Вступ

Актуальність теми дослідження. Важливою ознакою сучасної української історико-правової науки є помітне зростання інтересу дослідників до переосмислення творчих здобутків минулих поколінь. Такі дослідження допомагають забезпечити створення неупередженої об’єктивної картини історичного розвитку правового світогляду вітчизняних мислителів. У цьому аспекті аналіз наукового доробку видатного вченого і громадського діяча Івана Яковича Франка (1856 – 1916) видається корисним і актуальним.

І.Франко  належить до низки найвизначніших представників української правової думки другої половини ХІХ – початку ХХ століття. На жаль, масове сприйняття І.Франка ґрунтується на усвідомленні його виключно як письменника. Менше знають І.Франка – літературного критика, публіциста. В колективному уявленні про І.Франка майже не знаходиться місця для усвідомлення його як вченого, що виявив глибокі та оригінальні міркування в різних сферах науки: філософії, економіки, політології, історії і, зокрема, у праві.

І.Франко не був фаховим юристом (мав учений ступінь доктора філософії), проте його енциклопедичні знання сприяли формуванню власних поглядів на правові явища і процеси сучасної йому дійсності. У висловлених ним більше ста років тому прогресивних ідеях відображені інтелектуальні  правові здобутки цілої плеяди українських письменників і публічних діячів, які є актуальними завдяки їх гуманістично-демократичній спрямованості. Тому не випадково дослідження І.Франка знаходять своє застосування в історико-правових працях сучасних науковців.

Важливим чинником актуалізації теми дослідження  також є те, що окремі концептуальні оцінки, міцно закорінені у франкознавстві, потребують перегляду. Нова історична доба зумовлює зміну інтерпретацій постаті І.Франка як ученого, актуалізує його правосвітоглядні орієнтири, висвітлює нюанси його правових ідей, збільшує можливості пізнання його праць.

Проведене дослідження спрямоване на те, щоб систематизувати, уточнити, конкретизувати, комплексно представити погляди І.Франка на право, визначити їх ідейно-практичну значущість для українського суспільства в умовах розбудови правової держави. Вивчення специфіки поглядів І.Франка на питання права видається важливим принаймні з трьох причин: по-перше, з’ясовується вагомий аспект наукової діяльності письменника; по-друге, узагальнюються досягнення певного напряму вітчизняного  франкознавства, присвяченого вивченню цього аспекту світогляду вченого; по-третє, простежується гуманістичний зв’язок між правовими ідеями сучасного і минулого, наступність у збереженні й  розвитку демократичних  традицій в Україні.

Стан дослідження проблеми. Сучасні процеси вітчизняного державотворення вже вкотре підкреслюють важливість питання територіальної організації держави. Розвиток політичних, економічних, правових і культурних чинників суспільних відносин призводять до вибору оптимальної форми державного устрою, а також її законодавчого закріплення. Звернення до політико-правової спадщини минулого дає можливість уникнути різного роду помилок в процесі організації державної влади і впорядкуванні відносин центральних та місцевих органів управління.

У другій половині ХІХ — на початку ХХ століття серед української інтелігенції були поширені ідеї федералізму. Питання федералізму як напрямку державно-правової ідеології, а також способу територіальної організації держави порушувалися в працях Т.Шевченка, М.Костомарова, М.Драгоманова, С.Подолинського, О.Терлецького, М.Павлика, І.Франка, М.Грушевського та ін.

Політико-правові погляди письменника проаналізовані в працях А.Брагінця, О.Копиленка, В.Сокуренка, О.Скакун. На жаль, роботи радянського періоду характеризуються зрозумілою політичною заангажованістю. Для сучасних франкознавчих досліджень характерні методологічний плюралізм та більша об’єктивність. Такими є праці Я.Грицака, Д.Славича, Б.Червака.

Науковці вказують на невідповідність самих понять «федерації» та «федералізм». Зміст однієї з форм державного устрою відображають такі терміни, як «федерація», «федеративна держава». «Федералізм» — це один із принципів зв’язку частини і цілого в політико-територіальній організації держави, політико-правова ідея досягнення (встановлення) оптимального взаємозв’язку між загальнодержавними і місцевими інтересами. Саме з врахуванням такої позиції необхідно розглядати ідеї федералізму І.Франка

Формування багатьох світоглядних позицій І.Франка, особливо в ранньому віці, проходило під впливом М.Драгоманова. Це стосується і захоплення письменником ідеями федералізму. М.Драгоманов, як один з основних генераторів концепції федералізму в другій половині ХІХ ст., багато уваги приділив становленню і розвитку «вільних порядків», засад самоуправління як характерних елементів федералістичних відносин. «Слідом за М.Драгомановим, — зауважує М.Кармазіна, — увагу «вольним порядкам» приділяв І.Франко».

Вивчення правових аспектів творчості І.Франка є складовою частиною франкознавства. Франкознавство, як окрема галузь гуманітарної науки в Україні, має більш ніж столітню історію. Вперше, термін “франкознавство” був вжитий М.Возняком у 1925 р.: учений звернув увагу на появу нової дисципліни, пов’язаної з іменем видатного українського письменника. І якщо в цей період корпус досліджень пов’язувався, здебільшого, з українським літературознавством та мовознавством, то згодом до філологів приєдналися філософи, історики, журналісти, психологи і економісти, етнографи і юристи, педагоги і бібліографи. Цьому сприяв універсалізм І.Франка, оскільки, для того, щоб осягнути весь творчий спадок мислителя, потрібні зусилля представників різних наук.

Власне юридичні дослідження поглядів І.Франка на державу та право з’являються лише в ІІ половині ХХ століття. Міркування І.Франка про виборче право на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської монархії розглянуто В.Кульчицьким та Н.Тітовою у розвідці “Критика І.Франком буржуазного виборчого права” (1959). На основі архівних матеріалів в 1967 р. написана монографія В.Калиновича, в якій автор розкрив характер політичних судових процесів, учасником яких був І.Франко. У статтях В.Сокуренка “Державно-правові погляди Івана Франка” (1966), “Політичні і правові погляди І.Франка” (1986) описані міркування письменника щодо процесу виникнення держави та права, розуміння І.Франком сутності цих інститутів. 1978 роком датована стаття В.Катрича, присвячена розгляду поглядів І.Франка на походження та суть держави.

Вихід монографії О.Скакун “Іван Франко” (1987), в якій розглянуто погляди І.Франка на питання права, закону та кримінальної юстиції, підніс висвітлення спадщини І.Франка на рівень більш широкого узагальнення його наукових інтересів в галузі права. Появі цієї праці передував виступ О.Скакун на Міжнародному симпозіумі “Іван Франко і світова культура” (1986 р.) з доповіддю “Правові погляди І.Франка і марксизм”. Пізніше авторка зверталася до питань держави і права в творчості І.Франка у навчальних посібниках з історії політико-правових учень в Україні.

В 1987 р. О.Копиленко захистив кандидатську дисертацію на тему “Історико-правові ідеї Т.Шевченка і І.Франка”, а потім (1990 р.) видав монографію “Політико-правові ідеї Т.Шевченка та І.Франка в сучасній ідеологічній боротьбі”, в якій розглянув окремі положення правових міркувань І.Франка, згодом опублікував низку статей — індивідуальних і у співавторстві з М.Копиленко.

Пожвавлення наукової думки щодо вивчення поглядів І.Франка на різні аспекти держави і права було зумовлене 150-річним ювілеєм від дня народження письменника. Погляди І.Франка на конституцію та конституціоналізм знайшли висвітлення у дослідженні Т.Андрусяка, питання суду та судочинства у творах І.Франка – у статті В.Нора та І.Бартусяк, погляди І.Франка на Австрійську Конституцію 1867 р. – у статті В.Кульчицького та І.Бойка.

О.Скакун схематично окреслила план Драгоманівської перебудови суспільства на федеративних засадах: вільні народи — вільні громади — федерація громад у межах України федеративний союз народів Росії — федерація всіх слов’янських народів і народів світу.

Окремі вчені пов’язують федералізм І.Франка з його захопленням соціалістичними ідеями. Саме під впливом М.Драгоманова письменник близько десяти років працював над організацією соціалістичного руху в Галичині на федералістичних засадах. У своїй праці «Що таке соціалізм?» (1878) І.Франко писав: «Ідея соціалізму прагне зрештою до найтіснішого збратання (федерації) людей з людьми й народів з народами, як вільних з вільними й рівних з рівними; прагне тим самим до зниження всякого підданства всякої політичної залежності, всякого уярмлення одного народу іншим і до ліквідації воєн, як таких, що чужі людській природі, бо нищать поступ і роблять людиною дикою».

