Транскордонне співробітництво системи міжнародних економічних відносин

Вступ

Актуальність теми. Набуття Україною незалежності та залучення її регіонів до системи міжнародної співпраці в умовах розвитку світових інтеграційних процесів обумовило необхідність організації нею ефективного прикордонного співробітництва.

Прикордонне співробітництво реалізується на основі спільно розроблених програм торговельно-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. Активний розвиток регіонів розглядається як один з елементів загальноєвропейської системи пріоритетів, який відповідає принципові інтеграції держав через інтеграцію регіонів. Така діяльність передбачає прискорення соціально-економічного розвитку транскордонних регіонів, кадрову інфраструктурну підготовку регіонів і країни в цілому для поглиблення співробітництва з ЄС, прискорення європейських процесів інтеграції.

За сучасних умов розширення процесів глобалізації зростає роль прикордонного співробітництва регіонів, що відкриває нові можливості для активізації господарської діяльності на периферійних територіях і підвищення їх конкурентоспроможності. Наприкінці минулого століття регіональна політика Європейського Союзу перейшла до нової парадигми — від застосування механізмів ліквідації диспропорцій регіонального розвитку шляхом міжрегіонального перерозподілу ресурсів до мобілізації природно¬ресурсного потенціалу територій і застосування принципу субсидіарності. Цей підхід був використаний суміжними прикордонними регіонами Європи, які налагодили взаємні контакти між державними регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, суб’єктами господарювання територій, об’єднуючи зусилля для вирішення спільних проблем, і від співробітництва за окремими транскордонними угодами перейшли до співробітництва в рамках єврорегіонів.

Транскордонне співробітництво в сучасних умовах розвитку інтеграційних процесів має властивість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення прикордонних територій та сприяти створенню умов для вільного переміщення людей, товарів, капіталів та послуг через кордон. Транскордонне співробітництво відіграє також важливу роль в якості специфічного «полігону» для адаптації європейського законодавства та механізмів фінансової підтримки.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні основних засад здійснення транскордонного співробітництва України в цілому та виробленні рекомендацій щодо напрямів удосконалення прикордонного українсько-європейського співробітництва зокрема.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження транскордонного співробітництва

1.1. Система міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини є складовою частиною відразу декількох більш широких явищ. З одного боку, вони можуть бути віднесені до системи міжнародних відносин у ширшому сенсі, куди також входять зв´язки в політичній, ідеологічній, військовій, економічній та інших сферах. При цьому між ними безпосередньо існує прямий та зворотний зв´язок, наприклад, встановлення політичних відносин між незалежною Україною та Великою Британією сприяло суттєвому припливу англійського капіталу в українську економіку. І навпаки — висока взаємна зацікавленість в економічному співробітництві стала основою для особливо тісного політичного співробітництва двох сусідніх держав — України та Польщі.

Разом із тим, міжнародні економічні відносини належать до широкого й багатоаспектного кола суто економічних явищ, тобто процесів та категорій, що характерні для виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. В більш вузькому розумінні вони є частиною економічних відносин в цілому, які існують між суб´єктами господарської діяльності на національному, міждержавному та інтернаціональному рівнях. До цих суб´єктів відносяться індивідуальні власники, фірми, великі корпорації, банки тощо, які можуть працювати як усередині окремої країни, так поза її межами. Якщо їх діяльність не виходить за межі окремої країни, то це буде сфера суто національних економічних відносин, яка визначається (регламентується) виключно даною державою й ому не відноситься до сфери міжнародних економічних відносин.

Якщо ж національний суб´єкт господарювання встановлює торговельні, кредитні, транспортні та інші зв´язки з такими ж суб´єктами іншої країни або тими, діяльність яких охоплює весь світ транснаціональні корпорації (ТНК), міжнародні економічні організації), то він тим самим уже входить до сфери міжнародних економічних відносин. Його зв´язки з партнерами з іншої країни відносяться до міждержавного рівня й регламентуються як національними нормами виходу за кордон (національною системою оподаткування, митними зборами та іншими інструментами регулювання зовнішньоекономічної діяльності), так й двосторонніми міждержавними угодами (стосовно взаємного надання пільг у торгівлі, уникнення подвійного оподаткування товарів в обох країнах тощо). Якщо ж національний суб´єкт господарювання співпрацює з міжнародною організацією (наприклад, із Міжнародним валютним фондом) або транснаціональною корпорацією (купує комп´ютери у фірми IBM або напої у Pepsi-Cola), то він уже виходить на інтернаціональний рівень міжнародних економічних відносин, а його зв´язки з ними регламентуються як зазначеними національними нормами, так й угодами між даною державою та суб´єктом господарювання інтернаціонального рівня [6, c. 163].

Економічні відносини між державою як суб´єктом господарювання та міжнародною організацією (наприклад, при отриманні кредитів від групи Світового банку або МВФ) регламентуються угодою між ними, яка базується на загальних принципах взаємин цієї організації з її членами або партнерами. Дещо інша ситуація виникає у разі дозволу ТНК, міжнародним банківським, страховим, консалтинговим та іншим подібним установам працювати на території певної країни. Угода з ними обов´язково включає обмеження на пільги стосовно національного режиму господарювання даної країни. Суто інтернаціональний характер мають міжнародні економічні відносини між ТНК, міждержавними союзами або міжнародними економічними організаціями — вони регламентуються виключно угодами між ними.

Ці особливості регламентації свідчать про те, що міжнародні економічні відносини відносяться до граничних категорій — функціонуючи в міжнародній сфері, поза межами національних економік, вони базуються саме на господарській діяльності на національному рівні (навіть такі найбільш інтернаціоналізовані утворення, як ТНК, прив´язані своїми виробничими потужностями до території певних країн). Схематично процес міжнародної торгівлі, наприклад, відбувається таким чином: виробництво та розподіл продукції для внутрішнього та зовнішнього ринків відбувається в одній країні, потім ця продукція поступає у сферу міжнародного обміну й у кінцевому результаті споживається в іншій країні, продукція виробників якої проходить всі зазначені стадії у зворотному порядку, компенсуючи за вартістю надходження товарів із першої Держави.

Таким чином, міжнародні економічні відносини виступають також як складна система, окремі частини якої знаходяться у тісній ієрархічній залежності та взаємно обумовлюють й доповнюють одна одну.

1.2. Сутність і характеристика транскордонного співробітництва

У контексті розбудови єдиної Європи (без роз’єднуючих кордонів) проблематика транскордонного (міжрегіонального та прикордонного) співробітництва набуває нового звучання.

Транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або органами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін. Воно здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, які визначаються національним законодавством, шляхом укладання відповідних угод або домовленостей. Прикордонні регіони — це території, на яких проживають спільноти людей, тісно зв’язаних різнобічними стосунками, але розділених кордонами. Незалежно від політичних систем країн, до яких належать ці спільноти, вони стикаються з ідентичними соціально-економічними, соціально-культурними, політичними і законодавчими проблемами. Отже, основний принцип міжнародного транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб створювати в прикордонних зонах такі зв’язки і такі договірні відносини, які б сприяли розв’язанню спільних проблем.

