ВСТУП

У сучасній туристичній індустрії світу функціонує дуже багато видів і напрямів туризму, окремі з яких утворюють навіть цілі галузі туристичного господарства, визначаючи економічну спеціалізацію не лише конкретної туристичної дестинації, а й усієї країни. Функціонування економічних систем у туристичній сфері не можливе без чіткого усвідомлення усіма учасниками туристичного ринку ключових поняттєво-термінологічних аспектів. Для узгодження різночитання та апроксимації трактування дефініцій зазвичай розробляється і упроваджується в практичну діяльність спеціальна нормативно-правова база, яка повинна ґрунтуватись на усебічному аналізі національного і світового досвіду, тенденцій і перспектив розвитку туристичної індустрії.

Розважальний туризм як самостійна галузь туристичної індустрії сформувався нещодавно, оскільки задоволення такої рекреаційної потреби як розвага (пасивна, активна) у комплексі з відпочинком було і є властивим для інших масових видів рекреації і туризму. Проте, з тих пір як розважальні центри у високо розвинутих країнах Західної Європи і США (парки атракціонів, кінотеатри, мультиплекси, аквапарки, особливо тематичні парки розваг типу «діснейленд») перейшли із категорії додаткових засобів відпочинку у категорію ключових системо утворюючих, подорожі, спрямовані на ексклюзивні та унікальні розваги, стали одним із найбільш зростаючих і комерційно привабливих сегментів сучасного туристичного ринку.

Пізнавальний туризм, найпоширенішою формою якого є екскурсія, є також масовим і доступним для різних соціальних і вікових груп населення, проте його специфіка і спрямованість залежать від рівня освіченості, ментальності, духовності, релігійності туриста (екскурсанта). Основними потребами, що задовольняються в даній групі видів туризму є пізнання (прагнення до нової і цікавої інформації), естетика (прагнення до краси), навчання (розвиток інтелекту, потяг до корисної інформації), при чому пізнання усіма засобами відчуття (зір, слух, нюх, дотик, смак) як в історико-культурному, так і природному середовищі.

Культурно-подієвий туризм охоплює подорожі з метою відвідування різноманітних подій культурно-мистецького характеру (кінофестивалі, музичні фестивалі, театралізовані і костюмовані фестивалі, зокрема карнавали, концерти і гастролі «зірок» естради і музичного мистецтва, галузеві і міжвидові мистецькі виставки, паради квітів, лазерні шоу, культурні форуми тощо).

В Американському регіоні за 2017-2018 рр. темпи зростання відповідали середньосвітовим +5 %, причому кращих показників досягли центральна Америка (+7 %) і Південна Америка(+6 %). Фактично, Південна Америка є одним із субрегіонів,що демонструє в останні роки найшвидші темпи зростання туризму. У країнах карибського басейну(+5 %) темпи зростання збереглися на високому рівні, що дозволило їм зміцнити результати, досягнуті в 2017 році.

1. Особливості культурно-пізнавального туризму в Південній Америці

Туристські потоки пізнавального туризму є найбільш масовими і визначають географічну структуру міжнародного туризму загалом. Вони проходять становлення в країнах Європи, Північної Америки, Азіатсько — Тихоокеанського регіону і одночасно тяжіють до них же.

Важлива особливість пізнавального туризму полягає у тому, що внутрішньорегіональні поїздки, головним чином у сусідні країни, переважають над міжрегіональними. Їх співвідношення у виїздному туристському потоці не змінювалося і складало 82 на 18.

За прогнозами ВТО, на початку третього тисячоліття співвідношення внутрі- і міжрегіональних туристських потоків у світі дещо зміниться. Туристський обмін між регіонами буде розвиватися більш інтенсивно, ніж всередині регіонів.

Крім домінуючої ролі внутрішньорегіональних обмінів, потрібно виділити ще дві особливості міжнародного пізнавального туризму. Одна з них полягає в меридіональній спрямованості туристських потоків. Туристи з північних країн віддають перевагу відпочинку на березі теплих морів.

