00	100,00

Склад постійних та змінних витрат на виробництво сиру міститься в табл. 2.10. та 2.11.

Таблиця 2.10.

Змінні витрати на виробництво продукції (сир)

№ з/п	Стаття	Джерело інформації	Сума, грн.
на випуск	на одиницю
1	Матеріальні витрати	Звіти виробничого відділу	3501,40	3,501
2	Заробітна плата вироб.робітників	Табель обліку роб.часу	912	0,912
3	Нарахування на зарплату	37% відФОП	337,44	0,337
	Усього:		4750,84	4,751

Таблиця 2.11.

Постійні витрати на виробництво продукції (сир)

№ з/п	Стаття	Джерело інформації	Сума, грн.
на випуск	на одиницю
1	Амортизація	Бухгалтерський розрахунок	208,24	0,208
2	Заробітна плата адм.персоналу	Табель обліку роб.часу	608	0,608
3	Нарахування на зарплату	37% від ФОП	224,96	0,225
4	Інші витрати	Розрахунок	207,96
	Усього:		1249,16	1,249

В ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” використовується затратний метод формування ціни. Оскільки підприємство понесло витрати, природно, що планово-економічний відділ насамперед бажає визначити рівень ціни, що забезпечує покриття змінних і постійних витрат і одержання прибутку.

Призначення ціни тільки з позиції рентабельності може створювати ілюзію стабільного одержання прибутку.Головний недолік ціни, яка визначається виключно з точки зору витрат, — це ігнорування залежності між ціною і обсягом продажу. Немає ніяких гарантій, що ця ціна забезпечить той обсяг продаж, виходячи з якого вона була розрахована.

Небезпечна ситуація, коли реальний обсяг продаж виявляється нижчим від бажаного рівня: це зазвичай підштовхне управлінців до додаткового підвищення ціни для збереження рентабельності.

При еластичному попиті ця поведінка цін призводить до подальшого зменшення обсягу продаж. Постійні витрати при цьому розподіляться на меншу кількість товару і виявиться, що при орієнтації на фіксовану рентабельність необхідно буде знову підвищити ціни.

Використовуючи в ціноутворенні поняття беззбитковості, можна виключити помилкові рішення.

Аналіз витрат дозволяє бачити наслідки різних нових стратегій, що розглядає підприємство. Спираючись на результати аналізу, легше перейти до аспектів ціноутворення, що мають якісний характер і пов'язані з чуттєвістю попиту і реакцією конкурентів.

В процесі управління витратами не досліджується взаємозв’язок між обсягом виробництва, витратами і ціною продукції. Тому пропонується проводити операційний аналіз, який дозволяє забезпечувати залежність прибутку від витрат і обсягу реалізації, тобто визначати чутливість прибутку до різних напрямів планування виробничо-господарської діяльності.

Застосовуючи операційний аналізу, можна передбачати всі варіанти впливу зміни обсягу реалізації ціни, витрат на величину прибутку і обрати прийнятний для підприємства варіант.

Висновки до розділу 2

Отже, можна дійти таких висновків:

Виручка від реалізації у 2008 р. збільшилась на 1239,7 тис. грн, або на 43,1 %, що пов'язано із зростанням обсягів виробництва плавлених сирів. В 2009 р. виручка зросла порінянно з 2008 р. на 7131,9 тис. грн., або в 1,7 раз. Таке підвищення пояснюється розширенням асортнметного ряду продукції підприємства. За період з 2007-2009 рр. виручка від реалізації збільшилась на 8371,6 тис.грн., тобто майже в 3 рази. Звичайно, таке підвищення також викликане збільшенням собівартості продукції. Собівартість реалізованої продукції за період 2007-2009 рр. зросла на 7511,8 тис. грн, або в 3,1 рази. Як видно зростання собівартості випереджає зростання виручки, тому це негативно відображається на прибутку.

Прибуток від реалізації в 2009 р. зріс в порівнянні з 2007 р. на 134,3 тис. грн. , або на 64,2%, хоча в порівнянні з 2008 р. прибуток в 2009 р. зріс на 209,6 тис. грн., тобто в 1,5 рази. Середньорічна вартість основних виробничих фондів промислового призначення зросла в 2009 р. в порівнянні з 2007 р. на 336,9 тис.грн., або на 10,7%, що пов'язано із зростанням обсягів виробництва, а саме із впровадженням нових виробництв. Власні обігові кошти підприємства зросли у 2008 р. на 133,2 тис. грн., або на 6,8% оскільки знизилась кредиторська заборгованість, а у 2009 році їх вартість в порівнянні з 2008 р. зросла на 990 тис. грн., або на 47,5%. Це пояснюється тим, що на підприємстві збільшилась дебіторська заборгованість.

Середньоспискова чисельність працівників зросла у 2008 р. на 2 чол., а у 2009 р., коли обсяги виробництва почали зростати, необхідним стало залучення нових працюючих, тому в 2009 р. в порівнянні з 2007 р. чисельність працівників збільшилась на 4 чол. Взагалі за період 2007-2009 рр. чисельність працівників збільшилась на 6 чол.

Зростання джерел формування майна підприємства за 2007-2009 рр. на 1502,2 тис. грн. або на 41,6% обумовлено зростанням суми залучених коштів на 1429,6 тис. грн. (в 6,6 раз). Разом с цим власний капітал збільшився на 72,6 тис. грн. або на 2,1%. Збільшення власних коштів зумовлено прибутком 20099 року в розмірі 73,4 тис. грн..

Збільшення залучених коштів відбулося за рахунок збільшення короткострокових банківських кредитів — на 1157,4 тис.грн., кредиторської заборгованості по всіх статтях, крім зобов'язань по позабюджетним платежам, які в 2009 р. зменшились на 84,1 тис. грн. В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають статутний і додатковий капітал. Доля додаткового капіталу у власному капіталі за звітній період зменшилась на 0,8 тис. грн., а розмір нерозподіленого прибутку збільшився на 73,4 тис. грн. (більше ніж в 3 рази ). Розмір статутного фонду не змінився і становив 962 тис.грн.

Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за останні роки була задовільною (це пов'язано з перевищенням власного капіталу в структурі пасивів), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці і кредиторської заборгованості, що в свою чергу пов’язано з відсутністю грошових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності. На думку експертів, вироблена продукція ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” відрізняються досить високою якістю. Проблема збільшення обсягів господарської діяльності полягає в дуже високій собівартості. Це пов'язано з високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва продукції.

Розділ 3. Удосконалення управління структурою витрат підприємства ЗАТ «ЮРІЯ»

3.1. Проблеми управління витратами підприємства

У сучасних економічних умовах до числа основних задач підприємства відноситься: максимізація прибутку, оптимізація витрат, забезпечення фінансової стійкості і створення ефективного механізму управління. Оптимальність прийнятих управлінських рішень для комплексної реалізації цих задач залежить від багатьох факторів, у тому числі і від результатів економічного аналізу.

Проблема управління витратами в сучасних умовах актуальна для більшості підприємств.

Висока собівартість продукції знижує її конкурентноздатність і змушує менеджмент шукати причини і резерви зниження витрат. На підприємстві відсутній ефективний механізм планування, контролю й аналізу витрат. Недостатність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції і їхніх позицій на ринку в порівнянні з продуктами інших підприємств знижує ефективність управління.

Ефективне управління витратами є діючим інструментом підвищення прозорості й ефективності діяльності підприємства і його структурних підрозділів і можливе тільки на основі комплексного і системного підходу до рішення проблеми, тобто на основі єдиної системи керування витратами підприємства.

Система управління витратами дозволяє:

одержувати точну і своєчасну інформацію про витрати з будь-якою необхідним для керування ступенем деталізації;
створити єдиний контур управління витратами підприємства, що включає планування, облік, контроль і аналіз витрат;
зробити прозорими витрати кожного структурного підрозділу підприємства;
проводити обґрунтовану тарифну політику;
виявляти і розширювати високорентабельні напрямки діяльності, і на цій основі підвищити ефективність діяльності підприємства [48, с. 367].

На сьогоднішній день 30 % молочно-переробних підприємств, яких років 15 тому в Україні налічувалось більш ніж 500, не працюють, а ті, які працюють, надзвичайно мало використовують виробничі потужності. З одного боку в половину зменшилась кількість сировини, а з іншого — ні в товаровиробника, ні в переробника не має економічної зацікавленості.

Виробники молока і підприємства-переробники сьогодні не зв’язані між собою ніякими, особливо економічними важелями. Кожний працює на себе: виробник старається виробити більше молока і якнайдорожче реалізувати його з тим, щоб мати якийсь зиск. Переробник навпаки — старається закупити молоко для переробки по найдешевшій ціні, щоб теж мати відповідний зиск. Як наслідок — непорозуміння між виробником молока і переробником, у зв’язку з чим, по суті, виникла загрозлива ситуація відносно забезпечення населення цими цінними продуктами харчування.

Молокопереробні підприємства на сьогодні різко знизили закупівельні ціни на молоко, і виробник починає масово здавати корів на м’ясо, а корова — це ресурс, в першу чергу молока, а оскільки в Україні дуже мало м’ясного скотарства, то ще й ресурс м’яса. Проблема забезпечення населення молоком та молочними продуктами поглиблюється. Переробник в цей час ще менше використовує свої потужності, або зовсім зупиняє молокопереробні підприємства.

Специфічними особливостями формування собівартості, цін, прибутку і рентабельності в молочній галузі є:

велика питома вага витрат на закупівлю сировини в структурі собівартості готової продукції;
вартість сировини залежить від рівня закупівельних цін на сировину та якості останньої;
відносно низька фондомісткість галузі,
виробництво однотипної чи навіть однакової продукції здійснюється майже на всіх підприємствах, які відрізняються між собою за обсягами виробництва, технічним обладнанням, організацією виробництва, кваліфікацією кадрів, що в кінцевому підсумку призводить до значних коливань рівня продуктивності праці, затрат на виробництво і прибутку.

При директивній економіці рівень прибутковості будь-якого підприємства, а особливо переробної промисловості, головним чином залежав від ефективності функціонування адміністративно-командної системи в цілому. Зокрема, стосовно молокопереробних підприємств фінансові результати їх діяльності були адекватними лише ступеню забезпеченості їх сировиною, на який до того ж самі вони впливати не могли, оскільки сировинна база була заздалегідь чітко окреслена географічно, а обсяги поставок молока визначені директивними органами як тверді планові завдання сільськогосподарських товаровиробників. Жодного впливу на формування закупівельних цін як основного інструменту стимулювання поставок сировини на молокопереробні підприємства останні не мали, як, зрештою, і низові адміністративно-управлінські органи, бо такі ціни встановлювались державними директивними документами з частковим урахуванням зональних особливостей виробництва молока.

Навіть додаткові заходи стимулювання збільшення сировини для переробки здійснювалися практично без участі самих молокопереробних підприємств.

Зокрема, виплати дотацій і надбавок за перевиконання планових завдань щодо продажу молока на державні молокопереробні підприємства, за збільшення обсягів його закупівлі проти середньорічного рівня за попередню п'ятирічку, які хоч і були відчутним стимулом — складали 50% до рівня середніх закупівельних цін у 80-ті роки ХХ століття, здійснювалися за рахунок бюджет) і жодного впливу на формування прибутку молокопереробних підприємств не справляли.

Так само не залежав від молокопереробних підприємств і рівень реалізаційних цін на вироблену продукцію. Як відомо, в умовах адміністративно-командної системи регулювання економіки державні роздрібні ціни на молокопродукцію, в першу чергу на масло, тверді сири, не покривали фактичних витрат на їх виробництво, а збитки при цьому компенсувались за рахунок дотацій з бюджету, які досягали нерідко 90% і більше від рівня роздрібних цін [34, с. 43].

