Законодавство Англійської революції і його роль в становленні конституційної монархії в Англії. Розвиток парламентаризму в ХУІІІ – ХІХ ст.  Виборні реформи 1867, 1884-1885 рр. Формування політичних партій. Реформа парламенту в 1911 р. Британська імперія і управління колоніями. Виникнення англійських домініонів: Канада, Австралійський союз, Нова Зеландія, Південно-африканський союз.

Основні риси англійського буржуазного права. Джерела права. Злиття «загального права» і «права справедливості» в ХІХ ст. Реформа кримінального, цивільного і шлюбно-сімейного права.

Розвиток  англійського кримінального права в кінці ХУІІІ – початку ХІХ ст. Становлення соціального (трудового) законодавства.

Вплив англійського буржуазного права на розвиток права інших країн.

На початку XVIIст. економічний і політичний розвиток країни стримувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів. Це щороку приносило короні великі доходи. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.

Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної революції стало шотландське повстання 1637-1638 рр., яке спалахнуло в результаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шотландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за собою війну Шотландії з Англією.

Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержан-ня грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав покарати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзвичайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління.

Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого.

Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і полі-тичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проіснував до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх бороть-бі з абсолютиським ладом.

Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товарно-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами.

Розбіжності між різними течіями парламентської більшості нароста-ли і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. На захист монархії піднялись головним чином шотландські аристократи – пресвітеріани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту (близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.

Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І (січень 1649р.). В склад суду – першого у світовій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”.

Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649 р.) Палата общин проголосила (1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представницьку і виборчу від общин організацію вищої влади, (3) законодавчі необмежені повноваження представників общин.

Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.

Вища виконавча влада передавалась Державній раді із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення пов-новажень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.

Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівництвом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно – територіальний устрій. Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал – майорами (тобто старшими генералами). Намісники були як би протекторами в мініатюрі і наділялись значними повноваженнями.

22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів(63 лорди).

Парламентський конвент (в склад якого ввійшли і лорди) прийняв рішення про відновлення монархії, запрошення Карла ІІ і про пожалу-вання йому прибутків замість конфіскованих в революцію володінь. Згідно постанови конвенту (25 квітня 1660р.) республіканський лад і парламентське єдиновладдя в Англії знищувались: “По стародавніх основних законах королівська влада в ньому належить і повинна належати королю, лордам і общинам”. У травні 1660 р. Карл ІІ висадився в Англії і в‘їхав у столицю. Монархія була відновлена.

Ще до відновлення монархії Карл ІІ підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660 р. Корона гарантувала повне і загальне прощення всім хто на протязі 40 днів визнає новий порядок (якщо тільки не буде особливих рішень парламенту), свободу совісті в країні, а також те що спори з приводу конфіскованого в революцію майна будуть вирішуватись не інакша як із згоди парламенту. Юридично декларація поклала початок конституції нової монархії, в якій корона вже не була головною частиною парламенту, а визнавала його верховенство і право на політичні прерогативи. Король підтвердив значення Великої Хартії вольностей 1215 р., Петиції про право 1628р. і Великої ремонстрації 1641 р.

Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії.

У цьому відношенні виняткового значення набирають два конституційні акти англійського парламенту: Білль про права 1689 року і Акт про престолонаступництво 1701 року.

Білль про права визначив провідну роль парламенту в системі державних органів. У ньому було сказано: припиняти закони або виконання законів королівським повелінням без згоди парламенту незаконно; не можна робити вилучення законів королівським повелінням; стягання зборів на користь корони без згоди парламенту незаконно; набір або утримання постійного війська в мирний час інакше, як за згодою парламенту, суперечить законові.

Основні принципи буржуазної конституційної монархії в Англії:

1) парламентаризм — «парламент вище корони»,

2) парламент — єдиний законодавчий орган,

3) розділення влади,

4) незмінність суддів,

5) гарантії основних свобод у парламенті (свободи слова, дебатів, виборів тощо).

Все це свідчить про те, що на зламі ХУІІ-ХУШ століть у Англії виникла буржуазна конституційна монархія з розділенням влади і зверхністю парламенту.

Парламент був єдиним законодавчим органом. Його прерогативами стали розгляд бюджету, встановлення військового контингенту і т.д. Складався парламент з двох палат. Верхня — палата лордів мала чисто аристократичний характер, бо діяло тут спадкове перство. Засідали тут герцоги, барони та інші аристократи, призначені монархом. У нижній палаті, яка обиралась, — палаті общин, більшість належала джентрі, бо виборцями в графствах були фрігольдери, які отримували сорок шилінгів прибутку на рік. Пасивне виборче право за Актом 1710 року належало особам, які мали від земельної власності прибуток у розмірі 600 фунтів стерлінгів на рік у графствах і 300 фунтів стерлінгів у містах.

Наприкінці XIX століття відбуваються серйозні зміни в співвідношенні законодавчої і виконавчої влади, парламенту і уряду. Парламент часто перетворюється на установу, яка реєструє волю уряду. Тепер не законодавчий орган контролює виконавчу владу, а навпаки — кабінет отримує функції контролю. Кабінет, таким чином, стає головною ланкою державного механізму Великобританії. Тепер більшість біллей народжувалася на засіданнях уряду. Законодавча ініціатива у фінансових справах цілком переходить до уряду.

Кабінет нарівні з парламентом отримує можливість видавати правові акти. Така нормотворча діяльність кабінету отримала назву «делегованого законодавства». У Великобританії воно набуло дуже великого поширення. Відсутність у країні писаної конституції усувала навіть формальні перешкоди розширенню законодавчих функцій уряду.

У місцевому управлінні також відбувалися зміни. Відразу після першої виборчої реформи 1835 року в інтересах промислової буржуазії було проведено реформу міського самоврядування. Відповідно до неї управління містом передавалося виборним міським радам. У виборах цих органів брали участь усі платники податків — власники будинків і наймачі квартир, як чоловіки, так і жінки. Міська рада обирала на один рік мера міста і олдерменів.

У 1888 році була введена система самоврядування в графствах. Англія і Уельс були розбиті на 122 територіальні округи, що отримали найменування «адміністративних графств», або «графств-бургів», якими ставали великі міста. На чолі таких округів стояли представницькі органи — ради, яким було передано колишні адміністративні повноваження мирових судців.

Збройні сили теж зазнали змін. В умовах широкої колоніальної експансії англійська буржуазія мала потребу не тільки в кваліфікованому чиновництві, але і в боєздатних армії і флоті. Постійна модернізація збройних сил, зростання воєнного бюджету були характерною рисою політики правлячих кіл Великобританії.

У 1883 році був створений Особливий відділ Лондонської поліції. Його завданням стала боротьба з національно-визвольними рухами, а також з опозиційними політичними силами в самій Англії. Поліція Лондона і заснована 1874 року Ірландська королівська поліція були ударними підрозділами поліцейських формувань. Так, на кінець XIX століття в Лондонській поліції служила одна третина усіх поліцейських країни.

Складна судова система Англії в 1873-1876 роках також зазнала реформування.

Верховною судовою інстанцією Великобританії залишалася палата лордів. У 1876 році Актом про апеляційну юрисдикцію був заснований інститут апеляційних лордів. Два апеляційних лорди повинні були засідати в палаті лордів, коли вона виконувала роль судового органу. Призначалися вони довічно.

Крім перевірки скарг на рішення Апеляційного суду в цивільних справах і Апеляційного суду в кримінальних справах палата лордів виступала і як суд першої інстанції для звинувачених у кримінальних злочинах перів.

Актами, прийнятими в 1873-1875 роках, була піддана реорганізації судова система Англії. Так, три головних суди «загального права», а також Суд канцлера, Суд по заповітах, Суд по розлученнях, Суд адміралтейства, Суд казначейської палати і Апеляційний суд канцлера були скасовані. В 1875 році створився новий Верховний суд Великобританії, який складався з двох частин: Високого суду і Апеляційного суду в цивільних справах. У свою чергу Високий суд мав такі відділення: 1) суд королівської лави; 2) суд канцлера; 3) суд загальних тяжб; 4) суд палати шахової дошки; 5) суд у справах адміралтейства, заповітах, розлученнях. У 1881 році пройшла чергова реорганізація. У Високому суді було залишено лише три відділення: суд королівської лави, суд канцлера і суд у справах адміралтейства.

Акт про парламент 1911 р. встановлював, що коли фінансовий білль, який прийняла палата общин і якого надіслано принаймні за місяць до закінчення сесії до верхньої палати, не буде прийнятий нею без поправок протягом місяця, то він стає законом після затвердження його короною, навіть якщо палата перів не дасть на це згоди. На спікера палати общин покладався обов’язок посвідчувати, що зазначений законопроект є фінансовим.

Дуже сильною була стара феодальна форма в сімейному і спадковому праві буржуазної Англії. Громадянський шлюб, наприклад, було введено тільки у 1836 році. Але і після того дозволявся церковний шлюб. В обох випадках чоловік мав верховенство в сім’ї, управляв і розпоряджався сімейним майном (заміжня жінка дістала право розпорядження своїм майном лише в 1882 р.). У 1857 році в Англії нарешті було узаконено розірвання шлюбу шляхом розлучення.

У спадковому праві з часів революції установився на відміну від Франції принцип абсолютної свободи заповіту. Це правило поширювалося на всі види спадкового майна. При спадкоємстві за законом земельна власність переходила за принципом майорату до найближчого родича (звичайно старшого сина). Все інше майно переходило в спадок так само, як і за континентальним правом.

Кримінальне право. В основі кримінального права буржуазної Англії лежало загальне право і статутне. Спроби кодифікації виявилися безрезультатними. В період революції змінювався лише зміст окремих видів злочинів. Так, у 1648 році державною зрадою став визнаватися будь-який замах на «форму правління у вигляді республіки» або на палату общин як на верховну владу народу, за часів протекторату Кромвеля — діяння, спрямоване проти особи і прав лорда-протектора.

Земельна аристократія і велика торгова буржуазія, які панували до виборчої реформи 1832 року, цілком задовольнялися кримінально-правовими нормами, які брали свій початок ще у феодалізмі. Зберігалася тричленна структура кваліфікації злочинів, що склалася ще в епоху середньовіччя: тризн (зрада), фелонія (тяжкий кримінальний злочин), місдімінор (інші, головним чином, дрібні злочини). Ця традиційна схема лише поповнилася в XVIII столітті новими видами злочинів. Особливо зросла кількість вчинків, які кваліфікувалися як фелонія і каралися стратою. На кінець революції (1660 р.) в Англії було близько п’ятдесяти видів злочинів, що каралися смертною карою, а до початку XIX століття до них додалося ще близько ста п’ятдесяти.

Чинність норм феодального права зумовлювала особливу жорстокість покарання навіть за незначні злочини. Англійське кримінальне право було найсуворішим в Європі. В XVIII столітті смертна кара установлюється за навмисне поранення худоби, за порубку садових дерев, за підпал посівів. До смертної кари присуджувалися за посилання листа з фіктивним підписом з метою вимагання грошей, за дрібну крадіжку грошей (більше одного шилінга) тощо. В цей час в Англії не тільки зберігалися жорстокі, чисто середньовічні міри покарання, але вводилися нові засоби залякування. Широко застосовувалися і такі покарання, як виставляння біля ганебного стовпа, шмагання батогом, конфіскація майна, штрафи і т.д.

Тільки з 1816 року починається скасування варварських видів покарання. У 1823-1827 роках уряд провів серію актів, які скорочували застосування смертної кари. З 1826 по 1861 рік в Англії кількість злочинів, що каралися стратою, зменшилася з двохсот до чотирьох. За актом 1848 року навіть у разі «ведення війни проти короля в його королівстві» призначалася не кара на смерть, а довічне ув’язнення. У 1870 році була скасована конфіскація майна злочинця, засудженого за фелонію. Через це різниця в покараннях за фелонію і місдімінор фактично зникла.

Відсутність кодифікації, чинність багатьох феодальних законів надавали нормам англійського кримінального права консервативного характеру. Однак прецедентна система загального права була допустимою і легко пристосовувалася до нових буржуазних умов. Невизначеність правових норм, свобода тлумачення стала зручним знаряддям у руках суддів для захисту буржуазних інтересів.

Наявність великої кількості статутів, які були видані в різний час і часто суперечили один одному, викликала серйозні труднощі при їх застосуванні. У зв’язку з цим парламент пішов шляхом видання «консолідованих» актів відносно окремих видів злочинів (про крадіжки, підробку документів, злочини проти особи тощо).

Таким був розвиток буржуазного права в Англії, де тривалий процес пристосування судових прецедентів, наповнення буржуазним змістом феодальної правової форми стали основним напрямом утворення буржуазної правової системи.