Гуманізація освітньої сфери вимагає впровадження психологічної експертизи як засобу формування успішної кар’єри, модернізації навчально-виховного процесу, бо на перший план виступає показник розвитку особистості. Використання психологічної експертизи вирішує потребу реальної оцінки якості освіти.

Традиційна система орієнтована на показники засвоєння знань, а сучасна психологія зміщує акцент на індивідуальний підхід до особистості. Зміна освітніх парадигм призводить до усвідомлення того, що необхідно забезпечити можливості прояву і розвитку здібностей та інтересів. На думку Н.Г. Багдарасьяна: «Механізм експертизи дозволяє розробити методи попередження та врегулювання соціальних конфліктів, що виникають у зв’язку з тими чи іншими проектами, прогнозувати і аналізувати тривалі соціокультурні, політичні, економічні, екологічні та інші наслідки проектів, максимально враховуючи можливі наслідки», що виступає важливою складовою гуманітарної експертизи в умовах навчального закладу.

Різноманітність визначень експертизи, неоднозначність тлумачень говорить про різні розуміння її видів, функцій, місця. Розглядаючи варіативність понятійного спектру, необхідно зазначити, що експертиза – «…розгляд якого-небудь питання експертами для винесення висновку»; «…розгляд, дослідження якої-небудь справи, якогось питання з метою зробити правильний висновок, дати правильну оцінку відповідному явищу; «…дослідження, розгляд експертом якихось питань, що потребують спеціальних знань»; «…дослідження спеціалістом (експертом) будь-яких питань, вирішення яких потребує спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва та ін.»

Загальне розуміння суті експертизи: експертиза як соціальна технологія має наступні властивості: «…будь-яка експертиза представляє собою соціальну технологію, наділену рядом специфічних особливостей; насамперед, за своєю «родовою ознакою», за технологічним змістом експертиза – це дослідження; мова при цьому йде про дослідження соціально значимих проблем; дослідження здійснюється на замовлення інстанцій, які приймають рішення і використовують при його виробленні експертний висновок; дослідження проводиться незалежними компетентними спеціалістами, які спираються, крім використання спеціальних методів, на свою професійну інтуїцію; підсумком експертизи являється відповідальний експертний висновок, який має основне значення для прийняття рішення відповідними інстанціями; експертний висновок містить факти, коментарі, пояснення; експертний висновок носить доказовий характер, використана у ньому аргументація повинна бути раціонально виражена в інтерсуб’єктивній, тобто доступній для громадськості формі» [12].

Експертизу у загальному вигляді можна визначити як «вияснення питання, яке не має очевидної відповіді, з врахуванням думки спеціалістів з даного питання (експертів)».

«Людська особистість – ціль, засіб і результат суспільних процесів і перетворень. Тому принципово важливим є врахування можливих наслідків для перспектив особистісного розвитку». В умовах соціальних напружень, технологізації сучасного суспільства, на перший план виходить уявлення про якісне повноцінне життя та особистісне благополуччя, що проявляється на фізичному, психічному та духовному рівнях. Системний кваліфікований експертний аналіз забезпечує можливість особистісного зростання, тому актуальною є необхідність»…введення в соціальну практику інституту гуманітарної експертизи, яка дозволяє оцінювати можливі наслідки (як позитивні, так і негативні) прийнятих рішень для розвитку особистості» [12].

Поняття «гуманітарна експертиза» почало використовуватися у психології у кінці вісімдесятих років двадцятого століття у зв’язку з участю групи психологів (Т.М. Дрідзе, Ю.М. Жуков, А.П. Назаретян, Е.Б. Сироткіна, А.У. Хараш) у експертизі соціального проекту. А.У. Хараш сформулював поняття « гуманітарної експертизи « як узагальненої оцінки «…наслідків, які мають чи можуть мати для людини (для населення регіону, тієї чи і ншої соціальної групи) та чи інша подія, яка відбулася в минулому (далекому чи недавньому), відбувається у теперішньому часі чи потенційно можлива в найближчому майбутньому». А.У. Хараш розглядає гуманітарну експертизу як діалог, який розпочинається з експертного дослідження, але не закінчується представленим експертним висновком. Він вводить поняття «готовності регіону до гуманітарної експертизи», яке передбачає «…активність населення, відомств, адміністрації і громадськості».

