Постійне оновлення законодавства, вступ у законну силу  нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), який вплинув на структуру цивільного законодавства та багатьох інших галузей права, що тісно пов’язані з цивільними правовідносинами, зумовлює глибше вивчення поняття зобов’язання, підстав і реальних правових інститутів, які гарантують забезпечення його виконання, а також правових колізій, що виникають в українському законодавстві, яке постійно перебуває у русі.

Варто зазначити, що ст. 546 ЦК України передбачає шість видів забезпечення виконання зобов’язань: це – неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. У ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу (далі – ГК України) згадуються господарські санкції трьох видів: відшкодування шкоди, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Досить цікавою є класифікація штрафних санкцій, які згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються як неустойка, штраф і пеня. Разом із тим ст. 549 ЦК України (як, до речі, й теорія цивільного права) трактує штраф та пеню як види неустойки. Остання може існувати лише у формі двох попередніх. Як бачимо, вже з формального погляду поділ  санкцій відповідно до ГК України та ЦК України є досить суперечливим.

Одним із найбільш цікавих питань є питання щодо розміру відповідальності за порушення зобов’язання. Так, згідно зі ст. 551 ЦК України, встановлений законом розмір неустойки може бути збільшений у договорі за згодою сторін. Частина 2 вказаної статті передбачає заборону лише на зменшення встановленого законом розміру неустойки. Водночас ст. 231 ГК України наголошує на тому, що передбачений законом розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов’язань не може бути змінений.

Тому постає запитання: чи можуть сторони самостійно збільшити розмір штрафних санкцій (неустойки) у випадку, якщо це передбачено законом. Звісно, можна заперечити – мовляв, проблема надумана: можливо, в ГК йдеться про якісь особливі види зобов’язань, розмір санкцій за якими змінювати заборонено (як збільшувати, так і зменшувати їх). Але ж п. 2 ч. 2 ст. 551 ЦК України не передбачає будь-яких винятків із загального правила про збільшення розміру неустойки, не є відсилочною нормою і, відповідно, має не меншу силу, ніж ч. 1 ст. 231 ГК України. Певний інтерес становить також ч. 6 ст. 231 ГК України, згідно з якою штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Однак незрозуміло, розмір чого саме визначається обліковою ставкою НБУ – пені чи штрафу. Звичайно, відсотки, що нараховуються за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, і є пенею. Проте  ч. 2 ст. 549 ЦК не виключає, виходячи з буквального її трактування, стягнення за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання такого виду неустойки, як штраф. Так, пеня застосовується за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, але ж із цього не випливає, що штраф за його невиконання застосовуватися не може.

І це дійсно так, адже штраф, згідно із зазначеною нормою, – це „вид неустойки, що визначається у процентах від суми зобов’язання”, а останнє може бути і грошовим (згідно зі ст. 509 ЦК). Отже, маємо серйозні підстави для неоднозначного трактування ч. 6 ст. 231 ГК, що навряд чи позитивно впливатиме на господарську діяльність.

На продовження теми звернемося до колізії, що виникає при вирішенні питання про порядок стягнення неустойки та відшкодування шкоди. Так, ст. 624 ЦК України передбачає, що неустойка підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від стягнення шкоди. Водночас ст. 232 ГК України передбачає, що шкода стягується у частині, яка не покрита штрафними санкціями. Можливість же стягнення шкоди в повному обсязі поряд зі стягненням неустойки, згідно з ч. 2 ст. 232 ГК України, має бути передбачена законом чи договором.

У принципі можна стверджувати, що ч. 1 ст. 624 ЦК України і є тим самим передбаченим законом варіантом, але тоді абсолютно незрозуміло, яке практичне значення має згадана норма ГК.

Однак найбільш незрозумілим є питання, чи можливо взагалі застосовувати визначення штрафу та пені, наведені в Цивільному кодексі стосовно господарських правовідносин. ГК України оперує вказаними поняттями, однак визначення їм не дає. Так, ч. 4 ст. 231 ГК України передбачає, що розмір санкцій може бути встановлений у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, в певній визначеній сумі або в процентному відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання.

Разом із тим ст. 549 ЦК України при визначенні терміна „штраф” використовує поняття невиконаного чи неналежним чином виконаного зобов’язання, а при визначенні терміна „пені” – поняття несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання. Тобто штраф і пеня (згідно з ЦК України) не передбачають можливості стягнення неустойки від усієї суми зобов’язання, натомість визначають її лише в відсотковому відношенні від невиконаного, виконаного неналежним чином чи несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання.

Більше того, п. 1 ст. 230 ГК України визначає штрафні санкції виключно як господарські санкції у вигляді певної грошової суми, тоді як згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) може бути й інше майно, яке боржник має передати кредитору у випадку порушення зобов’язання. Майном же, в силу ст. 190 ЦК, можуть бути, наприклад, майнові права.

Знову ж таки, нам можуть заперечити, мовляв, ця норма просто конкретизує загальні положення ЦК України. Однак справа полягає в тому, що штрафні санкції існують, згідно з ГК України, виключно у грошовій формі, а неустойка (штраф і пеня), за ЦК України може нараховуватись і як інше майно. Таким чином, якщо пеня існує у грошовій формі, то її нарахування за загальним правилом має бути припинене зі спливом шести місяців з моменту, коли зобов’язання мало бути виконано. А у випадку, коли пеню відповідно до з ч. 1 ст. 549 ЦК встановлять у вигляді певного майна (будь-якого товару, що підлягає передачі), то строк її вже необмежений, адже це вже не штрафна санкція, передбачена ГК України, з огляду на те, що майно не є грошовою сумою. Список подібних казусів можна продовжувати довго.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок щодо неможливості застосування неустойки, визначеної в ЦК України, до господарських норм. І це при тому, що, згідно ч.1 ст.199 ГК України, до відносин, які стосуються забезпечення виконання зобов’язань, застосовуються відповідні норми ЦК України. Тому на сьогодні проблема колізій законодавства у сфері забезпечення виконання зобов’язань (на прикладі неустойки) досить важлива, і було б доцільно все ж таки визначитися, що саме мається на увазі під штрафними санкціями в ГК України, що саме є пенею, а що – штрафом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
2. Господарський кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 15 жовтня 2005 р.: (Відповідає офіційному текстові). – К., 2005. – 180 с. – (Кодекси України).
3. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.