Вступ

Особливістю портфельного інвестування є те, що сформований портфель цінних паперів може стати через певний проміжок часу не оптимальним. Інвесторові доведеться знов оцінити ситуацію на фондовому ринку і розглянути можливість включення конкретних цінних паперів з урахуванням ризику, прибутковості й диверсифікації. При цьому він продасть частину наявних цінних паперів для придбання нових. Оскільки портфель – це набір різних цінних паперів, то інвестор завжди стоятиме перед проблемою вибору ефективного на даний момент часу інвестиційного портфеля.

Портфель цінних паперів є інструментом, за допомогою якого інвесторові забезпечується висока вірогідність досягнення мети при оптимальному особисто для нього співвідношенні прибутковості та ризику інвестицій. Узгодження максимізації норми прибутку й мінімізації ризику є непростим, оскільки на досить ефективному ринку цінні папери з високою нормою прибутку характеризуються, відповідно, високим ступенем ризику. Інвестор шукає такі можливості розміщення капіталу, коли зі збільшенням норми прибутку одночасно зменшується ступінь ризику. Ці можливості дає йому формування портфеля цінних паперів. Сукупність придбаних цінних паперів складає портфель. Під структурою портфеля цінних паперів розуміють співвідношення часток інвестицій у цінні папери різних видів. Модель управління портфелем цінних паперів залежать від типу інвестора: одні інвестори прагнуть високих доходів у формі дивідендів та відсотків, інші – збільшення капіталу, решта – невисоких, але стабільних, гарантованих доходів з мінімальним ризиком.

1. Стратегії управління портфелем цінних паперів. Поняття активної стратегії управління

З урахуванням інвестиційних якостей цінних паперів можна сформувати різні портфелі цінних паперів, у кожного з яких буде знайдено, власне, баланс між ризиком, прийнятним для власника портфеля, і очікуваною ефективністю в певний період часу. Співвідношення цих чинників і дозволяє визначити тип портфеля цінних паперів.

Таким чином, тип портфеля цін – це його інвестиційна характеристика, що ґрунтується на співвідношенні рівня доходу і допустимого ризику.

На сьогодні інвесторами використовуються різні типи портфелів  цінних паперів залежно від певних класифікаційних ознак.

Під портфельним управлінням розуміють застосування до сукупності різних видів цінних паперів певних методів і технологічних можливостей, які дозволяють зберегти первісно інвестовані кошти; досягти максимального рівня доходів; забезпечити інвестиційну керованість портфеля. Іншими словами, процес управління спрямований на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам його власника.

Принципово існує два різновиди інвестиційних стратегій. Перший – це стратегії, націлені на агресивний приріст капіталу з високим ризиком. Ці підходи призначені для довгострокового приросту капіталу. Потенційна прибутковість висока, але рух до мети просувається з суттєвими «перешкодами». В основному ці підходи засновані на торгівлі інструментів з високим ризиком: акцій, ф’ючерсів, опціонів.

Друга група стратегій передбачає інвестування з низьким ризиком і призначена для рівномірного приросту капіталу. Прибутковість цих стратегій нижча, проте значно менші розміри та тривалість вірогідних втрат. Гасло цього підходу : «Головне – не втратити». До інструментів з низьким ризиком належать облігації. Залежно від своєї інвестиційної стратегії інвестор може обрати фонд (табл.1)[3, c. 44-45].

Таблиця 1. Групування інвестиційних фондів залежно від інвестиційної стратегії

Стратегія фондів	Ризики	Фонди
Особливо ризикові (агресивні) фонди	Ризики, вищі за ризик ринку акцій	Галузеві фонди
Ризикові (агресивні фонди)	Ризики ринку акцій	Фонди акцій Індексні фонди Фонди нерухомості
Збалансовані фонди	Проміжні між ризиком акцій і ринком облігацій	Усі диверсифіковані фонди Дивідендні фонди
Консервативні фонди	Ризики ринку облігацій	Фонди грошового ринку

Серед усіх параметрів портфеля цінних паперів окремо слід виділити його ліквідність. Ліквідність як основна якість портфеля цінних паперів передбачає можливість швидкої трансформації портфеля в готівку за ціною, близькою до ринкової. Стосовно корпоративних цінних паперів – це портфелі, що сформовані з акцій, які активно обертаються на ПФТС. Проте дані фінансові інструменти також не можна назвати абсолютно ліквідними.

