Підземні виробки мають свої особливості щодо умов організації лікувально-евакуаційних заходів.

Перша інформація про аварію на шахті надходить у чергову воєнізовану гірничо-рятувальну частину, станцію швидкої медичної допомоги, оперативним черговим штабам ЦО і НС, а також оповіщається диспетчер Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Від правильно спланованої і відпрацьованої системи сповіщення багато в чому залежить час початку заходів щодо ліквідації аварії на шахтах.

Для оперативного керівництва заходами організації та надання медичної допомоги потерпілим при службі медицини катастроф та штабах ЦО і НС створюються оперативні групи, до складу яких включаються головні спеціалісти, здатні вирішувати задачі у кожній конкретній ситуації.

До основних завдань медичної служби при підземних аваріях належать:

—         організація і надання постраждалим медичної допомоги безпосередньо в гірничих виробках шахт (рудників) на «свіжому струмі» повітря і в атмосфері, непридатній для дихання;

—         надання медичної допомоги постраждалим, що були підняті з шахти (рудника) на поверхню, та участь в їх лікуванні в умовах стаціонару;

—         збереження і зміцнення здоров’я респіраторщиків, робота яких з   рятування   людей   і   ліквідації   підземних   аварій   потребує максимального напруження фізичних і моральних сил.

Особливо складні задачі збереження життя, працездатності і здоров’я виникають при завалах. За цих аварій небезпечність, пов’язана з тяжкістю уражень, збільшується внаслідок дуже складних для надання лікарської допомоги умов: необхідності тривалого часу для створення доступу до постраждалого (пересування до нього по вугільному пласту під час гірничорятувальних робіт звичайно відбувається зі швидкістю 1 км/год), темряви в районі завалу, запорошення, великої вологості повітря (до 100 %), високої температури на глибоких горизонтах (до 32°С), іноді великої швидкості руху повітря, відсутності підготовлених площадок, камер чи укриття в зоні аварій для розгортання сил медичної служби, вкрай обмеженого простору при завалах у лавах (у Донбасі розробки ведуться при потужності пласта до 40 см), браку часу для проведення заходів на місці нещасного випадку через небезпеку повторних завалів, забруднення тіла та одягу постраждалих гірників, а також самих гірничорятувальників.

Система надання лікувальної допомоги постраждалим при аваріях на вугільних шахтах, як правило, складається з кількох етапів:

—         долікарська допомога на місці нещасного випадку (до і після звільнення постраждалого з завалу);

—         транспортування постраждалого по лаві чи зрушеній частині штреку на підземну медичну базу (ПМБ);

—         перша лікарська допомога на ПМБ;

—         транспортування постраждалого по шахті на поверхню, а потім у найближчий лікувальний заклад;

—         кваліфікована допомога в стаціонарі медсанчастини шахти або у медичному закладі державної служби медицини катастроф:

—         спеціалізована допомога у спеціалізованих медичних центрах або відділеннях багатопрофільних лікарень.

Досвід ліквідації медико-санітарних наслідків аварій на шахтах свідчить, що постраждалі можуть отримувати ізольовані, множинні й комбіновані ураження. Останні є особливо небезпечними.

Клінічні спостереження за постраждалими, які мали комбіновані ураження (термічний опік шкіри, механічні ураження, отруєння оксидом вуглецю), показали, що при такого роду травмі виникає синдром взаємного обтяження. Взаємообтяжувальна дія компонентів комбінованого ураження виявляється відразу після травм, і це необхідно враховувати при наданні медичної допомоги постраждалим гірникам.

Однак на фоні загального тяжкого перебігу ураження завжди превалює симптом якого-небудь одного компоненту. В більшості випадків тяжкість стану постраждалого зумовлюється опіковим ураженням, рідше — механічними ушкодженнями і тільки в поодиноких випадках в клінічній картині переважають симптоми отруєння оксидом вуглецю.

