Вступ

Розвиток ринкових відносин в економіці України визначає для підприємств необхідність існування в умовах нестабільного, постійно змінюваного зовнішнього середовища. Ринок припускає конкуренцію, високий динамізм цін, різку зміну ситуації для підприємства. У першу чергу це відбивається на кон’юнктурі ринку, а вона вже й визначає умови роботи підприємства й прямо впливає на економічні результати. Однією із проблем підприємств в Україні є відсутність досвіду й практики роботи в умовах конкуренції й змінюваної кон’юнктури ринку.

Поняття «адаптація» уведено в термінологію менеджменту із розвитком системного підходу до управління, що сформулювало уяву про підприємства як про складну, цілеспрямовану, активну систему, що використовує оточення для забезпечення ефективності функціонування.

Проблемами адаптації підприємств займались такі відомі зарубіжні автори, як Р. Акофф, І. Ансофф, Г. Клейнер, М. Мескон, Р. Піндайкл, Дж. Долан, Д. Ліндсей, Т. Сааті, К. Кернс, П. Дойль, Т. Хейман, У. Скотт, П. Мотт. Вони досліджували процеси адаптації підприємств до мінливого зовнішнього середовища. Різні аспекти адаптації підприємств досліджували вітчизняні вчені: М. Войнаренко, В. Козак, М. Козоріз, І. Крет, Т. Ландіна, О. Савченко, Л. Соколова, В. Скурихін, М. Будник, А. Петренко, С. Вино-градський. В своїх працях вони приділяли увагу розробці теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо теоретичного обґрунтування процесів адаптації підприємств; вдосконалення організаційно-економічних методів адаптації підприємства; розробки та аналізу економіко-математичних моделей адаптаційного підходу до управління виробничим потенціалом підприємства.

Підприємство діє й розвивається в зовнішньому стосовно до нього середовищі й пов’язане з ним безліччю відносин. Як відзначалося в роботі Н. Н. Кретової, із цього погляду воно являє собою єдність двох підсистем. У якості першої виступає сукупність виробничо-економічних процесів, спрямованих на виготовлення продукції, а також методи управління, реалізовані людьми, для забезпечення ефективного функціонування підприємства. Стан такої підсистеми в кожний момент часу визначається рядом параметрів: наявністю встаткування і його завантаженням, чисельністю робітників, якістю виробів і т. д.

Друга підсистема являє собою зовнішнє, стосовно до підприємства, середовище. До нього відносяться сукупність об’єктів, явищ, процесів, що впливають на організацію й, у свою чергу, що змінюються під його дією. До числа елементів зовнішнього середовища відносяться споживачі, конкуренти, урядові заклади, постачальники, фінансові організації, джерела трудових ресурсів. При цьому зовнішнє оточення поєднує у собі не тільки фактори, що характеризують його стан на визначений момент часу, але й загальну тенденцію їхньої зміни відповідно до умов розвитку ринку.

1. Підходи й методи адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища

При взаємодії із зовнішнім для підприємства середовищем відбувається зміна параметрів, що характеризують стан внутрішньої системи. Чим більш істотними є зміни середовища, тим більш глибокі перетворення відбуваються в організаційній структурі, формах і методах роботи підприємства [2].

Процес таких перетворень має особливий характер: змінюючи окремі зв’язки й сполуку елементів, підприємство всупереч впливам навколишнього середовища може зберігати свою цілісність і продовжувати ефективно функціонувати.

Подібне явище можна пояснити умінням підприємства пристосовуватися до вимог середовища. «Стосовно цього організації подібні до біологічних організмів. Відповідно до теорії еволюції Чарльза Дарвіна, види, що збереглися, вижили, тому що змогли еволюціонувати й пристосуватися до змін у цьому середовищі».

Одним з найбільш динамічних факторів зовнішнього середовища, що впливає на роботу машинобудівного підприємства, є фактор кон’юнктури ринку. Зміна кон’юнктури ринку прямо впливає на цілі, завдання функціонування підприємства, організацію його роботи. Кон’юнктура як найбільш динамічний фактор мусить перебувати у сфері контролю органів управління підприємством. Необхідно постійно проводити роботи, пов’язані з підготовкою й здійсненням адаптації підприємства до змінюваної кон’юнктури ринку. Кон’юнктура сама по собі є наслідком декількох факторів: факторів попиту, еластичності попиту, факторів розвитку життєвого циклу товару, що випускає підприємство, результату впливу політичних, демографічних, геополітичних та інших факторів. Але при цьому кон’юнктура виступає як один із ключових факторів, що впливають на підприємство, й вимагає ефективної й швидкої адаптації до виникаючих змін.