Щоб домогтися успішного розвитку економіки та суспільства держава має знати не лише стан розвитку людського фактора, але й створити умови для всебічного зростання знань працівників, для поширення і прояву творчих сил людини, її ініціативи. «Суспільний прогрес не є можливим, якщо не реалізовані три ключові цілі людини: прожити довге і здорове життя; придбати, розширити та поновити знання; отримати доступ до засобів існування, що забезпечують достойний рівень життя». У зв’язку з цим слід зазначити, що транскордонне співробітництво є ефективним інструментом для того, щоб забезпечити дієву відповідь на виклики зовнішнього та внутрішнього походження, які постають сьогодні перед Україною та її регіонами [12, c. 37].

Основні чинники розвитку транскордонного співробітництва можна представити у двох групах: а) об’єктивні та б) суб’єктивні.

До об’єктивних чинників відносяться:

необхідність користування спільними природними ресурсами;
наявність спільних проблем, для вирішення яких доцільно об’єднувати зусилля (передусім, екологічні проблеми);
реалізація єдиної політики просторового облаштування Європейського континенту;

Суб’єктивні чинники включають:

можливості прискореного соціально-економічного та екологічного розвитку прикордонних регіонів та підвищення якості життя мешканців;
можливості отримання значної фінансової підтримки з Європейського Союзу та інших міжнародних структур;
формування єдиного інтегрованого простору в межах транскордонного регіону.

Досвід транскордонного співробітництва та основні засади європейської регіональної політики дозволили сформувати принципи транскордонного співробітництва, які також можна представити у двох групах: загальні та специфічні.

Загальні принципи ґрунтуються на тому, що розвиток транскордонного співробітництва повинен здійснюватися з огляду на збереження специфіки самобутності та індивідуальності кожної зі сторін, тобто зберігати багатогранність регіонів при протидії кожній окремій спробі уніфікації. Розвиток транскордонного співробітництва повинен враховувати всі до сих пір відомих громадські, господарські, зовнішньополітичні точки зору; здійснюватися на основі взаємодопомоги та партнерства, посиленній регіональній поінформованості; сприяти зміцненню регіональної та громадської ідентифікації (самоусвідомлення) населення [12, c. 38].

Основні специфічні принципи виникли з практики транскордонного співробітництва .

засади партнерства, рівноправності, рівнозначності сторін. Принцип партнерства включає два елементи: партнерство по вертикалі, тобто з відповідною участю рівня міжнародного, центрального, регіонального та локального з кожної сторони кордону доповнюючи існуючі структури, але без елементів конкуренції, а також партнерство по горизонталі, тобто між партнерами регіону, по обидві сторони кордону. Цей вид партнерства базується на паритеті сторін, незалежно від величини території, в сенсі просторовому, економічному чи демографічному; для розвитку цього виду партнерства необхідно подолати ряд перешкод, які виникають з відмінностей в сфері адміністрування, компетенції та джерел фінансування;
принцип допомоги, який розуміється дуже широко як допомога міжнародних, державних та регіональних інституцій та організацій у досягненні цілей транскордонної співпраці, що реалізуються регіонами та місцевими спілками; допомога означає також зміцнення регіонального та місцевого рівнів через делегування повноважень на найнижчий рівень адміністрування;
принцип солідарності прикордонних територій, що ввійшов до останньої версії Європейської хартії прикордонних та транскордонних регіонів — документу Асоціації європейських прикордонних регіонів;
принцип існування концепції стратегії транскордонного розвитку; виконання цього принципу є обов’язковим для створення стратегічних меж та для перспективи довготривалої співпраці; ця стратегія повинна відповідати програмі розвитку краю та окреслювати потреби та майбутні цілі транскордонної співпраці для подолання ізольованого розвитку лише з одної сторони кордону і включати розробку відповідної спільної перспективи регіонального транскордонного розвитку.

1.3. Механізми транскордонного економічного співробітництва

У цілому транскордонне співробітництво здійснюється на підставі адміністративних, економічних або технічних угод, що укладаються місцевими органами влади прикордонних регіонів у межах їх повноважень. Типова угода містить широкий орієнтовний перелік сфер співробітництва, поставки товарів або надання послуг, серед яких: транспорт, дороги та автостради, спільні аеропорти, електро-, газо-, водопостачання; природоохоронні зони, місця відпочинку; екологічна безпека, освіта, професійна підготовка та дослідження; спільне використання медичних установ; спільні молодіжні та спортивні центри, табори; взаємодопомога у надзвичайних ситуаціях; проблеми, які стосуються мешканців прикордоння (зайнятість, житлово-комунальне господарство, соціальне страхування тощо); переробка відходів; аграрний сектор та ін.

Для координації транскордонне співробітництво місцеві та регіональні органи влади в межах чинного законодавства можуть створювати асоціації, консорціуми, а також спільні консультативні структури.

Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має значні потенційні можливості щодо розвитку транскордонне співробітництва, оскільки 19 з 25 її регіонів є прикордонними, а зовнішній кордон — найдовший серед європейських країн. Особливістю транскордонне співробітництво України є те, що воно відбувається не тільки на кордонах України з країнами Європейського Союзу, а і на кордонах з країнами, що не входять до складу ЄС, — Російською Федерацією, Білоруссю та Молдовою. Так, протяжність кордонів із Російською Федерацією становить близько 2300 км, з країнами ЄС — 1390 км, Білоруссю та Молдовою — понад 2300 км.

В Україні транскордонне співробітництво сьогодні розглядається у двох площинах — як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень. Таким чином, транскордонне співробітництво прикордонних областей України можна умовно розділити на два напрямки:

— транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні України з країнами ЄС;

— транскордонне співробітництво у так званому «новому прикордонні», уздовж кордонів колишніх радянських республік, зокрема Російської Федерації, Білорусі та Молдови.

Головним завданням співробітництва на кордоні з ЄС (єврорегіони «Буг», «Карпатський», «Нижній Дунай», «Верхній Прут» та ін.) є подолання наслідків втілення за радянських часів концепції кордону як лінії розподілу і посилення його контактної функції.

Розвиток транскордонного співробітництва у «новому прикордонні», поряд із завданнями економічної і культурної співпраці, має ще одне — подолання психологічного дискомфорту, що виник у місцевих жителів територій, які стали прикордонними внаслідок дезінтеграції СРСР [8, c. 176-177].