Б.Г. Юдін виділяє два типи соціальних технологій – етичну та гуманітарну експертизи, підкреслюючи, що гуманітарна – це особливий вид, форма діяльності, яка подає «…не стільки кінцевий результат експертизи, скільки процес, в ході якого учасники приходять до більш глибокого розуміння цінностей, мотивів дій і т.п. – і власних, і своїх опонентів». Етична експертиза проводиться у рамках спеціально створеної чи існуючої структури (етичного комітету) та має чітко визначені цілі. «Головна мета даної експертизи – визначити, з яким ризиком для досліджуваних може бути пов’язана їх участь у дослідженні, чи виправданий цей ризик тими новими науковими знаннями, заради яких проводиться дослідження».

І.І. Ашмарін підкреслює, що «…гуманітарна експертиза спирається не стільки на норми, скільки на цінності і орієнтована не стільки на «предмети», скільки на технології». Саме цим гуманітарна експертиза відрізняється від експертних акцій і перевірок, бо передбачає комплексний аналіз законопроектів і проектів, постанов і рішень органів виконавчої влади, для оцінки технічних новацій, стану, динаміки людського потенціалу країни, існуючих соціальних технологій. І.І. Ашмарін, Б.Г. Юдін вказують, що потрібно встановлювати канали, за допомогою яких надалі може здійснюватися взаємодія, формувати її учасників, які усвідомлюють і уміють використовувати конструктивні можливості, а не обмежуватися експертним висновком. Вище вказані науковці вважають основним розробником поняття «гуманітарна експертиза» норвезького філософа Г. Скірбекка, котрий розглядав його як можливість упровадження широкої публічної дискусії, в ході якої відбувається виявлення, обговорення і узгодження умов, ціннісних позицій різних соціальних груп. Велика увага приділялася не стільки вирішенню завдань через узгодження інтересів, скільки зміні, уточненню та корекції позицій всіх учасників діалогу. Дана теза дає можливість актуалізувати процес гуманізації експертної оцінки особистісно важливих наслідків.

Аналізуючи поняття «гуманітарна експертиза», О.М. Дерябіна вказує, що на початку дев’яностих років двадцятого століття «…відбувся діалог російських і французьких суспільствознавців з проблеми соціогуманітарної експертизи. Учасники Круглого столу висловлювали різні думки як з історії соціогуманітарної експертизи, так і по дефініціях експертизи, її цілях і процедурах».

Розглядати експертизу як соціогуманітарну запропонував І. Шварц, який вважав, що робота експертів спрямована на виявлення гуманного смислу діяльності респондентів. В.М. Розін вказує, що «…соціогуманітарну експертизу необхідно розглядати, з однієї сторони, як опис ситуації, з іншої – як початок інноваційного процесу». А.О. Тюков у даному випадку вважає, що експертиза тоді стає соціогуманітарною, коли досліджувані розглядаються не як об’єкти, а як «…суспільні діячі, які мають свою точку зору, своє ставлення до проектів «. Обов’язково наполягає на виконанні однієї умови: експерти повинні враховувати точку зору кожного, що дуже важливо й складно, оскільки переходять від споживацтва до позиції суспільного діяча.

Соціально-історичним корінням даного виду експертизи В.С. Степін вважає формування системи соціально-орієнтованої ліберальної економіки в передових країнах, тільки після цього постане проблема проведення соціогуманітарної експертизи, яка «…забезпечує гармонізацію людських відносин, розв’язання соціальних конфліктів».

Т.М. Дрідзе, аналізуючи особливості підходу до експертизи, вказує, що у Франції вона носить арбітражний характер, бо проводиться у конфліктних ситуаціях, а на пострадянському просторі експертиза має характер підкріплення власних рішень і статусу галузевими відомствами, проводиться іноді у процесі реалізації проекту. Результати такого підходу до експертизи полягають у наступному: «…управлінські рішення носять звичайно відомчо-галузевий характер. Наслідки від такого рішення набувають характеру соціально-регіонального (територіального)».

В.А. Луков розробляє поняття «соціальної експертизи». «Соціальна експертиза – проведене спеціалістами (експертами) дослідження, що включає діагностику стану соціального об’єкта, встановлення достовірності інформації про нього і оточуюче середовище, прогнозування його змін і впливу на інші соціальні об’єкти, а також створення рекомендацій для прийняття управлінських рішень і соціального проектування в умовах, коли дослідницьке завдання складно формалізувати.

