1. Право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу

Важливим кроком у створенні таких умов є Закон «Про адвокатуру», ухвалений Верховною Радою України 19 груд­ня 1992 р. Він проголошує, що адвокатура України здійс­нює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю ін­дивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднувати­ся з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, кон­тори та інші адвокатські об’єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4). Цей Закон та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати високо­кваліфікований і впливовий адвокатський корпус, заверши­ти становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на за­хист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).

2. Значення адвокатської діяльності

За Законом адвокатура України є добровільним профе­сійним громадським об’єднанням, покликаним сприяти захи­сту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Таке визначення поняття адвокатури як правового інсти­туту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гумані­зму і конфіденційності.

3. Передумови здійснення адв діяльності

На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є насті­льки простими й нескладними, що доступні розумінню всіх і кожного, позивач має можливість вести свої справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стають різноманітнішими та заплутанішими, а разом з тим ускладнюються й відповідні юри­дичні норми. Знання і застосування їх стає значно складнішим для більшості громадян; позивач, не маючи спеціальної підго­товки, вже неспроможний сам вести справи, йому необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріа­льного права та формами процесу; виникає потреба в особли­вій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли надавати юридичну підтримку або здійснювати право­заступництво. Саме ці спеціалісти — правознавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, що надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями.

4. Визначення правової природи адвокатури

На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є насті­льки простими, що доступні розумінню всіх, позивач має можливість вести свої справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури  ускладнюються відповідні юри­дичні норми. Знання і застосування їх стає значно складнішим для більшості громадян. Стає необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріа­льного права та формами процесу; виникає потреба в особли­вій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли надавати юридичну підтримку або здійснювати право­заступництво. Саме ці спеціалісти — правознавці одержали назву адвокатів.

Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, шо надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями».

Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів грома­дян та організацій. Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури.

Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати таким чином. Адвокатура — це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка вико­нує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян і організацій.

5. Закон України «Про адвокатуру»

Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування телефонних розмов ад­вокатів у зв’язку з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосу­ванням у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути грома­дянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав сві­доцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби без­пеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

6. Система нормат актів про адвокатуру

До системи нормативно-правових актів про адвокатуру входять:

Конституція України;

Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод;

Закон України «Про адвокатуру»;

Адміністративно-процесуальний кодекс;

Кримінально-процесуальний кодекс;

Цивільно-процесуальний кодекс;

Положення про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури;

Положення про порядок реєстрації адвокатських об`єднань;

Общий кодекс правил для адвокатов стран Европейского сообщества;

Постанова Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1978 р., № 8 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 р., № 8 «Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1989 р., № 11 «Про застосування судами України законодавства, що регламентує перегляд у порядку нагляду судових рішень в кримінальних справах»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 10 «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист»;

та інші.

7. Цивільно-правова відповідальність адвоката

Адвокат несе відповідальність за не дотримання законодавства України,  міжнародних  актів  про  права  і  свободи людини,   правил   адвокатської  етики,  не виконання покладених з  високою  громадянською відповідальністю на нього обов’язків, а також за не справедливе та не  принципове,  не чесне  і не уважне відношення до людей, за не зберігання адвокатської  таємниці.

Так за цих умов, а також за порушення інших законодавчих актів, що  регулюють діяльність адвокатури, Присяги  адвоката України до адвоката  можуть бути застосовані такі цивільно-правові стягнення:

— попередження;

— зупинення  дії  свідоцтва  про  право на заняття адвокатською

діяльністю на строк до одного року;

— анулювання  свідоцтва  про  право  на  заняття   адвокатською

діяльністю та ін.

8. Кримінальна відповідальність адвоката

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати їі застосу­ванням у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату з зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора (ч. 2 ст. 9 Закону про адвокатуру). Адвокати, винні в розголошен­ні таких даних, несуть кримінальну відповідальність за ст. 181 Кримінального кодексу.

9. Права адвоката

До професійних прав адвоката Закон про адвокатуру від­носить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученнями в усіх органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарсь­ких, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для передачі їх у органи дізнання, слідства, прокуратури, загальні й арбітражні суди.

Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерп­ним. Зокрема, він може: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприєм­ствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охо­роняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Практично це означає можливість одержання від установ, які провадять експе­ртизи (судово-медичні, автотехнічні, бухгалтерські тощо), а також від спеціалістів висновків для судових, слідчих, проку­рорських органів.

Адвокат може застосовувати згідно з чинним законодавством науково-технічні засоби. Йдеться про викори­стання відеомагнітофонів, диктофонів, засобів множення та ін. при вивченні матеріалів справи, збиранні доказів, при допитах, в судових засіданнях, при відтворенні обстановки і обставин події тощо. Слід зазначити, що усе це достатньою мірою законодавче не врегульовано, не передбачений і меха­нізм реалізації. Щоб скористатись цим правом, адвокат має одержати дозвіл відповідної посадової особи (слідчого, проку­рора, судді).

Адвокат має право викладати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги, бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення за сугтю клопотань і скарг, а також виконувати інші дії, передбачені законодавством (ст. 6 Закону про адвокатуру).

Згідно з Законом про адвокатуру адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяль­ністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.

10. Обов’язки адвоката

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зо­бов’язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмови­тись від прийнятого на себе захисту. Використовувати дані, одержані адвокатом у зв’язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має обстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов’язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адво­ката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визна­вати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юри­дичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій пов’язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу.

Адвокат також не вправі виступати як такий, якщо він, працюючи раніше дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем, чи будучи громадським обвинувачем, спеціалістом, представни­ком потерпілого, цивільного позивача, свідком, понятим брав участь у дізнанні, розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої пов’язаної з нею справи щодо особи, що звернулася за захистом.

Не може адвокат прийняти доручення на ведення справи і в тому випадку, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває у родинних сто­сунках.

Згідно з вимогами ст. 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від вико­нання обов’язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі в справі слідчим, прокурором чи судом. Рішення про це оформляється мотивованою постановою орга­ну, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору або суду.

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили грома­дянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обо­в’язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або проку­рора. Адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законо­давством.

Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється роз­голошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, а також використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

11. Адвокатура як інститут правової системи

Розбудова правової держави є неможливою без ство­рення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демокра­тичного інституту, яким є адвокатура.

Важливим кроком у створенні таких умов є Закон «Про адвокатуру», ухвалений Верховною Радою України 19 груд­ня 1992 р. Він проголошує, що адвокатура України здійс­нює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю ін­дивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднувати­ся з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, кон­тори та інші адвокатські об’єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4). Цей Закон та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати високо­кваліфікований і впливовий адвокатський корпус, заверши­ти становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на за­хист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).

Слово «адвокатура» походить від латинського кореня «advocare», «advocatus» («закликати», «запрошений»).

На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує сьогодні у європейських народів, відсутня. Як справедливо зауважує Є. В. Васьковський, адвокатура, подібно до всіх соці­альних інститутів, не виникає одразу в цілком організованому вигляді, а виникає у житті спочатку у вигляді незначного зародку, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту.

Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати таким чином. Адвокатура — це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка вико­нує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян і організацій.

12. Взаємовідносини адвокатури з іншими інститутами правової системи

Адвокат може представляти осіб, що звернулися за юридичною допомогою, в усіх державних і громадських організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань. Не право звіль­няло адвоката від необхідності виконувати свої професійні обов’язки лише в одній місцевості, а також давало змогу громадянам звертатися за юридичною допомогою до будь-якої консультації.