Розділ 2. Світові тенденції транскордонного співробітництва

2.1. Розвиток транскордонного співробітництва в Епропі

Сьогодні на території України діють вісім єврорегіонів: «Буг» (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), «Нижній Дунай» (Україна, Молдова, Румунія), «Верхній Прут» (Україна, Молдова, Румунія), «Дніпро» (Україна, Росія, Білорусь), «Ярославна» (Україна, Росія), «Слобожанщина» (Україна, Росія) та «Донбас» (Україна, Росія):

єврорегіон «Буг» — (утворений 29 вересня 1995 p.), до складу якого входять Волинська область, Жовківський та Сокальський райони Львівської області, Хелмське, Люблінське, Замостське, Тарнобжеське та Білопідлянське воєводства (Польща), Брестська область (Республіка Білорусь). Територія єврорегіону становить 80,916 тис. км2 з чисельністю населення біля 5,0 млн. чоловік, у тому числі територія України — 23,1 тис. км2 з чисельністю 1,27 млн. чоловік;
Карпатський єврорегіон (утворений 14 лютого 1993 p.), до складу яко-го входять Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області, адміністративно-територіальні одиниці п’яти держав — Польщі (Кросно, Перемишль, Жешув, Тарнув), Словаччини (райони Бардіїв, Гуменне, Кошице, Межилаборце, Міхаловце, Пряшів, Сабінов, Сніна, Собранце, Стропков, Свидник, Требішов, Вранов), Угорщини (округи Боршод-Абауй-Земплен, Гайду-Бігар, Гевеш, Йас-Надькун-Солнок, Саболч-Сатмар-Берег та міста Мішкольц, Дебрецен, Егер, Ніредьгаза), Румунії (повіти Сату-Маре, Мара- муреш, Бігор, Са-лай, Ботошани). Карпатський єврорегіон охоплює 161,279 тис. км2 з 16 млн. населення, у тому числі територію України — 56,6 тис. км2 з чисельністю 6,4 млн. чоловік;
єврорегіон «Нижній Дунай» (утворений у 1998 р.), до складу якого входять Одеська область, адміністративно-територіальні одиниці Республіки Молдова (райони Вулканешти, Кагул, Кантемир), Румунії (повіти Бреї- ла, Галац, Тульча). Територія єврорегіону «Нижній Дунай» охоплює 53,3 тис. км2 з чисельністю 4,0 млн. чоловік, у тому числі територія України — 33,3 тис. км2 з чисельністю 2,5 млн. чоловік;
єврорегіон «Верхній Прут» (утворений 22 вересня 2000 p.), до складу якого входять Чернівецька область, адміністративно-територіальні одиниці Республіки Молдова (Бельцький та Єдинецький, Румунії (Ботошанський та Сучавський повіти). Українська територія єврорегіону становить 8,1 тис. км2 з чисельністю біля 1 млн. чоловік. У жовтні 2003 р. повноправним членом єврорегіону стала Івано-Франківська область;
єврорегіон «Дніпро» (утворений у квітні 2003 p.), до складу якого увійшли Чернігівська область (Україна), Гомельська область (Білорусь) та Брянська область (Російська Федерація);
єврорегіон «Слобожанщина» (утворений у 2003 p.), до складу якого увійшли Харківська область та Бєлгородська області (Російська Федерація);
єврорегіон «Ярославна», до складу якого входять Сумська область України та Курська область Російської Федерації;
єврорегіон «Донбас», до складу якого входять Луганська область України та Ростовська область Російської Федерації.

Проводиться цілеспрямована робота щодо створення нових єврорегіонів. Так, Вінницькою облдержадміністрацією опрацьовується питання щодо створення єврорегіону «Дністер» за участю Вінницької, Одеської областей і прикордонних районів Республіки Молдова (Сорокський район і Придністров’я) [7, c. 132-133].

26 вересня 2008 р. у м. Варна (Болгарія) було підписано статутні документи нового Чорноморського єврорегіону, ідея створення якого належить Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи.

Впровадити інститут транскордонного співробітництва Україна намагається шляхом його трансплантації з більш розвинутого економічного середовища у менш розвинуте. Таким чином держава намагається прискорити інституціальний розвиток, але виникає небезпека відторгнення або дизфункції трансплантованих інституцій.

Будь-який процес трансплантації включає три основні стадії:

1) вибір трансплантата та стратегії трансплантації;

2) створення інфраструктури трансплантації; допоміжних та проміжних інститутів;

3) здійснення заходів, що полегшують адаптацію економічних агентів до нового інституту.

При трансплантації інституту у економічних агентів створюється нове поле можливостей. З’являється цілий спектр стратегій, які враховують нові інституціальні і, зокрема, законодавчі межі. Одні із стратегій залишаються в середині цих меж, інші — передбачають їх порушення. Трансплантація направлена на зміну старої рівноваги. Прийняття нового інституту агентами і його стійке функціонування залежать від трансформаційних витрат і від співвідношення трансакційних витрат трансплантованої і діючої норм поведінки. Витрати, в свою чергу, визначаються інституціальною структурою і культурним середовищем країни-реципієнта, макроекономічною ситуацією, механізмами координації, спонукання, інерції та навчання.

При вдалій трансплантації за відносно короткий період проходить позитивна адаптація інституту до нового інституціального та культурного середовища: інститут виконує у країні-реципієнта ту ж роль, що і в економіці — донора. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина трансплантували інститут транскордонного співробітництва з Західної Європи і успішно використовують його можливості.

Цей процес почався в усіх країнах майже одночасно (у тому числі й в Україні), однак слід зауважити, що країни ЦСЄ знаходяться у цьому питанні на досить великий крок попереду. На відміну від України, основна мета, яка була поставлена цими державами, — інтеграція у Європейський Союз — досягнута, і не останню роль тут зіграв інститут транскордонного співробітництва як полігон для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, адаптації механізмів фінансової підтримки. В Україні розвиток інституту транскордонного співробітництва був дещо пригальмований і його функції було спотворено [14, c. 10].

Вироблення нової державної регіональної політики як в Україні, так і в інших європейських країнах обумовило необхідність пошуку нових форм транскордонного співробітництва з метою підвищення ефективності співпраці задля нівелювання наявності кордонів і досягнення повномасштабного інтегрованого простору.

У переважній більшості країни-члени Ради Європи вже прийшли до єврорегіональної форми транскордонного співробітництва як уніфікованої структури, що координує співпрацю та, у багатьох випадках, виконує роль організаційно-фінансового центру реалізації транскордонних проектів. Проте цього виявилося недостатньо з огляду на розвиток міжнародної конкуренції і підвищення ролі регіонів у самостійному вирішенні власних проблем, без очікування вказівок центру. Так, почали функціонувати «європейські угрупування територіального співробітництва», «транскордонні партнерства», «транскордонні кластери» і «транскордонні промислові зони», «транскордонні інноваційні проекти», «клондайкінг», «транскордонні регіони знань» тощо. Вони функціонують не лише на європейських кордонах, а й на американському континенті і стають тими «полюсами росту» в периферійних прикордонних регіонах, які впевнено конкурують із центральними, столичними регіонами і метрополіями. Не можна стверджувати, що всі перераховані форми є однозначно високо ефективними, проте позитив їх діяльності у вирішенні конкретних завдань, які визначаються регіональною політикою сусідніх держав і їх угрупувань, є вагомим чинником підвищення рівня життєвого розвитку віддалених від центру територій.

Не дивлячись на те, що в Україні було ухвалено Закон «Про транскордонне співробітництво» і періодично приймаються Державні програми розвитку транскордонного співробітництва, реалізація завдань і використання можливостей транскордонного співробітництва вимагає пошуку нових підходів і організаційних форм. Відповідно до ст.5 Закону України «Про транскордонне співробітництво», ТС може здійснюватись:

в межах створеного єврорегіону;
шляхом укладення угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах;
шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб’єктами транскордонного співробітництва.

