Некомерційні організації є складовою частиною третього сектора. Вплив третього сектора на життя як кожного окремого українця, так і України загалом важко переоцінити. Законодавством визначені організації та установи третього сектора, що утворюються та діють за всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Цей поділ здійснюється не з урахуванням сфери діяльності чи сфери впливу, а виходячи з ареалу поширення діяльності кожної з них. Наприклад, до всеукраїнських – належать об’єднання громадян, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих належать об’єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об’єднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.[1, ст. 9; 2, ст. 8; 3, ст. 24].

Суперечності розуміння поняття некомерційності та некомерційних організацій обумовлена тим, що законодавець використовує поняття, які не тлумачаться законодавством. Для правильного розуміння цих понять треба виходити із змісту (духу) законів, які своїм масивом формують (регламентують) діяльність цих організацій. Наприклад, Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі — Закон про прибуток) використовує поняття „неприбуткові організації”, але не вказано, що саме треба розуміти під цим терміном. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК України) фігурує поняття „непідприємницькі товариства”, де під непідприємницькими товариствами розуміють товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між учасниками. Щодо особливостей правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств, то вони встановлюються законом. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян, тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню [4, ст. 85, 86]. Господарський кодекс України (далі — ГК України) не містить визначення некомерційних організацій, а оперує поняттями „господарська діяльність” та „некомерційна господарська діяльність”, „комерційне господарювання” та „некомерційне господарювання”. Під господарською діяльністю ГК України розуміє діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [5, ст. 3]. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів. Під некомерційним господарюванням ГК України розуміє самостійну систематичну господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, та спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи [5, ст. 3,52].

Виходячи з духу закону, під неприбутковими організаціями треба розуміти господарюючі та негосподарюючі організації й установи, що діють в інтересах суспільства в цілому та/чи окремих верств населення, без мети отримання прибутку із подальшим розподіленням його між учасниками, засновниками, прихильниками тощо. Поняття “неприбуткові організації”, що використовується в юридичній науці, переважно має значення неприбуткових організацій та установ. Некомерційною діяльністю є діяльність усіх неприбуткових організацій. Якщо визначати поняття “некомерційні організації”, то воно буде тотожним поняттю “непідприємницькі організації”, якими є всі неприбуткові організації, виключаючи органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, та виключаючи суб’єктів господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що здійснюють самостійну систематичну господарську діяльність, яка спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Виходячи з цього, безпосередньо саме поняття “некомерційність” треба розуміти в широкому та вузькому смислі: у вузькому – це діяльність неприбуткових організацій із реалізації їх некомерційної мети; у широкому – це неприбуткова діяльність, що включає як комерційну, так і некомерційну діяльність юридичної особи із статусом неприбутковості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про об’єднання громадян 1992.06.16: Закон ВР України від 16.06.1992 № 2460-XII // www.rada.gov.ua
2. Про благодійництво та благодійні організації: Закон ВР України від 16.09.1997 № 531/97-ВР // www.rada.gov.ua
3. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон ВР України від 15.05.2003 № 755-IV // www.rada.gov.ua
4. Цивільний кодекс України: Кодекс ВР України від 16.01.2003 № 435-IV // www.rada.gov.ua
5. Господарський кодекс України: Кодекс ВР України від 16.01.2003 № 436-IV // www.rada.gov.ua