Перехід до ринкової економіки в Україні поставив проблему перегляду всієї системи науки фінансового права, починаючи від її предмета й методу та закінчуючи окремими категоріями і поняттями. Тому однією з актуальних методологічних проблем як фінансового права зокрема, так і права загалом є проблема методу правового регулювання суспільних відносин. Характеризуючи метод фінансово-правового регулювання, зауважимо, що ця складна проблема й досі залишається дискусійною.

Незважаючи на окремі розробки вчених із проблем методу фінансово-правового регулювання, ці питання ще, по суті, спеціально не досліджувались у науці фінансового права. Однак необхідно відзначити, що все ж таки в останній період з’явилися праці про поняття методу правового регулювання. Це насамперед праця П.С.Пацурківського «Проблеми теорії фінансового права» [1, с.30-46] та його ж стаття «Метод фінансово-правового регулювання» [2, с.17]. Їх автор справедливо приділив основну увагу з’ясуванню суті методу фінансово-правового регулювання, обґрунтуванню його об’єктивної зумовленості змістом предмета цього ж регулювання. Цій проблемі була присвячена також кандидатська дисертація А.М.Вітченко.

Метод фінансово-правового регулювання відзначається винятковою складністю, і його дослідження повинно залежати від зусиль не окремих вчених, а багатьох наукових колективів, до яких входили б представники різноманітних галузей знань. Великий внесок у розробку досліджень цієї проблеми зробили М.Д.Шаргородський, С.Н.Братусь, О.С.Іоффе, Л.С.Явич, І.С.Самощенко, С.С.Алексєєв [3, с.92] та ін.

Л.С.Явич визначав метод як сукупність юридичних засобів впливу, що застосовуються державою у процесі правового регулювання суспільних відносин [4, с.323]. С.Н.Братусь зазначав, що метод правового регулювання – це правові способи та прийоми формування поведінки утворень (установ, підприємств, організацій) і закріплення за ними прав та обов’язків щодо держави загалом, їх власних органів та один до одного.

Висловлювання вчених-юристів дозволяють скласти загальне уявлення про метод правового регулювання, по-перше, як про специфічний спосіб впливу держави на волю учасників соціальних зв’язків, по-друге, як про метод, який знаходить своє закріплення у чинних нормах права, по-третє, як про метод, за допомогою якого забезпечується потрібне всьому суспільству впорядкування суспільних відносин.

Важливо звернути увагу на таку обставину, що метод правового регулювання є одним із критеріїв розмежування галузей права. Метод відповідає на запитання, як право здійснює свою регулятивну роль, оскільки правові норми регулюють не тільки різнохарактерні відносини, а й здійснюють це різним чином. Від правильного вибору методу значною мірою залежить ефективність правового регулювання, досягнення цілей, що поставлені цьому.

На відміну від предмета правового регулювання, який є головним, матеріальним критерієм розмежування норм права за галузями, метод виступає в якості додаткового юридичного критерію, що визначається предметом. Як самостійний феномен поза предметом правового регулювання він втрачає свою роль.

Деякі вчені визнають, що метод правового регулювання якщо і залежить від предмета, то аж ніяк не завжди, бо в багатьох випадках однорідні за характером суспільні відносини регулюються різними методами, а різнорідні – одним і тим же методом [1, с.96]. Окремі дослідники заперечують те, що метод має самостійне значення, хоч і визнають, що в поєднанні з предметом метод правового регулювання допомагає точніше розмежовувати галузі права.

Із цим можна погодитись лише в тій частині, що предмет разом із методом може точніше розмежовувати галузі права. Наявності одного лише предмета в якості критерію, хоча б і головного, на нашу думку, ще не достатньо для утворення галузі права.

Цілком очевидно, що основним методом галузі фінансового права є імперативний метод, тобто метод субординації. Як зазначає А.А.Козловський, імператив постає істиною, дотримання якої повинно привести до досягнення соціально визначеної мети. Цей метод є методом владних приписів. Очевидно, що тут владний припис реалізує себе і як норма права, і як фінансова техніка, кожне з яких виявилося наслідком складних політичних, економічних та юридичних досліджень. Отже, метод фінансового права є не просто правовим, а саме фінансово-правовим методом, який акумулює гносеологічний потенціал як фінансової, так і правової науки. «Саме подвійний характер визначає метод даної науки», – вказував П.М.Годме, маючи на увазі фінансове право.

