Вступ

Актуальність теми. Сучасний етап розрахунків світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцнення взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки – це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити й рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов´язаннями, шо виникають у зв´язку з економічними, політичними, науково-технічними і культурними відносинами між державами, організаціями і громадянами різних країн. Інтернаціоналізація виробничих сил спонукає до підвищення швидкості руху факторів.

Сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. У зв’язку з цим стає поширеною співпраця між суб’єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками.

При цьому такі розрахунки можуть бути пов’язані не лише з торговельними, але і з кредитними, інвестиційними або іншими зовнішньоекономічними відносинами. Учасниками розрахунків можуть бути установи, організації, підприємства й окремі фізичні особи, які є платниками або одержувачами коштів.

Загалом міжнародні розрахунки здійснюються через уповноважені банки, тобто ті банки, що одержали спеціальний дозвіл на виконання відповідних валютних операцій. Для проведення міжнародних розрахунків банки різних країн встановлюють між собою кореспондентські відносини (відкривають один одному рахунки, зберігають на них кошти, виконують на основі взаємності платіжні та інші доручення) шляхом укладення відповідних договорів, у яких зазначаються всі основні моменти співпраці. Зокрема, договором про встановлення кореспондентських відносин визначається застосування до нього права тієї чи тієї країни. На практиці прийнято застосовувати право тієї країни, у якій відкривається кореспондентський рахунок. Слід зазначити, що банки, здійснюючи розрахунки за зовнішньоекономічними договорами своїх клієнтів, є учасниками тільки розрахунків, але не самих торговельних операцій.

Проблеми, пов’язані з міжнародними розрахунками, є актуальними в усьому світі. Це обумовлено тим, що під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності учасники розрахунків стикаються з безліччю різних ризиків: економічних, податкових, політичних та інших.

Міжнародні розрахунки здійснюються крупними банківськими установами. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування, застосування нею національної валюти, спеціалізації, фінансового положення, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки – це регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Так, для раціонального і своєчасного здійснення міжнародних розрахунків  банки відкривають  і підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

Всезагальна інтернаціоналізація світогосподарського життя зробила світ більш компактним. Інтеграція та глобалізація поглиблюють даний процес, перетворюючи його в єдиний, цілий, замкнутий простір, який розвивається в найвищій техногеній фазі формуванні технологічної єдності світу. В такому середовищі визріває всесвітній відновлювальний процес, в який поступово втягуються національні економіки.

Дане питання цікавить як вчених так і фахівців, які щодня займаються цією справою і працюють в даній сфері. Так на сьогодні існує велика кількість навчальних посібників та статей присвячених даній проблемі. Серед авторів цих публікацій необхідно виділити наступних: Арутюнян С.С., Ітигін Є.В., Соколова О.В., Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф., Балабанов І.Т., Наконечний О.М., ПасецькаМ.Г., Ющенко В.А. та інші.

Головна мета роботи — розглянути та проаналізувати всі форми і види розрахунків, а також валютний кліринг. Відобразити всі плюси і мінуси системи міжнародних розрахунків в Україні.

Основні завдання роботи:

— розглянути аспекти міжнародних розрахунків в зовнішньоекономічній діяльності;

— визначити суть і особливості міжнародних розрахунків;

— проаналізувати використання різних форм міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

— розглянути розвиток міжнародних платіжно-розрахункових відносин та їх вплив на платіжні системи в Україні;

— здійснити аналіз здійснення міжнародних розрахунків в Україні

— виявити проблеми розвитку платіжних систем України та міжнародних розрахунків.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти міжнародних розрахунків в зовнішньоекономічній діяльності

1.1. Суть і особливості міжнародних розрахунків

Основною формою валютних відносин є міжнародні розрахунки, які проводяться з міжнародних операцій (комерційних і некомерційних платежів) і відображаються в узагальненому вигляді в платіжних балансах усіх країн світу. Міжнародні розрахунки — це:

— комерційні платежі за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

— некомерційні платежі, пов’язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. У зв’язку з цим стає поширеною співпраця між суб’єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів є взаєморозрахунки між сторонами — резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками.

Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити й рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Міжнародні розрахунки в Україні протягом тривалого часу практично не були предметом наукових досліджень, не враховувались їх характерні особливості. Українські вчені-економісти питаннями міжнародних економічних відносин та розрахунків майже не займались. Поштовхом до початку цієї багатогранної роботи стали проблеми впровадження міжнародних розрахунків незалежної України, запровадження нових технологій, новітніх інструментів у міжнародні розрахунки.

Успішний розвиток експортних операцій в Україні значною мірою залежить від розробки та впровадження новітніх платіжних систем, новітніх платіжних інструментів міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки підприємств, що здійснюють експортно-імпортні операції, являють собою систему сучасних платіжних безготівкових інструментів, завдяки яким здійснюються міжнародні платежі через банківську систему між зовнішньоекономічними контрагентами за грошовими вимогами і зобов’язаннями.

В економічній літературі поки що нема однозначної думки щодо теоретичного визначення предмету міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки переплітаються з обміном валют і наданням кредиту зовнішньоторговельними партнерами один одному. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі, пов’язані із зовнішньою торгівлею, послугами, кредитами, інвестиціями.

Розвиток міжнародних розрахунків та валютних операцій — актуальне, першочергове завдання сьогодення держави, підприємців та банківської системи України. Оскільки валютні операції можуть приносити не тільки великі прибутки але й значною мірою сприяти підтримці курсу національної валюти, бути джерелом надходжень до державного бюджету України, сприяти виходу українських банків на міжнародні ринки капіталів. З погляду міжнародних стандартів українські банки є надзвичайно малими. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках не значний. Порядок ліцензування операцій Національним банком згідно поточних і резервних вимог до власного капіталу спричиняє обмеження валютних операцій як на внутрішньому валютному ринку, так і на міжнародному. Це може спричинити закриття малих банків та хвилю злиттів і поглинань, адже міжнародні розрахунки і валютні операції приносять банкам чималі прибутки.

Можна зробити висновок, що банківська система України поки що залишається недостатньо розвиненою. Це означає, що банківські установи та Центральна розрахункова палата НБУ не повністю виконують свої основні функції як фінансових посередників та контролерів. Причинами цього часто називають неплатежі, взаємозаборгованість, високі тарифи на міжнародні розрахунки, високий рівень процентних ставок та низьку якість позичальників,   спричинені   жорсткою   грошовою   політикою.

Недостатньо організований процес конвертації валют та міжнародні платежі.

1.2. Методологія і організація міжнародних та міждержавних розрахунків в Україні

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, які з’являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод. Основними суб’єктами міжнародних розрахунків являються експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам.

На рубежі XXI ст. світова економіка та міжнародні економічні відносини характеризуються переходом від замкнутих національних економік до політики об’єднання у валютні блоки, які проводять відкриту економіку.

В перших роках XXI ст., незважаючи на суперечливість формування світового господарства, домінує тенденція до співробітництва та об’єднання. Основною тенденцією на сучасному етапі є загальний рух до єдиного, взаємозв’язаного, соціально справедливого світового 10 господарства, де взаєморозрахунки і міжнародні платежі проводяться з високим рівнем технологій, безпеки, довіри, швидкого розвитку науково-технічного співробітництва та інтеграційних процесів.

Сучасний компактний світ володіє новими якостями. На завершальному етапі інтернаціоналізації і господарської транснаціоналізації народилась нова популяція світової системи, яка не підвласна традиційному виміру Трансформувались закони розвитку, механізм міжнародних платежів, що раніше обслуговували розрізнену платіжну систему, неузгоджені між собою структури. Вимагається новий погляд, щоб пояснити, обґрунтувати і систематизувати нові переміни. В їх надрах зароджуються системи нової цивілізації, які визначають орієнтири світового розвитку в XXI ст.

Виникнення міжнародних розрахунків та їх подальший розвиток пов’язані з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва та обігу. Розрахунки відображають відносно відокремлену форму руху вартостей у міжнародному обороті внаслідок незбігу періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості від ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють у зовнішній торгівлі операції з товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами.

В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов’язані приймати до уваги. Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації.

До основних функцій банків і їх послуг, наданих підприємствам-суб’єктам ЗЕД можна віднести наступні: продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти; надання позик в іноземній валюті; участь в інкасуванні платежів з-за кордону; участь в платежах клієнтів іноземним партнерам; ведення валютних рахунків клієнтів; ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за кордоном; надання послуг по документному акредитиву; облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном; надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес: та інші.

1.3. Використання різних форм міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

На сьогоднішній день на стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать:

• політичні та економічні відносини між країнами;
• позиція країни на товарних та грошових ринках;
• ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;
• валютне законодавство;
• міжнародні торговельні правила та звичаї;
• регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;
• різниця в темпах інфляції в окремих країнах;
• стан платіжних балансів;
• банківська практика;
• умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод;
• конвертованість валют.

