В Україні існує досить значна кількість законодавчих актів, що регулюють правове положення юридичних осіб, які мають певну мету чи здійснюють певний вид діяльності, але при цьому не визначають організаційно-правову форму, в якій вони створюються. До них можна віднести товарні біржі, торгово-промислові палати, об’єднання професійних спілок, саморегулівні організації, профспілкові об’єднання, кооперативні об’єднання та ін. Членами (учасниками) таких юридичний осіб можуть бути юридичні особи, або юридичні та фізичні особи.

Для того, щоб визначити основні засади побудови системи непідприємницьких товариств, проаналізуємо законодавчі акти, які визначають правовий статус окремих видів непідприємницьких товариств.

Одним із видів непідприємницьких товариств є товарна біржа, правове положення якої визначає Закон „Про товарну біржу”. Стаття 1 Закону визначає, що товарною біржою є організація, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій. Вона діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням і не має на меті одержання прибутку. Стаття 279 ГК називає товарну біржу особливим суб’єктом господарювання.

Основними обов’язками біржі є створення умов для проведення біржової торгівлі; регулювання біржових операцій; регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що допускаються до обігу на біржі; надання членам і відвідувачам біржі організаційних та інших послуг; збір, обробка і поширення інформації, пов’язаної з кон’юнктурою ринку.

Вступний внесок члена біржі має дорівнювати вартості «біржового місця», що визначається виходячи з попиту та пропозиції на «біржове місце». Особа, яка сплатила пайовий або вступний внесок, набуває управнення власника щодо «біржового місця» і може винаймати свої членські права, а також продавати ці права за правилами, встановленими біржовим комітетом (радою біржі).

З цієї норми Закону можна зробити висновок, що об’єктом права власності членів біржі є „біржове місце”, але такий об’єкт права власності виглядає більш ніж дивним. Навіть у законі він має умовне значення і береться у лапки. Дійсно, такий об’єкт права власності, який надає право бути членом біржі, а отже і юридичної особи, навряд чи можна знайти. Надання права відчуження „біржового місця” відповідно породжує у особи право стати членом товарної біржі з усіма правами та обов’язками, які має член біржі.

Член товарної біржі має право: здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду; брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, обирати і бути обраним до її керівних органів; здійснювати всі управнення, що випливають із сплати пайового або вступного внеску; користуватися всіма послугами біржі. Як бачимо, що не дивлячись на те, що член біржі є власником „біржового місця”, закон не надає йому права на отримання майна після ліквідації товарної біржі. Не визначає долі цього майна і Закон.

Розуміючи абсурдність існування такого об’єкта права власності, як біржове місце, в статутах деяких товарних бірж виділяються інші об’єкти права власності. Так, Статут Сумської товарної універсальної біржі передбачає, що для забезпечення діяльності біржі за рахунок пайових внесків учасники створюють статутний фонд. Звернення стягнення на частку члена біржі в статутному фонді за його власними зобов’язаннями неприпустиме. При банкрутстві члена біржі для покриття його боргу кредитори вправі витребувати виділення частки члена біржі – боржника в порядку, передбаченому діючим законодавством.[424]

Член товарної біржі зобов’язаний: додержуватися статуту біржі, біржових правил торгівлі, рішень загальних зборів членів біржі та біржового комітету (ради біржі); провадити розрахунки за своїми угодами відповідно до правил біржової торгівлі та своєчасно інформувати біржовий комітет (раду біржі) про зміни у своєму фінансовому становищі, що можуть негативно вплинути на виконання його зобов’язань перед третіми особами та біржею; сплачувати членські внески; вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною правилами біржової торгівлі; подавати необхідну інформацію контролюючим органам біржі; не розголошувати конфіденційні відомості та комерційну таємницю про діяльність біржі.

Отже, можна виділити істотні цивільно-правові ознаки торгової біржі – це наявність у члена біржі права власності на „біржове місце”, яке він придбаває за вступний внесок, та обмежена відповідальність за борги товарної біржі.