Портфелі цінних паперів, що побудовані за принципом диверсифікації ризиків, передбачають комбінацію із значного числа акцій різних емітентів із різноспрямованою динамікою руху курсової вартості.

Привабливість такого портфеля полягає у мінімізації інвестиційних ризиків. Разом з тим варто пам’ятати, що згідно з аналітичними даними внесення до складу портфеля більше 15 різних паперів може не принести бажаного ефекту в частині зменшення портфельного ризику, оскільки виникає ефект зайвої диверсифікації.

Зайва диверсифікація може призвести до негативних результатів:

— неможливість якісного портфельного управління;

— купівля недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів;

— зростання витрат, пов’язаних із пошуком цінних паперів (витрати на попередній аналіз тощо);

— поява додаткових ризиків;

— зниження ефективності моніторингу поточної ситуації за всіма складовими портфеля, що робить неможливим вчасну реакцію на зміну ринкової кон’юнктури;

— високі питомі комісійні витрати з купівлі невеликих партій цінних паперів [8, c. 95-96].

Необхідно зазначити, що наведена модель не враховує ряд надзвичайно важливих факторів для ІСІ, а тому її використання може дати негативний результат. Як показала практика останніх років, одним з найстрашніших ризиків для фінансової системи є ризик ліквідності. Недостатня ліквідність активів призводить до втрати дохідності або зростання збитковості через неможливість використати найсприятливіший момент для закриття інвестиційної позиції. Надлишкова ліквідність може призвести до втрати частини дохідності і, як наслідок, – втрати конкурентних позицій на ринку.

Отже, процес управління саме портфеля цінних паперів, на думку авторів, окрім зазначених, містить й інші структурні елементи: інструменти управління; об’єкт управління; середовище управління.

У банківській практиці виділяють два основні підходи до управління портфелем цінних паперів, які називають пасивною й активною інвестиційною політикою.

Для активної інвестиційної політики є характерним:

• активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами;
• активна гра на зниження з цінними паперами із завищеною ціною;
• великі обороти за операціями купівлі-продажу цінних паперів;
• в основному короткостроковий характер інвестицій;
• низький рівень диверсифікації;
• висока концентрація окремих ризикованих цінних паперів;
• спекулятивний характер і високий рівень ризикованості;
• результатом є формування активного портфеля.

Відповідно до обраної інвестиційної політики банківські портфелі цінних паперів поділяються на два основних типи — пасивні й активні.

Активні портфелі включають цінні папери, курси яких нині (або у перспективі) різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами, і можуть зазнавати сильних коливань. Склад такого портфеля активно регулюється, спираючись на постійний докладний аналіз кон’юнктури ринку. Характерною рисою активного портфеля є значні обороти за операціями купівлі-продажу фінансових інструментів для відновлення його складу. Активні портфелі формуються певною мірою «проти ринку», тому інвестиційний менеджер постійно приймає рішення, намагаючись «побити ринок», а не «пливти за його течією». Виграш досягається завдяки купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової ціни та продажу їх на ринку на верхніх точках.

Інший варіант формування активного портфеля — це пошук і придбання недооцінених паперів, наприклад, у розрахунку на одиницю переробленої емітентом нафти, газу тощо, порівняно з цінними паперами аналогічних підприємств. У цьому разі активний портфель забезпечує підвищену дохідність за рахунок тривалого росту курсової вартості цінних паперів за тих самих значень ліквідності та ризику, що і в пасивному портфелі [4, c. 154-155].