У зв'язку з цим вплив самих молокопереробних підприємств на собівартість виробництва продукції був надто звуженим, а самі фінансові результати були досить умовними, не відображаючи реальних рівнів прибутку чи збитку на конкретному підприємстві.

Такий штучно підтримуваний метод регулювання виробництва не міг існувати нескінченно довго. Тому не дивно, що при перших же збоях адміністративно-командної системи в цілому найболючіше це позначилось на діяльності підприємств переробних галузей, в тому числі і молокопереробної.

Спад же виробництва продукції зумовлює її високу собівартість, а відтак високі ціни, що звужує коло споживачів, особливо споживачів високоякісної молочної продукції. У результаті спрацьовує принцип бумеранга, коли при високих реалізаційних цінах маса прибутку не тільки не зростає, а зменшується через скорочення обсягів продажу та, як наслідок, власне виробництво.

В умовах переходу вітчизняних підприємств до ринкових відносин не спрацьовують заходи щодо протидії негативному впливу диспаритету цін, особливо якщо врахувати, що продукція молочної промисловості реалізується кінцевому споживачеві — населенню, платоспроможність якого лімітована його оплатою праці, а виробники промислової продукції — основних засобів, інших ресурсів — реалізують їх підприємствам, тому обмеження цін тут не такі жорсткі і відчутні [34, с. 44].

Якщо до того ж врахувати, що в умовах інфляції ціни на молочні продукти утримуються протягом тривалого періоду незмінними, а на промислову продукцію, що надходить на молокопереробні підприємства, змінюються, як правило, згідно з індексами інфляції, то стає зрозумілим, що дія диспаритету цін на формування фінансових результатів діяльності молокопереробних підприємств стає ще відчутнішою.

На формування прибутку молокопереробних підприємств значний вплив справляють відрахування на соціальні заходи, страхування майна, інші платежі і збори, навіть податки, бо, незважаючи на призначення й принципи обчислення, всі податки і платежі врешті-решт виплачуються товаровиробниками з доходів, одержаних від реалізації продукції.

Формування прибутку молокопереробних підприємств в Україні зумовлюється навіть особливостями нарахування податку на додану вартість.

Як відомо, при продажу молокопереробним підприємствам молока сільськогосподарські підприємства податок на додану вартість нараховують за нульовою ставкою. Водночас вироблена молочна продукція реалізується споживачам з нарахуванням податку на додану вартість за 20 відсотковою ставкою, а отримані суми спрямовують на виплату дотацій постачальникам сировини. У результаті штучно завищується прибуток (або занижується збиток) молокопереробних підприємств, оскільки сума виручки в них включає такі кошти, які їм не належать, а через механізм дотацій повертаються сільськогосподарським виробникам сировини.

Усе це вимагає здійснення комплексу заходів як на рівні молокопереробних підприємств, так і держави в цілому щодо забезпечення об'єктивних умов формування прибутку.

Важливе значення для збільшення прибутку і підвищення рентабельності в молокопереробній промисловості мають:

створення і впровадження ресурсоощадних, енергоекономних технологій, які забезпечують комплексну переробку сировини, здійснення постійного пошуку технічних і технологічних прийомів зниження втрат сировини і готової продукції;
прискорення оборотності обігових засобів, завдяки якому вивільнюється частина останніх і зростаючий випуск продукції забезпечується відносно меншим обсягом оборотних засобів;
підвищення технічного рівня виробництва і поліпшення його організації, що має вирішальний вплив на рівень і динаміку собівартості та прибутку;
великий вплив на динаміку прибутку мають і народногосподарські чинники, зумовлені функціонуванням економіки як єдиного цілісного комплексу, серед яких важливе значення мають різні форми організації суспільного виробництва — спеціалізація і кооперування виробництва, комбінування і концентрація. Ці форми суспільного виробництва забезпечують ефективніше використання основних фондів, сировинних і трудових ресурсів, сприяють ним самим зниженню собівартості продукції, яка випускається, підвищенню продуктивності праці, що в кінцевому підсумку сприяє покращанню кінцевих фінансових показників діяльності підприємств;
розширення асортименту і підвищення якості молочних продуктів, створення (розробка) продуктів, які характеризуються високими поживними і смаковими якостями, користуються попитом у населення та найбільш повно відповідають вимогам збалансованого харчування. Для цього необхідно створити таку структуру виробництва, яка б, з одного боку, задовольняла всі потреби покупців, а з другого — забезпечувала б максимальну ефективність виробництва;
дотримання принципу комплексної механізації та автоматизації всіх операцій виробничого циклу, оскільки переважання ручної праці поглинає немалу частку коефіцієнта корисної дії [34, с. 45].

Тільки в комплексі здійснення цих заходів здатне покращити фінансово-економічне становище підприємств молокопереробної галузі.

На досліджуваному підприємстві ЗАТ «ЮРІЯ» відсутній ефективний механізм централізованого планування і контролю витрат. Висока собівартість продукції знижує її конкурентноздатність і змушує менеджмент шукати причини і резерви зниження витрат.

Традиційна система обліку витрат не відповідає потребам управління в частині:

— точності і своєчасності калькулювання собівартості, структури і динаміки витрат,

— організації надання інформації керівництву підприємства для прийняття обґрунтованих управлінських рішень [30, с. 203].

Як видно з вище викладеного матеріалу, управління витратами на розглянутому підприємстві не відповідає тим вимогам, що до нього висувають сучасні умови господарювання.

Управління витратами на підприємстві носить безсистемний, періодичний характер, причини відхилень навіть у загальному кошторисі витрат підприємства не досліджуються, не приділяється достатньої уваги вивченню поводження витрат підприємства по місцях виникнення (ділянкам і цехам підприємства), виявлені резерви зниження витрат підприємства найчастіше не використовуються повною мірою через відсутність чіткого взаємозв'язку між визначеними видами витрат і відповідальними за їхній рівень особами.