Член товарної біржі має право сам або через свого представника: здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду; брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, обирати і бути обраним до її керівних органів; здійснювати всі управнення, що випливають із сплати пайового або вступного внеску; користуватися всіма послугами біржі. Одним з основних майнових обов’язків членів біржі є сплата членських внесків.

Майно товарної біржі формується за рахунок: пайових, вступних та періодичних внесків; надходжень від біржових операцій та надання послуг підрозділами біржі; штрафів за порушення статуту товарної біржі та правил біржової торгівлі; інших грошових надходжень, що не суперечать чинному законодавству. Майно біржі належить їй на праві власності. Слід зазначити, що Закон не визначає долю майна товарної біржі після її ліквідації.

Загалом в літературі висловлюється думка, що на питання – чи є біржа самостійною (особливою) правовою формою організації, яка має статус юридичної особи – слід дати заперечну відповідь. Біржа – це організованість, яка задається видом діяльності (як, наприклад, банки, страхові компанії тощо) і яка утворюється в різноманітних організаційно-правових формах, встановлених законом.[68, с.178] З цією думкою можна погодитися, оскільки, наприклад, фондова біржа, яка має таку саму мету, як і товарна, створюється в організаційно-правовій формі акціонерного товариства.

Непідприємницьким товариством є торгово-промислова палата. Стаття 1 Закону “Про торгово-промислові палати в Україні” встановлює, що торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об’єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці та їх об’єднання.[163] Вона може здійснювати підприємницьку діяльність лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а спрямовується на виконання її статутних завдань.

Завданнями торгово-промислових палат є: сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв’язків, експорту українських товарів і послуг, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва; представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами; організація взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності, координація їх взаємовідносин з державою в особі її органів; участь в організації в Україні та за кордоном професійного навчання і стажування фахівців – громадян України з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі та ін. Торгово-промислові палати створюються за принципом добровільного об’єднання їх засновників. Торгово-промислові палати створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (регіональні торгово-промислові палати). У межах кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена лише одна торгово-промислова палата. Членами Торгово-промислової палати України є торгово-промислові палати, створені відповідно до цього Закону, юридичні особи, які створені і діють відповідно до законодавства України, громадяни України, що зареєстровані як підприємці, та їх об’єднання. Члени регіональних торгово-промислових палат одночасно є членами Торгово-промислової палати України. Отже, як бачимо, головним завданням торгово-промислової палати є захист та представництво суб’єктів підприємницької діяльності, а їх члени не мають ніяких майнових прав та не несуть відповідальності за зобов’язаннями палати. Таке правове положення має спільні ознаки з об’єднаннями громадян.

Джерелами формування майна торгово-промислових палат є вступні та членські внески, прибуток від господарської діяльності торгово-промислових палат, створених ними підприємств та інших організацій, інші доходи та надходження, отримання яких не суперечить законодавству України. У разі виходу або виключення відповідно до статуту із складу членів торгово-промислової палати сплачені членські внески не повертаються і претензії на частину майна торгово-промислової палати не задовольняються. Майно та кошти торгово-промислової палати в разі виходу або виключення із складу її членів поділу не підлягає (ст. 12 Закону “Про торгово-промислові палати в Україні”).

Діяльність торгово-промислової палати припиняється шляхом її ліквідації, а отже вона не може бути реорганізована в іншу юридичну особу. Відповідно до ст. 10 “Про торгово-промислові палати в Україні” майно та кошти після задоволення вимог усіх кредиторів розподіляються в порядку, передбаченому законодавством. Але такого законодавчого акта на сьогодні не існує.

В деяких країнах торгово-промислові палати виконують функції об’єднань роботодавців.

