Вступ

Суть національної безпеки полягає, на наш погляд, у створенні сприятливих умов для реалізації національних інтересів, процвітання, могутності, всебічного розвитку України для максимального задоволення потреб та інтересів представників української нації відповідно до загальновизнаних норм співіснування, котрі необхідні для їх самозбереження, самовідтворення і самовдосконалення. Суттєвим у даному питанні, на нашу думку, є дослідження цінності національної безпеки, яке допомагає сформувати правильне ставлення як до розуміння, так і до забезпечення національної безпеки, яке має корелювати одне з одним. Національна безпека розглядається нами крізь призму реалізації національних інтересів і досягнення національної мети, аж до застосування сили у випадках, чітко визначених національним законодавством і міжнародним правом.

Отже, у такому розумінні національна безпека виступає як свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки, за якого через дію державних і недержавних інституцій, а також окремих громадян створюються сприятливі умови для реалізації наступних національних інтересів: існування і стійкий розвиток українського народу і української цивілізації; суверенітет, територіальна цілісність держави, національна самобутність, стійкий розвиток, включаючи духовну, матеріальну і фізичні складові; збереження духовного і матеріального потенціалу, особиста безпека, конституційні права та свободи людини і громадянина, науково обґрунтований та гарантований державою мінімум матеріальних і духовних умов існування; подолання конфронтаційності в суспільстві, досягнення і підтримання злагоди з найважливіших питань розвитку країни; розв’язання кризових ситуацій у відповідних сферах; підвищення творчої активності населення; державний суверенітет, політична незалежність, територіальна цілісність, недоторканність державних кордонів; конституційний лад, розвиток життєво важливих потреб, цінностей та інтересів народу, законні права й інтереси громадянина; розвиток ефективної системи міжнародних зв’язків на основі партнерства і співробітництва; створення системи забезпечення національної безпеки для ефективної реалізації національних інтересів, участь у системах безпеки різного рівня .

1. Національна безпека і національні інтереси України в глобалізованому світі

Національні інтереси виступають як реалізація природного права народу на гідне існування, як важлива детермінанта національного відродження України. Вона набуває особливої гостроти в моменти, коли виникають нагальні потреби задовольнити спраглі національні сподівання і потреби та максимально використати багаті національні ресурси. Національні інтереси завжди виступали і зараз виступають у ролі дійової, рушійної сили історії, так як вони полягають в реалізації права кожного народу на самостійне існування та включеність його у світову цивілізацію.

Національні інтереси, на наш погляд, відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення. Національні інтереси України та їх пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що склалася в країні та за її межами .

Становлення концепції національних інтересів України розпочалося з прийняття Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленого 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням.

“Зовнішньополітична діяльність України, — як наголошено в загальних засадах Конституції України, — спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Забезпечення національних інтересів та національної безпеки України передбачається шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Дане конституційне положення свідчить про послідовний миролюбний зовнішньополітичний курс України, який базується на основних принципах міжнародного права: мирного співіснування, суверенної рівності держав, незастосуванні сили або погрози силою в міжнародних відносинах, непорушності державних кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів, невтручання, поваги прав та свобод людини, права народів розпоряджатися своєю долею, співробітництва держав та добросовісного виконання зобов’язань по міжнародному праву.

Постановою Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. “Про основні напрями зовнішньої політики України” визначено три основні групи національних і національно-державних інтересів України у сфері міжнародних відносин. З метою їх забезпечення політика України постійно спрямована на виконання таких найголовніших завдань: 1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави. 2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України. 3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів. 4. Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку.5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом.6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

У Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України, схваленої Верховною Радою України 16 січня 1997 р., визначено такі пріоритетні національні інтереси України: створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини; досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності; гарантування прав української нації та національних меншин України; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів; створення самодостатньої соціальне орієнтовної ринкової економіки; забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу; зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу; розвиток української нації, історично свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що становлять український народ; налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.

Національним інститутом стратегічних досліджень були визначені такі пріоритетні національні та національно-державні інтереси України: 1. Забезпечення суверенітету та територіальної цілісності. 2. Подолання економічної кризи. 3. Досягнення національної злагоди, політичної та соціальної стабільності. 4. Збереження генофонду народу, зміцнення здоров’я громадян. 5. Створення демократичного суспільства. 6. Інтеграція України в європейську та світову спільноту. 7. Забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності. 8. Створення цілісної системи забезпечення національної безпеки.

