1. Соціологічні ідеї епохи середньовіччя

— проблеми( загальні)

Антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку наукового пізнання. Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура, система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства з’явилися форми нової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.

Початком таких світоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршення становища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійних настроїв, вело до зародження християнської віри.

Це — унікальний процес з точки зору логіки розвитку соціального пізнання.

Можна стверджувати, що відбувалася:

• зміна в світоглядному плані від космології до християнської ідеології (релігії);
• переорієнтація світогляду з держави — як організму, могутності — на особистість як творчу силу.

Розпочалася епоха торжества християнства. Нова релігія стає головним елементом духовного життя суспільства і підкоряє контролю всі його сторони. Все суспільство (європейське) переорієнтувалося на нові ідеали, цінності, пізнання, культуру. Спосіб життя у власних орієнтаціях «відривається від землі» і переноситься «на небо». Наука стає зайвою. Саме цей час відзначається тривалим занепадом не тільки суспільної науки, а будь-яких прогресивних ідей.

З V ст. настає епоха Середньовіччя, яке умовно можна поділити на: раннє (V-IX ст.), розвинуте (XI-XV ст.), пізнє (XV-XVІІ ст.).

Період Середньовіччя дуже бідний на факти, пов’язані із вивченням та аналізом суспільного життя, загальмовується розвиток наукового знання, панує християнське богослов’я. Один з представників даного напряму — Августин Блаженний (IV-V ст.) — богослов, «батько» церкви. У своїй основній праці «Про град Божий» він робить спробу в християнській літературі створити загальнолюдську концепцію філософії історії, спираючись на релігійні уявлення.

Це — релігійне вчення про кінцеву долю людства, світу. Вона складається з двох розділів: 1) «Індивідуальне» (вчення про загробне життя людської душі), 2) «Всесвітнє» (сенс історії та космосу, кінець світу, події в майбутньому). Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія.

— представники (соціологічні ідеї)

Представником напряму, богослов’я був і Фома (Тома) Аквінський — італійський філософ-богослов (ХІІ ст.). Згідно з його вченням, всі види влади в кінцевому підсумку — від Бога. Церковна влада — вища за державну, тому всі правителі християнського народу мають підкорятися Папі — як Ісусу Христу. (І сьогодні — це провідний напрям філософії католицизму).

Як ідеолог своєї епохи, Фома Аквінський «освятив» і обґрунтував феодальні відносини, кріпосництво, закликаючи народ «силою» церкви «до послушанія».

Синтезом спадщини двох джерел — Античності та Середньовіччя, продуктом їх розвитку, стала оригінальна культура — філософія епохи Відродження.

Надзвичайно важливий внесок у розвиток пізнання зробили представники епохи гуманізму (система поглядів, яка визначає особливу цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, вияв і реалізацію здібностей): Франческо Петрарка, Аліг’єрі Дайте, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Сервантес, Томас Мор та Томмазо Кампанелла, а також їхні соціальні утопії. Ідеальне гуманісти вбачали у єднанні людини і природи, шукали гармонію в цих взаєминах. Більшість гуманістів негативно ставилася до релігійних рухів.

Культура Відродження, хоч і стала надбанням відносно нечисленної соціальної спільності освічених людей різних країн Європи, проте зробила вагомий внесок, дала новий поштовх у розвитку світогляду. Особливий інтерес становили ідеї та концепції утопічного соціалізму, комунітарних принципів організації суспільства, які справили великий вплив на суспільну думку, хід історії.

Принципово новим у розвитку теорії соціального знання була поява і спроба обґрунтування ідей комунітарних принципів організації суспільства. Це було, свого роду, реакцією на соціальну несправедливість, приватну власність, індивідуалізм. На противагу цьому соціальні утопії висували принципи суспільної власності та колективістські засади у соціальному житті. Основоположниками даного напряму були Томас Мор та Томмазо Кампанелла, які хоч жили і творили у різні часи, проте їхні ідеї були близькими.

Томас Mop (1478-1535) — відомий англійський письменник, гуманіст та політичний діяч, автор праці «Утопія». За свої погляди та «протестантську» діяльність він був страчений.

Інший представник — Томмазо Кампанелла (1567– 1639) — італійський філософ, утопічний комуніст, за свою повстанську діяльність був ув’язнений на двадцять сім років, протягом яких піддавався жахливим тортурам.

Саме тоді і була написана ним відома праця «Місто сонця», в якій викладено ідеї утопічного соціалізму.

