Собкова С. І.кандидат психологічних наук,
асистент кафедри психології

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Гаркавенко Н. В., кандидат психологічних наук,
доцент кафедри психології

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

«Життєвий шлях людини часто порівнюють з рухом річки: то вона спокійна та некваплива, то раптом бурхливі повороти, вузькі звивини, а де-не-де

• глибокі вири і ями. Як жити, з ким жити, з якою якістю жити — питання, з якими стикається у своєму житті кожна людина. У навколишній дійсності зустрічаються обставини, які виглядають такими, що різко відрізняються від інших, особливі, що виходять за рамки. Ці стани насичені різноманітними емоціями та переживаннями: страх, почуття образи, вина, злість, безпорадність, відчай, самотність, безнадія. Людина стоїть ніби на краю життя. Цей край називається кризою» [4].

А. Осипова зазначає, що, з точки зору психології, криза (від грецького kreses — рішення, поворотний пункт, результат) визначається як важкий стан, викликаний будь-якою причиною або як різка зміна статусів персонального життя [4].

Л. Виготський пропонує виокремити такі особливості кризи: важко визначений момент виникнення; хворобливі, болісні переживання у внутрішньому плані, при цьому зовнішні умови можуть визначати приватний характер перебігу кризи, однак запуск механізму кризи залежить від внутрішньої логіки процесу розвитку; негативність характеру розвитку, переважання процесів відмирання, згортання й у той же час зародження нових якісних рис особистості [3]. Важливим є те, що психологічною особливістю кризи є тісний зв’язок суб’єкта з подіями, що відбуваються, високий ступінь значущості події, що відбулася, для людини. Саме ступінь значущості буде визначальним чинником у тому, чи призведе дана подія до яких-небудь переживань або залишиться майже непоміченою [1].

У цілому, психологи розуміють кризу як гострий емоційний стан, що виникає при блокуванні цілеспрямованої життєдіяльності людини, як дискретний момент розвитку особистості. Характерним для кризи є те, що людина не може подолати кризу засобами, відомими їй з минулого досвіду. Отже, криза визначається як один зі станів внутрішнього світу особистості, коли рух у напрямку подальшого розвитку зупиняється, оскільки звичні, стереотипні програми мислення і поведінки вже не працюють, а нові — ще не сформовані. Але період кризи — не лише гострий емоційний стан, що блокує цілеспрямовану життєдіяльність людини, а й можливість здійснити зміни, перейти на новий щабель особистісного розвитку, джерело енергії, своєрідна відповідь на заклик потенційних можливостей особистісного росту. І в той же час, криза дуже часто виникає тоді, коли людина не має сил прийняти ті зміни, які відбуваються в її житті [2].

У такій ситуації виникає необхідність у виявленні психологічних ресурсів для збереження та розвитку гармонійної особистості та підвищення рівня життєвого потенціалу людини протягом всього її свідомого життя. Знання психологічних механізмів, закономірностей, особливостей перебігу кризових станів і чинників їх виникнення дозволяють їх конструктивно долати, а практичному психологу — розробити та використовувати у своїй практиці заходи профілактики та корекції в роботі з кризовими особистостями [2].

Людині, яка перебуває в стані кризи, набагато важче формулювати думки й обговорювати ділові проблеми. Сильні емоції та завантаженість психічних процесів терміновими подіями знижують здатність до ясного мислення. Імпульсивні дії під час кризи нерідко створюють проблеми, з якими людина зіткнеться в майбутньому. Іноді люди в стані кризи продовжують намагатися вирішувати відповідальні та складні завдання, а потім — відчувають почуття пригніченості через провали, розглядаючи їх як ознаку особистої слабкості [5].

Усі почуття, які виникають під час кризи, негативно впливають на самооцінку та роблять людину, що опинилася в кризі, дуже вразливою. Саме зниження самооцінки та підвищена вразливість дають підставу описувати кризу як стан, що несе небезпеку для особистості. Однак у кризі відкриваються і нові можливості. Людина, що опинилася в кризі, виявляє, що її упорядкований, ретельно вибудуваний світ став хитким і невизначеним. Усі звичні способи, за допомогою яких вона справлялася з життєвими труднощами, ставляться під сумнів, і вона змушена шукати нові шляхи вирішення проблем, виробляти нові способи поведінки, які можуть виявитися більш ефективними, ніж попередні. Які це будуть способи, багато в чому залежить від того, до кого вона звертається за допомогою [5].

Кризова інтервенція як екстрена психологічна допомога людині, яка перебуває в стані кризи, базується на принципах короткостроковості, реалістичності, особистісної залученості професіонала або добровольця кризової допомоги та симптомоцентрованого контролю [6].

Провідними методами кризової інтервенції є кризове консультування та кризова психотерапія.

Кризова психотерапія використовується при так званих ускладнених кризах, тобто при розвитку або високому ризику розвитку хворобливих станів у людини, що переживає кризу. Звичайно, будь-яка загрозлива або травмуюча ситуація викликає зміни в почуттях, поведінці та думках людини. Якщо ці трансформації підконтрольні людині, і вона в силах самостійно впоратися з ними, то втручання психотерапевта не потрібно. Якщо ж негативні зміни набувають тривалого характеру та виявляються поза зоною самостійного контролю, то виникає необхідність у професійній психологічній і психотерапевтичній допомозі [6].