При великих за площею, хоча і поверхневих, опіках у постраждалих виникає шок. Останній особливо тяжкий на фоні отруєння оксидом вуглецю і таких механічних уражень, які поодинці звичайно не ведуть до виникнення шокової реакції (забите місце грудної клітки, переломи передпліччя тощо). В патогенезі опікового шоку провідна роль належить неврогенному фактору і великій плазмовтраті, а в більш пізній період (через 6-12 год.) — дії токсичних речовин. Загрозу для життя становлять швидко прогресуючі явища серцево-судинної недостатності, зумовлені перерозподілом крові, великою плазмовтратою. зменшенням об’єму циркулюючої крові, уповільненням швидкості кровотоку, прогресуючою гіпоксією і гіпоксемією. При великих опіках (понад 70 % поверхні тіла) смерть потерпілого може настати через 2-3 год. після травмування.

Наявність отруєння у постраждалих. які знаходяться в стані шоку, посилює порушення дихальної функції і окислювально-відновних процесів в організмі. Це особливо необхідно враховувати при проведенні комплексної терапії шоку. У постраждалих внаслідок аварії на шахті, завжди виявляється отруєння оксидом вуглецю, чим медичні працівники інколи нехтують, захоплені різко вираженою симптоматикою термічних і механічних уражень. Між тим, своєчасно надана медична допомога при отруєннях полегшує подальшу боротьбу за життя постраждалих з комбінованими ураженнями. За відсутності шоку скарги потерпілих відображають прояв одного основного компоненту комбінованого ураження.

При аваріях на шахтах майже завжди порушується режим вентиляції і доки постраждалого не виведуть чи винесуть на «свіжий струм» повітря або не буде включений ізолюючий киснево-дихальний апарат, на нього будуть згубно впливати оксид вуглецю та інші шкідливі гази, що можуть утворюватись у підземних виробках. При виявленні потерпілого боєць-респіраторщик. фельдшер чи лікар реанімаційно-протишокової групи (РПГ) повинні відразу одягти на нього ізолюючий киснево-дихальний апарат — ізолюючий кисневий респіратор (РКК-1). шахтний інгалятор (ІШ-2) або інгалятор з легеневим автоматом (ІЛА).

Присутність у складі гірничорятувального відділення фельдшера забезпечує можливість медичного огляду потерпілого і надання йому першої медичної допомоги на місці виявлення. Після одягання на потерпілого киснево-дихального апарату фельдшер (лікар) виявляє очевидні механічні ушкодження, кровотечу тощо. Переломи іммобілізують транспортними шинами чи кладуть постраждалих на жорсткі носилки у положенні на животі тощо); при кровотечі необхідно провести гемостаз накладанням давлячої пов’язки чи джгута.

За показаннями внутрішньом’язово вводять сучасні препарати, що стимулюють серцево-судинну діяльність. Якщо у постраждалого є різкий розлад дихальної функції чи припинення дихання, невідкладно проводиться штучне дихання одним з ручних способів.

Відомо, що ефективність ШТУЧНОГО дихання ручними способами значно поступається апаратним. Проте в районі вибуху нема вибору — існуючими апаратами штучного дихання (ГС-6, ГС-8 тощо) не можна користуватися в атмосфері, що містить шкідливі гази, також не може бути проведено штучне дихання «з рота в рот» чи «з рота в ніс».

В проведенні реанімаційних заходів беруть участь відділення бійців-респіраторщиків (5 чоловік) і фельдшер (лікар).

Зважаючи на різкий больовий синдром у постраждалих, що зазнали дії вибуху (опіки, переломи тощо), показано внутрішньом’язове введення знеболюючих засобів.

Під час евакуації продовжується інгаляція киснем, за необхідності — штучне дихання. Проведення штучного дихання ручним способом потребує тимчасової зупинки.

Якщо постраждалий транспортується у непритомному стані, слід, крім фіксації язика під маскою респіратора чи інгалятора, вжити заходів профілактики аспірації, для чого потерпілого укладають на бік на носилки з нахиленим головним кінцем.