2. Побудова механізму активного управління портфеля цінних паперів та їх основні методи

У цілому активний підхід до управління портфелем цінних паперів містить велику спекулятивну складову та характеризується не лише грою (спекуляцією) на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг і постійних котирувань цін покупця та продавця. Органи банківського нагляду в більшості країн несхвально ставляться до спекулятивної торгівлі цінними паперами в банку, через що багато інвестиційних менеджерів, особливо в невеликих банківських установах, віддають перевагу пасивному портфелю.

Але втручання органів регулювання — це не єдина перепона для застосування активної інвестиційної політики. Багато банків, у тому числі в розвинутих країнах, стикаються з проблемами недостатньої кількості досвідчених менеджерів і браком налагоджених ринків цінних паперів. У результаті для більшості невеликих банків пасивна інвестиційна політика стає єдино доступною. Великі міжнародні та регіональні банки, навпаки, дотримуються активної політики і, незважаючи на регулятивні обмеження, час від часу грають на майбутніх змінах ставок і курсів цінних паперів.

Процес управління слід розглядати як найбільш активний елемент системи управління, що забезпечує вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності об’єкта, яким керують. Процес управління портфелем цінних паперів можна визначити як сукупність інвестиційних ресурсів керуючого, аналітичних інструментів оцінки та прогнозу; методів та засобів реагування на події на фондовому ринку, та важелів впливу на інвестиційне середовище.

Критеріями управління портфелем цінних паперів можна вважати досягнення стійких значень наступних показників: темпів зростання вартості активів портфеля (при довгостроковому інвестуванні); рівня прибутковості від угоди (при короткостроковому інвестуванні); рівня хеджування активів (захисна стратегія); визначеної структури портфеля; високої ліквідності портфеля; визначених показників цільового фінансування.

При побудові механізму формування портфеля цінних паперів, наступним кроком є пошук факторів управління на які необхідно здійснювати вплив, для виконання завдання та поставленої мети. Такими факторами можуть вважатися властивості та елементи об’єкта управління в цілому, властивості цих елементів, та зв’язок з іншими елементами, зв’язок об’єкта управління з інвестиційним середовищем. Для організації впливу на фактори управління необхідно встановити ступень їх відповідності критеріям управління, для подальшого визначення необхідності мобілізації ресурсів для приведення факторів управління у відповідність поставленій меті [4, c. 171-172].

Основними факторами управління портфелем цінних паперів може бути: прибутковість, ліквідність, ризик (хедж). Ступьшь узгодженості факторів оцінюється порівнянням визначених цілей та отриманих результатів (витрат, прибутків, ефективності). Оцінка узгодженості факторів, може проводитись, лише після отримання перших результатів, характер яких залежить в першу чергу від обраних методів впливу на фактори управління. Характер впливу залежить від природи фактору, та його сприйняття тих чи інших методів впливу. Комплексність методів впливу на фактори різного походження визначає об’єктивну необхідність формування комплексного механізму управління портфелем цінних паперів. Дискусійним залишається питання класифікації методів впливу. Так авторами пропонується наступна класифікація за характером впливу: методи прямого впливу та методи опосередкованого впливу.

Методи прямого впливу передбачають таке управління, дії якого безпосередньо зосереджені на факторі управління. Опосередковані методи створюють сприятливе середовище, для розвитку необхідних тенденцій навколо фактору управління. Методи як прямого так і не прямого впливу використовуються для досягнення відповідного значення вищезазначених критеріїв. За допомогою методів впливу формуються ресурси, які є невід’ємною частиною процесу управління.