Мета дослідження полягає у комплексному  історико-теоретичному аналізі наукової спадщини І.Франка, виокремленні системи правових ідей щодо державотворення як важливого зрізу його багатостороннього світогляду, що зберігає науково-практичну значущість у наші дні.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

• вивчити та проаналізувати існуючу літературу, пов’язану з питанням правових поглядів І.Франка, з’ясувати стан наукової розробки проблеми;
• вивчити наукову, публіцистичну та літературно-критичну спадщину І.Франка, розкрити процес формування та встановити особливості еволюції його правових поглядів;
• виявити світоглядні засади уявлень І.Франка про державотворення;
• розглянути погляди вченого на походження та джерела права та державотворення;
• окреслити позицію І.Франка стосовно історичних етапів розвитку права на українських землях;
• проаналізувати Франкове бачення правових проблем на західноукраїнських землях після їхнього входження до складу Австрійської монархії;
• з’ясувати характер, мету і результати Франкового аналізу сучасного йому австрійського законодавства;
• встановити актуальність та визначити прикладний характер правових поглядів І.Франка для правової системи сучасної України.

Об’єктом дослідження виступають суспільно-політичні відносини, що вплинули на формування правових поглядів І.Франка, його творча спадщина, яка включає наукові, науково-популярні, публіцистичні праці, а також листування з українськими і зарубіжними політичними та громадськими діячами, науковцями.

Предметом дослідження є погляди І.Франка на право та державотворення в контексті його часу та їх значення для сучасної історико-правової науки.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовано систему філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, принципів. Основою роботи  є діалектичні закони і категорії з використанням формально-логічного, порівняльно-правового, системно-структурного та інших методів аналізу. Діалектичний метод дав можливість всебічно вивчити процеси виникнення, еволюції поглядів І.Франка на право, встановити зв’язок з матеріальними й духовними (культурно-моральними) чинниками функціонування українського суспільства його часу. Методологічний принцип історизму та принцип єдності логічного й історичного забез­печили встановлення закономірностей розвитку правових поглядів і визначення змісту правових суджень І.Франка у конкретному історичному контексті. Всебічне розкриття теми дисертаційного дослідження базується і на застосуванні хронологічного й проблемно-категоріального способів викладення матеріалу.

Важливу роль відіграв також біографічний метод, що передбачає дослідження історико-правових явищ і процесів крізь призму життя й творчості окремих помітних представників епохи. Методологічним підґрунтям праці став принцип об’єктивності. Необхідність порівняння поглядів І.Франка щодо права на різних етапах світоглядної еволюції вченого, зіставлення їх з міркуваннями інших українських мислителів, зумовило використання компаративного методу. З метою осягнення змісту текстів праць І.Франка застосовано герменевтичний метод.

Структура та обсяг роботи обумовлені метою й завданням дослідження. Робота обсягом 40 стор. (з них основного тексту — 36  стор.) складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел (53 найменувань) – 4 сторінки.

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми  і загальнотеоретичні питання права у науковій спадщині І.Франка

1.1. Історіографічна база дослідження

Вивчення Франкових поглядів на державу та право розпочалося порівняно пізно. Спеціальним працям передували, а потім з’являлися, паралельно до них, матеріали, які містили принагідні міркування про державно-правові погляди І.Франка. Такими є статті та монографії, присвячені розглядові життя та творчості письменника, праці про суспільно-політичні погляди І.Франка, роботи, присвячені філософським, соціологічним, історичним та економічним поглядам ученого.

Йдучи за М.Драгомановим, І.Франко вважав, що утворення політичної федерації відбудеться внаслідок децентралізації в управлінні державою. Суб’єктами такої форми державного устрою будуть не тільки власне держави, але й більш дрібні політично вільні і самостійні суспільні одиниці. Організація такої федеративної держави будуватиметься від місцевого до загальнодержавного рівня. Саме така форма державного устрою відповідала інтересам дрібного селянського господарства, яке зазнавало економічних і політичних утисків в умовах монархічного правління. Безумовно, це зіграло не останню роль у прихильності І.Франка до драгоманівської теорії федералізму. У 1881 р. у праці «Програма галицьких соціалістів» І.Франко зазначав: «Майбутній устрій, отже, буде базуватися на якнайширшім самоуправлінні общин, повітів і країв, складених з вільних людей і поєднаних між собою вільного федерацією, що ґрунтується на солідарності інтересів».

Вивчення Франкових поглядів на державу та право розпочалося порівняно пізно. Спеціальним працям передували, а потім з’являлися , паралельно до них, матеріали, які містили принагідні міркування про державно-правові погляди І.Франка. Такими є статті та монографії, присвячені розглядові життя та творчості письменника (І.Басс, М.Возняк, С.Єфремов, М.Климась, М.Лозинський, Л.Луців, Я.Мельник, В.Микитась та ін.), праці про суспільно-політичні погляди І.Франка (А.Астаф’єв, А.Брагінець, О.Білоус, Я.Грицак, Р.Заклинський, Б.Кравців, В.Савчук, В.Сахаров, Д.Славич та ін.), дослідження, присвячені філософським (О. Забужко, В.Мазепа, М.Скринник, Р.П’ятківський), соціологічним (В.Калениченко, О.Лисенко), історичним (І.Гуржій, М.Кравець, Я.Товстуха, Ф.Шевченко) та економічним (Д.Вірник, Є.Голубовська, С.Злупко) поглядам ученого.

Власне юридичні дослідження поглядів І.Франка на державу та право з’являються лише в ІІ половині ХХ століття і пов’язані вони з працями львівських авторів. Міркування І.Франка про виборче право на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської монархії були розглянуті В.Кульчицьким та Н.Титовою у розвідці “Критика І.Франком буржуазного виборчого права” (1959) [15]. Джерелами цього дослідження стали архівні матеріали, а також статті І.Франка, опубліковані у різних періодичних виданнях того часу. В 1971 р. В.Кульчицький проаналізував ставлення І.Франка до Австрійської конституції 1867 р. [13].

У статтях В.Сокуренка “Державно-правові погляди Івана Франка” (1966) [26], “Політичні і правові погляди І.Франка” (1986) [25] описані міркування письменника щодо процесу виникнення держави та права, розуміння І.Франком сутності цих інститутів. Для з’ясування особливостей правових поглядів І.Франка важливим є їхнє зіставлення з міркуваннями його сучасників. Саме з цієї позиції важливою для нас є монографія В.Сокуренка “Демократичні вчення про державу і право на Україні в другій половині ХІХ ст.” (1966 р.), у якій розглянуті політико-правові погляди М.Драгоманова, С.Подолинського та О.Терлецького. На початку свого дослідження відомий історик права пояснив причину того, що поза розглядом залишилися думки І.Франка [24]. Так, називаючи М.Драгоманова. С.Подолинського, О.Терлецького найвидатнішими представниками демократичної думки про державу та право 70-90-х рр. ХІХ ст., він у примітці зауважує: “Видатним представником суспільно-політичної і державно-правової думки в Галичині був І.Франко, але розквіт його діяльності відноситься до пізнішого періоду – кінця ХІХ – початку ХХ ст.” [24, с. 7]. Разом з тим, у монографії В.Сокуренка неодноразово згадується ім’я І.Франка. Хочемо звернути увагу на ретельне опрацювання В.Сокуренком джерельної бази дослідження і намагання автора дійти оригінальних висновків у тих скромних межах наукової свободи, які дозволяли тогочасні умови.

В 1967 р. була опублікована монографія В.Калиновича “Політичні процеси Івана Франка та його товаришів” [5]. У цьому дослідженні, на основі архівних матеріалів судових процесів Галичини, автор намагався показати ставлення І.Франка, М.Павлика, О.Терлецького та ін. до ідей соціалізму та марксизму. В.Калинович широко висвітлив історію та глибоко розкрив характер політичних судових процесів, які масово організовувались у Галичині в останній чверті ХІХ ст. Взяті до уваги тільки ті, найважливіші, на думку дослідника, процеси, в яких учасниками були І.Франко та його товариші-однодумці (Віденський процес 1876 р. і Львівські процеси 1877, 1878, 1889, 1892 років та Коломийський процес 1880 р.). Автор вказав на безпідставність арештів І.Франка, а також детально проаналізував всі положення обвинувачувальних актів, головною метою яких було не стільки залякати засуджених, скільки бажання тримати в покорі все підвладне населення Австрійської держави. “Політичні процеси викривали поліцейський характер політичного режиму Австро-Угорщини, — пише дослідник. – Грубо обходячи і порушуючи буржуазні закони, судові і прокурорські органи, створювали штучні, неіснуючі і недоведені підстави для звинувачення і засудження, оскільки діяльність і світогляд підсудних були вкрай небезпечні для існуючого суспільно-політичного ладу” [5, с.145].

В 1968 р. на коференції, присвяченій 110-річчю від дня народження І.Франка, була проголошена доповідь О.Сербенської на тему “Питання трудового права у спадщині Івана Франка” [18]. У ній наголошувалось, що правознавство є тією галуззю науки, в якій І.Франко мав основні та детальні відомості. Глибока обізнаність письменника з правовими нормами тогочасного ладу і минулих суспільних епох, як зазначала О.Сербенська, допомагала йому в публіцистичній діяльності, ставала в пригоді під час участі у парламентських виборах, виступах на селянських вічах [18, с.112]. У спадщині І.Франка міститься чимало цікавих відомостей про норми авторського, кримінального, процесуального та трудового права. О.Сербенська стверджувала, що у низці наукових та публіцистичних творів І.Франко по-марксистськи розв’язав тему праці [18, с. 113].

