Вступ

Професійний стрес може розглядатись в контексті питання про професійну деформацію особистості як можливий наслідок розвитку особистості професіонала. Це плата, психологічна данина особистості, яку вона сплачує за високий рівень домагань, пристрасне захоплення діяльністю, ранню та надмірно вузьку професійну спеціалізацію. Так, В.С.Мєдвєдєв, зазначає, що внаслідок цього відбуваються своєрідні зміни окремих рис, структури особистості в цілому. В сучасній психології під професійною деформацією особистості спеціаліста, як підкреслює С.П. Бєcносов розуміють зміну якостей і властивостей особистості (стереотипів сприймання, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування) під впливом виконання професійної діяльності.

Поруч з терміном «професійна деформація» використовують в зарубіжній літературі ще поняття «управлінський регрес», як незворотні зміни, пов’язані з віком менеджерів, особливостями управлінської діяльності, оточенням. Професійна деформація виникає на трудовій стадії соціалізації в результаті виконання діяльності як професії і неможлива поза конкретною професійною діяльністю. Вона проявляється в професійній спрямованості, особливостях професійного мислення. Це і професійний нігілізм, професійна нестійкість, звинувачувальний нахил, психологічний захист тощо, як зазначає Е.Ф. Зеер. 

1. Професійний стрес і підходи до його вивчення

З 90-х років XX століття, стрес на роботі став однією з актуальних психологічних проблем, пов’язаних із фізичним та психічним здоров’ям професіоналів, їх професійним благополуччям. Це стосується пошуку способів зниження негативних наслідків професійного стресу, пошуку детермінант, знання яких дозволило б передбачати, прогнозувати та управляти ймовірністю виникнення негативного професійного стресу, його проявів.

В сучасному виробництві часто виникають ситуації, коли працівник, зустрічаючись з якоюсь складністю не може повноцінно реалізувати накоплену енергію, викликану адаптаційними процесами, фізіологічними механізмами стресу і тоді ця енергія може руйнувати саму людину в умовах кар’єрної конкуренції, спілкування з керівництвом, тощо.

Професійний стрес — це складна галузь дослідження стресових станів, як і психологічний стрес, який співвідноситься з негативними та позитивними емоціями і почуттями, та створюється факторами, які носять характер загрози або перешкод.

Г.С.Нікіфоров вказує, що для деяких професій фактор стресу є супроводжуючим. Професійний стрес пов’язується з переживанням психічної напруженості в умовах високої відповідальності за прийняття рішення. Робота в умовах професійного стресу є серйозним випробовуванням фізичного і психічного здоров’я спеціаліста, перевіркою міри його професійної надійності.

В напрямку професійного здоров’я спеціаліста вивчають професійний стрес Б.В.Овчинніков та А.І.Колчев, розглядаючи його як наслідок неперервної і тривалої дії специфічних стресорів, що визивають перевтомлення, професійні захворювання. Усугубляють дію професійного стресу і короткочасні екстремальні ситуації, що виникають в професійній діяльності.

Н.В.Самоукіна визначає професійний стрес як напружений стан працівника, який виникає під впливом емоційно негативних і екстремальних факторів при виконанні професійної діяльності, підкреслюючи його негативний прояв, як дистрес.

А.Б.Лєонова стверджує, що професійний стрес виникає в результаті невідповідності вимог робочого середовища і індивідуальних ресурсів, ресурсів працівника, що створює потенційну загрозу для успішності трудової діяльності, здоров’я.

Як бачимо, професійний стрес розглядається, як правило, в плані негативного впливу на професійну діяльність.

У вивченні професійного стресу наголошується на визначенні чинників, які його визивають, виділенні видів професійного стресу, його складових, систематизації його ознак, його негативних наслідків у вигоранні, способах управління і подолання, на виокремленні основних підходів до дослідження.

Професійна діяльність може бути ускладнена впливом стресорів різної природи, які виділяє Г.С. Нікіфоров.

По-перше, це — організація і зміст професійної діяльності. Сюди відносяться такі чинники як:

—      організація робочого місці;

—      перевантаження роботою;

—      фізичні фактори (температура, шум, багатолюдність);

—      складність виконуваної діяльності;

—      незадоволення комунікацією;

—      стурбованість наслідками можливих помилок;

—      підвищена відповідальність, тощо.

По-друге, це — професійна кар’єра:

—      проблема статусу;

—      зміна службових обов’язків;

—      перехід на іншу роботу;

—      незадоволеність перспективою, тощо.

По-третє, це — оплата праці:

—      відсутність ясності в оплаті праці;

—      нерівна оплата праці, тощо.

По-четверте, це — взаємовідносини на роботі:

—      неприємності з керівництвом;

—      конфлікти з колегами;

—      несприятливий клімат в колективі, тощо.