Це далеко не повний перелік проблем, що стоять перед підприємством, однак навіть зараз стають видні основні напрямки, рухаючись по яких можна змінити ситуацію в кращу сторону. Як видно, головною задачею підприємства є не тільки і не стільки використання наявних і виявлення нових резервів зниження поточних витрат, а формування діючої системи управління витратами, що відповідає потребам підприємства.

Удосконалення системи управління витратами передбачає проведення робіт у кілька етапів:

1. діагностика сформованої системи управління витратами;

2. розробка пропозицій по застосуванню "директ-костингу" або "стандарт-костингу";

3. удосконалення методології формування планових калькуляцій;

4. коректування нормативів запасів готової продукції, матеріально-технічних ресурсів;

5. розподіл підприємства на центри відповідальності;

6. формування регламенту взаємодії центрів відповідальності;

7. адаптація бухгалтерського обліку до вимог системи управління витратами (уведення шифрів виробничих витрат, розширення аналітики по рахунках та ін.);

8. розробка форм управлінської звітності [33, с. 418].

3.2. Резерви зниження собівартості продукції підприємства

У короткостроковому періоді резерви, пов'язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження собівартості продукції безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Зниження рівня витрат істотно залежить від рішучості керівництва та персоналу проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадливе використання всіх наявних ресурсів.

Зазначимо, що в науково-практичній літературі з питань антикризового управління нерідко цитують Г. Дюрра, який був головою правління фірми «Телефункен» за часів її фінансової кризи: «Працівникові неможливо пояснити необхідність переходу на жорсткий режим економії, якщо його робочий стіл стоїть на дорогому персидському килимі» [33, с. 423].

Плани ощадливого використання ресурсів на підприємстві можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислово розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від планових розглядаються як основний інструмент зниження витрат.

У ході аналізу структури витрат ЗАТ «ЮРІЯ» було встановлено, що виробництво молочної продукції є матеріаломістким виробництвом. Так у 2009 році витрати на матеріали склали 73% у загальному кошторисі витрат. І матеріаломісткість виробництва має тенденцію до збільшення. Так ще тільки в 2007 році матеріальні витрати складали 70% у загальній собівартості.

Таким чином, найважливішим напрямком пошуку шляхів зниження загальної суми витрат на виробництво є пошук шляхів економії матеріалів і організація ефективного контролю за їхньою витратою. Хоча на підприємстві періодично і розробляються заходи щодо економії матеріалів, мається велика кількість не використаних можливостей для зниження матеріалоємності виробництва і для посилення контролю за витратою матеріальних ресурсів.

Насамперед, повинна бути вся система контролю за матеріалами — починаючи з відповідних складів і до місць споживання матеріалів. Підвищенню ефективності контролю матеріальних витрат (та й не тільки них) буде сприяти організація обліку і контролю витрат по центрах відповідальності, різновидом яких можуть на початковому етапі виступати кошториси витрат по ділянках.

Важливим моментом для підвищення ефективності управління матеріальними витратами може стати обмежене застосування нормативного методу управління витратами. Якщо неможливо відразу організувати використання цього методу в розрізі усіх витрат підприємства, то, на наш погляд, можна було б використовувати цей метод обмежений, зокрема для контролю матеріальних витрат. Для цього підприємству необхідно розробити систему нормативів за матеріалами, установити максимальні межі відхилень по різних групах матеріалів, розробити класифікатор значимих причин відхилень і коди таких причин, чітко установити, хто встановлює причини тих або інших відхилень і їхніх винуватців, розробити первинну документацію для обліку відхилень матеріалів.

Систематичне, по можливості повсякденне виявлення відхилень від діючих норм є діючим заходом по здійсненню ресурсоснабжения по усіх видах матеріальних витрат. Аналіз таких витрат дозволить виявити резерви зниження витрат, що не можуть бути виявлені при аналізі витрат за більш тривалі (чим день, тиждень) періоди.

Зрозуміло, що впровадження оперативного обліку навіть тільки для матеріальних витрат може зажадати великих зусиль і багато часу. Але підприємству можна зосередити увагу на усіченій номенклатурі матеріалів. Так багато західних фахівців навіть рекомендують зосереджувати своя увага на невеликий по номенклатурі, але вагомій по частці в загальній сумі матеріальних витрат групі матеріалів. Для того, щоб виявити таку групу, потрібно провести аналіз структури матеріальних витрат, або, як його називають у закордонних джерелах, АВС-аналіз.

АВС-аналіз дозволяє концентрувати увагу і зусилля на тих напрямках, де можна чекати максимальну віддачу.

З огляду на фактори, від яких залежить обсяг витрат на сировину та матеріали, можна визначити відповідні резерви економії витрат на ЗАТ «ЮРІЯ» вдавшись до таких заходів:

— переглянути норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції. Це можна зробити з допомогою вартісного аналізу та нульбазис-бюджетування, яке полягає в перерахунку всіх діючих нормативів витрат;

— з'ясувати можливості придбати (чи залучити на умовах лізингу) економічніші види обладнання;

— оцінити можливості зменшувати втрати сировини у відходах виробництва;

— переглянути основних постачальників сировини, аби їх диверсифікувати, зменшити кількість посередників та виявити можливості дешевше закуповувати безпосередньо у виробників необхідні сировину та матеріали.

Коли йдеться про ощадливе використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на попередження крадіжок на виробництві. Для боротьби з цим явищем на досліджуваному підприємстві доцільно створити службу безпеки.

Економії за статтею „Основна та додаткова заробітна плата персоналу” можна досягти, зменшивши заробітну плату (переглянувши систему тарифів на надбавок) або скоротивши необхідний робочий час (трудомісткість продукції). Найпоширенішими заходами стосовно вивільнення робочого часу є такі:

запровадження неповного робочого тижня (неповного робочого дня);
достроковий вихід на пенсію;
неоплачувані відпустки;
звільнення персоналу.

Зауважимо, що звільнення працівників слід поєднувати із заходами соціального характеру.

