Вступ

Актуальність теми. В умовах швидкого поширення глобалізаційних процесів в макроекономічному просторі зростають можливості інформаційного впливу на особу, суспільство та державу. Безперервне широкомасштабне поширення інформації сприяє її розповсюдженню на великі території в найкоротші терміни. Хоч це і вважається одним з важливих досягнень людства, та все ж має свої недоліки, оскільки глобалізована інформатизація збільшує можливості виникнення інформаційних загроз.

Інформаційна епоха розширила сферу поширення інформаційно-комунікативних воєн, що призвело до появи інформаційного тероризму, як засобу ведення інформаційної війни, що поєднав у собі біфуркаційні процеси фізичного тероризму, скорельованого в інформаційних системах та умисним зловживанням кіберпростором, мережами або їх компонентами з метою сприяння здійсненню терористичних операцій. Інформаційний тероризм набув нових загрозливих форм, а його швидке поширення стало наслідком зомбіювання соціуму та активізації сепаратистського руху, що в кінцевому результаті може стати причиною втрати суверенітету, незалежності та територіальної цілісності окремої держави.

Феномену інформаційного тероризму присвячено праці як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Серед теоретиків та практиків, які займалися дослідженням інформаційного тероризму як засобу ведення інформаційної війни в умовах транскордонних глобалізованих процесів та розвитку інформаційного кіберпростору, слід зазначити Д. Белла, Ж. Бодрійара, Е. Гіденса, М. Кастельса, Е. Тоффлера, Ф. Фукуяму, С. Хантінгтона, Б. Хофмана, А. Шміда та ін.

Дослідженню окремих проблем тероризму та його похідної — інформаційного тероризму, розробки та застосування заходів протидії цьому негативному явищу приділялася увага в роботах таких українських фахівців, як В. Ліпкан, Г. Почепцов, І.Рижов, Ю. Максименко, М. Зубок, А. Форос. Однак, необхідно зауважити, що комплексний аналіз цього феномену потребує подальших наукових досліджень в контексті його нормативно-правового закріплення.

Метою дослідження є визначення агрегативних взаємозв’язків варіабельності щодо поняття “інформаційний тероризм” та його аксіоматичне закріплення у нормах права.

Для досягнення даної мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

— дослідити поняття та визначення інформаційного тероризму;

— проаналізувати нормативно-правове закріплення інформаційного тероризму;

— розглянути класифікацію видів інформаційного тероризму в сучасному глобальному кіберпросторі;

— здійснити аналіз сучасного стану та рівня загроз «інформаційного тероризму» національним та міжнародним інтересам суспільства;

— розглянути проблеми міжнародного інформаційного тероризму та загрози національній безпеці держави;

— проаналізувати перешкоди здійсненню ефективної протидії правоохоронними органами терористичним проявам та актам;

— виявити шляхи протидії інформаційному тероризму як фактору дестабілізації національної безпеки України.

Об’єктом дослідження є тероризм як феномен сучасної міжнародної політики.

Предметом дослідження є інформаційний тероризм як загроза національній безпеці держави.

Методи дослідження. Методологічна база дисертації спирається на такі загальнофілософські принципи наукового дослідження як об’єктивність, історизм, конкретність, системність. Застосовано теоретико-концептуальний підхід і метод історичної ретроспективи, який дозволяє визначити сутність явища, яке досліджується, та основні етапи його еволюції. Крім того, використано такі формально-логічні методи як опис і пояснення, аналогія та порівняння, аналіз і синтез, формалізація та інші, задіяно емпіричні методи дослідження соціально-політичних явищ. 

Розділ 1. Теоретичні основи інформаційного тероризму в контексті загрози національній безпеці

1.1. Поняття та визначення інформаційного тероризму

Закріплення в Конституції України (ст. 17) пріоритетності інформаційної безпеки, як основної функції держави демонструє рівень значущості інформаційних процесів та важливості протидії інформаційним загрозам [1].

Законом України “Про основи національної безпеки” (ст. 7) визначається, що захист від намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації є одним з базових завдань в боротьбі з інформаційними загрозами. До інших загроз віднесено: прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави [2].

В Указі Президента України “Про Доктрину інформаційної безпеки України” від 8 липня 2009 р. № 514, що втратив чинність, було виділено наступні загрози інформаційній безпеці країни: поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України; зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет; деструктивні інформаційні впливи, які спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України; прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками.