1978 роком датована стаття В.Катрича, присвячена розгляду поглядів І.Франка на походження та суть держави. На думку дослідника, І.Франко, подібно до соціал-дарвінізму використовував у своїй власній концепції історії людства еволюційні теорії Ч.Дарвіна [6].

Окремо слід виділити спеціальні дослідження О.Скакун. ЇЇ праці підносять наукове вивчення Франкових поглядів на державу та право на високий рівень. Найважливішою з них є монографія “Іван Франко” (1987), у якій вчена проаналізувала політико-правові аспекти творчості І.Франка [19]. О.Скакун дослідила його погляди на державу, її суть, походження та розвиток. Ми цілком солідарні з вченою, яка підкреслила, що з’ясування теоретико-пізнавальної цінності правових поглядів І.Франка допоможе створити вірну уяву про характер і місце його творчості в історії правової культури [19, с. 10].

О.Скакун детально проаналізувала процес становлення та розвитку І.Франка як політичного мислителя, розглянула відображення у творчості письменника ідей свободи та рівності, державного вирішення національного питання, проблеми федерації. Своєю працею дослідниця продовжила державно-правовий аналіз творчого спадку І.Франка на тлі боротьби ідейно-політичних течій кінця ХІХ – початку ХХ ст., розуміння ним проблем держави та права (походження, сутності, форм), співвідношення соціальної свободи і державної влади, закону та законності з врахуванням рівня розвитку державно-правової науки того часу і у тісному зв’язку з офіційною політичною ситуацією в Австро-Угорщині та Росії. У монографії уточнена та доповнена оцінка поглядів І.Франка на державне вирішення національного питання, на майбутній суспільно-політичний устрій, визначена роль мислителя в історії української політичної та правової думки.

Дослідниця звернула увагу на суспільно-політичний ідеал І.Франка. Періодизацію політичної творчості І.Франка О.Скакун провела на підставі аналізу політичної діяльності мислителя і виділила три головні етапи: 1) 70-ті – початок 80-х рр. ХІХ ст. – становлення революційно-демократичних позицій І.Франка, які мали народницький відтінок, вплив М.Драгоманова; 2) 80-ті – 90-ті рр. ХІХ ст. – утвердження письменника на революційно-демократичних позиціях, вплив марксизму, радикалізм та соціал-демократизм письменника; найплідніший період в діяльності І.Франка як політичного мислителя; 3) 90-ті – 1916 рр. – відстоювання революційно-демократичних позицій [19, с. 36]. На думку дослідниці, 90-ті рр. ХіХ ст, а особливо друга половина, в житті І.Франка, як політичного мислителя, були роками ще більшого повороту від теоретичних роздумів до практичної роботи [19, с. 31].

Окрему главу монографії присвячено власне правовим поглядам І.Франка. Розглянуті його міркування щодо права, закону, кримінальної юстиції. О.Скакун підкреслила, що в державно-правових ідеях І.Франка виражене його загальносоціальне та пізнавальне відношення до політичної і правової дійсності, до перспектив її розвитку.

Увага О.Скакун була звернута також на діяльність І.Франка в газетах “Діло” та “Kurjer Lwowski”. Дослідниця вказує на соціальну, політико-правову, критично-викриваючу спрямованість публікацій письменника, у яких він виступив зрілим політичним мислителем. Серед різного роду питань, порушених у публіцистичних розвідках І.Франка, О.Скакун наголошує на таких, як діяльність австрійського парламенту та галицького сейму, критика куріальної виборчої системи та виборчого права. “Завдяки І.Франкові газета “Діло” жваво відгукувалась на законопроекти, які обговорювались в парламенті”, — підсумовує вчена. Як вважає О.Скакун, уважне вивчення І.Франком питань державного права було спричинене його участю у передвиборних кампаніях до законодавчих органів. Вона також зазначає, що в період першої світової війни І.Франко показав себе знавцем питань міжнародного права.

Цікавими є додатки у монографії О.Скакун. Дослідниця подала витяги з праць І.Франка (“Мислі о еволюції в історії людства”, “Темне царство”, “Формальний і реальний націоналізм”, “Питання желудка і політичних прав”, “Про соціалізм”, “Чого хоче “галицька робітнича громада”, “Свобода і автономія”, лист до О.Рошкевич від 20 вересня 1878 р.), у яких чітко простежуються окремі риси поглядів І.Франка на державно-правові процеси та явища.

На Міжнародному симпозіумі “Іван Франко і світова культура” (1986 р.), О.Скакун виступила з доповіддю на тему “Правові погляди І.Франка і марксизм” [20]. У ній дослідниця наголошує на інтересі І.Франка до юриспруденції, підкріпленому практикою суспільно-політичної діяльності, що і призвело до постановки мислителем ряду правових питань. О.Скакун перелічує коло проблем, які цікавили І.Франка: закономірності історичного розвитку права, тісний зв’язок права і держави, кореляція права з економікою і політикою, напрямки впливу права на суспільний розвиток, співвідношення права та закону, залежність прав і свобод особи від реальних соціальних гарантій. Дослідниця вказує на знання Франком законодавства Польщі, чудову орієнтацію в питаннях державного права, вивчення кримінального, цивільного та земельного законодавства Австро-Угорщини, зацікавлення питаннями міжнародного права, звертає увагу на його спроби розібратися в сутності права власності. “Його передвиборні виступи, — пише О.Скакун, — містять оцінки законодавчих актів уряду та практики правозастосування” [20, с. 321]. До цього питання авторка звертається також у навчальних посібниках з історії політико-правових вчень на Україні [21, 23].

В 1987 р. О.Копиленко у співавторстві з В.Забігайлом написали статтю “Суспільно-політичні погляди Івана Франка: історична правда і вигадки фальсифікаторів”. У розвідці аналізуються та коментуються дослідження західними науковцями філософських та суспільно-політичних поглядів І.Франка. Порушуються такі питання, як відношення І.Франка до релігії, матеріалізм письменника, самостійницькі устремління мислителя [4].

 

У статті М.Копиленко та О.Копиленка та “Слідами полеміки, яка затяглася: що І.Франко не прийняв у марксизмі і що марксизм не прийняв у І.Франка” (1990 р.), розглянуті міркування І.Франка про марксизм і німецьку соціал-демократичну партію [7]. Автори вказують на використання попередніми дослідниками творчості І.Франка (Н.Ассоновою, І.Бассом, І.Каспруком, А.Пашуком) відпрацьованої системи аргументів щодо захопленої та високої оцінки письменником марксистського вчення. Переглядаючи офіційні ідеологічні установки радянського періоду, М.Копиленко та О.Копиленко пропонують застосовувати новий підхід до розгляду теоретичних розбіжностей між поглядами І.Франка та марксистів. На їхню думку, важливим моментом цього питання є необхідність врахування конкретно-історичних умов життя письменника. Дослідники пишуть: “…Не будемо творити кумиру й із самого марксизму-ленінізму” [7, с. 99]. Безумовно, що у працях І.Франка є чимало звернень до постулатів марксистського вчення, які охоплювали широкий спектр суспільно-наукових проблем. Висновки з праць Маркса та Енгельса використовувались у економічних розвідках І.Франка, а також у його роботах, присвячених державно-правовій сфері. Однак, варто говорити не стільки про захоплені оцінки, скільки про “плідне активне співробітництво з марксистами на рівні ідей, причому ідей не сліпо запозичених, але творчо і, що вкрай важливо, критично осмислених,” – підсумовують М.Копиленко та О.Копиленко.

Франкове розуміння принципу федералізму Д.Славич пов’язує з принципом поваги до індивіда, до його прав та свобод, а також з обмеженням втручання держави у повсякденне життя її громадян. На думку дослідника, поняття федералізму письменник тлумачив не лишень як форму територіально-адміністративного устрою, а «…йдучи слідом за своїм учителем Михайлом Драгомановим, як тип зв’язків між рівноправними учасниками політичної дії, коли між ними існують взаємопорозуміння та взаємоповаги».

В 2004 р. опублікована монографія В. Тимошенко “Розвиток теорії держави в політико-правовій думці України і Росії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)” [27]. У праці проводиться комплексне дослідження сутності держави на основі різноманітних методологічних підходів, розкриваються витоки основних теорій держави, аналізуються проблеми держави, що розроблялися представниками різних теорій у політико-правовій думці України і Росії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Серед прихильників теорії насильства авторка аналізує погляди І. Франка на процес виникнення держави [27, с. 31].

