Механізми публічного адміністрування – це спеціальні засоби, що забезпечують здійснення регулюючого впливу публічних адміністрацій на соціально-економічні територіальні системи різних рівнів (села, селища, райони у містах, міста, райони, області, Автономна республіка Крим, уся країна) з метою забезпечення гідних умов життєдіяльності людей, що проживають у державі, та громадян України, що тимчасово проживають за її межами.

За особливостями побудови механізми публічного адміністрування поділяються на цільові (спрямовані на досягнення певної мети) механізми публічного адміністрування, механізми функціонування системи публічного адміністрування на різних етапах суспільного розвитку країни та механізми здійснення процесу публічного адміністрування різними владними органами та окремими посадовими особами.

Механізм      функціонування       системи       публічного    адміністрування представляє структуру системи публічного адміністрування, яка відповідає діючому законодавству, наявні зв’язки між її підсистемами та усіма органами, що входять до їх складу, а також особливості функціонування системи публічного адміністрування та взаємодію між її елементами. На сьогодні система публічного адміністрування в Україні складається з органів державної влади (Президент, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, їх територіальні представництва, місцеві державні адміністрації, органи юстиції України) та органів місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, районні в містах (у разі їх створення), сільські та селищні ради), що знаходяться у безперервній взаємодії, виконуючі покладені на них функції. Складності чинному механізму функціонування системи публічного адміністрування додає змінюваність усіх елементів системи, зв´язків між ними та середовища, в якому він діє.

Технологія публічного адміністрування являє собою детальний опис дій, що мають бути послідовно, у належний спосіб та із застосуванням конкретних засобів та прийомів здійснені суб´єктом публічного адміністрування (організацією чи конкретною посадовою особою) для досягнення певної мети. Чітко прописані у технології процедури здійснення публічного адміністрування регламентують напрямок та послідовність дій працівників, виключають використання неефективних прийомів, надають керівникам впевненості щодо раціональності дій підлеглих та отримання бажаного результату.

Технологія публічного адміністрування повинна базуватися на таких принципах як мінімізація або повне усунення неузгодженості між діями різних органів публічного адміністрування; єдність технологічного процесу в установі (виключення перешкод при виконанні різних робіт); отримання найкращого результату при найменшій складності робіт; оптимальне витрачання матеріальних, людських та фінансових ресурсів; рівномірність навантаження на структурні підрозділи та окремих працівників.

Основні напрями розроблення окремих технологій публічного адміністрування стосуються, насамперед, таких процесів:

• виконання управлінських функцій (головних, основних, допоміжних);
•  вироблення та реалізація управлінських рішень;
•  взаємодія підрозділів у структурі;
•  вплив суб’єкта на об’єкт публічного адміністрування;
•  організація зворотного зв’язку;
•  керування персоналом;
•  робота з інформацією;
•  ділове спілкування;
•  реалізація методів та цільових механізмів публічного адміністрування.

Стиль керівництва – спосіб прийняття рішень та передачі завдань підлеглим. Виражаючи аксіологічні параметри людської діяльності, стиль втілює у своїй впорядкованій формі ціннісне переломлення структури людської діяльності. Відмітною рисою поняття стилю є те, що само по собі воно не має значення, а набуває реальне смислове наповнення тільки по відношенню до певного виду людської діяльності й творчості (живопис, музика, архітектура, управління). Поняття стилю є вторинним відносно діяльності.

На формування стилю впливають наступні чинники:

• законодавчо закріплені норми поведінки службовців;
• індивідуальні характеристики особистості (темперамент, уроджені здатності);
• виховання (особиста культура, мораль, відповідальність);
• компетентність (фахові правові та науково-теоретичні знання);
• комунікативність (лідерство, спілкування);
• досвідченість (життєвий та практичний досвід управлінця за певним напрямком);
• управлінській стиль більш високого рівня керівництва;
• ціннісна орієнтація (налаштованість на інновації, неординарні ідеї).

Характеристики стилю публічного адміністрування:

• стиль відображає усталені способи діяльності керівника і тісно пов’язаний
• психологічними особливостями мислення, прийняття рішень, спілкування тощо;
• стиль не є вроджена та незмінна якість, яка формується в процесі діяльності;
• описання та класифікація стилів повинні відображати змістовні характеристики самої управлінської діяльності.

Стиль публічного адміністрування складається з наступних елементів:

•  цільових, функціональних та організаційних характеристик органів державної влади та місцевого самоврядування, які визначають їх місце та правовий статус в ієрархії управляючої системи суб’єктів державного управління;
•  юридично закріплених та практично застосованих форм, методів та процедур управлінської діяльності та їх посадових осіб;
•  культурних, професійних та особистісних якостей посадових осіб. Найбільш поширена типологія стилів передбачає їх поділ на: авторитарний; демократичний; ліберальний.

Авторитарний стиль орієнтується на завдання, характеризується жорстокою постановою мети та небажанням поступитися своєю сформованою думкою. Риси цього стилю — нетерпимість, що доходить до грубощів, суворість, прямолінійність. В крайньому виразі вказаний стиль приводить до негативних наслідків, до прихованої або відкритої агресивної протидії підлеглих, які відчувають себе нікчемними, ображеними.

Авторитарний стиль має такі форми:

•  патріархальний – відносини ―батьки-діти;
•  харизматичний – унікальні якості лідера;
•  автократичний – жорстока підлеглість керівникові;
•  бюрократичний – ієрархічна структура, деперсоніфікація.

Ліберальний стиль при вмілому застосуванні, коли керівник не втрачає важелів впливу, отримує великі позитивні результати за рахунок свободи при прийнятті рішень керованими об’єктами. Такий стиль орієнтується на результат, забезпечений високим рівнем праці та трудової моралі. Разом з тим, ліберальний стиль невтручання може привести до анархії та безладдя, неможливості управляти.

Демократичний (кооперативний, колегіальний) стиль керівництва знаходиться між цими двома протилежними стилями. Він передбачає участь всіх членів організації у вирішенні управлінських проблем. Керівництво, яке застосовує демократичний стиль орієнтується на людей, здійснює свою діяльність за результатами співробітництва працівників та керівників. Такий стиль збільшує мотивацію персоналу, його налаштованість на досягнення загальної мети.

Основні риси оптимального стилю керівництва в системі публічного адміністрування.

Його переважніхарактеристики можна окреслити трьома блоками:

– професійно-кваліфікаційний;

– організаторсько-діловий;

– духовно-моральний.