З урахуванням усіх цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов’язану з рухом товарно-матеріальних цінностей та наданням послуг різного характеру.

Міжнародні розрахунки здійснюються крупними банківськими установами. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування, застосування нею національної валюти, спеціалізації, фінансового положення, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки – це регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Так, для раціонального і своєчасного здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

Всі міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативами і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами й звичаями, таким як: Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 р.; Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р.; Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких (№500) здійснена Міжнародною торгівельною палатою (МТП) у 1993 р.; Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996 р. (публікація МТП №522); Уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1987 р. (публікація № 325); Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992 р. (№458), та інші, які регулюють окремі форми й способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Такий розмах уніфікацій міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв’язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків та банківських операцій.

Сьогодні виділяють дві групи розрахунків: торгові та неторгові.

Розрахунки за міжнародними торговими контрактами найбільш складні і вимагають високої кваліфікації банківських працівників. Від того, яку форму і умови розрахунків вибрали, залежить швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов’язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери під час переговорів узгоджують деталі умов платежу, а потім фіксують їх у контракті.

Міжнародні розрахунки мають свої переваги та особливості:

1. На противагу внутрішніх регулюються не лише національними нормативними та законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;
2. Здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з другого – нормальне функціонування міжнародних торгово-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на інші, тобто за умови конвертованості валюти;
3. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки.

У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

— платіж готівкою;

— авансовий платіж;

— платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупцю.

Залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків платіж готівкою здійснюється, якщо виконані такі умови: імпортер отримав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження; імпортер отримав від капітана судна телеграфне повідомлення про закінчення завантаження товару на борт судна в порту відправлення; імпортер отримав комплект товарних документів і право відстрочки платежу на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару в порту призначення.

Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовується, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.

Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого – забезпечує виконання зобов’язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від прийняття цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків.

Аванс може видаватися в грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках до конкретної вартості замовлення.

Спосіб платежу в кредит означає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний кредит. Оскільки цей кредит надається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще фірмовим товарним кредитом.

Щодо основних інструментів міжнародних розрахунків, то до них відносять дві форми розрахунків: документарні (акредитив, інкасо) та недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ) . Крім цього, здійснюються розрахунки з використанням векселів і чеків, а також кредитних карточок .

Акредитив – угода, за якою банк зобов’язується за проханням клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару, в користь якого відкритий акредитив) або провести оплату, акцепт тратти, яку виставив бенефіціар або негоціацію (купівлю) документів.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів.

У розрахунках при акредитивній формі беруть участь :

— імпортер, який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

— банк-емітент, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;

— авізуючий банк, якому доручається інформувати експортера про відкриття в його користь акредитива і передати його текст, засвідчивши його оригінал;

— бенефіціар-експортер, якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж.

Інкасо – це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму коштів або підтвердження того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо. Чисте інкасо здійснюється на основі фінансових документів: чеків, векселів, платіжних розписок. Документарне інкасо – це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Учасниками інкасової операції є :

— довіритель-клієнт, який довіряє здійснення операцій з інкасо своєму банку;

— банк-ремітент, якому довіритель доручає здійснення операції інкасо;

— інкасуючий банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення;

— банк-представник, який подає документи платнику і одержує платіж або акцепт;

— платник-організація, якій подаються документи відповідно до інкасового доручення.

Фірмові чеки виписуються на чекових бланках клієнтами банку. Проте такі чеки не дають повної гарантії отримання коштів. У зв’язку з цим зросло використання банківських чеків оскільки виплату грошей за таким чеком не можна припинити. Банківські чеки виписуються й підписуються банком від імені клієнта. У розрахунках неторговельного характеру використовуються дорожні та єврочеки.

Дорожній чек, або туристичний – це платіжне доручення виплатити зазначену у чеку суму власнику, підпис якого є на дорожньому чеку у момент його продажу. У момент пред’явлення чека до оплати власник знову ставить свій підпис на дорожньому чеку і лише при ідентичності підписів проводиться його оплата. Дорожні чеки є іменними. Розрахунки ними, як правило, проводяться на базі інкасо. Дорожній чек не є законним платіжним засобом, їх придбання і прийняття в оплату забезпечується угодою емітента з відповідними організаціями (найчастіше з туристичними організаціями).

У більшості європейських країн використовуються єврочеки. Єврочек – це чек, який приймається до оплати у країні учасниці Європейської банківської системи “Єврочек”, створеної у 1968 році. Єврочеки видаються їх власнику без попереднього грошового внеску і оплачуються за рахунок банківського кредиту строком до одного місяця. Оплачений чек повинен повернутися в банк, який його видав, протягом 20 днів з дня оплати. Разом з бланками єврочеків клієнту видається єврочекові картка, яка дає можливість виписувати гарантовані єврочеки. Картки дійсні протягом трьох років.

В практиці міжнародних розрахунків приватного характеру дедалі більшого значення набувають пластикові картки. Цей метод може бути реалізований лише у спеціально обладнаних місцях. Пластикові картки бувають двох видів: дебетні та кредитні.

Дебетні картки використовуються для оплати товарів та послуг за допомогою прямого списання певної суми грошей з банківського рахунку клієнта. Вони є простим та універсальним замінником готівкових грошей.

Кредитна картка дає змогу для її власника здійснити оплату товарів та послуг за рахунок банківських позичок чи кредиту компанії – емітента кредитної картки. До операцій, які можна здійснити за допомогою кредитних карток, відносять: оплату товарів та послуг, отримання готівки через банкомати, отримання позики, а також страхування від нещасних випадків під час подорожі.

І остання форма міжнародних розрахунків – вексельна. Вексель – це цінний папір, що засвідчує обов’язок векселедавця сплатити до настання терміну визначену суму коштів власникові векселя (векселетримачеві).

Випускаються два види векселів – прості і переказні. У міжнародних розрахунках частіше використовують переказні векселі, ніж прості.

Векселі виписуються в одному примірнику, проте можливе існування випадків, коли експортер відсилає тратту разом з товарними документами, котрі, звичайно, виготовляються у двох примірниках. У такому разі вексель також виписується в кількох примірниках.

Строк платежу за переказним векселем вказується у вигляді певної дати, періоду від дати векселя або періоду після пред’явлення векселя, проте виставлення переказного векселя зі строком погашення, який визначається як “період після пред’явлення”, не рекомендується, оскільки така умова дає можливість для покупця відстрочити платіж і в такий спосіб штучно продовжувати строк користування кредитом, наданим експортером. Строк платежу у кожному конкретному випадку повинен визначатися умовами угоди між експортером та імпортером. Переказний вексель, у якому не вказаний строк платежу, підлягає оплаті за пред’явленням.

Для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями банки використовують системи взаємозаліку на основі клірингу.

Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості випадків не збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам. Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон’юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо. У розрахунках за договорами купівлі-продажу здебільшого використовуються банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив.

Банківський переказ (платіж) одночасно є і найпоширенішою, і найризикованішою (якщо використовується сам по собі) формою міжнародних розрахунків, оскільки зазвичай неможливо відкликати здійснений банківський переказ коштів, які вже було зараховано на рахунок одержувача (бенефіціара).

На нашу думку, перевагами банківського переказу є швидке здійснення платежу (від одного до п’яти банківських днів), низька собівартість операції. До недоліків банківського переказу слід віднести наступне: наявність ризиків непостачання товару при вже здійсненій оплаті, або неотримання грошей при вже здійсненому постачанні. Для компенсації недоліків нерідко в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) використовують часткову попередню оплату або повну оплату тільки після факту постачання товару, але це лише частково зменшує ризики невиконання договірних зобов’язань контрагентами.

Документарним інкасо називають доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника) безпосередньо або через інший банк визначену суму або підтвердження (акцепт) того, що цю суму буде сплачено в установлений термін. У виконанні доручення з документарного інкасо беруть участь, як правило, такі чотири сторони: довіритель — зазвичай продавець (експортер), що подає до свого банку документи з відповідним інкасовим дорученням; банк-ремітент — банк довірителя, що надсилає документи відповідно до інкасового доручення банку, який інкасує, у країні покупця; інкасуючий банк — банк, що надає документи платнику. Він займається інкасуванням суми платежу або одержанням акцепту векселя відповідно до розпоряджень інкасового доручення, отриманого від банку-ремітента; платник — покупець (імпортер), якому надаються інкасові документи.

При документарному інкасо продавець відвантажує товар або надає послуги до одержання платежу. Тому такий інструмент розрахунків можна рекомендувати за таких умов: між продавцем (експортером) і покупцем (імпортером) існують довірчі відносини; не виникає ніякого сумніву щодо готовності та спроможності покупця здійснити платіж; політичні, економічні та правові умови в країні імпортера є стабільними; міжнародному платіжному оборотові країни імпортера не перешкоджають або не загрожують валютний контроль та інші подібні обмеження;

Перевагами документарного інкасо є простота проведення операції та порівняно невеликі витрати можливість вручити покупцеві документи, а отже, і товари, проти одночасної сплати належної суми, або акцепту векселя. Один із недоліків документарного інкасо полягає ось у чому: якщо покупець відмовиться оплатити документи, пошук іншого покупця або транспортування товару назад у всіх випадках пов’язані з істотними втратами.

Документарний акредитив є поширеною формою міжнародних розрахунків. Акредитив — це тверде зобов’язання банка (банка-емітента), видане на підставі доручення свого клієнта-покупця (апліканта, імпортера), виплатити продавцеві товарів або послуг (бенефіціару, експортеру) визначену грошову суму за умови своєчасного подання передбачених в акредитиві документів, що підтверджують відвантаження товару або виконання послуг.

При використанні документарного акредитива контрагенти залучають для забезпечення угоди банк (або банки), щоб розподілити ризики. Тобто банк (банки) виконують роль посередників у розрахунках та (або) організацій, що фінансують. Документарний акредитив не можна назвати просто формою міжнародних розрахунків. Він є досить гнучким фінансовим інструментом, за допомогою якого українські підприємства можуть здійснювати успішні операції на зовнішньому ринку з найменшим для себе ризиком і з ефективним використанням грошових ресурсів.

Перерахуємо основних учасників акредитивної операції: покупець або аплікант, наказодавець (імпортер) — сторона, що звертається у свій банк із дорученням про відкриття акредитива на визначених умовах; продавець або бенефіціар (експортер) — сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде здійснено платіж за умови надання документів, зазначених у тексті акредитива; банк-емітент — банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта; авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива; підтверджуючий банк — банк, який приймає на себе зобов’язання додатково до зобов’язань банка-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару за умови дотримання ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, бажано, щоб це був відомий першокласний банк; виконуючий банк (банк-платник) — банк, зазначений в акредитиві як такий, що здійснює платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом, ним може бути банк-емітент, підтверджуючий та авізуючий банк.

Слід назвати такі особливості переказу акредитива: переказний акредитив може переказуватися тільки один раз, якщо в ньому не передбачено інше; переказувати акредитив можна лише на умовах, зазначених в його оригіналі, за винятком суми акредитива, ціни за одиницю товару, зазначеної в ньому, терміну дії, терміну відвантаження (може бути скорочений).

Фірмові чеки виписуються на чекових бланках клієнтами банку. Проте такі чеки не дають повної гарантії отримання коштів. У зв’язку з цим зросло використання банківських чеків, оскільки виплату грошей за таким чеком не можна припинити. Банківські чеки виписуються й підписуються банком від імені клієнта. У розрахунках неторговельного характеру використовуються дорожні та єврочеки.

Дорожній чек — це платіжне доручення виплатити зазначену у чеку суму власнику, підпис якого є на дорожньому чеку у момент його продажу. У момент пред’явлення чека до оплати власник знову ставить свій підпис на дорожньому чеку і лише при ідентичності підписів проводиться його оплата. Дорожні чеки є іменними. Розрахунки ними, як правило, проводяться на базі інкасо. Дорожній чек не є законним платіжним засобом, їх придбання і прийняття в оплату забезпечується угодою емітента з відповідними організаціями (найчастіше з туристичними організаціями).

У більшості європейських країн використовуються єврочеки. Єврочек — це чек, який приймається до оплати у країні учасниці Європейської банківської системи «Єврочек», створеної у 1968 році. Єврочеки видаються їх власнику без попереднього грошового внеску і оплачуються за рахунок банківського кредиту строком до одного місяця. Оплачений чек повинен повернутися в банк, який його видав, протягом 20 днів з дня оплати. Разом з бланками єврочеків клієнту видається єврочекові картка, яка дає можливість виписувати гарантовані єврочеки. Картки дійсні протягом трьох років.

В практиці міжнародних розрахунків приватного характеру дедалі більшого значення набувають пластикові картки. Цей метод може бути реалізований лише у спеціально обладнаних місцях. Пластикові картки бувають двох видів: дебетні та кредитні. Дебетні картки використовуються для оплати товарів та послуг за допомогою прямого списання певної суми грошей з банківського рахунку клієнта. Вони є простим та універсальним замінником готівкових грошей. Кредитна картка дає змогу для її власника здійснити оплату товарів та послуг за рахунок банківських позичок чи кредиту компанії — емітента кредитної картки. До операцій, які можна здійснити за допомогою кредитних карток, відносять: оплату товарів та послуг, отримання готівки через банкомати, отримання позики, а також страхування від нещасних випадків під час подорожі.

Ще одна форма міжнародних розрахунків — вексельна. Вексель — це цінний папір, що засвідчує обов’язок векселедавця сплатити до настання терміну визначену суму коштів власникові векселя (векселетримачеві). Випускаються два види векселів — прості і переказні. У міжнародних розрахунках частіше використовують переказні векселі, ніж прості. Векселі виписуються в одному примірнику, проте можливе існування випадків, коли експортер відсилає тратту разом з товарними документами, котрі, звичайно, виготовляються у двох примірниках. У такому разі вексель також виписується в кількох примірниках.

Строк платежу за переказним векселем вказується у вигляді певної дати, періоду від дати векселя або періоду після пред’явлення векселя, проте виставлення переказного векселя зі строком погашення, який визначається як «період після пред’явлення», не рекомендується, оскільки така умова дає можливість для покупця відстрочити платіж і в такий спосіб штучно продовжувати строк користування кредитом, наданим експортером. Строк платежу у кожному конкретному випадку повинен визначатися умовами угоди між експортером та імпортером. Переказний вексель, у якому не вказаний строк платежу, підлягає оплаті за пред’явленням.

Розділ 2. Розвиток міжнародних платіжно-розрахункових відносин та їх вплив на платіжні системи в Україні

2.1. Аналіз здійснення міжнародних розрахунків в Україні

Міжнародні розрахунки здійснюються крупними банківськими установами. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування, застосування нею національної валюти, спеціалізації, фінансового положення, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Варто зазначити, що на стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін.

На нашу думку, міжнародні розрахунки мають наступні особливості: по-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями (наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів); по-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

В цих умовах підприємствам-суб’єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в країні потенційного іноземного партнера.

У світовій практиці використовують такі форми міжнародних розрахунків як банківський переказ, документарний акредитив, інкасо, банківська гарантія, розрахунки векселями тощо. Вони вирізняються ступенем участі банків у проведенні їх: мінімальний ступінь участі — при банківському переказі, максимальний — при акредитиві, банківській гарантії. У кожному з міжнародних видів розрахунків на завершальному етапі відбувається переказ коштів з одного банківського рахунку на іншій за допомогою комунікаційних систем (зазвичай системи електронних переказів SWIFT, яка набула останнім часом великого поширення). Конкретна форма розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоекономічного договору.

Глобалізаційні процеси і фінансово-інтеграційні тенденції зумовлюють стрімке збільшення кількості міждержавних угод, які відчутно збільшують обсяги платіжно-розрахункових операцій. Рух фінансового капіталу відбувається не лише у формі валютних переказів, а нерідко й у формі високоліквідних цінних паперів. Глобалізаційні та інтеграційні тенденції зумовили потребу в широкій взаємодії національних платіжних систем з міжнародними. Це знаходить підтвердження у розробці та використанні спільних стандартів і правил здійснення валютних переказів, платежів та розрахунків.

Необхідно визнати, що міжнародні системи переказу коштів, створених нерезидентами, є різновидом вузькоспеціалізованих систем. На відміну від них, більш перспективними вважаються міжнародні системи, що забезпечують здійснення платежів та розрахунків між державами. Приклад такої системи — Європейська система центральних банків (TARGET), а також SEPA як єдина платіжна зона платежів у євро. Якраз у межах SEPA формується підґрунтя для загальноєвропейського ринку банківських платіжних карток. Отже, ця система забезпечує розрахунки в євро між країнами Європейського Союзу та доступ до неї комерційних банків цих держав.

У межах SEPA розрахунки більшості європейських країн здійснюються за допомогою таких безготівкових інструментів, як платіжні доручення; пряме дебетування (автоматична сплата рахунків); банківські платіжні (дебетові) картки. Процес утворення та розгорнутого застосування системи дебетових карток навіть у межах національних ринків потребує єдиних принципів організації. Однак для успішного застосування таких платіжних інструментів у міжнародних масштабах важливо попередньо розробити концептуальні засади та загальноприйнятні принципи глобалізаційного характеру та масштабу.

