Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Аналіз матеріальних витрат у складі собівартості окремих видів продукції

Вступ

Якісно організувати процес управління витратами на виробництві неможливо без аналізу прямих матеріальних витрат. Відповідно, обраний напрямок дослідження – аналіз прямих матеріальних витрат на промислових підприємствах України – є актуальним для сектору економіки.

Аналізу прямих матеріальних витрат на промислових підприємствах присвячені праці таких вчених, як Савицька Г., Іваненко В., Іваненко В., Мних Е. та інших. Не зважаючи на зазначені дослідження, даний напрямок потребує подальшого дослідження.

Велику питому вагу в собівартості промислової про­дукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні мате­ріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електро­енергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.

Раціональне використання предметів праці — важливий резерв зростання обсягу, зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.

У собівартості товарної продукції розмір витрат на сировину, основні й допоміжні матеріали визначається асортиментом продукції, характером виробництва і становить на підприємствах легкої, харчової, текстильної промисловості — 70—90%, машинобудування — 40—50% собівартості одиниці продукції.

Проблема зниження матеріальних витрат у собівартості продукції є подвійною. З одного боку, зменшується кількість використаних у процесі виробництва на одиницю продукції предметів праці, а з другого — кількість авансованих для господарської діяльності підприємства оборотних коштів.

1. Характеристика матеріальних витрат та їх місце у визначенні собівартості продукції

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Наприклад, в усіх галузях промисловості застосовується стаття «сировина і матеріали», у машиноприладобудуванні — «покупні вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств», у чорній і кольоровій металургії, скляній, цементній та інших галузях виділяють статтю «допоміжні матеріали», а в енергоспо­живаючих галузях промисловості (цементна, скляна та ін.) — статті «паливо і енергія на технологічні цілі». На всіх підприєм­ствах машинобудування і металообробки виділяють статтю «пов­торно використовувані відходи», на якій показують вартість від­ходів за ціною можливого використання.

Аналіз витрат на матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергію починається із загальної оцінки їх величини у собівартості всієї товарної продукції за прямими статтями каль­куляції. Для цього на основі плану підприємства, форми 2 річної та періодичної звітності і облікової інформації та даних про виконання плану за обсягом продукції проводять розрахунок і аналіз витрат.

Матеріальні витрати за всіма одноелементними статтями в собівартості продукції оцінюють, зіставляючи фактичні витрати з плановими та плановими, перерахованими на фактичний обсяг виробленої продукції. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі фактори:

1) зміна обсягу випуску товарної продукції;

2) зміна структури асортименту випущеної продукції;

3) зміна рівня матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.

Для аналізу впливу цих факторів на підставі облікових даних складають таблицю 1.

Дані таблиці 1 показують, що вартість сировини та матеріалів у собівартості продукції зросла на 103 тис. грн., покупних напівфабрикатів — на 44 тис. грн.

Для визначення величини впливу зміни обсягу випуску продукції на суму витрат необхідно витрати за планом кожної статті зіставити з плановими витратами, помноженими на процент виконання плану випуску товарної продукції (гр.2 – гр.1).

У нашому прикладі у зв’язку зі зростанням обсягу виробництва витрати на сировину і матеріали зросли на 19 тис. грн., а на покупні вироби та напівфабрикати — на 15 тис. грн.

Вплив зміни структури асортименту випущеної товарної продукції визначається як різниця між витратами на фактичний випуск за фактичної та планової структури (гр.3 – гр.2)[4, c. 152-153].

Таблиця 1. Вплив факторів на зміну матеріальних витрат

Стаття витрат План Фактичний обсяг та асортимент Відхилення (±)
за плановими нормами і плановою структурою за плановими нормами і фактичною структурою за звітом усього у тому числі за рахунок
обсягу випуску продукції
(гр.2 – гр.1)
структури (гр.3 – гр.2) рівня витрат (гр.4 – гр.3)
0 1 2 3 4 5 6 7 8
1. Сировина і основні матеріали, без відходів 1569 1588 1574 1672 +103 19 –14 98
2. Покупні напівфабрикати 1276 1291 1283,5 1320 +44 15 –7,5 36,5

 

За рахунок зміни структури асортименту випущеної продукції витрати сировини і матеріалів зменшились на 14,0 тис. грн., а покупних виробів і напівфабрикатів — на 7,5 тис. грн.