Можливо, спільна біографічна доля сприяла генерації спільних комунітарних ідей. Обидва вони були мрійниками, противниками приватної власності, гуманістами, прихильниками усуспільненого виробництва і поборниками створення щасливого людського життя.

І Томас Мор, і Томазо Кампанелла висували (хоча і по-різному) ідеї справедливого розподілу, «праці як потреби», розумного достатку і не надмірних потреб. Однак в їхніх працях містяться глибокі суперечності.

Так, корінне питання — про свободу особистості — практично не порушувалося, автори зводили це питання до обговорення прав та обов’язків всіх членів «держави», жителі котрої, проте, повинні були перебувати під постійним контролем правителів і вести суворо регламентоване життя.

Всупереч своїм демократичним переконанням, ці мислителі, підсвідомо, заклали ідеологічні підвалини культу особистості та тотального контролю, відлуння яких можна спостерігати у сучасній світовій системі і досі. А головна ідея соціальної справедливості, на жаль, у спотвореній формі, – «розворушила» історію XX ст.

Можна сказати, що ці праці, швидше, належать до соціальної фантастики, аніж мають соціально-філософську основу, однак закладені в них ідеї дали поштовх розвиткові прокомуністичного світогляду в багатьох соціальних теоріях та течіях.

2. Класична соціологія, соціологічні ідеї М.Вебера

Найбільш впливовим представником німецької класичної соціології є всесвітньо відомий німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920), засновник так званої «розуміючої соціології», теоретик соціальної дії, дослідник економічної історії, права, влади, політики, культури, релігії.

Коло наукових інтересів вченого характеризувалося широтою розмаху та глибоким аналізом. Його дослідження мали як теоретико-методологічний, так і практично-прикладний характер. Перш за все М. Вебер ґрунтовно займався питаннями методології соціального пізнання та обґрунтування понятійного апарату соціологічного знання, зокрема розробкою таких понять, як: «соціальна дія», «раціоналізація», «соціальна структура», «влада».

Важливе місце у його науковій творчості займала проблема побудови теорії у соціальних науках. Категорії соціальних наук він конструював через так звані «ідеальні типи», котрі фіксували загальні риси окремих соціальних явищ і процесів.

М. Вебер приділяв багато уваги вивченню релігії. Він досліджував як східні релігійні вчення (іслам, іудаїзм, буддизм, даосизм та ін.), так і християнство, зокрема протестантство, і насамперед під кутом зору їх соціального формування на спрямування. В основному це соціологічні праці про релігію, починаючи із відомої праці «Протестантська етика і дух капіталізму», в продовження якої Вебер дав порівняльний аналіз найбільш значимих релігій і проаналізував взаємодії економічних умов, соціальних факторів і релігійних вірувань.

Об’єктом соціологічного аналізу в працях М. Вебера були також політичні та правові відносини як минулого, так і його сучасності. Дослідження вченого у цій галузі настільки значні, що зміст основних проблем і понять соціології політики і права і сьогодні значною мірою базуються на його принципах.

Є в нього праці і суто історичного характеру: дослідження виробничих відносин у сільському господарстві в античну епоху, загальна історія економіки, роботи, присвячені деяким проблемам тодішньої Європи.

Головна праця М. Вебера — трактат із загальної соціології, – «Господарство та суспільство». Це робота з загальної соціології, де були викладені проблеми економічної історії, соціології права, політики, релігії. Предмет дослідження — загальна історія. Мета — осмислити різні форми господарства, права, влади, релігії, шляхом включення їх у єдину концептуальну систему. Він ставив перед собою завдання виявити самобутність західної цивілізації шляхом порівняння з іншими цивілізаціями.

Головною ідеєю соціології, за Вебером, є обґрунтування раціональної поведінки, яка проявляється в усіх сферах людських взаємовідносин. Щоб з’ясувати справжні причинні зв’язки явищ у суспільстві і дати осмислене тлумачення людської поведінки, Вебер створює вилучені з емпіричної реальності ідеально-типові конструкції, котрі виражають те, що є характерним для багатьох суспільних явищ. Він розглядає ідеальний тип не як мету пізнання, а як засіб, що дозволяє розкрити сутність і загальний характер подій. Соціолог вбачав в ідеальних типах насамперед пізнавальний інструмент, творчий акт, за допомогою якого утворюється специфічний образ дійсності. Згідно з припущенням вченого, ідеальний тип як методологічний засіб дозволяє сконструювати явище чи людську дію так, як вони мали би місце в ідеальних умовах, і розглядати їх незалежно від місцевих умов. Завдяки цьому вважається можливим розглянути і вивчити, як відбувалася та чи інша історична подія. Тому Вебер трактує історію та соціологію як два різних напрями наукового інтересу, а не як дві дисципліни.

Соціологія, за Вебером, є «розуміючою», оскільки вивчає поведінку особи, котра вкладає в свої дії власний сенс, що його потрібно розуміти. Будь-яка дія людини набуває характеру соціальної дії, коли в ній присутня суб’єктивна мотивація індивіда і його орієнтація на інших. Дію кожної особи слід розуміти. Саме «розуміння» дії, базоване на постулаті існування індивіда разом з іншими індивідами в системі координат конкретних цінностей, слугує основою соціальних взаємодій в життєвому світі. При цьому М. Вебер розглядав раціональність як характеристику взаємодії людей (а не як властивість чи стратегію індивідуальної поведінки). Раціональність ототожнена з поясненням, розумінням. Не тому зрозумілою є поведінка людини, що вона раціональна, – підкреслював М. Вебер, – а тому вона раціональна, що зрозуміла обом учасникам взаємодії. Поведінка індивіда не може бути названа соціальною, якщо вона орієнтована тільки на речові об’єкти, і, крім того, не всі типи взаємовідносин людей мають соціальний характер.

3. Американська соціологія в кінці 19 ст. – 20 ст.

— проблеми

Період становлення американської соціології був ознаменований пануванням соціал-дарвіністських ідей. Певний вплив на засновників американської соціології JI. Уорда, В. Самнера, Ф. Гіддінгса та А. Смолла справила спадщина Г. Спенсера. В ході осмислення історичного досвіду своєї нації вони зробили висновок про значну роль активності людини в спрямованості та темпах суспільного розвитку. Американська соціологія з моменту своєї інституціоналізації орієнтувалася на пропаганду з побоюванням втрати зв’язку із масовою свідомістю. Це явище було ініційовано частково особливими історичними обставинами розвитку нації, а також прагматичними установками дослідників. На цьому етапі свого функціонування американська соціологія виробила стиль, метод аналізу соціальної реальності. Завдання становлення національної школи були в основному вирішені.

Першим президентом Американського Соціологічного Товариства був Лестер Уорд (1841 — 1913). Він видав кілька фундаментальних праць з соціології, в яких виклав оригінальне вчення, яке водночас було і продовженням ідей європейського позитивізму (О. Конта, Г. Спенсера), і декларацією американського бачення дослідницьких та громадських завдань соціології. Основні його роботи були присвячені з’ясуванню механізмів процесу поліпшення соціальних умов зусиллями спільнот чи індивіда, обґрунтували ідею «соціального меліоризму» (науки про вдосконалення і поліпшення соціального устрою).

Дослідники історії соціології вважають, що якщо в XIX столітті центром соціологічної думки була Західна Європа, то, починаючи з 20-х років XX століття, США міцно утримують позиції лідера світової соціології.

Вирішальний вплив на бурхливий розвиток соціології в США зробили ряд факторів. Найважливішими з них є:

• досить швидка інституціоналізація американської соціології;
• великий обсяг конкретних, емпіричних соціологічних досліджень.

Ці основні фактори, у свою чергу, обумовлені цілим рядом обставин і, у свою чергу, складаються з цілого ряду дрібніших, приватних причин і факторів.

Еволюція молодого американського держави є, ймовірно, головною причиною, що визначає розвиток і зміна теорії і проблем американської соціології. Проблеми облаштування кордонів і їх закриття, процеси урбанізації та індустріалізації, великомасштабна імміграція, політична демократизація і антидемократичні рухи, все зростаюча сфера освіти, глибока вкоріненість християнських доктрин, а також зростаюча бюрократизація у всіх сферах життя суспільства, — все це являло собою соціально-політичні та економічні чинники розвитку американської соціології. Звичайно ж, не останню роль у цьому зіграли дві світові війни і Велика Депресія кінця 20-х — початку 30-х років двадцятого століття.

Необхідно, хоча б коротко, вказати і на вплив західноєвропейської соціологічної думки на американську соціологію кінця XIX — початку XX століття. Висвітлюється це в першу чергу в наступному:

• багато засновники американської соціології отримали освіту в Європі (Парк, Томас, Мід та ін) або іммігріроралі з неї в США (Ф.Знанецкого, П Сорокін та ін);
• серйозних вплив з боку психоаналітичного напрямку на подальший розвиток американської соціологічної думки надали прочитані Зигмундом Фрейдом в 1909 році лекції про походження і розвиток його теорій, про психологічний детерменізма.

— представники

Відправною точкою аналізу діяльності індивіда і спільноти Уорда був натуралістичний підхід — аналіз факторів, які спонукають до дії. Вчений прагнув побудувати модель меліоричної діяльності людини («соціальний меліоризм» — науковий напрям про удосконалення та поліпшення соціального укладу). Уорд був впевнений, що спонукальним началом діяльності людини є бажання, прагнення до досягнення об’єкта бажання. В цій же послідовності він дав обгрунтування «бажанню» та «душі». Деякі праці Уорда були присвячені соціальній конкуренції (проблеми соціального росту), проблемі індивідуальності.

Спадщина Уорда в подальшому надихнула національну соціологію на повальний емпіризм.

Іншим фундатором американської соціології був соціолог, економіст, публіцист, представник соціального дарвінізму Вільям Самнер (1840-1910). Самнер, професор Йєльського університету, одним з перших представив студентам систематизований курс лекцій з соціології.

У своїх працях він відштовхувався від двох принципів:

1) природний відбір та боротьба за існування мають вирішальне та універсальне значення;

2) соціальна революція має автоматичний і неухильний характер.

Ідея природного відбору в його інтерпретації виступила як ідея природності соціального відбору, тому соціальну нерівність він розглядав як нормальний стан і необхідну умову розвитку цивілізації. Погляди Самнера виражали інтереси середніх прошарків американської буржуазії, які потребували сприятливих умов для вільної конкуренції.

Його спосіб викладення ідей полягав у логічній послідовності — надати людині природну здатність до праці як джерела розвитку раціональності, збільшення суспільного достатку, індивідуального енергетичного потенціалу. Його логічна система була покликана навіяти молоді думку про те, що вдосконалення суспільства пов’язано з прагматичними знаннями (в даному контексті прагматизм, одномірність). Сюди він відносив принципи природного відбору та боротьби за існування, автоматичний неухильний характер соціальної еволюції, соціальна нерівність як нормальний стан і необхідна умова розвитку цивілізації, сприйняття та оцінення різних явищ на основі культурних стереотипів «власної» стратифікаційної групи. Найбільшу увагу Самнер приділяв двом формам суспільних відносин та інститутів — війні та антагонізму, досліджував масові інститути:

• інститути самопідтримки суспільства (індустріальна організація, власність, війна за розподіл багатства, інститути, спрямовані на регуляцію задоволення голоду та статевої потреби);
• інститути сім’ї та шлюбу (які регулюють задоволення інстинкту статі і самозбереження через відтворення);
• інститути самоутвердження (мода, етикет, ігри, насолода);
• інститути релігії (які пов’язані з інстинктом страху, віри та покори).

Основоположні проблеми соціології на переломі століть висвітлив інший видатний американський соціолог — Франклін Гіддінгс (1855– 1931) – в минулому президент Американського Соціологічного Товариства. Першою з проблем, до вирішення яких звернувся Гіддінгс, був предмет соціології. В широкому розумінні він бачив соціологію обширною наукою про суспільство, яка вміщує в себе всю галузь спеціальних соціальних наук. Наступною за значимістю для соціолога була проблема визначення поняття «суспільство», під яким Гіддінгс розумів групу (свідомих істот), що природно розвивалась і в якій мають місце певні відносини, що перетворюють цю групу з плином часу на струнку, складну, стійку організацію. Вважаючи за основоположний елемент суспільного життя «свідомість роду» (колективну свідомість, яка забезпечує взаємопорозуміння і комунікацію людей), Гіддінгс використовував дане поняття поряд з терміном «соціальний розум» для характеристики суспільної свідомості. Йому відкрилася істина, що людина не завдяки свідомості, а завдяки діяльності, активності може прискорити або уповільнити хід історичного руху. Гіддінгс у 20-х роках став одним з найбільш активних пропагандистів нових концепцій позитивізму і статистичного методу дослідження, зробив помітний вплив на формування емпіричної соціології в США.

 

Список використаної літератури

1. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.
2. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
3. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.
4. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.
5. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.
6. Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
7. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.
8. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.
9. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. -206 с.
10. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.
11. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.
12. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.
13. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.
14. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.