Відповідно до вимог та правил Єврокомісії і Європейського центрального банку (SEPA Cards Framework — SCF), платіжно-розрахункові системи мають базуватися на таких принципах:

—      платіжні системи функціонують за принципом саморегулювання, але в рамках системного юридичного супроводження;

—      єдині правила і стандарти застосовуються на найвищому рівні організації;

—      чітка попередня домовленість та повна взаємодія щодо здійснення платежів та зняття готівки;

—      здійснення платежів у системній валюті (євро) в межах єдиного платіжного простору.

Передбачається, що запровадження та практична реалізація зазначених вище принципів посилить здорову конкуренцію на пан’європейському ринку платіжних карток. Завдяки цьому учасники європейського ринку (і зокрема банки) отримають додаткові комерційні можливості, пропонуючи ЗСГ-сумісні картки клієнтській аудиторії в масштабах усього Євросоюзу. При цьому сумісні картки базуватимуться на найсучасніших інноваційних досягненнях, створюючи, однак, максимально сприятливий режим, комфорт і доступність лише у межах широкого платіжного простору країн ЄС. З часом передбачається погашення самостійності внутрішньодержавних системно значимих платіжних систем.

Така перспектива обумовлена тими стратегічними цілями, на базі яких можливе впровадження 8СТ. Уже в 2010 р. заплановано здійснити такі системно значимі заходи:

—      вилучити з обігу платіжні картки, призначені для використання в одній окремій країні;

—      завершити емітування платіжних карток з чіпами (смарт-карток) відповідно до стандартів ЕМУ (Eurocard-Mastercard-VISA);

—      досягнути (в найближчій перспективі) повної ЕМУ-міграції, що має здійснюватися паралельно — шляхом визнання недійсними карток з магнітною смугою.

Після реалізації цих заходів, спрямованих на досягнення повної адекватності платіжних карток, запущених в обіг на принципах та стандартах ЕМУ, функції управління в чинних системах відокремлюються від процесингу та інших функцій. Фактично країни Євросоюзу першими демонструють прецедент формування єдиного платіжного простору, об’єднавши широку сукупність не лише внутрішньодержавних (системно значимих) платіжних систем, а й міжнародні платіжні системи.

Ключові принципи для системно значимих платіжних систем розроблені Комітетом з платіжних і розрахункових систем Банку міжнародних розрахунків (Базель, Швейцарія). Для оцінювання системно значимих платіжних систем на відповідність Ключовим принципам МВФ та Всесвітній банк спільно з названим комітетом розробили Методичні вказівки. Завдяки цьому Ключові принципи вважаються і сприймаються більшістю держав як мінімальні стандарти й основоположні вимоги для оцінки державно значимих платіжних систем.

Різновидом державно значимих платіжних систем є національні платіжні системи. Вони суттєво відрізняються у різних країнах, тому що держави перебувають у різних вимірах, перш за все, за критерієм ринковості національних економік, а отже, і рівнем державного впливу, демонстрації цивілізаційних координат, які так чи інакше впливають на перспективи розвитку національних платіжних систем. НПС також демонструють відчутні відмінності з погляду національного законодавства, яке регулює структуру, функціонування та застосування. Водночас глобалізаційні тенденції змушують відбирати й інтегрувати ті явища та процеси, котрі полегшують міждержавну взаємодію у галузі розрахунково-платіжних відносин. Саме тому, окрім національних платіжних систем, існують також міждержавні платіжні системи здійснення платіжно-розрахункових угод та операцій.

В Україні станом на 1 липня 2009 р. функціонувала 21 міжнародна система переказу коштів між фізичними особами без відкриття рахунку, створена нерезидентами. Водночас вимогам відповідного Положення НБУ повністю відповідають офіційно заявлені та надані документи 24 систем переказу коштів, створених нерезидентами. Однак виклики та загрози світової фінансової кризи змушують НБУ посилювати вимоги до порядку виконання банками документів на переказ коштів в іноземній валюті.

Створення ефективної, гнучкої і швидкодіючої системи розрахунків як передумову передбачає використання оптимальної методології та організації клірингових розрахунків за найбільш сучасними схемами. До них відносять і міжбанківський кліринг — розрахунки між банками шляхом зарахування взаємних грошових вимог юридичних осіб. Розрахунки, які здійснюються у зовнішній торгівлі, тобто в системі економічних відносин між країнами, здійснювані на підставі міжнародних угод, визначаються як міжнародний, або валютний, кліринг.

В Україні регулювання діяльності клірингового банку здійснює НБУ. Саме під його егідою створено спеціальний банк, що отримав назву «Кліринговий дім». Це спеціалізована банківська установа, основними завданнями якої є: створення надійної клірингової системи, здійснення розрахунків за результатами біржових та міжбанківських угод, поточне розрахункове обслуговування клієнтів. Кліринговий дім є високоліквідною фінансовою установою, яка гарантує надійність розрахунків на всіх сегментах національного фінансового ринку. Банкові надано функції Розрахункової палати Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ); він є правонаступником останньої з усіх кореспондентських угод і членства в системі СВІФТ та інших платіжних системах.

Вітчизняне правове поле дозволяє функції клірингового банку здійснювати не спеціалізованому банку, якщо такі функції належним чином зареєстровані в НБУ3. Йдеться про такі функції: регулярний обмін інформацією про розрахунки банку з виконавцем клірингу (депозитарій, процесинговий центр тощо); отримання від виконавця клірингу неттингових розпоряджень на списання грошових зобов’язань з проведення розрахунків; отримання від виконавця клірингу розпоряджень на зарахування грошових коштів після завершення розрахунків; кредитування учасників клірингу для завершення грошових розрахунків; формування, контроль та використання страхових, резервних, гарантійних фондів як умову виконання клірингу грошових розрахунків.

Розрахунки за ф’ючерсними та опціонними угодами на всіх провідних біржах світу здійснюють виключно на клірингових засадах. Заради цього створюються спеціалізовані фінансові установи або клірингові банки. Це дає змогу здійснювати діяльність виключно з розрахункового обслуговування угод, які були укладені на організованих біржах та позабіржових фінансових ринках. Через клірингові банки надаються відповідні послуги, пов’язані з виконанням розрахунків за взаємними зобов’язаннями третіх сторін.

Концентрація платежів у межах клірингових розрахунків зменшує потребу в ліквідних активах, прискорює розрахунки, розширює сферу безготівкового обігу. Залежно від кількості сторін, які беруть участь у клірингових розрахунках, розрізняють кліринг двосторонній та багатосторонній. Кліринг може бути складовою міжурядових, міждержавних угод, при цьому в таких угодах визначається перелік товарів (робіт, послуг), при розрахунках за які застосовується система валютного клірингу. На підставі таких договорів укладаються міжнародні платіжні угоди, які визначають порядок здійснення валютного клірингу.

Валютний кліринг передбачає такі обов’язкові складові: обсяги клірингу, валюту клірингу або погоджену валюту розрахунків, суми технічного кредиту, тобто гранично допустиме сальдо заборгованості (у відсотках від обороту чи в абсолютних величинах), механізм вирівнювання платежів та кінцевого погашення неврегульованого залишку на момент закінчення терміну дії угоди. За способом балансування виділяють:

• кліринг з неконвертованим сальдо: сальдо за кліринговим рахунком перевищує попередньо узгоджений ліміт взаємної заборгованості і погашається шляхом збільшення експорту до країни-кредитора або зменшення імпорту;
• кліринг з конвертованим сальдо: погашення обсягів перевищення ліміту заборгованості дозволяється шляхом застосування погодженої з кредитором валюти. На основі цих методів проводять взаєморозрахунки юридичні особи відповідних країн.

Суть клірингу як інструменту безготівкового заліку, погашення взаємних вимог — це збалансування взаємних вимог кредиторів і зобов’язань боржників та взаємопогашення рівних за обсягом сум; реальні платежі здійснюються лише в обсязі позабалансового залишку. Взаємозалік можливий за умови, що декілька учасників пов’язані між собою зустрічними поставками продукції чи наданням послуг. Заліки взаємної заборгованості можуть здійснюватися між двома суб’єктами господарювання, також можливі групові взаємозаліки, міжгалузеві, міжурядові, міждержавні тощо. За нормативними документами Мінфіну, ДПА і НБУ, при здійсненні разових безготівкових заліків банки кожному з учасників угоди відкривають тимчасовий (на період заліку) окремий активно-пасивний рахунок. По дебіту цього рахунку списуються суми, що належать іншим учасникам заліку; по кредиту зараховуються суми, що надходять від інших учасників такої разової угоди. Як правило, визначається період (певні дні), впродовж якого здійснюються подібні операції.

До заліку приймаються такі фінансові інструменти: акредитиви, платіжні доручення, векселі, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги за товари чи послуги, не оплачені у визначений термін. В установлений термін лицеві рахунки по заліку закриваються і водночас виводиться сальдо по заліку щодо кожного учасника.