У результаті аналізу структури витрат нами було виявлене істотне збільшення абсолютної суми амортизаційних відрахувань. Це може бути ознакою неефективного використання основних фондів підприємства, випередження їх приросту приросту обсягів виробництва. Це приводить до збільшення постійних витрат, що негативно позначається на собівартості і динаміці витрат. Можливо однієї з основних причин такого положення є необдумана інвестиційна політика (що обумовлено, на наш погляд, відсутністю концентрації уваги керуючої системи на витрати підприємства).

Однак ця проблема дає нам привід торкнутися одного зі спеціальних методів, що, безумовно, буде і корисним у роботі ЗАТ «ЮРІЯ». Дуже часто визначений рівень постійних витрат і, зокрема, амортизаційних відрахувань сприймається управлінським апаратом підприємств як даність. Однак це не так.

Постійні витрати, той або інший їхній рівень — результат попередніх управлінських рішень. Дуже часто устаткування, машини, механізми, що придбаються, розглядаються тільки з позиції ціни і продуктивності і дуже рідко береться в увагу рівень постійних і перемінних витрат, що забезпечує той або інший вид устаткування. Адже основний принцип управління витратами — попередження їх, а не констатація. Тому вкрай необхідно прогнозувати і попереджати витрати ще до створення виробництва, до розширення потужностей. При цьому також вкрай важливо точно прогнозувати обсяги виробництва, тому що одне і теж устаткування може вигідно експлуатуватися при одних обсягах виробництва і невигідно при інших (недозавантаження потужностей).

Саме в розглянутих елементах витрат і приховуються, як правило, головні резерви зниження собівартості. Адже на підприємстві витрати за статтями: сировина, матеріали, паливо, енергія та заробітна плата становлять понад 90 відсотків собівартості продукції.

Заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно здійснювати на основі нуль-базис-бюджетування (ZВВ — Zеrо-Ваsе-Вudgeting). Нуль-базис-бюджетування є складовою частиною контролінгу витрат на підприємстві.

Основна відмінність ZВВ від звичайного планування витрат полягає в тому, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZВВ є так звана «точка-нуль», тобто показники обчислюються на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їх складу та структури. У межах ZВВ аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії.

3.3. Шляхи удосконалення управління структурою витрат підприємства

Важливим, визначальним моментом для побудови системи управління витратами є визначення стратегії підприємства.

Важливість стратегії і стратегічного планування для успішного функціонування і конкурування підприємства сьогодні очевидна для більшості фахівців. Однак багато підприємств розглядають стратегію як щось відірване від практики управління, і управління витратами зокрема. Особливо це стосується, на наш погляд, так званих базових конкурентних стратегій, що визначають спосіб поводження підприємств у зовнішньому середовищі.

Важливість цих стратегій полягає в тому, що вони є не тільки основою стратегічного управління витратами, але й обумовлюють вибір необхідної системи для ефективного поточного управління витратами. При цьому велика небезпека прихована в прагненні підприємства використовувати кілька базових конкурентних стратегій (чим дуже часто, самі того не підозрюючи, „грішать” українські підприємства, у тому числі і розглянуте).

В основі концепції базової конкурентної стратегії лежить ідея про те, що кожна з таких стратегій базується на визначеній конкурентній перевазі. Для того, щоб домогтися такої переваги, підприємству необхідно вибрати свою конкурентну стратегію.

У реальному бізнесі практикують наступні три базові конкурентні стратегії:

1. Стратегія диференціації.

Метою стратегії є додання товару (продукту) відмітних властивостей, що важливі для покупця і відрізняють даний товар від пропозицій конкурентів. Незважаючи на те, що наявність відмітних якостей вимагає, як правило, більш високих витрат, успішна диференціація дозволяє компанії домогтися більшої рентабельності за рахунок того, що ринок готовий прийняти більш високу ціну.

2. Стратегія лідерства по витратах.

У центрі уваги стратегії — низькі витрати в порівнянні з конкурентами. Перевага у відношенні витрат створює відносно ефективний захист проти всіх конкурентних сил.

3. Стратегія фокусування, тобто спеціалізація на потребах одного сегмента або конкретної групи споживачів без прагнення охопити весь ринок.

Її ціль — задовольнити потреби обраного цільового сегмента краще, ніж конкуренти. Така стратегія може спиратися як на диференціацію, так і на лідерство по витратах, але тільки в рамках цільового сегмента [33, с. 440].

ЗАТ «ЮРІЯ» є підприємством молочної промисловості. З цієї причини підприємство не має можливості істотно впливати на якість своєї продукції, тому що її якість визначається головним чином природними якісними характеристиками сировини — молока, що формує промислові запаси підприємства. Це значить, що вибирати за основу стратегію диференціації не можна, тому що в сформованих умовах господарювання (як внутрішніх, так і зовнішніх) вона, на наш погляд, не дозволить підприємству досягти конкурентної переваги.

З огляду на те, що ціни на молочну продукцію контролюються державою, а собівартість виробництва на підприємстві (і це загальна тенденція для всіх підприємств даної галузі) росте, можна стверджувати, що єдиною виправданої для підприємства стратегією є стратегія лідерства по витратах (або її різновид).

Безумовно, вибір базової стратегії вимагає більш серйозних обґрунтувань, чим загальні міркування. Однак питання про стратегії підприємства — не дозвільна розмова.

Аналіз господарської діяльності підприємства наштовхує на висновки про те, що, не дивлячись на усю важливість контролю витрат для нашого підприємства, розглянуте підприємство не має ніякої чітко вираженої стратегії свого поводження в економічному середовищі, а віддається лише рішенню постійно відтворених у процесі виробництва поточних проблем.

У зв'язку з цим управлінню собівартістю (поточними витратами), як ефективному в умовах даного підприємства інструменту підвищення ефективності, конкурентноздатності, не приділяється належної уваги. Підприємство зосереджене головним чином на підвищенні обсягу виробництва і на технічному переозброєнні.

Однак ні підвищення обсягів виробництва (домагатися якого підприємству стає усе склідніше через велику конкуренцію), ні технічне переозброєння, на наш погляд, не можуть забезпечити стійке положення підприємства в перспективі.

