Щотка О. П., кандидат психологічних наук,
доцент, завідувач кафедри психології
Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Криза середнього віку відноситься до найбільш обговорюваних та рефлексованих кризових явищ у сучасній художній літературі, популярних інтернет-виданнях та кінематографі. В них можна віднайти детальний опис симптомів (від депресивних до протестних), варіантів переживання кризи (наприклад у Х.Муракамі або Е.Гілберт). Доволі характерною є метафоризація та поетизація кризи середнього віку, що виражається у всім відомих висловлюваннях: «перевал на життєвому шляху», «життєвий перелом», «аудит життя», «стрибок в останній вагон потягу», тощо. Однак, аналіз наукових публікацій показує, що існує явний дифіцит методологічної рефлексії та грунтовних емпіричних досліджень цієї проблеми у психології.

До найбільш цитованих щодо симптоматики, причин, механізмів кризи середнього віку можна назвати К.Г.Юнга, Е.Еріксона, Дж.Віткіна, Б.Лівенхуда, М.Пека, Г.Шихи, Г.Томе, Р.Хевігхурста.

Зазвичай кризу середнього віку розглядають серед нормативних вікових явищ розвитку, час, коли відбувається кардинальна переоцінка цінностей в бік реалістичності й відповідності індивідуальності. Психологи наголошують на перебудові стосунків дорослого із власним життям, усвідомленням людиною своєї смертної природи, як наслідок, часова перспектива оглядається під кутом зору конечності життя. Ймовірними причинами кризи середнього віку називають: незадоволеність реалізованим способом життя; звільненням від соціального тиску та намагання утвердження індивідуальності, повноти та цілісності себе; розрив в системі «Я».

Специфічною особливістю кризи є те, що вона виникає на гребні хвилі людського розвитку, коли ще є багато ресурсів та часу для здійснення задуманого та корекції помилок. О.Сапогова в праці «Екзистенційна психологія дорослості» [5] виокоремлює основні шляхи успішного проходження дорослими кризи середнього віку та досягнення зрілості. Вчена визначає їх у формі переходів від соціальної залежності до більшої персональної свободи:

• вже засвоєних способів «ресурсного» життя до персональної життєтворчості;
• переважного слідування соціальним стандартам, засвоєним цінностям та нормам до вільного самопокладання та самодетермінації;
• виконання батьківського сценарію до авторського проектування життя;
• соціально-рольової відкритості до пошуку екзистеційної справжності та персональних смислів;
• соціального привласнення до соціальної віддачі.

В нашому дослідження ми зосередилися на такому чиннику кризових переживань дорослих як старіння. Не можна не погодитися із Андреа Рікарді, який у своїй книзі «Сила віку» відмічає, що можна прибрати старих з дому, з різних сфер життя, але не можна прибрати того старого, який знаходиться в середині кожного з нас. Ми здатні відвернутися від спливаючого з середини «материка старих», від цього тіла та обличчя старої людини, що поступово проявляється у тілі, на обличчі, що проростає із серця кожної людини (Андреа Рікарді, 2015). Отже, старіння просочується у життя дорослої людини і стає частиною її реальності. Через старіння фокусом його уваги стає швидкоплинність людського існування та його конечність. На піку своєї активності, наповнений планами та задумами, дорослий, вимушений перебудовувати свої стосунки з життям, його часом та власною тілесністю.

Таким чином, стурбованість дорослих щодо свого майбутнього, переживання пов’язані із зниженням здоров’я є серед основних, але мало вивчених, характеристик кризи середнього віку. Теоретичний аналіз проблеми здійснювався нами у двох напрямах:

1. З’ясування поняття «тривога старіння», чинників та стратегій опанування тривогою.

2. Аналіз раніше проведених порівняльних досліджень тривоги старіння за ознакою статі.

В результаті проведеного аналізу теоретичних та емпіричних досліджень ми дійшли до декількох узагальнень:

1. Переживання дорослих щодо старіння, коректніше позначати як тривогу щодо старіння, а не страх старіння. Оскільки страх є емоцією, що виникає на конкретну загрозу виживанню. Тривога ж бепредметна, є реакцією особистості на невизначеність, пов’язана з майбутнім, ймовірними загрозами для значущих цінностей особистості, її самооцінки.
2. Тривогу старіння можна визначити як стійке занепокоєння про збереження здатності піклуватися про себе, а також як очікування зниження здоров’я та зростання ймовірності смерті. Це почуття, яке викликане усвідомленням неможливості повернути молодість, впливати на невідворотні зміни, або ж загальний негативізм щодо процесу старіння та того, що чекає дорослого по-переду [1, 2];
3. Тривога старіння це комплексне переживання, в якому інтегровані різні за модальністю почуття: страх, смуток, сором.
4. Функції тривоги старіння. Старіти реально страшно, тим більше враховуючи умови життя в Україні. Користь тривоги є в тім, що вона попереджає про небезпеку. Важливо усвідомлювати та диференціювати надумані на реальні загрози, пов’язані за старінням. Негативною є не сама тривога, а несвідомо сформовані захисти. Володимир Яковлев висловив думку, що дорослі люди, тримають захист від старіння, намагаються від нього втекти, доти доки це стає неможливим і нарешті помирають від сорому.
5. Тривога старіння — це соціальне почуття, яке соціально формується, йому научаються. Серед досліджених причин тривоги щодо старіння є: негативні асоціації з літніми людьми, упередженість що них, стереотипи старості та старіння (Harris & Dollinger, 2001; Kafer, Rakowski, Lachman & Hickey, 1980; Lynch, 2000).