По-п’яте, це — поза організаційні джерела стресу:

—      проблеми в сім’ї;

—      проблеми зі здоров’ям;

—      фінансові проблеми;

—      проблеми особистих та організаційних цінностей.

М. Борневассер виділяє 6 джерел стресу при неспівпаданні вимог і можливостей: фізичні; соціальні; особистісні; особливості завдань; особливості структурні (індивідуальна чи групова діяльність); рольові особливості (ініціатива можлива або підкореність).

Н.В. Самоукіна, розглядаючи професійний стрес, як напружений стан працівника, що виникає у нього при впливі емоційно-негативних та екстремальних факторів, пов’язаних з виконанням професійної діяльності, розрізняє такі різновиди професійного стресу як інформаційний, емоційний і комунікативний стрес.

Інформаційний стрес виникає в умовах інформаційних перевантажень, коли працівник не справляється з завданням і не встигає приймати важливі рішення.

Емоційний стрес виникає при реальній або уявній загрозі, переживаннях провини, гніву, образи в умовах суперечностей з керівництвом, колегами, підлеглими.

Комунікативний стрес пов’язаний з проблемами ділового спілкування, проявляється в підвищеній дратівливості, в незнанні прийомів захисті від маніпулювання, неспівпаданні темпів спілкування.

У динаміці стресу підкреслюється три стадії розвитку:

I — наростання напруженості, коли стрес може як знизити успішність, так і підвищити;

II      — стрес як дистрес, коли втрачається самоконтроль, руйнуються психічні реакції, відмічається спустошеність;

III   — зупинка стресу, повернення до звичайних реакцій.

Третю стадія можна розглядати, на наш погляд, як подолання стресу.

В літературі особливості переходу стресу в дистрес пов’язуються з вірою працівника в успіх в складній ситуації. При відсутності зацікавленості в результатах своєї роботи, наявності сумнівів і непомірної завантаженості, виникає дистрес. Труднощі в професійній діяльності будуть стресовими лише тоді, коли вони оцінюються негативно, або відсутня адекватна стратегія їх подолання, тобто, коли вимоги ситуації перевищують можливості людини.

Професійний стрес порівнюється з виникненням професійної кризи, професійної деформації, професійного вигорання. Такі стани можуть бути розглянуті як негативні наслідки впливу стресу на особистість.

Одним із підходів вивчення проблем стресу на роботі, його проявом в професійній діяльності є аналіз професійної кризи як переживання особистістю неможливості реалізації раніше складених професійних планів, задач, цілей тощо.

Вивчаються основні етапи професійної кризи (початковий період, період накопичення напруги, критичний період — період гострих переживань, період виходу, період стабілізації); фактори, які визначають її індивідуальні відмінності.

Особливу актуальність, дослідження психологічної кризи набуває у представників професії типу «людина-людина». В цій сфері професійної діяльності, наслідки переживання психологічної кризи (деформації психологічної структури особистості професіоналів, емоційні зриви, деструктивні зміни поведінки та професійної діяльності тощо) відбиваються на безпосередньому предметі праці — на спілкуванні з іншими людьми.

Стосовно співвідношення понять психічне вигорання і психічний стрес, то на сьогодні відсутнє чітке розділення між ними. Більшість дослідників вважають, що вигорання є результатом дії стресорів, особливо міжособистісної природи. Тобто, професійне вигорання являє собою наслідок професійного стресу, прояви якого розглядаються як результат дії специфічних стресорів в професії.

Вигорання — це загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійного стресу. Вигорання як процес починається з сильного і тривалого стресу на роботі стресу, яким важко управляти.

З погляду визначення стресового процесу Selye (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження), вигорання може бути прирівняне третій стадії, якій передує стійкий, що не піддається контролю, рівень збудження.

Таким чином, як ми бачимо в психологічних дослідженнях тривале перебування людини у емоційній напрузі призводить до зниження працездатності, яке проявляється в постійному відчутті втоми, інколи сонливості. Одночасно понижується здатність до концентрації уваги, проявляється розсіяність і ускладнення запам’ятовування. В таких умовах людина працює механічно, без відповідної реакції на зовнішні впливи, без інтересу, а тому можна сказати, що і свої професійні обов’язки вона виконує не належним чином.

У результаті, все це призводить до зростання невизначеності вимог до спеціаліста з боку професії, до збільшення психологічних навантажень, до стресу на роботі.

В контексті дослідження стресу на роботі В.Бойко вводить поняття емоційного вигорання, як форму психологічного захисту від психотравмуючих впливів. Це надбаний стереотип емоційної, частіше професійної поведінки, у формі часткового або повного виключення емоцій. З однієї сторони це дозволяє людині дозувати енергетичні ресурси, а з іншої — негативно впливає на виконання роботи і стосунки з партнерами. В цьому емоційне вигорання наближується до професійної деформації.