Тому ми вважаємо, що концентрація підприємства на своїх витратах (тобто стратегія лідерства по витратах), узгодження усіх видів господарських процесів і діяльності з головною метою, з основним принципом — ефективним контролем витрат, є необхідною умовою підвищення ефективності управління поточними витратами, та й ефективності функціонування підприємства в цілому.

Таким чином, якщо ми хочемо, щоб система управління витратами була ефективною, то вона повинна відповідати обраній підприємством стратегії.

З огляду на це, для ЗАТ «ЮРІЯ» було б дуже корисним застосування стратегічного аналізу витрат.

Стратегічний аналіз витрат — аналіз відносної позиції по витратах, займаної підприємством серед конкурентів. Головним інструментом такого аналізу є побудова повного ланцюга витрат виробництва. Хоча ми і не можемо привести приклад (головним чином через відсутність інформації) побудови ланцюга витрат для нашого підприємства, проте побудова такого ланцюга бути б корисним.

Стратегічний аналіз витрат ведеться шляхом вивчення структури витрат власного ланцюга і порівняння її з ланцюгом витрат виробництва конкуруючих підприємств.

Такий аналіз дозволяє зрозуміти не тільки має або не має підприємство переваги по витратах перед конкурентами, але і визначити джерела переваг і недоліків у власному ланцюзі витрат виробництва.

Розподілимо витрати підприємства на постійні і змінні. При аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею. Головною метою підприємства має бути максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Операційний аналіз дозволить розрахувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню

Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності. Розрахунок показників по видам продукції наводиться в таблиці 3.1.

Як видно з табл. 3.1., в 2009 р. виручка від реалізації перевищує змінні витрати підприємства на 2692,6 тис.грн., що є головною причиною прибуткової діяльності підприємства.

Шляхом розрахунку можливих змін витрат і ціни складено план на 2010 р. На основі моделювання різних варіантів змін витрат і ціни визначено, що середня ціна підприємства має бути підвищена на 10%, а витрати на виробництво і реалізацію продукції знижені на 5%.

Таблиця 3.1

Розрахунок межі рентабельності, запасу фінансової міцності і сили впливу операційного важеля

Показники	2009 рік	план
Молочні продукти	Тверді сири	Масло	Інші продукти	Всього	Молочні продукти	Тверді сири	Масло	Інші продукти	Всього
Виручка від реалізації	7134,2	1550,3	2118,5	444,4	11247,4	7847,62	1705,33	2330,35	488,84	12372,14
Змінні витрати	5389,52	1197,67	1625,41	342,19	8554,80	5120,05	1137,79	1544,14	325,08	8127,06
Валова маржа	1744,68	352,63	493,09	102,21	2692,60	2727,57	567,54	786,21	163,76	4245,08
Коефіцієнт валової маржі	0,2446	0,2275	0,2328	0,2300	0,2394	0,3476	0,3328	0,3374	0,3350	0,3431
Постійні витрати	888,30	197,40	267,90	56,40	1410,00	843,89	187,53	254,51	53,58	1339,50
Межа рентабельності	3632,37	867,85	1151,00	245,23	5889,78	2427,98	563,48	754,36	159,94	3903,93
Запас фінансової міцності, грн	3501,83	682,45	967,50	199,17	5357,62	5419,64	1141,85	1575,99	328,90	8468,21
Запас фінансової міцності, у % до виручки	50,91	55,98	54,33	55,18	52,37	30,94	33,04	32,37	32,72	31,55
Прибуток	856,376	155,228	225,188	45,808	1282,6	1883,69	380,01	531,70	110,18	2905,58

На основі таблиці 3.1. складемо зведену таблицю 3.2, що відображає формування прибутку підприємства на основі моделювання економічної політики ЗАТ «ЮРІЯ».

Таблиця 3.2

Моделювання прибутку ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле”

Показники	2009 р.	прогноз на 2010 р.	Відхилення, %
Виручка від реалізації	11247,4	12372,14	110,00
Витрати	9964,80	9466,56	95,00
Прибуток	1282,60	2905,58	226,54

На основі моделювання змін цін та витрат за даними таблиці 3.2. складемо діаграму (рис.3.1).

Як видно з рис.3.1. та табл.3.2., збільшення середньої ціни на 10% та зменшення витрат виробництва на 5% приведе до зростання валового прибутку підприємства на 1623 тис.грн, або в 2,2 рази, порівняно з 2009 р.

До шляхів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” належать:

суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;
продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;
широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;
скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До шляхів економії змінних витрат на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” можна віднести:

зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;
скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;
забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Управління структурою витрат має базуватись на врахуванні комерційних ризиків: зменшення обсягу продажу внаслідок підвищення ціни, зростання цін на матеріальні і енергетичні ресурси і т.д.

Будь-яке зниження виручки завжди викличе зменшення прибутку і підприємство може отримати збиток. Сила впливу операційного важеля показує на скільки відсотків зміниться прибуток при змінні виручки на 1%.

Сила впливу операційного важеля :

валова маржа/прибуток = 4245,1 / 2905,6 = 1,46.

Це означає, що при скороченні виручки на 10% прибуток знизиться на 14,6% (10*1,46).

Таким чином, потрібно постійно контролювати запас фінансової міцності підприємства, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику, що сприятиме збільшенню обсягу реалізації продукції та надання послуг.

Як тільки підприємство досягне межі рентабельності (3903,9 тис.грн), можна використовувати систему знижок, інші заходи по стимулюванню збуту.

Стабільність фінансово-господарської діяльності підприємства у ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” може бути забезпечена тільки за умови постійної реалізації продукції (робіт, послуг) та одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов`язання.

Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов`язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень.

Загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами.

Висновки до розділу 3

Проблема управління витратами в сучасних умовах актуальна для більшості підприємств.