Розроблений і підготовлений Державним комітетом телебачення і радіомовлення України новий проект Указу Президента України “Про Доктрину інформаційної безпеки України”, “Стратегія національної безпеки України” затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 р. № 287, Рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки”, що введено в дію Указом Президента від 14 листопада 2014 р. № 880 та значна кількість інших нормативно-правових актів містять основоположні фундаментальні засадничі принципи боротьби з інформаційними загрозами, які в сукупності дають цілісну картину векторного впливу на інформаційне середовище. Однак в жодному з вище згаданих нормативно-правових актів не визначено поняття інформаційного тероризму, як загрози національної безпеки України.

Частково, на нормативному рівні, детермінанта інформаційного тероризму випливає через аналіз положень Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, а саме через його корелятивний зв’язок з поняттям технологічного тероризму, що вчиняється з терористичною метою із застосуванням засобів електромагнітної дії, комп’ютерних систем та комунікаційних мереж, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля, або створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру [3]. Проте означена дефініція технологічного тероризму, в жодному випадку, не може рівноцінно замінити терміносполуки інформаційний тероризм на найвищому законодавчому рівні.

Якщо говорити про міжнародно-правові акти в цій сфері, головним документом, в якому йде мова про боротьбу з інформаційними загрозами, є Конвенція “Про кіберзлочинність” від 23 листопада 2001 р., ратифікована Верховною Радою України 07 вересня 2005 р. Цей документ націлено на здійснення загальної політики з питань кримінального права, метою якої є захист суспільства від кібертероризму. Однак, в цьому документі нічого не зазначено про поняття “інформаційний тероризм”, тільки ретельний аналіз Конвенції дає підстави стверджувати, що кібертероризм є частиною, або, за твердженням деяких науковців, ідентичним поняттям щодо інформаційного тероризму. Важливість означеного міжнародно-правового документу обумовлена процесом правової регламентації та імплементації у чинне законодавство поняття інформаційного тероризму.

Семантика нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що поняття інформаційного тероризму не знайшло свого відображення в чинному законодавстві України, однак на доктринальному рівні означене поняття досліджувалось як юристами, так і фахівцями з державного управління, безпекознавства та політології.

1.2. Нормативно-правове закріплення інформаційного тероризму

Інформаційний тероризм — це новий вид терористичної діяльності, орієнтований на використання різних форм і методів тимчасового або незворотного виведення з ладу інформаційної інфраструктури держави або її елементів, а також за допомогою протиправного використання інформаційної структури для створення умов, що тягнуть за собою тяжкі наслідки для різних сторін життєдіяльності особистості, суспільства і держави [4, с. 6].

Т.П. Яцик вважає, що сучасний інформаційний тероризм характеризується як множина інформаційних війн та спецоперацій, пов’язаних із національними або транснаціональними кримінальними структурами та спецслужбами іноземних держав. Доступність інформаційних технологій значно підвищує ризики інформаційного тероризму [5, с. 57].

Міжнародні фахівці у сфері боротьби та протидії інформаційним загрозам, зазначають, що інформаційний тероризм — злиття фізичного насильства зі злочинним використанням інформаційних систем, а також умисне зловживання цифровими інформаційними системами, мережами або їх компонентами з метою сприяння здійсненню терористичних операцій або акцій [6, с. 98].

Іншим визначенням інформаційного тероризму є діяльність, що виражається в залякуванні населення й органів влади з метою досягнення злочинних намірів [7, с. 14].

Визначення інформаційного тероризму можна віднайти в інших дослідженнях фахівців з цієї проблематики. Однією з характерних рис визначень інформаційного тероризму є те, що в переважній більшості з них згадується тільки один аспект інформаційної безпеки, а саме пов’язаний із засобами обробки інформації, що, на наш погляд, звужує поняття інформаційного тероризму, тим самим обмежуючи сферу правового регулювання, що не сприяє ефективній співпраці держав у процесі боротьби з інформаційним тероризмом.

Необхідно відзначити, що для України, де інформатизація суспільства перебуває на етапі становлення, а інформаційні ресурси контролюються, в переважній частині, приватними суб’єктами підприємницької діяльності, головними загрозами у сфері інформаційного тероризму є зовнішні, а не внутрішні. Їх переважно створюють іноземні держави, міжнародні терористичні та інші злочинні угрупування й організації, які користуються слабкою координацією та цілеспрямованістю діяльності органів публічної адміністрації у боротьбі з цим небезпечним явищем.