Крім того, член колегії має право запитувати через юридичну консультацію довідки, характеристики та інші документи, необхідні у зв’язку з наданням юридичної допомо­ги. Цьому праву адвокатів відповідав обов’язок державних і громадських організацій видавати ці документи або їх копії у встановленому порядку. Необхідно відмітити, що до прийнят­тя чинного Закону про адвокатуру таким правом була наділена тільки юридична консультація.

Положення про адвокатуру України встановлювало взає­мовідносини адвокатури з державними і громадськими органі­заціями. Згідно з ним керівництво колегіями адвокатів повин­ні були здійснювати Ради народних депутатів та їх виконавчі і розпорядчі органи відповідно до законодавства, яке визначало їх компетенцію, як безпосередньо, так і через республіканське Міністерство юстиції і відділи юстиції виконкомів обласних, Київської міської Ради народних депутатів.

Як і раніше, передбачалися досить широкі можливості керування діяльністю адвокатури. Так, відповідно до Поло­ження республіканське Міністерство юстиції і відділи юстиції обласних, Київської міської Рад народних депутатів у межах своєї компетенції: контролювало додержання колегіями адво­катів вимог законодавства, що регулює діяльність адвокатури; встановлювало порядок подання адвокатами юридичної допомоги громадянам і організаціям; сприяло створенню умов для найповнішого використання адвокатами наданих їм законом прав і виконання покладених на них обов’язків; узагальнюва­ло практику роботи колегій адвокатів і здійснювало інші пов­новаження, пов’язані із загальним керівництвом адвокатурою.

Міністерство юстиції України також отримувало від пре­зидій колегій повідомлення про діяльність колегій адвокатів, визначало порядок стажування в колегіях, розглядало скарги на постанови президії колегії, якщо вони суперечили чинному законодавству.

Міністерству юстиції УРСР було надане право зупиняти виконання рішення загальних зборів чи постанови президії колегії адвокатів у разі невідповідності їх чинному законодав­ству.

13. Запрошення захисника

Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням. Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвину­ваченим чи підсудним, його законними представниками, ро­дичами або іншими особами за його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК) Це відповідає прийнятим на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р. в Нью-Йорку «Основним положенням про роль адвокатів», які передбачають, що будь-яка людина вправі звернутися за допо­могою для підтвердження своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури (п. 1) і що обов’язком урядів є забе­зпечення можливості кожному бути інформованим компетен­тними владами про ного право отримати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрьму або обвинуваченні в кримінальному злочині (п. 5). Конститу­ція України проголошує, шо кожен є вільним у виборі захис­ника своїх прав (ч. 1 ст. 59).

14. Призначення захисника

 

Захисник за призначенням (причому лише з числа адво­катів) залучається до участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатське об’єд­нання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або іншими переліченими вище посадовими особами.

На прохан­ня підозрюваного, обвинуваченого, підсудного участь захисника в справі забезпечується особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в інших випадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо). «Основні поло­ження про роль адвокатів» передбачають, що особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію і досвід ведення справ, щоб забе­зпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів (п. 6). Консти­туція України також встановлює, що кожен має право на правову допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (ч. 1 ст. 59).

15. 3міна захисника

 

Слідчий орган, суддя і суд не вправі відмовити в допуску захисника за угодою під тим приводом, що в справі бере участь захисник за призначенням. У цьому разі останній замінюється захисникам за угодою. Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний висловили бажання мати певного захисника, то заміна його іншим без їх згоди, відсутності даних про немож­ливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого строку є порушенням права на захист, бо замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного обвинуваченого, підсудного.

В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрю­ваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом 72 годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя пропонують їм запросити іншого захисника або забезпечують його самі. Обо­в’язок забезпечити участь захисника в такому випадку покла­дається на керівника адвокатського об’єднання за місцем про­вадження справи (ч. 3 ст. 47 КПК).

16. Відмова від захисника

 

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі в будь-який момент провадження відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з їх ініціативи, має бути доброві­льною, за наявністю реальної можливості участі адвоката в справі і не може бути перешкодою для продовження участі в справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних. Слі­дчі органи, суддя і суд повинні з’ясувати, чи не є відмова від захисника вимушеною, наприклад, через відсутність коштів на оплату допомоги адвоката або неявки його в судове засідання. Встановивши вимушеність відмови, вони зобов’язані забезпе­чити участь захисника в справі.

Якщо з’ясується, що підозрюваний, обвинувачений, під­судний відмовляється від захисника через відсутність коштів на оплату його допомоги, слідчі органи, суддя і суд повинні роз’яснити, що вони вправі звільнити їх повністю або частково від оплати юридичної допомоги в оплата праці адвоката про­вадитиметься за рахунок держави.

Відмова від захисника не може бути прийнята особою, яка провадить дізнання, слідчим, судом чи суддею: 1) у спра­вах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі га інші не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; 4) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 3 у ст. 46 КПК).

17. Підстави, що виключають участь особи як захисника

 

Закон містить перелік обставин, що виключають участь у справі особи як захисника. Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у ви­падках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, проку­рор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідан­ня, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках (ч. 2 ст. 7 Закону про адвокатуру), коли адвокат брав участь в даній справі як представник цивільного позивача, цивільно­го відповідача, підлягає допиту як свідок, є родичем обвину­вача або потерпілого (ч. 1 ст. 61 КПК).

Адвокати — народні депутати України не можуть брати участь у справах проти держави, а також бути захисниками осіб, які обвинувачуються у державній зраді (ч. 3 ст. 5 Закону про статус народного депутата України). Один і той же адвокат не може бути захисником двох або декілька підозрюваних, обвинувачених, підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК). За наявності цих обставин адвокат повинен відмовитися від виконання обов’я­зків захисника в справі (в останньому випадку — залишитися захисником лише одного з підозрюваних, обвинувачених, підсудних або тих з них, інтереси захисту яких не є суперечливи­ми). На цих же підставах він може бути усунутий від участі в справі за постановою органу дізнання, слідчою, прокурора, судді або за ухвалою суду (ч. 3 ст. 61 КПК.).

Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд справи, не є підставою для усунення адвоката від участі в справі. В таких випадках треба забезпечи­ти участь перекладача в процесі.

18. Взаємовідносини між адвокатом та підзахисним

 

Адвокат не підмінює підозрюваного, обвинуваченого, пі­дсудного, а діє поряд з ними. Водночас він є самостійним учасником процесу, має свої процесуальні права і обов’язки і, як правило, не залежить від підзахисного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі.

«Адвокати не повинні іденти­фікуватися з їх клієнтами і справами клієнтів у зв’язку з виконанням їх професійних обов’язків», — вказується в доку­менті ООН «Основні положення про роль адвокатів» (п. 18). Навіть якщо підзахисний визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину, адвокат вправі за наявністю для цього підстав відстоювати перед слідчим і судом його невин­ність чи меншу винність. Коли ж він заперечує свою вину, а адвокат переконаний у його винності, то колізія (розбіжність) позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопус­тима. У цьому випадку адвокат не вправі діяти за своїм внут­рішнім переконанням, бо він фактично стане своєрідним об­винувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція адвоката, яка призведе або може призвести до погіршення процесуального стану підзахисного, не може бути висловлена.

Адвокат повинен побудувати захист, визначити його засоби і способи, грунтуючись на показаннях підзахисного, який заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі. «Адвокат завжди повинен бути лояльним до інтересів свого клієнта», — в «Основних поло­женнях про роль адвокатів» (п. 15). Закон про адвокатуру встановлює, що при здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення (ч. 2 ст. 7).