«Метою соціальної експертизи являється встановлення відповідності діяльності органів державної влади, інших соціальних інститутів соціальним інтересам громадян і завданням соціальної політики, а також формування пропозицій по досягненню цієї відповідності».

Об’єктами даного виду експертизи можуть бути люди, соціальні спільності, цінності, ідеї, концепції, нормативні акти, які безпосередньо чи опосередковано передбачають нормативні зміни, і т.п. «Перелік соціальних об’єктів не повинен бути закритим, оскільки соціальна реальність багатолика і не зводиться до невеликої кількості характеристик.

Види експертиз за функціями:

а) соціальна експертиза – діагностика стану соціального об’єкта;

б) соціо-гуманітарна експертиза — розв’язання соціальних конфліктів;

в) етична експертиза – визначення ризику при порушенні норм;

г) гуманітарна експертиза – виявлення можливостей особистісного зростання.

О.М. Дерябіна зауважує, що поняття соціальної експертизи вужче, ніж гуманітарної. «Перша включає в себе експертизу тільки спроектованих документів нормативно-законодавчого характеру, тоді як друга добавляє до цього ще й аналіз ситуацій проектування речових об’єктів: будівництва, перебудови, перепланування, демонтажу матеріальних заводів, атомних станцій, до того ж нерідко в ситуаціях реального чи потенційного ризику» [8]. Таким чином, виходячи із логіки організації теоретико-методологічного аналізу, систематизовані дані з типології психологічної експертизи за функціями видові характеристики дають можливість визначити багатогранний спектр її реалізації за функціями, що складає системний підхід до гуманітарної експертизи.

Специфіка гуманітарної експертизи витікає, як вважає Г.Л.Тульчинський, із особливостей гуманітарного знання. «При оцінці ефективності соціальних проектів у контексті їх доцільності у плані перспектив особистісного розвитку, гуманітарна експертиза орієнтована, насамперед, на виявлення можливого порушення балансу соціальної безпеки та свободи». Виходячи із вище вказаного, абсолютним критерієм гуманітарної експертизи є забезпечення можливості самовизначення – вільного відповідального вибору. Гуманітарна експертиза будь-яку діяльність оцінює з точки зору її наслідків для людини – як соціуму і як індивіда, тобто специфіка полягає у виявленні «…впливу психологічних особливостей людей на соціальні події і впливу соціальних подій на психологічні особливості людей».

У понятті «гуманітарність» Г.Л.Тульчинський виділяє кілька рівнів, з кожним із яких пов’язані відповідні види гуманітарної експертизи: «соціологічний» рівень знань про соціальне, політичне, економічне, природне середовище, що забезпечує збереження і розвиток суспільства; «культурологічний» рівень вимагає від гуманітарної експертизи створення уявлень про гарантії співіснування та розвитку різних культур, оцінки відповідно до прийнятих критеріїв; «антропологічний» – це розгляд умов існування людини як психосоматичної цілісності; . «персонологічний» підхід – це виявлення форм, умов і гарантій формування, розвитку і співіснування особистостей, у тому числі носіїв різних ідентичностей, їх самореалізації, творчості; Найглибший «метафізичний» – рівень прояву свободи як можливого буття. Ігнорування даного рівня знецінює інші, бо посягання на свободу завжди визначається посяганням на буття.

Питання дослідження психолого-педагогічних явищ розкриті у роботах Ю.К. Бабанського, С.Л. Братченка, М.І. Грабаря, Н.В. Кузьміної, А.К. Маркової, Л.М. Фридмана, В.С. Черепанова, В.А. Ясвіна та ін. Прикладні аспекти експертизи у сфері освіти відображені у працях О.С.Анісимова, С.Л. Братченка, В.А. Гуружапова, В.І. Панова, Г.А. Мкртчяна, В.І. Слободчикова, В.А. Левіна і ін., які об’єктом експертизи розглядають окремі компоненти освітньої системи.

С.Л. Братченко підкреслює: «Гуманітарна експертиза – це експертиза глибинна і особистісно-орієнтована, так як у центрі її уваги знаходиться людина як особистість, людина в сутнісних, людських проявах» [4, с.19], «…це особливий, гуманітарний за своєю методологією і гуманістичний за своїми цінностями спосіб пізнання педагогічної реальності з метою виявлення і осмислення гуманітарно-гуманістичних («людського виміру») конкретних освітніх ситуацій, а також спосіб пошуку і актуалізації потенціалів їх реальної гуманізації».