Неспроможність налагодження з боку органів публічної адміністрації ефективного механізму протидії інформаційним загрозам створила передумови для зростання великої кількості різновидів інформаційного тероризму.

1.3. Класифікація видів інформаційного тероризму в сучасному глобальному кіберпросторі

Аналіз нормативно-правової бази та наукової літератури дає нам підстави провести структурну класифікацію видів інформаційного тероризму, яку умовно можна розділити на інтелектуальну та матеріальну. Так, а) дискредитація, дезінформація, поширення чуток, неповної, неточної, недостовірної інформації, маніпуляція свідомістю, зомбіювання населення є частиною інформаційно-психологічного тероризму; б) завдання збитків окремим елементам і всьому інформаційному середовищу супротивника в цілому, руйнування елементної бази, активне придушення ліній зв’язку, штучне перезавантаження вузлів комунікації є частиною інформаційно-технічного тероризму.

Необхідно відзначити, що специфічним різновидом інформаційно-психологічного тероризму (інтелектуального) є медіа-тероризм. У випадку медіа-тероризму йдеться про різновид інформаційного тероризму, що є зловживанням інформаційними системами, мережами, та їхніми компонентами для здійснення терористичних дій та акцій. Засобами здійснення медіа-тероризму є друковані ЗМІ, мережі ефірних й кабельних мас- медіа, Інтернет, електронна пошта, спам тощо. Медіа-тероризм представляє собою особливий вид терористичної діяльності, що виділений за критерієм використання інструментів (засобів) досягнення терористами власних цілей.

К.С. Герасименко стверджує, що його сутність полягає у спробах шляхом організації спеціальних медіа-кампаній дестабілізувати суспільство, створити у ньому атмосферу громадянської непокори, недовіри суспільства до дій та намірів влади й особливо — її силових структур, покликаних захищати суспільний порядок [8, с.163].

Найефективнішими з інструментаріїв медіа-тероризму вважаються ЗМІ та мережа Інтернет, що у корелятивному взаємозв’язку формують інформаційний ресурс, який здатний за абстрактною реальністю приховувати достовірну, точну та повну інформацію. Яскравим прикладом використання терористами ЗМІ та мережі Інтернет є маніпулювання громадською думкою, поширення дезінформуючого впливу на суспільство, дискредитація офіційних органів публічної адміністрації з метою психологічного зомбіювання соціуму та поширення одновекторної інформації, що в результаті формує ідеологію прийнятну для терористів.

Важливо зауважити, що на сучасному етапі інформаційний тероризм широко використовує різноманітні новітні засоби комунікації для полегшення процесу планування операцій, проведення зборів, встановлення зв’язку, отримання та передачі оперативної інформації тощо. Наприклад, під час громадянської війни в Сирійській Арабській Республіці у 2011 — 2014 роках сирійські бойовики широко використовували мультимедійні смартфони Iphone, що пізніше стало причиною їхньої заборони урядом країни [9].

Під впливом медіа-тероризму індивід не здатен самостійно орієнтуватися в необмеженому інформаційному просторі доступних даних, тому що мас-медіа представлена сьогодні у вигляді інструментів для конструювання недостовірної реальності. Завданням цієї реальності є не відтворення та поширення достовірної інформації, а підкорення особистості невластивим їй судженням. Таким чином, сьогодні не можна говорити про перехід кількості інформації в її якість. Особливо це стосується ЗМІ та мережі Інтернет, так як вони виступають об’єктом політичного впливу, який має на меті викривити реальний стан речей.

Специфічним різновидом інформаційно-технічного (матеріального) тероризму є кібертероризм. Під ним розуміють сукупність дій, що включають інформаційну атаку на комп’ютерну інформацію, обчислювальні системи, апаратуру передачі даних, інші складові інформаційної інфраструктури, яка здійснюється злочинними угрупуваннями або окремими особами. Кібертероризм спрямований на проникнення в інформаційно — телекомунікаційну систему, перехоплення управління, пригнічення засобів мережевого інформаційного обміну та здійснення інших деструктивних дій. Небезпека такого виду інформаційного тероризму полягає в тому, що він не має національних меж (терористичні акції можуть здійснюватися з будь-якої точки світу) та в проблематичності виявлення терориста в інформаційному просторі, адже хакери здійснюють терористичну діяльність через декілька підставних комп’ютерів, що ускладнює його ідентифікацію та визначення місцезнаходження [10, с. 230 -231].