У монографії Т.Андрусяка “Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини)” дослідник звернув увагу на співпрацю М.Драгоманова з І.Франком, наголосив на моральній та матеріальній підтримці М.Драгомановим І.Франка після судового процесу в кінці 70-х років ХІХ ст. [2]. Як стверджує Т.Андрусяк, саме М.Драгоманов допоміг Франкові остаточно утвердитись у переконанні про необхідність боротьби за гарантованість прав та свобод, проголошених австрійською конституцією, за досягнення політичної свободи, національної та соціальної рівності. Суттєвим моментом дослідження Т.Андрусяка є вказівка на те, що характерною для лідерів українського національно-визвольного руху була повага до закону. Таке твердження, рівною мірою, стосується як М.Драгоманова, так і І.Франка, М.Грушевського [2, с. 46].

1.2. Погляди І.Франка на походження та сутність права

Описуючи зародження права, вчений констатував, що людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише опираючись на певні правила. Такими правилами у первісному суспільстві, як наголошував І.Франко, виступали звичаї, традиції, ритуали, обряди і міфи. У міркуваннях вченого про виникнення права відчутний вплив ідей Ч.Дарвіна, Г.Спенсера, О.Конта, І.Канта, Дж.Мілля та ін., органічної, теологічної, патріархальної, договірної, історико-матеріа-лістичної теорій і теорії насильства. Багатоджерельність світогляду збагатила ерудицію письменника, надала їй енциклопедичного характеру, сприяла формуванню власних поглядів на взаємодію людини і суспільства, походження права.

Вплив марксизму на світогляд І.Франка перебільшувався в радянські часи. Про близькість думок письменника до ідей марксизму, але ні в якому разі не тотожність з ними, правильно говорити лише щодо “раннього” Франка, оскільки вже з середини 90-х рр. ХІХ ст. у розвідках вченого знаходимо свідомий і об’єктивно критичний погляд на марксистське вчення. У підрозділі обґрунтовано, що ідейною основою поглядів І.Франка на причини виникнення держави і права, які радянськими дослідниками його творчості визнавалися запозиченими у марксизму, були праці С.Подолинського.

Питання про сутність права І.Франко вирішував через співвідношення права та закону, які розмежовував, визнаючи “право” родовим поняттям щодо видового – “закону”. Різницю між “писаним” і “реальним” правом він вбачав у тому, що писане право формується із загальних, абстрактних, схематичних постанов і не може охопити всієї повноти права, яке діє в реальному житті. З його точки зору право є соціальним витвором, що складається під впливом моралі, традицій, звичаїв, відображає потреби та інтереси людини і тому є первинним щодо закону держави, позитивного права.

Письменник також звертав увагу на те, що правові вимоги і принципи входять до складу тексту священних релігійних книг (Біблія, Коран та ін.). На теоретичні аспекти звичаєвого права, конкретні випадки його застосування в минулому та в сучасних цивільно-правових, сімейних і земельних відносинах, І.Франко звернув увагу під впливом порад М.Драгоманова. Письменник висловлював думку про те, що у звичаях виражені істинні народні прагнення, вказував на тісний зв’язок між нормами звичаєвого права і морально-етичними нормами. І. Франко розглядав правовий звичай не як фіксовану норму, а як модель поведінки, яка відображає усвідомлення народу про праве і неправе. Разом з тим, у мислителя відсутня ідеалізація звичаєвого права. Він вказував на перетворення звичаїв у допоміжне джерело права, до якого звертаються у разі відсутності потрібних норм письмових джерел права.

Закони в державах Західної Європи і Росії, до складу яких входили українські землі, І.Франко визнавав провідним джерелом права, вказував на ієрархію нормативно-правових актів, підпорядкованість законам актів нижчої юридичної сили. При цьому закони він оцінював з точки зору їх відповідності інтересам суспільства і правам людини, вважав, що закони повинні репродукувати „волю та компетенцію одиниці”, оскільки усі люди рівні у правах від природи. Мислитель неодноразово констатував, що почуття формального права, в якому закріплені узгоджені індивідуальні потреби, здатне перетворити безладну масу в цивілізоване суспільство, підтримувати законність і правопорядок.

На думку О.Копиленка, федеративні ідеї І.Франка з національного питання були не першопричиною, а наслідком, оскільки «федералізм» для нього насамперед правив за форму організації суспільного виробництва, — союз окремих виробничих одиниць — громад, а вже потім був висунутий як форма державного устрою. Дослідник вважає, що визнаючи федерацію та автономію державно-правовими гарантіями вільного національного розвитку всіх народностей, І.Франко не проводив чіткого розмежування між цими поняттями.

У радянський період федералізм І.Франка пов’язувався з «прагненням трудящих мас України до єдності з Росією». Дослідники стверджували, що письменник виступав за державний союз України і Росії на ґрунті федеративних принципів. На думку О.Копиленка, ідею федеративного устрою Росії І.Франко трактував двояко: «По-перше, як шлях надання неросійським народам повного обсягу громадських прав і відповідних до них гарантій, а по-друге, як найбільш доцільну систему аднімістративно-територіального управління в державах велетенських розмірів і взагалі як один з ефективних шляхів оптимізація державного управління».

О.Скакун виділяє такі етапи Франкового проекту майбутньої федерації:

1)       створення федерації в межах возз’єднання України;

2)       створення федерації в рамках звільнених народів Росії;

3)       об’єднання слов’янських націй в єдину федерацію;

4)       оформлення всесвітньої федерації.

Дослідниця також відразу наголошує на тому, що І.Франко розмірковував саме про союз держав, а не про всесвітню державу, він будував плани створення всесвітньої федерації демократичних республік. «При всій утопічності цієї ідеї необхідно відмітити, що вона знаходилась в руслі прогресивної думки того часу, для якої були характерні роздуми в загальнолюдських масштабах — про світову революцію, про світове соціальне і політичне звільнення», — підсумовує О.Скакун.

М.Копиленко та О.Копиленко вважають, що ідеї федералізму І.Франко прийняв на противагу відкинутим положенням марксизму: «…федералізм як принцип організації суспільного виробництва, федералізм як принцип розв’язання державно-правових проблем і, нарешті, федералізм як принцип партійного будівництва».

Політико-правові погляди І.Франка були проаналізовані у статті О.Копиленка “Наша ціль – людське щастя і воля. До 140-річчя Івана Франка” (1996) [8] та “Великий Каменяр (до 140-річчя від дня народження Івана Франка)” (1996) [9].

В умовах поневоленого становища українців під владою чужих держав І.Франко виступав противником жорсткої централізації, розглядаючи федералізм не лише як шлях розв’язання національних проблем і гарантію національного самовизначення народів, що не мають своєї державності, але і як найефективніший спосіб демократизації державного управління.

В останні роки ХІХ ст. світоглядні позиції І.Франка характеризуються домінуванням національного питання. Саме в цей час спостерігається ціннісна переорієнтація мислителя і поступовий відхід від проголошуваних раніше принципів. Пройшовши етап переосмислення, І.Франко по-новому розглядає феномен держави (власне української) і формує своє бачення майбутньої форми державного устрою. Спостерігається тенденція переходу від ідеї федералізму до ідеї побудови власної незалежної держави Ще раз підкреслюємо, що така зміна не була миттєвим фактом, до її реалізації призвів цілий ряд подій і пошуків.

Федералізм був привабливим для вченого і тому, що його можливості як форми державного устрою були перевірені і підтверджені міжнародною політичною практикою. Проте І.Франко не ідеалізував федерацію. На прикладі історичних реалій він вказував на недоліки державного устрою Речі Посполитої: «Що федералістичний устрій сам собою не мусить вести до добра, а навпаки може вести до великого лиха, маємо добрий приклад на старій Польщі. .І там повіти в’язалися від часу до часу в конфедерації для осягнення своїх цілей і ухвала державних законів, податків та війська залежала від доброї волі репрезентантів краю, і кожна ухвала мала бути спинена голосом одного репрезентанта. А проте се устрій допровадив не лише до повного поневолення селян, а також до упадку міст, до повного безправства між самою шляхтою і нарешті до того, що Польщу, без скарбу, без війська, безвладну, розірвали між себе сусіди держави».

Розділ 2. І.Франко про державотворення в Україні

2.1. Еволюція політичних поглядів І.Франка

Учені-франкознавці виділяють різні етапи еволюції поглядів І.Франка. Зокрема, Ю.Лавріненко зупиняється на трьох: перший (70-80-ті рр. ХІХ ст.) пройшов під знаком М.Драгоманова; другий — спроба незалежної організації українського соціалізму в рамках Радикальної партії (1890-1899 рр.); третій відзначався “боротьбою” з догматизмом соціально декласової інтелігенції, яка розминулася із селянством та спробою оформлення Національно-демократичної партії [9, с.6]. Інший також український учений з діаспори В.Косик характеризує сім періодів в еволюції поглядів І.Франка:

1. Молодечий романтизм (1875-1877 рр.).
2. Захоплення соціалізмом й інтернаціоналізмом (1878-1880 рр.).
3. Перехід від лівого до поміркованого соціалізму та визнання першості національної боротьби (1880-1885 рр.).
4. Після поміркованого соціалізму (1886-1890 рр.).
5. Критика марксизму й національний радикалізм (1890-1895 рр.).
6. Період засудження марксизму й примат національного ідеалу (1895-1906 рр.).
7. Продовження попереднього, але з меншою активністю (1907-1916 рр.) [6, с.497].