Суб’єкти транскордонного співробітництва України, відповідно до законодавства, можуть обирати інші форми транскордонного співробітництва. Комплекс науково обґрунтованих рекомендацій щодо впровадження нових форм транскордонного співробітництва передбачає формування відповідного середовища, зокрема правового, для розвитку нових форм транскордонного співробітництва: транскордонні кластери, європейські угрупування територіального співробітництва, транскордонне партнерство та прикордонні торговельні комплекси в умовах формалізації прикордонної торгівлі.

Нагадаємо, що транскордонне співробітництво — це специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів міжнародної діяльності, що здійснюється на регіональному рівні, і яка, охоплюючи усі загальні форми, відрізняється необхідністю та можливостями більш активного їх використання, а також низкою особливостей, а саме — наявністю кордону і необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і, відповідно, спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, більш широким взаємним спілкуванням населення сусідніх держав та особистими зв’язками людей, значно вищим навантаженням на інфраструктуру (дороги, зв’язок, сферу обслуговування, придорожня інфраструктура) [13, c. 20-21].

Основними закономірностями формування та розвитку транскордонного регіону, які доцільно враховувати при виборі організаційних форм транскордонного співробітництва, є наступні.

Враховуючи той факт, що транскордонний регіон є територіальною системою, яка складається з підсистем, що належать різним суспільно-господарським просторам, спосіб організації його структури є комбінацією способів, на яких організовані структури складових підсистем.
Структура транскордонного регіону має поліцентричний характер і організована навколо такої кількості домінантних осередків мережі поселень (центрів), скільки різних територіальних підсистем входить в склад транскордонного регіону.
Кожна з тих підсистем має іншу ступінь відкритості щодо свого суспільно-економічного простору, а також щодо останніх підсистем. Структура системи різною мірою віддалена від стану рівноваги (недостатня чи мінімальна чутливість системи на зміну структури) і реагує з різним запізненням на всякі зміни. Так як відкритість має межі, різною є й відкритість до конкретних підсистем регіональної системи щодо переміщення людей, благ, інформації, знань та енергії.
Перехід до іншого стану структури є можливим завдяки нелінійній природі зв’язків і залежностей у регіональній системі, з урахуванням існуючої різниці в межах окремих підсистем.
Зв’язки та залежності системи мають, значною мірою, причинно- зворотній характер. Це сприяє, з однієї сторони, зміцненню змін, що з’явилися в процесі функціонування системи, завдяки чому є можливим досягнення різних станів. З іншої сторони, зворотній вплив виконує роль механізму самоконтролю, що не дозволяє такий перебіг змін структури, які могли б загрожувати її існуванню. Так само різним може бути характер зворот-них впливів щодо зв’язків та залежностей вищого порядку, а у зв’язку з тим по-різному можуть відбуватися процеси проходження та зміцнення змін в окремих підсистемах транскордонного регіону.

У порівнянні з моноцентричним суспільно-економічним регіоном з’являється новий вид зворотних зв’язків, пов’язаних з відносинами на рівні домінуючих центрів мережі поселень — транскордонного співробітництва.

Поліцентричний характер зумовлює те, що рівень інтеграції регіональної структури є нижчим у порівнянні з вузловим (внутрішнім) регіоном, що також зумовлює те, що зміни структури транскордонного регіону відбуваються більш повільно і розпочаті в якійсь з підсистем не обов’язково охоплюють цілу систему. Процеси самоконтролю відбуваються не лише у межах підсистем, а координуються через домінуючі центри, одночасно, спираючись на зв’язки між тими центрами.
Транскордонний регіон є поліструктурним об’єктом, бо за визначенням поліструктурність допускає синхронне співіснування формальних, змістовних і повних структур, які властиві різним наборам відносин і перетворень, виявленим на всіх рівнях функціонування системи, і які охоплюють як цілі підсистеми, так і окремі елементи. Тому основним підходом дослідження транскордонних регіонів є системно-структурний аналіз.

Тобто, найпростішою формою транскордонного співробітництва є прямі, безпосередні контакти суб’єктів та учасників, які при більш довгострокових планах і певних спільних завдань чи проектів можуть укладати транскордонні угоди, а при необхідності реалізації спільних стратегій соціально-економічного та екологічного розвитку транскордонного регіону — створювати координуючі структури — органи транскордонного співробітництва.

Так, до структур, що здійснюють загальну координацію транскордонного співробітництва у різноманітних сферах, слід віднести єврорегіони, європейські угруповання територіального співробітництва (ЄУТС), об’єднання єврорегіонального співробітництва (ОЄС).

Структури, діяльність яких спрямована на підвищення конкурентоспроможності територій, а значить і життєвого рівня — це транскордонні промислові зони та парки, транскордонні кластери та транскордонні інноваційні проекти.

До інфраструктурного забезпечення транскордонних регіонів можна віднести спільні і взаємопов’язані об’єкти комунікаційної та іншої інфраструктур (спільні аеропорти, транскордонні логістичні центри, інфраструктура прикордонної торгівлі тощо).

Серед нових форм транскордонного співробітництва насамперед слід виділити транскордонні кластери, які охоплюють суміжні прикордонні території сусідніх держав, до складу яких входять інституції та фірми, розміщені по обидва боки кордону.

Європейські угрупування територіального співробітництва (ЄУТС) — це нові форми транскордонного співробітництва в рамках Європейського союзу, які виникли з прийняттям 5 липня 2006 р. Європарламентом та Радою ЄС Регламенту № 1082/2006 щодо Європейських угрупувань територіального співробітництва. Відповідно до даного Регламенту, Європейські угруповання територіального співробітництва — це угрупування, створені з метою полегшення та сприяння транскордонному, транснаціональному та/чи міжрегіональному співробітництву між членами Європейського Союзу в цілях зміцнення економічного та соціального єднання.

В Європі вже давно прийшли до усвідомлення значення та переваг співпраці у транскордонному просторі, основою якої являється потреба стабільності, покращення життєвого рівня населення, усунення обмежень, які спричинюють роз’єднання людей та організацій в прикордонних регіонах. Це зумовило значне зростання кількості громадських об’єднань та організацій, задіяних у транскордонній діяльності. Початкові форми транскордонного співробітництва носили випадковий та тимчасовий характер, орієнтувались лише на проблеми що виникали у конкретний момент часу. Із сучасним посиленням світових глобалізаційних тенденцій зростає важливість переведення співробітництва у транскордонному просторі на постійну основу для попередження проблем, що зумовлює важливість пошуку все більш ефективних форм транскордонного співробітництва. Створення усіх необхідних умов для цього процесу забезпечується ефективною політикою Європейського Союзу, сприятливим соціальним та політичним кліматом, достатнім рівнем фінансування громадських ініціатив.

Однією з таких перспективних форм транскордонного співробітництва, яка останнім часом набула особливого поширення в європейських країнах, є транскордонне партнерство [12, c. 87-88].