Щоб визначити вплив зміни рівня витрат у собівартості окремих видів продукції, необхідно з фактичних витрат за кожною статтею відрахувати фактичні витрати відповідно до планових норм витрат і фактичної структури асортименту випущеної товарної продукції (гр.3 – гр.4). Наше підприємство — об’єкт аналізу — під впливом зміни рівня витрат у собівартості окремих видів продукції допустило перевитрату сировини і матеріалів на 98 тис. грн., напівфабрикатів — на 36,5 тис. грн.

Наступним кроком аналізу є вивчення факторів, під впливом яких фактичний рівень матеріальних витрат у собівартості всієї товарної продукції та її одиниці відхиляється від планового.

Рівень матеріальних витрат у собівартості всієї товарної продукції та її одиниці складається під впливом двох груп факторів:

1) норм витрат сировини, матеріалів, повторно використовуваних відходів, покупних виробів і напівфабрикатів, палива та енергії;

2) цін на спожиті матеріальні цінності і тарифів на електроенергію.

Для визначення впливу факторів норм і цін на відхилення фактичних матеріальних витрат від планових на основі облікової інформації про калькуляцію одиниці продукції кожного виду складається розрахунок, наведений у табл. 2.[3, c. 106-107]

Аналіз фактора «норма». Важливою умовою раціонального використання сировини, матеріалів, палива і енергії, а отже, систематичного зниження собівартості продукції є техніко-еконо­мічне нормування їх витрат.

Під техніко-економічною нормою витрат розуміють максимально допустимі витрати відповідних матеріальних ресурсів на виробництво одиниці конкретного виду продукції за даного рівня техніки і технології виробництва.

Техніко-економічна норма витрат ресурсів складається, як пра­вило, із трьох частин:

1) корисного вмісту речовини в готовій продукції;

2) відходів, одержаних у процесі виробництва;

3) втрат, пов’язаних зі збереженням і транспортуванням цінностей.

На промислових підприємствах одночасно діють дві норми:

1) планова норма на рік чи квартал, тобто укрупнене планове завдання на даний період;

2) чинна (на даний момент) норма, установлена для конкретної деталі або виробу, за якою відбувається відпуск матеріальних цінностей у виробництво.

Порівняння (на певну дату) чинних норм витрат матеріальних ресурсів із плановими дає змогу визначити напруженість планового завдання, можливість його зміни та виконання.

У процесі аналізу якості чинних норм витрат ресурсів вивчається не тільки їх динаміка, а й напруженість.

Напруженість чинної норми характеризується коефіцієнтом ефективності використання матеріалу. Коефіцієнт використання матеріалу (К) визначається як відношення чистої ваги деталі, вузла чи виробу або чистого вмісту речовини (Qч) до загальної ваги матеріалу, узятого для виготовлення деталі (Qз) і дорівнює:

Різниця між загальною і чистою вагою показує величину втрат і відходів виробництва. Що меншою вона є, то прогресивніша чинна норма, а коефіцієнт використання матеріалу наближається до одиниці.

Коефіцієнт використання матеріалів розраховують за видами продукції, групами матеріалів і структурними підрозділами підприємства. Резерви зниження чинних норм, їх прогресивність визначаються порівняльним аналізом собівартості однорідних виробів на споріднених підприємствах.

Для виявлення резервів зниження собівартості продукції за рахунок матеріалів необхідно систематично аналізувати склад та кількість відходів[8, c. 91-92].

Аналіз втрат від відходів. Повторно використовувані відходи за ціною можливого використання відраховуються із загальної суми втрат сировини та матеріалів. Це створює помилкове уявлення, що зростання кількості повторно використовуваних відходів веде до зниження собівартості одиниці товарної продукції. Насправді, відходи — це неминучі непродуктивні втрати частини вихідної сировини та матеріалів у процесі виробництва продукції. Розмір відходів визначається рівнем техніки, технології, асортиментом продукції та характером використаної сировини і матеріалів. Повторно використовувані відходи оцінюються за зни­женими цінами та використовуються як сировина для повторної переробки або для виробництва продукції широкого вжитку. Аналізуючи такі відходи, визначають їх динаміку, обчислюють втрати сировини та матеріалів і виявляють резерви можливого зниження собівартості продукції за рахунок зменшення відходів. Для обчислення втрат від повторно використовуваних відходів на основі вибірки з облікових даних складають розрахунок, наведений у таблиці 2.