2.2. Аналіз платіжної системи України

В Україні діють внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи. Перші, в свою чергу, поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. До внутрішньодержавних банківських платіжних систем відносяться:

• системи міжбанківських розрахунків;
• внутрішньобанківські платіжні системи;
• системи масових платежів.

Система електронних платежів Національного банку України в цілому задовольняє вимоги банківської системи України. Але ця система розроблена на основі технічного та системного програмного забезпечення, що не відповідає сучасним міжнародним стандартам для систем подібного класу, а тому в майбутньому вона не зможе забезпечити достатню гнучкість, продуктивність та належний рівень захисту інформації.

Перспективним напрямком розвитку платіжної системи України є створення єдиного національного платіжного простору, головною ідеєю якої є пріоритетність національних правил щодо усіх внутрішньодержавних операцій з застосуванням платіжних карток. Основою концепції є положення, що усі операції, здійснені в межах України з застосуванням емітованих українськими банками платіжних карток усіх платіжних систем незалежно від їх брендів, розглядаються як внутрішньодержавні та повинні бути підпорядковані національним правилам та технологічно оброблені в Україні по повному операційно-розрахунковому циклу.

Це може бути реалізовано на прикладі єдиної європейської платіжної системи SEPA (Single Euro Payments Area), що робить транскордонні платежі між країнами зони євро такими ж швидкими, безпечними та простими, як і всередині окремої країни. Реалізація концепції єдиного національного платіжного простору забезпечить:

• надійність, тобто доступність платіжних послуг, які будуть спрямовані на запобігання, виявлення та виправлення помилок, допущених клієнтами;
• безпеку, що включає запобігання несанкціонованого доступу до інформації та грошових коштів, а також управління ризиком шахрайства;
• ефективність, що означає підтримку платіжними системами постійних інновацій та поліпшення сервісу, надання інформації по кожному платежу на вимогу клієнта;
• зручність, тобто легкість у використанні та доступ для клієнтів до платіжних послуг. Такі принципи, як безпека та зручність функціонування платіжної системи в Україні вже реалізовані повною мірою, що сприятиме більш швидкому переходу на європейські стандарти.

Тому проаналізуємо тенденції, що відображають сучасний стан розвитку платіжних систем в Україні.

За 2009 рік у СЕП оброблено 313310 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 6 168 083 млн грн, із них:

• 310976 тис. шт. у файловому режимі на суму 5 700 030 млн грн, або відповідно 99,2 % та 92,4 % від загальної кількості оброблених документів та суми платежів;
• 246 тис. шт. у режимі реального часу на суму 468 053 млн грн, або відповідно 0,1 % та 7,6 % від загальної кількості оброблених документів та суми платежів;
• 2 088 тисяч електронних розрахункових повідомлень, або відповідно 0,7 % від загальної кількості оброблених документів.

Станом на 1 січня 2010 року загальна кількість учасників СЕП становила 1315 установ, із них: 181 банк України; 1070 філій банків України; 28 органі Державного казначейства України; 36 установ Національного банку України.

Розглядаючи тенденції розвитку платіжних систем в Україні, слід відзначити, що учасниками системи електронних платежів в січні 2010 року були 1315 установ, що на 235 установ менше, ніж за аналогічний період 2009 року. Як і в попередніх роках, кількість органів Державного казначейства України та установ Національного банку України залишилася незмінною. Зменшення, в основному, відбулося серед філій банків України, кількість яких скоротилась на 234 одиниці. Отже, однією з головних проблем функціонування платіжної системи в Україні є посилення навантаження на головні відділення банків через скорочення кількості філій за умови постійного зростання обсягу платежів, що чітко прослідковується в січні 2010 року (табл. 1).

Таблиця 1. Загальна кількість учасників СЕП (станом на 1 січня)

Рік	Усього учасників СЕП	у тому числі
		банки України	філії банків	органи Держказначейства	установи Національного банку України
2006	1692	165	1464	28	35
2007	1639	169	1407	28	35
2008	1612	173	1376	28	35
2009	1550	182	1304	28	36
2010	1315	181	1070	28	36

Джерело: Лук’янов В. Розвиток міжнародних  платіжно-розрахункових відносин  та їх вплив на платіжні системи в Україні // Банківська справа. — 2010. — № 2-3. —  С. 89

 

Що стосується розподілу учасників СЕП, то станом на 1 жовтня 2009 року за незалежним кореспондентським рахунком працювало 117 банків (включаючи Національний банк України), що складало 64 % від загальної кількості банків — юридичних осіб, які є учасниками системи. Решта банків, а саме 66 банківських установ, що складало 36 % від загальної кількості банків, які є учасниками системи, станом на 1 жовтня 2009 року працювали за консолідованим кореспондентським рахунком.

Розподіл учасників системи за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку був таким:

• за 3 моделлю працювали 50 банків;
• за 4 моделлю працювали 11 банків;
• за 7 моделлю працювали 5 банків.

За єдиним казначейським рахунком (8 модель) працювало Державне казначейство України, на долю якого припадає 14 % від загальної суми здійснених початкових платежів за 9 місяців 2009 року.

Це свідчить про те, що найбільшим попитом серед учасників СЕП користувалася 3 модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку, за якою юридична особа має консолідований коррахунок і внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему, яка забезпечує проведення переказу коштів між філіями банку та взаємодію із СЕП для виконання міжбанківського переказу коштів філіями банку.

Невід’ємною складовою здійснення безготівкових розрахунків є впровадження системи електронних розрахунків за участю фізичних осіб — Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). Метою створення НСМЕП є розроблення та впровадження в Україні відносно дешевої, надійно захищеної автоматизованої системи безготівкових розрахунків, яка в основному розрахована на роботу в режимі «off-line». Із впровадженням НСМЕП громадяни України отримали змогу оплачувати товари і послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також зберігати і накопичувати заощадження у банках на поточних і карткових рахунках.

Аналізуючи поточний стан розвитку Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), можна сказати, що на 1 січня 2010 року членами НСМЕП було 65 установ, з них 57 банків (включаючи Національний банк України) та 8 небанківських установ.

Аналізуючи основні показники діяльності НСМЕП на картковому ринку України, можна побачити стійку тенденцію до зростання річних оборотів. Починаючи з 2005 року спостерігається зростання кількості платіжних карток та термінального обладнання. Однак, незважаючи на збільшення кількості емітованих платіжних карток, частка безготівкових платежів у загальному обсязі карткових операцій не перевищує 5 — 7%. Інтенсивно розвиваються лише карткові зарплатні проекти, що зовсім не означає розвиток безготівкових розрахунків. Не виконується основна функція карткових систем — переведення роздрібного грошового обороту в безготівкову форму. Для зняття готівки картки, емітовані українськими банками, використовуються більш ніж у 18 разів частіше, ніж для розрахунків за товари та послуги (табл. 2).

Таблиця 2. Показники роботи  НСМЕП у 2003 — 2008 роках

Рік	Кількість емітованих платіжних карток, тис. шт.	Кількість термінального обладнання, шт.	Річні обороти, млн. грн
2003	367	524	3912,8
2004	373	846	6931,1
2005	240	576	9739,2
2006	287	778	12472,9
2007	385	1266	18117,3
2008	607	1291	25049,7
Усього	2259	5281	76223

Джерело: Лук’янов В. Розвиток міжнародних  платіжно-розрахункових відносин  та їх вплив на платіжні системи в Україні // Банківська справа. — 2010. — № 2-3. —  С. 89

Проте не дивлячись на динамічний розвиток емісії платіжних карток, за прогнозами в 2010 році кількість платіжних карток буде збільшуватись, але не так стрімко, як в попередні роки. Приріст буде нівелюватися зменшенням кількості карток через людей, які втратили роботу. Тому, банківським установам для протистояння стримування розвитку ринку, необхідно пропонувати клієнтам нові можливості, як наприклад, електронні банківські послуги (електронний банкінг, мобільний банкінг), платіжні картки з неплатіжними додатками (студентські картки, соціальні картки).

За даними Головного процесингового центру НСМЕП за 2009 рік банками-членами НСМЕП емітовано близько 2,7 млн карток, встановлено понад 5,8 тис. терміналів, наростаючі обороти НСМЕП складають понад 99 млрд грн.

Протягом 2009 року лідерами з емісії карток НСМЕП були такі банки, як АБ «Експрес-Банк», АКБ «Імексбанк», ВАТ «Мегабанк», ВАТ «Банк Демарк», які залишаються незмінними з 2006 року.

Розглядаючи лідерів серед банків з емісії загальної кількості платіжних карток, потрібно зазначити, що Приватбанк має значну перевагу, але станом на 1 січня 2010 року кількість емітованих платіжних карток скоротилась порівняно з аналогічним періодом 2009 року (рис. 1).