Стаття 8 Закону “Про споживчу кооперацію” встановлює порядок створення споживчих спілок та їх управління, зокрема, закріплює право споживчих товариств на добровільних засадах об’єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України, і право вільного виходу з них. Як зазначалося, принцип добровільності об’єднання споживчих товариств перетворився у принцип обов’язковості, оскільки відповідно ст. 10 цього ж Закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з’їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Стаття 8 Закону “Про споживчу кооперацію” надала можливість делегувати споживчими товариствами спілкам свої повноваження та виконання окремих функцій. Тому покладені на споживчі спілки повноваження щодо представлення та захисту інтересів споживчих товариств, їх членів та обслуговуваного населення у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях фактично перетворилося в управління майном споживчих товариств. Головними завданнями спілок споживчих товариств відповідно до Закону є: надання допомоги споживчим товариствам у здійсненні господарської діяльності, впровадженні в практику досягнень науково-технічного прогресу, передового досвіду; проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів; вирішення господарських спорів між організаціями і підприємствами споживчої кооперації; ведення власної господарської діяльності, спрямованої на створення необхідної виробничої та соціальної інфраструктури споживчої кооперації.

Слід зазначити, що відповідно до роз’яснення Вищого господарського суду України № 02-5/195 від 24.04.1999 р. спілка споживчих товариств може бути як суб’єктом підприємницької, так і непідприємницької діяльності[383], що, на нашу думку, є недопуститим.

Стаття 8 Закону “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” передбачає, що з метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об’єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об’єднань та вільно виходити з них. Особливістю створення профспілкових об’єднань є необхідність укладення профспілками відповідної угоди, але вимог щодо цієї угоди даний Закон не визначає. Діє профспілкове об’єднання на підставі статуту. Права об’єднань профспілок визначаються профспілками, які їх створили, відповідно до цього Закону, а також статутами (положеннями) цих об’єднань. Статус об’єднань профспілок визначається за статусом членів, яких вони об’єднують.

Закон встановлює однакові вимоги щодо регулювання таких відносин профспілок і їх об’єднань: легалізації та реєстрації; символіки; порядку припинення діяльності; права профспілок, їх об’єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок, крім питань індивідуальних прав та інтересів своїх членів, представництво яких здійснюється у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами; право профспілок, їх об’єднань на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод та ін. участі у вирішенні трудових спорів; виникнення та реалізація права власності; гарантій членам виборних органів тощо. Такий підхід до правового регулювання об’єднань профспілок можна пояснити тим, що централізована система юридичних осіб за галузевим та територіальним принципом існувала ще в радянські часи і є, як бачимо, незмінною сьогодні, оскільки Закон “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” фактично зберіг підходи до визначення правового статусу об’єднань профспілок. Тому можна зробити висновок, що такі юридичні особи відносяться до громадських товариств.

Закон “Про кооперацію” в ст. 30 встановлює, що кооперативне об’єднання – це спілка, ліга, асоціація, альянс та інші форми добровільного об’єднання кооперативів за видами діяльності чи територіальною ознакою з метою створення сприятливих умов для діяльності кооперативів, що входять до його складу, та їх членів. Виділення таких видів об’єднання як спілка, ліга, асоціація, альянс не є виділенням окремих видів організаційно-правових форм кооперативного об’єднання, оскільки закон не встановлює ніяких особливостей правового регулювання перерахованих вище видів кооперативних об’єднань. Членом кооперативного об’єднання може бути не тільки кооператив, а й інше кооперативне об’єднання. Кооперативні об’єднання створюються та діють з місцевим (сільським, селищним, міським, районним, обласним, республіканським у Автономній Республіці Крим) або загальнодержавним статусом і є некомерційними організаціями.

Закон “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” надає право об’єднанням співвласників створювати асоціації власників жилих будинків для представлення спільних інтересів об’єднань. Загальні збори членів об’єднання мають право делегувати асоціації, до якої вони входять, частину повноважень власних органів управління, включаючи повноваження по управлінню неподільним та загальним майном житлового комплексу асоціації. Закон визначає тільки вимоги до статуту асоціації, який повинен врегулювати порядок управління асоціацією, основні права та обов’язки членів, компетенція органів управління, порядок реорганізації та ліквідації.

