Вступ

1. Біографія філософа

2. Карлос Кастанеда: «Вчення дона Хуана, шлях знань індіанців Які»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Після публікації у 1968 році "Вчення дона Хуана" Карлоса Кастанеди, його книги привернули увагу мільйонів людей, відкривши їм очі на світ, одночасно й новий і нескінченно старий. Антрополог, містик, учений, надзвичайно обдарований письменник, Кастанеда відкриває кожному з нас багатство духовного й філософського досвіду, який процвітав задовго до приходу білих на Американський континент і який, до речі, процвітає й дотепер.

«Вчення дона Хуана» – книжка «спірітуального серіалу» Карлоса Кастанеди, котрий познайомив увесь світ з духовною спадщиною мексиканських індіанців. Побачивши світ у 1968 році, цей незвичайний твір відразу викликав фантастичний успіх, його було перекладено на 17 мов і культур і до сих пір він є одним із супербесцелерів. Це надихнуло автора на видання цілої серії книжок в яких він з заворожуючими подробицями описав його останню подорож за межі звичайної реальності, в інший світ. Протягом наступних тридцяти років вийшло ще близько десятка книжок «спірітуального серіалу», і кожну очікували успіх та популярність. Вони породили величезну літературу, і були перекладені на 17 мов. Можна сміливо сказати, що перед читачем «антропоетичний трилер», розповідь про духовний шлях людини, який прагне знайти свободу і справжні знання на «шляху із серцем».

«Шлях із серцем не є дорога безперервного самоаналізу чи містичного польоту, це залучення радості й печалей світу. Цей світ, де кожен із нас пов'язаний на молекулярному рівні за будь-яким іншим дивовижним і динамічним проявом існування, – той інший світ є мисливським угіддям воїна».

Тема:«Аналіз праці філософа соціально-філософського спрямування: Карлос Кастанеда: «Вчення дона Хуана, шлях знань індіанців Які».

1. Біографія філософа

Кастанеда практично не давав інтерв'ю. Тому в його біографії є багато суперечливих фактів і дат. За численним легендами він кілька разів вкорочував собі віку та гинув в автокатастрофі. Кастанеда щоразу придумував собі нову батьківщину, нових батьків. Він намагався не залишати своїх фотографій і відеозаписів (але, за збігом обставин, кілька фотографій Кастанеди все ж існує). Він навіть заперечував, що був одружений, хоча Марґарет Раньян, автор книги спогадів про цю людину, стверджує, що Кастанеда був її чоловіком. Він так робив, бо це один з принципів вчення тольтеків — стирання особистої історії.

Карлос Кастанеда народився 25 грудня 1925 у Кахамарці, Перу. За іншими даними, — 25 грудня 1931 р. у Сан-Паулу, Бразилія.

Батько — Сезар Арана Кастанеда Бурунґарі. Мати — Сусанна Кастанеда Навоа.

У 1955-1959 рр. вивчав психологію в університеті Лос-Анджелесу. Документи імміграційної служби свідчать, що Карлос Сезар Арана Кастанеда в 1951 році переселився до США, Сан-Франциско.

Помер 27 квітня 1998 від раку печінки, преса сповістила про це тільки 18 червня.

Дослідники творчості Кастанеди з'ясували, як по-справжньому звали його вчителя. Швидше за все це був Качора — старий шаман із Сонори. У Мексиці Качора відомий як цілитель і місцевий політичний діяч — затятий захисник племені які. Незважаючи на те, що Кастанеда описав смерть Дона Хуана Матуса, Качора все ще живий. Якось на питання: «Чи правдиві описані в книзі події?» — Качора відповів: «Безумовно, Карлос Кастанеда — найбільший і найталановитіший письменник, але потрібно бути божевільним, щоб намагатися побачити в Кастанеді мага.» [3].