Не дивлячись на наявність декількох термінів — професійне вигорання, психічне вигорання, емоційне вигорання та їх визначень, найбільш вживаним є поняття психічного вигорання, оскільки включає негативні психічні переживання, що характерно і для професійного вигорання, яке ми розглядаємо як прояв стресу в професійній діяльності. Такий прояв пов’язаний з особливостями професії, її типу, її характеристиками та ставленням спеціаліста до неї.

Розглядаючи основні підходи до вивчення професійного стресу, зазначимо, що проблематика професійного стресу спрямована на вивчення прикладних аспектів стресу, оскільки пов’язана з кардинальними змінами в різних сферах професійного життя людини. Автоматизація виробництва, комп’ютеризація масових видів праці, професій, безробіття, як наслідок неможливості адаптації до нових умов праці і як наслідок соціально-економічних змін, різні форми особистісного неблагополуччя професіонала були спонукаючими факторами виділення професійного стресу в окрему лінію дослідження.

2. Професійний стрес та екстремальні умови й надзвичайні ситуації

Особливими вважаються такі умови, за яких діяльність індивіда протікає на тлі екстремальних факторів, які діють епізодично, не постійно або є висока ймовірність їх появи. В особливих умовах діяльності екстремальні фактори мають незначну інтенсивність та силу впливу, а негативні функціональні стани, що виникають при цьому, виражені помірно. В особливих умовах діяльності мобілізуються резервні можливості за компенсаторним типом. Після завершення роботи працівнику необхідний відпочинок.

Загальним для особливих, екстремальних та субекстремальних умов є:

• наявність діючих екстремальних стрес-факторів, що виступають як певне збурення;
• виникнення негативних функціональних станів типу динамічного розладу;
• високі нервово-психічні та енергетичні витрати;
• залучення до діяльності резервних можливостей організму.

Виходячи з характеру походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють:

• надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру;
• надзвичайні ситуації воєнного характеру;

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» визначають чотири рівні надзвичайної ситуації: загальнодержавного рівня, регіонального рівня, місцевого рівня та об’єктового рівня.

Поведінка людей у екстремальних ситуаціях.

Особливістю психології екстремальних ситуацій є те, що потерпілі втрачають здатність адекватно діяти.

В екстремальній ситуації слід уміти розрізняти небезпеки справжні й удавані, приймати швидкі рішення, оцінювати людей, постійно і безперервно контролювати себе, правильно визначати свої можливості і намагатися знайти вихід навіть з безнадійної ситуації. Існує три форми поведінки в екстремальній ситуації:

• різке зниження організованості (дезорганізація поведінки);
• різке гальмування активних дій;
• підвищення ефективності дій.

Дезорганізація поведінки може проявитися у несподіваній втраті раніше набутих навиків, які були доведені майже до автоматизму. Деякі люди, в ситуації реальної загрози, можуть раптом цілком забували про все.

Різке гальмування дій характеризується тим, що подібна ситуація може викликати у людини стан ступору (заціпеніння).

Підвищення ефективності дій при виникненні екстремальної ситуації виражається у мобілізації усіх ресурсів психіки людини на подолання несприятливих для нього обставин.

На основі аналізу минулих природних катаклізмів та техногенних катастроф було встановлено, що на протязі перших 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей, включаючи і тих, що прибули для проведення рятівних робіт та  надання медичної та психологічної допомоги.

Для екстремальних ситуацій характерними формами поведінки є: шок (травматичний або емоційний), ступор, паніка та ін.

У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється у двох формах:

• еректильній;
• ступорний.

Еректильна форма шоку проявляється збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; істерикою, агресивністю, неадекватними реакціями: спробами втечі, в тому числі у зону небезпеки та ін.

Ступорна форма шоку проявляється у вигляді  ступору, апатії, та ін.

Шок (фр. Choc. — удар, товчок) — перша фаза стадії тривоги у реакції організму на інтенсивний стрес (фізична або психічна травма). Характеризується різними фізіологічними порушеннями, серед котрих основними є різке зниження артеріального тиску та гіпоксія (кисневий голод).

Ступор — одна з найдужчих захисних реакцій організму. Відбувається після найсильніших нервових потрясінь, коли людина затратила стільки енергії на виживання, що сил на контакт із навколишнім світом у нього вже немає.

Апатія може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи, або в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своєї діяльності.

Особливо небезпечною формою поведінки при екстремальних ситуаціях є паніка  (дав.-гр. πανικός — підсвідомий жах, що вселяється богом лісів Паном) — психічний стан людей — несвідомий, нестримний страх, викликаний дійсною чи уявною небезпекою, що охоплює людину чи багатьох людей, неконтрольоване прагнення уникнути небезпечної ситуації.

