Акцентуація характеру, за визначенням К. Леонгарда, О.Є. Лічко та ін., — це дисгармонійність розвитку характеру, підвищена виразність окремих його рис, які зумовлюють вразливість особистості щодо певного виду впливів та ускладнює її адаптацію у деяких специфічних ситуаціях. Відомий дослідник акцентуацій характеру О.Є. Лічко у підлітковому віці виділяє одинадцять основних та двадцять змішаних типів акцентуацій. Кожен тип акцентуації характеру має сильні і слабкі сторони, які найяскравіше проявляються в підлітковому віці. У 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть призвести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру найчастіше зустрічаються саме у підлітків (50-80%) [2].

У сучасній науці в залежності від міри вираження розглядається два види акцентуацій характеру — явна і прихована.

Явна акцентуація. Цей вид акцентуації належать до крайніх варіантів норми. Він відрізняється наявністю постійних рис певного типу характеру. Детально зібраний анамнез, відомості від близьких, спостереження, особливо в середовищі ровесників, а також результати зкспериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного питальника дозволяє розпізнати цей тип. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних факторів, можуть наступати часткові порушення адаптації, відхилення у поведінці. При дорослішанні особливості характеру залишаються достатньо вираженими, але компенсуються і зазвичай не заважають адаптації.

Прихована акцентуація. У звичних умовах, риси певного типу характеру виражені слабко чи зовсім не проявляються. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко іноді скласти чітке уявлення про певний тип характеру. Психогенні фактори не викликають психічних порушень. Якщо навіть такі риси і виявляються, це, як правило, не призводить до помітної соціальної дезадаптації.

Хотілося б підкреслити найбільш значущі феномени в динаміці акцентуацій характеру (Лічко О.Є., 1981):

1)       загострення рис акцентованого характеру в підлітковому віці, в період їх формування з наступними їх пом’якшеннями і компенсацією (перехід явних акцентуацій в приховані);

2)       загострення рис певного типу при прихованих акцентуаціях під впливом психічних травм або важких ситуацій;

3)       виникнення на фоні акцентуацій характеру перехідних порушень — девіацій поведінки, гострих афективних реакцій, неврозів та інших реактивних станів;

4)       трансформація типів акцентуацій характеру в силу конституційно закладених механізмів або впливів середовища;

5)       формування набутих психопатій, для яких акцентуація характеру стала основою, яка зумовила вибіркову чутливість по відношенню до певних несприятливих впливів середовища.