Використовуючи періодизацію В.Косика, слід зазначити, що вже в період т. зв. молодечого романтизму І.Франко зарекомендував себе впливовим громадським діячем. Розпочавши свою суспільну діяльність у студентському товаристві “Академічний кружок” та в редакції його друкованого органу — журналу “Друг”, що перебував під впливом москвофілів, І.Франко рішуче пориває із цим рухом. За висловом Ю.Лавріненка, удар по москвофільству був першою великою перемогою Франка, а сам він “мав левину долю заслуги в тому, що в 90-х рр. було спинено наростання москвофільської хвилі” [9, с.7].

Подальша еволюція суспільно-політичних поглядів І.Франка відбувалася під впливом ідей М.Драгоманова. Сам поет із цього приводу писав: “Статті й листи Драгоманова — то були мов удари батога: вони пекли й боліли, часто трапляли невинуватих, бували несправедливі, але завжди змушували до думання, до входження в глибину справи, до обрахунку з власним сумлінням” [2, с.338]. І.Франко починає активно пропагувати драгоманівські ідеї громадівського соціалізму та федералізму, стає одним зі співзасновників нового радикального руху серед молодшої генерації української інтелігенції. Сприймаючи себе спадкоємцями ідей Шевченка та народовців 60-х рр. ХІХ ст., радикали також уважали себе соціалістами, захисниками інтересів селян і робітників. Радикальний світогляд Франка формувався в контексті освітньої та організаційної праці серед львівських робітників і, як її результат — тюремних ув’язнень 1877, 1880 рр. Під їх впливом він стає переконаним соціалістом, зростає його авторитет та роль в оформленні ідеології соціалістичного руху. Теоретичні основи соціалістичного світогляду І.Франка знайшли своє відображення в цілому ряді праць. Зокрема, в опублікованій 18 серпня 1879 р. у газеті “Praca” статті “Чого ми хочемо?” він сформулював програму-мінімум галицького робітництва не залежно від національності, мови чи соціально-політичних орієнтацій. На його думку, головний зміст робітничого питання полягає в забезпеченні соціальної справедливості, ліквідації нерівності, у першу чергу — економічної [2, с.25]. Стаття “Чого ми вимагаємо” (травень 1880 р.), характеризувала теоретичні підвалини й програму майбутньої політичної діяльності тих кіл робітництва та молоді, що об’єдналися навколо журналу “Praca” [1, с.297].

Того ж 1880 р. І.Франко разом із польськими соціалістами Б.Червенським та Л.Інлендером був одним зі співавторів “Програми галицьких соціалістів”, що мала створити підґрунтя для заснування в краї інтернаціональної за характером робітничої партії. Програма була також однією з перших спроб закласти ідейні підвалини соціал-демократичного руху західноєвропейського типу в умовах Галичини [4, с.18].

У цей час помітний вплив на І.Франка мали твори К.Маркса і Ф.Енгельса. Він видає брошуру “Катихизм економічного соціалізму”, підручник “Основи суспільної економії”, перекладає 24-й розділ “Капіталу” Маркса, “Анти-Дюрінг” Енгельса. Разом із тим І.Франка не можна вважати (навіть на той час) класичним представником марксистської політичної думки. Він швидко еволюціонує від ідей марксистського соціалізму. Аналізуючи особливості соціально-економічного розвитку Галичини, переважання в краї сільського населення, І.Франко, по-перше, доходить висновку, що селянство, а не робітництво є опорою соціалістичному рухові, по-друге, утверджується в думці, що марксистські принципи великопромислового робітничого соціалізму не можуть бути застосовані в аграрній Галичині [6, с.111].

Поступово відходячи від класово-антагоністичних позицій марксизму й космополітичного соціалізму М.Драгоманова, І.Франко потугою своєї постаті істотно впливає на формування національної платформи в українській політичній думці, загальнолюдських ліберально-демократичних цінностей. Спочатку ця тенденція проявилася в обґрунтуванні ідеалу політичного лідера й справжнього політичного діяча. У філософській поемі “Мойсей” він виводить образ політика, для якого “народ був би всім”. На думку Франка, такий провідник віддав би для народу “весь свій вік, весь труд у незломнім завзяттю”, він любив би той народ невимовно, “він став би з любови до нього слугою” [7, с.212]. Саме наявність таких лідерів в українського народу, уважав І.Франко, дасть змогу Україні стати в один ряд з іншими вільними народами.

Продовженням еволюції поглядів Франка була його участь у заснуванні в жовтні 1890 р. першої в Галичині політичної організації — Української радикальної партії (УРП). І.Франко, за підтримки М.Драгоманова, разом із М.Павликом стає одним з її співзасновників та співавторів партійної програми. Слід зазначити, що власне програмні засади УРП стали ареною гострого протистояння між старшим (І.Франко, М.Павлик, С.Данилович та ін.) та молодшим (В.Охримович, М.Ганкевич, Є.Левицький, В.Будзиновський та ін.) поколіннями українських радикалів. Представники молодшої генерації виступали за програму, засновану на положенні про класову боротьбу пролетаріату. Опонуючи їм, І.Франко обґрунтував необхідність першочергового захисту інтересів насамперед малоземельного селянства. Результатом компромісу між двома радикальними течіями став поділ програми на дві частини: мінімальну та максимальну. Перша — проголошувала необхідність проведення таких економічних реформ, які стримували б пролетарізацію села та зміцнювали їхні індивідуальні господарства, друга — популяризувала власне марксистські ідеї [1, с.82].

У контексті подальшої еволюції свого світогляду переломним для Франка був 1895 р. Перш за все, це рік повного провалу “нової ери”. Вона була проголошена 25 листопада 1890 р. головою українського посольського клубу Ю.Ю.Романчуком і передбачала новий етап польсько-українських відносин. І.Франко із самого початку був її беззастережним та послідовним критиком [3, с.21]. Цього ж 1895 р. помирає М.Драгоманов, що уособлював собою цілу епоху в українській політичній думці. Болісно переживаючи цю втрату, І.Франко відмовляється від ряду драгоманівських положень, зокрема в національній площині. Також він переходить від несприйняття окремих постулатів марксизму до його комплексної критики. У статті-рецензії на однойменну працю “молодого” радикала Ю.Бачинського “Ukraina irredenta” він уперше виступає з гострою критикою українських соціал-демократів і марксистів та їх намагань “погодити космополітичні доктрини соціальної демократії з українським націоналізмом, марксівський соціялістичний світогляд” з даними “української історії” [7, с.11].

У працях “Що таке поступ”, “Ukraina irredenta”, “Поза межами можливого” І.Франко доходить важливого висновку, що лише “політична самостійність всякого народу” є основною умовою вирішення його соціально-економічних, культурних та інших проблем. “Ідеал національної самостійності, — писав він, — ідеал, що не тільки вміщує в собі оба попередні (соціальну справедливість і демократію. — М.М.), але один тільки може дати їм поле для повного розвою. І, навпаки, не маючи в душі сього національного ідеалу, найкращі українські сили тонули в общеросійському морі. Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духовне відчуження від рідної нації” [19, с.76].

Незважаючи на те, що ідеал національної самостійності, на думку Франка, наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. був поза межами можливого, він глибоко вірив у його реалізацію в майбутньому. Ці ідеї помітно вплинули на розвиток тогочасної української політичної думки. На їх основі сформувалося не одне покоління українських політиків, громадських діячів. За ініціативою І.Франка на четвертому з’їзді УРП 29 грудня 1895 р. політична програма партії була доповнена вимогою державної самостійності України. Політичну самостійність УРП розглядала як програму-максимум. На найближчу перспективу вона висувала гасла надання українським територіям в Австро-Угорщині статусу окремого коронного краю з власним сеймом [8, с.90].

Нові ідейно-політичні засади у вирішенні важливих національних і соціальних проблем впливали на організаційний стан УРП. Усередині партії політичне протиборство різних груп набрало особливої гостроти. У результаті внутріпартійної боротьби викристалізувалися три угрупування: власне радикальне, очолюване М.Павликом, К.Трильовським та Л.Бачинським: соціал-демократичне, кероване Р.Яросевичем, М.Ганкевичем, та національно-демократичне (В.Охримович, Є.Левицький, В.Будзиновський). Варто зазначити, що помітний вплив на еволюцію поглядів В.Охримовича мали франкові праці [1, с.103].

