Слово — це велика сила, яку треба спрямовувати лише на щось добре: накопичувати знання, підтримувати когось у складній ситуації, дарувати радість і щастя. Врешті решт, саме слово робить людину людиною.

Могутність нашої мови виражається її величчю та кількістю складних та багатозначних слів. Лексика української мови дуже багата. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів. Для кожного, хто вивчає українську мову, надзвичайно важливо знати групи слів за значенням — омоніми, синоніми, антоніми та пароніми.  У нашому мовленні та мові художніх творів вони трапляються часто. Правильне їх використання прикрашає мовлення.

Могутність мови – це духовна могутність наро­ду. Народ дає мові силу й красу. Він сам у піснях творить зразки неперевершеної поезії, а його генії й таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї і світової культури найпишніші троянди.

Наша мова багата та чарівна. Українська мова, як загалом і всі слов’янські мови, відзначається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення неба з землею: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, круговид, видноколо, овид, кругозір, небокрай, виднокруг, виднокрай. Й таких прикладів можна наводити безліч.

Багато закордонних мислителів, вчених та діячів милувались нашою мовою та словом. Так, німецький поет Ф.Боденштедт вказував, що  «українська мова наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов’янськими мовами, з великими музичними можливостями». А француз П’єр Шевальє писав про українську мову: «Вона дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та надзвичайно витон­чених зворотів».

А ось яку думку висловив про українську мову відомий російський учений І.Срезневський: «Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і в вигляді необробленому може стати на­рівні з мовами обробленими гнучкістю й багатством синтаксичним, мова поетична, музична, мальовнича».

У промові А.В.Луначарського в Парижі пролунали натхненні слова й про українську пісню, про українське слово: «Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості».

Як бачимо, все можна цією мовою вдіяти: приголубити, нашепотіти чари, потрясти душу, примусити глибоко задуматися, затужити, а можна й обсипати ласкою радості, захопити нестримними веселощами.

В тяжких випробуваннях гартувалася українська мова. Здолала вона всі бездоріжжя, провалля, гори й нетрища.

Однак стихію повноводої ріки не можна спинити. Українська мова, прорвавши всі загати, вируючи на великих поворотах історії, плескотом високих і пінявих хвиль підхопила й понесла багаті словесні родовища революційних років, відбила в собі грандіозні соціальні зрушення, збагатилася численною лексикою й зворотами, стала гнучким і довершено-тонким інструментом і поетичної, і філософської, й наукової, й інженерно-технічної сучасної думки. Мова великої держави, великої культури.

Несе вона й далі свої запашні бурхливі води, настояні на коріннях віків, українська мова з глибокої і сивої давнини в океан майбутнього.

Отже, слово — це дуже цінний інструмент в руках тямущого майстра. За допомогою слова можна висловити свої думки, спілкуватися з людьми. Слово є чарівним та могутнім. Його міць полягає у тому, що ним можна вбити, підтримати, образити, повести за собою маси.

Слово може гірко ранити душу, тому треба обережно говорити будь-які речі. Але воно може стати й вірним помічником. Не дарма кажуть, що словом можна вести за собою цілі полки, мотивуючи людей до дії. Яке багатоцвіття й різнотрав’я слів, якими барвами наша мова висвічує, якими зіллями напахчена, якими водами перемита! То ж цінуймо слово та користуймося його силою!