2. Карлос Кастанеда: «Вчення дона Хуана, шлях знань індіанців Які»

У своїх книгах Кастанеда описує період спілкування з доном Хуаном Матусом, який тривав приблизно три десятки років. За цей час розвивався не тільки Кастанеда, але й сам дон Хуан. Тобто, за книгами Кастанеди можна бачити і ранній, і пізній особистий духовний пошук дона Хуана, який не обійшовся без помилок. Тому духовну концепцію Школи варто бачити не в тому, що говорив і робив дон Хуан протягом цих десятків років, а в тому, до чого він дійшов наприкінці свого земного життя.

Отже, майбутній автор бестселерів про Школу Хуана Матуса Карлос Кастанеда закінчував університет у США за фахом антропологія. Йому потрібно було зібрати дисертаційний матеріал, і він із цією метою поїхав до Мексики, щоб вивчити досвід застосування місцевими індіанцями лікарських і психотропних рослин. Прибувши на своїй машині до Мексики, він став шукати компетентних у цьому питанні людей. Його познайомили з індіанцем на ім’я Хуан Матус, що взявся безкоштовно забезпечити Кастанеду потрібними йому відомостями.

Так вони познайомилися, і почалася їхня спільна робота. Згодом Кастанеда виявив, що дон Хуан володіє знаннями не тільки про властивості рослин, але й про древнє мистецтво магії індіанців-толтеків. Більше того, дон Хуан і сам виявився магом-чудотворцем. Тож Кастанеда вперше в житті зіткнувся з тим, що зовсім виходило за межі його звичних мирських і релігійних уявлень. Наприклад, виявилося, що ящірки можуть говорити людським голосом, що люди можуть літати у своїх тілах, витягати “з повітря” різні предмети і т.п. Кастанеда зачарувався всім цим. Інтерес ученого до цієї нової для нього галузі знань зріс неймовірно.

Одного разу дон Хуан запросив Кастанеду на зустріч, де товариші дона Хуана приймали саморобні психоделіки. Спробував і Кастанеда. І тоді відбулася подія, що змусила дона Хуана вперше звернути увага на Кастанеду як на потенційно серйозного учня.

Дон Хуан був містиком, і увесь світ він сприймав містично. Зокрема, він надавав великого значення так званим “знакам”, що надходять до нього з “іншої реальності”.

А сталося те, що Кастанеда, прийнявши кілька пігулок з кактуса, почав грати в дивну гру із собакою. Він і собака почали мочитися один на одного…

Важливою тут була саме незвичайна поведінка пса, зовсім невластива собакам. Це й було сприйнято доном Хуаном, як вказівка Бога (Якого в цій Школі називали словом Сила) на особливу значимість для Школи не-індіанця Кастанеди. Із цього моменту Кастанеда й став повноправним членом партії (тобто групи) учнів дона Хуана. І дон Хуан поступово став посвячувати його в таємні знання своєї Школи.

У чому полягала світоглядна концепція Школи?

Всесвіт складається із двох “паралельних” світів, які називаються “тональ” (тобто світ матеріальних предметів) і “нагваль” (світ нематеріальний) [1, с. 53].

Ми спілкуємося зі світом матерії через так звану “першу увагу”, тобто та увага, що забезпечується органами чуттів фізичного тіла.

Для того, щоб пізнати нагваль, потрібно розвинути “другу увагу”, тобто яснобачення.

Є ще й “третя увага”, за допомогою якої осягається Творець і Його Прояв, про яку дон Хуан говорив, як про “Вогонь” [60].

Згідно з міфологією, яку поділяли попередники дона Хуана, світом править вселенський божественний Орел. Це було їхнім уявленням про Бога. Причому, хоч воно і казкове, проте монотеїстичне.

Цей Орел харчується душами людей, що покинули свої фізичні тіла. Але Орел також дарує деяким людям можливість “проскочити” після смерті тіла повз свій дзьоб і знайти безсмертя, якщо вони набули при житті в тілі необхідних для цього навичок, розвинули належною мірою себе як свідомості, досягли відповідної сили.