 2.3. Міжнародні розрахунки України та перспективи їх розвитку

Учасниками чинних міждержавних платіжних систем є понад 150 банків України, AT «Українська фінансова група» та Національний оператор поштового зв’язку УДППЗ «Укрпошта». Загальна сума переказів, що надійшла в Україну в І півріччі 2009 p., склала (в доларовому еквіваленті) понад 1 млрд дол. СІЛА. Доречно зауважити, що це на 6 % менше, ніж за аналогічний період 2008 р.4, що свідчить про негативний вплив фінансової кризи в міжнародному масштабі. До речі, у тому ж 2008 p., коли планетарна криза отримала лише перші сигнали від іпотечного ринку США, грошові перекази, за законом інерції, йшли по висхідній. Загальна сума грошових переказів, що надійшли за весь цей рік до України, досягла (еквівалентно) трьох мільярдів доларів США.

Загальний обсяг транскордонних переказів з використанням міжнародних платіжних систем здійснюється за допомогою:

• міжнародних систем переказів коштів, створених нерезидентами;
• міжнародних систем переказу коштів, сформованих резидентами;
• співпраці українських міжнародних систем переказу коштів з міжнародними системами, створеними нерезидентами.

Тому в кожній країні, яка визнала і приєдналася до вироблених принципів, здійснюється самооцінка відповідності національної платіжної системи мінімальним стандартам. Як зазначалося вище, платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу, вважається за українським законодавством міжнародною платіжною системою. Банки, а також небанківські фінансові установи, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах.

Членство або участь у міжнародних платіжних системах передбачає: по-перше, договір про членство чи участь у певній міжнародній платіжній системі; по-друге, передбачену нормативно-правовим актом реєстрацію зазначеного вище договору; по-третє, легалізовані відповідним органом влади іноземної держави договір, дозвіл, ліцензію або інший документ, яким надано платіжній організації міжнародної платіжної системи або уповноваженій установі — нерезиденту здійснювати діяльність у сфері міжнародних переказів коштів.

Приймаючи рішення про членство або участь у міжнародній платіжній системі, слід звертати увагу на вимоги у сфері запобігання та протидії відмиванню та легалізації грошових (валютних) переказів, навіть опосередковано націлених на фінансування тероризму. Особлива увага приділяється дотриманню вимог Порядку забезпечення виконання VII спеціальної рекомендації FATF щодо боротьби з фінансуванням тероризму.

Організаційно-управлінські засади побудови національного ринку платіжних систем у їх взаємодії з міжнародними платіжними системами та взаємовідносини учасників міжнародного ринку потребують серйозного переосмислення й усунення тих перекосів, які є сьогодні. Досить важливою проблемою, що потребує прискіпливої уваги центрального регулятора (НБУ), є монопольна ситуація на ринку безготівкових платежів компаній MasterCard і Visa International. Попри всі зусилля з боку українських гравців, потіснити цих монополістів, а тим більше «відірвати ласий шматок» на цьому полі поки що не вдається.

Реальна спроба інтеграції в режимі «ко-бренд», тобто об’єднання національних та міжнародних платіжних систем, уважно аналізується не лише фахівцями у цій сфері, але й не випадають з поля зору держав пострадянського простору. Реакцією на процеси, що відбуваються в Євросоюзі, можна вважати спроби Росії на базі чинної платіжної системи «Сберкарт» сформувати Об’єднану російську платіжну систему (ОРПС).

Створення такої системи забезпечить можливість: по-перше, не сплачувати іноземним компаніям-брендам значні валютні кошти, а також підпорядкувати єдиному режиму плату за здійснення внутрішньодержавних операцій з використанням платіжних карток (комісійні банків і процесингових центрів). По-друге, гарантувати фінансову, а отже, й економічну безпеку країни. Дуже важливо, щоб інформація про валютні трансакції не передавалась до іноземних процесингових центрів і цінова політика не залежала від волі зарубіжних інститутів. Фінансово сильні країни не зацікавлені в доброчинній конкуренції, вони встановлюють такі «правила гри» в міжнародному співробітництві і, перш за все, в грошово-фінансових відносинах, які задовольняють виключно їхні інтереси.

В Україні поки що перспектива створення Єдиної національної платіжної системи навряд чи радикально змінить ситуацію, що склалася. На наш погляд, головними причинами наявних перекосів на ринку платіжних систем є його недостатнє нормативне регулювання з боку держави та відсутність в Україні повного розрахункового циклу обробки операцій з використанням платіжних карток, який повинен включати маршрутизацію авторизаційних запитів, обчислення клірингових сальдо та розрахунки з банками-учасниками.

Основними каналами перманентного відпливу капіталів з України (що засвідчують аморфність національної системи платежів та розрахунків), яким необхідно законодавчо та організаційно протидіяти, є такі:

• імпорт товарів та послуг (та ще й під гарантії українського уряду);
• реімпорт (псевдоекспорт із зворотнім ввезенням за підвищеними цінами);
• приховане зниження цін при толлінгових та давальницьких схемах обробки;
• невиправдане затягування строків повернення експортної виручки (під виглядом нібито безплатного кредитування покупців);
• трансферти в офшорні зони та тіньові інвестиції за кордон, які не супроводжуються зворотнім припливом капіталу;
• безконтрольна репатріація прибутків іноземних спекулянтів на ринку ОВДП;
• погашення процентів і санкцій за простроченими іноземними кредитами та позичками;
• вивезення валюти через систему платіжних карток;
• оплата емісійного доходу та різниці в купівельній спроможності долара, що фактично панує на теренах України.

Досвід успішного використання міжнародних стандартів активно використовується і в національних системах розрахунків. Національна система розрахунків за цінними паперами — це єдність принципів і способів побудови та забезпечення функціонування розрахунково-платіжних комплексів, які гарантують розрахунки за цінними паперами, а також залік боргових зобов’язань учасників ринку цінних паперів та гравців фондового ринку. Задля цього національна платіжна система повинна мати: по-перше, достатнє законодавчо-правове забезпечення, зокрема, юридичної безпеки платіжно-розрахункових операцій (зрозуміло, що законодавчо-правове забезпечення НПС у ринковому режимі не може демонструвати прямі заборони на транскордонну міждепозитарну активність її учасників); по-друге, апробовані світовою практикою транспарентні механізми нагляду та контролю з боку уповноважених державою органів з метою виключення штучно спровокованих ризиків; по-третє, розмаїту систему недорогих для користувачів послуг. Водночас важливою умовою ефективного функціонування платіжної системи є використання інноваційних інформаційних технологій.

Банківська система країн ЄС уже фактично емітує (відповідно до Директив та вимог фінансових керівних органів ЄС) чипові платіжні картки, тобто смарт-картки, які строго відповідають стандартам EMV: Eurocard-Mastercard-VISA. Таким чином, ця пан’європейська платіжна система є гарантом захисту фінансових інтересів країн — членів ЄС. Очевидно, у зв’язку з цим у Західній Європі 80—90 % операцій з оплати товарів та послуг населення здійснює в безготівковій формі.

Окрім пластикових карток, усе більшою мірою до платіжно-розрахункових операцій підключається Інтернет. Це інформаційне поле відкриває додаткові можливості для найбільш прийнятного функціонування платіжних систем, безпрецедентно широкий простір для подальшого розвитку масових електронних платежів. У розмаїтті банківських послуг інтернетні безготівкові розрахунки, тобто заочне спілкування клієнта з банківською установою, стають нормою.

Україна у цьому аспекті відчутно відстає від ринково розвинутих систем. Більшість внутрішньодержавних платіжних систем базують свої операції на безпосередньому використанні платіжних карток міжнародних платіжних систем за їх же тарифами. Таким чином, замість того, щоб іти шляхом запозичення та використання зарубіжних технологій і програм і на цій базі створювати національний інструментарій платежів та розрахунків, ми орієнтуємося на сліпе використання зарубіжного готового продукту. Вітчизняна банківська система не прагне фінансувати інноваційні технології з розробки власних ефективних інструментів зі здійснення платіжно-розрахункових операцій. Через це українські банки зав’язли в фінансовому дисбалансі; інакше й бути не може, тому що понад 83 % всіх емітованих в Україні пластикових карток належать зарубіжним платіжним системам — Mastercard та VISA.

Таким чином, на вітчизняному ринку платіжно-розрахункових операцій господарюють міжнародні платіжні організації, а вітчизняна банківська система неминуче зазнає відчутних втрат, тому що змушена сплачувати значні суми іноземним компаніям, які монопольно представлені на українському ринку електронних платежів. Сьогодні українські банки платять міжнародним платіжним системам за обслуговування платіжних карток десятки мільйонів доларів США. І це замість того, щоб створювати власні структури, зміцнювати внутрішньодержавні платіжні системи, виводити їх на міжнародний рівень.