Американський регіон, який займає друге місце за прибуттям туристів після Європи, приваблює туристів з усіх країн світу.

Південна Америка швидко збільшує кількість туристських прибуттів. Вона володіє унікальними природними об’єктами і пам’ятками історії і культури, завдяки яким південноамериканський напрям стає усе більш популярним серед американських і європейських туристів.

В Америці, як і у Європі, переважна більшість туристських потоків зосереджена всередині регіону [2, c. 63].

Південна Америка традиційно включається Всесвітньою туристською організацією ООН (ЮНВТО) в регіон Америка, який об’єднує Північноамериканський і Південноамериканський материки з островами, що входять до їх складу. У той же час, ЮНВТО застосовує поділ зазначеного регіону на чотири субрегіони, одним з яких є Південна Америка. До складу даного субрегіону, згідно ЮНВТО, входять 12 суверенних держав — Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Суринам, Уругвай, Чилі, Еквадор, і заморський департамент (і регіон) Франції — Гвіана.

У 2017 році частка Південної Америки в світових туристських прибуттях склала 2,5%, в надходженнях від міжнародного туризму — 2,0%, в світовому готельному фонді — 6,0%. Слід визнати, що значення Південної Америки в глобальному туризмі в сучасну епоху, з огляду на її демографічний (410 млн. чоловік або 5,7% населення Землі) і економічний потенціал (5,8% світового ВВП), помітно нижче, ніж в більшості галузей світового господарства. Це пояснюється тим, що в багатьох країнах Південної Америки з різних причин використовується невелика частина їх туристично-рекреаційного потенціалу. Більшість держав Південної Америки знаходиться на значній відстані навіть від найближчих великих ринків міжнародного туристичного попиту — США і Канади, не кажучи вже про Європу та Східну Азію. Крім того, існує виражена нерівномірність розподілу основних туристських показників: 42% туристських потоків і 46% надходжень від міжнародного туризму припадає на дві країни — Бразилію та Аргентину. У той же час, субрегіону належить помітна роль у міжнародному культурно-пізнавальному, екологічному, конгрессно-виставковому, спортивному туризмі. Розвиток туризму, особливо міжнародного, в Південній Америці носить нестійкий характер через довготривалу складну внутрішньополітичну ситуацію, недостатню державну підтримку турбізнесу і низького ступеня безпеки перебування іноземних туристів в деяких південноамериканських країнах. Найбільш розвиненим сектором міжнародного туризму в субрегіоні мають Уругвай, Чилі, Аргентина і Бразилія [6, c. 145].

З точки зору співвідношення числа об’єктів культурної та природної спадщини в Списку ЮНЕСКО Південна Америка є прикладом своєрідної парадоксальною «ресурсної асиметрії»: незважаючи на те, що п’ять країн континенту входять в першу двадцятку країн світу за критерієм «природні ресурси», майже 68% (46 з 68) об’єктів ЮНЕСКО, що перебувають в американських державах, перераховані в Списку культурних об’єктів, ще два відносяться до змішаних (пріроднокультурним) об’єктів. Цей формальний парадокс тільки підсилює примітний факт — першим об’єктом (під номером 1) в Списку природної спадщини ЮНЕСКО в 1978 р став саме американський — всесвітньо відомі Галапагоські острови, що входять до складу Еквадору. На думку фахівців, названа асиметрія буде поступово долатися в міру внесення до Списку ЮНЕСКО тих десятків природних об’єктів, необхідну дозвільну документацію на які підготовлена, і вони знаходяться в так званому «листі очікування». Те, що Південна Америка володіє колосальними і атрактивними природними туристськими ресурсами, не викликає сумніву. Південна Америка займає перше місце серед материків по частці особливо охоронюваних природних територій в загальній площі — 21,5%, набагато випереджаючи наступну за нею Австралію (12,9%). Багато природних об’єктів континенту, без перебільшення, унікальні.