Що стосується власне І.Франка, то спочатку він підтримував соціал-демократичну групу. Але переконавшись у тому, що соціал-демократія є однією з найбільших небезпек для справи визволення української нації, переходить на позиції націонал-демократів. “Соціал-демократизм, — писав він, — стає ворожо “як против усяких обов’язків суспільної самодіяльності та децентралізації, так само і против національного українського руху із того погляду являється для українства далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавіє і російська цензура. Бо коли самодержавній тиск є тиском фізичної сили і, так сказати, в’яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному грунті” [21, с.272]. Розвиваючи свої погляди на цю тему, І.Франко прогнозує, що у “ХХ віці люди не схочуть вірити, щоб така безглузда і антигуманна доктрина могла коли-небудь розгарячувати голови і серця молодежі, у котрої на устах є раз у раз любов до народу і до поступу” [21, с.273 ].

Остаточний відхід І.Франка від марксистської ідеології збігся з важливими подіями в партійному житті Галичини, формуванням партійно-політичної системи. В УРП відбувся розкол. Крім власне радикальної партії в травні 1899 р. виникла Українська соціал-демократична партія (УСДП). 26 грудня 1899 р. з ініціативи М.Грушевського, І.Франка, Ю.Романчука, К.Левицького, В.Охримовича та ін. у Львові засновано Національно-демократичну партію (НДП). Вона утворилася внаслідок злиття більшості народовців, частини радикалів, комітету львівських русичів, а також зі вступом туди відомих громадських, наукових і релігійних діячів. У склад 13 членів Тіснішого Народного Комітету увійшов І.Франко [5, с.144]. Він був одним з ініціаторів унесення в програму партії домагання самостійності України [14, с.77-78].

Через цілий ряд об’єктивних і суб’єктивних чинників, у тому числі й через хворобу, І.Франко на початку ХХ ст. відійшов від активної політичної діяльності (його перебування в НДП тривало всього рік). Однак, незважаючи на це, авторитет Франка серед галицьких українців, за оцінками О.Салтовського, був надзвичайно великим, “він базувався не лише на поетичному таланті цієї непересічної людини, але й на вмінні мислителя відчувати і виражати настрої та бажання активної частини національної маси, не поступаючись при тому принциповими речами, якими для нього були свобода і щастя людини незалежно від національності, віросповідання, соціального стану” [12, с.330].

Зокрема, в цей час помітний вклад у розвиток української політичної думки підавстрійської Галичини справили погляди І.Франка на державу. Позбавившись повністю марксистського підходу щодо з’ясування сутності держави, він повністю відкидає ідею диктатури пролетаріату. Держава, збудована, на його думку, таким чином, стала б страшним тягарем для кожної людини. Франко обґрунтовує тезу, згідно з якою держава повинна обмежити втручання в усі сфери людської життєдіяльності, насамперед у виборчий процес. Не втручаючись безпосередньо в процес виробництва, держава повинна створити для нього якнайкращі умови [8, с.532]. Держава в розумінні Франка має бути правовою, соціальною й демократичною. Головними тенденціями політичного життя Європи він уважав республіканізм та демократизм. При цьому ідеал національної самостійності в його політичній концепції займає провідне місце.

Таким чином, попри всю мінливість та суперечливість своїх поглядів, І.Франко суттєво вплинув на розвиток української політичної думки підавстрійської Галичини. Він збагатив її оригінальними підходами в рамках захоплення драгоманівським соціалізмом та марксизмом, згодом зумів обґрунтувати хибність цих концепцій, одним із перших відкрито проголосив стратегічний курс розвитку українського національного руху в напрямі реалізації ідеї політичної самостійності України. Своєю діяльністю І.Франко витворив суспільний і культурний простір, у якому сформувалося не одне покоління українських політичних і громадських діячів. Інакше кажучи, як стверджує Я.Грицак, “Франко таки став пророком. Пророком у своїй вітчизні” [2, с.532].

2.2. Політико-правові погляди І.Франка щодо державотворення

У політико-правових поглядах І.Франка першочергове місце відводилось внутрішньому переродженню українського суспільства, а вже потім формувались принципи державної організації. Прагнення національної автономії в І.Франка помітне вже в 1895 р., проте відходу від федералізму ще не було. Принцип національної самостійності передував принципу політичної самостійності. У статті «Ukraina irredenta» він писав: «Звісно, термін «політична самостійність» не треба розуміти зараз як цілковитий сепаратизм від Росії, як конечність створення окремої української держави. Політична самостійність можлива і в зв’язку з Росією, при федеральнім її устрою. До такого устрою пруть власне факти економічного життя.. «.

Визначальним джерелом права Київської Русі І.Франко вважав звичаєве право, тобто систему правових звичаїв, тісно пов’язаних з нормами моралі. Іншим значним джерелом того часу вчений називав міждержавні договори. Вивчаючи тексти договорів Київської Русі з Візантією, він наголошував, що головний зміст цих документів пов’язаний з правовим становищем руського купецтва у Візантії, торговельними відносинами між двома державами. До джерел права після прийняття християнства, що спричинило посилення візантійського впливу на правове життя в Київській Русі, мислитель відносив грецькі номоканони, які заклали основу внутрішнього церковного законодавства. Аналізуючи пам’ятки цього законодавства, І.Франко зауважував, що за князівських часів на Русі постали численні канонічні писання як наслідок пристосування грецьких приписів до місцевих обставин. Певну роль у формуванні права Київської Русі він відводив і правосудній діяльності руських князів.

Наступником української державності, правових традицій, звичаїв (після розпаду Київської Русі) І.Франко називав Галицько-Волинську державу. Учений простежив не лише наступність у праві, а й запозичення західноєвропейського права, що виявилося у поширенні в українських містах магдебурзького права наприкінці ХІІІ ст. Саме магдебурзьке право, на його справедливу думку, зарадило формуванню місцевого самоврядування, звільненню міщан від податків, запро­вадженню пільг певним прошаркам міського населення тощо.

І.Франко, аналізуючи правові питання діяльності австрійського парламенту – рейхсрату, наголошував на його так званій “клубній структурі”, яка забезпечувала проведення урядової політики в Раді державній. Таке становище І.Франко називав “догори оберненим парламентаризмом”. У 1861 р., як слушно зауважував мислитель, для посилення впливу імператорської влади у Галичині та Буковині згідно з ухваленим цісарським патентом від 26 лютого 1861 р. були створені відповідні крайові сейми у Львові та Чернівцях. У працях ученого подано ґрунтовну характеристику правового статусу крайового сейму, його організації та діяльності. Він критикував несправедливі сеймові розпорядження, на прикладах показував байдужість сеймового представництва до потреб та інтересів українського населення.

Багато досліджень І.Франка пов’язані з визначенням сутності, призначення та структури територіальної громади як одиниці місцевого самоврядування. Учений аналізував головні положення галицького крайового закону про громади, прийнятого на підставі загальнодержавного закону про місцеве самоврядування 1862 р. Система місцевого самоврядування, на думку І.Франка, була побудована таким чином, що повітові органи перебували під повним контролем урядової адміністрації.

І.Франко негативно вислов­лювався про австрійське судочинство в Галичині, яке, незважаючи на зміну в 1848 р. форми судів і принципів, залишилося  в межах колишніх патрімоніальних стереотипів. Серед причин недосконалості австрійської судової системи та судочинства І.Франко виокремлював такі, як: 1) підвищений бюрократизм судочинства і велика кількість справ, які знаходяться у провадженні одного судді; 2) окремі випадки елементарної неосвіченості деяких суддів, прокурорів і адвокатів (письменник уважав, що, крім вивчення параграфів закону, для правників важливим є знання людської психології, елементарних питань загальної історії та розуміння існуючих суспільних відносин. Без цього майбутні правозахисники після здобуття університетської освіти стануть “механічними фахівцями”). Першою засадою на шляху до незалежного судочинства вчений називав відділення судочинства від адміністрації. У Галичині, на його думку, ця засада, хоч і письмово закріплена у австрійській конституції 1867 р., все ж залишається ідеалом.

В даному випадку І.Франко розглядав федерацію як етап в державницькому утвердженні українців. Вважаючи, що розмови про самостійність України на даному історичному етапі передчасні, він розглядав самостійну Україну як кінцеву мету, а автономію в межах чужої держави — шлях до її досягнення.

Я.Грицак зауважує: «Якщо в 1890-1894 рр. Франко різко критикував спроби молодих українських марксистів включити в програму радикальної партії постулат політичної самостійності України, то з 1895 р. його позиція докорінним чином змінилася. Тепер Франко ясно висловлюється на користь політичної самостійності України» [3: 78]. Здійснилась відмова від федеративного принципу в побудові майбутньої держави і відбувся перехід на самостійницькі позиції.

Отже, ідеї слов’янського федералізму, сформульовані за часів Кирило- Мефодіївського братства знайшли свій відгомін і продовження серед українських мислителів ІІ половини ХІХ століття. Підвладне становище українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій, політична та економічна сваволя пануючих націй сприяли поширенню серед української інтелігенції положень федералізму, як напряму в державно-правовій ідеології і форми державного устрою.