Розділ 3. Розвиток платіжної системи України в умовах переходу до ринкової економіки

3.1. Проблема розвитку платіжних систем України та міжнародних розрахунків

Сьогодні комерційні банки країни з позицій розвитку своїх карткових програм об’єктивно зацікавлені у суміщенні національних та міжнародних платіжних технологій на своїх картках та у поєднанні їх з неплатіжними додатками, перш за все із соціальними, транспортними, ідентифікаційними. Водночас правила міжнародних систем або повністю забороняють таке суміщення (Visa), або ускладнюють реалізацію проектів поєднання платіжних та неплатіжних додатків численними ліцензійними та сертифікаційними вимогами, що потребують чимало часу та коштів.

Поряд з очевидними успіхами на ринку платіжних карток помітні певні незбалансованість та перекоси його розвитку, які можуть призупинити розвиток єдиного платіжного простору в Україні, зокрема загальмувати реформування платіжно-розрахункової сфери, розвиток безготівкових розрахунків. За підсумками 2007 p., 36,8 з 41,2 млн, або 89,3 % , емітованих у країні карток були картками з брендами міжнародних платіжних систем, які діють на території України, у той час як держателями карток було здійснено всього 0,7 % міжнародних операцій обсягом 2,4 % від усіх операцій з картками. Тобто для переважної більшості внутрішньодержавних операцій, яка становить 99,3 %, використовувалися картки міжнародних брендів, і ці операції здійснювалися за правилами та тарифами міжнародних систем10.

Водночас гострою проблемою стало питання міжбанківських комісій, її організаційно-цивілізаційне вирішення є важливим аспектом удосконалення правил платіжних систем. Найбільше претензій з боку національних платіжних систем пред’являється до систем, які фактично є монополістами на міжнародному ринку платіжних систем. Йдеться про системи Mastercard та VISA. Такі країни, як Австрія, Велика Британія, Ізраїль, Нова Зеландія, Польща, Швейцарія та інші висловили обґрунтовані вимоги щодо зниження чинних комісійних ставок та комісійних тарифів з боку Mastercard та VISA. На жаль, керівництво НБУ та Міністерство фінансів України подібних кроків не зробили. Наслідком стали серйозні фінансові та організаційні перекоси на внутрішньому ринку платіжних карток. У більш предметній констатації йдеться про таке:

1. За здійснення внутрішньодержавних операцій у національній валюті українські банки повинні сплачувати на користь міжнародних платіжних систем комісії в іноземній валюті — євро, доларах США та англійських фунтах. Ця ситуація викликає у банків чимало питань щодо неврегульованості з позицій валютного контролю. За останній час банки також неодноразово висловлювали занепокоєність зростанням тарифів та запровадженням нових видів комісій з боку міжнародних платіжних систем. За експертними оцінками, загальна сума комісій, сплачених українськими банками міжнародним платіжним системам, за останні два роки зросла у 2 рази і у 2007 р. перевершила 35 млн дол.
2. Міжнародні платіжні системи нараховують страхові депозити в іноземній валюті не тільки на обсяги міжнародних операцій, а й на всі внутрішньодержавні і навіть на частину внутрішньобанківських операцій. Частка страхового депозиту, нарахована на обсяги внутрішньодержавних операцій у національній валюті складає більше 80 %, а загальна сума нарахованих міжнародними системами страхових депозитів українських банків у 2007 р., за експертними розрахунками, дорівнювала близько 110 млн дол. і щороку швидко зростає. У 2009 р. чимало банків на вимогу міжнародних платіжних систем були змушені збільшити свої страхові депозити в іноземній валюті у 2—3 рази.
3. Темпи розростання мережі торговельних та сервісних підприємств, які приймають до оплати картки, відстають від темпів емісії банками нових карток, що суттєво стримує поширення безготівкових розрахунків. Сьогодні тільки близько 30 тис. торговельних підприємств у 66 тис. місцях продажу дозволяють сплатити за товари та послуги платіжними картками, тоді як у країні зареєстровано понад 500 тис. юридичних осіб з ліцензією на торговельну діяльність. На жаль, чинні правила міжнародних систем обмежують видачу еквайрингових ліцензій, чим ускладнюють вихід на ринок нових банків, здатних обслуговувати торговельно-сервісні мережі. Так, наприклад, у 2007 р. платіжна система Visa встановила ціну еквайрингової ліцензії для українських банків у 250 тис. доларів, піднявши її у 5 разів.

Якщо позиціонування і принципи роботи національних платіжних систем якісно і кардинальним чином не зміняться, то українські банки (про іноземні банки, що функціонують на території України і свої пріоритети позиціонують лише в системі платежів названих вище компаній, взагалі не йдеться), звичайно, будуть продовжувати емісію платіжних карток на базі та за правилами іноземних компаній-монополістів. Іншими словами, в найближчій перспективі сподіватися на більш-менш реальну конкурентоспроможність національних платіжних систем на міжнародному ринку безготівкових розрахунків можна лише умовно.

3.2. Вдосконалення системи міжнародних банківських розрахунків

Модернізація системи розрахунків і платежів під впливом ІТ-технологій відбувається і в Україні, однак цей процес стикається тут із певними труднощами, викликаними прагненням окремих структур монополізувати вигоди від їх використання. Про це свідчать, зокрема, суперечки навколо спроб адміністративного впровадження Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), що лобіюються Національним банком України. НБУ прагне законодавчо закріпити за НСМЕП статус платіжної системи загальнодержавного значення і віднести її до системних платіжних систем України з ексклюзивними правами, залишивши для інших міжбанківських систем лише обмежену кількість операцій. Це означатиме порушення конкурентних прав більш як 70 українських банків та платіжних систем. До адміністрування доводиться вдаватися тому, що НСМЕП поки що не витримує конкуренції з уже існуючими системами електронних платежів: у 2006 р. банки-члени НСМЕП емітували близько 1,4 млн карток і встановили більше 3 тис. банкоматів і терміналів, тоді як усього у банківській системі України на 1.01.2007 р. вже було випущено 32,5 млн платіжних карток, а банкоматів і терміналів діяло понад 76 тис. 111 фінансово-кредитних установ України створили 7 міжбанківських процесингових центрів1 і забезпечують понад 98 % операцій, що здійснюються з картками українських громадян із використанням вітчизняної інфраструктури. Водночас, членами НСМЕП (за підсумками 2007 р.) були лише 32 банківські установи. Суперечливість ситуації, як зазначає О. Карпов, директор Української міжбанківської асоціації членів платіжних систем «ЕМА», викликана ще й тим, що програма розвитку НСМЕП на 2006-2008 рр. лише декларує розробку і впровадження карткових продуктів на основі міжнародних стандартів (ЕМВ — EuroCard, MasterCard, VISA), на яких має ґрунтуватися національна система, тоді як українські банки вже 12 років використовують ці стандарти. Намагання просунути НСМЕП неринковими методами за таких умов може лише зашкодити процесам конвергенції національної системи розрахунків та платежів зі стандартами міжнародних платіжних систем.

Таким чином, аналіз світового та європейського досвіду показує, що розвиток інформаційних технологій стимулює появу нових засобів розрахунково-платіжних відносин, нових видів інформаційних послуг у банківській сфері, хоча й супроводжується суперечностями та додатковими ризиками. Крім того, ІТ-технології у сфері розрахунків і платежів є інтеграційним інструментом, стимулюють тенденцію глобальної та регіональної фінансово-економічної конвергенції, зближують соціально-економічний рівень розвитку країн регіону.

Висновки

Отже, ми розглянули всі види міжнародних розрахунків, які існують на сьогодні. Кожний з них має певні переваги і недоліки. Тому країни вибирають той вий, який їм найбільше імпонує. Та найбільшу перевагу має кліринг оскільки він найбільш зручний і надійний. В Україні нажаль даний вид розрахунку немає ще такого широкого застосування., але багато фірм, які працюють на міжнародному ринку вводять даний вид розрахунку.

На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать: політичні та економічні відносини між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торговельні правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют. З урахуванням цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов’язану з рухом товарно-матеріальних цінностей.

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Ступінь їх впливу залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій та кореспондентських рахунків.

Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого — правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

Одним із першочергових засобів підвищення дієвості міжнародної платіжної системи є вдосконалення її інфраструктури і, таким чином, гарантування своєчасної і надійної доставки за призначенням платіжних переказів та повідомлень, а також забезпечення необхідного захисту системи від різних негативних впливів. Ефективна і безпечна інфраструктура міжнародної платіжної системи стає запорукою безперешкодного функціонування ринку капіталів і, зокрема, надійною системою розрахунків за цінними паперами та фондовими (в т. ч. похідними) інструментами. Сьогодні органічне поєднання міжнародної платіжної системи з системою депозитарних розрахунків у відповідному сегменті ринку цінних паперів і фондового ринку є основним здобутком ринкової інфраструктури. Серед світових систем міжбанківських розрахунків лідирують мережа Федеральної резервної системи США (Fed Wire), Нью-йоркська міжнародна платіжна система розрахункових палат CHIPS, Лондонська автоматизована система розрахункових палат CHAPS, Японська система міжбанківських безготівкових переказів Zengin. Регулювання платіжних і розрахункових систем у міжнародному контексті актуалізувалось не так давно. Перший міжнародний проект з управління системами розрахунків за цінними паперами введений 10 років тому Комітетом з платіжних систем і розрахунків (CPSS) для організацій, які спеціалізуються на використанні систем крупних платежів.

Провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм міжнародних розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських гарантій тощо. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни, купівельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і кореспондентських рахунків. Не останню роль в обслуговуванні клієнтів відіграє банківська практика, яка у кожній країні має свої традиції.

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном.

Ми вважаємо, що в умовах ринкової трансформації економіки України процеси, пов’язані з використанням міжнародних розрахунків, набувають особливого значення, оскільки створення та розвиток необхідної фінансової бази є важливою умовою стабільного економічного розвитку та зростання. Отже, з переходом економіки нашої держави на умови ринкового розвитку в практичній діяльності підприємств особливого значення набувають міжнародні розрахунки.

В Україні існують всі передумови для імплементації міжнародних принципів побудови платіжних систем. Створення Єдиного національного платіжного простору забезпечить зменшення комісійних платежів банків-членів міжнародних платіжних систем, скорочення гарантійних депозитів банків-членів міжнародних платіжних систем, запровадження національної системи моніторингу шахрайських операцій та контролю ризиків.

Список використаної літератури

1. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні : закон України : [прийнято 5 квітня 2001 р. № 2346-ІІІ] // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2001. — № 6. — С. 3 — 21.
2. Річний звіт Національного банку України за 2008 рік / Національний банк України. — 2008.
3. Батрименко В. В. Інформаційно-комп’ютерні технології у сфері сучасних міжнародних розрахунково-кредитних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин.- Вип. 36 (Ч. II), 2002.- С. 176-181.
4. Боднар І. Міжнародна економіка: навч. посіб. для самост. вивчення курсу / Укоопспілка; Львівська комерційна академія — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2009. — 336с.
5. Босак А. Міжнародна економіка: прикладний аспект: навч. посіб. для студ. напряму 6.0501 «Економіка і підприємництво» з курсу «Міжнародна економіка» / Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : НУ «Львівська політехніка», 2006. — 228с.
6. Вірван Л. Міжнародні розрахунки України та перспективи їх розвитку: Дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / Київський національний економічний ун-т. — К., 2001. — 185арк.
7. Віднійчук-Вірван Л. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. закладів освіти / Любов Віднійчук-Вірван, 2010. — 211 с.
8. Герасимчук В. Міжнародна економіка: навч. посіб. / В. Г. Герасимчук, С. В. Войтко. — К. : Знання, 2009. — 302 с.
9. Дахно І. Міжнародна економіка: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2007. — 216с.
10. Дзюба С. Міжнародна економіка (євроатлантична інтеграція в системі підготовки магістрів): Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Приватний вищий навчальний заклад «Київський ун-т сучасних знань» / Світлана Григорівна Дзюба (наук.ред.). — Донецьк : ТОВ «Юго-Восток», 2006. — 284с.
11. Домрачев В. Міжнародні банківські розрахунки : Навчальний посібник / Володимир Домрачев, 2006. — 88 с.
12. Заблоцька Р. Регіональний розвиток та регулювання електронного бізнесу в європейському співтоваристві // Актуальні проблеми міжнародних відносин.- Вип. 36 (Ч. II), 2002.- С. 168-170.
13. Заєць О. Плюси і мінуси карткового бізнесу в Україні / О. Заєць // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 2. — С. 27 — 29.
14. Зарипов И. А., Петров А. В. Электронные финансы, Интернет-банкинг: мировые тенденции и российская специфика // Междунар. банк. операции.- 2006.- № 2.- С. 80-91.
15. Карбау Р. Міжнародна економіка: Підручник / Роман Косодій (пер.з англ.). — 7.вид. — Суми : ВАТ «Сумська обласна друкарня», 2004. — 651с.
16. Карпенко С. Міжнародна економіка: навч. посібник для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». Інститут дистанційного навчання. — К. : Університет «Україна», 2007. — 252с.
17. Коваль І. НСМЕП: особливості розвитку на фоні фінансової кризи / І. Коваль // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 8. — С. 40 — 41.
18. Козак Ю. Г., Ржепішевський К. І., Ковалевський В. В., Логінова Н. С., Осипов В. М.. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / К.І. Ржепішевський (ред.). — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 676с.
19. Козак Ю. Г., Логвінова Н. С., Наумчик А. А., Лебедева С. Н., Барановська М. І., Козак А. О.. Міжнародні комерційні угоди та розрахунки: нормативно-правове регламентування: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Ю.Г. Козак (ред.), Н.С. Логвінова (ред.). — К. : Центр учбової літератури, 2010. — 648с.
20. Лазебник Л. Міжнародна економіка: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь : Академія ДПС України, 2003. — 308с.
21. Лук’янов В. Розвиток міжнародних платіжно-розрахункових відносин та їх вплив на платіжні системи в Україні // Банківська справа. — 2010. — № 2-3. —  С. 86-94
22. Міжнародна економіка: Підручник / В. М. Тарасевич, О. О. Завгородня, В. К. Лебедєва та ін.; За ред. В. М. Тарасевича, 2006. — 223, [1] с. (Введено зміст)
23. Міжнародні розрахунки та  валютні  операції:  Навч.  посібник / О.І.Береславська, О.М. Наконечний, М.Г. Пасецька та ін.; За заг. ред. М.І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 329 с.
24. Міжнародні комерційні угоди та розрахунки: нормативно-правове регламентування [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Ю. Г. Козак [та ін.]; ред.: Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, 2010. — 646 с.
25. Передрій О. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навч. посіб. / Олександр Передрій, 2008. — 263 с.
26. Петрук О. Банківська справа : Навчальний посібник / Олександр Петрук; За ред. Ф. Ф. Бутинця, 2009. — 460 с.
27. Поручник А. Міжнародна економіка: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т / Анатолій Михайлович Поручник (ред.) — К. : КНЕУ, 2005. — 157с.
28. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Володимир Романчиков, Ірина Романенко, 2008. — 253 с.
29. Руденко Л. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках : Посібник / Л.В. Руденко, 2004. — 375 с.
30. Румянцев А. Міжнародна економіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Анатолій Павлович Румянцев (заг.ред.). — 3.вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2006. — 480с.
31. Савельєв Є. Міжнародна економіка: підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 622с.
32. Саєнко О. Міжнародні фінансові розрахунки: метод. вказ. до семінар. та практ. занять для студ. ден. й заоч. форм навч. за спец. «Фінанси» / Державний заклад «Луганський національний ун-т ім. Тараса Шевченка». Кафедра фінансів — Луганськ : ЛНУ ім. Т.Шевченка, 2008. — 139с.
33. Сапич В. Міжнародна економіка: Практикум:Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл., які навчаються за освітньо-проф. рівнем бакалавра з напряму «Економіка і підприємництво». — Суми : Університетська книга, 2003. — 158с.
34. Сахаров В. Міжнародна економіка: навч. посіб. для студ. ВНЗ, які навчаються за освітньо-проф. прогр. підгот. бакалаврів з напряму «Економіка і підприємництво» / Національна академія управління / Вадим Євгенович Сахаров (заг.ред.) — 2-ге вид., випр. — К. : Ін Юре, 2008. — 432с.
35. Солонінко К. Міжнародна економіка : Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей / Костянтин Солонінко, 2008. — 380 с.
36. Сушко Л. Міжнародна економіка: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 216с.
37. Філіпенко А. Світова економіка: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за спец. «Міжнародна економіка» / С.В. Головко (голов.ред.). — 2. вид.,стер. — К. : Либідь, 2001. — 582с.
38. Шевчук В. Міжнародна економіка: теорія і практика. — Л. : Каменяр, 2003. — 719с.
39. Шевчук І. Міжнародні розрахунки і валютні операції: Навч.-метод. посібник / Укоопспілка; Львівська комерційна академія. — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2004. — 148с.
40. Шемет Т. Міжнародні розрахунки та валютні операції: навч. посіб. / Т. С. Шемет, А. М. Коряк, О. М. Диба ; за заг. ред. канд. екон. наук, доц. Т. С. Шемет; ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана» / Т. С. Шемет (Ред.). — К. : КНЕУ, 2009. — 348 с. :
41. Шило В. П. Організація міжнародних банківських операцій [Текст] : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В. П. Шило, В. Н. Васькова, 2008. — 218 с.