В даний час Південна Америка на світовому туристичному ринку більше відома своїми культурно-історичними об’єктами. Саме вони більшою мірою приваблюють іноземних туристів. Можна констатувати відносну цивілізаційну однорідність Південної Америки, так як на її території відомо всього дві цивілізації — андська (інкська), що сформувалася до європейської експансії, і західна (християнська), фактично, знищила імперію інків, і розповсюдилася на весь континент [7, c. 47].

Сучасні держави Південної Америки належать до однієї світової цивілізації — західної (християнської). Незважаючи на тісний цивілізаційну спільність держави субрегіону мають неоднаковим за значенням, масштабами і різноманітності культурно-історичною спадщиною, що, природно, впливає на географічний «образ» країни, привабливість всього її культурно-історичного та рекреаційного потенціалу, її спеціалізацію на світовому та регіональному ринках туристських послуг. У цьому контексті умовно всі країни Південної Америки можна розділити на три групи:

1) країни, на території яких збереглося багато історико-архітектурних раритетів культур доколумбової Америки і значне число пам’ятників християнської цивілізації колоніального періоду. Це — Перу, Колумбія, Болівія;

2) країни, на території яких збереглася значна кількість пам’яток християнської цивілізації, що відносяться до ХVI-ХIХ століть. Це — Бразилія, Аргентина, Чилі, Еквадор, Венесуела;

3) країни, що володіють порівняно невеликим середньовічним культурно-історичною спадщиною колоніального періоду: Уругвай, Парагвай, Суринам, Гайана, Французька Гвіана.

Кількість об’єктів (позицій) в Списку об’єктів всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО по країнам наступне (за станом на 1 вересня 2018 р.; вказано число культурно-історичних об’єктів, в дужках — загальна кількість об’єктів в Списку). Бразилія — ​​12 (19), Перу — 10 (12), Колумбія — 6 (8), Болівія — 6 (7), Чилі — 6 (6), Аргентина — 5 (9), Еквадор — 3 (5), Венесуела — 2 (3), Сурінам — 1 (2), Парагвай — 1 (1), Уругвай — 1 (1). Критерієм відбору служать унікальність об’єкта, його естетична і матеріальна цінність, історичне і релігійне значення. Багато пам’ятників південноамериканських країн мають всесвітню популярність. Однак потрібно зазначити, що в Списку ЮНЕСКО відсутні деякі найважливіші об’єкти, які, на нашу думку, обов’язково необхідно враховувати при оцінці туристського потенціалу субрегіону.

На жаль, кілька пам’ятників зі Списку ЮНЕСКО в Південній Америці піддаються небезпекам різного походження. Загальна кількість зазначених об’єктів п’ять: по одному в Болівії, Венесуелі, Колумбії, Перу і Чилі. Причини загрози різні. Національний парк Лос-Катіос (Колумбія) потрапив в названий список внаслідок безконтрольного вирубування лісів і браконьєрство на його території, тобто безвідповідальних дій людини, а самановим будівлям в місті Коро (Венесуела) загрожує природна стихія — вони можуть не витримати підвищення кількості опадів.

В цілому в країнах субрегіону наростає диверсифікація туристського продукту, проявляючись в акценті на культурно-пізнавальному, екологічному, конгрессно-виставковому, круїзному і пригодницькому туризмі [9, c. 204].

Диференціація країн за рівнем розвитку міжнародного туризму. З точки зору туристичної типології все держави Південної Америки належать до Периферії світового туристського простору (п’ятий тип) [1, с. 89]. Але в складі Периферії виділяються країни «просунутої» Периферії і «глибокої» Периферії, розрив між якими досить значний. Більшість південноамериканських держав належить саме до «просунутої» Периферії, а до «глибокої» відносяться Парагвай, Болівія, Гайана, Сурінам і Французька Гвіана.

Таблиця 1. Основні показники розвитку міжнародного туризму (МТ) в країнах Південної Америки (2017 р.)