Автор підкреслює, що основна функція даного виду експертизи полягає у екології особистості, тобто забезпеченні захисту від дидактогеній, нових технологій, комп’ютеризації, інтенсифікації і т.п. «Найважливіша відмінна риса експертизи як раз і полягає в тому, що вона необхідна саме там, де не спрацьовують відомі алгоритми чи де їх взагалі не існує. А з іншої сторони, експертиза може допомогти побачити в ясній ситуації нові, більш глибокі аспекти». Виходячи із вище сказаного, С.Л. Братченко вважає експертизу творчістю самого експерта, пошуком нового шляху.

Упровадження у практику гуманітарної експертизи пов’язане з потребою повного і глибокого розуміння того, що відбувається у системі освіти з особистістю. С.Л. Братченко вказує, що основними джерелами актуалізації даної проблеми є демократизація суспільства, інноваційний рух, активне запозичення зарубіжних педагогічних концепцій, методів, методик. Критерії благополуччя і розвитку повинні стати початковою ланкою у вивченні якості будь-якої педагогічної системи. «Суть такого дослідження полягає у виявленні впливу даної педагогічної практики на людину як особистість, на її особистісне зростання, у визначенні, якою особистісною ціною досягаються всі інші результати. Це можна назвати своєрідною гуманітарною рефлексією шляхом співвіднесення конкретної практики з гуманітарними (гуманістичними) цінностями».

Гуманітарна експертиза освіти повинна відповісти на п’ять питань: її призначення, предмет, засоби та умови, експерти, висновки та наслідки. «Повноцінне вивчення освітньої сфери повинно здійснюватися насамперед по базових, первинних – гуманітарних, загальнолюдських – критеріях, які у кожному конкретному випадку повинні доповнюватися відповідними приватними, вторинними показниками: рівнем знань і умінь, рівнем розвитку окремих психічних функцій і т.п. Системний аналіз поняття «гуманітарна експертиза» С.Л. Братченка ідейно близький до гуманістичного підходу в освіті К. Роджерса, концепції психічного здоров’я І.В. Дубровіної і ін.

Гуманітарна експертиза в освіті, відповідно до рівнів організації, може бути представлена на державному, міждержавному та відомчому рівнях, згідно з формою організації, буває постійною та тимчасовою. За складом експертів визначають експертизу групову, колективну, індивідуальну чи рефлексивну. Усною, з використанням інтерв’ю чи опитування, та письмовою (анкетування, заочне опитування, аналіз документів текстових, іконографічних, фонетичних і т.п.) буває експертиза за формою представлення матеріалів. Опосередкована та безпосередня – за формою контакту. Відповідно до способу отримання інформації, наявна пряма експертиза, коли питання стосуються діяльності, і непряма, коли ситуація прогнозована. За суб’єктами оцінки експертиза буває зовнішньою та внутрішньою. Відкритою, закритою і напіввідкритою виявляють експертизу по відношенню до об’єкта. Враховуючи дисциплінарні чи міждисциплінарні знання, які є базою для її упровадження, виділяють монодисциплінарні (сингулярні) чи міждисциплінарні (полісистемні) експертизи.

Основним завданням гуманітарної рефлексії є визначення умов, наскільки ті сприяють створенню та збереженню цінностей для творчої реалізації здібностей особистості. Соціальні, економічні, політичні, екологічні та інші аспекти оцінюються лише з позиції відповідності ідеалу гармонійного, універсального розвитку педагога. Підґрунтям вивчення якостей суб’єктів освітнього процесу є критерії психічного здоров’я – збалансованості онтогенетичного розвитку індивіда.

Метою експертизи є виявлення емоційних станів в дегуманізованих сферах освітньої практики, а головною цінністю визначаємо особистість педагога як носія ціннісної форми знань. Тому основне завдання експертизи полягає у вивченні особистісних якостей, що сприяє реалізації особистісно-орієнтованого підходу у педагогічній діяльності, вибору гуманітарної парадигми, а отже, особистісно-професійному зростанню. Згідно з нашими уявленнями, основні положення гуманітарної експертизи уявляються в наступних аспектах:

— усвідомлення і вивчення якісних змін при виконанні педагогом професійних обов’язків, готовності до реалізації особистісно-орієнтованого підходу;

— виявлення особливостей впливу емоційної сфери на особистість з точки зору гуманітарної парадигми (процес реалізації педагогом власної концепції педагогічної діяльності);

— пошук шляхів та способів діагностики, за допомогою яких можливе вивчення якісних змін, що відбуваються у особистісно-професійному житті педагога.