2.2. Транскордонне співробітництво в Америці

Транскордонне співробітництво є об’єктивним процесом. Воно охопило всі країни Європи та почало розвиватися і в нашої країні, хоча і не носить у нас системного характеру. У даний час у прикордонних регіонах виникає безліч спільних проблем в екологічній, транспортній, економічній, культурно — освітній, соціальній та інших сферах, для вирішення яких необхідно об’єднувати зусилля. Тому цей процес має перспективи на майбутнє, особливо з урахуванням поширення регіональних економічних програм в прикордонних регіонах. В цих програмах формулюються умови, що регламентують трансграничне співробітництво, розробляється стратегія розвитку потенціалу трансграничного регіону як частини національної економіки. В першу чергу це стосується створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, прискорення законотворчої діяльності з боку державних органів с приводу чіткого визначення статусу іноземної власності на території країни, зрозумілого оподаткування.

Взаємовигідне співробітництво між граничними регіонами мотивуються різними економічними цілями. Вони залежать насамперед від наявності місцевих ресурсів та можливості їх ефективного використання. Однак, кожна країна визначає свої пріоритети. Для однієї країни в якості пріоритетів виступає більш кваліфікована робоча сила, сучасні потужності промислового виробництва, менша заробітна плата. Для іншої країни вкрай важливе створення нових робочих місць, використання існуючих виробничих потужностей та ресурсів, ефективне включення місцевого потенціалу в народногосподарський комплекс країни з урахуванням вимог, що відповідають європейським стандартам. Одночасно виникає загроза появи в граничних районах дрібних, недостатньо конкурентоспроможних фірм, які можуть запропонувати сучасні технології, але на майбутнє не мають перспективи допомогти місцевому капіталу війти на європейський простір. Це характерно практично для всіх іноземних фірм, які функціонують на території нашої країни, не зважаючи на те, якого капіталу вони представники: великого чи дрібного. Цього вимагає сучасна жорстка конкуренція на ринках капіталу, товарів та послуг [9, c. 53].

Тому необхідно визначити для початку пріоритети економічних сфер де на сьогодні вкрай необхідні докорінні зміни або реструктуризація. Для нашого регіону вкрай важливо адаптувати до сучасних європейських стандартів транспортну трансграничну інфраструктуру. Нові економічні умови в Європі та необхідність приєднання до європейського економічного простору вимагають будування міжнародних транспортних коридорів. Регіон має бути » відкритим » для європейського співробітництва. Для цього є всі підстави. Через регіон проходять транзитом потужні товарні потоки. Місто та прикордонні райони мають зручне географічне розташування. Тому в розвитку трансграничної інфраструктурі зацікавлена як наша країна, так і країни — сусіди. Для нарощування економічного потенціалу регіону в першу чергу необхідно звернути увагу на розвиток приватного бізнесу через стимулювання створення малих та середніх підприємств в певних секторах економіки. Для нашого регіону це деревообробна промисловість з елементами розвитку галузі прикладного мистецтва. Ця галузь безпосередньо пов’язана з розвитком туризму, який є одним з динамічно розвинутих з позицій транскордонного співробітництва. За останні роки практикуються спільні туристичні маршрути, проводяться спільні конференції, де вивчається не тільки досвід сусідніх держав, а й виявляються проблеми туристичної галузі. Недостатній розвиток ринкової та рекламної стратегії вітчизняного туристичного бізнесу заважають прикордонним регіонам не тільки поповнювати місцевий бюджет, а й вийти зі своїми туристичними послугами на європейський ринок. Для цього насамперед необхідно розробити транскордонні туристичні маршрути, збудувати інфраструктурні споруди для проведення туристичного сезону на протязі всього року.

Розвиток транскордонного співробітництва вирішує частину проблем, що встають перед країною, яка прагне до вступу в євроінтеграцію. На рівні регіону можливе удосконалення форм прикордонного співробітництва. В сферу співробітництва включаються окремі фірми, вищі учбові заклади, неурядові організації. Кожний з цих учасників має можливість вносити свої пропозиції щодо удосконалення взаємозв’язків як на рівні професійних, так і на рівні загальних суспільних інтересів. На сьогодні Чернівці мають налагоджене співробітництво з містами різних країн. Це Солт — Лейк — Сіті (США ), Саскутун ( Канада), Клагенфурт ( Австрія ), Конін ( Польша), Сучава ( Румунія), Назарет — Ілліт ( Ізраїль), Подольск ( Росія). Співпраця здійснюється переважно у сферах гуманітарної допомоги, обміну студентами, досвідом громадських організацій, зрідка економічних зв’язків.

Процеси транскордонного співробітництва охоплюють прикордонні райони країни. Як правило це слабо розвинути території, які не мають достатніх фінансових ресурсів для розвитку цього співробітництва. Тому підтримка з боку як національних урядів так і європейських інститутів має не тільки політичну, а й фінансово — економічну мотивацію. Регіони поступово набувають досвід в розробці та реалізації регіональних соціально — економічних планах. Розвиток транскордонного співробітництва при збереженні специфіки, самобутності та індивідуальності кожної зі сторін, значною мірою дозволяє успішно вирішувати локальні проблеми, максимально використовуючи національний потенціал [9, c. 54].

2.3. Транскордонне співробітництво України з ЄС

Всередині Європейського Союзу кордони практично не мають бар’єрних функції, однак вони значно посилюються на його зовнішніх кордонах. Це відчули на собі українці, що звикли до вільного в’їзду в усі сусідні держави, а вимушене, на вимогу Європейського Союзу, введення візового режиму значно ускладнило поїздки громадян України.

Зміст та результати вільного надання послуг у межах Європейського Союзу визначає Директива Болкестейна. Наслідки ухвалення цієї директиви також мають значення для прикордонних районів. Власне директива Болкестейна є спрямованою на реалізацію мети, яку було вперше викладено у Римській Угоді від 21 березня 1957 р. та повторено у Єдиному Європейському акті 1986 р., а саме, створення великого єдиного європейського ринку на основі вільного руху громадян, капіталу, товарів та послуг. У Єдиному Європейському Акті 1986 р. вже було зазначено, що обмеження, які стосуються ринку послуг, будуть поступово зняті протягом тривалого перехідного періоду. Сьогодні сфера послуг забезпечує принаймні 70% ВВП Європейського Союзу та забезпечує відповідну кількість робочих місць. З метою підвищення конкурентоспроможності та забезпечення зайнятості у Європейському Союзі у довгостроковій перспективі у 2000 р. було розроблено Лісабонську Стратегію.

Транскордонне співробітництво всередині країн Європейського Союзу розвивається дещо інакше, воно має інші цілі (досягнення повної інтегрованості транскордонного простору), ніж на зовнішніх кордонах Європейського Союзу, чи між останніми країнами, що не входять до Європейського Союзу.