Країна	ІКПТ (місце в світі)	Міжнародні прибуття (тис.)	Доходи від МТ (млн. дол. США)	Розходи на МТ (млн. дол. США)	Готельний фонд (тис. номе­рів)
Всього	79,7 (83,5)3	27 268	23 753	42 453	1 340,0
Бразилія	28(51)	5 813	6 711	25 103	396,8
Чилі	51 (56)	3 576	2 219	1908	82,1
Аргентина	57 (61)	5 571	4 322	5 580	236,0
Перу	58 (73)	3 164	3 009	1601	211,0
Колумбія	68 (84)	2 288	2 491	2 992	173,7
Уругвай	73 (59)	2 683	1920	1 312	14,0
Еквадор	… (81)	1 364	1246	621	64,7
Болівія	100 (110)	798	557	565	25,4
Суринам	101 (100)	249	84	70	1,2
Гайана	104(103)	166	77	81
Венесуела	110 (113)	986	844 2	2 377	122,9
Парагвай	113 (115)	610	273	243	12,1

Незважаючи на те, що за значенням міжнародного туризму для національної економіки країни Південної Америки диференціюються не так чітко, як у багатьох інших регіонах світу, назване поділ на умовні підгрупи існує. Перша підгрупа — представлена ​​тільки Уругваєм — характеризується найбільшим співвідношенням надходжень від міжнародного туризму до ВВП (3,5%) і до товарного експорту (18%). Друга — Гайана, Болівія, Суринам, Перу і Еквадор — має співвідношення вище середнього по континенту (1,3-2,6% і 3,5-7,5% відповідно), що свідчить про важливість туристського сектора для економіки цих держав. Третя — Парагвай, Чилі, Аргентина, Колумбія і Бразилія відрізняється відносно невисокими показниками (0,3-1,0% і 1,9-5,3% відповідно), близькими до середніх для всього Південноамериканського субрегіону.

До четвертої підгрупи з найнижчими названими показниками відноситься тільки Венесуела, де співвідношення надходжень від туризму в ВВП і до товарного експорту становить 0,2% і 0,9% відповідно.

Аналітична група Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ; ШЕР), починаючи з 2007 р, оцінює конкурентоспроможність окремих країн в сфері подорожей і туризму в вигляді інтегрованого кількісного показника. При цьому критерії групуються в 14 блоків (таблиці 1). Підсумки цієї роботи, оформлені у вигляді доповіді, дають великий вихідний матеріал для міждержавних порівнянь, і становлять значний інтерес для дослідників в галузі міжнародного туризму. На жаль, внаслідок нестачі необхідної первинної інформації, в зазначений доповіді не були включені Еквадор і Французька Гвіана. Остання Доповідь про туристську конкурентоспроможність був опублікована на початку червня 2017. Згідно з цим джерела країни Південної Америки в цілому характеризуються середнім і низьким рівнем розвитку міжнародного туризму — тільки п’ять з них потрапили в першу половину рейтингу 2017 р. з 141 країни, а сім — у другу [4, c. 361-362]. 

2. Головні туристичні райони культурно-пізнавального туризму в Південній Америці

Бразилія — це майже 8 000 км пляжів, які стали основою створення широкої мережі курортів світового рівня: Убатуба, Ілья-Бела, Натал, Форталеза і, звичайно, Ріо-де-Жанейро зі знаменитими пляжами Копакабана, Іпанема, Ботафогу, Леме, Грумарі, Лебнон та інші загальною протяжністю 90 км.

Колоритні міста Бразилії самі по собі є туристичними атракціями. Бразиліа належить до найбільш незвичних міст континенту, яке внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Нова столиця була збудована у центральній частині країни фактично із «нуля» за 4 роки (1957-1960). Оригінальне планування, архітектурні особливості й цікаві об’єкти (ботанічний сад, зоопарк, міський парк із басейнами, наповненими мінеральною водою, Арковий палац із висячими садами і багато іншого) перетворили Бразиліа на одне із найбільш відвідуваних міст країни [10, c. 154].

Першість за кількістю туристів упевнено утримує Ріо-де-Жанейро, або Ріо — найбільше місто країни. Головними символами Ріо є знаменита статуя Христа на горі Корковадо і кристалічна скеля Пау-ді-Асукар («Цукрова голова») біля входу в бухту Гуанабара. Місто багате видатними архітектурними пам’ятками: колоніальні церкви, монастирі Сан-Бенто, Сан-Антоніу, імператорський палац, палац Тірадентіс та ін. У місті багато музеїв: Національний історичний музей, Національний художній музей, Музей Республіки тощо. Але світову славу Ріо приніс щорічний карнавал. Сотні тисяч туристів приїздять до Ріо-де-Жанейро на видовище, яке вважається найяскравішим святом планети.

Особливе культурне середовище, яке сформували вишуканий архітектурний ансамбль, численні музеї, парки з каскадами водоспадів, дозволили внести столицю золотошукачів — місто Ору-Прету до списку Світової спадщини ЮНЕСКО [4, c. 365].

Наступним, не менш привабливим регіоном туризму Південної Америки  є Аргентина. Аргентина багата різноманітними туристичними ресурсами: багатокілометрові пляжами стали основою створення приморських і гірськолижних курортів; річки з водоспадами, густі ліси і незаймані степи — підґрунтя для розвитку екологічного туризму; скотарські ранчо і виноградарські ферми перетворилися на осередки поширення сільського, кінного і гастрономічного туризму та винотерапії; європеїзовані міста зі зразками колоніальної архітетури та музеями пропонують цікаві пізнавальні тури.

Шанувальникам природних чудес аргентинська туристична індустрія пропонує подорож до національного парку Ігуасу, на кордоні із Бразилією і Парагваєм. Тут розташований каскад із близько 275 водоспадів під загальною назвою Ігуасу (Арайагарай, Бельграно, Рівадавія, Рамірес, Сальто-Ескондідо, Сальто-Флоріано, Уніон, Міте та ін.). «Перлиною» серед них є каскад із 14 водоспадів Гарганте-дель-Дьябло. Водоспади з’єднані між собою містками для кращого огляду фантастичного ландшафту. І навіть курсує невеликий туристичний потяг, що сполучає між собою найбільш віддалені ділянки каскаду [10, c. 157].

Південь Аргентини займає Патагонія — малоосвоєна територія, де представлені різноманітні ландшафти: гірські хребти з льодовими, міжгірськими улоговинами й озерами, плоскогір’я з пагорбами та низинами, дикі океанічні береги з пташиними базарами. Одним із цікавих місць Патагонії є півострів Вальдес, де у туристів з’являється можливість спостерігати за життям морських левів, пінгвінів, китів і пташиного царства.

«Землею кінця світу» називають острів Вогняна Земля. Його адміністративний центр — Ушуайя — найбільш південне місто світу та «ворота» до Антарктиди. Із міста організовуються бердвотчинг-тури до численних місцевих озер. Морські екскурсії — туристична принада цих місць. Багато з них проходять повз лігвища тюленів і фантастично величезну колонію бакланів [6, c. 184].

Буенос-Айрес, у якому мешкає 40 % населення країни, має потужний культурно-історичний потенціал. Одних лише музеїв у місті нараховується близько 120. Вартими уваги місцями і пам’ятками Буенос-Айреса є район Ла-Бока, історична зона Сан-Тельмо з антикварним базаром, президентський палац, ратуша, храми, площі, тунелі колоніальних часів. Цікавими для туристів містами є Сальта — один із найбільших центрів паломництва (чудодійні скульптури Діви Марії і Христа Чудотворця у соборі Сан-Франсиско), Кордоба із унікальними зразками колоніальної храмової архітектури і музеями, Ла-Ріоха — визнаний центр виноробства.

Популярним місцем відпочинку в Венесуєлі є узбережжя Карибського моря. Тут, окрім купання і засмаги на сонці, можна займатися рибаленням, яхтингом, дайвінгом та іншими видами активного відпочинку, які пропонує сучасна індустрія туризму. Острів Маргарита — головна курортна зона країни, у межах якої розташувалися найбільші готельні комплекси. До найбільш популярних туристичних центрів острова належать Порламар, відомий ще і зоною безмитної торгівлі, Пампатар, Ла Асунсіон та ін.

Культурно-історична «перлина» Венесуели — місто Коро — справжній музей колоніальної архітектури під відкритим небом із численними церквами, житловими будівлями, площами і монументами, вік більшості яких складає 350-400 років.

Усе більшу кількість туристів приймають сучасні курортні центри країни: Барілоче («аргентинська Швейцарія») на озері Науель-Уапі, Серро-Катедраль — найбільший у Південній Америці гірськолижний курорт, приморські курорти Лас-Грутас, Ель-Кондорі, Плайас-Дорадас та інші.

Мальовнича природа Колумбії, теплі узбережжя Тихого й Атлантичного океанів, Амазонія, гірські масиви, особливе культурне середовище (суміш індіанських, європейських і африканських традицій), оспіване Габріелем Маркесом, дозволяють включати країну до переліку кращих туристичних регіонів Південної Америки. Однак сумнівна слава одного із найбільших світових виробників наркотиків, вседозволеність наркобаронів і внутрішні політичні протиріччя не дозволяють сповна використовувати ресурсний потенціал країни. Незважаючи на це, Колумбія пишається рядом туристичних центрів світового рівня. Серед них курортні острови Сан-Андрес, Провіденсія і Санта-Каталіна поблизу Карибського узбережжя, Летисія — «ворота до Амазонії» — невелике містечко, з якого щодня десятки туристичних груп вирушають для знайомства з фантастичними біотичними ресурсами, життям рожевих дельфінів, індіанських племен тікуна та ягуа.

Серед шанувальників природи та культури користуються популярністю національні природні й археологічні парки Колумбії: Пурас із однойменним вулканом, водоспадами, термальними джерелами і фумароловим озером Термалес-де-Сан-Хуан; Тієррадентро — археологічний комплекс із печерами, похованнями і скульптурами; Сан-Агустін, де на площі понад 300 км² розкидано близько 500 мегалітичних скульптур висотою від 20 см до 7 м. [10, c. 159]

Республіка Еквадор — держава на північному заході Південної Америки, яка має вихід до Тихого океану і розташована з обох боків екватора. Її площа складає 276,8 тис. км2, населення — 14,6 млн осіб.

У країні налічується понад 20 національних парків та заповідників, які займають близько 16 % території країни. Чільне місце серед них займають Галапагоські острови, які занесені до Світової спадщини ЮНЕСКО. Архіпелаг вважається однією із основних туристичних атракцій Еквадору. Острови називають «унікальним живим музеєм і наочним прикладом еволюції», де збереглися і дбайливо охороняються раритетні екосистеми. Тут водяться ігуани, велетенські черепахи, пінгвіни, кити, дельфіни. 90 % території островів знаходиться під охороною. Пересування ними чітко регламентоване й обмежене спеціально маркованими стежками.

Шанувальників пляжно-купального відпочинку чекає низка сучасних курортів на півночі Еквадору. Чудовими пляжами пишається Атакамес — сучасний приморський курортний центр країни. Масовість і традиційність приморського відпочинку поєднуються з дбайливим ставленням до довкілля у містечках Муїс і Бахія-де-Каракес, які називають «екологічними курортами» [2, c 158].

Республіка Перу знаходиться у західній частині Південної Америки. Вона межує із Колумбією та Еквадором на півночі, Бразилією і Болівією на сході, із Чилі на півдні. Країна омивається водами Тихого океану.

Одна з особливостей просторового розміщення туристичних ресурсів природного і суспільного походження на території Перу — їх тісне територіальне сусідство і «переплетення». Одна й та ж територія дуже часто містить непересічні зразки творінь людини і природи. Яскравим прикладом є пустеля Наска. Велике (500 км2), майже квадратне кам’яне плато помережене помітними лише з повітря загадковими малюнками велетенських розмірів (від 8 до 40 м), виконаних однією суцільною, вибитою в камені, лінією. Походження і призначення цих зображень не зрозуміле і до сьогодні.

На території Перу знаходиться кілька природних об’єктів — цікавих туристичних атракцій. Один із них — високогірне реліктове озеро Тітікака, частина якого знаходиться у Болівії. Саме в районі цього озера індіанці почали вперше культивувати картоплю, яка згодом поширилася всім світом. Ще одне природне диво — каньйон Колка, який вважається найглибшим у світі. Його глибина складає майже 3 500 м, а довжина — близько 100 км. А невелике льодовикове озера Лаурікоча відоме тим, що з нього бере свій початок грандіозна Амазонка.

Однією із причин приїзду багатьох туристів до Перу є бажання познайомитися з побутом аборигенів — індіанців кечуа й аймара. Для того, щоб це зробити, необхідно вирушити до амазонської сельви.

Туристичною «візитівкою» Перу є Мачу-Пікчу — найбільш відоме і найбільш загадкове давнє священне місто інків, довкола якого і до сьогодні точаться суперечки вчених-істориків та археологів. Загублене місто у 1911 р. знайшов американський дослідник Хайрам Бінгем, який вирушив на пошуки легендарної столиці інків Вілка-бамби. Ця знахідка належить до найбільших археологічних відкриттів ХХ ст.

Республіка Чилі — держава на південному заході Південної Америки, яка займає довгу смугу землі між Андами і Тихим океаном.

Через значну протяжність, потужні океанічні течії і складний рельєф Чилі відрізняється винятковою погодно-кліматичною різноманітністю. Різні ділянки території країни перебувають у зонах впливу тропічного, субтропічного, помірного і полярного типів клімату.

Унікальними є і туристичні ресурси цієї країни. Природа зле «пожартувала» над чилійцями: одне із найбільш протяжних узбережь не достатньо використовується для організації масового пляжно-купального відпочинку. Причина — потужні холодні течії біля берегів Чилі. Через їх вплив температура прибережних вод лише на півночі піднімається вище +23^оС, досягаючи у центральних регіонах максимальної позначки +17-18^оС, а в південних — +4-6^оС.

Цю «помилку» природи чилійці компенсують інтенсивним використанням гірських систем. Країна перетворилася на визнаний осередок гірськолижного відпочинку. Вальє-Невадо, Портільо, Ло-Вальдес і ще кільканадцять сучасних гірськолижних центрів приваблюють тисячі шанувальників активного відпочинку. Окрім якісних трас, сервісу і засобів розміщення, гірськолижні курорти Чилі мають ще одну перевагу. Вони розташовані у південній півкулі, що дозволяє туристам із Північної Америки та Європи відпочивати протягом червня-жовтня — традиційного лижного міжсезоння.

На півночі розкинулася пустеля Атакама, місячні пейзажі якої надихають творців фантастичних фільмів і надовго запам’ятовуються туристам. Незабутні враження лишають гейзери в пустелі та міста-привиди — індустріальні сліди виробництва селітри, кинуті зараз напризволяще.

На острові Пасхи у Тихому океані вражають своєю величчю багатовікові загадкові кам’яні ідоли Рапа-Нуї. Сам острів, який географічно і культурно тяжіє до Полінезії, а не до Південної Америки, є дивним і загадковим.

На крайньому півдні з’являються тисячі островів, фіордів, а велетенські айсберги свідчать про близькість Антарктиди. Місцевою визначною пам’яткою є архіпелаг Вогняна Земля, розташований на крайньому півдні країни. Туристів приваблюють національні парки (Торрес-дель-Пейн, Кеулат, Пумалін та ін.), де вони мають змогу знайомитися із суворою природною красою краю.

Серед великих міст найбільший інтерес для туристів мають Сантьяго, Вальпараїсо, Пуерто-Монт. Столиця приваблює численними архітектурними пам’ятками (палацовий комплекс Ла-Монеда, сакральні споруди, приміщення Центрального ринку, архітектурний ансамбль Площі Зброї), музеями (Музей чилійського мистецтва доколумбової епохи, Музей сучасного мистецтва, Національний музей мистецтв, будинок-музей Пабло Неруди), театрами, найсучаснішим на континенті Планетарієм, казино, магазинами, ресторанами, фунікулерами і парками із ігровими майданчиками.

Головними туристичними атракціями Вальпараїсо є численні фунікулери, кожен з яких має своє ім’я, припортова зона, музеї, площа Сотомайор.

