Постановка проблеми. Сучасні світові тенденції розвитку науки, техніки і культури неупереджено свідчать про те, що ХХІ ст. стане часом, коли ці фактори у розвитку держав і суспільства в цілому посядуть вирішальні, головні та визначальні позиції. Основні акценти в світовій економіці сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до нової стратегії економіки, що базується на знаннях („економіка знань”). Зазначені тенденції у суспільному розвитку зумовлюють характер, зміст і напрями розвитку правової науки та правотворчої діяльності. Адже успішний розвиток інтелектуальної діяльності як основної рушійної сили суспільного прогресу значною мірою може бути забезпечений достатньо ефективним правовим регулюванням відносин у цій сфері.

Аналіз авторського права та суміжних прав як складової права інтелектуальної власності в рамках ЄС – проблема, яка комплексно на сьогодні в українському національному правознавстві майже не розроблялася. Крім цього, найбільша кількість директив та інших нормативно-правових актів, виданих останніми роками у ЄС, торкалися саме цієї сфери інтелектуальної власності, проте їх переклад з офіційних мов ЄС українською мовою та їх відповідний аналіз та узагальнення практично відсутній.

Актуальність теми дослідження. Проголошений Україною курс на інтеграцію до ЄС супроводжується низькою проблем у сфері охорони прав інтелектуальної власності. Для їх вирішення Україна має виконати досить жорсткі умови, закріплені в офіційних документах ЄС: мати дієздатну та ефективну національну систему охорони прав інтелектуальної власності у рамках спільного (єдиного) ринку ЄС, дотримуватися правил та регулюючих принципів, встановлених у рамках ЄС. Інтеграція України у європейські та світові (міжнародні) структури ставить на порядок денний питання зближення національного і європейського права. Зокрема, для участі у СОТ Україна повинна привести своє законодавство у відповідність до норм Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) 1993 р., яка є одним з основних правових документів цієї організації. Особлива відмінність сфери права інтелектуальної власності від інших пріоритетних сфер адаптації полягає в тому, що тільки для зазначеної сфери вимагається впровадження до законодавства України ефективних засобів забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблеми, пов’язані з становленням та розвитком, правовою охороню авторського права та суміжних прав, досліджувалися багатьма вітчизняними та іноземними вченими. Загальні питання міжнародної охорони прав інтелектуальної власності, а також правова охорона авторського права та суміжних прав у ЄС досліджувалися у працях І. Близнюка, М.М. Богуславського, Є.П. Гаврилова, О.В. Єфремкіної, І.А. Зеніна, К. Леонтьєва, Ю.Г. Матвєєва, І.В. Сергєєва, І.В. Савельєвої, Г.О. Андрощука, Ю.Л. Бощицького, Р.В. Дроб’язко, В.С. Дроб’язко, А.С. Довгерта, С. Зотіна, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.Д. Святоцького, С.Д. Сироти та ін. Однак кількість наукових праць, що безпосередньо стосуються питань правового регулювання авторського права та суміжних прав у Європейському Союзі, є досить незначною. Передусім це обумовлюється новизною та специфічністю цієї проблематики. Це є, на нашу думку, додатковим аргументом нагальної потреби глибокого наукового осмислення проблемних питань правової охорони інтелектуальної власності у Європейському Союзі, також і задля встановлення факту відповідності чи невідповідності вітчизняного національного законодавства основним міжнародним і європейським нормам та стандартам.

Мета дослідження. Ця наукова робота є спробою комплексного аналізу сучасного стану та тенденцій подальшого розвитку та вдосконалення механізмів правової охорони авторського права та суміжних прав, які формуються під впливом загальних принципів права Європейського Союзу.

Виклад основного матеріалу роботи (основний зміст роботи). Правове регулювання авторського права та суміжних прав у ЄС має на меті забезпечити високий рівень охорони цих прав, оскільки вони є правовою основою для захисту результатів творчої діяльності. Саме тому якісна правова регламентація авторського права та суміжних прав гарантує розвиток творчого потенціалу та інтересів авторів, сприяє інноваційному розвитку суспільства, покращує конкурентоспроможність економіки ЄС.