Гарним прикладом ефективного транскордонного співробітництва в Європейському Союзі є діяльність євродістрікта Страсбург-Кель, який має спеціалізовану та вузькоспрямовану базу для роботи у наступних галузях:

уніфікація мереж дальнього транспортного сполучення (швидкісні потяги ТGV — ІСЕ);
розширення існуючої мережі ближнього прикордонного транспортного сполучення;
спільні маркетингові заходи для створення єдиної мірки (символів) євродістрікту;
спільний веб-портал;
створення ресурсного центру з питань прикордонного співробітництва;
розширення співпраці у сферах захисту громадського порядку та роботи правоохоронних органів;
посилення співпраці у сфері захисту навколишнього середовища (зокрема, захист від шуму, збереження атмосфери та демаркація заповідників тощо);
співпраця між службами швидкої допомоги;
покращення кваліфікації фахівців з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності, зокрема, приватних підприємців;
обмін інформацією між агенціями з питань працевлаштування;
співробітництво між навчальними закладами та обмін учнями;
вивчення мов відповідних країн (французька та німецька мови) в усіх школах з метою забезпечення білінгвізму як необхідної запоруки для розвитку євродістрікту [5, c. 77].

На зовнішніх кордонах Європейського Союзу транскордонне співробітництво має на меті підвищення життєвого рівня мешканців прикордоння при формуванні необхідного рівня безпеки для країн Європейського Союзу. До останнього розширення Європейського Союзу країни-сусіди основною метою свого розвитку вбачали вступ до Європейського Союзу і транскордонне співробітництво було спрямовано на полегшення процесів адаптації прикордонних територій до вступу до Європейського Союзу. У даний час ця мета досягнута і нові країни-члени Європейського Союзу переорієнтовують транскордонне співробітництво на формування повністю інтегрованого транскордонного регіону. Для всіх інших країн, які не є сусідами Європейського Союзу, основною метою транскордонного співробітництва є забезпечення підвищення життєвого рівня мешканців прикордоння шляхом вирішення спільних проблем об’єднаними зусиллями. Таким чином, з огляду на цілі розвитку транскордонного співробітництва можна виділити три групи кордонів: внутрішні кордони Європейського Союзу; зовнішні кордони Європейського Союзу; кордони між країнами, які не є членами Європейського Союзу.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що українські регіони (єврорегіони) ще мають подолати певний шлях для того, щоб досягти найвищий рівень прикордонного співробітництва, який позначається терміном «інтеграція», що має забезпечуватись шляхом розвитку вільного руху громадян, товарів, послуг та капіталу.

Сьогодні основним завданням політики транскордонного співробітництва є нівелювання негативного впливу кордонів на життя громадян. Розв’язанням цим проблем на європейському рівні займаються такі організації, як Рада Європи, Європейський Союз, Європейська Асоціація прикордонних регіонів тощо. Основною метою їх діяльності є прагнення проводити єдину політику в транскордонному співробітництві як політику задоволення загальноєвропейських інтересів за допомогою встановлення спільних правил, відображених у міжнародних конвенціях та угодах, до яких приєднуються окремі держави.

Отже, ми можемо зробити висновок, що на сьогодні в Європі відбуваються три, на перший погляд відмінні, але тісно пов’язані між собою процеси:

нівелювання бар’єрної функції кордонів всередині держав-членів Європейського Союзу, внаслідок чого їхні національні кордони перенеслися на зовнішній кордон Європейського Союзу, а тому стали зовнішніми відносно третіх держав. З 1995 р. цей процес продовжувався водночас з розширенням Європейського Союзу;
намагання встановити інтелектуальні, культурні, політичні, економічні контакти з третіми державами, що знаходяться за зовнішніми кордонами Європейського Союзу;
процеси демократизації в країнах Центрально-Східної Європи та їх вступ до Ради Європи.

Ці процеси безпосередньо впливають на всі прикордонні регіони у Європі. Не може уникнути цього впливу і Україна. Слід підкреслити, що 19 регіонів України є прикордонними. Їх площа становить близько 77,0 % усієї території держави. Слід зазначити, що усі області України мають укладені угоди про співпрацю з сусідніми територіями суміжних країн, більшість областей має також угоди про співпрацю з регіональними органами влади багатьох держав світу. Кількість таких угод коливається від однієї (Херсонська область) до 49 (Харківська область) [2, c. 53-54].

Розділ 3. Проблеми транскордонного співробітництва України в системі міжнародних економічних відносин.

3.1 Аналіз транскордонного економічного співробітництва в Україні

Аналіз транскордонного співробітництва в Україні презентований достатнім масивом публікацій, втім ці проблеми за умов геополітичних змін на євразійському континенті вивчаються недостатньо. Пропонована стаття є продовженням досліджень автора з проблемних питань розвитку транскордонного співробітництва України. Винятково важливим своїм завданням вважаємо аргументовано визначити і довести ключову роль формування європейського рівня системи єврорегіонів України, які, на жаль, ані організаційно, ані функціонально на сьогодні у нас ще не сформувалися.

Позаяк перспектива асоціації з ЄС у межах зони вільної торгівлі та безвізового пересування громадян була замінена статусом сусіда і, відповідно, пропозицією разом з Білорусією і Молдовою скласти східне „коло друзів” Євросоюзу, ЄС однозначно висловився в програмі сусідства за подальше поглиблення транскордонного і міжрегіонального співробітництва за умов фінансового забезпечення з боку ЄС.

У найближчі роки ЄС буде прагнути зміцнити власну безпеку, зокрема й на нових східних кордонах. Тому основними проблемами, що їх вирішуватиме ЄС з Україною, стануть припинення нелегальної міграції та боротьба з міжнародною організованою злочинністю. Утім, західні прикордонні регіони України є зоною економічних, екологічних та безпекових інтересів ЄС і впровадження випробуваних моделей розвитку добросусідства і транскордонного співробітництва, яке відіграло і продовжує відігравати значну роль у справі європейського об’єднання і солідарності. Роль транскордонного співробітництва ЄС та України зростатиме з огляду на значний транзитний потенціал України; в цьому контексті транскордонне співробітництво має бути орієнтоване на перетворення кордону з бар’єру на шляху транспортних потоків на інтеграційний чинник, що стимулюватиме його розвиток.

Сучасний динамічний розвиток європейської інтеграції, вже за умов розширеного на схід Євросоюзу, потребує виокремлення нових пріоритетів розвитку транскордонного співробітництва України та сусідніх держав. Більше того, геополітичні зміни, зокрема, в регіоні Центральної і Східної Європи, внаслідок розширення ЄС на схід також вимагають формування транскордонних відносин за європейськими стандартами. При цьому слід звернути особливу увагу на те, що з 2004 року транскордонне співробітництво між Україною (не членом ЄС) і Польщею, Словаччиною та Угорщиною (членами ЄС) має здійснюватися згідно з європейськими нормами і принципами в контексті формування і реалізації науково обгрунтованих спільних концепцій розвитку прикордонних територій сусідніх держав включно [4, c. 53].