На відміну від зазначених юридичних осіб, членство в яких є необов’язковим, сьогодні в законодавстві існують випадки обов’язкової участі юридичних осіб у певних видах об’єднань. Так, згідно зі ст. 4 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством та за умови вступу до щонайменше однієї саморегулівної організації. Тобто видача ліцензії на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами, депозитарної діяльності, розрахунково-клірингової діяльності, діяльності з управління цінними паперами, діяльності з управління активами, діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, діяльності по організації торгівлі на ринку цінних паперів провадиться тільки в тому разі, коли особа, яка бажає отримати ліцензію, є членом саморегулівної організації – добровільного об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Така концепція участі в саморегулівних організаціях фактично призвела до обов’язковості не тільки членства, а й створення таких юридичних осіб, що суперечить основним засадам приватного права. На практиці така ситуація призвела до парадоксів, які позначилися на самих учасниках таких юридичних осіб. Так, відповідно до п. 1 Рішення ДКЦПФР № 17 від 17 липня 1997 р. “Про членство професійних учасників ринку цінних паперів у сертифікованих ДКЦПФР об’єднаннях” професійні учасники ринку цінних паперів, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, зобов’язані бути членами щонайменше однієї сертифікованої ДКЦПФР саморегулівної організації відповідно до виду діяльності, яку ці професійні учасники здійснюють. У випадку недотримання особою вимоги щодо обов’язкового членства в саморегулівних організаціях (протягом двох місяців з моменту отримання дозволу) це є підставою для анулювання відповідного дозволу (ліцензії) на право професійної діяльності на ринку цінних паперів (п. 4 Рішення).[387] Нормативні акти, прийняті ДКЦПФР, є обов’язковими для професійних учасників ринку цінних паперів. Тривалий час на ринку цінних паперів діяла одна саморегулівна організація – Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), членами якої стала значна кількість професійних учасників ринку цінних паперів (реєстраторів, депозитаріїв). Трохи згодом Антимонопольним комітетом України було відкрито низку справ проти юридичних осіб – професійних учасників ринку цінних паперів, які займалися реєстраторською та депозитарною діяльністю на фондовому ринку у зв’язку зі вступом цих суб’єктів господарювання до ПАРДу без згоди органів Антимонопольного комітету України. На цих суб’єктів, відповідно до ст. 14 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, було накладено штраф.[170]

Саморегулівна організація встановлює для своїх членів на підставі чинних законодавчих актів єдині обов’язкові для виконання правила, стандарти і вимоги щодо здійснення операцій на ринку цінних паперів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, а також здійснює контроль за дотриманням своїми членами таких правил, стандартів і вимог законодавства про цінні папери (ст. 17 Закону “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”).[129]

На нашу думку, однією із визначальних функцій саморегулівних організацій є те, що законом передбачається, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші державні органи, що здійснюють регулювання фондового ринку, можуть делегувати саморегулівним організаціям свої повноваження. Вказані повноваження стосуються: розробки та впровадження правил, стандартів та вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку; сертифікації фахівців фондового ринку; надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку; збирання, узагальнення та аналітичної обробки адміністративних даних про професійну діяльність на фондовому ринку, а також інформації, що підлягає оприлюдненню емітентами цінних паперів.

Законодавством України не встановлено кількісного обмеження створення саморегулівних організацій професійних учасників ринку цінних паперів, а тому учасники ринку цінних паперів можуть на свій розсуд створювати саморегулівні організації.