Гуманітарна експертиза як інтегроване поєднання суб’єктивного та об’єктивного підходів діагностики проводиться колективом експертів, передбачає створення позитивного психологічного контакту. Виходячи із вище сказаного, завдання її носять міждисциплінарний та комплексний характер. Міждисциплінарність експертизи виявляється в тому, що проблеми, які виникають у педагогів, не можуть бути вирішені лише засобами однієї наукової дисципліни, однієї галузі знань. Комплексність експертизи проявляється у системності, взаємопов’язаності, повноті аналізу явищ, плануванні, прогнозуванні, управлінні й використовується, коли вирішувані проблеми лежать на стику різних галузей практичної діяльності.

Отже, виходячи із вище сказаного, гуманітарна експертиза як системна комплексна міждисциплінарна діагностика забезпечує важливу функцію контролю та організації навчального середовища. Врахування теоретико-методологічних аспектів гуманітарної експертизи в освіті забезпечить своєчасне виявлення і вирішення соціальних проблем, сприятиме особистісному зростанню усіх учасників навчально-виховного процесу.

Типологічні категорії гуманітарної експертизи в освіті 

Класифікація напрямку	Підстава класифікації	Приклади класифікаційних категорій
Організаційний	Рівень організації	Державна, міждержавна,відомча
	Рівень відображення	Сингулярні, полісистемні
	Форма опрацювання	Первинні, вторинні
	За складом	Колективна, групова індивідуальна, рефлексивна
	Форма організації	Постійна, тимчасова
	Форма контакту	Безпосередня, опосередкована
	Форма представлення матеріалу	Усна,письмова
	Спостіб отримання інформації	Пряма, непряма
Діяльнісний	Діяльність по відношенню до об’єкта	Відкрита, закрита,напіввідкрита
Суб’єктний	Повідношенню до суб’єкта	Внутрішня, зовнішня

 

Психологічна експертиза – рефлексивний діалог, який передбачає аналіз уявлень і передумов експертів, сприяє особистісному професійному зростанню педагогів. Орієнтована на вивчення гуманітарного смислу, основними напрямками якого є рефлексія концептуальних основ і вивчення якостей суб’єктів освітнього процесу.

Психологічна експертиза – це наукове дослідження суспільно важливих проблем, яке здійснюється на замовлення інституцій, що уповноважені приймати рішення та використовувати при його опрацюванні висновки експертів.

Експертне наукове дослідження проводиться незалежними компетентними фахівцями, які застосовують у своїй діяльності спеціальні методи психологічної науки та в значній мірі опираються на професійну інтуїцію.

Вислідом експертизи повинен бути виважений експертний висновок, який має вирішальне значення для прийняття рішення Замовником експертизи. Експертний висновок має мати доказовий характер, використовувана в ньому інформація (факти, коментарі, пояснення) повинна бути раціонально та доступно викладена.

Наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах «педагогічного аудиту», «психолого-педагогічної експертизи», «комплексної гуманітарної експертизи» тощо.

Серед багатьох напрямків наукової експертизи освіти можна виділити наступні:

1. Експертиза освітніх проектів, що здійснюються під егідою ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій.
2. Експертиза регіональних (європейських, азійських тощо) та національних освітніх проектів.
3. Експертиза трендів розвитку або змін змісту освіти.
4. Експертиза освітніх реформ на різних рівнях освітніх систем.
5. Експертиза окремих програм, направлених на вирішення конкретних освітніх проблем.
6. Експертиза навчальних закладів і центрів.
7. Експертиза підручників, посібників, методичних матеріалів тощо.
8. Експертиза систем оцінювання знання.
9. Експертиза психічного та фізичного здоров’я учнів.
10. Експертиза підготовки кадрів (у тому числі експертів) для освітньої сфери.
11. Експертиза освітніх ресурсів, у тому числі інтернет-ресурсів та підручників.

