Вступ

Договір — це найбільш стала у часі правова форма, історія якої нараховує тисячоліття. Можливість застосування договорів протягом такого тривалого часу зумовлена гнучкою правовою формою, в яку можуть втілюватися різні за характером суспільні відносини. Він вважається універсальним регулятором досить різноманітних суспільних відносин, зміст, характер і тенденції розвитку яких постійно зазнають змін. З часом, поширювався склад суб’єктів, учасників договору, поряд з фізичними особами, у договірних відносинах, почали брати участь господарські утворення (організації). Все це призвело до появи у юридичній літературі поняття «господарського договору».

Дискусії про сутність, загальні характеристики господарського договору, були предметом дослідження ще за радянських часів, особливо гостро вони піднімалися у другій половині XX ст. Так, ключова роль договору для господарського права підкреслювалася у працях: М. І. Брагинського, А. Г. Бикова, В. Г. Вердинкова, 3. М. Земингофа, Ж В. Авакенова, О. С. Іоффе, А. Ю. Кабалкина, Н. І. Клейна, В. В. Луця, В. К. Мамутова, В. Н. Можейко, І. Б. Новицкого, Н. І. Овчинникова, Б. В. Покровського, М. К. Сулейменова, та інших учених. Проте, поза увагою залишалися такі важливі питання як зміст і форма, особливості предмета та істотні умови господарського договору.

Роль договору, як основного засобу реалізації підприємницької та господарської діяльності, набула нового значення внаслідок розвитку ринкової економіки. 3міни відбулися у нормативному регулюванні господарських відносин, поява великої кількості нормативно-правових актів, які визначали основні положення тих чи інших видів господарських договорів, вплинули на їх порядок укладання і виконання, істотні умови та межі відповідальності за порушення господарських зобов’язань. Отже, відбулося виокремлення правових норм, що регулюють господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійсненні господарської діяльності.

На сучасному етапі розвитку господарського права, як самостійної галузі права, приділяється не менш значна увага правовому регулюванню договірних відносин у сфері господарювання, зокрема зовнішньоекономічної діяльності та регулюванню фондового ринку і цінних паперів, господарських відносин у сфері на-дання послуг (перевезення), інвестиційної та інноваційної діяльності. Вченими піднімаються такі важливі питання, як свобода та межі господарської діяльності; істотні умови господарських договорів, проблеми визначення кола учасників підприємницьких (комерційних) та господарських договірних відносин та інші. Означені проблеми досліджують Ю. Є. Атаманова, О. А. Беляневич, А. Г. Бобкова, С. М. Бервено, І. В. Булгакова, О. М. Вінник, О. П. Віхров, О. В. Дзера, В. П. Жушман, Г. Л. 3наменський, І. І. Килимник, О. В. Клепікова, О. В. Кологойда, Ю. М. Крупка, В. В. Луць, А. В. Луць, В. С. Мілаш, В. В. Поєдинок, В.        В. Сергієнко, Є. Д. Стрельцова, О. В. Старцев, А. В. Чучковська, В. С. Щербина та ін.

1. Поняття та сутність господарського договору

На даному етапі розвитку господарської доктрини не існує єдиної думки щодо теорії договору, яка найбільшою мірою відповідає сутності та значенню такого інституту у господарському праві. О. Беляневич пропонує розглядати господарський договір як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язання між суб’єктами господарювання, суб’єктами організаційно-господарських повноважень, не господарюючими суб’єктами — юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов’язки в галузі господарської діяльності.

Будь-який договір укладається не заради встановлення договірних зобов’язань, а для отримання правових та економічних результатів, сама ж господарська договірна діяльність здійснюється поетапно. Деякі сучасні іноземні законодавства вже визнали, що на підставі договору, окрім зобов’язальних, виникають й речові (абсолютні) правовідносини. Найбільш виразно це можна простежити на прикладі країн з консенсуальною системою переходу права власності, де вважається, що право власності на рухомі речі виникає у набувача безпосередньо в силу укладеного договору, без будь-яких додаткових підстав (зокрема, передачі речі).