Специфіка кон’юнктури як фактора впливу вимагає й відповідної реакції підприємства, організації його адаптації, що відрізняється від адаптації до інших впливових факторів (інноваційні процеси, демографічні й ін.)

Можна сформулювати такі особливості адаптації підприємств до кон’юнктури ринку, обумовлені нинішньою економічною ситуацією в Україні:

1)       старіння асортиментів продукції внаслідок низької інвестиційної привабливості українських підприємств як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів, при неповному завантаженні потужностей, з одного боку, високим відсотком їхнього фізичного й морального зношення — з іншого;

2)       низька платоспроможність покупців продукції при залежності конкурентоспроможності продукції від різниці між зміною її ціни й курсу долара.

Іншим аспектом формування факторів, що впливають на кон’юнктуру ринку, є регіональна політика, що проводиться на місцях і впливає на умови функціонування підприємств. Питання адаптації підприємства розглядаються не тільки в контексті змін кон’юнктури ринку, але й у розрізі зміни регіональних умов функціонування. Типовим представником такого підходу є робота Е.А. Тропінової. Автор у своїй роботі підходить до процесу адаптації з позиції інституціональної структури навколишнього середовища на регіональному рівні. Вона виділяє ряд ознак інституціоналізації адаптаційного процесу підприємницьких структур (ці ознаки можуть бути основою розробки форм державної підтримки конкурентоспроможності підприємств, таких що позиціонуються в регіональному конкурентно-підприємницькому середовищі).

Вони зводяться до такого:

1. Забезпечення стабільності технологічного процесу на підприємствах.
2. Забезпечення функціонування підприємств із позиції ефективності та єдності фінансового обороту, тобто включення підприємницьких структур на принципах самостійності у фінансові відносини регіону; підтримка конкурентоспроможності підприємств через забезпечення їхнього доступу до інформаційних ресурсів і інноваційного комплексу регіону.
3. Продовження соціального відтворення компаній, тобто створення умов, що забезпечують зростання споживання, професійну кваліфікацію й поліпшення самоідентифікації її працівників.
4. Функціонування підприємств як суб’єктів ринкових відносин власності [6].

Цей підхід знаходить відображення у визначенні розуміння інституціональної адаптації як складного й поліфункціонального організаційного феномена, що забезпечує взаємодію підприємств із зовнішнім середовищем — регіональним ринком. Забезпечуючи як процеси внутрішньої організації матеріальних ресурсів і інформації між виробниками й контрагентами, так і процеси постійного обміну ресурсами й інформацією із зовнішнім середовищем у сфері розподілу фінансових, інвестиційних, інноваційних і матеріальних ресурсів, регіональним і національним ринками.

Практичний досвід українських підприємств свідчить про те, що їх реструктуризація часто здійснюється в критичній ситуації, коли результати виробничої діяльності різко знижуються або виникають проблеми з потенціалом виживання. У такій ситуації підприємство має незначний запас часу на проведення підготовчих заходів і можливість використати обмежений набір методів проведення перетворень. Напрям реструктуризації, як і раніше, є актуальний для багатьох українських підприємств; проте, реструктуризація необхідна і для тих з них, які нормально функціонують (для збільшення їх вартості, прискорення відриву від найближчих конкурентів і створення унікальних конкурентних переваг). Тому, в сучасних умовах будь-яке підприємство, незалежно від свого стану, для того, щоб функціонувати і розвиватися, повинно своєчасно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Для цього необхідний спеціальний економічний механізм, який забезпечив би адекватну реакцію на зміни. Можна стверджувати, що ним є механізм реструктуризації, початковим імпульсом для якого служать зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі підприємства.