Деякі вчені та адвокати допускають можливість альтернати­вної позиції, яка полягає в тому, що захисник підтримує позицію підсудного, який заперечує свою вину у вчиненні злочину, ставлячи питання про його виправдання, але одночасно дає інше тлумачення обставин справи, яке виходить з можливого визнан­ня його винним, і висловлює міркування про міру покарання на той випадок, якщо суд не прийме пропозицію про виправдання.

Проте, на мою думку, альтернативна позиція адвоката є неприйнятною, бо свідчить про його невпевненість у невинності підсудного, послаблює позицію захисту. Судові має бути висло­влений тільки один кінцевий висновок. Якщо встановлені факти дозволяють зробити не один, а кілька висновків, що випливають з них, необхідно зупинитися на тому, що є найбільш сприятли­вим для підзахисного. Однак при цьому адвокат повинен так побудувати свої доводи, щоб вони охоплювали всі можливі судження про винність, кваліфікацію злочину, наявність обста­вин, що пом’якшують відповідальність підсудного. На все, що має хоч найменше значення для захисту, повинно бути звернуто увагу суду.

Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред’явленого обвинувачення. Адвокат не є вільним у визна­ченні позиції (крім випадків, коли підзахисний обмовлює себе), але у вирішенні питань правового характеру, виборі тактики і методики захисту є незалежним.

Процесуальна са­мостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним лінії захисту в цілому і позиції в окремих процесуальних питаннях, зокрема при заявленні клопотань. Підза­хисному не байдуже, якими способами буде обстоюватися правова позиція. Адвокат повинен інформувати його про так­тичні прийоми, які має намір застосувати, роз’яснити їх суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваче­ного і не викликало з його боку небажаної реакції.

19. Прийняття адвокатом захисту обвинуваченого

 

Адвокат не вправі відмовитися від захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 7 Закону про адвокатуру, ч. 8 ст. 43 КПК). Є різні думки з приводу того, з якого моменту захист вважається прийнятим адвокатом. «Моментом прий­няття адвокатом на себе захисту слід вважати пред’явлення ним ордера юридичної консультації органам попереднього слідства чи суду», — пише З. З. Зінатуллін. Іншої думки доде­ржує Ю. І. Стецовський: захист може вважатися прийнятим не з моменту одержання ордера і пред’явлення ного слідчому чи судді, а лише після виявлення згоди обвинуваченого з позиці­єю, яка намічена адвокатом. Мабуть, перша думка є більш правильною, бо вироблення адвокатом своєї позиції в справі і ознайомлення з нею обвинуваченого означає по суті, що адвокат вже включився до захисту.

20. Підстави обов’язкової участі адвоката у кримінальній справі

 

Закон визнає участь захисника при провадженні дізнан­ня, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов’язковою, крім випадків добровіль­ної відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного віл захисника (ст. 45 КПК), причому є випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ч. 3 ст. 46 КПК). З моменту допущення до участі в справі в стадії попере­днього розслідування адвокат вправі: бути присутнім при до­питі підозрюваного, пред’явленні обвинувачення і допитах обвинуваченого, причому в справах глухих, німих, сліпих і неповнолітніх його присутність є обов’язковою (ст. 144, 438 КПК), при провадженні інших слідчих дій, виконуваних за участю підозрюваного, обвинуваченого або за їх клопотанням чи клопотанням захисника (наприклад, очної ставки, пред’я­влення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події); ставити запитання підозрюваним, обвинуваченим, сві­дкам, потерпілим, експертам, при цьому слідчий може відвес­ти запитання, поставлене адвокатом, але зобов’язаний занести його до протоколу слідчої дії; подавати письмові зауваження з приводу неправильності або неповноти запису в протоколі відомостей про слідчу дію, в якій він брав участь. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомити адвоката про час і місце провадження слідчих дій, які викону­ються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за кло­потанням захисника. Останній зобов’язаний своєчасно з’яви­тися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою. В разі неявки захисника слідчі дії, в яких його участь не є обов’язковою, провадяться без нього (ч. 4, 5, 6 і 7 ст. 48 КПК).

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката є обов’язковою. Під час засідання він вправі у будь-який момент заявляти клопо­тання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисципліна­рної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи, що є в справі, а також додатково подані матеріали.

21. Роль і місце адвоката у судочинстві

 

Конституція України проголошує, що підозрюваний, об­винувачений чи підсудний має право на захист (ч, 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основ­них засад судочинства (п. 6 ч. 3 ст. 129). Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура в особі адвоката (захисника) (ч. 2 ст. 59).

В Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припу­щеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать­ся на її користь (ч. 1, 2 і 3 ст. 62).

Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гаран­тією об’єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб.

 

22. Перспективи розвитку адвокатури в Україні

 

До середини 70-х років адвокатура Укра­їни пройшла певний шлях свого реформування та пошуків найефективніших форм і методів подання юридичної допо­моги громадянам і організаціям. Однак говорити про прес­тиж адвокатури та ефективність її діяльності у 70-ті роки не доводиться, оскільки знову дала взнаки недооцінка та при­ниження принципів демократії, порушення прав людини, декларативний характер основних законодавчих актів. Адво­катура все ще залишалася під пильним наглядом державних органів.

Нове законодавство періоду перебудови надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньо організаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю. Водно­час у ці роки в нашому суспільстві ще нехтувалися демократи­чні інститути, фактично були відсутні критика й гласність. Конституції як союзна, так і України, незважаючи на закріп­лені в них прогресивні положення, не змогли забезпечити їх реалізацію, чому перешкоджали недооцінка і приниження ос­нов демократії і законності, занепад часів застою. Щодо адво­катури це виявилось у фактичному її одержавленні, про що свідчать повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегія­ми адвокатів.

Остаточним кроком в розвиткові справжньої демократичної адвокатури в Україні стало прийняття 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України Закону «Про адвокатуру». Нарешті адвокатура набула характерних їй рис — стала професійною, громадською, самостійною організацією, яка захищає права і законні інтереси громадян і організацій.

Адвокатура України повинна здійс­нювати свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднувати­ся з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, кон­тори та інші адвокатські об’єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4). Закон про адвокатуру та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, заверши­ти становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на за­хист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).

Однак потрібно підкреслити, що захист обвинуваченого ні при яких обставинах не може перетворюватися в захист злочину. Адвокат не може на прохання обвинуваченого вдаватися до незаконних методів захисту, невідповідних правил процесу. З діяльності адвоката абсолютно виключені підтасовування фактів, їх спотворення, підговір свідків або постановка ним навідних питань.

23. Виникнення та розвиток української адвокатури

 

Історичний шлях виникнення та розвитку української адвокатури доцільно простежити з того часу, коли вона була організаційно оформлена й законодавче закріплена як особли­вий правовий інститут. Щоправда, й до цього в Україні існу­вало так зване судове представництво.

Зокрема, ще за часів Київської Русі (IX—XIII ст.) роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, послу­хи (свідки порядного життя обвинуваченого), «видоки» (свідки вчиненого стороною або спірного факту). В цей період, коли українське судочинство характеризувалося суцільним пану­ванням звичаєвого права та повною його перевагою над писа­ним законом, праця захисника у судах мала характер громад­ського, товариського, а не професійного заняття. Його роль полягала виключно в моральній підтримці своєї сторони.

Професійна ж адвокатура в Україні сформувалася в пері­од польсько-литовської доби (XIV—XVI ст.). Як відомо, землі України в останній чверті XIV ст. були підпорядковані Вели­кому князівству Литовському, а після укладення в 1569 р.