Транскордонні відносини і транскордонне співробітництво — невід’ємна складова, підсистема цілісної системи сучасних міжнародних відносин. Водночас відносини транскордонного співробітництва — це специфічна сфера міжнародних і міждержавних стосунків, яка здійснюється і розвивається на основі чітких критеріїв і принципів. Аналіз розвитку системи транскордонних відносин в умовах поглиблення інтеграційних процесів дозволяє констатувати, що транскордонне співробітництво в Європі зараз зазнає системних якісних змін. З одного боку, в межах розширеного 2004 року з 15 до 25 країн-учасниць Європейського Союзу, розвинене транскордонне співробітництво вступило в стадію активного здійснення на основі суттєвого пониження бар’єрного характеру внутрішніх для ЄС державних кордонів і стає засобом успішної реалізації спільної регіональної політики, принципу субсидіарності, децентралізації влади тощо, а в ширшому розумінні — розбудови цілісної „Європи регіонів”. З іншого — на нових зовнішніх кордонах ЄС перетворюється на дієвий інструмент формування розширеним Євросоюзом смуги добросусідства та інтенсивного розвитку зв’язків європейської спільноти з усіма прикордонними державами.

Водночас для значної частини країн не членів ЄС, до яких належить і Україна, транскордонне співробітництво з сусідніми державами-членами Євросоюзу та ЄС у цілому в нових умовах є надзвичайно важливим (якщо, в деяких випадках, і не єдино можливим) та винятково ефективним шляхом практичного залучення регіонів України до загальноєвропейських інтеграційних процесів.

Після вступу групи країн Центральної Європи 2004 року до Європейського Союзу суттєво змінився статус транскордонного співробітництва між Україною і центральноєвропейськими державами — новими членами ЄС.

По-перше, транскордонне співробітництво України із західними сусідами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною з травня 2004 року здійснюється безпосередньо на нових спільних східних кордонах ЄС. Внаслідок цього міжнародні відносини транскордонного співробітництва центральноєвропейських країн з Україною перетворилися із стосунків „другого ешелону” на взаємини ЄС з Україною як безпосереднім сусідом першого порядку Євросоюзу і держав ЦСЄ.

По-друге, якщо раніше транскордонне співробітництво України з Польщею, Словаччиною та Угорщиною було переважно справою двосторонніх або багатосторонніх відносин держав Центральної і Східної Європи, то нині воно вийшло за цей дещо звужений регіональний формат і перетворилося на форму стосунків України не лише з окремими країнами ЦСЄ чи їх об’єднаннями, але і з Євросоюзом в цілому.

По-третє, транскордонне співробітництво центральноєвропейських держав з Україною стало невід’ємною складовою нової східної політики Євросоюзу [7, c. 136].

Отже, геополітичний статус транскордонного співробітництва України з центральноєвропейськими державами піднявся на якісно вищий рівень, що слід вважати беззаперечним позитивом; єврорегіони теж сприятимуть геостратегічній реструктуризації на євразійському континенті, формуючи так зване зовнішнє коло ЄС. Взаємодія України з ЄС та країнами-членами ЄС на транскордонному, міжрегіональному рівнях може бути навіть більш динамічною і ефективною, ніж на міждержавному рівні. Сучасні європейські інтеграційні процеси і розширення ЄС створюють, в основному, сприятливу для України ситуацію щодо подальшого вдосконалення транскордонного співробітництва із західними центральноєвропейськими сусідами і ЄС в цілому для переходу до якісно вищого етапу співпраці.

Незважаючи на конкретні рішення центральних органів влади України стосовно розвитку єврорегіонального руху, суттєвих зрушень у діяльності єврорегіонів за участю української сторони впродовж останніх років не відбулося. Навпаки, діяльність єврорегіонів не була підготовлена до розширення ЄС і безпосереднього наближення кордонів Євросоюзу до України. Єврорегіони не змогли адаптуватися до нових умов роботи і вийти за рамки переважно декларативно-політичного співробітництва. Тому система єврорегіональної співпраці, як і транскордонного співробітництва України в цілому, потребує серйозної трансформації.

3.2 Шляхи вдосконалення ефективності транскордонного економічного співробітництва України

Основна роль транскордонного співробітництва в інтеграційних процесах визначається можливістю прискорення процесів вирівнювання якості життя населення прикордонних територій, щонайменше, до середньоєвропейського та досягнення вільного руху товарів, людей і капіталів через кордон до повної інтегрованості простору. Транскордонне співробітництво у найпростіших його формах відбувається постійно, а значить постійно відбувається і формування інтегрованого простору у транскордонному регіоні.

Слід активізувати створення регіональних консалтингових організацій, інформаційних центрів, структур, що займаються підготовкою кадрів, і транскордонної інфраструктури, що включає й облаштування прикордонної території. Діяльність цих структур, серед іншого, буде спрямована на сприяння розвитку транскордонного співробітництва. Мова йде про допоміжні організації, основним завданням яких є підготовка економічних агентів. На даний час в Україні вже відбувається процес створення допоміжних структур, але він поки що знаходиться у початковій стадії.

В контексті подальшої реалізації державної політики підтримки та розвитку транскордонного співробітництва в Україні є доцільним запропонувати наступні заходи:

Започаткувати практику щорічних доповідей з питань транскордонного співробітництва з метою висвітлення актуальних проблем розвитку транскордонного співробітництва та шляхів їх розв’язання.
Завершити процес підготовки до ратифікації Україною третього додаткового протоколу до Європейської Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними владами або громадами з метою створення єдиних (уніфікованих) правових рамок для створення та функціонування єврорегіонів.
Забезпечити подальший розвиток національного законодавства з питань транскордонного співробітництва на основі принципів субсидіарності та публічно-приватного партнерства (зокрема, в контексті реалізації реформи місцевого самоврядування в Україні.
З метою забезпечення державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва запровадити субвенцію державного бюджету місцевим бюджетам щодо підтримки проектів транскордонного співробітництва.
Завершити процес утворення єврорегіонів по усьому периметру державного кордону України та надати практичну допомогу щодо зміцнення їх інституційної спроможності, зокрема з питань реалізації проектів та програм транскордонного співробітництва.
Забезпечити посилення координації в реалізації політики транскордонного співробітництва на національному та регіональному рівнях.
Сприяти становленню стабільної інституційної структури взаємовідносин між суб’єктами транскордонного співробітництва, зокрема шляхом сприяння подальшій діяльності Асамблеї прикордонних регіонів та єврорегіонів, а також національної Консультативно-дорадчої ради з питань транскордонного співробітництва.
З метою розвитку інноваційних інструментів транскордонного співробітництва ухвалити Національну Стратегію формування та розвитку транскордонних кластерів, яка була підготовлена Міністерством регіонального розвитку та будівництва України у співробітництві з НАН України та іншими партнерськими організаціями.
Вивчити можливості щодо більш комплексної інформаційної та консультативно-методологічної підтримки розвитку транскордонного співробітництва, зокрема шляхом впровадження нових інформаційних технологій у транскордонному співробітництві.
Забезпечити підготовку державної Стратегії кадрового забезпечення транскордонного співробітництва, яка має бути реалізована з урахуванням положень Національної Стратегії підготовки та перепідготовки службовців органів місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад.
Продовжити співробітництво з Радою Європи, Європейським Союзом, Асамблеєю європейських прикордонних регіонів, іншими європейськими організаціями, які займаються питаннями транскордонного співробітництва, з метою забезпечення інтеграції українських регіонів у загальноєвропейський простір, вивчення та впровадження кращих європейських практик у галузі транскордонного співробітництва.
Забезпечити реалізацію комплексу заходів щодо інформування суб’єктів транскордонного співробітництва, широкого кола громадян України про основні пріоритети державної політики у галузі транскордонного співробітництва, заходи їх реалізації, а також популяризацію кращих європейських та українських практик у галузі транскордонного співробітництва.
Забезпечити створення та розвиток загальнонаціональної бази даних з питань розвитку транскордонного співробітництва.
Забезпечити в рамках реалізації державної політики транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіонів впровадження стандартів доброго врядування на місцевому і регіональному рівнях, формування інститутів громадянського суспільства, розвиток демократії у транскордонних просторах за участю регіонів України [12, c. 104-105].

Висновки

Враховуючи вищевикладене, є доцільним внести деякі корективи у процес трансплантації транскордонного співробітництва в Україні, адже аналіз сучасного стану розвитку транскордонного співробітництва українських громад та регіонів свідчить про існування певних проблем та труднощів, серед яких:

недосконалість національного законодавства, відсутність єдиних нормативно-правових та інших стандартів щодо утворення та діяльності єврорегіонів, а також їх наближення до стандартів Європейського Союзу;
відсутність ефективної моделі координації державної політики у галузі транскордонного співробітництва на національному рівні;
недостатня інституційна спроможність більшості органів місцевого самоврядування щодо здійснення великих проектів (економічних, соціальних та ін.) у галузі транскордонного співробітництва. Йдеться, насамперед, про те, що обласні ради як ключові органи у здійсненні транскордонного співробітництва не мають власних виконавчих органів та, як наслідок, їм бракує кваліфікованих кадрів, здатних генерувати нові ідеї, залучати інвестиції та здійснювати ефективний менеджмент нових транскордонних проектів;
недостатній рівень розвитку прикордонної інфраструктури;
недостатня фінансова підтримка з боку держави програм та проектів транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіонів;
низький рівень залучення до транскордонного співробітництва підприємницьких структур, недержавних установ та громадських організацій;
недостатній рівень використання потенціалу єврорегіонів; йдеться насамперед про брак досвіду у розробці нових інноваційних проектів у галузі транскордонного співробітництва, а також вміння їх лобіювання у відповідних європейських структурах;
недостатність фахівців та недосконалість національної системи підготовки фахівців у галузі транскордонного співробітництва;
відсутність комплексної системи моніторингу та аналізу результатів діяльності органів місцевого самоврядування України у галузі транскордонного та міжнародного співробітництва.

Часткове вирішення цих проблем буде можливим із завершенням конституційної реформи в України, яка передбачає, зокрема, створення власних виконавчих органів обласних та районних рад. Необхідно також розробити комплексну національну програму щодо навчання та підготовки кваліфікованих менеджерів, управлінських кадрів для органів місцевого самоврядування, які мають працювати у галузі транскордонного співробітництва. При підготовці та реалізації цієї стратегії мають спільно працювати провідні навчальні учбові центри (державні та приватні), національні асоціації органів місцевого самоврядування, громадські організації та міжнародні інституції, що опікуються питаннями місцевого та регіонального розвитку.

Процес впровадження інституту транскордонного співробітництва вимагає також здійснення значної організаційної роботи. Так, у центральних та регіональних органах влади, які мають відношення до транскордонного співробітництва, повинні бути створені відокремлені структурні підрозділи, основною функцією яких є сприяння розвитку транскордонного співробітництва. Крім цього, доцільно на всіх кордонах України впроваджувати практику створення єврорегіонів як найбільш розвинутої форми транскордонного співробітництва. Ці структури повинні бути організовані аналогічно до тих, які виявилися більш ефективними у вирішенні спільних проблем населення прикордонних регіонів. На основі зробленого аналізу діяльності єврорегіонів, можна рекомендувати використати досвід Польщі, Чехії та Словаччини.

Список використаної літератури

Адаменко О.М. Транскордонна система екологічної безпеки Центральної та Східної Європи [Текст] / О. М. Адаменко // Бібліотека Всеукраїнської екологічної ліги. — 2011. — № 3. — С. 6-10
Будкін В. Сутнісні характеристики та форми транскордонного економічного співробітництва [Текст] / В. Будкін // Економіка України. — 2008. — № 12. — С. 52-63
Васьків С. В. Удосконалення інформаційного забезпечення аналізу транскордонного співробітництва України та Польщі [Текст] / С. В. Васьків // Статистика України. — 2011. — № 2. — С. 65-68
Гоблик В. Транскордонне співробітництво: поступ до євроінтеграції [Текст] / Володимир Гоблик // Україна-НАТО. — 2006. — № 1. — С. 51-59
Годя І.М. Сучасний розвиток і можливості транскордонного співробітництва України та ЄС [Текст] / І. М. Годя // Вісник аграрної науки. — 2009. — № 4. — С. 77-78
Засадко, В. Розвиток транскордонного співробітництва України в контексті європейської політики сусідства [Текст] / Валентина Вікторівна Засадко // Стратегічні пріоритети. — 2010. — № 2. — С. 163-168
Кіш, Є. Проблеми транскордонного співробітництва України і Євросоюзу [Текст] / Єва Кіш // Політичний менеджмент. — 2006. — № 5. — С. 131-144
Корбут Д. Інституційні перспективи розвитку транскордонного співробітництва Україна-ЄС / Д. Корбут // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2008. — № 4. — С. 175-183
Куропась І. Економічні союзи Європи і Америки [Текст] / І. Куропась // Зовнішні справи. — 2009. — № 4-5. — С. 53-56
Лютак О.М. Проблеми інформаційного забезпечення розрахунку транскордонних показників [Текст] / О. М. Лютак // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 10. — С. 276-283
Мікула Н. Єврорегіони: досвід та перспективи. Монографія. — Львів: ІРД НАН України, 2003. — 222 с.
Мікула Н.А., Толкованов В.В.Транскордонне співробітництво. – К.: «Крамар». – 2011. — 259 с.
Мікула, Н. Розвиток нових форм транскордонного співробітництва [Текст] / Н. Мікула // Економіст. — 2011. — № 5. — С. 20-23
Нитка, В. Регіональна співпраця сусідів — це парадні сходи до європейського дому // Голос України. — 2013. — 23 січня. — С. 10
Ткаленко, Н.В. Концептуальні основи фінансової безпеки програм розвитку транскордонного співробітництва України [Текст] / Н.В. Ткаленко, В.Г. Маргасова // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № — С. 164-172
Устич, Сергій. Інструменти оптимізації системи транскордонного співробітництва [Текст] / Сергій Устич // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2013. — № 2. — С. 158-173
Фролов, Ю. Правове регулювання транскордонного співробітництва між Україною та ЄС [Текст] / Ю. Фролов, О. Кирпичов // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 5. — С. 82-85
Чучка І.М. Транскордонне співробітництво в контексті економічної безпеки України / І. М. Чучка, Р. І. Молдавчук // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 9. — С. 92-98
Яворський М.С. Українсько-польська транскордонна співпраця у сфері підтримки інновацій та енергозбереження [Текст] / М.С. Яворський // Наука та інновації. — 2011. — № 2. — С. 73-76

Освіта та самоосвіта