Кібертероризм за швидкого глобального інформаційного поширення набув нових загрозливих тенденцій та здатний завдати величезної шкоди на місцевому, національному та міжнародному рівнях. Здійснення кібертерористичних атак з фінансової точки зору стало прибутковою справою для терористів, що змушує уряди багатьох країн світу виділяти значні кошти для протидії та нейтралізації цього явища. До того ж, кібертерористи розширили свій діапазон дій у зв’язку з тотальним та масштабним застосуванням Інтернету, що призвело до зростання кількості злочинів пропорційно числу користувачів комп’ютерних мереж.

Кібертероризм є серйозною соціально-небезпечною загрозою для людства, у порівнянні навіть з ядерною, бактеріологічною і хімічною зброєю, причому ступінь цієї загрози через свою новизну, не до кінця ще усвідомлений і вивчений. Досвід, що є у світової спільноти у цій сфері, зі всією очевидністю свідчить про безперечну уразливість будь-якої держави, тим більше, що кібертероризм не має державних кордонів; кібертерорист здатний рівною мірою загрожувати інформаційним системам, розташованим практично в будь-якій точці земної кулі [11].

За твердженням фахівців контррозвідувальних управлінь, “терористи” за допомогою електронної пошти передають в зашифрованому вигляді інструкції, карти, схеми, паролі та іншу важливу інформацію, розголошення якої може зашкодити національній безпеці держави [8, с. 165].

У зв’язку з цим Генеральна Асамблея ООН прийняла в грудні 1998 року резолюцію по кіберзлочинності, що стосується кібертероризму та кібервійни. Резолюція 53/70 закликає держави-члени інформувати Генерального секретаря ООН про свої погляди і оцінки щодо проблем інформаційної безпеки, визначення основних понять, пов’язаних з інформаційною безпекою і розвитком міжнародних принципів, що поліпшують глобальний інформаційний простір і телекомунікації і що допомагають боротися з інформаційним тероризмом і злочинністю [12, с. 16].

Кібертероризм став новим видом загрози національній безпеці держави, який за стрімкого розвитку інформаційних технологій та глобального поширення мережі Інтернет набув новітніх форм та здатний нанести значної шкоди як в мікросередовищі, так і в макропросторі. 

Розділ 2. Аналіз сучасного стану та рівня загроз «інформаційного тероризму» національним та міжнародним інтересам суспільства

2.1. Проблеми міжнародного інформаційного тероризму та загрози національній безпеці держави

Міжнародний тероризм належить до найбільш небезпечних і важко прогнозованих явищ, вирізняється особливим динамізмом і багатоплановістю, а також здатністю до адаптації й модернізації в умовах основних цивілізаційних тенденцій сучасності — глобалізації та інформатизації. Так, одним із загрозливих проявів міжнародного тероризму стає інформаційний тероризм, в основі якого — маніпуляція свідомістю мас, розповсюдження інформаційно-емоційного ефекту, на який розраховано більшість терористичних актів, залучення прихильників серед членів суспільства, вплив на владні структури, які приймають політичні рішення. Осмислення в цьому відношенні феномену інформаційного тероризму є передумовою формування більш чітких уявлень щодо сутності сучасного міжнародного тероризму, запобігання загроз, здатних зруйнувати державні інститути, основи державної стабільності, як і основи національної безпеки демократичних країн взагалі.

За умов глобальної інтеграції та жорсткої міжнародної конкуренції головною ареною зіткнень і боротьби різновекторних національних інтересів держав стає інформаційний простір. Сучасні інформаційні технології дають змогу державам реалізувати власні інтереси без застосування воєнної сили, послабити або завдати значної шкоди безпеці конкурентної держави, яка не має дієвої системи захисту від негативних інформаційних впливів.

За сучасних умов інформаційна складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним із найважливіших елементів забезпечення національної безпеки. Інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології значною мірою впливають на рівень і темпи соціально- економічного, науково-технічного і культурного розвитку [1, с. 127].

Від обсягу, швидкості та якості обробки інформації значною мірою залежить ефективність управлінських рішень, зростає значення методів управління з використанням інформаційних технологій соціальними та економічними процесами, фінансовими і товарними потоками, аналізу та прогнозування розвитку внутрішнього і зовнішніх ринків. Використання інформаційних технологій визначає структуру і якість озброєнь, необхідний рівень їх достатності, ефективність дій збройних сил. Спроможність ідентифікувати науково-технічні та екологічні проблеми, здійснювати моніторинг їх розвитку і прогнозування наслідків безпосередньо залежать від ефективності використовуваної інформаційної інфраструктури [2, с. 71].