До Пуерто-Монт, найбільш «німецького» міста з ідеально рівними і чистими вулицями в обрамленні будинків із гостроверхими дахами вкритими червоною черепицею, туристи їдуть заради неповторних ландшафтів на околицях міста: міріади озер в оточенні хвойних лісів, льодовикові форми рельєфу і стіна Анд залишають незабутні враження [10, c. 161]. 

ВИСНОВКИ

Отже, як видно із вище зазначеного, об’єкт-предметна сфера сучасного туризму є значно ширшою і глибшою, ніж уявляється у середовищі більшості науковців, управлінців, бізнесменів, можливості диференціації туристичних потоків набагато потужніші, ніж здається на перший погляд, тому результати даного дослідження є досить актуальними і практично значимими не лише для суто наукових цілей, а й можуть використовуватись органами державного та регіонального управління, крім того мають значний потенціал залучення на комерційній основі у сферу туристичного бізнесу.

Південна Америка нині позиціонується як район з потужними природними ресурсами, насамперед лісовими, флоро-фауністичними і ландшафтними, які сприяють інтенсивному використанню екотуристичних технологій. Екологічний туризм перетворився на реальну альтернативу сільському господарству і лісозаготівлі. До країн, які реалізують грандіозні екотуристичні проекти належать Бразилія, Перу, Венесуела, Беліз, Гватемала.

Незважаючи на складні проблеми, з якими стикаються країни Південної Америки в розвитку економіки і міжнародного туризму, як її сектора, уряду і професіонали турбізнесу дивляться в майбутнє з оптимізмом. Розвиток туристичного сектора в багатьох країнах в останні роки йшло випереджаючими темпами, відображаючи поступові позитивні зміни у внутрішньополітичній ситуації в багатьох країнах субрегіону. З огляду на величезний туристичний потенціал і зростаючі фінансові ресурси Південної Америки, велика ймовірність, що в доступному для огляду майбутньому її позиції в світовому туризмі значно зміцняться і вага у світовій туріндустрії помітно збільшиться.

Латинська Америка у цілому багата на культурно-історичні ресурси. Особливий інтерес у туристів викликають пам’ятки доколумбових часів на території Перу, Мексики та інших країн регіону.

У Південній Америці найбільш активно туристично-інформаційні центри діють у Перу. Безкоштовні центри надають туристичну інформацію й допомогу для внутрішніх та іноземних туристів. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александрова А. Ю. Міжнародний туризм: Учеб / посібник для вузів. М.: Аспект Пресс,2001.
2. Воскресенський В.Ю. Міжнародний туризм. М: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. — 255 с.
3. География туризма. Учебник для вузов / Под ред. : Александровой А. Ю. — М. : КноРус, 2009. — 592 с.
4. Географія туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Смаль І.В. — Ніжин : Лисенко М. М. [вид.], 2018. — 574 с.
5. Кузик С.П. Географія туризму — Навч. посіб. — К.: Знання, 2011. — 271 с.
6. Масляк П.О. Країнознавство : підруч. для студ. та викл. вищ. навч. закл. / П. О. Масляк. -К. : Знання, 2008. — 292 с.
7. Кляп М.П. Сучасні різновиди туризму: навчальний посібник / М.П. Кляп, Ф.Ф. Шандор.- К.:Знання,2011.-334с.
8. Організація туризму. Підручник / Писаревський І.М., Погасій С.О., Андренко І.Б., Поколодна М.М., Сегеда І.В. За ред. Писаревського І.М. — Харків: ХНАМГ, 2008. — 541 с.
9. Туристичний бізнес: теорія та практика. Навч. посіб. / Мальська М.П., Худо. В.В. 2-ге видання. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 368 с.
10. Смаль І.В. Туристичні ресурси світу: [навчальний посібник] / І.В. Смаль. – Ніжин: Видавництво ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, 2010. – 336 с.
11. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу. Монографія / Ткаченко Т.І. — К.: Київський національний торговельно-економічний університет, 2009. — 463 с.