Сучасне підприємство підпадає під вплив значної кількості зовнішніх факторів, але не всі вони призводять до його реструктуризації. Існує декілька груп таких факторів: державне регулювання; галузеве конкурентне середовище; географічне положення; розвиток науки, техніки, інформаційних технологій. Значна кількість факторів, які впливають на підприємство, підтверджують необхідність реструктуризації як постійно здійснюваного процесу. Для формулювання визначення механізму реструктуризації підприємства уточнимо поняття економічний механізм. Під економічним механізмом розуміють сукупність методів і засобів впливу на економічні процеси, їх регулювання. Враховуючи дане тлумачення, механізм реструктуризації можна розглядати як сукупність методів і засобів впливу, які використовуються в процесі перетворення підприємства. Раніше було визначено, що даний механізм приводиться в дію зовнішніми змінами. Під механізмом реструктуризації розумітиметься впорядкована сукупність засобів і методів впливу, що визначає необхідність і ефективність здійснення реструктуризації підприємства під впливом зміни факторів зовнішнього середовища.

2. Фактори зовнішнього середовища, їх вплив на підприємство та адаптація до них

В сучасних умовах будь-яке підприємство, незалежно від свого стану (кризове, передкризове або стабільне), для того, щоб функціонувати і розвиватися, повинно своєчасно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Для цього необхідний спеціальний економічний механізм, який забезпечив би адекватну реакцію на зміни. Можна стверджувати, що ним є механізм реструктуризації, початковим імпульсом для якого служать зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі підприємства.

Проблеми ефективної роботи підприємств пов’язані зі значними змінами в зовнішньому середовищі й впливом на результати його діяльності. Це підвищує актуальність постійного вдосконалення процесу адаптації підприємства до зовнішнього оточення та дозволяє вчасно реагувати на зміни. Розробка та впровадження ефективної системи адаптації до змін зовнішнього середовища підприємства сприяє його стабільному функціонуванню на ринку, здобуванню конкурентних переваг, незважаючи на значні впливи політичних, економічних та соціальних чинників.

Необхідність адаптації підприємств до зовнішніх умов визначається динамічними процесами в економіці. Активна співпраця з країнами-членами СОТ та упорядкування інтеграційних ініціатив між ними відкривають для України нові перспективи підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, а також висвітлюють проблеми можливості їхньої адаптації до нових умов діяльності. Тому здатність до змін стає ключовим фактором підвищення конкурентоспроможності окремих суб’єктів господарювання та національної економіки в цілому. У сучасних умовах набуває особливого значення необхідність формування системи заходів щодо адаптації підприємства до свого оточення.

Сучасне підприємство підпадає під вплив значної кількості зовнішніх факторів, але не всі вони призводять до його реструктуризації. Ю.М.Чернявський [1, с. 12] виокремлює декілька груп таких факторів:

• державне регулювання — цілі і пріоритети економічного розвитку, управління державною і комунальною власністю, антимонопольне, приватизаційне і податкове законодавство;
• галузеве конкурентне середовище — стан платоспроможного попиту на продукцію, стан галузі підприємства, наявність і стан конкурентів;
• географічне положення — розташування підприємства щодо джерел сировини і матеріалів та щодо постачальників, споживачів і конкурентів;
• розвиток науки, техніки, інформаційних технологій — досягнення в сфері науки, зміни в технологічній базі, досягнення в сфері інформаційних технологій.

Значна кількість факторів, які впливають на підприємство, підтверджують необхідність реструктуризації як постійно здійснюваного процесу.

Сучасні тенденції на світовому ресурсному та продовольчому ринках свідчать про масштабну й глибоку кризу, яка стосується практично всіх країн.

Розвиток світової економіки не можливий без урахування екологічних проблем. Будь-яке виробництво не може функціонувати поза природним середовищем. Тому впродовж останніх років значна увага приділяється раціональному використанню природних ресурсів, покращенню якості навколишнього середовища. Також активізується міжнародна діяльність щодо вирішення регіональних і глобальних екологічних проблем.

У зв’язку з цим, доцільно зробити висновок, що будь-який економічний механізм, зокрема, і механізм реструктуризації, може бути розглянутий як система, тобто як множина взаємодіючих елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним і становлять цілісне утворення.

Для розгляду механізму реструктуризації як системи необхідно виокремити його складові елементи, що, в подальшому, дозволить сформувати модель даного механізму.