Таким чином, інформаційна безпека стає невід’ємною складовою кожної зі сфер національної безпеки. Водночас інформаційна безпека є важливою самостійною сферою забезпечення національної безпеки. Саме тому розвиток України як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави можливий тільки за умови забезпечення належного рівня її інформаційної безпеки.

Основне поняття інформаційної безпеки держави — означає стан її захищеності, за якої спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп’ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив, котрий завдає суттєвої шкоди національним інтересам [3, с. 122].

Відповідно до законодавства України поняття «інформаційна безпека» має наступне визначення: «стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якого запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації» [4, с. 80].

Виокремлюють три рівня забезпечення інформаційної безпеки [5, с. 318]: 1) рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору); 2) суспільний рівень (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам); 3) державний рівень (інформаційно- аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп’ютерним злочинам).

Згідно із Законом України «Про основи національної безпеки» однією з основних загроз інформаційній безпеці є «намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації». До інших загроз віднесено [6]: прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.

У Доктрині інформаційної безпеки України, підписаній Президентом у липні 2009 р., виділено наступні загрози інформаційній безпеці країни [7]: поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України; зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет; деструктивні інформаційні впливи, які спрямовано на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України; прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками.

Визнаємо, терористична діяльність як складне, багатоаспектне негативне соціально-політичне явище давно переросла рамки національних меж і перетворилася на масштабну загрозу для безпеки всього людства. Проблема тероризму ускладнюється тим, що тероризм, будучи по суті своїй складним соціально- політичним явищем, акумулює в собі соціальні суперечності, що досягли в сучасному суспільстві рівня багатобічного конфлікту [8, с. 29].

2.2. Перешкоди здійсненню ефективної протидії правоохоронними органами терористичним проявам та актам

Згідно із Законом України «Про основи національної безпеки України» визначаються основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері [2]: забезпечення національного суверенітету України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій в даній сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірної інформації про Україну; активне залучення ЗМІ до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери.

Неможна стверджувати однозначно, що існуючий в Україні апарат забезпечення інформаційної безпеки, дійсно готовий витримати сучасні виклики та загрози як внутрішнього так і зовнішнього характеру. Необхідність у постійному вдосконаленні, налагодженні усіх механізмів взаємодії — основна мета, досягнення якої зможе вирішити усі поставлені завдання перед апаратом забезпечення національної безпеки.

Охарактеризувавши проблему, постає необхідність у визначенні основних векторів (пріоритетів) у сфері забезпечення інформаційної безпеки України. Згідно із Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», вирішення проблеми забезпечення інформаційної безпеки держави має здійснюватись у наступних напрямках [3]: створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів; підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки та прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань; вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп’ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері; розгортання та розвиток Національної системи конфіденційного зв’язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Так, з урахуванням вищевикладеного матеріалу, необхідно зазначити наступне: інформаційний тероризм як сучасне соціально-політичне явище становить серйозну загрозу безпеці та життєво важливим інтересам як особистості, так суспільства і держави. Очевидно, що застосування терористами новітніх досягнень науки і техніки сильно розширює їх руйнівні можливості, дозволяє залучати до себе загальну увагу і тримати людей в постійному страху. На сьогодні для терористів легко уразливі практично всі комп’ютерні засоби обробки і зберігання інформації.

Підсумовуючи, варто сказати, що проблема протидії актам інформаційного тероризму — це комплексна проблема. Сьогодні закони повинні відповідати вимогам сучасного розвитку. З цією метою урядові нашої держави необхідно проводити цілеспрямовану роботу з гармонізації та вдосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки держави. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки України повинна бути складовою політики національної безпеки та повинна передбачати системну привентивну діяльність органів влади по наданню гарантій інформаційної безпеки особі, соціальним групам та суспільству в цілому. Одним з пріоритетних напрямків має бути організація взаємодії та координація зусиль правоохоронних органів, спецслужб, судової системи, забезпечення їх належним фінансуванням та необхідною сучасною матеріально-технічною базою. Також необхідно ставити акцент на активізації зусиль у формуванні належної міжнародної системи інформаційної безпеки. Виконання всіх цих вимог призведе до радикального зниження рівня інформаційної злочинності та тероризму, і як наслідок, призведе до підвищення інформаційної безпеки не тільки нашої держави, але й тих країн, з котрими вона співпрацюватиме. 

Розділ 3. Шляхи протидії інформаційному тероризму як фактору дестабілізації національної безпеки України

Інформаційному тероризму необхідно протиставити об’єднану силу всього світового співтовариства, оскільки таке явище має та загрожує безпеці всіх держав світу. Прикладом подібного регулювання можна вважати єдине договірне джерело з урегулювання проблем кіберзлочинності — Конвенцію Ради Європи із кібер-злочинів, укладену 23 листопада 2001, в якій зазначено чотири типи комп’ютерних злочинів.

На сьогодні існують дві великі організації, готові взяти на себе провідну роль у боротьбі з кіберзлочинністю на міжнародному рівні. Це Підрозділ по боротьбі з тероризмом ОБСЄ — організація, що діє під егідою ООН, а також Інтерпол. Крім того, у Європейському Союзі з нового року розпочав роботу Центр по боротьбі з кіберзлочинністю (European CyberCrime Centre). Країни-члени ЄС і європейські інституції’ мають намір підтримувати Центр по боротьбі з кіберзлочинністю для створення оперативних і аналітичних можливостей її розслідування і для співпраці з міжнародними партнерами [7, с. 58].

Аналізуючи та досліджуючи розвиток кібер-злочинності на території України, не можна впевнено сказати, що концепція держави спрямована на об’єднання зусиль щодо протидії цьому феномену. Правовим документом, який регулює дану сферу в Україні, є Доктрина інформаційної безпеки України, в якій одним з ключових проблемних питань є забезпечення техногенної безпеки, у тому числі в сфері її інформаційних аспектів і боротьби з технологічним тероризмом. Проте вона не є дієвим регулятором у своїй сфері. Крім того, так і не ухвалено закон про засади державної інформаційної політики. Так само в Україні не створено кібер-командування, що б могло швидко реагувати на виклики в інформаційній сфері безпеки держави.

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що проблема протидії актам інформаційного тероризму — це комплексна проблема. Сьогоднішні закони повинні відповідати вимогам сучасного розвитку. З цією метою урядові нашої держави необхідно проводити цілеспрямовану роботу з гармонізації та вдосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки держави. Україні насамперед потрібно розробити ефективну інформаційну політику, спрямовану на інформування громадян та забезпечення їхнього розуміння того, в чому полягають причини тероризму — підвищення медіа-грамотності (вміння протистояти спробам маніпулювання собою за допомогою інформаційних потоків) та довіри до держави та інші складові, які допоможуть вибудувати систему захисту кожної людини від негативного впливу інформаційного тероризму.

Сьогодні існує проблема протидії актам інформаційного тероризму. Тому першочерговим завданням для України є цілеспрямована робота з гармонізації та вдосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки держави. Здійснення ефективної інформаційної політики, спрямованої на інформування громадян та забезпечення їхнього розуміння того, в чому полягають причини тероризму, підвищення медіа-грамотності (вміння протистояти спробам маніпулювання собою за допомогою інформаційних потоків) та довіри до держави та інші складові, які допоможуть вибудувати систему захисту кожної людини від негативного впливу інформаційного тероризму. Регулювання та протидія інформаційному тероризму, як одна зі складових цивілізаційного процесу, на міжнародному рівні повинно мати скооперовану антитерористичну діяльність як підсистему національної та міжнародної систем безпеки.

На нашу думку, особливу загрозу для національної безпеки України становлять “хакери-політики”. Вони організують комп’ютерні атаки на сайти і сервери організацій, що мають відмінні від них політичні чи громадські переконання. Жертвами політичних атак здебільшого стають урядові сайти. Як правило, метою політичних хакерських нападів є руйнування інформаційних систем урядових установ, а в деяких випадках політична пропаганда. Найбільш розповсюдженим видом атаки даного підвиду на системи є зміна інформаційного наповнення сайту, інколи — блокування роботи ресурсу, на який спрямовано атаку. До особливо небезпечних для інформаційної безпеки України категорій комп’ютерних правопорушників слід віднести таку, як “хакери-шпигуни” — це люди, які отримують секретну інформацію шляхом вторгнення до чужих комп’ютерів. Вони працюють переважно на замовлення. При допомозі цього різновиду хакерів здійснюються організовані розвідувальні акції в різних сферах економіки та оборони.

Про категорію “хакери-мафіозі” йшлося вище: це члени організованих злочинних формувань, метою яких є одержання фінансової вигоди, їхня мішень — це банки, фінансові й торгові компанії. Іноді до послуг “мафіозі” вдаються терористи. Протидія даній категорії осіб значно ускладнюється з причини здійснення терористами заходів конспірації щодо злочинної діяльності, головною метою яких є протидія оперативним підрозділам.

Протидія даному виду злочинної діяльності відстає від потреб правоохоронної практики. Ряд уже прийнятих законів частково регламентує деякі аспекти боротьби, але цього явно недостатньо. Визнаючи загрозу безпеці та добробуту народу, які несе в собі злочинність в інформаційній сфері, Президент України на Самміті Тисячоліття у Нью-Йорку виступив з ініціативою про розробку Міжнародної конвенції по боротьбі з комп’ютерним тероризмом. Процес протидії інформаційній агресії в ряді країн почався із формування спеціальних підрозділів, до завдань яких входить не тільки захист від хакерських атак, але й кібернетичний наступ на власників кіберзброї. На думку американського генерала Едварда Андерсена, готовність до бойових дій у кіберпросторі з точки зору національної безпеки так само важлива, як ядерні ракети та контроль над космосом [6, 8]. А якщо враховувати, що з’явились праці, в яких доведено, що інформаційний тероризм є підґрунтям ще для однієї нової форми тероризму — космічного, який тісно пов’язаний з новітніми комп’ютерними технологіями, то проблема протидії набуває нових форм та аспектів.

Таким чином, інформаційний тероризм — це новий вид терористичної діяльності, спрямований на використання сучасних інформаційних технологій з метою порушення або знищення значних державних інфраструктур. Особливістю сучасного тероризму є активне використання інформаційно-психологічного впливу як важливого елемента маніпуляції свідомістю людей. Серед основних зовнішніх загроз для національної безпеки України слід виділити інформаційну експансію з боку інших держав і можливість витоку інформації, яка становить державну та іншу передбачувану законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави. Протидія даному виду злочинної діяльності відстає від потреб правоохоронної практики, а саме знаходиться на стадії становлення і потребує обґрунтованого наукового забезпечення в особливості на рівні організаційно- правового аспекту.

Одним з найефективніших засобів боротьби з інформаційним тероризмом, на нашу думку, є створення певної спеціальної установи покликаної першочергово розробити нову доктрину інформаційної безпеки із залученням експертів та разом зі ЗМІ реалізувати її в найкоротші терміни. Проте на даний момент в Україні не створено такого інституту, але заснування єдиного Інформаційного центру протидії інформаційному тероризму на базі Ради Національної Безпеки і Оборони України є необхідним. Такий центр повинен мати власні функції та виконувати ряд покладених на нього завдань по протидії пропаганді тероризму.

Не менш важливим важелем впливу на зменшення рівня інформаційного тероризму є формування системи ціннісно-якісних рис людини за допомогою спеціальних програм, розроблених спільно із засобами масової інформації, які пропагували б правильний спосіб життя, толерантність один до одного, культурний розвиток свідомості. 

Висновки

Отже, нормотворчо-правовий базис повинен слугувати надійним бар’єром захисту від інформаційних загроз, які виникають у ході функціонування держави, як структурної одиниці в глобальному середовищі. З метою забезпечення конституційних прав та свобод громадян, повинні вводитися в дію механізми протистояння джерелам інформаційного тероризму. Дані механізми утворюються сукупністю законодавчих актів, які передбачають справедливі покарання за порушення системи суспільних інтересів.

Незважаючи на наявність низки вагомих нормативно-правових актів, українське інформаційне законодавство не виявляє себе ефективною системою захисту національних інтересів. Особливо це відчувається в умовах перебігу збройного конфлікту та проведення антитерористичної операції. Поширення неправдивих відомостей, нав’язування ідей та поглядів, які суперечать демократичним цінностям громадян, вплив на суспільну свідомість, неповне відображення статистичних даних — всі ці та багато інших дій спрямовуються на дискредитацію нашої країни в міжнародному політичному та культурно-ідеологічному просторі. Відсутність профілактичних заходів та нейтральна позиція державних лідерів щодо даної проблематики лиш загострює інформаційне протистояння та сприяє формуванню негативного іміджу держави на міжнародній арені.

Саме тому доречно було б більшу увагу приділити нормативно-правовому регулюванню наступних питань:

• визначення на законодавчому рівні поняття інформаційного тероризму;
• кодифікація інформаційного законодавства;
• застосування новітніх розробок в сфері інформаційних технологій з метою захисту персональних даних;
• закріплення на законодавчому рівні інтернет-відносин у ланцюгу держава- інтернет-споживач;
• захист інформації від несанкціонованого доступу;
• сприяння науково-технічному розвитку національних засобів масової комунікації;
• державне регулювання доступу до інформаційних ресурсів.

Також вбачається доцільним закріплення в законодавстві юридичної відповідальності за інформаційний тероризм, а саме криміналізація цього небезпечного діяння. Так, пропонуємо доповнити Кримінальний кодекс України ст. 258-6 “Інформаційний терористичний акт”. Редакція та структура цієї правової норми буде наступною:

Інформаційний терористичний акт, тобто, дії інформаційно-психологічного та інформаційно-технічного впливу, спрямовані на розв’язання суспільно-політичних, ідеологічних, національних, територіальних конфліктних ситуацій з метою маніпуляції та зомбіювання свідомості особи чи широкого кола осіб шляхом реалізації способів і методів інформаційного насильства, застосування інформаційної зброї — караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої.

Вказані напрями діяльності держави щодо удосконалення механізмів протидії інформаційному тероризму дозволять здійснити перехід інформаційного законодавства України на новий якісний рівень та прискорити розвиток дієвих заходів боротьби з цим негативним явищем. 

Список використаної літератури

1. Конституція України : Закон України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.03 р. № 964-IV // Офіційний вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433
3. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20.03.03 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2003. — № 25. — Ст. 180
4. Банк Р. О. Інформаційний тероризм як загроза національній безпеці України: теоретико-правовий аспект / Р. О. Банк // Інформація і право. — 2016. — № 1. — С. 110-116
5. Бойченко О.В. Медіа-тероризм: особливості сучасних ознак інформаційній безпеці : матеріали другої міжнародної наук.-практ. конф. [“Інтегровані інтелектуальні робототехнічні комплекси (ПРТК-2009)”], (Київ, 25 — 28 травня 2009 р.). — К. : НАУ, 2009. — С. 230-232.
6. Герасименко К. С. Сучасні ознаки загроз “інформаційного тероризму” // Форум права. — — № 3. — С. 162-166.
7. Глазов О. В. Міжнародний інформаційний тероризм в контексті загроз національній безпеці України / О. В. Глазов [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/ pdf/naukpraci/politics/2012/197-185-15.pdf.
8. Горбулін В. П. Актуальні проблеми системного забезпечення інформаційної безпеки України / В. П. Горбулін, М. М. Биченок, П. М. Копка // Матеріали міжар. наук.-практ. конф. «Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави». — К. : Нац. Акад. СБ України. — 2008. — С. 79-85.
9. Ілія Куса. Інформаційний аспект тероризму та переговорний процес із терористами. 15.02.2014. — Режим доступу : http://mskod.com/informatsiyniy-aspekt-terorizmu-ta-peregovorniy- protses-iz-teroristami
10. Катренко А. Особливості інформаційної безпеки за міжнародними стандартами // Альманах економічної безпеки. — 1999. — № 2. — C. 15-17.
11. Коршунов В. О. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 “Політична інститути та процеси” / В.О. Коршунов. — Дніпропетровськ, 2008. — 18 с.
12. Кузьменко А. М. Особливості проблем законодавчого забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства і громадянина в умовах інформаційно-психологічного протиборства / А. М. Кузьменко // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 4. — С. 317-321.
13. Матула М. М. Феномен інформаційного тероризму як загрози національній та міжнародній безпеці / М. М. Матула // Науковий блог НАУ „Острозька Академія” [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://naub.oa.edu.ua/2014/fenomen-informatsijnoho-teroryzmu-yak- zahrozy-natsionalnij -ta-mizhnarodnij -bezpetsi/].
14. Форос Г. В. Інформаційний тероризм як загроза національній безпеці України / Г. В. Форос, А. В. Форос // Правова держава. — 2010. — № 12. — С. 256-261
15. Яцик Т.П. Особливості інформаційного тероризму як одного із способів інформаційної війни // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). — 2014. — № 2 (65) — С. 55-60.