Підземна медична база розгортається неподалік від району аварії силами лікарів гірничорятувальних частин (ГРЧ). За відсутності в системі воєнізованої ГРЧ необхідного контингент) лікарів підземна медична база може бути розгорнута силами лікарів шахтного медичного пункту і медико-санітарної частини шахти. Медична база організується обов’язково на «свіжому струмені» повітря в штреці чи у підземному медичному пункті, розташованому поблизу району аварії. На підземній медичній базі (ПМБ) робиться по можливості ретельний огляд постраждалих, їх медичне сортування з зазначенням черговості евакуації.

Огляд на підземній базі зводиться до оцінки тяжкості стану постраждалого. виявлення термічних і механічних уражень та отруєння оксидом вуглецю. При цьому треба приділяти увагу вимірюванню артеріального тиску (якщо не заважає наявність опіків), частоті і характеру дихання. Якщо норми техніки безпеки дозволяють вживання електрокардіографа, треба зробити запис електрокардіограми, що особливо важливо у випадку клінічної смерті і про-ведення реанімаційних заходів Тут же надається перша лікарська допомога.

Медичне сортування і підготовка до евакуації потерпілих у лікувальний заклад передбачає розподіл постраждалих на 4 групи:

1)       легкоуражені — незначні за площею (до 10% поверхні тіла) термічні опіки, забиті місця, легкий ступінь отруєння оксидом вуглецю: стан задовільний:

2)       постраждалі середньої тяжкості — термічні опіки до 20 % поверхні тіла, забиті місця, поодинокі закриті переломи кісток передпліччя, кисті, легкий та середній ступінь отруєння оксидом вуглецю; шок І ступеня;

3)       постраждалі у тяжкому  стані — термічні опіки до 40 % поверхні тіла, переломи ребер, кісток кінцівок, таза, отруєння серед нього і тяжкого ступеня; шок III—IV ступеня;

4)       постраждалі у дуже тяжкому стані — термічні опіки більше ніж 40 % поверхні тіла, переломи кісток, в тому   числі і черепа, внутрішньопорожнинні крововиливи, отруєння оксидом вуглецю різного ступеня; шок III—IV ступеня, термінальні стани.

Достатня забезпеченість аварійних робіт гірничорятувальниками та медичним персоналом дозволяє проводити евакуацію постраждалих у лікувальні заклади у такому порядку. Після проведення лікувальних заходів з шахти виводяться легкопостраждалі у супроводі фельдшера. Допускається супровід одним фельдшером 2-3 таких постраждалих.

У другу чергу евакуюються постраждалі середньої тяжкості, які потребують більш тривалого часу для надання їм першої медичної і невідкладної лікарської допомоги. Кожного з постраждалих супроводить досвідчений фельдшер чи лікар.

Тяжкі постраждалі затримуються на ПМБ деякий час. необхідний для проведення реанімаційних та протишокових заходів, і евакуюються при першій нагоді їх транспортування. Слід зазначити, що тривалість перебування постраждалого на ПМБ повинна бути строго регламентована безумовно необхідним часом. При підозрі на внутрішньо-порожнинну кровотечу постраждалих якнайшвидше евакуюють у лікувальні заклади з проведенням у дорозі протишокової терапії.

На ПМБ всім постраждалим. що потребують знеболювання, вводять внутрішньовенно (повільно) 10 мл 0,5% розчину новокаїну. При розладі дихання показано внутрішньовенне введення відповідних сучасних лікувальних препаратів.

За наявності у постраждалого травми черепа крім відповідної лікувальної терапії необхідно забезпечити місцеве охолодження голови травмованого. Для цього рекомендується обкладати голову міхурами з льодом чи холодною водою.

При комбінованих травмах перш за все лікувальні заходи повинні бути спрямовані на ліквідацію опікового і травматичного шоку.

Заходи, що вживаються, починаючи з ПМБ, повинні передбачати:

—         усунення больового синдрому:

—         ліквідацію гіпоксемії;

—         нормалізацію порушеного обміну речовин;

—         усунення гемоконцентрації;

—         запобігання розвитку інфекції.