З набранням чинності в липні 2003 р. Закону України “Про основи національної безпеки України” втратила чинність Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. У відповідності до ст. 6 Закону України визначено пріоритети національних інтересів: гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Термін “національний інтерес” з’явився ще у ХУІ столітті. У теорії міжнародних відносин це поняття вживається переважно у сфері зовнішньої політики і сприймається у розумінні “державний, народний, всенародний”. У науковий обіг ця категорія увійшла порівняно недавно, так як лише в 1935 р. була введена до Оксфордської енциклопедії соціальних наук. Дослідженням національних інтересів займається цілий ряд вчених з різних галузей знань, зокрема, М. Вавринчук, О. Власюк, В. Горбулін, Б. Парахонський, В. Кириченко, А. Качинський, А. Колодій, С. Кононенко, О. Литвиненко, Ю. Римаренко, С. Римаренко, Г. Ситник, В. Олуйко, М. Поручник, М. Мальський та ін.

У літературі національні інтереси поділяються традиційно на внутрішні та зовнішні. На наш погляд, варто говорити про національні інтереси — як внутрішні, і національно-державні інтереси — як зовнішні. Хоч, зауважимо такий поділ є до певної міри умовним, оскільки будь-який національний чи національно- державний інтерес має, як правило, внутрішні, і зовнішні аспекти.

У залежності від ступеня впливу на економічну, політичну, військову, науково- технічну та інші сфери функціонування держави національні інтереси можна класифікувати за ступенем важливості як життєво важливі, другорядні, критичні, і за ступенем стійкості — стратегічні, оперативні і тактичні інтереси. Формування життєво важливих інтересів відбувається протягом історичного становлення нації держави як суб’єкта міжнародного права. До них можна віднести такі інтереси, як: підтримка і збереження територіальної цілісності України, захист її кордонів, суверенітету та державності; створення і забезпечення системи національної безпеки; інтеграція України в систему регіональної та глобальної безпеки; проведення широкомасштабних програм щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та утворення ефективної системи ядерної безпеки України; інтеграція України в світове економічне і політичне співтовариство, створення умов для залучення закордонних інвестицій, збереження старих та пошуки нових шляхів доступу до стратегічно важливих для економіки ресурсів; розвиток та підтримка процесів соціально-культурного і духовного відродження основ національної державності українського народу, його самобутності.

Стратегічні інтереси мають довгостроковий характер відповідно до обраного курсу розвитку держави. Загрози їм означають загрози життєво важливим інтересам України. Визначення стратегічних національних інтересів та їх юридичне оформлення, як офіційно визнаних пріоритетів України, повинні бути результатом спільної праці всіх гілок влади. Формування їх є прерогативою Президента держави, однак Верховна Рада України оцінює стратегічні інтереси на відповідність життєво важливим інтересам України.

Оперативні (середньострокові) інтереси, що виникають при вирішенні окремих проблем для подальшої реалізації стратегічних інтересів, виступають засобами впровадження в життя стратегічних завдань держави.

Тактичні інтереси, що виступають засобами впровадження в життя оперативних інтересів, як правило, короткострокові і з вирішенням оперативних інтересів, зникають.

Для нації, як політичного суб’єкта, найголовнішим є збереження її ідентичності та культурно-мовної самобутності у властивій саме цій нації формі, тобто у формі реалізації національної ідеї. У силу цього пріоритетні політичні інтереси нації спрямовані на подальшу консолідацію спільноти, на створення чи збереження власної державності та налагодження відносин з іншими націями-державами.

Національний інтерес, на наш погляд, можна визначити, виходячи саме з суттєвих ознак нації як етносоціальної спільноти. Структура національного інтересу змінюється залежно від завдань нації, ступеня (етапів) її сконсолідованості (початковий етап формування, етап національно-визвольної боротьби, розквіт національної спільноти тощо).

Основним базовим національно-державним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України в умовах глобалізації та євроінтеграції є її виживання, підвищення життєспроможності та зміцнення як вільної, суверенної, незалежної держави сучасного світу за умов збереження національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності, перетворення з об’єкта геополітичних ігор великих потуг на повноцінний суб’єкт геополітики, тобто на самостійного гравця, який визначає свої цілі і дії на міжнародній арені .

Національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, які можуть мати самостійний характер (інтереси влади) і не збігаються з національними інтересами, наприклад, інтереси уряду чи інших елементів влади (законодавчої чи судової) бувають відмінними від національних інтересів.