В основі механізму реструктуризації підприємства, на нашу думку, повинні бути принципи реструктуризації, дотримання яких забезпечить успішність його реалізації. Тому першим елементом даного механізму є принципи реструктуризації підприємства.

Як правило, під принципом розуміється основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, основне правило або установка для будь-якої діяльності [5]. Відповідно до цього, під принципами реструктуризації, на наш погляд, доцільно розуміти основні правила здійснення перетворень підприємства.

Нестабільні умови функціонування українських підприємств потребують уточнення концепції перетворень при істотних змінах в зовнішньому і внутрішньому середовищі, що визначає важливість врахування принципу адаптивності. Адаптивність процесу реструктуризації означає можливість його пристосування до змін.

Необхідність адаптивності дозволяє висунути ще одну вимогу — ітеративність, тобто наявність зворотного зв’язку. Необхідність постійного пристосування вимагає зворотного зв’язку між елементами процесу реструктуризації. Зворотний зв’язок носить інформаційний характер і сприяє координації управлінських дій при здійсненні реструктуризації підприємства.

Принцип об’єктивності припускає наявність комплексної інформаційної підтримки процесу реструктуризації на основі тих даних, що об’єктивно відображають дійсність. При проведені перетворення може використовуватися тільки достовірна інформація про стан підприємства і навколишнє середовище.

При реструктуризації відбуваються зміни існуючих і поява нових ділових процесів, що зумовлює зміни в організаційних ланках. Це, як правило, зачіпає людський фактор і часто наражається на опір працівників підприємства, що може зробити недосяжною мету реструктуризації. Тобто опір працівників підприємства змінам може перешкоджати реструктуризації і тому необхідно передбачати заходи щодо його подолання або зниження. Таким чином, до реструктуризації пред’являється вимога зниження опору змінам.

Даний механізм покликаний забезпечити ефективність здійснюваних перетворень, тобто, ефект, одержаний в результаті реструктуризації, повинен перевищити витрати на її проведення. Необхідність дотримання цієї умови дозволяє сформулювати ще один принцип реструктуризації — принцип ефективності. Він безпосередньо пов’язаний з реалізацією принципу цільової орієнтації, оскільки дотримання останнього можливе лише у разі досягнення поставленої мети реструктуризації підприємства.

Наступними елементами механізму реструктуризації є методи проведення змін. Вітчизняними і зарубіжними науковцями [6; 7; 8] запропоновані до використання при проведені реструктуризації підприємств наступні методи: аутсорсінг; бенчмаркінг; виробничо — господарський аналіз; «жорсткі» і «м’які» інструменти; оцінка бізнесу; оцінка персоналу; рєінжинірінг бізнес-процесів; ситуативний аналіз; «Точно в термін»; управління знаннями; управління проектами; управління якістю; фінансовий аналіз.

Таким чином, зміни, які відбуваються в зовнішньому середовищі, впливають на підприємство, в результаті чого може виникати значна невідповідність внутрішнього середовища зовнішнім вимогам. Відсутність швидкої реакції підприємства на зовнішні зміни може призвести до серйозних негативних наслідків. Своєчасна адаптація підприємства може бути здійснена за допомогою механізму реструктуризації. Цей механізм складається з окремих елементів і дає ефект системності: всі його елементи взаємозв’язані та цілеспрямовано працюють на усунення дисбалансу між підприємством і зовнішнім середовищем.

Нестабільні умови функціонування українських підприємств потребують уточнення концепції перетворень при істотних змінах в зовнішньому і внутрішньому середовищі, що визначає важливість врахування принципу адаптивності. Адаптивність процесу реструктуризації означає можливість його пристосування до змін. Необхідність адаптивності дозволяє висунути ще одну вимогу — ітеративність, тобто наявність зворотного зв’язку. Необхідність постійного пристосування вимагає зворотного зв’язку між елементами процесу реструктуризації. Зворотний зв’язок носить інформаційний характер і сприяє координації управлінських дій при здійсненні реструктуризації підприємства. Принцип об’єктивності припускає наявність комплексної інформаційної підтримки процесу реструктуризації на основі тих даних, що об’єктивно відображають дійсність. При проведені перетворення може використовуватися тільки достовірна інформація про стан підприємства і навколишнє середовище. При реструктуризації відбуваються зміни існуючих і поява нових ділових процесів, що зумовлює зміни в організаційних ланках. Це, як правило, зачіпає людський фактор і часто наражається на опір працівників підприємства, що може зробити недосяжною мету реструктуризації. Тобто опір працівників підприємства змінам може перешкоджати реструктуризації і тому необхідно передбачати заходи щодо його подолання або зниження.