19 грудня 1992 р. Верховною Радою України був прийня­тий Закон «Про адвокатуру». Новий закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

24. Нормативна база адвокатської діяльності в Україні.

 

Нормативною базою адвокатської діяльності в Україні є Конституція України, Закон України «Про адвокатуру», Адміністративно-процесуальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільно-процесуальний кодекс, Положення про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Положення про порядок реєстрації адвокатських об`єднань та інші.

Найважливішим є Закон України «Про адвокатуру». Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути грома­дянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав сві­доцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби без­пеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

25. Види адвокатської діяльності

 

Закон про адвокатуру вперше надав адвокатам та адвока­тським об’єднанням право створювати регіональні, загально­державні та міжнародні спілки та асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об’єд­наннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійсню­ють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спеціальні фонди. Об’єднання і асоціації діють на підставі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України.

Адвокати дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

26. Зміст адвокатської таємниці

 

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили грома­дянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обо­в’язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або проку­рора. Адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законо­давством.

Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється роз­голошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, а також використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Важливою гарантією збереження адвокатської таємниці є за­борона вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомості, що становлять таку таємницю. По цих питаннях вони не можуть бути допитані як свідки (ч. 1 ст. 10 Закону про адвокатуру). Документи, пов’язані з виконанням адвокатом обов’язків захисника у кримінальній справі, не підлягаюгь огляду, розголо­шенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слід­чим, прокурором, суддею і судом без згоди захисника (ч. 10 ст 48 КПК).

Збереження, охорона адвокатської таємниці забезпечує довірительність, конфіденційність у стосунках адвоката з клі­єнтом. «Між захисником і тим, хто в тривозі і тузі від обвину­вачення, яке грізно насунулося, звертається до нього з надією на допомогу, встановлюється тісний зв’язок довіри і щирості, — зазначав А. Ф. Коні. — Захисникові відкриваються тайники душі, йому намагаються роз’яснити свою винність чи поясни­ти своє падіння і свою ганьбу, яка приховується від інших. такими подробицями особистого життя і сімейного побуту, щодо яких сліпа феміда повинна бути і глуха».

27. Правове значення адвокатської таємниці

 

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили грома­дянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов’язків.

Збереження, охорона адвокатської таємниці забезпечує довірительність, конфіденційність у стосунках адвоката з клі­єнтом. «Між захисником і тим, хто в тривозі і тузі від обвину­вачення, яке грізно насунулося, звертається до нього з надією на допомогу, встановлюється тісний зв’язок довіри і щирості, — зазначав А. Ф. Коні. — Захисникові відкриваються тайники душі, йому намагаються роз’яснити свою винність чи поясни­ти своє падіння і свою ганьбу, яка приховується від інших. такими подробицями особистого життя і сімейного побуту, щодо яких сліпа феміда повинна бути і глуха».

28. Наслідки порушення адвокатської таємниці

 

29. Відповідальність за порушення адвокатської таємниці

 

Адвокати, винні у розголошенні даних, які складають адвокатську таємницю, несуть відповідальність згідно з чинним законо­давством, тобто матеріальну, кримінальну або цивільно-правову.

30. Соціальне становище адвокатури

Соціальне становище адвокатури базується на відносинах адвокатури з Міністерством юстиції України та місцевими органами державного управління. Міністерство юстиції України забезпечує необхідне  фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні  громадян  від оплати юридичної допомоги; узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність; сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного  рівня адвокатів.

Місцеві   органи   державного   управління   у   межах  своєї компетенції  сприяють  адвокатам  та  адвокатським  об’єднанням  у вирішенні  соціальних  питань,  надають  їм  в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють  пільги  щодо  орендної  плати  за використання приміщень тощо.

Також до соціального становища адвокатури слід віднести можливість адвокатів та адвокатських об’єднань створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації.

Спілки та асоціації адвокатів представляють інтереси адвокатів у державних органах і  об’єднаннях громадян, захищають соціальні та  професійні права адвокатів, здійснюють методичну і видавничу роботу,   сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

 

31. Соціальне становище адвоката

Згідно з Законом про адвокатуру адвокат користується правом на відпустку та на всі види допомоги по державному соціальному страхуванню.

Внески на державне соціальне страхування сплачуються адвокатом на  рівні осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності  фізичної  особи  та виключно на її праці.

Призначення  і  виплата адвокату допомоги і пенсій по державному   соціальному страхуванню провадяться відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення.

Слід зазначити, що адвокати – члени Спілки адвокатів України, на відміну від решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються рядом пільг. Так, в 1992 році рішенням правління Спілки затверджено Положення про фонд соціального захисту адвокатів України.

32. Місце адвокатури у правоохоронній системі держави

 

Адвокатура   України   є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав,  свобод  та  представляти  законні  інтереси громадян  України,  іноземних  громадян,  осіб  без  громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

33. Відносини адвокатури і Міністерства Юстиції України

 

Діяльність адвокатських об’єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право занаття адвока­тською діяльністю.

Закон про адвокатуру України відносить порядок утворен­ня адвокатських об’єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов’язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об’єднань.

Закон визначає відносини адвокатури з державними стру­ктурами, гарантуючи при цьому її самостійність та незалеж­ність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у випадку участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звіль­ненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвока­тів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адво­катським об’єднанням у вирішенні соціальних питань, забез­печують їх приміщеннями для роботи тощо.

34. Статус Спілки адвокатів України.

 

У контексті зазначеного слід підкреслити, що організа­ційне оформлення української адвокатури, її незалежне від державних структур існування, як зазначалося вище, сталося у вересні 1990 р. на установчому з’їзді (20—22 вересня), коли була створена Спілка адвокатів України — добровільна, грома­дська, незалежна, самоврядна організація. Метою Спілки за її статутом є об’єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, надаваної громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку інди­відуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокату­рою повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні традиції української адвокатури, розвиток і поглиблення міжна­родних зв’язків та інше.

Слід зазначити, що адвокати — члени Спілки адвокатів України на відміну від решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються рядом пільг. Так, в 1992 р. рішенням правління Спілки затверджено Положення про фонд соціаль­ного захисту адвокатів України. Цей фонд є центром акуму­ляції коштів, що спрямовуються на соціальний захист членів Спілки.

Основними завданнями фонду є: збирання і накопичення внесків; виплата різних видів допомог, організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів фонду та їх сімей; фінансування навчання членів фонду; забезпечення розшире­ного відтворення засобів фонду на основі принципів самофі­нансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов’яза­них з соціальним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів фонду — студентам юридичних вузів; кредитування членів фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання довгостроко­вих позик на пільгових умовах тощо.

Майно фонду складається із засобів як у грошовій, так і у іншій матеріальній формі, що надходять від засновників, спонсорів, членських внесків, засобів від діяльності фонду, інших надходжень.

Членом фонду може бути лише член Спілки адвокатів України, який звернувся із заявою про вступ до фонду і бере участь своїми членськими внесками у формуванні його майна, виконує інші обов’язки, передбачені Положенням про фонд.

Органи фонду складаються з ради фонду — органу упра­вління, дирекції — виконавчого органу.

Дієздатність фонду в цивільному і торговельному обігу здійснюється від імені і за дорученням Спілки адвокатів Укра­їни.