Становлення концепції національних інтересів України сприятиме швидкому усвідомленню тожсамості державних структур і дасть можливість державі проводити активну внутрішню і зовнішню політику по входженню України в систему колективної безпеки. Це приведе до формування реальної державної політики, пропаганди базових національних інтересів та зовнішньополітичних пріоритетів та просування їх у внутрішній і зовнішній політиці. Усвідомлення національних інтересів елітою, політичними силами і громадянами сприятиме консолідації сучасної української нації, завершенню процесу формування української політичної нації та становленню системи національної безпеки України.

2. Оцінка загроз національній безпеці України

Експерти відзначають погіршення ситуації в світі, зростання нестабільності, конфліктного потенціалу та військової небезпеки. Посилення напруженості відбувається на тлі розгортання глобальної економічної кризи. На думку експертів, наслідки кризи проявляться не тільки в економіці і соціальній сфері, а й, значною мірою, відобразяться на міжнародних відносинах. Зокрема, загостриться боротьба за лідерство у світі, посилиться гонка озброєнь, знизиться роль структур та правових механізмів, що забезпечують міжнародну безпеку. Найбільш уразливими до економічної кризи та її наслідків виявляться країни, що розвиваються, у тому числі — України.

Внутрішні загрози національній безпеці. Незважаючи на погіршення міжнародної ситуації, багато експертів вважають, що в даний час для України та національної безпеки найбільш актуальними є ризики та загрози внутрішні, а саме:

• Нездатність еліти сформувати і реалізувати узгоджену стратегію розвитку країни. Незрілість політичної еліти, її роз’єднаність;
• Зрощення влади і бізнесу, високий рівень корупції. Г отовність еліт заради певного роду преференцій іти на поступки зовнішнім гравцям на шкоду національним інтересам;
• Слабкість і неефективність інститутів державної влади, нездатність керівництва країни забезпечити їх ефективну роботу на всіх рівнях;
• Внутрішня політична нестабільність;
• Некомпетентність влади;
• Істотні регіональні відмінності в політико-ідеологічних          і

зовнішньополітичних орієнтаціях населення, що створює передумови для розколу суспільства і дезінтеграційних процесів;

• Висока енергоємність економіки. Критична залежність української економіки від імпорту енергоресурсів;
• Криза української економіки (як наслідок світової економічної кризи), загроза втрати частини економічного суверенітету;
• Зниження рівня доходів населення і зростання соціального невдоволення як наслідок поглиблення економічної кризи;
• Загроза встановлення авторитарного режиму;
• Екологічні ризики.

Середні експертні оцінки свідчать, що серед внутрішніх загроз, найбільшу (саме — «високу») ступінь загрози для національної безпеки створюють відсутність консолідації українського суспільства та його еліти, а також низька ефективність державного управління.

Характеристика зовнішніх загроз. Серед зовнішніх викликів, що загрожують національній безпеці України, експерти назвали наступні:

• Світова економічна криза та її безпосередні втрати:

—         скорочення обсягів експорту — ключового джерела бюджетних надходжень,

—         загроза втрати ринків збуту для традиційного українського експорту (метал, продукція хімічної промисловості, аграрна продукція),

—         загроза втрати статусу країни — транзитера енергоресурсів,

—         загроза втрати частини економічного суверенітету внаслідок переходу стратегічних активів під контроль іноземного капіталу;

• Зростання політичної нестабільності в світі внаслідок поглиблення економічної кризи;
• Загроза перетворення України в інструмент (розмінну монету) суперництва США і Росії за вплив у регіоні.
• Невизначеність позиції провідних країн ЄС в частині визнання місця і ролі України в міжнародному співтоваристві.
• Загроза ізоляції України від світових і регіональних економічних інтеграційних процесів;
• Політика США, спрямована на втягування України в НАТО. Як наслідок — погіршення відносин між Україною і Росією;
• Загроза порушення балансу сил, що склався в Східній Європі після розпаду СРСР унаслідок:

—         розширення НАТО на схід,

—         зростання витрат на озброєння в країнах Європи,

—         розміщення США елементів системи протиракетної оборони в Чехії і Польщі;

• Загроза розвалу існуючої міжнародно-правової системи, в т.ч. гарантує територіальну цілісність і суверенітет України;
• Зростання напруженості у відносинах між НАТО і Росією;
• Прагнення США створити у Європі та Азії осередки нестабільності з метою компенсації глобальної кризи за рахунок євро-азіатських держав;
• Прагнення Росії посилити власний вплив на пострадянському просторі;
• Активізація заморожених конфліктів — тенденція до суверенізації окремих національних анклавів;
• Загроза війни між США та Іраном, ескалація напруженості в Афганістані і Пакистані;
• Радикалізація ісламських політичних рухів (в т.ч. — у Туреччині);
• Прагнення Туреччини посилити свій вплив у Чорноморському регіоні, в тому числі і в Криму через контакти з організаціями кримських татар;
• Нелегальна міграція;
• Міжнародна злочинність, зростання наркотрафіку через Україну;
• Міжнародний тероризм.

