Філософська проблема про життя і смерть є актуальною в усі часи. Іван Франко показав у «Легенді про вічне життя »  своє бачення сенсу людського життя. У «Легенді про вічне життя» можна відчитати Франкове бачення сенсу людського життя.

Скільки існує на землі людство, стільки й мріє про вічне життя. З давніх часів люди шукають еліксир молодості, вірять в існування чудодійних криниць, магічних предметів, що допоможуть подовжити життя. Людина не хоче вірити, що все, що надбала, повинна буде залишити і піти з життя так само ні з чим, як і прийшли у цей світ. Але в кожного свої причини жити вічно.

«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслуживши молитвами та постом прихильність богині, здобув священний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим.

Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого безсмертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з кур­тизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовляється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.

«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найцінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно і на все життя.

Якщо розглянути кожного героя твору окремо,  то ми з’ясуємо причини, чому кожен з них відмовився від подарунку.

Аскет передав горіх цареві, тому що злякався вічної боротьби, що панує у світі, він хотів, щоб цар вічно жив для добра мільйонів. Олександер відчував себе рабом кохання до дівчини й тому віддав горіх їх. Цар передав горіх коханій, бо дуже її любив і не хотів без неї жити вічно.

Роксана віддала горіх генералу Птоломею, щоб заслужити його любов.

Але чудодійний горіх знову потрапив до царя, коли його принесла куртизанка, якій його дав генерал Птоломей.

То чому ж чому цар не скористався шансом використати цей горіх. На мою думку, він розчарувався в коханні й зрозумів, що любов не можна купити.

Тому більшість цих людей хотіли віддати дарунок богів своїм близьким, рідним! Македонский віддав горів своїй коханій, бо він її дуже кохав! Кохана передала його своєму другові, слузі Олександра. А слуга віддав його Олександру, тому що він розумів, що Македонський — великий володар, який нищить усіх ворогів без поразок і він вирішив віддати його володарю, щоб той став вічним і щоб на їхній землі завжди панував мир!

Герої, показані у творі – глибоко нещасні. Вони мають багатство, владу, розкішне життя, але не можуть завоювати серце коханої людини. Кожен з них сподівається, що горіх безсмертя їм у цьому допоможе, життя без любові нічого не варте.

Тому вибір — смерть, житиме людина стільки, скільки їй відведено Долею. Олександр — розчарований, бо виявилося, що його оточують підступ, лицемірство, брехня, зрада… Життя — це вічна боротьба, говориться у творі.

Отже, ніхто так і не наваживався з’їсти цінний дарунок богів (горіх),тому що вони не бачили сенсу у вічному житті без своїх рідних та коханих. Автор цим твором хоче показати нам любов близьких людей та відвагу героїв.