Владність складає саму суть методу фінансово-правового регулювання. Вона має свої прояви, які можна кваліфікувати як характеристики цього методу. По-перше, владність фінансово-правового регулювання проявляється у такому регулюванні в дуже помітному переважанні у ньому позитивних зобов’язань, а не дозволів чи заборон. Найочевидніше це прослідковується у структурі фінансово-правового відношення. По-друге, метод владних приписів, як уже зазначалося вище, може бути охарактеризований як імперативний. Це означає, що суб’єкти фінансових правовідносин не можуть на власний розсуд набувати фінансових прав та обов’язків, визначати обсяг і межі їх змісту, здійснювати та розпоряджатися ними, як це мають право робити суб’єкти цивільно-правових відносин.

Варто зазначити, що специфіка методу фінансово-правового регулювання визначається такими особливостями, як: 1) публічно-правовий характер цільових установок; 2) атрибутивна участь держави; 3) владний характер фінансових правовідносин; 4) наявність зобов’язуючих і забороняючих норм; 5) імперативний характер правового регулювання; 6) фінансово-правовий акт – основний юридичний засіб.

Крім того, метод фінансово-правового регулювання наділяють такими характерними ознаками: 1) порядок встановлення юридичних прав та обов’язків; 2) міра визначеності наданих прав і «автономність» дій суб’єктів; 3) характер взаєморозташування сторін; 4) шляхи і засоби забезпечення суб’єктивних прав.

Розкриваючи специфіку методу фінансово-правового регулювання і аналізуючи таку його ознаку, як розподіл прав і обов’язків суб’єктів фінансово-правових відносин, ступінь визначеності прав і обов’язків, міру «автономності» дій вказаних суб’єктів, Л.К.Воронова констатує, що оскільки фінансові правовідносини виникають тільки на основі нормативно-правових актів, то обсяг прав і обов’язків учасників цих відносин, як і в адміністративному праві, точно встановлюється державою, протее, на відміну від адміністративних правовідносин, учасники фінансово-правових відносин «позбавлені права оперативної самостійності». Цієї ж думки дотримується і П.С.Пацурківський. Однак існують деякі винятки із цього загального правила. Ще Ю.А.Ровінський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відрізняє фінансове право від інших галузей.

Зовсім іншої позиції дотримується В.Косаняк, який зазначає, що у фінансовому праві, як і в адміністративному, суб’єкти правозастосування наділені правом вчиняти дії на власний розсуд, правом оперативної самостійності [5, с.256-257]. Під правом оперативної самостійності він розуміє визначену у межах законодавства певний ступінь свободи суб’єкта фінансового права діяти на власний розсуд з метою прийняття оптимального рішення.

В.Косаняк вважає, що надання суб’єктам реалізаціїї фінансово-правових норм права оперативної самостійності має певне позитивне значення, оскільки дозволяє їм диференційовано підходити до вирішення конкретних фінансових справ, що дає змогу найоптимальніше й найефективніше втілювати правила норм у життя.

Виходячи із вищезазначених ознак, метод фінансово-правового регулювання можна визначити як сукупність засобів впливу на учасників фінансово-правових відносин, що характеризуються юридичними фактами, з якими пов’язують виникнення, зміну чи припинення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб’єктів та розподілом прав і обов’язків між ними, видами санкцій за порушення приписів держави і порядком їх застосування. На нашу думку, це одне з найбільш коректних визначень методу фінансово-правового регулювання. Його поділяють більшість юристів-фінансистів, у тому числі класиків фінансово-правової науки.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Пацурківський П.С. Проблеми теорії фінансового права. – Чернівці: ЧДУ, 1998. – 276 с.
2. Пацурківський П.С. Метод фінансово-правового регулювання // Науковий вісник Чернівецького університету. – Вип.14. Правознавство. – Чернівці: ЧДУ, 1997. – С.17.
3. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – Свердловск, 1973. – Т.2. – 295с.
4. Общая теория советского права / Под ред. С.Н.Братуся, И.С.Самощенко. – М.: Юрид. лит-ра, 1966, – 256с.
5. КосанякВ. Оперативна самостійність суб’єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання // Вісник Львівського університету. Сер. юридична. – 2003. – Вип.38. – С.254-265.