Громадянське суспільство – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин, сфера непримусової людської солідарності.

Поняття громадянського суспільства застосовується для пізнання усієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними, перебувають поза сферою державного директивного регулювання. У такому суспільстві самовияв вільних індивідів і добровільно сформованих організацій громадян захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади. Це справа розвитку вільного ринку, безперешкодного поширення духовних, моральних, національних цінностей тощо.

Виокремлення поняття «громадянське суспільство» було започатковано в епоху Платона та Аристотеля і призвело в подальшому до появи цілісного вчення про суспільство, державу та людину. Вчені та мислителі епохи Відродження та Нового часу приділили значну увагу дослідженню проблем громадянськості та взаємовідносин людини з владою. Так, Т. Гоббс відзначав що, первісне положення людини за межами громадянського суспільства, яке можна назвати природнім станом, не може бути нічим іншим, як війною всіх проти всіх.

Г.-В. Ф. Гегель звернув увагу на той факт, що природним станом є стан некультурності, насилля та несправедливості. Саме тому, обов’язковим є вступ людей у громадянське суспільство, оскільки лише у ньому правове відношення володіє дійсністю. Автор визначав громадянське суспільство, як антагоністичне, яке роздирають протилежні інтереси, «війна всіх проти всіх».

Історично громадянське суспільство прийшло на зміну традиційному, станово-кастовому, в якому держава практично співпадала з майновими класами і була відособлена від основної маси населення. Його основою є вільний індивід, незалежний від влади і форм колективного життя. Найістотніша передумова його свободи — інститут приватної власності, що формує розвинуту цивільну самосвідомість.

Відособлення громадянського суспільства від держави відбувалося в процесі ліквідації станової нерівності і роздержавлення суспільних відносин. Початок даному процесу поклав формування представницької держави, виступаючої від імені всього населення. Відособлення суспільства від всепроникаючої влади держави завершилося в ході революцій ХVII-ХVIII століть і подальших реформ.

Сам же перехід відображав формування нових соціально-економічних, політичних і культурних реальностей:

• всеосяжним розвитком товарно-грошових відносин; промисловою революцією; появою прошарку самостійних товаровиробників;
• кризою легітимності абсолютистських режимів; секулярізацією (звільненням від церковного впливу) індивідуальної і
• масової свідомості; виникненням політичних партій, які стали важливим каналом трансляції
• різнорідних інтересів різних груп.

Головними передумовами виникнення громадянського суспільства є:

• законодавче закріплення юридичної рівності людей на основі надідення їх правами і свободами;
• юридична свобода людини, обумовлена матеріальним благополуччям, свободою підприємництва, наявністю приватної власності, яка є економічною основою цивільного суспільства;
• створення механізмів саморегуляції і саморозвитку, формування сфери невладних відносин вільних індивідів, що володіють здатністю і реальною можливістю здійснювати свої природні права.

Ознаки громадянського суспільства:

• розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції;
•  демократія і плюралізм в політичній сфері;
•  ринкова економіка, основу якої складають недержавні підприємства;
• середній клас як соціальна основа громадянського суспільства;
•  правова держава, пріоритет прав і свобод індивіда перед інтересами держави;
• ідеологічний і політичний плюралізм;
•  свобода слова і засобів масової інформації.

Характеризуючи взаємовідносини між громадянським суспільством і державою, слід підкреслити, що суспільство повинне мати пріоритет над державою, а не навпаки, бо остання існує як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи.

Згідно з сучасним поняттям, поряд з державою повинно існувати громадянське суспільство, але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв’язку. Головне для держави – створення передумов для формування плюралізму державних і приватних суб’єктів, тобто потрібна держава, яка б більше гарантувала соціальні права і менше займалася оперативним управлінням.

Принципи функціонування громадянського суспільства.

• економічний і політичний плюралізм;
• особиста свобода;
• публічність і загальна поінформованість;
• справедливість і суворе дотримання законів;
• верховенство права в усіх сферах суспільного життя; відповідальність перед законом як державних органів, так і громадських організацій та громадян;
• підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності, невтручання держави у справи громадянського суспільства;
• охорона державою невід’ємних прав людини і свобод, що з них випливають;
• рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;
•  взаємна відповідальність держави і особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави;
•  поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, їх взаємна урівноваженість і відкритість;
•  незалежність судів і суддів, наявність ефективної системи захисту;
•  наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів та інших нормативно-юридичних актів.

 Специфіка громадянського суспільства.

 Наявність нового типу взаємодії – громадянське суспільство має ту особливість, що його суб’єктами постають вільні і рівні індивіди, що вірять у свою здатність розв’язувати малі й великі питання, добровільно входячи й виходячи з асоціацій, належачи до декількох із них одночасно.

 Наявність нового типу культури – громадянське суспільство асоціюється з цінностями довіри, поміркованості й толерантності. Його члени з довірою ставляться до своїх колег по діяльності, до інших людей та до суспільних інститутів, визнають право інших громадян на власну думку, її висловлення та захист.

Наявність соціального капіталу – у межах структур громадянського суспільства (асоціацій, громад) формується громадська доброчесність і громадянська позиція, що знаходить вираз у данному понятті. Його компонентами є: мережа горизонтальних зв’язків між рівними й вільними індивідами;норми взаємності та довіра;навички колективних дій; відчуття причетності до суспільних справ, обов’язку та відповідальності перед іншими людьми, тобто громадянськість у її неполітичних проявах (civicness).

Саме соціальний капітал є ознакою зрілості й ефективності громадянського суспільства, а також тим його основним продуктом, що забезпечує вплив громадянського суспільства на інші сфери суспільного життя, у тому числі на політику.

Інститути        громадянського        суспільства:         громадські  організації, професійні і творчі спілки, організації роботодавців, благодійні організації, релігійні організації, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи.

Шляхи побудови громадянського суспільства в Україні:

• підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;
• формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності;
• постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв’язку від суспільства до держави;
• виховання нормального природного патріотизму — національного і державного — на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;
• зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв’язків із зарубіжним світом;
• піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності.