Міфологія Стародавньої Греції. «Іліада» та «Одіссея» Гомера
Вступ
Сутність грецької міфології стає зрозумілою тільки при обліку особливостей первіснообщинного ладу греків, що сприймали світ як життя однієї величезної родової громади й у міфі узагальнювали все різноманіття людських відносин і природних явищ. Грецьку міфологію варто розглядати не як звичну і нерухому картину (хоча і прекрасну), але в постійно змінюється соціальне і історичним контекстом античного світу. Образи Аполлона, красивого юнака з лірою в руках, Афродіти, виконаної жіночності і привабливості, Афіни Паллади — войовниці, відносяться до визначеного періоду розвитку грецької міфології.
Такими періодами є: найдавніший хтонічний, або дофессалійський, Доолімпійський; фессалійський, олімпійський, класичний чи героїчний. У героїчний період відбувається централізація міфологічних образів навколо міфології, зв’язаної з горою Олімп, і починається перехід до художньо розвиненому і строгого героїзму.
В міру розкладання громадсько-родового ладу складаються витончені форми героїчної гомерівської міфології. Надалі наївна міфологія — свого роду єдина форма первісного мислення — гине як самостійна творчість і здобуває службовий характер, ставши однією з форм художнього вираження різного роду релігійних, соціально-політичних, моральних і філософських ідей полісної рабовласницької ідеології, перетворюється у філософську алегорію, широко використовується в літературі і мистецтві.
1. «Іліада» та «Одіссея» Гомера як джерела грецької міфології
Відомості про грецької міфології дійшли до нас у величезній кількості пам’ятників письмовій літератури — художньої та наукової.
Найбільш ранніми письмовими джерелами стали епічні поеми, що приписуються сліпому оповідачеві Гомеру — «Іліада» і «Одіссея». Ці твори вважаються кращими зразками епічного жанру світової літератури і були складені на основі численних оповідей, легенд, пісень, усних народних переказів, висхідних ще до ахейського часу. Проте обробка і зведення цих різнорідних частин в єдиний художній твір сталося в IX—VIII ст. до н. е. Не виключено, що ця робота могла належати якомусь геніальному оповідачеві, відомому нам під ім’ям Гомера. Поеми довгий час передавалися усно, але в VII—VI ст. до н. е. були записані, причому остаточна редакція і запис поем була проведена в Афінах при тиранові Пісістраті в середині VI ст. до н. е.
Кожна поема складається з 24 книг. Сюжетом «Іліади» є один з епізодів десятого року Троянської війни, а саме сварка в стані греків між командуючим грецьким військом царем Мікен Агамемноном і Ахіллом, проводирем одного з фессалійських племен. На цьому фоні Гомер дає ґрунтовний опис військових дій греків і Трої, облаштування військового табору і озброєння, системи управління, зовнішнього вигляду міст, релігійних переконань греків і Трої, повсякденного побуту. У поемі «Одіссея» розповідається про пригоди царя Ітаки Одіссея, який повертався після зруйнування Трої на рідну Ітаку. Боги піддають Одіссея численним випробуванням: він потрапляє до лютого циклопа, проводить корабель повз чудовиськ Сцилли і Харибди, рятується від людоїдів лестригонів, відхиляє чари чарівниці Кирки, що перетворює людей на свиней, і т. д. Гомер показує свого героя в різних ситуаціях мирного життя, що дозволяє йому дати характеристику найрізноманітніших її сторін: господарські заняття, побут царського палацу і маєтку, взаємовідносини між можновладцями і бідняками, звичаї, повсякденний побут. Проте, щоб використати дані гомерівських поем для відтворення відбитої в них історичної дійсності, потрібно найуважніший аналіз. Адже кожна з поем — передусім художній твір, в якому поетична вигадка і історична правда перемішані найхимернішим чином. До того ж поеми створювалися і редагувалися впродовж декількох століть, і тому в них відбилися різні хронологічні пласти: життя і звичаї ахейських царств, громадські відносини так званого гомерівського часу (XI—IX ст. до н. е.) і, нарешті, час складання поем (IX—VIII ст. до н. е.) [3, c. 22-23].
Основними джерелами вивчення грецької міфології є «Іліада» і «Одіссея» Гомера. Міф у Гомера викладається як об’єктивне явища, сумнівів у реальності якого у автора не виникає. Інша відношення до міфології у Гесіода, який жив у період становлення грецької полісної системи та ідеології. Він збирає і зводить воєдино міфи і генеалогії богів, викладає космогонічні систему у зв’язку з історією походження богів ( «Теогонія»), виявляючи більшу схильність до хтонічний міфології. У класичній ліриці (7-5 ст. До н.е.), де міфологія служить засобом для передачі самовідчуття і виливів особистості, міф сам по собі значною мірою блякне, але в ньому висуваються невідомі Гомеру і Гесіодом моменти. Грецька драма (V ст. До н.е. — Есхіл, Софокл, Евріпід) стала синтезом внелічного, споглядального епосу і особистого суб’єктивного самовідчуття в ліриці. У трагедії доля, рок — вся ця важко засвоюється безодня античного песимізму отримала свою логіку, історію, свої образи. З комедіографів до образів грецької міфології звертався Арістофан (5 в. до н.е.). Елліністична поезія — Теокріт, Біон, Мосх (4-3 ст. До н.е.) і інші автори — дає ряд дрібних і витончених міфологічних образів. Важливий міфологічний матеріал, що буяє екзотичними іменами, містять гімни Каллімаха (3 ст. До н.е.). З поетів-олександрійців особливо цікавий Аполлоній Родоський (3 ст. До н.е.), який виклав у поемі «Після Гомера» події після смерті Гектора до взяття Трої і Нонн Панополітанскій (5 в), який у поемі «Діонісови пісні» повідомляє багато фактів у зв’язку з народженням та життям Діоніса. Джерелами для вивчення грецької міфології є також праці Філострата Старшого і Філострата Молодшого (3 ст. н.е.). Калістрата (4 в) і епіграмматістов (Мелеагр, 1 ст. до н.е., і ін.)
З зборів гімнів важливі так звані Гомерівські гімни, п’ять з яких (до Аполлону — два, до Гермесу, Афродіти і Деметрі) виникли в класичний період (але пізніше «Іліади» й «Одіссеї»), решта — в епоху еллінізму. У так званих орфічних гімнах, висхідних до 6 ст. до н.е., але складених в цілому в 3-2 ст. до н.е., містяться епітети богів, що допомагають аналізувати міфологічні образи. Третє зібрання гімнів — гімни Прокла (5 ст. н.е.) резюмують роботу античної міфологічної думки над низкою центральних образів [7, c. 18-19].
Відомості по грецькій міфології містяться і в творах римських авторів 1 ст. до н.е. — 2 ст. н.е. (Овідій, Вергілій, Горацій, Лукрецій Кар, Тібулл, Проперцій, Апулей, Стацій, Лукіан, Силій італіки). «Метаморфози» Овідія представляються собою по суті міфологічну енциклопедію.
«Іліада» і «Одіссея» передають лише окремі моменти троянської міфології. У міфології «Ілліаді» передує величезна кількість міфів, які було зібрано у поемі «Кипрії» Стасина Кіпрського, яка не зберіглася. В міфах йдеться, що причини війни пов’язані з подіями «космічного» масштабу. Йдеться, що Земля, обтяжена величезним людським населенням, звернулася доЗевса з проханням скоротити людський рід. Зевс для цього вирішив почати війну між греками і Троєю. Те, що надалі відбулося, здійснювалось по волі богів.
Для cучасного історика поеми Гомера є безцінною скарбницею відомостей щодо життя і побут еллінів на межі ІІ і І тис. до н.е. В поемах згадується про двох і навіть про трьох камерну систему оранки. Обробляли поля за допомогою сили волів і мулів. Плуг був дерев’яним. Разом з плугом застосовували кирку, калатало і заступ, що застосовувався для розпушування і посадки садових рослин. Сцена обробки землі знаходимо в «Іліаді» при описі рельєфів на щиті Ахілла [6, c. 24].
2. «Історія» Геродота як джерело грецької міфології
Першим власне історичним дослідженням була праця Геродота з Галікарнасса (485—425 рр. до н. е.), названого ще в давнину «батьком історії». Геродот народився в заможній сім’ї, отримав добру освіту, брав участь в політичній боротьбі у своєму місті, був вигнаний супротивниками. Знаходячись у вигнанні, Геродот багато подорожував, об’їздив майже усі країни Східного Середземномор’я, включаючи Вавилонію і Єгипет, був він також у Великій Греції і в Причорномор’ї, наприклад відвідав Ольвію, де вивчав історію і побут скіфських племен, що її оточували. У зрілі роки Геродот жив в Афінах, був прибічником афінської демократії, дружив з її вождем Периклом. Геродот був свідком блискучої епохи грецької історії, епохи швидкого економічного розвитку і культурного розквіту, який настав після перемоги над величезною Персидською державою. Геродот прагнув зрозуміти на конкретному матеріалі, чому маленька і слабка Греція змогла перемогти величезну і потужну Персидську державу і чому в самій Греції Афіни набули первинного значення. На думку Геродота, це не було випадковістю. Праця Геродота присвячена історії греко-перських воєн і складається з 9 книг, які в III ст. до н. е. були названі іменами 9 муз. Власне історії самих воєн присвячені п’ять останніх книг (виклад доведений до 479 р. до н. е.), а в перших чотирьох книгах описана історія окремих країн, народів, міст Малої Азії, Вавилонії, Мідії, Єгипту, скіфських племен, грецьких міст Балканської Греції.
Геродот звертає увагу на відбір і критичний аналіз зібраних відомостей: він об’їжджає місця і міста, про які пише, випитує обізнаних людей, користується наявними записами і архівами, він добре знає попередніх йому авторів, зокрема логографів. Виклад подій у Геродота строго фактичний, хоча він прибігає іноді до міфологічних і сумнівних відомостей, намагаючись їх раціоналістично пояснити. Сучасні археологічні дані підтверджують переважну більшість відомостей Геродота. Величезний фактичний матеріал з історії усього Східного Середземномор’я, спроба його критичного аналізу, продумана авторська концепція, повага до культурних досягнень усіх народів (а не тільки греків), високі літературні якості зробили твір Геродота видатною працею в грецькій і світовій історіографії, джерелом цінної інформації з історії Близького Сходу і Греції VII — початок V ст. до н. е. [3, c. 25]
Геродот виробляє свій стиль історичного оповідання, в якому фактичність поєднується з художністю. Історичність головної теми, грандіозність і єдність задуму роблять працю Геродота першим історичним твором у власному розумінні слова і дають право його автору на почесне ім’я «батька історії».
Історичні погляди Геродота не відрізняються цілісністю та наукової визначеністю. У поясненні історичних подій він допускає різні версії, то посилаючись на божественну волю, то на долю, то даючи раціоналістичні тлумачення деяких подій або вчинків людей. Зустрічаються у Геродота і окремі приклади історичної критики. Навпаки, політичні погляди Геродота відрізняються цілком певною симпатією до афінської демократії.
Праця Геродота заснований на найрізноманітніших джерелах. Частково це були особисті спостереження, почасти — усна традиція, розповіді очевидців, народні перекази і легенди, нарешті, письмові матеріали, твори логографів (головним чином Гекатея Мілетського), оракули, офіційні записи. Наведені в «Історії» Геродота факти, як правило, достовірні, що робить цю працю цінним джерелом не тільки з історії греко-перських воєн, але і за окремими періодами і проблем більш ранньої грецької і давньосхідної історії. Велике значення має праця Геродота і для вивчення найдавнішого минулого нашої Батьківщини (в 4-ій книзі твори дається перше в античній літературі систематичное опис життя і побуту скіфів) [8, c. 19-20].
3. Міфи як матеріали для творів грецьких драматургів
При розгляді грецької міфології в розвитку, в межах кожного окремого міфу встановлюються і простежуються різночасні рудименти, які співіснують з ферментами нового, що виникає в сюжеті міфу. Наприклад, в міфі про народження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських уявлень і канібалізму, що передували розвиненого патріархату, примат чоловічого індивідуума над жіночим і символіку мудрості верховного божества — свідоцтва патріархату, нарешті, гротеск, властивий часу розпаду общинно-родової формації та початкового періоду грецької класики.
Один і той же міфологічний мотив може становити основний зміст міфу і грати другорядну роль. Для епохи послідовного зооморфізма ототожнення сонця з биком є центральним змістом міфу про сонце, так само як совиний вид Афіни Паллади — основне у змісті міфу. Але в гомерівської міфології в зв’язку з тим, що центральне зміст міфу про сонце для цього часу було вже антропоморфіческім, сонце, втілене в бику, стало рудиментом. Аналогічний за своїм походженням рудиментарний характер совоокості Афіни Паллади в Гомера із зміною основного змісту міфу.
Грецька міфологія в її найбільш розвиненому, так званому класичному, стан являє собою міфологію героїчну, а не стихійно-фетишистських і не стихійно-демонічну (ці два типи міфології відносяться до хтонічний міфології). Героїчна міфологія зв’язана з періодом патріархату, однак, у ній простежуються найголовніші типи хтонічних рудиментів. Це, перш за все, генетичні рудименти, що вказують на походження: Ахілл — син морської богині, Іо — дочка агросской річки Інах та ін Субстанціальні рудименти засновані на ототожненні різного роду чи предметів істот: місяць — корова, сонце — бик, Інах — річка і цар Агроса та ін Численні іпостасно елементи: Агамемнон — іпостась Зевса, Іфігенія — іпостась Артеміди і т.д. Величезна кількість рудиментів має метаморфозне, або оборотніческій, характер: Зевса одружується з Данаєю в вигляді золотого дощу, з Семел — у вигляді грому і блискавки, з Європою — у вигляді бика і т.д. З іконографічних рудиментів (тобто відносяться до зовнішнього вигляду визначеного міфологічного персонажа) в міфах фігурують зміїний хвіст у Кадма, роги і копита у Пана, совині очі в Афіни, коров’ячі в Гери та ін Колись самостійні божества, демони або герої виступають тепер у вигляді закостенілу зовнішніх придатків (атрибутивні рудименти) до інших персонажів: орел і Ніка близько Зевса, сова або змія близько Афіни. Тому чи іншого міфологічного образу постійно супроводжують також функціональні рудименти: перун Зевса, цибуля і стріли Аполлона, тризубець Посейдона, жезл і крилаті сандалії Гермеса та ін. [1, c. 24-25]
Якщо рудимент міфу відбиває його минуле, то фермент указує на майбутній розвиток міфу. У Гесіода Єхидна — напівзмія-полудева, вона прекрасна, але злоблива, ненависна людям. Цей мотив відкидання Єхидни — елемент у міфі, що пояснює прагнення людини приборкати стихійні сили природи. Тантал покараний за людське жертвоприношення, це — безсумнівно фермент, що свідчить про позитивні зрушення в моралі. Прометей у Гесіода представлений пересічною обманщиком, надумали перехитрити самого Зевса. Але саме цей момент протидії Зевсу надалі ліг в основу концепції есхіловской Прометея-богоборця.
Між складовими елементами міф встановлюються не тільки хронологічні, а й найрізноманітніші смислові зв’язку, що утворюють міфологічні комплекси. Один з таких комплексів — комплекс-інтерполяція — складається з окремих смислових елементів, пов’язаних більш-менш механічно. Прикладом такого комплексу є Гомерівський уявлення про тіні в потойбічному світі, яке дається в XI пісні «Одіссеї». Якщо комплекс-інтерполяція проймається як об’єднання в одне ціле чужих один одному елементів без будь-якої мотивації, то комплекс-компіляція є об’єднання елементів, також несхожих або протилежних, але це об’єднання вже певним чином мотивована. Аполлон, Артеміда і Літо первісне минулого демонами зовсім різного проходження, ніяк між собою не пов’язаними. Їхнє об’єднання — Аполлон і Артеміда як діти Літо від Зевса — є міфологічний комплекс-компіляція. Олімпійська родина богів, що утворилася в результаті об’єднання європейських і малоазіатських божеств — теж компіляція, оскільки приєднані азіатські божества стали трактуватися як діти Зевса і Гери.
Обидва типу міфологічних комплексів (інтерполяція та компіляція), а також нескінченно різноманітні наближення то до одного, то до іншого такого типу зустрічаються в античної міфології постійно. Наприклад, Діомед то вступає в бій з богами і ранить їх, то заявляє про неможливість вступати в боротьбу з богами. Прометея карають в одному випадку раз і назавжди, без будь-якої надії на звільнення, в іншому — його звільняє Геракл. У грецькій міфології може бути виділений також монолітно-мистецький міфологічний комплекс, в якому всі елементи міфу складають одне ціле. Прикладом такого комплексу є образ сирен у Гомера. Це — полуптіци-полуженщіни, вони співають такими що заманює, чарівними голосами, що кожен подорожній висаджується на берег, але сирени тут же його знищують, тому в них на березі цілі гори людських кісток і гниючих останків. У цьому образі поєднуються художній захват і загибель, то є краса і смерть. З іншого боку, у Гомера в цьому міфі поєднуються різні епохи культурного і соціального розвитку: поряд з фетишизмом і людоїдством характерна для Гомера високорозвинена естетична культура. Причому це суміщення НЕ еклектично, а монолітно-художньо.
В так званому полярному комплексі протилежні за змістом елементи в силу саме загальної художньої ідеї дані одразу: і у всій своїй протилежності, і у всій своїй тотожність. Наприклад, самий «світлий» бог Зевс одружується з самої «темної» богинею Персефоною, і від цього шлюбу народжується загр. Загрея ще немовлям растерзивают і поїдають титани. Але з золи спопелілу Зевсом титанів відбуваються люди, які тому є носіями і титанічної, і діонісійського початку. Афіна-горгона вбиває горгони Медузи і тому сама перестає бути Горгоною. Лібітіна — любов і смерть одночасно.
При дослідженні грецької міфології необхідно також враховувати її географічне поширення (так звана географічна міфологія) та історичні особливості тих чи інших місцевостей, до яких приурочуються події, що викладаються в різних античних міфах. Наприклад, Едіпа не можна відірвати від Фів, міфи про Тесея відносять до Афін, про Менелає й Олену — до Спарти і ін. [2, c. 27-28]
Висновки
У розпорядженні сучасних дослідників є численні джерела різних категорій. Це передусім письмові матеріали (історичні праці, твори художньої і наукової літератури, публіцистика, розмови ораторів, юридичні документи, листи, ділові документи та ін.), пам’ятники матеріальної культури, що в основному здобуваються під час археологічних розкопок (руїни міст, залишки кріпосних споруд, громадських будівель, житлових будинків, гробниць, храмів, знаряддя праці, зброя, предмети повсякденного ужитку і т. п.), матеріал етнографічних спостережень (вивчення древніх звичаїв, установ, обрядів), велика кількість різноманітних написів, монети. Відомості про далеке минуле можна почерпнути за допомогою аналізу структури словникового запасу старогрецької мови і віддань усної народної творчості (записаних фольклорних матеріалів).
У поемах Гомера «Іліада» і «Одіссея», складених в IX—VIII ст. до н. е., збереглися не лише живі спогади про минуле, зокрема про події Троянської війни, але і цілі пісні і оповіді, складені в ахейську епоху. У поемах відбито політичне положення в Греції напередодні Троянської війни, зокрема переважання Мікен, основні союзники і супротивники греків, сам хід Троянської війни і її результати. У поемах Гомера передано багато реалій ахейського часу: опис ряду побутових предметів (наприклад, кубку Нестора), типів зброї, облаштування бойових колісниць, прийомів бою та ін.
У творах грецьких авторів V—IV ст. до н. е. (Геродота, Фукідіда, Арістотеля) і подальших століть (Страбона, Плутарха, Павсанія) збереглися окремі смутні спогади про славне минуле греків, про могутність Критського царя Міноса, створення великої держави, про високу культуру того часу. Досить різноманітний, хоча і дуже складний для вивчення матеріал про історію і культуру, звичаї і релігію греків II тисячоліття до н. е. міститься в численних оповідях і міфах греків про богів і героїв: про славного афінського героя Тесея, що звільнив Афіни від жорстокої влади Критського царя Міноса, про великого Геракла, який прислуговував боязкому цареві Тиринфа Еврісфею, про плавання грецьких героїв на чолі з Ясоном на кораблі «Арго» до далеких берегів Колхіди та ін. Ретельне критичне дослідження змісту цих оповідей і міфів дозволяє відокремити реальні факти від вигадки і поповнити наш знання про історію Греції II тисячоліття до н. е.
Список використаної літератури
- Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник для вузів/ Б.І.Білик, Ю.А.Горбань, Я.С.Калакура та ін.; За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. — К.: Вища школа: Знання, 1999. — 325 с.
- Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 579 с.
- Ляшенко О. Зарубіжна та українська культура епохи просвітництва: Конспект лекцій/ Ольга Ляшен-ко,; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Вин-ниченка, 2003. — 59 с.
- Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб./ Галина Мєднікова,. — К.: Знання, 2002. — 214 с.
- Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т.С. Олійник, Н.В. Джугла; М-во освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка, М-во охорони здоров’я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім. І.Я.Горбачесвського. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 100 с.
- Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Се-машко та ін.; Ред. М.М. Закович. — 3-є вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2002. — 557 с.
- Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. — 368 с.
- Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.