Відповідно до п. 2 Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів[337] статус саморегулівної організації можуть одержати об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів. Статус саморегулівної організації надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тим організаціям та об’єднанням, які мають достатньо ресурсів для виконання статутних зобов’язань (достатня кількість кваліфікованих спеціалістів, комп’ютерного обладнання, засобів зв’язку, грошових коштів на здійснення контролю за діяльністю своїх членів, яка має відповідати законодавству України та інше) саморегулівної організації щодо розробки та впровадження правил, стандартів та вимог до здійснення операцій на фондовому ринку, сертифікації фахівців фондового ринку, надання ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку у випадку делегування таких повноважень, збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку, впровадження кодексів поведінки, регламентів та правил здійснення операцій з цінними паперами, забезпечення своєчасного інформування учасників про зміни внутрішніх процедур, правил діяльності та законодавства про цінні папери, та всі зміни, що вносяться до нього. Якщо ДКЦПФР буде визначено, що саморегулівна організація не має достатньо ресурсів для виконання статутних зобов’язань, то комісія позбавляє об’єднання статусу саморегулівної організації. Отже, як бачимо, умовою для створення такого об’єднання необхідні значні кошти.

Відповідно до ст. 13 Закону “Про банки і банківську діяльність” з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків – членів асоціації (спілки). Звернення до статутів таких непідприємницьких банківських об’єднань показує, що не зважаючи на те, що статутом не встановлено об’єктів права власності членів об’єднань, проте їм надано право на отримання майна після ліквідації пропорційно до їхніх внесків.[422]

З огляду на наведене, правове регулювання непідприємницьких об’єднань юридичних та фізичних осіб в Україні можна охарактеризувати таким чином:

1. Не існує законодавчого акта, який встановлював би засади створення таких юридичних осіб, вимоги до установчих документів, порядок формування майна таких юридичних осіб, права та обов’язки учасників (членів), порядок управління, компетенцію загальних зборів, порядок реорганізації та ліквідації, а також порядок розподілу їх майна після ліквідації і відповідальності їх учасників за зобов’язаннями юридичної особи.
2. Незважаючи на добровільний характер створення таких непідприємницьких осіб, існують випадки обов’язкового їх створення та участі юридичних осіб в їх діяльності.
3. Відсутність єдиного понятійного апарату визначення найменування непідприємницьких юридичних осіб, які іменуються: союзами, асоціаціями, спілками, об’єднаннями тощо.[257, с.251]

Підводячи підсумок зазначеному, можна сказати, що не дивлячись на різноманітні види об’єднань юридичних та фізичних осіб (товарні біржі, торгово-промислові палати, саморегулівні організації, об’єднання кооперативів, споживчих спілок, професійних спілок тощо) основними їх відмінними ознаками є тільки мета та види їх діяльності. Враховуючи, що об’єднання можуть створюватися за ознаками єдності інтересів, ми вважаємо, що право на створення таких об’єднань повинні мати не лише юридичні особи, а й фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Якщо звернутися до законодавства Росії, то можна відзначити дещо інші підходи до питання регулювання діяльності об’єднань юридичних осіб. По-перше, основою для розробки нормативних актів в сфері регулювання непідприємницьких юридичних осіб став ЦК РФ. Відповідно до ст. 121 ЦК РФ комерційні організації з метою координації їх підприємницької діяльності, а також представлення і захисту загальних майнових інтересів можуть за угодою між собою створювати об’єднання в формі асоціацій або союзів, які є некомерційними організаціями. Але асоціація та союз мають різні термінологічні значення. Так, асоціацією (від лат. associatio – об’єднання) є об’єднання осіб одного роду діяльності, а союзом – об’єднання для якоїсь спільної мети.[310, с.28,615] У зв’язку з цим для асоціації домінуючою ознакою є однотипний склад учасників, а для союзу – спільність мети об’єднання. Тому на практиці, як правило, асоціації створюються за ознаками організаційної, професійної або галузевої спільності, а союзи – за територіальною або іншою ознакою.[203, с.104‑105]

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону РФ “Про некомерційні організації” союзи та асоціації створюються з метою координації їх підприємницької діяльності, а також представлення і захисту загальних майнових інтересів. Далі п. 2 цієї ж статті визначає, що об’єднуватися у союзи та асоціації можуть і некомерційні організації. Слід зазначити, що можуть створюватися об’єднання як підприємницьких, так і непідприємницьких юридичних осіб, це, зокрема, стосується кооперативних об’єднань.