Удосконалення системи управління витратами передбачає проведення робіт у кілька етапів:

1. діагностика сформованої системи управління витратами;

2. розробка пропозицій по застосуванню "директ-костингу" або "стандарт-костингу";

3. удосконалення методології формування планових калькуляцій;

4. коректування нормативів запасів готової продукції, матеріально-технічних ресурсів;

5. розподіл підприємства на центри відповідальності;

6. формування регламенту взаємодії центрів відповідальності;

8. розробка форм управлінської звітності [33, с. 418].

Висновки

На основі теоретичного огляду досліджуваної проблеми удосконалення структури витрат ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” можна зробити наступні висновки та пропозиції:

1. З теоретичних позицій, витрати виробництва — витрати на придбання основних чинників виробництва: робочої сили, засобів виробництва (засобів і предметів праці, в тому числі землі) та інших для виготовлення продукції протягом певного періоду. Структура собівартості передбачає витрати за економічними елементами, класифікація яких використовується для розроблення кошторису витрат на виробництво. Основними елементами планової калькуляції виготовлюваної продукції є: матеріальні витрати, витрати на оплату робочої сили, відрахування до різноманітних фондів (пенсійного, фонду зайнятості), на амортизацію основних фондів, інші витрати. Ці елементи витрат формують повну собівартість продукції.

Згідно з П(С)БО 16 під витратами розуміється зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов”язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків власників). Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

2. Аналізуючи діяльність підприємства ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле”, відмічено, що за 2009 р. виробнича і фінансова ситуація на підприємстві значно покращилась: зросли темпи росту обсягу виробництва і реалізації продукції, а також темпи росту балансового і чистого прибутку. Підвищились і показники використання ресурсів підприємства: продуктивність праці, фондовіддача, коефіцієнт оборотності і оборотних засобів.

3. Аналіз складу та структури активів і пасивів «Рейнфорд» дозволяє стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за останні роки була задовільною (це пов'язано з перевищенням власного капіталу в структурі пасивів), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці і кредиторської заборгованості, що в свою чергу пов’язано з відсутністю грошових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності. Аналіз ліквідності балансу ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” засвідчує, що високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є негативною рисою в фінансовому стані підприємства.

4. Аналіз системи управління витратами на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” дозволив виявити наступні недоліки. Управління витратами не відповідає тим вимогам, що до нього висувають сучасні умови господарювання. Управління витратами на підприємстві носить безсистемний, періодичний характер, причини відхилень навіть у загальному кошторисі витрат підприємства не досліджуються, не приділяється достатньої уваги вивченню поводження витрат підприємства по місцях виникнення (ділянкам і цехам підприємства), виявлені резерви зниження витрат підприємства найчастіше не використовуються повною мірою через відсутність чіткого взаємозв'язку між визначеними видами витрат і відповідальними за їхній рівень особами. Це далеко не повний перелік проблем, що стоять перед підприємством, однак навіть зараз стають видні основні напрямки, рухаючись по яких можна змінити ситуацію в кращу сторону. Як видно, головною задачею підприємства є не тільки і не стільки використання наявних і виявлення нових резервів зниження поточних витрат, а формування діючої системи управління витратами, що відповідає потребам підприємства.

5. Удосконалення системи управління витратами на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” передбачає проведення робіт у кілька етапів: діагностика сформованої системи управління витратами; розробка пропозицій по застосуванню "директ-костингу" або "стандарт-костингу"; удосконалення методології формування планових калькуляцій; коректування нормативів запасів готової продукції, матеріально-технічних ресурсів; розподіл підприємства на центри відповідальності; формування регламенту взаємодії центрів відповідальності; адаптація бухгалтерського обліку до вимог системи управління витратами (уведення шифрів виробничих витрат, розширення аналітики по рахунках та ін.); розробка форм управлінської звітності.

6. Найважливішим напрямком пошуку шляхів зниження загальної суми витрат на виробництво є пошук шляхів економії матеріалів і організація ефективного контролю за їхньою витратою. Насамперед, повинна бути вся система контролю за матеріалами — починаючи з відповідних складів і до місць споживання матеріалів. Підвищенню ефективності контролю матеріальних витрат (та й не тільки них) буде сприяти організація обліку і контролю витрат по центрах відповідальності, різновидом яких можуть на початковому етапі виступати кошториси витрат по ділянках. Важливим моментом для підвищення ефективності управління матеріальними витратами може стати обмежене застосування нормативного методу управління витратами. Для цього підприємству необхідно розробити систему нормативів за матеріалами, установити максимальні межі відхилень по різних групах матеріалів, розробити класифікатор значимих причин відхилень і коди таких причин, чітко установити, хто встановлює причини тих або інших відхилень і їхніх винуватців, розробити первинну документацію для обліку відхилень матеріалів. Особливу увагу слід звернути на попередження крадіжок на виробництві. Для боротьби з цим явищем на досліджуваному підприємстві доцільно створити службу безпеки.

7. Заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно здійснювати на основі нуль-базис-бюджетування (ZВВ — Zеrо-Ваsе-Вudgeting). Нуль-базис-бюджетування є складовою частиною контролінгу витрат на підприємстві. Основна відмінність ZВВ від звичайного планування витрат полягає в тому, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZВВ є так звана «точка-нуль», тобто показники обчислюються на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їх складу та структури. У межах ZВВ аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії.

8.Важливим, визначальним моментом для побудови системи управління витратами є визначення стратегії підприємства. З огляду на те, що ціни на молочну продукцію контролюються державою, а собівартість виробництва на підприємстві (і це загальна тенденція для всіх підприємств даної галузі) росте, можна стверджувати, що єдиною виправданої для підприємства стратегією є стратегія лідерства по витратах (або її різновид).

9. Розподілено витрати підприємства на постійні і змінні. Шляхом розрахунку можливих змін витрат і ціни складено план на 2010 р. На основі моделювання різних варіантів змін витрат і ціни визначено, що середня ціна підприємства має бути підвищена на 10%, а витрати на виробництво і реалізацію продукції знижені на 5%. Це приведе до зростання валового прибутку підприємства на 1623 тис.грн, або в 2,2 рази, порівняно з 2009 р.

