Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Аналіз технологічних укладів

Вступ

Розвиток кожного укладу сприяє сходженню цивілізації на новий, вищий рівень, що створює наступність в історичному процесі й значно збільшує економічні можливості суспільства. Істотно ускладнюючи економічні взаємозв’язки та посилюючи їхній нелінійний характер, технологічні уклади формують відповідну виробничу структуру, яка справляє визначальний вплив на процес матеріального виробництва і сферу послуг.

Соціально-економічний розвиток України має спрямовуватись в єдине поле сучасного поступу передових технологій країн світу. Він характеризується переходом від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу, в основі якого лежить інноваційна модель розвитку. Забезпечити таку модель можна лише на базі всебічного розширення, поглиблення, нагромадження, трансформації інноваційного потенціалу України.

Структурований аналіз технологічних укладів здійснено в наукових працях українських та російських учених [1–5]. Доведено, що життєвий цикл технологічного укладу охоплює майже сторіччя і може бути представлений у вигляді двох пульсацій. Перша з них відповідає фазі його становлення за несприятливих умов домінування попереднього технологічного устрою, а друга — фазі зростання. Остання настає після структурної перебудови економіки, що відбувалася шляхом заміщення домінуючих технологічних укладів, і характеризується сприятливою кон’юнктурою та високими темпами економічного росту. Ця фаза в умовах сучасної світової економіки існує протягом майже двох десятиріч і позначається становленням суспільного споживання нового типу.

1. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур

Сьогодні в Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні уклади — 5-й та 6-й — становлять близько 4%, причому 6-й технологічний уклад, що визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн у майбутньому, у нашій країні майже відсутній (менше 0,1%). Близько 58% виробленої продукції припадає на найнижчий, 3-й технологічний уклад (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% — на 4-й. За показником фінансування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70% коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23% — 5-й технологічний уклади. Інноваційні витрати розподіляються таким чином: 60% — 4-й технологічний уклад і 30% — 3-й (сумарно — 90%), а 5-й становить лише 8,6%. Стосовно інвестицій, які, власне, і визначають майбутнє на найближчі 10–15 років, маємо такі пропорції: 75% спрямовуються у 3-й технологічний уклад і лише 20% та 4,5% — у 4-й і 5-й технологічні уклади відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння та модернізація) 83% припадає на 3-й технологічний уклад і лише 10% — на 4-й [6, с. 351–352].

Наведені дані свідчать про надзвичайно загрозливу картину, що спостерігається в економіці України, оскільки сьогодні закладається майбутня структура випуску продукції, де домінуватиме 3-й технологічний уклад.

Водночас, у країнах — світових лідерах технологічного прогресу нині розвиваються:

галузі 6-го технологічного укладу — біотехнології, зокрема клітинна біологія; аерокосмічна промисловість; нанотехнології; нові матеріали; оптоелектроніка; системи штучного інтелекту; мікроелектроніка; фотоніка; мікросистемна механіка; інформаційні супермагістралі; програмне забезпечення і засоби імітації; молекулярна електроніка; системи управління персоналом;

галузі 5-го технологічного укладу — фармацевтична, автомобільна, хімічна, інструментальна промисловість.

Отже, очевидно, що пріоритети, які фактично сформувалися в Україні в останні десятиліття, не відповідають тим, що поширені у світі (рис. 1).

Глобалізація відкриває перед людством величезні можливості для розширення масштабів обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями і капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері та духовного збагачення особистості. Водночас, для значної частини людей глобалізація несе в собі істотні загрози, зумовлюючи розмежування країн на «цивілізаційний центр» та «периферійну зону», поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному і науково-технічному розвитку. Приміром витрати на науково-дослідні та конструкторські дослідження в Північній Америці становлять понад 40% світових витрат на НДКД, тоді як у Латинській Америці та Африці разом — менше 1%.

В умовах глобалізації фактично продемонструвала свою безперспективність політика так званої наздоганяючої модернізації, за рецептами якої (починаючи з 60-х рр.) розвивалася значна частина країн Латинської Америки, Азії та Африки і яка в 90-ті рр. набула поширення на пострадянському просторі, зокрема і в Україні. Ця політика не сприяла вирішенню ключової проблеми сучасного світового процесу — забезпечення сталого розвитку та вирівнювання країн за якістю життя населення. Нині чимало держав опинилося за межами економічного і соціального прогресу. Ситуація ускладнюється й тим, що в останнє десятиріччя відбулося розширення зони бідності за рахунок країн, які входили до складу колишнього СРСР. Тож подолання глобальної нерівності перетворилося на центральну проблему ХХІ століття.

