У сучасних умовах процес здійснення фінансової діяльності будь-якого суб’єкта господарювання пов’язаний з наявними ризиками. Особливо значна їх концентрація міститься у діяльності суб’єктів фінансово-кредитного ринку. Дедалі частіше ми зустрічаємося з такими явищами, як кредитний ризик, валютний ризик, процентний ризик, страховий ризик та ін. Фінансові операції є найбільш прибутковими, але, водночас, і найбільш ризикованими, особливо в економіко-правовому полі України (наприклад, у сфері кредитування – високий процент неповернення кредитів, проблеми у доступі банків до інформації про позичальника, відсутності або короткої кредитної історії останніх, у сфері кредитного забезпечення та ін.). Така висока ризикованість фінансових операцій, а також існуюча різноплановість тлумачення термінів у цій сфері потребують детального вивчення ризику як явища, присутнього в багатьох сферах суспільного життя, та категорії, що міститься у різних галузях науки, зокрема правознавства, з метою зосередження на ньому уваги не тільки економістів, а й юристів, виявлення його теоретичного і практичного значення, проблем і питань, з ним пов’язаних, можливих способів його зниження.

Сьогодні можна однозначно стверджувати, що єдиного, універсального визначення ризику не існує. Поняття «ризик» у буквальному розумінні означає процес прийняття рішення, настання події, здійснення діяльності, результат якої невідомий, а отже, може бути небезпечним (супроводжуватися збитками, втратами, іншими негативними наслідками у часі й просторі). У свою чергу, суть економічної, підприємницької діяльності в ринкових умовах обов’язково передбачає ризик (ст. 1 Закону України «Про підприємництво»). Ризик є постійною і неодмінною складовою функціонування фінансових установ як підприємств з особливим статусом. Тобто при розумінні значення ризику у фінансово-кредитній сфері мова не може йти про уникнення (усунення) ризику взагалі – основне питання полягає у мірі, ступені існування ризику (його своєчасне виявлення, адекватна оцінка, раціональне управління, прагнення зниження до допустимого (мінімального) рівня). Отже, на теоретичному рівні ризик можемо визначати як міру можливого несприятливого відхилення від сподіваного, бажаного результату того чи іншого управлінського рішення, яке може призвести до втрати фінансовою установою частини прибутків, до збитків, шкоди іміджу фінансової установи, а в екстремальних випадках становить загрозу її існуванню [3].

В економічній теорії і суміжних науках поняття ризику також трактується не завжди однозначно. Це і вірогідність події, яка може викликати відхилення від очікуваних тенденцій, і можливість шкоди від події, яка змінює початкову ситуацію, і будь-який не передбачуваний результат, позитивний або негативний, який відноситься до небажаного результату і ймовірності його появи, і т. ін. Так, зокрема, у фінансовому словнику ми знаходимо таке визначення: ризик економічний – ймовірність того чи іншого результату (отримання прибутку чи зазнання втрат) від реалізації певного господарського проекту чи здійснення певної дії. Відомий економіст Дж. М. Кейнс вважав, що в економічному житті доцільно враховувати три основних види ризику: ризик підприємця або позичальника; ризик кредитора; ризик, пов’язаний з можливим зменшенням цінності грошової одиниці [2]. Отже, поняття економічного ризику є суміжним із поняттям фінансових ризиків. У свою чергу, фінансові ризики, як правило, пов’язані з ймовірністю втрат при наданні фінансових послуг. Згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, зокрема і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг; інші операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Для з’ясування юридичного змісту і значення ризику необхідно звернутися до праць вчених-юристів, які займалися дослідженням цього явища.

Основні спори між юристами зводяться до таких питань:

• якою категорією (об’єктивно чи суб’єктивною) є ризик?

Прихильники об’єктивної концепції ризику зводять зміст цього терміна переважно до можливої небезпеки; можливої шкоди; покладенню збитків; явищам, які призводять до матеріальних втрат. Іншими словами, можливість настання несприятливих майнових наслідків через випадкові обставини [5].

В іншій (суб’єктивній) концепції ризик розглядається як суб’єктивна категорія, яка характеризує психологічне ставлення суб’єкта до результату власних і чужих дій. Ризик розуміється як вибір поведінки в ситуації, яка не виключає досягнення і небажаного результату, свідоме припущення цього переважно випадкового результату і покладення пов’язаних з ним негативних наслідків [4].

• стосовно яких правових явищ доцільно застосовувати термін «ризик»?