У цій концепції існував елемент залякування, що примушує до зусиль із вдосконалювання себе. Але дон Хуан, подібно Ісусу, повстав проти ставлення до Бога, заснованого на страху. Він сказав, що назустріч Богові треба йти “стежкою серця” — тобто стежкою любові. Цікаво, що дон Хуан прийшов до цього розуміння незалежно від впливу інших духовних традицій. Він не знав ні Вчення Крішни, ні Вчення Ісуса Христа, не читав ні суфійських, ні даоських книг. Новий Завіт він явно не читав, інакше б напевно цитував його.

Людина, що вирішила претендувати на безсмертя, повинна спочатку стати духовним “мисливцем”. Не тим мисливцем, що вбиває дичину, а мисливцем за знаннями, який іде “стежкою серця” — тобто є бережним, люблячим і Землю, і тварин, що населяють неї [5].

Пройшовши стадію “мисливця”, він може потім стати духовним “воїном” — тобто тим, хто “вистежує” Силу (Бога), прагнучи “прокрастися” до Неї і пізнати Її [5].

Дон Хуан учив Кастанеду та інших своїх учнів переважно водячи їх пустелею і горами — у натуральних умовах безпосереднього спілкування з різноманітним навколишнім світом.

Наприклад, одного разу вони піймали дикого кролика. Дон Хуан знав, що цьому кроликові за його долею вже більше не призначено жити на Землі. І він запропонував Кастанеді вбити цього кролика руками. Кастанеда сказав: я не можу! Дон Хуан заперечив: але ж ти вбивав раніше тварин! Кастанеда відповідав: але я тоді вбивав з рушниці, на відстані, не бачачи того, як вони вмирають… [1, с. 85]

Кастанеда відмовився чинити вбивство, вперше замислившись про етичне право на це, про страждання істоти, яку вбивають.

Але кролик, все-таки, на очах у Кастанеди вмер сам. Тому що час його перебування на Землі справді закінчився.

Або: одного разу дон Хуан і Кастанеда йшли по вулиці містечка і побачили равлика, що переповзає дорогу. І відразу дон Хуан на цьому прикладі став пояснювати філософію участі тільки однієї людини в долях багатьох тварин.

Так Кастанеда, який спочатку пишався своєю вченістю та цивілізованістю, все більше переконувався в тому, що істинна мудрість належить не йому, а старику-індіанцю, великому Подвижникові та Учителеві, що прожив життя мисливця і воїна в гармонії з навколишнім природним світом.

… Після засвоєння учнями основ етики і мудрості дон Хуан перейшов до навчання за психоенергетичними методиками.

Тут необхідно зазначити, що до Школи дона Хуана набиралося дуже обмежена кількість учнів — одиниці. А критерій відбору — наявність уже розвинених енергоструктур організму — чакр. Зрозуміло, таких слів, як чакра або дань-тян індіанці не знали. Але вони говорили про сегменти в енергетичному “коконі” людини. І тільки учні з розвиненими чакрами вважалися перспективними для того, щоб вистояти на шляху мисливця і воїна.

Тож учні, що набиралися в Школу, вже мали певний “досвід” у психоенергетичній роботі, набутий, зокрема, ще в минулих життях на Землі. Тобто, вони були готові до серйозної роботи психогенетично [5].

Це дозволяло починати психоенергетичне тренування не із прочищення і розвитку меридіанів і чакр, а безпосередньо з роботи над головною силовою структурою організму — хара (нижній дань-тян) [5].

Після здійснення роботи з хара наставав етап ділення “кокона” на дві частини: верхній та нижній “міхури сприйняття”. Чому “міхури”? — Тому що ці частини “кокона” ясновидячі бачать у вигляді плавальних міхурів деяких риб. Чому “сприйняття”? — Тому що з них можна сприймати відповідно тональ і нагваль [1, с. 71].