Основне місце у протишоковій терапії на початкових етапах медичної евакуації, зокрема на ПМБ, посідають найбільш доступні засоби знеболювання і компенсації втрати рідини.

За наявності у постраждалого переломів кінцівок необхідно вжити термінових травматологічних заходів.

Якщо з якоїсь причини на місці виявлення постраждалому не вводили знеболюючих препаратів, на ПМБ необхідно зробити це негайно. Крім того, постраждалим дають випити (за відсутності підозри на ушкодження шлунка і кишечника) 50-100 мл алкогольного напою, також 4,0 г питної соди, розведеної у 10 мл води, для запобігання ацидозу. Якщо стан постраждалого виключає прийняття рідини через рот, доцільно внутрішньовенне введення 200-250 мл 4 % розчину бікарбонату натрію. Інгаляцію зволоженого кисню необхідно продовжувати протягом усього часу перебування постраждалого на ПМБ і на шляху до ліку вального закладу.

Поряд з проведенням загально-терапевтичних заходів, спрямованих на покращення загального стану постраждалого. необхідно захистити опікові поверхні від подразнюючого впливу зовнішнього середовища і припинити можливий доступ інфекції до раньової поверхні. Це досягається накладанням пов’язки на ділянку опіку. Для цього можна використовувати стерильні простині, контурні пов’язки, марлеві та ватно-марлеві серветки з наступним прикріпленням їх бинтами. Обпечений повинен бути вкритий ковдрою, тому що терморегуляція у таких постраждалих різко порушена.

При наявності шоку, коли негайна інфузійна терапія необхідна за життєвими показаннями, на ПМБ слід почати внутрішньовенні чи внутрішньоартеріальні вливання спеціальних засобів. Контролем ефективності інфузійної терапії служить рівень артеріального тиску, частота і ступінь наповнення пульсу, глибина і ритм дихання. При стійкій стабілізації артеріального тиску на рівні 100-120 мм рт. ст. протягом 20-30 хв. постраждалого можна транспортувати у лікувальний заклад.

Евакуація постраждалих до стаціонару включає такі етапи:

—         транспортування з ПМБ по шахтних виробках (штреку) і

підйом постраждалого на поверхню:

—         транспортування  від  шахтного  стовбура  до  лікувального закладу.

Транспортування всіх постраждалих на поверхню і до стаціонару повинно відбуватися обов’язково на ношах у супроводі медичного працівника (фельдшера чи лікаря).

Досвід свідчить, що постраждалі. які не мають ознак шоку при наданні їм допомоги на ПМБ, не потребують проведення будь-яких додаткових медичних заходів на шляху евакуації. Після підйому з шахти вони оглядаються лікарем (чи лікарями), що керує евакуацією у лікувальний заклад, і транспортуються санітарним транспортом. Якщо стан постраждалого за будь-яких причин різко погіршується при транспортуванні на поверхню, лікар повинен негайно провести необхідні заходи для виведення постраждалого з тяжкого стану. Місцем для проведення лікувальних заходів, за розсудом лікаря, може бути медичний пункт шахти чи обладнана машина центру екстреної медичної допомоги.

Більш небезпечним є транспортування постраждалих з вираженими проявами шоку та виведених із термінального стану реанімаційними заходами. Цьому контингенту постраждалих необхідно під час транспортування продовжувати внутрішньовенне вливання кровозамінників, введення препаратів, що стимулюють серцево-судинну діяльність, кисневу терапію.

Вони також транспортуються у супроводі лікаря. Враховуючи, що винесення гірничими виробками здійснюється на ношах гірничорятувальниками і носилки встановлюють на шахтну вагонетку, налагодити постійне внутрішньо-венне введення лікарських засобів видається складним. Тому необхідно після надання допомоги на ПМБ, коли стан постраждалого покращився і артеріальний тиск стабілізувався, надійно фіксувати ін’єкційну голку у вені, трубку, що з’єднує голку з ампулою, перетиснути і всю систему покласти на носилки поряд з постраждалим. Зволожений кисень подається з апарата типу ГС. який несе один з гірничорятувальників поряд чи позаду головного кінця носилок.