Окремої уваги заслуговують емпіричні порівняльні дослідження тривоги щодо старіння за віковою та гендерною однакою, проведені в різних країнах (Великобританія, Греція, Індія). Встановлено, що тривога старіння зменшується по мірі наближення старості, а зростає лише за шкалою «психологічні проблеми» (Lasher and Faulkender (1993), Nick M. Wisdom, 2016). Проаналізовані емпіричні дослідження гендерних відмінностей дають доволі суперечливу картину. Результати одних, доводять більшу стурбованість чоловіків щодо старіння, а інших жінок (Lasher and Faulkender, 1993; Vicky C. Tomlin, 2006Dr. Rashmi Saxena, Prof Archana Shukla, 2016). Одностайними дослідники виявилися лише щодо двох відмінностей: жінки більше стурбовані втратою привабливості, ніж чоловіки (Lewis & Cachlein, 2001; Zerbe, 2003); жінки більше стурбовані втратою особистості, ніж особистою смертю, ніж чоловіки (Stein,1995; Koukouli, Pattakou-Parasyri, Kalaitzaki, 2013) [3].

Висновок. Основною рисою сучасних уявлень про літній вік, Дж. Вінсент (Vincent, John A., 2003) називає верховенство медичних інтерпретацій. Він відмічає, що інститут лікарської практики повністю перевизначив уявлення про старість, витіснивши соціальні та релігійні інтерпретації. Старість у пануючому суспільному дискурсі розглядається як період хвороби і смерті, що невідворотньо наближається. Біологічно-медичний суспільний дискурс стигматизує старість і стає основою для соціального конструювання немічі [4]. Він катострофізує майбутнє дорослого і не дає ніякої надії на те, що це майбутнє біологічно старіючої людини може бути щасливим. Постаріти та жити у старечій немічі стає в нашій культурі інтенсивнішим страхом, ніж страх смерті. Так і звучить із вуст дорослих, що дивляться на старих людей: «краще померти, ніж так жити».

В силу не можливості впоратися з тривогою щодо старіння дорослі застосовують неконструктивні психологічні засоби захисту від неї. Типові жіночі стратегії опанування страхом старіння: болісна та дорога косметологія, пластична хірургія, пізнє материнство, фізичні навантаження. Типові чоловічі стратегії опанування страхом старіння: ігнорування, прискорення темпу життя та збільшення робочого навантаження, стосунки із значно молодшими жінками. Реальність досягнення зрілості дорослим, незалежно від статі, пов’язана з відмовою від слідування подвійному соціальному стандарту «вічна молодість або тихе доживання», утвердженням самопокладання та авторського проектування свого життя за межами дорослості. Наслідком такої внутрішньої роботи є оформлення «Я-старіюче», яке грунтується на персональних смислах та соціальній інтегрованості. Отже, вироблене в цей час власне розуміння старіння та старості є важливою умовою подолання кризи середнього віку, досягнення дорослим зрілості та вироблення ним «індивідуальної політики» старіння.

Список використаної літератури:

1. Bodner E.Anxieties about aging and death and psychological distress: The protective role of emotional / Bodner, A.Shrira, Y.S.Bergman, S.Cohen-Fridel // Personality and individual differences. — 2015 — №83. — С.91-96
2. Pattakou-Parasyri V. Self-Reported Aging Anxiety in Greek Students / Pattakou- Parasyri, A.E.Kalaitzaki // The Gerontologist Vol. 54, No. 2, 201-210
3. Saxena R.Gender and Age Related Differences in Anxiety about Aging The / Saxena, A.Shukla // International Journal of Indian Psychology. 2016. — Volume 3. — Issue 4. — No. 63. — С. 12-26
4. Vincent, John A. Old Age / John Vincent. — London: Routledge:. Key Ideas Series. — 2003. — 184 р.
5. Сапогова Е. Єкзистенциальная психология взрослости. — М.: Смысл, 2013. — 767 с.