Виділені тут напрямки наукової психологічної експертизи освіти не вичерпують всього спектру проблем експертизи у сфері освіти, але, на наш погляд, дають підстави зробити наступні висновки. Експертиза в освіті – не тільки одна з тих областей наукового знання, що активно розвиваються в країнах Заходу, де вже склалася розгалужена ієрархічна система «експертного супроводу проектів». Фактично ні одна освітня інновація не обминає експертного оцінювання на тих чи інших етапах свого впровадження і здійснення. Виникло професійне середовище експертних співтовариств, з центрами підготовки експертів, з обговоренням нагальних і наукових проблем експертизи в багатьох періодичних виданнях. Подібні процеси вже давно актуалізувалися в Україні і потребують невідкладного вирішення.

Перш ніж окреслити основні напрямки наукового супроводу розвитку української освіти засобами наукової експертизи, сформулюємо у загальному вигляді поняття експертизи освіти.

Експертиза освіти – це спосіб аналізу причинно-наслідкових зв’язків у сфері освіти, причому стосовно не лише того, що вже відбулося в освіті, але й того, що очікується, що повинно або може відбутися.

Використання спеціальних психологічних знань нерозривно пов’язане із загальною психологією та іншими галузями психологічної науки. Вони є базовими для психологічної експертизи освіти. Виходячи із взаємозв’язку психології та практичного застосування спеціальних психологічних знань у освіті, актуальним є аналіз наукового забезпечення психологічної експертизи у контексті теоретичної та практичної визначеності її предмета й об’єкта.

Проведення експертизи є опосередкованим (через експерта) пізнавальним процесом. Ця діяльність спрямована на визначений об’єкт (частину об’єктивної дійсності, що досліджується) за допомогою предмета пізнання, що покликаний виділити в об’єкті ті його властивості й стани, які складають мету цієї діяльності. Зазвичай предмет експертизи визначають, як коло питань, що вирішуються при її провадженні. Саме питання, що ставляться перед експертом, визначають предмет конкретної експертизи, а сукупність питань, розв’язуваних на основі визначеної галузі спеціальних знань – предмет відповідного виду експертизи.

Експертиза – порівняно нова технологія, яку постіндустріальна цивілізація запропонувала для мінімізації розбіжності між проектом і результатом його втілення. Експертна діяльність не може проводитися дилетантами. Експертів потрібно готувати, створювати їм інфраструктуру для професійного спілкування, технологізувати процедури проведення експертиз для захисту експертних висновків від необ’єктивності, політичної заангажованості, упередженості.

Запровадження наукового супроводу розвитку української освіти засобами наукової експертизи як форми практичної професійної діяльності пов’язане з необхідністю осмислення вузлових проблем експертного дослідження, що вимагає розробки двох основних базових програм:

– поглиблених програм для підготовки і вивищення кваліфікації власне експертів;

– освітніх програм для осіб, що причетні до прийняття рішення про проведення і призначення експертиз.

У першому випадку йдеться про те, що особи, які починають працювати експертами, вже мають професійну кваліфікацію в певній галузі знань, тому їх потрібно познайомити з методологією науки, методологією експертної діяльності та специфікою «експертного мислення», глобальними тенденціями до розширення міждисциплінарних зв’язків тощо.

У другому – розкриття можливостей та обмежень експертних досліджень при вирішенні актуальних проблем сучасного суспільства. Потенційні замовники експертиз мають усвідомлювати її можливості, достатньо повно і адекватно розуміти її завдання.

Експерти мають бути здатними:

— Здійснювати на практиці експертизи високої якості.

— Розуміти та ефективно використовувати протягом всієї наступної діяльності наукову і професійну літературу з експертизи і оцінювання.

— Розвивати і застосовувати нове знання і нову практику в обраних для праці областях експертизи і оцінювання.

— Розуміти, синтезувати й використовувати ключові концепти й теорії експертного оцінювання.

— Здійснювати оцінку та експертизу програм і проектів на високому рівні компетентності, дослідницького планування та виконання.

— Ділитися своїми професійними знаннями, вміннями, допомагаючи колегам при проведенні ними оцінок та експертиз.

— При здійсненні експертиз і оцінок діяти етично вірно та у відповідності з прийнятими стандартами.

Таким чином, першочерговим завданням забезпечення наукового супроводу розвитку освіти має стати створення Українського Центру експертизи проектів і програм у галузі освіти.