35. Структура Спілки адвокатів України

 

Статутом Спілки передбачені її завдання, форми діяльно­сті, структура, джерела формування коштів та майна тощо. Детально регламентуються питання членства, яке може бути як індивідуальним, так і колективним, права і обов’язки чле­нів. Керівними органами Спілки є з’їзд, конференція, прав­ління, ревізійна комісія. Керують Спілкою президент та три віце-президенти.

У областях (Автономній Республіці Крим) створені відді­лення Спілки. Її почесними членами є адвокати з США, Канади, Аргентини, Польщі, Болгарії.

Проте це не єдина форма об’єднання українських адво­катів у спілки чи асоціації, які входять до складу Міжнародної спілки (співдружності) адвокатів.

36. Завдання Спілки адвокатів України

 

Метою Спілки за її статутом є об’єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, надаваної громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку інди­відуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокату­рою повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні традиції української адвокатури, розвиток і поглиблення міжна­родних зв’язків та інше.

37. Завдання адвокатури

 

Основне завдання адвокатури — надання юридичної допомо­ги громадянам і організаціям. Адвока­тура сприяє охороні прав і законних інтересів громадян і органі­зацій, здійсненню правосуддя, додержанню і зміцненню закон­ності, вихованню громадян у дусі точного і неухильного виконання законів, бережного ставлення до народного добра, додержання дисципліни праці, поваги до прав, честі й гідності інших осіб.

Визначаючи природу адвока­тури, слід підкреслити її особливий статус — добровільне об’єднан­ня осіб, які займаються адвокатською діяльністю.

 

38. Оплата праці адвоката

 

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) і адвокатським об’єднан­ням або адвокатом. У разі участі останнього в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави.

Помічник користується рівними з адвокатом соціальни­ми правами. Щодо оплати праці, то вона визначається угодою між ним та адвокатом (чи адвокатським об’єднанням). Але закон наголошує, що заробітна плата помічника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру.

В разі участі адвоката в кримінальній справі за призна­ченням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 47 КПК).

39. Дисциплінарна відповідальність адвоката

 

Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюєть­ся дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створю­ється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п’яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських держа­вних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а та­кож окремі ухвали судів і постанови суддів, постанови, подан­ня слідчих органів, заяви адвокатських об’єднань, підпри­ємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випа­дки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішен­ням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцт­во анульоване. Це може статися лише у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чин­ності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушен­ня вимог Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвока­та.

40. Гарантії діяльності адвоката

 

Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування телефонних розмов ад­вокатів у зв’язку з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосу­ванням у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

41. Значення Присяги адвоката.

 

Для адвокатів була встановлена особлива професійна присяга, яку вони виголошували не при вступі до стану, а до розгляду кожної судової справи. У цій присязі адвокати зобов’язувалися докладати усіх зусиль до того, щоб захистити законні та справедливі вимоги клієнта, і відмовляться від ведення справи у будь-який час, навіть під час її провадження, якщо переконаються у неправоті вимог, незалежно від того, чи буде ця неправота моральною або юридичною.

У разі відмови адвоката від ведення справи пози­вач не мав права запрошувати іншого, щоб, як наголошувало­ся в законі, «нехтуючи кращими адвокатами, сторони не стали б обирати нечесних». Якщо позивач мав декілька адвокатів, з яких одні вважали за можливе вести справу, а інші ні, то перші могли продовжувати захист, але на місце других заборонялося запрошувати нових.

На суді адвокат був зобов’язаний утриму­ватись від образливих висловів та не зволікати свідомо процес. Щодо гонорару, то до розгляду справи адвокат не мав права наперед обумовлювати винагороду, але після захисту він вже міг ставити таку умову. За наявності домовленості розмір гонорару визначався адвокатом, а за відсутності її за його позовом суд призначав гонорар, враховуючи складність спра­ви, талановитість адвоката, традиції адвокатури і ранг судової інстанції. Заняття адвокатською діяльністю було заборонено лише суддям та намісникам провінцій.

42. Організаційні форми діяльності адвокатури.

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуа­льно, відкрити своє адвокатське бюро або об’єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвока­тські об’єднання, які діють відповідно до Закону про адвока­туру і своїх статутів.

Діяльність адвокатських об’єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право занаття адвока­тською діяльністю.

Закон про адвокатуру України відносить порядок утворен­ня адвокатських об’єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов’язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об’єднань.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об’єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку — і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

43. Правове становище регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної.

Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4 адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва приймається вікритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом дорадчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.

Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

44. Правове становище Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вона має право скасовувати або змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Порядок діяльності Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури регулюється Положенням про неї, яке затверджується Президентом України.

45. Правила адвокатської етики

Правила адвокатської етики передбачають доброві­льне виконання їх тими, на кого поширюється їх дія, з метою забезпечення виконання адвокатом своїх обов’язків так, як це прийнято в будь-якому цивілізованому суспільстві. Недодер­жання адвокатом цих правил карається, аж до застосування до нього дисциплінарних санкцій.

Правила, якими керується будь-яке об’єднання ад­вокатів, походять від існуючих в ньому традицій. Вони також співвідносяться з умовами і характером завдань, що виконую­ться членами даної організації в межах судових і адміністрати­вних процедур, і з державним законодавством.

Вважається неможливим і небажаним як застосування даних правил поза їх загального контексту, так і їх застосуван­ня щодо будь-якого іншого комплексу правил, що явно з ними не узгоджується.

Проте у більшості випадків в основу правил різних об’є­днань адвокатів покладено одні й ті ж цінності та загальні для всіх положення.

46. Припинення адвокатської діяльності

Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у випадках: засудження  адвоката  за  вчинення  злочину – після набрання вироком законної сили;

— обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;

— втрати громадянства України;

— грубого порушення вимог Закону про адвокатуру та інших  актів законодавства, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

 

47. Призупинення адвокатської діяльності

Зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю відбувається за умов порушення адвокатом вимог Закону України “Про адвокатуру”, інших актів законодавства України, що  регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України та закріплюється рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної  комісії.

48. Позбавлення права здійснення адвокатської діяльності

Позбавлення права здійснення адвокатської діяльності відбувається у випадку засудження адвоката за вчинен­ня злочину (після набрання вироком чинності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втра­ти громадянства України, грубого порушення вимог Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвоката.

 

49. Як у Конст України закріплено питання адвокатури

Згідно з конституцією України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, і для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

50. Механізм реалізації конституційних положень про адвокатуру

Здійснюючи важливу конституційну функцію захисту прав і законних інтересів громадян, надання їм необхідної юридичної допомоги, члени колегій адвокатів ши­роко впроваджують у свою діяльність нові види та форми. Так, правова допомога надається телефоном, за місцем роботи та проживання громадян, на консультацій­них пунктах, у місцях позбавлення волі. Укладаються договори на строкове обслуговування. Щоб запобігти втратам громадянами часу й сприяти поліпшенню діяльності судів, адвокати складають проекти судових позовних заяв, скарги у справах приватного обвинувачення, представляти інтереси громадян у різних органах та організаціях.

Згідно зі статтями Конституції України, які стосуються положень про адвокатуру підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист та цей захист повинна забезпечити йому держава, якщо в нього немає можливості.

51. Робота адвоката по забезпеченню доказами позовних заяв

Адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази позовних заяв, зокрема одержу­вати документи або їх копії від підприємств, установ, органі­зацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюва­тися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідни­ми документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.

 

52. Принципи адвокатури

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гумані­зму і конфіденційності.

 

53. Випадки неможливості проведення деяких дій без участі адвоката

Участь адвоката при провадженні дізнання, поперед­нього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою, крім випадків відмови підозрювано­го, обвинуваченого і підсудного від адвоката.

 

54. Формування процесуальної позиції захисника

При розгляді питання про формування процесуальної позиції захисника слід звернути увагу на те, що процесу­альні представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти суду клопотання про призна­чення експертизи, проведення огляду на місці, об’єднання і роз’єднання позовів та вирішення інших питань для забезпе­чення своєчасного і правильного вирішення справи.

Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судово­му засіданні є своєчасне одержання від суду викликів і пові­домлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки.

55. Участь адвоката у касаційному провадженні

Адвокат вправі оскаржити в касаційному порядку вирок будь-якого суду, крім Верховного Суду України, бо він наби­рає чинності негайно після його проголошення (ч. 1 і 5 ст. 347 КПК).

Підготовка адвоката до ведення справи в касаційній інс­танції, особливо адвоката, який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, включає: вивчення справи і доповнення або складання адвокатського провадження; вив­чення законодавчих актів, судової практики, спеціальної літе­ратури; бесіду із засудженим; вироблення плану захисту; одсржання податкових матеріалів для подання їх до касаційної інстанції (довідок, характеристик, документів про нагороди і заохочення, стан здоров’я, сімейний стан, актів ревізій та інвентарізапій, витягів із протоколів зборів з проханням про зниження міри покарання, письмового висновку фахівців з питань, то потребують спеціальних знань, тощо); складання тез пояснень при майбутньому розгляді справи в суді касацій­ної інстанції.

Касаційне оскарження вироку є обов’язком адвоката, який здійснював захист у суді першої інстанції, якщо він вважає вирок неправильним і таку думку поділяє підзахисний.

56. Участь адвоката у наглядовому провадженні

На вирок, що набрав законної сили, і на ухвалу суду касаційної інстанції адвокат при згоді на це підзахисного може подати голові відповідного суду або відповідному прокурору та їх заступникам т. зв. наглядну скаргу. В разі принесення ними протесту адвокат у необхідних випадках може бути запроше­ний на засідання суду, що розглядає справу в порядку нагляду, для дачі пояснень (ч. 2 ст. 391 КПК).

За клопотанням засудженого адвокат викликається в за­сідання суду, що вирішує питання, пов’язані з виконанням вироку (про відстрочку виконання, умовно-дострокове і дост­рокове звільнення віл відбування покарання тощо), де заслу­ховуються його пояснення (ст. 411 КПК).

57. Діяльність адвоката з питань забезпечення позову

 

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні проце­суальні засоби — позовна заява.

До подачі позову адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написан­ню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, лис­тів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.

 

58. Діяльність адвоката з питань забезпечення доказів

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі доказів, їх елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред’яв­лення доказів, намітити склад сторін та інших осіб, які візь­муть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.

 

59. Пояснення адвоката в суді касаційної інстанції

Право каса­ційного оскарження процесуальні представники реалізують шляхом подачі касаційної скарги у письмовому вигляді за формою, передбаченою законом.

Залежно від характеру помилки, допущеної судом першої інстанції, представник може в касаційній скарзі ставити пи­тання про усунення її шляхом зміни рішення чи постановлення нового. Вимога про це ставиться тоді, коли відсутня потре­ба збирати або додатково перевіряти докази, а обставини справи повно і правильно досліджені судом першої інстанції, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права. В цьому разі аргументація підстав для скасування, зміни або постановлення нового рішення завершується проханням представника, яке формулюється у межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених в ст. 311 ЦПК. До касаційної скарги додається також перелік письмових матеріалів. Це нові, додаткові матеріали, які можуть бути подані як до початку, так і під час розгляду справи у суді касаційної інстанції з метою підт­вердження або спростування скарги або подання прокурора.

 

60. Відмінність пояснення адвоката в суді касаційної інстанції від промови адвоката в суді першої інстанції по цивільній справі

У поясненні адвоката в суді касаційної інстанції викладається клопотання про опротестування на предмет перевірки законності і обґрунтованості рішення, ух­вали, постанови, що набрали чинності, а  промова адвоката в суді першої інстанції по цивільній справі побудована на загальних процесуальних засобах захисту, а також спеціальних процесуальних засобах – заперечення поти позову і зустрічний позов.

 

61. Підготовка адвоката до складання позовної заяви

 

До складання позовної заяви адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написан­ню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, лис­тів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред’яв­лення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візь­муть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.

62. Виконання судових рішень. Подання адвокатом юридичної допомоги сторонам на цій стадії

Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред’явлено до примусового виконан­ня протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах — протягом одного року .

Виконавчі документи передаються судові, при якому функціонує судовий виконавець. З часу їх прийняття починається виконавче провадження.

У підготовчій частині судового виконання представники осіб, що беруть участь у справі, мають право вступити у процес виконання, заявити відвід судовому виконавцю, подати заяву про призначення боржнику офіційного представника, а також про вжиття заходів до забезпечення виконання.

У провадженні по застосуванню органами судового вико­нання примусових заходів адвокат має проко­нсультувати клієнта щодо переваги добровільного виконання рішення над примусовим, яке тягне додаткові витрати і вилу­чення майна на покриття боргу та ін.

Адвокати осіб, що беруть участь у справі, мають право: одержувати інформацію про хід примусо­вого виконання шляхом особистого ознайомлення з матеріа­лами виконавчого провадження і одержання відомостей від осіб, які виконують рішення, оскаржувати дії судового виконавця, а також брати участь в розгляді скарг суддею, оскаржу­вати його ухвалу, винесену з питань судового виконання; порушувати перед судом питання про поворот виконання; подавати позови про виключення майна з опису і брати участь в їх розгляді, а також вчинювати інші процесуальні дії по захисту прав осіб в стадії судового виконання.

63. Участь адвоката при провадженні попереднього слідства, його права та обов’язки

 

Адвокат має право бути присутнім при провадженні слідчих дій, виконува­них з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинува­ченого чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розгляда­ється у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи суду.

Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєча­сно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвину­ваченого чи за клопотанням захисника.

Захисник зобов’язаний своєчасно з’явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою.

В разі неявки захисника слідчі дії, в яких участь захисни­ка не є обов’язковою, провадяться без нього.

 

64. Клопотання адвоката на попередньому слідстві

 

В клопотаннях адвоката на попередньому слідстві можуть ставитися питання про витребування і приєднання до справи документів і предметів,  проведення допитів, очних ставок та інших слідчих і судових дій, про скасування або зміну запобіжного заходу, про закриття справи тощо.

Слідчий зобов’язаний розглянути клопотання адвоката про виконання будь-яких слідчих дій в строк не більше трьох діб і задовольнити його, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи.

65. Ведення адвокатом допиту в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів

 

Одним із складових елементів судової справи захисту є ведення допиту адвокатом в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів, під час якого намічається правова позиція, з’ясо­вуються обставини, що сприяють захисту, оцінюються докази, зібрані на підтвердження обвинувачення, аналізуються дово­ди, які обвинувачений наводить на їх спростування.

При веденні допиту в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів, адвокат по­винен точно з’ясовувати фактичні обставини справи, досліджені в суді докази, не перекручувати їх та позицію, аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпі­лим, бо «нема гіршого прийому захисту, як несправедливі причіпки і нападки на потерпілих»’.

Суд не вправі обмежувати тривалість допиту адвоката певним часом. Суддя або головуючий у судовому засіданні зупиняє адвоката лише в тих випадках, коли він у допиті виходить за межі розглядуваної справи.