Розподіл “кокона” на два “міхури сприйняття” розглядався як важливий перехідний рубіж перед подальшими етапами психоенергетичного вдосконалювання. Причому треба було освоїти концентрацію свідомості в обох “полюсах” розділеного “кокона” [5].

Подальша робота ведеться з розвитку нижнього “міхура”. Але це — лише після належного стоншення свідомості або, як це називалося в Школі Хуана Матуса, після очищення свічення “кокона”.

Тобто, прийоми стоншення свідомості, як і в усіх інших розвинених духовних Школах, у Школі Хуана Матуса передували масштабній “кристалізації” свідомості. Однак, методи “очищення світності” Кастанеда не описує, за винятком одного, що його можна розцінити лише як жарт, а саме — вдихання диму багаття.

Завдяки стоншенню свідомості і роботі з нижнім “міхуром сприйняття”, включаючи освоєння Ніродхі, учні доходили стану Нірвани (хоча цього санскритського терміну вони не знали). Спочатку вони освоювали статичний варіант Нірвани в Брахмані, потім динамічний — коли “скристалізована” свідомість активно діє в тонких еонах. І в цьому стані можна торкнутися свідомістю будь-якої істоти в межах Землі і навколо неї, потрібно лише мати інформацію про цю істоту.

Дон Хуан одного разу ляснув Кастанеду долонею по спині. (Цей прийом він використовував часто, щоб зрушувати “точку складання”, тобто зону розподілу свідомості в учнів) — і Кастанеда, підготовлений до цього попередніми вправами, увійшов у статичний варіант Нірвани в одному із Брахманічних станів. У цей момент він уперше відчув глибоке заспокоєння, вперше відчув Бога, пізнав, що Бог і є Любов… [5]

Але раптом він чує голос дона Хуана, котрий говорить йому, що цей стан, хоч і прекрасний, але не той, до якого треба зараз прагнути. Далі треба йти! Не думай, що це — межа твоїх можливостей… Цими словами дон Хуан закликав Кастанеду, який пізнав у Нірвані високе блаженство, не “прив’язуватися” до цього, а йти далі… Кастанеда спочатку образився, розлютився на дона Хуана. Але той був непохитний: треба далі йти!… [5]

А далі — що? Далі — динамічний аспект Нірвани, коли “викристалізована” свідомість активно діє в тонких еонах. І в цьому стані можна торкнутися свідомістю будь-якої істоти в межах Землі й навколо неї, потрібно лише мати інформацію про цю істоту.

Стан Ніродхі, відомий в усіх розвинених Школах буддхі-йоги, дон Хуан вимальовував знову-таки у специфічних для Його Школи ендемічних термінах. Йшлося про “накат”. Тобто, учням пояснювалося, що існують енергетичні хвилі, які постійно накочуються на всіх живих істот, від яких ми захищені своїми коконами. І є можливість використовувати силу цих хвиль, щоб переноситися з їхньою допомогою в невідомі світи. (Ці невідомі світи — є іншими просторовими мірностями). Щоб це сталося, треба дозволяти хвилям “накату” затопити кокон. Тоді людина перетворювалася в “ніщо”, зникає її “я” [5].

І тільки після досягнення стану зникнення в Брахмані можна було пізнавати Ішвару — і зникнути в Ньому назавжди, перемігши свою смерть. Тобто, як зрозумів дон Хуан, треба було не “проскочити повз дзьоб Орла”, а навпаки, влитися у вселенського Бога-Силу.

Звернемо увагу, що за допомогою Вогню можна досягти і дематеріалізації фізичного тіла. Це й зробив Хуан Матус зі своїми супутниками.

Дон Хуан виокремлював три розділи: а) мистецтво сталкінга (або англійською стокінга), б) мистецтво наміру і в) мистецтво свідомості [4].

В історії розглянутої індійської духовної традиції мистецтво сталкінга спочатку полягало в тому, щоб пройти, прокрастися непоміченими між нерозуміючими тебе людьми (тобто людьми, що перебувають на більш ранніх етапах психогенезу) — і прийти до своєї Мети.

Але надалі, завдяки, зокрема, особистому внеску дона Хуана, цей напрям був значно розширений і набув характеру насамперед вистежування власних пороків. Про це ми вже досить багато говорили. Повторю лише одну блискучу формулу, дану доном Хуаном: Бог (його мовою — Сила) дає нам у міру нашої бездоганності. Тобто Бог дає нам можливість наближатися до Нього, все більше поринати в щастя з’єднуваності з Ним — у міру того, як ми вдосконалюємося етично.

Другий розділ — мистецтво наміру. “Намір” у цьому контексті те саме, що “спрямованість” до Вищої Мети. Істинний воїн, у дон-хуанівському значенні слова, це і є людина з правильно розвиненим “наміром”.

Третій розділ — мистецтво свідомості — це і є буддхі-йога [4].

Отже, ми ще раз переконалися, що Бог веде всіх людей, які досягли в психогенезі певного рівня зрілості, незалежно від того, у якій країні і в якій релігійній культурі вони живуть, — за єдиною методологічною схемою. Ці принципи і закони має сенс вивчати і долучати до себе і до тих людей, які йдуть за нами.

Висновки

Карлос Кастанеда ввірвався в традиційну течію напівдрімотного духовного пошуку, подібно до вогняного боліда. Спокійна поверхня звичних окультних, тайноведческих канонів сколихнулася, вибухнула, заряхтіла веселковими бризками. Всі відчули Подих Таємниці (Тайни), що мовчала впродовж тисячоліть.

Чим же причарував покоління другої половини ХХ віку американський антрополог з іспанським прізвищем? Інтригуючим сюжетом своїх "польових заміток"? вражаючою фабулою? Процтвами? Рекомендаціями по оволодінню надприродними, винятковими можливостями?

І сюжети щоденників його зустрічей з екзотичним "магом" доном Хуаном Матусом досить тривіальні, і бесіди майже банальні, а іноді — досить грубі. Навіть використання на початку "навчання" психоделічних рослин для розхитування інтелектуальних психоштампів, в полоні котрих перебував Кастанеда, викликало протест у багатьох духовних мандрівників, що звикли до морально-етичних правил європейської містичної традиції.

"Простенький" дон Хуан та його друг дон Хенаро вразили усіх нас своєю звільненістю від будь-яких пут, якими б привабливими не здавалися вони нашому відчуттю чи розуму. Складалося враження, що ці дивовижні мандрівники невідомої в Європі традиції готуються до небувалої місії, ідеально загострюючи стріли свого духу, аби нестримно метнути їх у понадзоряні глибини Буття [4].

Кожна нова книга Кастанеди торкалася несподіваних сторін психоглибин людини. Не один з читачів, вражених парадоксальністю мислення індіанських "магів", навіть вважали, що після "Казок про силу" не Кастанеда, а хтось інший експлуатує модну тему, продовжуючи захопливу містерію, вже повністю вигадану містифікаторами. Це були поверхові, передчасні висновки. Можна з повною переконаністю стверджувати, що хвилююча традиція древніх і нових "видющих" продовжує місію Великих Посвячених, спрямовану на пробудження сплячого людства. І навіть метод певної ігрової містифікації, присутній у вченні дона Хуана, застосований свідомо [4].

Досвід віків підтвердив небезпеку прямолінійного навчання прагнучих до Істини. Приймаючи "одкровення" Вчителя як "наказ", як "вказівку", учень нерідко перетворювався в духовного робота. Цю думку можна проілюструвати сюжетом з Ветхого Завіту, коли Господь вимагає від Авраама вбити сина й принести в жертву, якщо патріарх "любить Бога". Ми знаємо, що Авраам слухняно пішов на гору, аби там виконати Бржу волю, і лише в останню хвилину канібальська жертва була замінена ягням [4].