Серед конфліктних ситуацій, що належать до зовнішніх загроз, експерти найчастіше вказували такі:

• Конфлікт з Росією на південному сході України, анексія Криму та невизначеність ділянки україно-російського кордону в акваторії Азовського і Чорного морів, Керченської протоки;
• Територіальні суперечки між Україною і Румунією (конфлікт навколо острова Зміїний у зв’язку з розмежуванням континентального шельфу в Чорному морі, домагання деяких політичних сил Румунії на Бесарабію і Північну Буковину, прагнення Румунії обмежити судноплавство в українській частині гирла Дунаю).
• Неврегульованість статусу Придністров’я, інтернаціоналізація конфлікту навколо Придністров’я.

Серед зовнішніх загроз найбільше побоювання експертів викликає зростання напруженості у відносинах між НАТО і Росією. Ступінь загрози цього виклику для національної безпеки України в середньому оцінюється експертами як «значна».

Характеризуючи офіційні відносини з країнами, які займають важливе місце у зовнішній політиці України, експерти оцінили в середньому відносини зі США як «партнерські», при цьому позиція України в цих відносинах визначалася як «союзник-сателіт». У якості «партнера» (згідно з середніми оцінками) також називалася і Польща.

Відносини з ключовими країнами ЄС — Францією та Німеччиною характеризуються як «нейтральні», що дисонує із загальними настроями в Україні здобути членство в Європейському Союзі.

Найбільш   проблемними (згідно з середніми оцінками — «конфліктними») були визнані відносини між Україною і Росією. Як «конфліктні» також були оцінені відносини з Румунією.

На думку експертів, найбільш дружні («союзницькі) відносини склалися в офіційного Києва з Грузією.

Готовність України протистояти зовнішнім загрозам, на сьогоднішній день, експерти в середньому оцінюють як «помірну».

В якості причин, що заважають Україні протистояти зовнішнім загрозам, експерти назвали наступні:

• Відсутність спільних поглядів серед населення щодо національних інтересів і пріоритетів;
• Відсутність консолідованої точки зору всередині еліти щодо національних інтересів;
• Слабкість і неефективність державних інститутів. Перманентна політична нестабільність.
• Некомпетентність рішень у зовнішній політиці, її незбалансованість;
• Корумпованість еліт, їх готовність йти на поступки зовнішнім гравцям на шкоду національним інтересам заради певного роду преференцій;
• Прагнення правлячого режиму проводити зовнішню політику на догоду тільки однієї з великих держав, конфліктуючи з іншою стороною;
• Відсутність високопрофесійної та модернізованої (у військово-технічному відношенні) армії;
• Критична залежність України від поставок енергоресурсів з-за кордону.

Заочна полеміка про шляхи забезпечення національної безпеки України показала, що експерти в своїх думках розділилися на дві домінуючі групи — прихильників позаблокового статусу України і проведення політики нейтралітету, а також тих, хто підтримує вступ до НАТО. Причому прихильники нейтралітету є противниками вступу в Альянс, а «атлантисти» — противниками політики нейтралітету.

Висновки

Слід зазначити, що значний вплив на етнополітичну безпеку в Україні відіграють також зовнішньополітичні чинники. До зовнішньополітичних чинників належать: посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав, спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, прояви сепаратизму, нелегальна міграція, можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних та міжконфесійних відносин, під впливом зовнішньополітичного фактору радикалізація та прояв екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин і релігійних громад.

Отже, у цих умовах ослаблення державного нагляду, недостатня ефективність правових і економічних механізмів упередження, запобігання та нейтралізацію загроз національній безпеці збільшують ризик у всіх сферах життєдіяльності України. 

Список використаної літератури

1. Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України» № 392/2020. Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037
2. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. №964-ІV (втратив чинність). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/964-15#Text
3. Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст. 241. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text
4. Аналіз державної політики у сфері національної безпеки і оборони України. URL: https://rpr.org.ua/wp-content/uploads/2018/02/Analiz-polityky-NB-pravl-final.pdf
5. Копанчук В.О. Інформаційна безпека як складова національної безпеки України: сучасні виклики та механізми протидії негативним інформаційно-психологічним впливам URL: 035.pdf (nuczu.edu.ua)