Основи правового регулювання авторського права та суміжних прав, які значним чином вплинули на його регулювання у ЄС та внутрішнє національне законодавство держав-членів ЄС, закріплені у Всесвітній конвенції про авторське право (1952 р.), Бернській конвенції про охорону літературних та художніх творів (1967 р.), Міжнародній конвенції „Про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм та організацій ефірного мовлення” (Рим, 1961 р.). Дуже важливі положення правового регулювання авторського права містяться й в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) (1994 р.).

Термін „авторське право та суміжні права”, рівно як і поняття „інтелектуальна власність”, у Договорі про Європейське Співтовариство не використовувався. Це можна пояснити тією обставиною, що у країнах романо-германської правової традиції поняттям „інтелектуальна власність” охоплюються лише об’єкти літературної та художньої власності. А до відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків, селекційних досягнень застосовується інший термін – „промислова власність”.

Тому для того, щоб найбільш повно розкрити усі майнові права на результати творчої інтелектуальної діяльності, які користуються правовою охороною, у Ніццькому договорі 2001 р., Конституції ЄС, інших документах ЄС використовується поняття „промислова та комерційна власність”. Відповідно не присутні у цивільному обігу особисті немайнові права, або, як їх ще називають, „моральні (духовні) права”, творців інтелектуального продукту знаходяться поза сферою інтересів європейського права [1, с. 68-70].

У процесі гармонізації в ЄС склалася нова для країн континентальної Європи авторсько-правова концепція, яка фактично представляє собою перехід від прийнятої „особистісної” концепції авторського права до концепції більш близької ідеї copyright, характерної для англосаксонської системи.

На формування системи авторсько-правової охорони творів, яка склалася на початку ХХІ століття у державах-членах ЄС, значний вплив мала поступова еволюція регулювання відносин, які виникають з приводу створення та використання результатів творчої діяльності. Першим її етапом було укладання міждержавних угод, що було викликано необхідністю охорони виключних прав на твори за межами держави, де вони були створені.

Другим етапом стала уніфікація авторського права, яка здійснювалася інституціями ЄС в останні десятиріччя ХХ століття. І нарешті, з розвитком новітніх цифрових технологій виникла необхідність у розробці нових правових конструкцій з метою забезпечення відповідного рівня правової охорони авторських прав. Розгляд системи правил, які склалися на рівні ЄС та які можуть бути визнані як авторське право ЄС, можливий згідно із загальною пандектною системою, а саме: суб’єкт, об’єкт, зміст, порушення, припинення [2, с 22-25].

З огляду на це цікавим є те, що для значної більшості випадків передбачена можливість визнання в якості первинного суб’єкта авторського права на твір не його творця, а інвестора-виробника. Крім цього, в рамках ЄС сформувалась єдина система охорони таких специфічних для традиційного авторського права об’єктів, як програми для ЕОМ (комп’ютерні програми) та бази даних.

Уніфікаційна діяльність інституцій ЄС була спрямована переважно на встановлення єдиних правил, які б стосувалися реалізації майнових прав авторів. Так, на рівні ЄС був відповідно сформований згодом певний перелік авторських правомочностей. На сьогодні у сфері авторського права та суміжних прав у рамках ЄС вступили в силу багато Директив ЄС та Рішень Ради ЄС, які є нормативним фундаментом європейського законодавства стосовно авторського права та суміжних прав. Функціонування права у конфліктних чи спірних ситуаціях може бути взято з Рішень Суду ЄС, який структурує живе право в умовах конфлікту інтересів, що визнаються законом із принципами побудови ЄС [3, с. 15-18 ].

Одна з особливостей європейського законодавства про авторські та суміжні права полягає у багаторівневості процесу зближення національних систем правового регулювання. При введенні нових строків та додаткових умов правової охорони і розпорядження правами фіксується строк, протягом якого продовжують діяти національні регулятори та норми двосторонніх відносин.