Критерій „темпи зростання вартості активів портфеля». Методами прямого впливу є: встановлення ціни на велику кількість цінних паперів, що здійснює вплив на цінову кон’юнктуру ринку, а відповідно й на вартість портфеля;     значне зменшення кількості присутніх на ринку цінних паперів, безпосередньо впливає на баланс ринкового попиту та пропозиції, та підвищує вартість портфеля цінних паперів. Таким чином можна виділити два основних прямих методи впливу на встановлення визначених темпів зростання вартості активів портфеля ЦП: ціновий вплив, та кількісний вплив. Також можна окремо виділити методи опосередкованого впливу на критерій: ціновий та кількісний вплив на ринкову ситуацію з ЦП, що мають високий ступень кореляції із тими ЦП, що знаходяться у портфелі інвестора; внесення на ринок новин, необхідних в тій чи іншій мірі для підтримки необхідного перебігу подій, або навпаки -притримування таких новин деякий час; вплив на середовище фондового ринку адміністративними методами, удосконалення законодавчої бази, реструктуризація органів управління (для пересічного інвестора є дієвим лише у вигляді подання пропозиції до уповноважених комітетів та комісій індивідуально, або ж із створенням громадських організацій відповідного спрямування, та лише у економічно-прозорому просторі).

Критерій „рівень прибутковості від угоди». Серед методів прямого впливу варто виділити мобілізацію максимально-необхідних грошових коштів для попереднього придбання заздалегідь перспективного активу, таким чином прибутковість угоди прямолінійно залежить від суми мобілізованих коштів. Методами опосередкованого впливу є: використання методів аналізу та прогнозу поведінки курсів та штучне підвищення або заниження вартості активу на ринку. Ці два методи є чітко послідовними, тобто, для штучного підвищення або заниження ціни, необхідне вивчення ринкової ситуації, та внутрішньої вартості активів.

Критерій „рівень хеджування активів». Основними прямими методами є: підтримка балансу та зваженості портфеля, тобто склад портфеля не повинен бути однорідним за типами ЦП, за їх емітентом, за періодами обігу або погашення, а також за основними показниками факторів управління портфеля цінних паперів; у разі потреби зменшення кількості високоризикованих ЦП з відповідним збільшенням стабільних низькодоходних, але варто зауважувати, щоб при цьому прибутковість портфеля не стала меншою ніж за альтернативними традиційними об’єктами інвестування, зокрема за депозитами. Відповідно до цього критерію можна виділити наступні опосередковані методи впливу: знецінювання ЦП протилежного спрямування, що надасть змогу для зміцнення позицій ЦП, що входять до складу портфеля; підтримка відповідного фондового сектору сприятиме розвитку сприятливих умов для подальшого інвестування [1, c. 204-206].

Щодо методів впливу при розгляді таких критеріїв, як „визначена структура портфеля», та „висока ліквідність портфеля», варто зауважити, що для досягнення визначених показників цих критеріїв необхідно просто наповнювати свій портфель ЦП відповідно до вказаних умов. Але ці критерії є дещо двоякими. Так ліквідність портфеля може формуватися як при його наповненні цінними паперами — активні зміни, так і з зміною ліквідності окремих цінних паперів, що вже входять до складу портфеля — пасивні зміни. Для запобігання виникнення негативних пасивних змін інвестору варто використовувати методи впливу, які були віднесені до критерію „рівень хеджування активів». Структура портфеля так само потрапляє під дію активних та пасивних змін як й його ліквідність, для запобігання можливих негативних наслідків таких змін слід використовувати вже зазначені методи впливу на фактори управління.

Критерій     „здійснення цільового фінансування». До прямих методів впливу, при здійсненні цільового фінансування будуть віднесені, будь-які дії або бездіяльність направлені на об’єкт фінансування, результат яких змінюватиме показники факторів управління портфелем ЦП. Відповідно опосередкованими методами впливу вважатимуться дії, що впливатимуть на середовище об’єкту фінансування, та як результат призведуть до зміни показників цільового фінансування [2]. В процесі класифікації методів впливу на фактори управління, та визначення теоретичних основ їх функціонування, слід виділити, та класифікувати основні причини здійснення того чи іншого впливу інвесторами. Так автори виділяють наступні причини здійснення впливу на фактори управління портфелем ЦП: управлінські (диктуються волею власника); економічні (диктуються економічною ситуацією на ринку); інституціональні (диктуються законодавством); соціально-психологічні (диктуються стереотипом, манерою поведінки, модою).