За своєю структурою ведення адвокатом допиту в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів може складатися з таких частин: вступної, розбору юридичної сторони пред’явленого обвинувачення, характеристики особи­стості підсудного і при необхідності — потерпілого, аналізу причин злочину та умов, які сприяли його вчиненню, мірку­вань з приводу виду і міри покарання, цивільного позову і, нарешті, заключної.

 

66. Адвокат — представник у кримінальній справі

Право на захист законних інтересів у кримінальному процесі забезпечується потерпілому, цивільному пози­вачу і цивільному відповідачу. Ефективним засобом забезпе­чення цього права є участь адвоката в кримінальній справі як представника цих суб’єктів кримінальне- процесуальної діяль­ності.

Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють (ст. 52 КПК), тобто на відміну віл захис­ників вони не с такими ж самостійними учасниками процесу. не мають своїх особливих процесуальних прав і діють поряд з потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або заміняють їх, але не вправі діяти на школу своїм довірите­лям.

 

67. Участь адвоката у слідчих діях

 

З моменту допущення до участі в справі адвокат наділе­ний такою сукупністю прав, яка дозволяє йому успішно здій­снювати функцію захисту в справі. Зокрема, він вправі: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту — без обмежен­ня їх кількості і тривалості; мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного ха­рактеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і обвину­ваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, вико­нуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обви­нуваченого чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник.

 

68. Обов’язкові платежі до бюджету від адвокатської практики

 

Внески на державне соціальне страхування сплачуються адвокатом та його помічником на рівні осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.

Так, до цих внесків відносяться збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, податок на прибуток.

 

69. Адвокатура та підприємництво

 

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуа­льно, відкрити своє адвокатське бюро або об’єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвока­тські об’єднання, які діють відповідно до Закону про адвока­туру і своїх статутів.

Закон про адвокатуру України відносить порядок утворен­ня адвокатських об’єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов’язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об’єднань.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юри­дичними особами. Вони, як і адвокати, що приватне практи­кують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому законодавством порядку — і в іноземних бан­ках), печатку і штамп із своїм найменуванням.

 

70. Які Вам відомі найкращі адвокати минулого і сучасності

 

Особливо визначених форм адвокатська професія набула в таких античних країнах Середземномор’я, як Греція та Рим. Так, в Греції, хоча особливого стану адвокатів не існувало, вже склався особливий клас осіб, які присвятили себе складанню промов для виголошення їх позивачами у суді. Спочатку такі особи називались логографами або диктографами. Найбільш визначними професійними логографами в античній Греції були такі оратори, як Антифон, Лізій, Ісократ, Есхіл та Демо-сфен. Слід зазначити, шо грецька адвокатура більш тяжіла до ораторського мистецтва, ніж до правознавства. Це пояснюєть­ся тим, що, з одного боку, греки не виявили себе в юриспру­денції, а з іншого — цей народ був значною мірою схильним до мистецтва, особливо ораторського.

На особливу увагу заслуговує римська адвокатура, з якої почався розвиток світової адвокатури.

Для римської адвокатури характерною є як необмежена свобода, так і безмежна регламентація. У республіканський період вона була абсолютно вільною професією. Законодавча регламентація майже не торкнулась її. Лише практика і звичай виробили ряд правил, що стосувалися різних сторін професій­ної діяльності адвокатури. Так, існував звичай, за яким молоді люди, котрі вступали до адвокатури, викликалися для презен­тації на форум; їх супроводжувала впливова особа з колишніх магістратів: консулів, преторів або цензорів.

Правозаступництво було відокремлено від судового пре­дставництва. У цей період адвокати здебільшого були оратора­ми. Адвокатура була прямим шляхом до зайняття вищих і почесних посад у державі. Адвокатура у цей період висунула багато видатних судових ораторів, таких, як Марк Антоній, Гай Гракх, Красс, Юлій Цезар, Помпей, Цицерон.

 

71. Суть обов’язку адвоката «використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб»

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зо­бов’язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмови­тись від прийнятого на себе захисту. Використовувати дані, одержані адвокатом у зв’язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має обстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов’язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адво­ката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визна­вати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

 

72. Чим відрізняється статус адвоката від статусу інших юристів, які займаються юридичною практикою

Відмінність статусу адвоката від статусу інших юристів, що займаються юридичною практикою полягає в тому, що Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховувапня телефонних розмов ад­вокатів у зв’язку з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати їі застосу­ванням у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

 

73. Хто може бути адвокатом і хто не може ним бути

 

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути грома­дянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав сві­доцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби без­пеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

 

74. Походження терміну «адвокат»

 

Слово «адвокат» походить від латинського кореня «advocare», «advocatus» («закликати», «запрошений»). З давніх часів, адвокат, перш за все, сприяв захи­сту прав, свобод та представляв законні інтереси громадян, надавав їм різноманітну юридичну допомогу

 

75. Момент допуску адвоката до участі у справі у кримінальному процесі

 

Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.

Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвину­ваченим чи підсудним, його законними представниками, ро­дичами або іншими особами за його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК).

Захисник за призначенням (причому лише з числа адво­катів) залучається до участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатське об’єд­нання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або іншими переліченими вище посадовими особами. На прохан­ня підозрюваного, обвинуваченого, підсудного участь захис­ника в справі забезпечується особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в інших випадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо).

 

76. Відшкодування стороні, на користь якої поставлене рішення, витрат по оплаті праці адвоката

 

Стороні, на користь якої постановлено рішення, суд при­суджує з другої сторони витрати, пов’язані з оплатою допомо­ги адвоката, який брав участь у справі, в розмірі до п’яти процентів від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми.

Якщо відповідно до встановленого порядку допомога ад­вокатом була подана стороні безкоштовно, суд стягує з другої сторони зазначену суму на користь юридичної консультації або в доход держави.

 

77. Значення «Основних положень про роль адвокатів»

 

Значення даних положень полягає в тому, що вони на міжнародному рівні (документ ООН) регулюють функціонування адвокатури взагалі, і адвоката зокрема. Так, в цих положеннях зазначено, що будь-яка людина вправі звернутися за допо­могою для підтвердження своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури (п. 1) і що обов’язком урядів є забе­зпечення можливості кожному бути інформованим компетен­тними владами про ного право отримати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрьму або обвинуваченні в кримінальному злочині (п. 5).

«Основні поло­ження про роль адвокатів» передбачають, що особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію і досвід ведення справ, щоб забе­зпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів (п. 6).

 

78. Правила професійної етики адвоката у провідних країнах світу

 

У провідних країнах світу всі адвокати, як члени юридичної спілки, мають підтримувати добрі та відверті стосунки між собою. Слід не допускати ворожнечі між клієнтами, яка завжди негативно впливає на стосунки адвокатів між собою. Адвокати не повинні викорис­товувати помилки своїх колег в особистих цілях, а, навпаки, вчасно їм запобігати.

Адвокат має запобігати хибній юридичній практиці. Як­що він виступає у присутності публіки, він має це робити за принципами кодексу професійної етики. Діяльність адво­ката у присутності публіки сприймається по-різному, через що кожний публічний виступ стає серйозним іспитом для нього.

Адвокат зобов’язаний постійно пам’ятати та виконувати правила професійної етики, закріплені у кодексі. Коли адвокат порушує будь-яку його настанову, цей випадок стає приводом для розгляду на дисциплінарній комісії юридичного товариства.

 

79. Питання організації оплати праці адвоката у провідних країнах світу

 

Оплата юридичної допомоги, яка надається адвокатами в провідних країнах світу, — одна з найбільш складних проблем організації адвокатури.