Кожні 10-15 хв. рекомендується зупинятися для реєстрації артеріального тиску, пульсу, дихання. Якщо стан постраждалого дозволяє продовжувати транспортування, тоді, щоб уникнути тромбування системи для переливання, знімають затиск з трубки і вводять внутрішньовенно 50-60 мл рідини (полівінолу чи поліглюкіну). У разі розладу гемодннаміки і дихання проводяться лікувальні заходи (внутрішньовенне вливання рідини, введення препаратів, стимулюючих діяльність серцево-судинної системи тощо) до покращення стану постраждалого і тільки після цього продовжується його транспортування.

Якщо стан постраждалого потребує негайної евакуації у лікувальний заклад за життєвими показаннями, на ПМБ починається проведення протишокових заходів, налагоджується внутрішньовенне введення кровозамінних рідин. Система для вливання укріплюється на носилочній стінці і постраждалий транспортується під прикриттям постійного проведення протишокової терапії. Відразу після підйому на поверхню постраждалого розміщують в автомашині термінального центру чи в подібно обладнаній машині. Дорогою у лікувальний заклад за наявності показань у машині продовжують внутрішньовенні вливання, інгаляцію кисню, дачу наркозу з закисом азоту та інші необхідні за станом постраждалого заходи.

На кожного постраждалого заповнюється евакуаційна картка, в яку заносять основні відомості про ураження і проведені заходи медичної допомоги на етапах евакуації.

Після прибуття до стаціонарного лікувального закладу постраждалому надається спеціалізована медична допомога. Важливим моментом у проведенні лікування є послідовність і спадкоємність. Лікування у стаціонарі повинно проводитись з урахуванням стану постраждалого і заходів наданої йому першої медичної і невідкладної лікарської допомоги на першому етапі медичної евакуації.

Враховуючи перелічені особливості аварії, необхідно передбачити готовність лікувального закладу до прийому водночас групи потерпілих. Природно, що характер уражень потребує госпіталізації постраждалих у спеціальні лікувальні заклади, які є у великих містах. За наявності санітарних вертольотів транспортування постраждалих у спеціалізовані лікувальні заклади можливо і виправдано. Однак практичний досвід доводить, що до теперішнього часу постраждалі найчастіше концентруються у медико-санітарних частинах шахт, які не мають достатніх сил і засобів для повноцінної організації спеціалізованої медичної допомоги. Тому медико-санітарні частини в екстреному порядку повинні1 бути посилені спеціалізованими бригадами постійної готовності другої черги (лікарями, анестезіологами-реаніматорами, анестезистами); у стаціонарі необхідно виділити протишокові палати. З лікувальної і психологічної точок зору бажано постраждалих при вибухах на шахті розміщувати у невеликих (2-4 ліжка) палатах та ізолювати, за можливості, від інших хворих.

У стаціонарі постраждалі піддаються всебічному глибокому обстеженню, їх лікування строго індивідуалізується. Основні особливості лікування постраждалих при вибухах на шахтах з комбінованими ураженнями полягають у тому, що, і в стаціонарі, лікувальні заходи повинні скеровуватись в першу чергу на ліквідацію явищ отруєнь вибуховими газами, головним чином оксидом вуглецю, і профілактику чи лікування опікового чи травматичного шоку.

Таким чином, при організації лікувально-евакуаційних заходів при техногенних катастрофах обов’язковою умовою є врахування особливостей формування медико-санітарної обстановки в осередку НС, що забезпечує медичний захист населення і учасників ліквідації її наслідків, а також підвищує ефективність цих заходів, сприяє зниженню летальності та інвалідності серед потерпілих і дозволяє скоротити термін лікування, не знижуючи його якості.