Таблиця 2

Розрахунок втрат від поворотних відходів, тис. грн.

Показник План Звіт Відхилення від плану (±)
Вартість повторно використовуваних відхо­дів за ціною вихідної сировини та матеріалів 1068,0 1168,0 +100,0
За ціною можливого використання 213,6 233,6 +20,0
Коефіцієнт уцінки відходів 5,0 5,0
Втрати від повторно використовуваних відходів 854,4 934,4 +80,0

 

З даних таблиці бачимо, що у звітному періоді надпланові повторно використовувані відходи зросли на 100,0 тис. грн., а втрати від повторно використовуваних відходів — на 80 тис. грн., у тому числі в собівартості виробу КТД2-2 — 2 грн. Резерв зниження собівартості — продукції 80,0 тис. грн.

Обраховуючи втрати та резерви зниження собівартості продукції за рахунок повторно використовуваних відходів, з їх вартості за ціною можливого використання треба виключати вартість брухту від його продажу як втор сировини [4, c. 114-115].

Аналіз факторів цін. Другу групу факторів, які впливають на загальну суму витрат на виробництво продукції, становлять витрати на придбання сировини, матеріалів, палива. У собівартість заготовлених підприємством матеріальних цінностей входять: 1) прейскурантна ціна, залізничний, автомобільний, авіаційний тарифи або водний фрахт, якщо прейскурантну ціну на сировину, матеріали, паливо встановлено франко-станція відправлення; 2) ви-трати за доставку на склад підприємства, навантаження, розванта­ження, складування матеріальних цінностей та інші транспортно-заготівельні витрати, які оплачує господарство.

Методика аналізу факторів цін визначається заведеним на підприємстві порядком оцінки в обліку сировини, матеріалів, палива. На промислових підприємствах матеріальні цінності можуть обліковуватися за оптовими, плановими або фактичними цінами.

За оцінювання матеріалів в оптових цінах плануються та враховуються транспортно-заготівельні витрати, які включаються у собівартість продукції пропорційно оптовій вартості витрачених матеріальних цінностей.

Якщо ж матеріали оцінюються за плановими цінами, то попередньо складається номенклатура-цінник та окремо підраховуються відхилення від планових цін, які відносять на собівартість продукції аналогічно транспортно-заготівельним витратам.

Ціна (собівартість придбання) матеріальних ресурсів складається із прейскурантної (договірної) оптової ціни, тарифів на перевезення вантажів і заготівельно-складських витрат. Оптові ціни і тарифи є зовнішнім фактором і часто не залежать від підприємства. Безпосередньо від роботи підприємства залежать транспортно-заготівельні витрати, на які за умов комп’ютеризації складають кошторис і ведуть їх окремий облік за видами, групами, балансовими рахунками матеріальних ресурсів.

Виконання кошторису аналізують, порівнюючи фактичні транс­портно-заготівельні витрати з плановими і плановими витратами, перерахованими на фактичний обсяг за змінними статтями витрат, і визначають абсолютну та відносну економію чи перевитрату.

Наступним завданням аналізу є виявлення причин зростання транспортно-заготівельних витрат.

Сплачені надбавки за підвищення якості напівфабрикатів, було компенсовано надбавкою до оптової ціни.

Відхилення за статтею «Транспортні витрати» виникають під впливом різноманітних факторів, найважливішими з яких є: відстань перевезення, зміна виду транспорту, зміна транспортних тарифів. За обліковими даними підприємства економії (2 тис. грн.) досягнуто за рахунок заміни автомобільного транспорту водним.

Перевитрати за статтею «Витрати для доставки на склад зі станції призначення» на суму 3,7 тис. грн. виникли через зміну відстані перевезення від станції розвантаження. На відхилення за цією статтею, окрім зміни відстані перевезення, можуть вплинути такі фактори: власники транспорту; зміна тарифів перевезення одиниці вантажів; розміри та габарити вантажів; вантажопідйомність транспорту.

Розмір витрат на розвантаження та складування матеріальних цінностей визначається обсягом та габаритами складських примі­щень, собівартістю одиниці обсягу виконуваних робіт. Невиконання плану підвищення ефективності виробництва з механізації наванта­жувально-розвантажувальних робіт призвело до того, що підприєм­ство допустило перевитрати за цією статтею на суму 1,4 тис. грн. Отже, якби підприємство не допустило перевищення транспортно-заготівельних витрат, воно змогло б додатково знизити собівартість продукції на 11,6 (6,3 + 3,7 + 1,4 + 0,2) тис. грн.