Існує спрощений погляд, що юридична допомога має надаватися адвокатом безоплатно, і що це, мовляв, є запору­кою його незалежності. Але при цьому не враховується, що будь-які трудові зусилля мають бути винагородженні. Не є виключенням з цього правила і професія адвоката. Хоча юри­дична допомога має бути доступною населенню, цілком виправданою є зацікавленість адвоката в тому, щоб гонорар від­повідав кількості та якості витраченої ним праці і сплачувався у спосіб, який не принижує його гідність.

Так юридична допомога в Англії оплачується як за згодою, так і за таксою на підставі ряду законів та правил.

Оплата юридичних послуг адвоката в США здійснюється на підставі вільної угоди та на основі практики, що склалася, а також з урахуванням рекомендацій організацій, в яких перебуває адвокат.

У Франції в основу оплати праці адвоката покладено принцип двосторонньої добровільної угоди.

Оплата праці адвоката в Україні має такі особливості. Згідно з Законом про адвокатуру основним принципом оплати праці адвокатів за надану юридичну допомогу громадянам та підприємствам, установам і організаціям всіх форм власності є домовленість між адвокатом чи керівником адвокатського об’єднання з громадянином чи підприємством, установою та організацією.

 

80. Компетентність та добросовісність адвоката

Відповідно до «Основни поло­жень про роль адвокатів», особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою тільки такого адвоката, який має відповідну компетенцію і досвід ведення справ, щоб забе­зпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів.

 

81. Вимоги до рекламних матеріалів про діяльність адвокатів

Основними вимогами до рекламних матеріалів про діяльність адвокатів є законність, точність, достовірність, використання державної та інших мов відповідно до законодавства України, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди.

У рекламі про діяльність адвокатів забороняється:

— вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, за інших обставин або такі, що дискредитують послуги інших осіб;

— подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров’ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

— використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача;

— наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються послугами, що рекламується;

— використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів України, крім випадків, передбачених законодавством;

— вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім’я без згоди останньої;

— імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших послуг або продукції.

Реклама про діяльність адвокатів має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи засобів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Реклама на телебаченні і радіо повинна бути чітко відокремлена від інших програм на її початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів або коментарів ведучих.

 

82. Вимоги до змісту угоди про надання юридичної допомоги

 

При укладанні угоди про оплату юридичної допомоги враховується кількість часу, витраченого адвокатом на її на­дання, складність справи та інші чинники.

Громадяни та юридичні особи є вільними у виборі адво­катів. Вони можуть укладати угоди з ними чи адвокатськими об’єднаннями про надання юридичної допомоги протягом певного строку (місяць, квартал, рік і т.д.), так і на виконання разових доручень. При цьому в угоді визначаються умови та види юридичної допомоги, розмір та порядок її оплати.

 

83. Прийняття доручення клієнта декількома адвокатами

 

Закон про адвокатуру встановлює, що при здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення. Виходячи з цього положення необхідно зазначити, що при прийнятті доручення декількома адвокатами вони повинні спільно діяти у напрямку захисту прав та законних інтересів свого клієнта, але при цьому не повинні використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняли доручення.

 

84. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обгрунтованого розміру гонорару

 

До факторів, що повинні враховуватися при визначенні обгрунтованого розміру гонорару належать:

• галузь процесуального права, в якій має розглядатися справа;
• стаття за якою обвинувачується підзахисний;
• ступінь винності підзахисного;
• наявність пом’якшувальних обставин у підзахисного;
• сума позовних вимог;
• досвід адвоката.

 

85. Оплата видатків, пов’язаних з виконанням доручення

 

Оплата видатків, пов’язаних з виконанням доручення провадиться за рахунок держави в порядку, встано­вленому Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат державі у таких випадках може бути покладено на засуджено­го

86. Гонорарні відносини у випадку дострокового розірвання угоди

 

У випадку дострокового розірвання договору про надання правової допомоги, оплата праці про­вадиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення внесена плата повертається громадянину або юридичній особі повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду.

 

87. Етичні засади взаємовідносин між адвокатами

 

Розглядаючи це питання слід звернути увагу на дух корпоративної єдності представників даної професії, який передбачає відносини довіри і співробітництва, що підтримуються адвокатами між собою і заради інтересів кліє­нтів, і заради уникнення непотрібних спорів. Протиставлення професійних інтересів інтересам правосуддя та інтересам осіб, які його домагаються, в будь-якому випадку визнається неви­правданим.

Виходячи із етичних засад взаємовідносин адвокат зобов’язаний визнавати усіх інших адвока­тів із тих держав, що входять в Співтовариство, як колег за професією і ставитися до них згідно з нормами порядності і поваги.

Будь-який адвокат, рівень компетенції якого не досить високий для участі в розгляді будь-якої справи, не пови­нен приймати доручення від колеги з держави, що входить до Співтовариства. Він зобов’язаний допомогти колезі одержати необхідні відомості про адвокатів, чий професійний рівень дозволяє надати дану послугу.

У процесі співробітництва адвоката однієї з держав, що входять в Співтовариство, з адвокатом з іншої держави Співтовариства, обидва вони зобов’язані брати до уваги мож­ливу різницю між законодавчими системами, а також органі­заціями адвокатів, їх компетенцією і обов’язками у відповід­них державах Співтовариства.

 

88. Розірвання угоди про надання правової допомоги адвокатом

 

Адвокат може відмовитися від надання консульта­цій двом або кільком клієнтам, які беруть участь у розгляді однієї і тієї ж справи, або не виступати від їх імені за наявності суперечності інтересів клієнтів або обґрунтованої загрози ви­никнення такої суперечності.

Адвокат зобов’язаний припинити обслуговування обох клієнтів у випадку вступу їх інтересів у взаємну супереч­ність, а також при виникненні загрози порушення конфіден­ційності або загрози незалежності самого адвоката.

Адвокат також зобов’язаний утриматися від обслу­говування нового клієнта, якщо це здатне викликати виник­нення загрози порушення конфіденційності відомостей, що довірені йому попереднім клієнтом, або якщо інформація, що є у розпорядженні адвоката, про стан справ попереднього клієнта здатна стати джерелом переваг для нового клієнта.

 

89. Розірвання угоди про надання правової допомоги клієнтом

Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захи­сника. Така відмова допускається лише з ініціативи підозрю­ваного, обвинуваченого чи підсудного і не може бути переш­кодою для продовження участі у справі державного або грома­дського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних.

При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя постанову.

Відмова від захисника не може бути прийнята:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалі­зувати своє право на захист;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру

 

90. Обов’язки адвоката при розірванні угоди про надання правової допомоги

При розірванні угоди про надання правової допомоги обов’язком адвоката є дотримання конфіденційності. Адвокат зобов’язаний однаковою мірою зберігати в таємниці як відомості, одержані ним від клієнта, так і інфор­мацію про клієнта, надану йому у процесі надання послуг клієнту. На обов’язок додержання конфіденційності не по­ширюється дія строку давності.

Адвокат зобов’язаний вимагати додержання конфі­денційності від помічників і від будь-яких інших осіб, які брали участь в наданні послуг клієнту. Також адвокат повинен надати іншому адвокатові, який одержав вказівку представляти інтереси клієнта всю необхідну інформацію, яка була отримана ним від інших сторін судової справи.

Коли договір розривається достроково, оплата праці про­вадиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення обов’язком адвоката є повернення внесеної плати громадянину або юридичній особі повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду.