Останнім часом все більше уваги та занепокоєння з боку суспільства, зокре­ма правоохоронних органів в ньому та професійної галузі соціальної допомоги, викликає явище насильства в сім’ї. Відпо­відна проблема стає однією з домінуючих форм соціальної агресії в повсякденному житті сучасного соціуму. Проблема на­сильства в сім’ї вважається однією з найрозповсюдженіших сьогодні в усьому світі. На четвертій Всесвітній конференції ООН зі стану жінок у Пекіні ця проблема визнана «епідемією» в більшості сучасних країн. Зокрема, в українському суспільстві, за даними звітів правоохоронних органів та установ державного соціального захисту близько 30-40% злочинів, пов’язаних з насильством відбуваються саме в сім’ї.

Жертви сімейно-побутових конфліктів скла­дають одну з найбільш чисельних груп серед загиблих або постраждалих від будь- яких злочинів. Відповідна ситуація спонукає до глибшого наукового, зокрема історич­ного й соціологічного аналізу витоків проб­леми насильства в сім’ї, дослідження при­чин стану та динаміки відповідного явища в сучасному українському суспільстві.

Сім’я в житті як окремої людини, так й суспільства загалом відіграє важливу роль. Не випадково ще в часи становлення соціології французький вчений О.Конт визначив сім’ю як вихідну комірку суспіль­ства, від якої залежить стабільність соціу­му, розвиток, майбутні суспільні досягне­ння. В житті окремої людини сім’я є перви­нною соціальною групою, яка визначає ха­рактер соціалізації особистості, надає со­ціального розуміння світу, допомагає в опануванні цінностей, ціннісних орієнтацій, норм та правил поведінки в суспільстві.

В історичко-соціологічному сенсі сім’я є одним з найдавніших соціальних інс­титутів. Виникає сім’я в надрах первісного суспільства значно раніше класів, націй та держав. Цінність її полягає в тому, що сім’я обумовлена «виробництвом та відтворе­нням» безпосередньо самого життя: репро­дукцією та вихованням дітей, формува­нням їх особистості як соціальної складової та індивідуальної свідомості.

Згідно з думкою фахівців сімейного права, сім’я спирається на інститут шлюбу, що є союзом, укладеним між чоловіком і жінкою з дотриманням вимог закону в державі. Даний союз базується на засадах взаємопорозуміння й вільно вираженої волі подружжя. Він переслідує благородні цілі створення сім’ї, народження дітей, їх вихо­вання на передових принципах. Тож, сім’я є важливою складовою будь-якого суспі­льства, природною й соціальною його клі­тинкою. В цьому й полягає причина суспіль­ного й державного піклування про створе­ння в країні міцних сімей, як на трьох китах — на підвалинах рівноправ’я, взаєморозу­міння та довіри.

Кожна сім’я має свої соціальні обов’язки перед суспільством, державою, і в першу чергу, перед тими з ким людина живе в сім’ї разом. В усі часи ці обов’язки, соціальні функції сім’ї були різними, змі­нюючись і набуваючи відмінної якості в різні історичні та соціокультурні періоди.

Сьогод-ні відомий польський соціо­лог Я. Щепанський зазначає, що особливе значення сучасної сім’ї випливає з двох її основних функцій, які вона виконує в межах суспільства. Перша — полягає в тому, що сім’я є єдиною соціальною групою, що збільшується не за рахунок прийому нових членів ззовні, а завдяки народження дітей в сім’ї. Отже, це група, яка підтримує біоло­гічну безперервність суспільства. Інша її основна функція полягає в передачі куль­турної спадщини суспільства від покоління до покоління. Поряд з основними соціаль­ними функціями сім’ї існує безліч допоміж­них, тісно взаємопов’язаних одна з одною та життям суспільства в цілому.

Занурюючись в історичні глибини, ще в ХІХ столітті Огюст Конт серед основних елементів суспільства виокре­млював сім’ю, державу та релігію. Найголо­внішим же елементом структури суспіль­ства він вважав саме сім’ю. На думку цього науковця, сім’я поставала «природнім ста­ном соціальності людини», сімейні стосунки розглядались як природна основа всіх від­носин в суспільстві. Сім’я ж, в свою чергу, а не людина утворювала цілісність, що складає соціальні підвалини суспільства [3].

Продовжуючи цю думку англій­ський вчений Г.Спенсер розвинув ідеї щодо еволюції сім’ї як складової соціального організму, прослідковуючи становлення сім’ї як важливого соціального інституту в суспільстві. В своїх роботах Г. Спенсер подібно до О. Конта дослідив етапи життє­діяльності сім’ї від її формування, функціо­нування та розвитку до змін, що супрово­джуються трансформацією соціокультурної гендерної та інших її складових. Окрему увагу він приділив питанню еволюції структури сім’ї від невпорядкованих стосун­ків до сучасних форм моногамії. Але акцент в дослідженнях Г.Спенсера зберігається на сім’ях як соціальній складовій життя суспі­льства [5].

Наслідуючи соціокультурні тради­ції, питань соціальної солідарності, згурто­ваності сім’ї як соціальної спільноти на основі соціокультурних, релігійних ціннос­тей торкається в своїх роботах інший дос­лідник — Е.Дюркгейм, окремо приділяючи увагу первісній спільноті (роду), заснованій на «схожостях», та сучасній спільноті в індустріальному суспільстві, заснованій на «відмінностях». Питання еволюції сім’ї як соціальної спільноти цікавить також Ф.Тьоніса, автора термінів «гезельшафт» та «гемайншафт», що означають спільноту (просте сільське суспільство, родова спіль­нота) та сучасний соціум (індустріальне суспільство). В економічному, політичному та соціокультурному аспектах дослідже­нням розвитку сім’ї як соціальної складової суспільного життя займаються польські вчені Ленскі. А морально-етичний та цінніс­ний аспект сімейних відносин опосередко­вано вивчається в роботах німецького дослідника М.Вебера.

Згадані роботи складають важли­вий теоретично-методологічний пласт у вивченні сім’ї. Визначною сходинкою таких досліджень в цей період вважаються наукові доробки ХVШ-ХІХ століття німець­ких дослідників Л.Моргана і Ф.Енгельса. В своїх філософських працях та соціо- культурних дослідженнях вони намагались прослідкувати еволюцію сім’ї, пов’язуючи гармонійність стосунків або ситуацію сімейних конфліктів з її внутрішньою будовою, зокрема гендерним функціональ­ним призначенням її членів та соціально- економічною й політичною ситуацією в суспільстві [5], [8].

Так, Ф.Енгельс в своїй роботі зазначає, що первісною формою шлюбу та сім’ї були полігамія і матріархат, що обу­мовлено певним способом виробництва в первісному суспільстві. В умовах збираль­ництва роль жінки в первісному племені як основного постачальника їжі була визна­чальною. З іншого боку, в умовах полігамії діти, які народжувалися в розширеному племені, добре знали власних матерів, часто не здогадуючись хто є батьком, що додавало впливовості та соціальної значу­щості жінці. Жінка втрачає відповідну соціа­льну позицію в сім’ї з поширенням полюва­ння та землеробства як важких видів трудо­вою діяльності, що потребує для реалізації чоловічої сили.

Дана ситуація залежності благопо­луччя племені від чоловіка сприяє змінам в структурі сім’ї. Моногамія поступово витіс­няє полігамію, матріархат заміняється пат­ріархатом (з домінуванням в сім’ї чоловіка). Звідси, за Енгельсом, походить соціальна та гендерна нерівність в сім’ї, яка складає підґрунтя для можливого насилля — демон­страції влади одним членом сім’ї іншим її членами. За Енгельсом, саме поняття «сім’я» ^атШа) перегукується з термінами «раб», «рабство», «рабовласництво», «при­гноблення». Апогеєм прояву соціальної нерівності в сім’ї, порушенням гармонійних стосунків вважається доба капіталізму. Енгельс наголошує на всесвітній поразці жінки, ототожнюючи жінку з пролетаріатом, а чоловіка — з буржуазією. Лише зміни в характері суспільних відносин та способів суспільного виробництва, власності здатні, на думку Енгельса, виправити ситуацію конфліктності, нерівності та проблеми насилля в сім’ї [8].

Таким чином, відповідно до окрес­леного історичного підходу витоками на­сильства в сім’ї є соціально-економічна ситуація в суспільстві, а можливими причи­нами — соціальна та гендерна нерівність, обумовлена певним структурно-статусним поділом та гендерно-функціональним при­значенням членів сім’ї.

Проблема гендеру, тендерної нерівності визначається більшістю сучас­них вчених як причина дисгармонії в сімей­них відносинах, урізноманітнення конфлікт- тів в сім’ї, порушенні функцій сім’ї і навіть руйнування цього соціального об’єднання. В той же час під гендером, гендерною проб­лематикою сучасні соціологи розуміють соціальну особливість статі людини на від­міну від біологічної статі ^ех), соціально- рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини — чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності. Іншими словами, бути чоловіком чи жінкою — це не просто бути людиною з жіночою чи чоловічою ана­томією, лише цього недостатньо. Суспіль­ство накладає на людину певні соціо- культурні обов’язки відповідно до прийняв- тих в цьому суспільстві норм та правил поведінки вже з біологічною приналежністю до числа чоловіків чи жінок. Гендер — це складний соціокультурний конструкт, який відбиває відмінності в ролях, поведінці, ментальних й емоційних характеристиках між «чоловічим» і «жіночим»; це організо­вана модель соціальних відносин між жінка­ми і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім’ї, але й визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства, ситуацію соціаль­ної рівності або нерівності.

Запровадження гендерного підходу до аналізу соціокультурного життя суспіль­ства загалом, та сім’ї зокрема, дозволило виявити гендерну асиметрію, нерівність в суспільстві. На сьогодні в сучасній культурі можна виявити не дуже помітні, але все ж таки достатньо виражені ціннісні установки, згідно з якими все, що визначається як «чо­ловіче» розміщується в центрі і розгляд- дається як домінуюче, в той час як «жіно­че» розуміється як другорядне або менш вартісне.

Гендерний підхід виявляє, що «чоловіче» та «жіноче» на онтологічному та гносеологічному рівнях існують як елемен­ти культурно-символічних рядів: «чоловіче — раціональне — духовне — культурне», «жі­ноче — чуттєве — тілесне — приземлене — природне». Саме тому, зовсім не пов’язані зі статтю феномени, як природа, культура, «божественне» та «земне», приписуються окремій статі [].

Своєю книгою «Стать та темпера­мент», яка побачила світ у 1935 році, Маргарет Мід спростувала твердження, що чоловіки та жінки природою створені для певних ролей. Отримані дослідницею резу- льтати про життя трьох племен у Новій Гвінеї шокували, заперечивши теорію «при­родного призначення жінки». В кожному з трьох досліджуваних племен чоловіки та жінки мали зовсім різні соціальні ролі, іноді навіть прямо протилежні загальноприй­нятим стандартам в сучасному патерналіс- тичному світі, тобто йдеться про стандарти, які вважаються природними для кожної статі [4, с.20].

Так, якщо у племені Арапеші і чоловіки, і жінки головною метою в житті вважають виховання потомства, розділя­ючи порівну батьківські права та обов’язки, то в племені Тчамбулі — інший, незвичний для нашої культури розподіл ролей. Жінки цього племені керують суспільством, рибалять, торгують, в той час як чоловіки практично незадіяні у сфері виробництва. Вони захоплюються мистецтвом, влашту­ванням свят і прикрашанням власного тіла.

На основі цих даних, а також свідоцтв про життя племен та народів минулого, Маргарет Мід зробила наступний висновок: статеві відмінності використову­ються суспільством як основа для дифе­ренціації соціальних ролей, але сутність цих ролей не є біологічно обумовленими такими чинниками як більш значні розміри тіл чоловіків чи здатність жінок до діто­народження. Гендерні ролі в нашому суспільстві склалися швидше на засадах культурних та соціальних особливостей, а не в результаті «природного порядку речей» [4, с.20-21].

В соціології існує декілька теорії, що пояснюють диференціацію гендерних ролей й причини їх виникнення. Варто зазначити, що як в працях американських соціологів 50-60 років, так і у вітчизняних наукових роботах 60-80х років, роль жінки в сім’ї трактувалася, виходячи з функціо­нальної концепції сім’ї. Саме Толкотт Парсонс, американський соціолог середини 50х років звертає увагу на соціально- статеву різницю, розрізняючи інструмента­льну чоловічу соціальну роль, що базується на раціональності та змаганні, та жіночу експресивну роль, що проявляється у догляді, соціальному піклуванні та веденні домашнього господарства [4, с.27-28].

За Т.Парсонсом, жінки мають інстинкт до піклування в результаті їх репродуктивної функції і це власне й робить жінок більш придатними до експрес- сивної ролі в нуклеарній сім’ї. Причому ця роль зводиться до функції піклування та задоволення емоційних потреб членів сім’ї. Чоловіча ж інструментальна роль полягає у забезпеченні сім’ї засобами до існування. Вона здійснюється за межами сімейного простору. Сім’я з таким поділом соціальних ролей виступає соціалізатором дітей, які власне й переймають ці рольові зразки в залежності від статі. Таким чином, сім’я виконує суспільну функцію соціалізації й тим самим забезпечує стабільність соціаль­ного порядку. І хоча ця теорія багато в чому є вірною, але як довела М.Мід, саме такий розподіл гендерних ролей, який ввів Парсонс, не завжди є обов’язковим.

Рендал Колінз розробив соціально- політичний та економічний аспект вищезла- даної теорії, яка пояснює диференціацію гендерних ролей в сучасному соціумі у своєрідний спосіб. Він вважає, що сексу­альна нерівність викликана керуючою групою (чоловіками) і залежною групою (жінками). Виникнення цієї нерівності пов’я­зується дослідником з тим фактом, що чоловіки були більші та сильніші за жінок та здійснювали сексуальний тиск. У сучасному світі, на його думку, ступінь залежності жінки визначається такими чинниками як матеріальна залежність та цінність жінки як власності, що підлягає обміну. Вчений вва­жає, що здоров’я жінки, її освіта і можли­вість заробити збільшують її вартість при обміні і допомагають їй претендувати на вибір більш привабливого партнера [4, с.28].

Натомість, кожна з зазначених гендерних теорій, на думку іншого дослід­ника Н.Смелзера, має враховувати соціа­льну ситуацію в суспільстві. Н.Смелзер наголошує, що відносно згаданих теорій варто було б виділити типи суспільств та ситуацій, в яких могли б скластися відмі­нності гендерних ролей, а потім виділити чинники, що сформували б систему ціннос­тей, на основі яких й складалися б ролі [4, с.28-29].

Отже, внутрішня будова сім’ї, гендерний розподіл ролей та рівень культу­ри в сім’ї відіграють важливу роль в оптимі- зації життєдіяльності сім’ї. Гармонійність сімейних відносин, звісно, можна пов’язати з більшою кількістю чинників, зокрема еко­номічною ситуацією в суспільстві та сім’ї, соціальною стабільністю в держав, визна­ченістю та життєспроможністю наявних в соціумі моделей досягнення життєвого успі­ху, політичним балансом, поширенням різ­них видів соціальних девіацій, сприятливою або несприятливою соціокультурною ситуа­цією в соціумі, тобто культурою самого суспільства. Натомість з переліку економіч­них, політичних, релігійних, медичних та інших чинників, соціальні, гендерні та соціо- культурні чинники видаються визначаль­ними. Саме з аспектом внутрішньої культу­ри сім’ї, її структурою, гендерно-рольовим розподілом сучасні соціологи пов’язують, насамперед, проблему соціальної нерівно­сті в сім’ї та явище насильства.

Хоча для кращого розуміння поши­рення соціального явища насильства в сім’ї в сучасному соціумі необхідно більш глибо­ко дослідити причини, зважаючи на всі наявні (соціокультурні, економічні та полі­тичні) умови життєдіяльності сучасного українського суспільства, з одного боку, а також, враховуючи структурно-функціона­льні трансформації та гендерний аспект стосовно розвитку сучасної сім’ї в сучасному світі.

В Україні майже 75% жінок по­терпають від домашнього, сексуального, фізичного, психологічного насильства. За даними газети «Урядовий кур’єр”, щорічно понад 12 тис. жінок в Україні гинуть через сімейні конфлікти, щорічно реєструються понад 100 тис. заяв-звернень постражда- лих від сімейного насилля. Так, за даними дослідження, проведеного в Україні Київсь­ким міжнародним інститутом соціології у 1999 році на замовлення Світового банку, більше 30% жінок зазнавали у житті фізик- ного насильства, причому 61% з них — у сім’ї. За даними іншого дослідження, прове­деного у 1995 році, близько 70% жінок піддаються різним формам приниження і знущання в родині [2, с.5].

У країнах, де ведеться система­тичний статистичний облік випадків насиль­ства в сім’ї, кількість жінок, які страждають від побиття їх чоловіками або партнерами сягає від 40% до 85%. Там же вказується, що абсолютну переважну більшість потерпілих від сімейного насильства (за даними американських дослідників, близько 95%) становлять жінки і дівчата. Так, за 12 місяців 2005 року в Україні було скоєно 604 вбивства на сімейно-побутовому ґрунті, що складає 19% всіх розслідуваних вбивств, з них більша половина жертв — жінки. За цей час на сімейно-побутовому ґрунті спричи­нено 884 тяжких тілесних ушкодження, що складає 18,3% усіх таких розслідуваних злочинів (знову ж, майже дві третини злочинів скоєно проти жінок). Всі ці дані свідчать про високу актуальність проблеми подолання насильства над жінкою в сім’ї та про необхідність приділення цій проблемі особливої уваги [2, с.5].

Причини сімейного насилля мають багато загальнолюдських рис і багато в чому схожі у різних країнах і у різних народів. Укоріненість залишків патріарха­льних поглядів у суспільній свідомості є одним з факторів, що сприяють поширенню насильства в сім’ї. Патріархальний уклад життя можна було певною мірою виправ­дати існуючим на той час способом вироб­ництва, для якого потрібна була велика фізична сила (полювання, обробка землі, випасання худоби), а також необхідністю, спираючись на фізичну силу, захищати родину.

З тих часів спосіб життя докорінним чином змінився, але суспільна думка, культурна традиція мають велику інерцію і зберігаються десятиріччями й століттями після того, як зникли об’єктивні причини їх виникнення. В наш час ще розповсюджені погляди, успадковані від патріархального укладу, які у суспільній свідомості нерідко виправдовують насильство в сім’ї. Досить згадати відомі прислів’я «Б’є — значить любить», «Небита жінка — як коса некле­пана» або поширену думку про те, що жінки самі провокують насильство над ними, не виконуючи законних вимог чоловіка.

В усі часи однією з головних причин насилля також була й психологічна: у прагненні панувати та відчувати перевагу над своєю жертвою. Та ж ситуація є в сім’ї. Насильники-чоловіки, які чинять насиль­ство в сім’ї, часто схильні підкреслювати перевагу чоловічої статі, особливу відповідальність чоловіка за добробут в сім’ї, роль годувальника, лише завдяки якому сім’я існує. В розумінні такого чоло­віка це дає підставу вимагати від оточу­ючих особливої поваги, виконання всіх його примх та забаганок навіть в тому випадку, коли для цього підстав немає. Такий чоло­вік без коливань вдається до насильства як тільки йому здається, що поставлено під сумнів його виключне становище в сім’ї або репутація «крутого хлопця» [2, с.12-17].

Також поширеними серед причин насильства в сім’ї є сексуальні домагання та примус, психічні розлади та алкоголізм насильника. Всі зазначені девіації зумовлю- ні низьким рівнем культури такого агресора в сім’ї, а іноді й самої жертви.

Отже, дослідивши витоки пробле­ми насильства в сім’ї та причини цієї проб­леми, необхідно врахувати їх перелік та зміст. Зокрема домінуючими причинами насильства в сім’ї є чинники соціального та індивідуально-психологічного характеру. До чинників соціального характеру належать структура сім’ї в суспільстві із гендерно- рольовим розподілом в ній, та соціокуль- турний аспект життєдіяльності суспільства із рівнем культури членів сім’ї, що визначає характер поведінки кожного, гармонію взає­мин або рівень конфліктності, наявність різних соціальних типів в сім’ї, зокрема потенційного агресора в ній та жертви. До чинників психологічного характеру нале­жать прагнення до домінування в сім’ї: панувати за будь-яких обставин, відчувати перевагу над іншими. Часто така поведінка має садо-мазохістські нахили, пов’язана із психологічними відхиленнями або соціа­льно-психологічними девіаціями (наркома­нією, алкоголізмом).

Перелік даних чинників доцільно розглядати в сучасній сім’ї як джерело про­яву соціального насильства у різних формах. Враховуючи зміст даних чинників при розробці заходів попередження та подолання цієї проблеми за допомогою професійної галузі соціальної допомоги в Україні, беручи до уваги потенціал як державних соціальних структур, так й недержавного неприбуткового сектору, представленого громадськими ініціативами та соціальним організаціями, подолання проблеми насильства в сім’ї в нашому суспільстві має бути значно ефективнішим.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антология гендерной теории/ И.Каранчева (пер); Е.И.Гапова, А.Р.Усманова (сост., коммент); Европейский гуманитарный университет, Центр гендерных исследований. — Минск: Пропилеи, 2000. — 383с.
2. Власов П.О., Насильство в сім’ї та соціальна робота з сім’ями, в яких чиниться насильство: Інформаційно-практичний посібник. — Дніпропетровськ: Дніпропетровська міська громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр», 2006. — 138с.
3. Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии: учебное пособие для вузов. — М.: МГУ им.М.В.Ломоносова, 2001. — 211с.
4. Друзь Е.В. Социальное положение женщин в обществе. — Х.: Консум, 2001. — 424с.
5. Зборовский Г.Е. История социологии: учебник, М.: Гардарики, 2004. — 608с.
6. Лавриненко Н.В. Женщина: самореализация в семье и обществе (генд.аспект)/НАН Украины, Институт социологии. — К.: ВИПОЛ, 1999. — 172с.
7. Про становище сімей в Україні: Держ.доп.за підсумками 2000р./С.А.Вегера, О.І.Голубєва, Н.Я.Жилка та ін.; Держ.комітет України у справах сім’ї та молоді, Український інститут соц.досліджень. — К.: Видавничий дім «Шкільний світ», 2002. — 191с.
8. Ф.Энгельс. Происхождение семьи, частной собственности и государства. М.: Политиздат, 1986. — 251с.