Для використання виявлених резервів необхідно поліпшити матеріально-технологічне забезпечення, удосконалити систему кооперованих поставок, технологію, конструкторську документацію, використання транспортних засобів, механізувати навантажувально-розвантажувальні роботи[1, c. 39-40].

2. Аналіз матеріальних витрат промислової продукції

Матеріальні витрати мають найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції. Раціональне використання сировини, матеріалів, покупних, напівфабрикатів, палива і енергії являється важливим резервом зниження собівартості продукції.

Схема аналізу прямих матеріальних витрат зображена на рис. 1.

Рис. 1. Схема аналізу прямих матеріальних витрат

Аналіз витрат – не разовий захід, він повинен бути постійною,  регулярною процедурою [2]. Аналіз витрат виробництва носить комплексний характер і базується на достовірній, повній інформації та реальній оцінці результатів діяльності організації.

Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість. Собівартість – це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні [5]. Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства.

Розрізняють собівартість виробничу і повну, собівартість всього товарного випуску і окремих видів продукції. Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну і фіксовану частину собівартості продукції [6].

Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

Також необхідно враховувати, які технологічні процеси використовуються і наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні.

Сьогодні слід звертати особливу увагу на витрати палива та електроенергії у зв’язку з їх дефіцитністю і великою вартістю. У деяких галузях промисловості аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритетний характер (енергомісткі виробництва).

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежать від особливостей технології, а також від видів сировини, матеріалів і енергоносіїв, які використовуються.

Проте завжди слід виявляти вплив двох таких факторів:

— Зміни питомих витрат сировини й матеріалів на одиницю продукції – фактор „норм”.

— Зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів – фактор „цін” [10, c. 64].

Висновки

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива і енергії відображаються у двох розрізах:

а) за прямими статтями калькуляції;

б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

В цілому, на нашу думку, зниження витрат собівартості промислової продукції може бути досягнуто двома способами:

— за рахунок збільшення обсягу виробництво продукції, що призводить до зниження рівня постійних витрат;

— шляхом ліквідації невиробничих витрат та невиправданих перевитрат.

Серед найбільшістотних факторів зменшення витрат на виробництво слід відзначити підвищення продуктивності праці за рахунок технічного переозброєння виробництва й впровадження нової техніки, застосування більш якісних матеріалів, ліквідацію браку, простоїв та невиробничих витрат, застосування максимально адекватних технологічному процесу форм оплати праці, що стимулюватиме зростання продуктивності праці, удосконалення планування. Всі ці заходи дозволяють зменшувати рівень собівартості продукції та підвищувати рентабельність підприємства.

Список використаної літератури

  1. Багров В. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ В. П. Багров, І. В. Багрова; Дніпропетровська державна фінансова академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 156 с.
  2. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник/ Т. Д. Костенко, Є. О. Підгора, В. С. Рижиков та ін.; М-во освіти і науки України, ДДМА. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 398 с.
  3. Кіндрацька Г. Економічний аналіз: теорія і практика: Підручник/ Галина Кіндрацька, Микола Білик, Анатолій Загородній,; Ред. А. Г. Загородній. — Львів: Магнолія плюс, 2006. — 426 с.
  4. Кислиця О. Економічний аналіз: Курс лекцій/ Олена Кислиця, Ірина Мягких. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. — 170 с.
  5. Ковальчук М. Економічний аналіз діяльності підприємств АПК: Підручник/ Михайло Ковальчук,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 390 с.
  6. Кожанова Є. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Євгенія Кожанова, Ірина Отенко,; М-во освіти і науки України, Харківський нац. екон. ун-т. — 2-е вид., допрац. і доп.. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 340 с.
  7. Нестеренко Ж. К. Економічний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 122 с.

8.Савицька Г. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Глафіра Савицька,. — К.: Знання, 2004. – 653 с.

  1. Тарасенко Н. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Ніна Тарасенко,. — 4-те вид. стереотип.. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 341с.
  2. Череп А. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Алла Череп,; М-во освіти і науки України , ЗНТУ. — К.: Кондор, 2005. — 159 с.