Таким чином, в процесі дослідження встановлено, що адаптація підприємства до змін зовнішнього середовища – це сукупність форм та методів виживання підприємств в умовах конкуренції, нестабільності ринкового середовища; складова економічної політики держави, що забезпечує економічну підтримку та регулювання, гармонізує відносини та зв’язки ринку. Механізм реструктуризації є одним з видів пасивної адаптації. Своєчасна адаптація підприємства може бути здійснена за допомогою механізму реструктуризації, що складається з окремих елементів і дає ефект системності: всі його елементи взаємозв’язані та цілеспрямовано працюють на усунення дисбалансу між підприємством і зовнішнім середовищем.

Висновки

Представлена систематизація підходів і моделей адаптації підприємств до впливу кон’юнктури ринку дозволяє на практиці ідентифікувати особливості й характеристики власного підприємства й вибирати відповідну модель поводження. Кожна із представлених моделей не є взаємовиключною, навпаки, вони є взаємодоповнюючими. При цьому необхідно враховувати специфіку різних умов функціонування підприємства: масштаб підприємства, складність випуску продукції, динамічність зміни цін і кон’юнктури. Ураховується безліч факторів, на підставі яких визначається базова модель. В умовах сучасного розвитку економіки й складності машинобудівної галузі перевагу варто віддавати більш складним моделям, які комплексно враховують вплив зміни кон’юнктури на підприємство. Серед них моделі процесного й ситуаційного підходів, які більш глибоко й досконало висвітлюють процеси, що відбуваються на підприємстві при адаптації до змінюваної кон’юнктури.

У сучасних умовах ринкової економіки, які швидко змінюються, стає очевидним, що будь-яке підприємство для виживання та збереження конкурентоспроможності повинно постійно корегувати свою діяльність з урахуванням вимог зовнішнього середовища. Це пов’язано з тим, що зміна факторів зовнішнього середовища може призвести до виникнення певного дисбалансу між підприємством та середовищем і спричинити необхідність адаптації підприємства. У зв’язку з цим, воно повинно володіти здатністю своєчасно проводити адекватні зміни. Такі зміни на підприємстві можуть бути здійснені за допомогою реструктуризації.

Реалізація такого підходу дозволить підготуватися до майбутньої кон’юнктури змін і з мінімальними втратами перебудувати свою роботу у відповідь на зміни, що уже відбулися. Це дасть можливість одержати конкурентну перевагу, розширити зону впливу й зміцнити свої позиції, що повною мірою компенсує зусилля й витрати підприємства, пов’язані з адаптацією до змінюваних факторів зовнішнього середовища, які проявляються в зміні самої кон’юнктури.

Список використаної літератури

1. Чернявский Ю.М. Формирование механизма реструктуризации с целью повышения эффективности и конкурентоспособности / Ю.М. Чернявский. — СПб. : Изд-во СПбГУЭФ, 2002. — 141 с.
2. Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзберг. — М. : ИНФРА-М, 2007. — 495 с.
3. Зеленцова Л.С. Механизм развития управления производством: [монография] / Л.С. Зеленцова. — М. : ГАУ им. С.Орджоникидзе, 1993.- 131 с.
4. Ильин А.И. Планирование на предприятии: учебник / А.И. Ильин. — Минск : Новое знание, 2003.- 635 с.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.slovnyk.net/
6. Аистова М.Д. Реструктуризация предприятий: вопросы управления. Стратегии, координация структурных параметров, снижение сопротивления преобразованиям / М.Д. Аистова — М. : Альпина Паблишер, 2002. — 287 с.
7. Белых Л.П. Реструктуризация предприятия / Л.П. Белых, М.А. Федотова. — М. : ЮНИТИ, 2001. — 400 с.
8. Мазур И.И. Реструктуризация предприятий и компаний : учеб. пособие для вузов / И.И. Мазур. — М. : ЗАО «Издательство «Экономика», 2001.- 456 с.