2. Аналіз технологічних укладів та економічна перспектива України

Україна — складова пострадянської східнослов’янської цивілізації — за період від 1990-го до 2007 р. зменшила свою частку в населенні світу з 1% до 0,8%, а у ВВП — з 0,4% до 0,1%. Виробляючи одну тисячну світового ВВП, експортуючи переважно сировину, мінеральні продукти та напівфабрикати, наша країна наразі не відіграє значної ролі у світовій економіці. Перспектива економічного прориву можлива за умови інтеграції в конкурентоспроможну західну цивілізацію.

Вочевидь існує тенденція до конвергенції західної, православної та латиноамериканської цивілізацій. Вони мають спільне християнське коріння і найбільшу можливість консолідуватися перед викликами інших цивілізацій, перш за все, ісламської та китайської. Необхідність оволодіти загальноцивілізаційними цінностями зумовлює рух України до Європейського Союзу. Водночас нам близькі цінності слов’янських народів — росіян, білорусів та ін.

Реальна стратегія економічного прориву України може базуватися на прискореному розвитку тих вітчизняних виробництв, які довели конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках. Збільшення податкових надходжень від таких підприємств дозволить сформувати фінансово-бюджетну основу державної підтримки наукомістких виробництв 5-го та 6-го технологічних укладів.

Відбувається істотне відставання країни за технологічним розвитком від розвинутих країн, зокрема, інтенсивно розвиваються виробництва нижчих технологічних укладів, які не мають значного попиту на інновації. Аналіз доданої вартості за галузями промисловості демонструє, що вона створюється переважно за рахунок розвитку технологій, закладених у III технологічному укладі, що є загрозою конкурентоспроможності економіки України [6, с.45].

За підрахунками Інституту економічного прогнозування НАНУ, в Україні частка III технологічного укладу у випуску продукції складала 57,9%, IV — 38%, V — 4%. Із загального обсягу коштів, що спрямовуються на науково-технічні розробки, майже 70% припадає на IV технологічний уклад і лише 23% — на V; 60% інноваційних витрат — на IV технологічний уклад, 30% — на III, на V — лише 8,6%; 75% інвестицій спрямовується у III уклад і лише 20% і 4,5% — у IV і V технологічні уклади відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переоснащення та модернізація) домінує III технологічний уклад — 83% і лише 10% припадає на IV уклад.

Наведені дані свідчать про незначну частку V і VI укладів, які визначають основи та перспективи розвитку провідних економік світу, і відсутність надійного потенціалу для її нарощування. VI технологічний уклад за випуском продукції становив лише 0,1%, за фінансуванням науково-технічних робіт — 0,3%, за інноваційними витратами — 0,4%, за інвестуванням — 0,5%, за інвестиціями у технічне переозброєння і модернізацію — 0,9%. За оцінкою українського вченого С.І.Пирожкова, в Україні взагалі відсутні технології VI укладу, а найпоширенішими є III та IV технологічні уклади, на які припадає 95%, тоді як на частку V укладу — лише 4,2%. Інвестиції в галузі V укладу становлять 4,5%, а майже 75% інвестицій спрямовуються в галузі III укладу [5, с.31];

  • поглиблення деформацій у структурі промисловості. Швидший розвиток її низькотехнологічних (за винятком машинобудування) галузей призвів до того, що на сировинну продукцію в загальному обсязі реалізованої продукції добувної та обробної промисловості у 2005 р. припадало 66,7%, у той час як на інвестиційну продукцію -13,3%, а на товари тривалого користування — лише 1,3%;
  • несформованість внутрішнього ринку, який не став активним споживачем інноваційної продукції національних виробників, фактично не сприяючи поширенню зовнішніх ефектів та розвитку потенційних внутрішніх чинників підвищення конкурентоспроможності економіки;
  • недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державної науково-технологічної та інноваційної політики. Відбувається поступове зниження обсягів витрат на НДДКР у ВВП. Якщо за рахунок всіх джерел фінансування у 2001 р. ці витрати складали 1,19% ВВП, у 2003 р. — 1,36% ВВП, то у 2005 р. вже 1,15% ВВП, що майже вдвічі нижче середнього рівня для країн ЄС-25 — 1,90% (2004 р.) і значно нижче рівня США (2,59%) та Японії (3,15%);
  • закріплення існуючої технологічної структури економіки України за рахунок надходження іноземного капіталу. Іноземні інвестори недостатньо активні щодо модернізації економічного комплексу країни. Так, станом на початок 2006 р. найбільші обсяги ПІІ було зосереджено в металургії та обробленні металу (11,1% загального надходження ПІІ в Україну), харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів (10,5%). Водночас на машинобудування припадає лише 6,3% ПІІ. Надзвичайно низьким є рівень внесків у вигляді нематеріальних активів — лише 2,53 млн дол. у 2005 р. (3,60 млн дол. — у 2004 р.), що вказує на неактивне внесення іноземними інвесторами технологічних інновацій на підприємства-реципієнти;
  • недостатність рівня розвитку ринкових інститутів, що стримує інноваційний потенціал економіки;
  • модель міжнародної спеціалізації економіки України, що може бути конкурентоспроможною на зовнішньому ринку більшою мірою за рахунок порівняльних переваг у вартості природних ресурсів та робочої сили, а не технологічних конкурентних переваг.