10. До шляхів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” належать:

— суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;

— продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

— широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

— скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До шляхів економії змінних витрат на ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” можна віднести:

— зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

— скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;

— забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

11. На ЗАТ «ЮРІЯ» ТМ “Волошкове поле” потрібно постійно контролювати запас фінансової міцності підприємства, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику, що сприятиме збільшенню обсягу реалізації продукції та надання послуг. Як тільки підприємство досягне межі рентабельності (3903,9 тис.грн), можна використовувати систему знижок, інші заходи по стимулюванню збуту.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. зі змінами і доповненнями

2. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. №996-XIV, зі змінами і доповненнями

3. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291

4. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. №47

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. №318, зі змінами і доповненнями

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затв. наказом Мінфіну від 31.03.99 р. № 87

7. Положення (стандарт)бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати” від 21.06.99г. № 397/3690

8. Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості затверджене Постановою кабінету міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473

9. Байдик О. Нормативний метод обліку витрат на виробництво продукції //Баланс. – 2001. – №7 (спецвипуск). – С.50-61

10. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

11. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 799 с.

12. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз. Підручник. Київ: КНЕУ. — 2000. — 322 с.

13. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: навч.посібник. – К.:КНЕУ, 2000. – 360 с.

14. Грабова Н.Н., Добровський В.Н. Бухгалтерський облік у промислових та торгівельних підприємствах, 2000. — КАСК, 2000. – 624с.

15. Грещак М.Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навчальний посібник. – К: КНЕУ, 2001. – 228 с.

16. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 136 с.

17. Голов С.Ф. Бухгалтерський облік та фінансова звітність – Київ, 2000. – 796 с.

18. Голов С. Ф. Управленческий бухгалтерский учет. — К.: Скарби, 1998. — 377 с.

19. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет. – М.: Аудит-ЮНИТИ, 1998. — 783 с.

20. Економіка виробничого підприємства: Навч.посібник /За ред.. Й.М.Петровича. — К., 2001. — 405 с.

21. Економіка підприємства: Підручник /За ред.С.Ф.Покропивного. — К., 2001. — 528 с.

22. Економічний аналіз: Навч. посібник /М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток; За ред. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2001. – 540 с.

23. Экономика предприятия: Учебник для вузов/ Под редакцией В.П. Грузинова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. — 535с.

24. Каретнікова В.С. Планування діяльності підприємства: навч.посібник. – Х., 1999. – 265 с.

25. Карпова Т. П. Управленческий учет: Учеб. для вузов. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.

26. Кізима Т.О. Аналіз „витрати-обсяг-прибуток” у діяльності спільних підприємств /Фінанси України. – 2000. — №4. — с.37-41

27. Кміть В.М. Системний підхід до управління накладними витратми підприємств /Фінанси України. — 2002. — №7. — с.51-55

28. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.посіб. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 378 с.

29. Маркетинг: принципи і функції /За ред.О.М.Азарян. – Київ: НМУВО, НВФ «Студцентр», 2001. – 320 с.

30. Орлов О.О. Планування діяльності підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.

31. Пархоменко В.М.,Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні – Луганськ “Футура”, 2001. – 464 с.

32. Пащенко І.Л. Прогнозування фінансової діяльності підприємства / Фінанси України. – 2001 . – № 4. – с.45-50

33. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: Вид-во КНЕУ, 1998. – 525 с.

34. Поліщук Н. До проблеми регулювання результативності діяльності підприємства / Економіст. – 2001. — №2. – с.43-45

35. Растяпін А.В., Губенко С.П. Максимізація прибутку підприємства /Фінанси України. — 2002. — № 2. — с.19-29

36. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственнной деятельности предприятия. – Минск: ООО «Новое знание», 1999. – 688 с.

37. Сизоненко В.О. Підприємництво: Підручник. – К.: Вікар, 1999. – 438 с.

38. Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 260 с.

39. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.

40. Ткаченко Н. Формування виробничої собівартості продукції, незавершеного виробництва, рентабельності та визначення ціни продажу/ Бухгалтерський облік і аудит. – 2001. – № 6. – С. 29-35

41. Тян Р.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник . – К.: МАУП, 1998. – 156 с.

42. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч.посібник.Житомир: ЖІТІ, 2000. – 440 с.

43. Фінанси підприємств: Підручник /За ред. А.М.Поддерєрьогіна. — К., 2000. — 460 с.

44. Фінансова діяльність підприємтсва: Підручник /Бандурка О.М. та ін.. — К., 2002. — 384 с.

45. Фінансова діяльність підприємства: Навч.посібник /За ред. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 326 с.

46. Финансовый менеджмент: теория и практика. Учебник /Под ред. Е.С.Стояновой. – М.: Изд-во «Перспектива». 1999. – 656 с.

47. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч.посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2001. – 300 с.

48. Цал-Цалко Ю.С. Холод І. Економіка підприємства. Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 388 с.

49. Шашурин Ю.С., Черезов А. В. Себестоимость в оперативном управлений предприятием, — М.: ООО Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. — 212 с.

50. Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия: Пер. с нем./ Под. ред. проф. А.Г. Поршнева. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 512с.

51. http://www.voloshkovepole.com.ua

Освіта та самоосвіта

Аналіз витрат виробництва і формування фінансової діяльності підприємства

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування та управління структурою витрат виробництва

1.1.Сутність, класифікація витрат виробництва

1.2. Нормативно-правове регулювання витрат виробництва

1.3. Роль калькулювання собівартості в управлінні витратами

1.4. Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу реалізації та прибутку

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності та управління структурою витрат ЗАТ «ЮРІЯ»

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2. Аналіз фінансової діяльності підприємства

2.3. Аналіз системи управління витратами підприємства

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Удосконалення управління структурою витрат підприємства ЗАТ «ЮРІЯ»

3.1. Проблеми управління витратами підприємства

3.2. Резерви зниження собівартості продукції підприємства

3.3. Шляхи удосконалення управління структурою витрат підприємства

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Розділи

Теги