Господарський договір є збірним (узагальнюючим) поняттям, до якого відносяться різні договірні типи (купівлі-продажу, поставки, перевезення, оренди, підряду на капітальне будівництво, у сфері здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності). Характерною особливістю господарських договорів є предмет господарсько-правового регулювання відносин, що виникають у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами й іншими учасниками господарювання. За допомогою договору здійснюється обмін товарів (результатів господарської діяльності) на грошовий чи інший еквівалент; формується майнова основа господарювання; створюється господарська інфраструктура, оформлюються організаційні зв’язки між учасниками відносин у сфері господарювання; здійснюється управління у сфері господарювання. Проте кінцевим етапом здійснення будь-якої господарської діяльності є реалізація її результатів, що набувають товарної форми. Тому значна частина господарських договорів спрямовується на нормування комерційних товарообмінних операцій, які проводяться в межах виробничого ринку. Загальні засади цивільного законодавства спрямовані на задоволення потреб суто цивільного (побутового) обороту, відповідно на забезпечення реалізації виключно приватних інтересів його учасників. Це означає, що традиційний набір засобів цивільно-правового регулювання не здатен повною мірою забезпечити досягнення очікуваних результатів у царині господарювання.

Господарські договори розрізняють за різними ознаками, проте найбільш поширеною у науковій літературі є класифікація, в основі якої покладено мету, предмет господарських договорів: договори про оплатну передачу (відчуження) майна; передача майна в тимчасове користування; господарські договори у сфері виконання робіт та надання послуг; про передачу результатів інтелектуальної діяльності; господарські договори у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності; зовнішньоекономічні договори у сфері господарських відносин.

В. Щербина класифікує господарські договори за суб’єктним складом — на дво- та багатосторонні угоди; за юридичними підставам — и на планові та регульовані; від способу виникнення — формальні, реальні, консенсуальні; за способом оферти — договори приєднання та договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні; за змістом істотних умов розрізняють прості й складні господарські договори; за регулятивними функціями — попередні та основні, генеральні й поточні; публічні договори. Відповідну класифікацію можна зустріти у підручниках та навчальних посібниках І. Булгакової, С. Кравчука, Ю. Крупки, В. Луця.

Окрім вищеназваної класифікації, В. Мілаш за суб’єктним складом господарського договору, виокремлює підприємницький (комерційний) договір двостороннього та одностороннього інституційного характеру, підприємницький (споживчий) договір одностороннього інституційного характеру, некомерційний господарський договір і господарський (організаційний) нормативно-обов’язковий договір.

Необхідно зазначити, що Цивільний кодекс України не містить, а ні понять господарського, а ні підприємницького (комерційного) договорів, хоча в багатьох нормах відображає особливості в регулюванні договірних відносин, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності, про що йдеться у ст.ст. 3, 5054, 84, 243, 1438 ЦК України та ін.

Проте, господарський договір необхідно відрізняти від підприємницького. До правових особливостей останнього зараховують його зв’язок з підприємницькою діяльністю; підприємницьку мету; особливий суб’єктний склад та встановлення щодо його сторін більш «жорстких» правил (звуження меж диспозитивності сторін). Відповідно до ст. 42 ГК України підприємницька діяльність — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. З цією ж метою здійснюється і некомерційна господарська діяльність, про що йдеться у ст. 52 ГК України.

При формулюванні визначення підприємницького (комерційного) договору необхідно враховувати не лише суб’єктивний критерій, а й об’єктивний — сферу суспільних відносин та мету, які він опосередковує. Підприємці можуть укладати між собою загально цивільні договори (дарування, займу грошових коштів для особистих потреб).

Сферу господарювання утворюють відносини, пов’язані з організацією і здійсненням господарської діяльності, що є її відносно самостійними підсферами, у межах яких виокремлюються більш дрібні підсфери комерційної та некомерційної діяльності. Відповідно до ст. 3 ГК України «під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Діяльність у сфері господарських відносин має здійснюватись належним чином та давати якісні результати, що можливо за наявності у суб’єктів господарювання достатніх знань, навичок, умінь та досвіду, що досягається постійним здійсненням промислу. Важливою ознакою господарської діяльності є її систематичність і, як наслідок, виконання її на професійному рівні.

У складних соціально-економічних та суперечливих правових умовах, в яких опинилося вітчизняне господарське законодавство, з одного боку — світова економічна криза, з іншого — спроби органів держави здійснити декодифікацію господарського законодавства, ускладнюють, а у разі скасування Господарського кодексу, унеможливлюють удосконалення договірного права у сфері господарських відносин та господарського договору, як основного інституту урегулювання відносин між суб’єктами господарювання. У Господарському кодексі існує низка ключових для господарських правовідносин норм, частина яких певною мірою дублюється в Цивільному кодексі, перш за все, вони стосуються порядку укладання, зміни і розірвання господарських договорів; правового регулювання відповідальності юридичних осіб у сфері господарювання; гарантій ведення бізнесу; посередництва у здійсненні операцій з цінними паперами; регулювання діяльності фондової біржі та аудиту; договорів поставки та контрактації сільськогосподарської продукції, соціально-комунальних зобов’язань суб’єктів господарювання тощо.

Тому, неможна не погодитись із позицією Голови Вищого господарського суду України С. Демченка, який говорить, що « скасування ГК України призведе до виникнення прогалин у правовому регулюванні цих відносин, що негативно вплине на ведення бізнесу в державі та завдасть шкоди суспільству; у черговий раз призведе до змін правил гри у сфері господарювання та підірве і без того нестійку довіру інвесторів до України, гарантії для яких містяться у нормах ГК України».

2. Значення господарського договору за законодавством України

Як особлива категорія господарського законодавства і права України, господарський договір має певну правову основу. Господарські договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються: а) загальними (про зобов’язання, договір, зобов’язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу; б) нормативно- правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо). Певну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом.

Таким чином, при визначенні поняття господарського договору необхідно враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і його спеціальні ознаки, відображені у господарському законодавстві.

Термін «господарський договір» у право України було введено Арбітражним процесуальним кодексом України (зараз — Господарський процесуальний кодекс України), який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст.1) [3]. Але ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Господарський кодекс України не містить визначення господарського договору, хоча в ГК України йому присвячена ціла глава — 20 «Господарські договори». Натомість вченими в галузі господарського права дане питання є достатньо дослідженим. Так, автори науково-практичного коментарю Господарського процесуального кодексу України, розглядають господарські договори як особливу групу цивільно- правових договорів, але відносять до них не всі договори, що укладаються підприємствами установами, організаціями між собою у зв’язку із здійсненням ними господарської діяльності, а лише ту частину із різного роду мотивів [4, с.303].

У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо: 1) порядку укладення, зміни та розірвання договорів; 2) вимог до форми і змісту таких договорів; 3) способів забезпечення виконання договірних зобов’язань; 4) порядку захисту прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов’язань [5, с.216]. Вказані особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах.

В юридичній літературі існує думка, що категорія господарського договору є застарілою, яка застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарювання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори [6, с.413]. На нашу думку, це твердження є хибним, так як поняття підприємницьких договорів є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку).

З цього приводу слушно зауважує Б.І. Пугинський, на думку якого уявлення про господарський договір як про юридичний факт, що опосередковує акти товарного обміну, є однією з причин недостатнього використання його властивостей. Призначення ж господарського договору полягає в тому, що, регулюючи зв’язки суб’єктів господарювання, договір є інструментом налагоджування виробничої інтеграції та кооперації, розвитку та поглиблення суспільного розділення праці. Крім того, він дозволяє вирішувати правовим способом організаційні, економічні, соціальні та інші питання, що виникають в діяльності суб’єктів господарювання [7, с.21].

Необхідно зазначити, що при визначенні поняття господарського договору слід враховувати його характерні ознаки, до яких відносяться: по-перше, господарське законодавство регулює цей договір як угоду, що має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів суб’єктів господарювання, які не обслуговують виробництво та обіг і є допоміжними [8, с.262]. Тобто, господарські договори — це, як правило, майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг.

По-друге, господарський договір є правовою формою взаємовідносин господарюючих суб’єктів між собою, визначає їх майнові обов’язки і направлений на досягнення певного результату ведення господарства. В організації ділових угод головне місце займає класичний договір, який чітко фіксує домовленості і визначає санкції за їх невиконання. Жодних усних домовленостей не зафіксованих в тексті договору, класичний договір не визнає. Тому при визначенні господарського договору необхідно враховувати і загальні категорії цивільно-правового договору, і особливі ознаки, відображені в господарському законодавстві.

По-третє, особливий суб’єктний склад — зазвичай господарські договори укладаються за участю суб’єктів (суб’єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб’єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин: органів або організацій господарського керівництва (зокрема, при укладенні державних контрактів), негосподарських організацій (для задоволення їхніх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб’єктів господарювання), громадян як засновників господарських організацій корпоративного типу (для забезпечення спільної діяльності щодо заснування суб’єктів господарювання).