Паніка — це крайній стан психологічної напруженості, що проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях паніка має «епідемічні» властивості — це феномен «психічного зараження». Небезпека, яка викликала у людей паніку може бути  реальною, або уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію.

До інших форм неадекватної поведінки можуть бути віднесені ейфорія, істерика, фізична або вербальна агресія, примітивні дії і невпорядкована діяльність. У окремих осіб можуть виникнути істеричні реакції. Всі перераховані відхилення у поведінці спостерігаються в перші години находження у екстремальної умовах і у багатьох  людей припиняються на протязі кількох діб.

Екстремальні та надзвичайні ситуації — це стресові події,  що можуть викликати майже у кожної людини стан дистресу (природні катаклізми та антропогенні катастрофи). Важливу роль при цьому грає травматичний, або емоційний стрес.

Травматичний стрес — це особа форма реакції, що виникає коли стрес перевантажує психологічні та адаптаційні можливості людини та руйнує захист. Стрес стає травматичним, коли результатом впливу стресорів є суттєві зміни у психічній сфері людини.

Стресорами виступають психотравмуючи події, які загрожують безпеці індивіда, викликають емоційні переживання та негативні психологічні наслідки.

Поведінка багатьох людей у екстремальних ситуаціях істотно змінюється. У екстремальних умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери людини. Розрізняють декілька форм психічної напруги:

• інтелектуальна;
• емоційна;
• вольова;
• мотиваційна та ін.

Наслідки психоемоційної напруги та поведінки можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Однак така реакція відмічається не у всіх людей. Для екстремальних умов та  надзвичайних ситуацій найбільш характерними є такі негативні стани, як збудження, страх, відчуття втоми, фрустрація та ін.

Невідкладної психоневрологічної допомоги потребувало майже 10% людей, які були у зоні катастрофі. У 55% травмованих причинами таких розладів були неадекватні та несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – тремор кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі- або брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, тремор, судорожне скорочення окремих м’язів та ін. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні пологи та ін. 

Висновки

Тривале перебування людини у емоційній напрузі призводить до зниження працездатності, у постійному відчутті втоми, інколи сонливості. Одночасно понижується здатність до концентрації уваги, з’являється розсіяність і погіршується пам’ять. В таких умовах людина працює механічно, без відповідної реакції на зовнішні впливи, без інтересу, а свої професійні обов’язки виконує не належним чином. Це призводить до зростання невизначеності вимог до спеціаліста з боку професії, до збільшення психологічних навантажень, до стресу на роботі.

Екстремальні умови діяльності характеризуються впливом на організм людини постійно діючих, високо інтенсивних, потенційно загрозливих для організму факторів. В екстремальних умовах яскраво виражені негативні функціональні стани, а діяльність людини здійснюється із залученням резервних можливостей організму. Робота за таких умов потребує від індивіда необхідності мати достатньо часу на відновлення.

Субекстремальні умови діяльності характеризуються впливом на організм людини постійно діючих інтенсивних та екстремальних за характером дії факторів, які несуть реальну загрозу для життя індивіда. Функціональні стани, які виникають при цьому, подібні до таких, за якими людина працює на межі своїх можливостей. Після такої діяльності з індивідом необхідно обов’язково проводите реабілітаційні заходи. 

Список використаної літератури

1. Бесносов С.П. Психология профессиональной деформации личности. СПБ., 2004.
2. Бойко В.В. Синдром «эмоционального выгорания в профессиональном общении. СПБ., 1999.Борневессер М. Стресс в условиях труда // «Иностранная психология», 1994, №1, Т.2. – С.44-50.
3. Водопьянова Н.Е. Профессиональное выгорание и ресурсы его преодоления. // Психология здоровья. / Под ред. Г.С. Никифорова, СПБ., 2003. – 375с.
4. Зеер Э.Ф. Психология профессий/ Екатеринбург: Узд-во Урал.гос.проф.- пед ун-та, 1999. – 280 с.
5. Леонова А.Б. Основные подходы к изучению профессионального стресса. Вестник. Моск.ун-та.Сер.14.Психология. — М., 2000. №3. – С. 4-19.
6. Медведев В.С.Проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ (теоретичні та прикладні аспекти). – К., 1977. – 192 с.
7. Никифоров Г.С. Надежность профессиональной деятельности. СПб., 1996. – 267 с.
8. Никифоров Г.С. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности. // Под ред. Ю.Н.Голубева. Л., 1989. – С. 34-98.
9. Овчинников Б.В., Колчев А.И. Профессиональный стресс и здоровье. // Психология профессионального здоровья. / Под ред. Г.С.Никифорова. – СПб., 2006. – С.204-213.