Ризик може виступати актом поведінки суб’єкта правовідносин, який виражається в дії чи бездіяльності. Ризикована діяльність, у свою чергу, може бути правомірною чи протиправною (в останньому випадку ризик буде підставою для відповідальності).

• у предметі правового регулювання якої галузі права виступає ризик?

Однозначно відповісти на це спірне питання, мабуть, неможливо. Сьогодні юристи використовують поняття ризику в цивільному, кримінальному, екологічному і торговельному праві, в системі страхування, при здійсненні банківських, біржових та інших фінансових операцій. Аналіз правового аспекту ризику ускладнюється тим, що в юридичній літературі та законодавстві термін «ризик» використовується для позначення різних правових явищ. До того ж багатогранність цієї категорії, її різноманітне етимологічне значення викликають існування численних і суперечливих тлумачень ризику [1].

• чи є основним елементом ризику можливість настання небажаних наслідків для суб’єкта, який вступає у правові відносини, в результаті дії непередбачуваних, випадкових факторів або несприятливих обставин?

Безумовно, з поняттям ризику тісно пов’язане поняття збитку. Якщо ризиком є лише можливе негативне відхилення від заданих параметрів, то збиток (шкода) є негативним відхиленням, яке реалізується у практичній діяльності. Саме через збиток або шкоду реалізується ризик, набуваючи при цьому конкретних і реальних матеріальних рис. На відміну від ризику, для якого характерні негативні результати – збитки, можливість позитивного відхилення при вихідних заданих параметрах на одне очікуване явище має назву «шанс».

Таким чином, юридичний зміст ризиків, які виникають у сфері надання фінансових послуг, можемо визначити так:

• ризик може бути об’єктивним чи суб’єктивним (залежно від волі людини);
• ризик може виражатися у діях, бездіяльності або події (вірогідних, ймовірних чи не передбачуваних);
• ризик може бути наслідком як правомірної діяльності, так і протиправної;
• ризик перманентно притаманний діяльності фінансових установ, тобто входить до предмета правового регулювання фінансового права;
• ризик не обов’язково своїм наслідком має збитки чи шкоду (проте усвідомлена більша ризикованість у діяльності зумовлена, як правило, можливістю отримання більшого прибутку від операції).

У свою чергу, враховуючи вищезазначене, регулювання і управління ризиками з урахуванням специфіки сфери надання фінансових послуг виникає і реалізується за двома напрямами:

• макроекономічне (державне) управління банківськими ризиками (правове, економічне й адміністративне регулювання ступеня ризиків);
• внутрішньобанківська стратегія управління ризиками (завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб віднайти оптимальне співвідношення між прибутком, ризиком і ліквідністю банку).

На державному рівні завдання нормативно-правового регулювання ризиків у діяльності з надання фінансових послуг з метою забезпечення стабільності, прибутковості та ліквідності всієї банківської системи належить до компетенції Національного банку України і Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (встановлення економічних нормативів ризиків, встановлення обов’язку здійснення формування резервів під ризики та ін.). Проте основну увагу при нормативному забезпеченні управління ризиками у фінансових операціях і зниження ступеня ризикованості необхідно зосередити на опосередкованому регулюванні, яке ми можемо вбачати в майбутньому реформуванні законодавства у сфері надання фінансових послуг, зокрема кредитування (наприклад, у сфері забезпечення кредитів: розширення і оптимізації переліку способів забезпечення, удосконалення процедури реалізації застави та/або майна боржника, а також у сфері інформативного забезпечення банків щодо кредитоспроможності потенційних позичальників, зокрема шляхом створення загальних баз даних при кредитних агентствах (бюро).

Отже, виявлення юридичного змісту і значення ризиків, що виникають у сфері надання фінансових послуг, допомагає нам на теоретичному рівні у визначенні напрямів удосконалення правового регулювання кредитної діяльності, валютних операцій, фінансових операцій із цінними паперами, операцій із страхування, лізингу, факторингу та надання інших фінансових послуг, а на практиці полегшує та систематизує управління ними, сприяє фактичному зменшенню необґрунтованого ризику і доведенню його до рівня юридично допустимого.

Література

1. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни. – М.: Мысль, 1989. – 187 с.
2. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. – М., 1949. – С.54-65.
3. Кредитний ризик комерційного банку / В. В. Вітлінський, О. В. Пернарівський, Я. С. Наконечний і ін.; За ред. В. В. Вітлінського. – К.:Т-во «Знання», 2000. – 251с.
4. Ойгензихт В. А. Проблема риска в гражданском праве. – Душанбе: ИРФОН, 1972. – 224 с.
5. Шиминова М. Я. Компенсация вреда гражданам. – М., 1979. – С.67