Управлінські причини здійснення впливу залежать суто від індивідуального бачення інвестором стратегії формування та управління портфелем ЦП. Переважно такі причини спричиняють активацію інвестором прямих методів впливу та є локальними. До таких причин можна віднести: стратегію інвестора; фінансовий стан інвестора; індивідуальне тлумачення сенсу отриманих новин; психологічні особливості інвестора; рівень кваліфікації інвестора, або його брокерів.

Економічні причини враховують розмаїття інтересів та мотивів різних суб’єктів фондового ринку, вони спонукають інвестора діяти відповідно до економічної ситуації. Вони впливають не лише на вибір варіантів дії інвестора, а і на процеси формування ними інвестиційної діяльності. Вони спонукають як до використання прямих методів впливу, так і до опосередкованих. До економічних причин відносяться: тенденції на фондовому ринку; фінансовий стан інвестора; зміни інфраструктури фондового ринку; перспективи інвестицій в окремих емітентів.

Інституціональні причини виникають внаслідок інфраструктурних змін на фондовому ринку країни, динаміки законодавчої бази, та сприятливості економічного середовища. Як правило вони є причинами, що спонукають до прямих методів впливу, або ж самі є опосередкованими методами. Такими причинами можуть бути: зміни інфраструктури фондового ринку; нормативні акти; нові фондові інструменти; державні програми. На думку Ю. Уманцева [7] соціально-психологічні причини є наслідком сукупної поведінки всіх учасників фондового ринку. Така сукупність визначає тенденції фондового ринку, напрямки цінових рухів. Особливість їх є у тому, що такі причини можуть бути як індивідуального характеру так і масового. Тобто поведінка інвестора може бути спричинена як його особистим психологічним сприйняттям ситуації, так і масовою поведінкою [7]. Причини такого типу спонукають як до методів прямого впливу, так і до методів опосередкованого впливу, а також можуть бути самі як прямими, так і опосередкованими методами. До таких причин можна віднести: стереотип, моду, манеру поведінки; збудженість, страх, радість; впертість, витримку; витривалість. Тобто, перед використанням того чи іншого методу впливу інвестору необхідно вивчити сукупність причин, що призвели до необхідності такого впровадження, для остаточного визначення щодо внесення змін до стратегічного управління. Формування механізму управління портфелем цінних паперів полягає в визначенні сукупності ресурсів, що використовуються для організації управлінського впливу на стан відповідних факторів управління. Тобто під ресурсами варто розуміти джерело впливу на фактори управління [7, c. 25-28].