Саме федерацію І.Франко називав найдемократичнішою формою державного устрою. Даний спосіб політико-територіальної організації держави він пов’язував з широким місцевим самоврядуванням і вважав його оптимальною формою національного звільнення народів багатонаціональних держав. З кінця ХІХ століття І.Франко перейшов на позиції самостійного державницького майбутнього України. Тому розглядаючи особливості Франкової концепції федералізму, потрібно пам’ятати про її періодичність, а також інтегральність.

Висновки

1. Правові погляди І.Франка зазнали певної еволюції, викликаної істотними змінами його позицій – і як громадського діяча, і як мислителя. Найбільш можливою видається систематизація Франкових міркувань про право за такою схемою: І. 1877 – 1886 рр.: період зацікавлення І.Франком загальнотеоретичними питаннями права (письменнику властиве захоплення ідеями соціалістичного інтернаціоналізму). Головні тексти цього періоду: “Лукіян і його епоха” (1877), “Наука і її взаємини з працюючими класами” (1878), “Мислі о еволюції в історії людськости” (1881), “Чи вертатись нам назад до народу?” (1881), “Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва” (1882), “Антігона. Драматична дія Софокла” (1883); ІІ. 1887 – 1897 рр.: період аналізу письменником діючого австрійського законодавства (доба політичного радикалізму І.Франка, поєднання в поглядах мислителя соціальної та національної ідей). Головні тексти цього періоду: “Селянські заворушення з приводу шляхового закону” (1887), “Злидні Галичини в цифрах” (1888), “Парцеляція більшої земельної власності” (1888), “Закон про слуг” (1888), “Загадковий закон” (1888), “Ukraina irredenta” (1895); ІІІ. 1898 – 1916 рр.: період дослідження І.Франком історичних пам’яток українського права (домінування у поглядах письменника національних чинників). Головні тексти цього періоду: “Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині” (1898), “Йосиф Шумлянський, львівський єпископ 1668-1708 р., і заведення унії в Галичині” (1898), “Описание документов архива западнорусских униатских метрополитов” (1899), “Нові причинки до історії польської суспільності на Україні в ХІХ в.” (1902), “Лук’ян Кобилиця” (1902), “Нарис історії українсько-руської літератури” (1910),“Причинки до історії України-Русі” (1912).
2. При розгляді питань про виникнення, сутність та джерела права І.Франко виявляв схильність до інтегрування елементів природно-правового, соціологічного і формально-догматичного правопізнання; зазнав впливу різних теорій походження держави і права — органічної, теологічної, патріархальної, договірної, історико-матеріалістичної, насильства. Серед ідейних натхненників письменника в різні періоди його світоглядної еволюції були: І. Кант, О.Конт, К.Маркс, Г.Спенсер, М.Драгоманов, С.Подолинський, О.Єфименко, М.Грушевський, В.Охримович та ін.
3. І.Франко дослідив процес виникнення права зі звичаїв додержавного суспільства, його перетворення на правовий звичай (звичаєве право), що з часом поступається іншим формам виразу права, зокрема, закону. Певне правило поведінки, як підкреслював учений, набуває обов’язкової сили закону тільки тоді, коли воно отримує письмове закріплення у нормативно-правових приписах держави.
4. Для І.Франка історія виникнення права, принципи його розвитку слугували відправним пунктом для з’ясування сутності самого права. Учений визнавав, що право не залишається незмінним у своєму розвитку, а підпорядковується прогресу історичної еволюції. Кожній епосі властиве, як зазначав І.Франко, характерне тільки для неї розуміння права. Зміна соціальних традицій та пануючих у суспільстві уявлень про справедливість, рівність і свободу впливають на зміну ціннісної сутності права. Учений розглядав право як одне із складних явищ об’єктивної реальності, з властивою йому традицією, культурою та історією. У поглядах І.Франка щодо сутності права визначальним є прикладний аспект. Він розумів право як таке, що пронизане ідеями гуманності та справедливості, регулює відносини між людьми, забезпечує волю і недоторканність особи.
5. І.Франко подав характеристику пам’яток українського права, а також аналіз основних рис права різних історичних періодів. Розглядаючи еволюцію давньоруського права, він виділяв серед головних джерел звичаєве право, міжнародні договори з греками, княжі устави. Письменник звертав увагу на узаконення окремих правових звичаїв у “Руській Правді”, зокрема в її Короткій редакції. І.Франко чітко наголошував на виявленні норманського впливу в найстаріших пам’ятках права Київської Русі.
6. І.Франко зазначав, що після розпаду давньоруської держави розвиток українського права відбувався у руслі розвитку права тих держав, до складу яких у подальшому переходили українські землі. Серед різних джерел права Литовсько-Руської держави І.Франко найдетальніше розглянув Литовські статути. Учений звертав увагу на розвиток права після утворення Речі Посполитої, дослідив польський вплив на українську правову культуру. Окремо І.Франко розглядав процес запровадження магдебурзького права на українських землях, визначив специфіку його дії, а також залежність цього інституту від конкретних обставин історичної дійсності. На думку вченого, магдебурзьке право відіграло важливу роль у розвитку місцевого самоврядування в Україні.
7. Особливу увагу письменник приділяв дослідженню права західноукраїнських земель в кінці ХVІІІ – середині ХІХ ст. І.Франко проаналізував усі нормативно-правові акти, якими регулювались панщизняні відносини після переходу українських земель під владу Австрійської монархії; вказував на низку важливих реформ, проведених Марією-Терезою та Йосифом ІІ. Німецькі урядники, що прибували на українські землі, за твердженням І.Франка, приносили з собою почуття формального права, законності та бюрократичну точність. І.Франко розглянув правове становище українського селянства.  Вивчаючи патенти австрійських монархів, які скасовували кріпосне право, І.Франко  детально коментував усі помічені недоліки, нечіткості та суперечності. Крім проблем з індемнізаційними виплатами, як зауважував учений, на селянстві ще негативніше відбилися наслідки сервітутної справи та пропінаційного права.
8. І.Франко розглядав та коментував зміст законів та підзаконних актів Австро-Угорської монархії. Період його зацікавлення діючим законодавством пов’язаний з роботою вченого в редакції польської газети “Kurjer Lwowski” (“Львівський Кур’єр”). Як репортер, І.Франко відвідував різноманітні судові процеси, був присутній на засіданнях галицького сейму. Письменник бачив окремі недоліки в австрійських законах, він неодноразово вказував на існування різних суперечностей між нормативно-правовими актами; вважав, що їх потрібно вирішувати на рівні законотворення. Досить критично письменник ставився до норм Конституції Австрійської держави 1867 р., наголошуючи на відсутності їхнього практичного застосування. Водночас він застерігав, що внесення будь-яких змін до положень основного закону держави може стати небезпечним прецедентом.
9. Важливими є міркування І.Франка щодо процесу законотворення. Учений виступав проти прийняття неповних, половинчатих нормативно-правових актів; він наголошував, що неточні та неоднозначні законодавчі дефініції створюють можливість для різної інтерпретації правових приписів. І.Франко критикував суб’єктивізм у процесі законотворення, застерігав проти прийняття законів, які в угоду продовження традицій, були зорієнтовані в минуле і не відповідали реальним суспільним відносинам. Окремим виявом прагнень І.Франка покращити правове становище українського населення були написані ним проекти законів. Маємо на увазі Франків проект закону про риболовлю, складений ученим після детального аналізу австрійських постанов, якими регулювалась ця сфера суспільних відносин. На відміну від діючих нормативно-правових актів, його законопроект відзначався лаконічністю, чітким формулюванням приписів, а головне – увагою до прав і повноважень сільських громад.
10. Частина поглядів та ідей І.Франка залишається актуальною і по цей час. До таких відносимо його вимоги щодо непорушності основного закону держави – Конституції, вже окреслені нами Франкові принципи законотворення. І.Франко визнавав, що організація влади повинна відповідати національним традиціям і спрямовуватись на забезпечення прав і свобод кожної людини. Непорушною залишається і Франкова засада про те, що закон твориться для людей, а не люди існують для виконання закону. Аналіз поглядів І.Франка на сільське самоврядування в другій половині ХІХ ст. сприяє розв’язанню питання про розвиток самоврядування в селах і селищах України на сучасному етапі.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Іван Франко про конституцію та конституціоналізм / Тарас Андрусяк // Вибори та демократія. – 2006. – № 2. – С. 83–88.