Всі віруючі й містики трактують цю подію як подвиг Патріарха і доказ його "вірності" й "любові" до Бога Апологети ветхої традиції не розуміють, що мова йде про марновірне боягузтво Авраама, який боявся порушити "спілку" з Богом, що беззастережно виконуючи накази Всевишнього, він перетворюється в духовного робота, а не вільного співробітника. Бог, безперечно, чекав іншої реакції свого "друга", чекав прояву істинної батьківської любові, готової "втратити душу свою" в ім'я ближнього, тим більше — сина. Звичайно, нашу версію консерватори відкинуть як "кощунну", але складність еволюційної ситуації Землі й Людства, що відкрилася для сучасників у результаті найновіших космологічних досліджень, вимагає воістину парадоксального мислення і "божевільних" рішень [4].

Куди ж веде Шлях Христа й Будди? Куди прагнуть дон Хуан, дон Хенаро та вся їхня дивна чарівна команда Першопрохідців?

Вони обрали свободу. Не "таємниці" різноманітних "сфер", не "магічні" можливості, що так ваблять сучасних містиків та окультистів, не знання "минулих чи майбутніх втілень", а саму лиш свободу! Це єдине, що ми можемо сказати. Але скептики, всміхнувшись іронічно, запитають, як Пилат: "А що таке "свобода"? як і в часи Христа чи Будди, відповіді немає і не може бути. Бо саме слово "свобода" (свабудда, свбодхи) — означає в древній етимології самопробудження, осяяння. Коли Дух пробуджений, Він змітає із свого шляху ілюзорний світ Обману — Мари (чи Сатани — в західній традиції) і Сам стає Деміургом Нової Землі й Нового Неба [4].

Для народжених в темниці є три можливості: повірити вісникам Свободи і безоглядно полинути за ними по нитці Любові; пробудити в своєму єстві геноми батьківської пам'яті про вільне Буття; або ж відкинути всіляку "маячню" про Звільнення, і залишитися назавжди в "пітьмі зовнішній".

Я впевнений, що саме в цьому — суть Місії всіх Будд, Мудреців, Аватарів, Сина Божого. Саме до цього спрямовує розум свого закомплексованого учня Карлоса Кастанеди мудрий індіанець-які дон Хуан Матус. Не даремно він показав освіченому антропологу казкове видіння Орла, причину й Господаря Буття, а також володаря всього живого.

Картина, що її спостерігають "видющі", — грандіозний синьо-чорний монстр з пронизливим оком, що породжує динаміку життя і поглинає свідомість людей після їхньої смерті, — чудова ілюстрація астрономічної Чорної Діри, Князя пітьми, Бога Світу цього і так далі.

Ми починаємо розуміти, що кожен з нас є маленьке віддзеркалення Орла, і як він паразитує на життєвій динаміці й свідомості людей, так і ми є паразитами біосфери, інформації антропосфери, енергії стихій, благородної Жертви Вищого Духу. І як ми прагнемо Свободи, так Орел прагне звільнитися від ноші жорстокої необхідності закону пожирання.

Перекази віків повідомляють про преценденти вищезгаданого Прориву в середовищі древніх племен та етносів. Так несподівано зникли із проявленого світу деякі групи майя, предки болгарських нестинарів-вогнеходців, трипільські племена праслов'ян.

Сучасна наука не заперечує такої дивовижної можливості. Накопичення божественного психопотенціалу віщої Енергії дозволить Людям Землі блискавично здійснити стрибок на іншу Орбіту Буття, ту, що її здавна йменують Життям Безсмертним.

Список використаних джерел

1. Кастанеда Карлос. Учение дона Хуана. Перев. с англ. — К: "София", 2003; М.: ИД "София", 2003. – 480 с.
2. Петрушенко В. Л. Філософія: Навчальний посібник для вузів. — Львів: Новий Світ — 2006. — 503 с.
3. http://uk.wikipedia.org
4. http://zhurnal.lib.ru
5. http://kastaneda.org.ua/