На відміну від розвинутих країн, які до 85-90% приросту ВВП забезпечують через виробництво та експорт наукоємної продукції, Україна, посідаючи за кількістю науковців одне з перших місць у світі, поки що розвивається без суттєвого використання результатів наукових досліджень. Частка вітчизняної наукоємної продукції становить близько 0,1% на світовому ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється в 2,5-3,0 трлн. дол. Україна представлена на цьому ринку переважно продукцією оборонно-промислового комплексу та авіаційної промисловості [2].

Реальний стан економіки України об’єктивно відображає вкрай низьку ефективність інноваційної діяльності. За останні роки різко знизився технічний рівень вітчизняної продукції, зростає матеріалоємність та енергоємність ВВП, погіршились показники створення та використання винаходів. Серед впроваджених у виробництво розробок майже відсутні такі, що перевищували б світовий рівень.

За останній період з’явилося багато нових досягнень в сферах, що традиційно відносяться до високих технологій, в найбільш технічно розвинених країнах. Йдеться, перш за все, про потенціал літакобудування. Лише сім країн світу, в тому числі й Україна, мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Ця галузь тільки за останні роки підняла в повітря три принципово нові моделі (АН-70, АН-140, АН-38), які фахівці вважають одним з найперспективніших моделей XXI ст. Те саме можна сказати і про ракетно-космічну галузь, яка теж зберігає світове визнання. Є в Україні певні успіхи у виробництві військової техніки, зокрема реалізуються проекти розвитку танкобудування.

Наша держава входить в п’ятірку країн світу із замкнутим циклом виробництва цієї надзвичайно складної високотехнологічної продукції, що в українському варіанті за своїми технічними характеристиками не тільки не поступаються перед передовими світовими аналогами, але й за багатьма параметрами перевищує їх [3].

Проаналізувавши динаміку сучасних цивілізаційних структур, доходимо висновку, що будь-яка країна здатна втриматися на чільному місці в цивілізаційному процесі, якщо забезпечить зростання ВВП не менш ніж на 70% за 10 років. Для того щоб зламати негативні тенденції відставання від світової економіки, Україні треба щонайменше подвоювати ВВП кожні 8–10 років.

Висновки

Отже, підводячи підсумки зауважимо, що основними чинниками, які обумовлюють недостатній розвиток інноваційної діяльності, є такі:

—      недосконалість законодавства в частині стимулювання з боку держави науково-технологічної та інноваційної діяльності;

—      відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, яка б із залученням промислового, банківського та торговельного капіталу поєднувала ланки «освіта-наука-виробництво»;

—      ігнорування забезпечення механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок та передачі їх до сфери виробництва;

—      відсутність системи стимулювання інноваційного пільгового оподаткування;

—      високий економічний ризик залучення до сфери високотехнологічного виробництва;

—      слабкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємництва як провідника інноваційного продукту до масового виробництва.

Аналіз стану науково-технічного потенціалу показує, що в результаті тривалого кризового періоду він значно скоротився в кількісному і якісному виразі. У той же час Україна утримує місце серед країн, що мають реальні можливості для виходу на світові ринки наукоємної продукції, активної участі в процесі міжнародного розподілу праці у сфері науки, техніки, інновацій.

Список використаної літератури

  1. Єрохін С.А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічний аспект). К.: Світ знань, 2002. — 528 с.
  2. Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток. К., 2007. — 66 с.
  3. Глазьев С.Ю. Технологические сдвиги в экономике России // Экономика и математические методы. 2007. № 2. С. 5–23.
  4. Бердинков Д. Проблемы инновационного развития Украины и пути их разрешения // Підприємство, господарство і право. -2003. -№4.
  5. Єгоров І.Ю., Войнович А.І. Наука в Україні — стан та проблеми розвитку // Центр дослідження науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАНУ. -К.: 2004. -С.23.
  6. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.
  7. Економічна оцінка державних пріоритетів технологічного розвитку / За ред. доктора екон. наук Ю.М. Бажала. К.: Ін-т екон. прогнозув., 2002. — 320 с.
  8. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. збірник / Держкомстат. -Київ, 2008. -360 с.
  9. Пирожков С.І. Проблеми прискорення інноваційного розвитку // Економіст. -2006. -№ 4. -С. 31.