2. Андрусяк Т. Шлях до свободи : Михайло Драгоманов про права людини / Тарас Андрусяк. – Львів : Світ, 1998. – 189 с.
3. Борисенко В. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ ст. — Київ: Либідь, 1998. — 616 с.
4. Брагінець А.С. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. — Л.: Кн.-журн. вид-во, 1956. — 412 с.
5. Бунчук О.Б. І.Я.Франко про самоврядування міст за магдебурзьким правом / О.Б.Бунчук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Сер. правознавство. – Чернівці: Рута, 2006. – Вип. 365. – С. 44-48.
6. Бунчук О.Б. І.Я.Франко про суспільно-політичний устрій західно-українських земель у складі Австро-Угорської імперії / О.Б.Бунчук // Іван Франко і Буковина: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., (Чернівці, 22 вересня 2006 р.) – Чернівці: Прут, 2006. – С.67-73.
7. Бунчук О.Б. Ідеї свободи та рівності у поглядах І.Я.Франка на походження держави / О.Б.Бунчук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Сер. правознавство. – Чернівці : Рута, 2007. – Вип. 385. – С. 23-28.
8. Бунчук О.Б. Міжнародно-правові акти Київської Русі в оцінці І.Я.Франка / О.Б.Бунчук // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Сер. правознавство. – Чернівці : Рута, 2006. – Вип. 333. – С. 37-41.
9. Бунчук О.Б. Погляди Івана Франка на походження держави і права (герменевтичний та компаративістський аспекти) // Іван Франко: дух, наука, думка, воля (до 150-річчя від дня народження): матеріали міжнар. наук. конгр., (Львів, 27 вересня – 1 жовтня 2006 р.) – Львів, 2009.– С. 161-176.
10. Бунчук О.Б. Франкові ідеї федералізму та їх політико-правові інтерпретації / О.Б.Бунчук // Волинь-Житомирщина : іст.-філол. зб. з регіональних проблем. – № 15. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І.Франка, 2006. – С.252-258.
11. Грицак Я. Пророк у своїй Вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886 р.) / Я. Грицак. — К., 2006. — С. 222.
12. Грицак Я.Й. Драгоманов, Франко і дилема українського соціалізму // Штрихи до наукового портрету Михайла Драгоманова. — К.: Наук. думка, 1991. — С. 75 — 83.
13. Гураль П. Територіальна громада і проблеми самоврядування в наукових працях Івана Франка / Павло Гураль // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин : матеріали міжнар. наук. конф., (Львів, 25-27 верес. 1996 р.) / ред. кол. : Л. Бондар [та ін.]. – Львів : Світ, 1998. – С. 236–241.
14. Дейчаківський І. Юліан Романчук — педагог, громадський діяч, політик / І. Дейчаківський. — Івано- Франківськ, 1999. — 72 с.
15. Жерноклеєв О. С. Українська соціал-демократична партія (1899-1918) / О. С. Жерноклеєв. — Івано- Франківськ, 1997. — 102 с.
16. Забігайло В. К. Суспільно-політичні погляди Івана Франка: історична правда і вигадки фальсифікаторів / В. К. Забігайло, О. Л. Копиленко // Філософ. думка. – 1987. – №5. – С. 69–78.
17. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 366 с.
18. Калинович В. І. Політичні процеси Івана Франка та його товаришів / В. І. Калинович. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1967. – 155 с.
19. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ — початок ХХ століття). — К. 1998. — С. 262.
20. Катрич В. М. Революційно-демократичні погляди Івана Франка на походження та суть держави / В. М. Катрич // Вісн. Київ. держ. ун-ту. – 1978. – №14. – С. 19–27.
21. Кафарський В. Комунізм і український національно-визвольний рух / В. Кафарський. — Івано-Франківськ, 2002. — 832 с.
22. Копиленко М. Л. Слідами затривалої полеміки (Що Іван Франко не прийняв у марксизмі і що марксизм не зрозумів у Франка) / М. Л.Копиленко, О. Л. Копиленко // Філос. і соціол. думка. – 1990. – №12. – С. 97–107.
23. Копиленко О. “Наша ціль – людське щастя і воля” : до 140-річчя Івана Франка / О. Копиленко // Юрид. вісник Укр.. – 1996. – С. 8.
24. Копиленко О. Великий Каменяр (до 140-річчя від дня народження Івана Франка) / О. Копиленко, М. Копиленко // Право України. – 1996. – №12. – С. 83–87.
25. Копиленко О. Л. “Українська ідея” М.Грушевського: історія і сучасність / О. Л. Копиленко. – К. : Либідь, 1991. – 184 с.
26. Копиленко О. Л. Політико-правові ідеї Т.Шевченка та І.Франка в сучасній ідеологічній боротьбі / О. Л. Копиленко. – К. : Наук. думка, 1990. – 116 с.
27. Копыленко А. Л. Историко-правовые идеи Т. Шевченко и И. Франко и современная идеологическая борьба : автореф. дисс. на соиск. науч. степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теория и история государства и права ; история политических и правовых учений” / А. Л. Копыленко. – К,1987. –16с.
28. Косик В. До питання про еволюцію світогляду І. Франка / В. Косик // Збірник на пошану доктора Володимира Янева. — Мюнхен, 1983. — С. 496-513.
29. Кравців Б. Суспільно-політичні погляди Івана Франка й радянське франкознавство / Б. Кравців // Іван Франко: про соціялізм і марксизм. — Нью-Йорк, 1966. — 258 с.
30. Кугутяк М. В. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ — 1939 р.) / М. В. Кугутяк. — Івано-Франківськ, 1993. — 200 с.
31. Кульчицкий В. С. Иван Франко об Австрийской конституции 1867 года / В. С. Кульчицкий // Правоведение. – 1971.– № 6. – С. 75–79.
32. Кульчицький В. Іван Франко про Австрійську Конституцію 1867 р. / В. Кульчицький, І. Бойко // Право України. – 2006. – №5. – С. 153–156.
33. Кульчицький В. С. Критика І.Франком буржуазного виборчого права / В. С. Кульчицький, Н. І. Тітова. – Львів, 1939. – 23 с.
34. Лавріненко Ю. Дещо до еволюції світогляду і політичної думки І. Франка / Ю. Лавріненко // Збірник “Української літературної газети”, 1956. — Мюнхен, 1957. — С. 1-23.
35. Лисяк-Рудницький І. Напрями української політичної думки / І. Лисяк-Рудницький // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. Т. ССХХІІ : Праці історико-філософської секції. — Львів, 1991. — С. 45-70.
36. Никифорак М. В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918) / М. В. Никифорак. – Чернівці : Рута, 2004. – 384 с.
37. Нор В. Суд і судочинство у творах І.Франка / В. Нор, І. Бартусяк // Вісник Львів. ун-ту : серія юридична. – 2005. – Вип. 41. – С. 3–13.
38. Потульницький В. А. Нариси з української політології (1819-1991) / В. А. Потульницький. — К., 1994. — 320 с.
39. Салтовський О. І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя) / О. І. Салтовський. — К., 2002. — 396 с.
40. Сербенська О.А. Питання трудового права у спадщині Івана Франка / О.А.Сербенська // Матеріали міжвуз. ювіл. наук. конф., присвяч. 110-річчю від дня народж. І.Я.Франка, (Житом. пед. ін-т). – Житомир, 1968. – С. 112-114.
41. Скакун О. Ф. Иван Франко: (из истории политической и правовой мысли) / О. Ф. Скакун. – М., 1987. – 128 с.
42. Скакун О. Ф. Марксизм и правовые взгляды И.Франко // Иван Франко и мировая культура : междунар. симпозиум, 11 –15 сент. 1986 г. : тезисы докл. – Львов: Наук. думка, 1986. – С. 175–176.
43. Скакун О. Ф. О месте истории учений о государстве и праве в новой системе юридического образования / О. Ф. Скакун // Гос-во и право. – 2000. – № 6. – С.124–126.
44. Скакун О. Ф. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917) / О. Ф. Скакун. – Х., 1987. – 159 с.
45. Скакун О. Ф. Прогресивна політико-правова думка на Україні (ІХ ст. – 1917 р.) : [навч. посібник для студентів спец. “Правознавство”] / О. Ф. Скакун. – К. : НМК ВО, 1990. – 87 с.
46. Славич Д.Д. Проблема підстав і принципів оптимальної організації державної влади в теоретико-політичній спадщині Івана Франка: Автореф. дис … канд. політ. наук: 23.0. 01 / Київський ун-т. — К., 1996. — 33 с.
47. Сокуренко В. Г. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века (М.Драгоманов, С.Подолинский, О.Терлецкий) / В. Г. Сокуренко. – Львов : Изд-во Львов. ун-та, 1966. – 162 с.
48. Сокуренко В. Державно-правові погляди Івана Франка / В.Сокуренко // Радянське право. – 1966. – № 5. – С. 8– 12.
49. Сокуренко В.Г. Политические и правовые взгляды Ивана Франко (К 130-летию со дня рождения) // Сов. гос. и право. — 1986. — № 10. — С. 116 — 121.
50. Тимошенко В. І. Розвиток теорії держави в політико-правовій думці України і Росії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) : монографія / В. І. Тимошенко. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – 358 с.
51. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 45. — К.: Наук. думка, 1986. — С. 50.
52. Франко І.Я. Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. У 50 т. / Упоряд. З.Т. Франко, М.Г. Василенко. — Л.: Каменяр, 2001. — С. 262.
53. Червак Б. «Наперед українці!»: До національної ідеї І.Франка. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1994. — 38 с.