Таким чином, у галузі цивільного обігу виключних майнових прав на використання творів та об’єктів суміжних прав фактично формується індивідуальний правовий режим результатів творчої діяльності.

Основним прийомом правотворчості є розповсюдження більш високих стандартів охорони, які існують в окремих країнах ЄС, на всіх його членів. При цьому сфера національного розсуду в галузі авторського права та суміжних прав обмежується факультативними положеннями директив, які мають рамочний характер [4, с. 245-250].

Стосовно ж правотворчості Європейського Союзу в галузі нових комунікаційних та інформаційних програм можна сказати про те, що воно вже не має характеру вирівнювання рівня правової охорони, встановленого національними законодавствами. В більшості випадків норми, що запроваджуються, мають новаторський характер. Європейське законодавство весь час намагається передбачити можливі розходження в національному регулюванні та не допускати розщеплення єдиного економічного простору ЄС, постійно підсилюючи його комунікаційні та інформаційні складові. Правове регулювання деяких питань авторського права та суміжних прав за допомогою законодавства ЄС виникло з спроб здобування комерційної вигоди з розходжень у національному законодавстві. Разом з тим принципи, які покладені в основу цих судових рішень, значним чином вплинули на логіку правозастосування та не втратили свого значення і після прийняття Директив ЄС [5, с. 41-45].

Традиційний принцип додержання рівноваги інтересів автора та суспільства зазнає певної трансформації за допомогою встановлення правила про вичерпання правомочностей відповідних правоволодільців у рамках ЄС в цілому, на відміну від вичерпання, яке існувало раніше, що обмежувалося лише територіями окремих держав. Це правило було вперше сформульовано у прецедентному праві Співтовариств, а потім знайшло своє закріплення у директивах та регламентах, які стосуються різноманітних аспектів авторського права.

Можна також відмітити те, що у тексті Директив існує чітка концептуальна відмінність між двома категоріями прав: „авторськими”, які відносяться до творів у тому значенні, як цей термін фігурує у Бернській конвенції 1971 р., та „суміжними”, які охоплюють права виконавців, виробників фонограм, виробників перших фіксацій фільмів та організацій ефірного мовлення. При цьому суміжні права відносяться до будь-яких творів, які являють собою „образи, що рухаються”

Хотілося б відмітити, що методика встановлення у тексті Директив балансу між двома несумісними, як стверджує правова традиція, парадигмами авторського права – copyright та droit d’auteur. І сьогодні подекуди це виглядає як справжній правовий гібрид, що складається із елементів цих двох концепцій. На сьогодні згідно з Директивою 1993 р. ЄС передбачена уніфікація строків захисту авторських та суміжних прав, де вказано, що твір користується правовою охороною протягом життя автора та 70 років після його смерті [6, с.2-5].

Отже, зусилля Європейського Союзу по зближенню національного законодавства в галузі авторського права та суміжних прав не тільки стали ще одним важливим кроком на шляху створення єдиного (спільного) ринку, але й забезпечили захист авторських та суміжних прав. Гармонізація норм у цій сфері створює добрий клімат, який сприяє розвитку творчого потенціалу та зміцнює європейську єдність в гуманітарній сфері.

ЛІТЕРАТУРА

1. Руденко О. В. Уніфікація норм авторського права в Директивах ЄС // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. – 2003. – Вип. 180.
2. Дроб’язко Р. Інтеграція України до Європейського Союзу в галузі авторського права і суміжних прав // Інтелектуальна власність. – 2000. — №6-7.
3. Дроб’язко Р. Про право прокату і деякі суміжні права в Європейському Союзі // Інтелектуальний капітал. – 2004. — № 2.
4. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кн. / За ред. А.С. Довгерта; Уклад. Р.В. Дроб’язко. – К.: Ін Юре, 2001.
5. Судариков С. Гармонизация национального законодательства в области авторского права и смежных прав с новыми международными нормами // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2001. — №9.
6. Подшибихин Л., Леонтьев К., Кузова Н. Европейский опыт совершенствования законодательства об авторском праве в эпоху становления информационного общества // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2001. — №11.