Такими джерелами є: 1) Фінансові ресурси: грошові кошти: довгі; короткі; власні; ЦП та сформовані за їх участю групи всередині портфеля цінних паперів: високоризиковані високоприбуткові цінні папери; малоприбуткові стабільні цінні папери; „блакитні фішки»; „золота середина»; цільові цінні папери; 2) Нематеріальні ресурси: винаходи; проекти; інтуїція; 3) Управлінські ресурси: концепція управління; системність управління; швидкість прийняття рішень; гнучкість управління; обізнаність. Наведена класифікація ЦП відображає їх поділ за прибутковістю та ризиком для інвестора, який може орієнтуватися обираючи для себе інвестиційну стратегію. Варто зазначити, що „цільові цінні папери» також у даному випадку є показником тієї чи іншої прибутковості та ризику, бо саме природа мети їх емісії та інтерес конкретного інвестора до цієї мети й визначає для нього їх прибутковість та ризик. Інвестор може утворювати різноманітні комбінації всередині цього портфеля. Так вчені виділяють наступні комбінації: інвестиційний портфель; торгівельний портфель; портфель цільових ЦП; портфель ЦП на продаж. Фактично портфель цінних паперів є об’єктом управління. Що дозволяє виділити етапи процесу управління ним та встановити їх послідовність: формування портфеля цінних паперів;   облік   та  зберігання  активів   портфеля; експертиза; підготовка до реалізації активів; реалізація активів; відтворення (реінвестування в нові активи). Для успішного формування ресурсів управління портфелем цінних паперів, необхідно володіти пакетом інструментів, що дозволив би оптимально розподілити навантаження на ці ресурси, розрахувати необхідну їх кількість, а також постійно проводити оцінку доцільності використання саме цих ресурсів. Виходячи з того, що процес управління портфелем цінних паперів є досить динамічним, а також враховуючи й динамічність середовища управління, тобто фондового ринку, треба зауважити, що інструменти управління повинні бути мобільними, чіткими, та комплексними. Тому в залежності від виду ресурсу, автори наводять наступну класифікацію інструментів управління портфелем цінних паперів: фундаментальний аналіз; технічний аналіз; графічний аналіз; статистичний аналіз; моделювання; оцінка; структурування портфеля. Але, перш за все, треба розуміти,    що    будь-який    механізм    необхідно адаптувати до зовнішніх умов, тому середовище управління є невід’ємною складовою самого процесу управління портфелем цінних паперів.

Середовищем управління є фондовий ринок країни, який складається з наступних елементів: законодавча база; існуюча інфраструктура; проблеми та перспективи розвитку; непрофесійні учасники ринку. Середовище управління так само як й фактори управління має свої ресурси, тобто те забезпечення, на основі якого, власне, середовище й функціонує. Такими ресурсами є: нормативно-правове забезпечення; методичне забезпечення; організаційне забезпечення; інформаційне забезпечення. Характер та успішність будь-якого середовища залежить від того, наскільки ефективно використовуються вищенаведені ресурси, який їх потенціал, та дієвість. Схематично зобразити процес управління портфелем цінних паперів, виходячи із вищезазначених тверджень можна наступним чином (рис. 2) [8, c. 419-420].

Наведена схема відображає всі внутрішні процеси на різних рівнях прийняття інвестиційних рішень. Всі внутрішні елементи є взаємопов’язаними та відображають не лише процес управління портфелем цінних паперів загалом, але й характеризують кожен етап його формування.

В подальшій перспективі є наукове обґрунтування структури, функцій, засобів організації та створення системи процесу управління портфелем цінних паперів, що забезпечувала б раціональне та ефективне використання всіх ресурсів управління. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити три основні завдання: аналіз систематизації процесів структуризації портфеля цінних паперів; шляхи формування раціональних структур портфеля; розробка методологічної основи з використанням математичного апарату для аналізу та моделювання ситуацій.

Висновки щодо ефективності активних методів у кожному випадку надають з огляду на тривалість інвестиційного горизонту і обґрунтованих прогнозів мінливості відсоткових ставок.

Висновки

На сьогодні ринок цінних паперів України переживає не найкращі часи. Після недовгого періоду зростання та ейфорії фондовий ринок вступив у фазу рецесії та переосмислення власних перспектив. На сучасному етапі розвитку вітчизняного ринку цінних паперів для його суб’єктів, особливо для професійних торговців цінними паперами, надзвичайно важливим є усвідомлення всіх ризиків, які мають вплив на їх діяльність та створення власної, зваженої, чіткої та зрозумілої стратегії.

Таким чином, розглянувши особливості формування та управління портфелем цінних паперів, ми дійшли висновку, що неможливо ефективно управляти портфелем ІСІ, виключаючи з цього процесу етап формування самого фонду. Адже на цьому етапі закладаються базові параметри, що в майбутньому будуть визначати ефективність самого фонду в цілому. Найпростішим прикладом для ілюстрації цього буде випадок із відкритим інвестиційним фондом, вкладники якого раптом вирішать вивести власні кошти із фонду (причин цього може бути багато, наприклад, падіння дохідності фондового ринку або поява нових та більш дохідних інструментів інвестування або зростання економічних ризиків). У такому випадку фонду доведеться закривати власні інвестиційні позиції, отримуючи збитки через несвоєчасність та додаткові організаційні та комісійні витрати.