Характерною особливістю регулювання створення асоціацій та союзів є те, що вони не мають права здійснювати підприємницьку діяльність, але відповідно до ст. 11 Закону РФ “Про некомерційні організації” у випадку, коли за рішенням учасників на асоціацію (союз) покладається ведення підприємницької діяльності, вона перетворюється у господарське товариство в порядку, передбаченому ЦК РФ, або може створити для здійснення підприємницької діяльності господарське товариство або брати участь у ньому. Тим самим Закон встановив, що юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, не можуть існувати інакше, ніж у формі господарського товариства. Члени асоціації (союзу) несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями асоціації в розмірах, передбачених установчими документами, а члени, які вибули (виключені) несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями пропорційно внеску на протязі двох років з моменту виходу (виключення). Водночас слід відмітити помилковість встановленого Законом положення щодо можливості перетворення асоціацій (союзів) у господарські товариства, оскільки члени асоціацій (союзів) не мають об’єктів права власності, які можуть обмінюватися на частки (акції).

Із зазначеного можна виділити такі істотні ознаки цього виду юридичних осіб: відсутність об’єктів права власності у членів та покладення на її учасників додаткової субсидіарної відповідальності за борги об’єднання у розмірах, визначених статутом, тобто несуть додаткову відповідальність.

Сьогодні вчені критикують використання в ЦК РФ різної термінології – “асоціації” і “союзи”, вказують на відсутність визначення строгої відмінності між ними і навіть на їх ототожнення, але водночас підкреслюють, що перелік цих об’єднань є вичерпним.[203, с.102] І з цим можна погодитися, оскільки будь-який правовий термін повинен мати певний правовий зміст.

Закон РФ “Про некомерційні організації” доповнив цей перелік іншими некомерційними організаціями, зокрема некомерційними партнерствами, які є членськими організаціями, заснованими громадянами та (або) юридичними особами, при цьому у випадках, встановлених законом чи установчими документами, члени некомерційного партнерства мають право отримувати при виході з некомерційного партнерства частину його майна чи вартість цього майна у межах вартості майна, переданого партнерству у власність, за винятком членських внесків, а також у разі ліквідації некомерційного партнерства отримувати частину його майна або вартість цього майна у межах вартості майна, переданого партнерству. Члени некомерційного партнерства не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, а некомерційне партнерство не відповідає за зобов’язаннями своїх членів.

Істотною ознакою некомерційного партнерства, як організаційно-правової форми є те, що його члени не мають визначених об’єктів права власності, але мають право у випадках, встановлених законодавством або установчими документами отримувати при виході з партнерства та його ліквідації частину майна, переданого партнерству у власність. На наш погляд, такі майнові права вимагають відповідного визначення певного об’єкта права власності таких юридичних осіб, оскільки, як зазначалося вище, не буде можливості провадити стягнення на майно за особистими зобов’язаннями членів, спадкувати, розділяти між подружжям тощо.

Можна запропонувати побудову системи непідприємницьких товариств за ознакою наявності об’єкта права власності їх членів (учасників), оскільки при відсутності таких об’єктів чи інших майнових прав, такі юридичні особи можна віднести до громадських товариств. Організаційно-правові форми непідприємницьких товариств, учасники яких мають об’єкт права власності, можна визначати в залежності від обсягу відповідальності членів (учасників) за зобов’язаннями товариства (обмежена, додаткова чи повна). Для цих організаційно-правових форм можна запропонувати найменування, схожі з найменуваннями організаційно-правових форм господарських товариств, а саме: непідприємницьке товариство з обмеженою відповідальністю, непідприємницьке товариство з додатковою відповідальністю, непідприємницьке товариство з повною відповідальністю.