По-четверте, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов’язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний конт-ракт), обов’язково має відповідати цьому замовленню. В теорії такі договори визначаються як плановані.

По-п’яте, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів споживачів товарів і послуг [9].

По-шосте, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Також до основних ознак господарського договору слід віднести: 1) тісний зв’язок із плановим процесом учасників господарських відносин; 2) поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів; 3) обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів; 4) можливість відступу від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

У своїх працях В.С. Щербина зазначає, що господарський договір — це домовленість суб’єкта господарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов’язків у сфері господарювання [8, с.263]. Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст.180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань як погоджених сторонами, так і тих, що беруться ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

При визначенні поняття господарського договору А.І. Кубах робить акцент на тому, що це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов’язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з урахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів [10, с.34]. В свою чергу, Н.О. Саніхметова під господарським договором розуміє угоду майнового характеру між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — юридичними особами, що встановлює, змінює або припиняє права та обов’язки сторін при здійсненні господарської діяльності. Господарський договір — це регулятор конкретних господарських відносин між суб’єктами господарської діяльності, підстава виникнення господарсько-договірних зобов’язань [11, с.185-186]. На думку О.В. Старцева, поняття господарського договору виступає у двох аспектах: 1) під поняттям «договір» розуміються правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта; 2) мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов’язання з волі його учасників [12, с.86]. Господарський договір слід розглядати як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язання між суб’єктами господарювання, суб’єктами господарсько-організаційних повноважень, не господарюючими суб’єктами — юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов’язки в галузі господарської діяльності [13, с.61-62]. 

Висновки

На основі проведеного аналізу думок різних вчених під господарським договором слід розуміти нормативно закріплена домовленість, укладена за встановленим змістом та формою, між суб’єктами господарювання, суб’єктами господарсько-організаційних повноважень, не господарюючими суб’єктами — юридичними особами, спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав і обов’язків, досягнення конкретної мети та забезпечується у випадку порушення можливістю застосування небажаних наслідків. Тобто, господарський договір є основним засобом організації відносин між суб’єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяльності та інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв’язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов’язання. Йому притаманний особливий суб’єктивний склад, специфіка діяльності суб’єктів господарювання, а також предмет і мета, для досягнення якої укладається цей договір.

Аналізуючи всі вищевикладені погляди на поняття господарського договору, його можна визначити як домовленість, укладену за встановленим змістом та формою, між учасниками господарських правовідносин, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення прав та обов’язків, досягнення конкретної мети та забезпечується у випадку порушення можливістю застосування небажаних наслідків. 

Список використаної літератури

1. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 61-62;
2. Луць В. В. Контракти в підприємницькій діяльності: Навч. посіб. — 2-е вид., перероб. і допов. / В. В. Луць. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — С. 29.
3. Мілаш В. Нові підходи до визначення договору в господарському праві // Право України. — 2007. — № 9. — С. 33-34.
4. Булгакова І. В. Господарське право України: Навч. посіб. — К.: Прецедент, 2016. — С. 233-235;
5. Кравчук С. И. Господарське право України: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2007. — С. 115-119.
6. Крупка Ю. М. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посіб. / Ю. М. Крупка. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — С. 214-216
7. Луць В. В. Контракти в підприємницькій діяльності: Навч. посіб. — 2-е вид., перероб. і допов. / В. В. Луць. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — С. 55-64.
8. Мілаш В. Підприємницький (комерційний) договір у системі господарських договорів: постановка проблеми // Підприємництво, господарство і право. — 2014. — № 12. — С. 74.
9. Мілаш В. Проблеми визначення галузевої природи комерційного договору // Право України. — 2017. — № 3. — С. 124.
10. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г. Л. Зна- менського, В. С. Щербини; Кол. авт.: О. А. Беляневич, О. М. Вінник, В. С. Щербина та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2016. — С. 7.
11. Демченко С. Господарський кодекс України має залишатися стрижнем господарського законодавства // Голос України. — 31 жовтня 2018. — № 208.
12. Бочкова І. І. Концепція, ознаки та значення господарського договору за законодавством України /1. І. Бочкова // Форум права. — 2011. — № 2. — С. 111—115