Основними принципами кризової інтервенції є такі [6]:

1. Емпатичний контакт. Це найважливіша умова кризової допомоги. Співпереживання та розуміння психологічного стану іншої людини — це найбільш просте та найскладніше. З встановлення емпатичного контакту починається кризове втручання.
2. Невідкладність. Кризове втручання характеризується невідкладністю, граничною терміновістю.
3. Високий рівень активності консультанта. Консультант повинен проявляти максимальну активність у встановленні контакту з людиною, котра переживає кризу, й у зборі інформації, щоб якомога швидше оцінити ситуацію та намітити план дій.
4. Обмеження цілей. Найближча мета кризової інтервенції — запобігання катастрофічних наслідків. Основна мета — навчання користуватися адаптивними способами подолання кризи та відновлення психологічної рівноваги.
5. Підтримка. При роботі з подолання кризи консультант (доброволець, психолог, психотерапевт) у першу чергу забезпечує клієнту підтримку.
6. Фокусування на основній проблемі. Кризове втручання повинно бути досить структурованим, щоб допомогти зосередитися на основній проблемі, яка призвела до кризи.
7. Повага. Людина, що переживає кризу, сприймається консультантом як знаюча, цілком компетентна, незалежна, прагнуча набути впевненості в собі, здатна зробити самостійний вибір.

Кризова допомога повинна бути реалістичною та цілеспрямованою, тому її загальна стратегія може бути побудована за типом навчання стратегії вирішення проблем.

Програма кризової допомоги як моделі рішення проблем [6]:

1. Виявлення проблеми. Завдання кризового консультанта — допомога в проясненні центральної проблеми кризи. Тому корисно задавати такі питання: «Що сьогодні змінилося, порівняно з вчорашнім днем?», або: «Що нового відбулося в останні дні (тижні)?». Важливо з’ясувати всі обставини кризової проблеми, а також роль значущих людей у її розвитку, оскільки вони можуть допомагати або бути причиною кризи.
2. З’ясування дій людини, що переживає кризу. Важливо дізнатися, що вже робилося для вирішення проблеми. Питання «Що вам вдалося зробити для поліпшення ситуації (свого стану)?» і подібні до нього відображають впевненість консультанта в тому, що людина може відновити контроль над подіями та знайти вихід з кризи. Це допомагає також переосмислити подію. Одна з цілей прояснення подій і дій — зменшення емоційної напруги пацієнта та допомога у відновленні здатності до раціонального мислення.
3. Допомога в пошуку шляхів виходу з кризи. Іноді варто почати з дуже маленької мети, головне, щоб вона була реальною, досяжною. На перших порах дуже важливо просто змінити емоційний стан того, хто переживає кризу, підвищити  активність або, навпаки, заспокоїти його. Послідовно

обговорюються всі можливі варіанти поведінки людини в найближчі дні: «Що Ви будете робити через годину, сьогодні ввечері?» та ін. Дуже корисно скласти конкретний план дій на період до наступної зустрічі («антикризовий план»), але, якщо цього не вийде, не слід форсувати події, примушуючи людину зробити більше, ніж вона може в даний момент.

Отже, загальним змістом описаної стратегії дій при кризовій допомозі є підтримка в розумінні сенсу того, що сталося, тобто в «побудові» суб’єктивної теорії кризової події, у відновленні почуття контролю над своїм життям, у відновленні реалістичної самооцінки.

Список використаної літератури:

1. Грызлов С. В. Особенности психологического кризиса как неразрешимой проблемной ситуации и пути коррекции [Электронный ресурс] / С. В. Грызлов // Сайт Института психотерапии и клинической психологии. — Режим доступа : http://www.psyinst.ru/library.php?part=article&id=1709.
2. Доценко В. В. Теоретичні підходи щодо вивчення кризових станів особистості / В. В. Доценко. — Вісник Харківського національного університету. — Серія «Психологія». — 2011. — № 937. — С. 73-76.
3. К вопросу об интеграции подходов к категории возрастного кризиса развития [Электронный ресурс] / Е. С. Гольдшмидт, Е. А. Медведева, А. Г. Портнова // Сибирская психология сегодня. Сб. науч. трудов. — Кемерово : Кузбассвузиздат, 2002. — Режим доступа : http://hpsy.ru/public/x2481.htm
4. Осипова А. Психология кризиса / А. Осипова // Психология успеха. — электронный ресурс :http://psyfactor.org/lib/crisis3.htm.
5. Психосоціальна допомога в роботі з кризовою особистістю : навчальний посібник / наук. ред. та керівник проблем. групи — Л. М. Вольнова. — К. , 2012. — 275 с.
6. Психологическая помощь в кризисных ситуациях / В. Г. Ромек, В. А. Конторович, Е. И. Крукович. — СПБ. : Речь, 2007. — 256 с.