Тому активна стратегія (модель) управління (active portfolio menegment) передбачає постійне ретельне відстеження і своєчасне придбання фінансових інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фінансових інструментів у портфелі у разі невідповідності інвестиційним цілям. Ця сукупність підходів і методів управління ґрунтується на припущенні щодо інформаційної неефективності фінансового ринку, існування з огляду на це можливостей пошуку точнішого оцінювання вартості цінних паперів і доцільності прогнозування майбутніх змін ринкових цін.

Менеджер, котрий реалізує активну модель управління, має вирізняти на ринку й залучати до портфеля ефективні ринкові інструменти та максимально швидко позбутися неефективних активів. При цьому бажано забезпечити зростання вартості портфеля за збереження ним інвестиційних властивостей, тобто зіставляти вартість, дохідність, ризикованість і ліквідність як характеристики активів мінливого портфеля.

Активна стратегія вимагає значних фінансових витрат, оскільки потребує активної інформативної, аналітичної, експертної й торговельної діяльності на ринку цінних паперів на підставі використання різних методів дослідження, зокрема експертних оцінок, прогнозування динаміки кон’юнктури ринку цінних паперів та економіки загалом як її передумови. Портфельний менеджер має передбачати кон’юнктуру ринку цінних паперів і реалізувати те, що підказує йому не лише інтуїція, а й серйозний аналіз. Від менеджера вимагається рішучість дій у поєднанні з точними розрахунками, що зумовлює високі витрати з активного управління портфелем цінних паперів. Такі витрати можуть дозволити лише потужні корпорації, фінансові інститути й банківські установи, що володіють великим портфелем цінних паперів.

Активне управління портфелем цінних паперів передусім передбачає намагання випередити ринок за рахунок вибору цінних паперів відповідно до мети інвестування, визначення термінів купівлі-продажу фінансових активів і прогнозування майбутніх доходів від інвестування. Найпоширеніші методи активного управління портфелем цінних паперів реалізують принцип отримання додаткових доходів за рахунок пошуку недооцінених ринком фінансових активів або на підставі прогнозування майбутньої цінової динаміки шляхом з’ясування ринкових закономірностей.

Список використаної літератури

1. Бланк І.О. Інвестиційний менеджмент: Підручник / І.О. Бланк, Н.М. Гуляєва. – К.: Київ: НАЦ. ТОРГ.-ЕКОН. УН-Т, 2003. – 398 с.
2. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] : статистичні дані Держкомстату України. – Режим доступу: http://www.sumystat.sumy.ua/stat.html
3. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посіб. 2-е вид. / А.П. Дука. – К.: Каравелла, 2008. – 432с.
4. Пересада А.А. Портфельне інвестування: Навч. посібник / А.А.Пересада, О.Г.Шевченко, Ю.М.Коваленко, С.В.Урванцева. – К.: КНЕУ, 2004. – 408 с.
5. Пономаренко В.С. Моделювання поведінки інвестора на фондовому ринку./ В.С. Пономаренко, О.В. Раєвнєва, К.А. Стрижиченко -Харків: ВД „Інжек» — 2004. — 264с.
6. Руденко О.Є. Формування портфеля інвестицій // Вісник Сумського національного аграрного університету Дослідження молодих вчених. Серія “Фінанси і кредит”, 2010. №1
7. Уманцев Ю. Міжнародне портфельне інвестування в контексті фінансової глобалізації // Вісник НБУ. — 2008. — №9 (149). — С. 26 — 34.
8. Холодна Ю. Процес управління портфелем цінних паперів // Вісник економіки транспорту і промисловості. — № 34, 2011. – с. 417-422