Вступ

Питання забезпечення гідної праці та гідного життя людей праці завжди перебуває в центрі уваги уряду. Сьогодні він реалізує державну політику стосовно забезпечення гідної праці в Україні за кількома напрямами, завважила міністр. Це цільове підвищення заробітної плати бюджетникам. Побудова такого ринку праці, де значне місце займатиме регулярна перепідготовка кадрів і де існуватимуть можливості кар’єрного зростання для працівників. Також забезпечення додержання чинного законодавства про працю та розвиток і функціонування соціального діалогу. У  нинішніх складних економічних умовах жоден роботодавець не повинен заощаджувати на забезпеченні безпечних і гідних умов праці.

В 2008 році уряд України, сторона профспілок і роботодавців та МОП підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо запровадження Програми гідної праці на 2008-2011 роки. Документ спрямований на зміцнення спроможності урядових установ та соціальних партнерів покращувати управління ринком праці, вдосконалення формування політики зайнятості, сприяння рівним можливостям на ринку праці, підвищення ефективності політики соціального захисту з наданням особливої уваги вразливим верствам населення.

У рамках Програми вже реалізуються 7 проектів Міжнародної технічної допомоги. Серед нових і актуальних — проект МОП та Програми розвитку ООН щодо забезпечення соціальної інтеграції інвалідів через їхню зайнятість. Цей проект спрямований на реалізацію головної мети МОП — забезпечення гідної праці для всіх.

1. Повноваження управління фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

У системі державного соціального страхування роль страховика виконує держава, яка бере на себе зобов’язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати також недержавні компанії соціального страхування, які доповнюють і розширюють спектр страхових послуг. Страхувальниками є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахованими — працівники підприємств і організацій, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни. Функції між цільовими фондами державного соціального страхування чітко розмежовані.

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Законом України «Про зайнятість населення», цим Законом та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду.

Фонд не може провадити будь-яку діяльність, крім передбаченої цим Законом та статутом Фонду.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Усі застраховані особи є членами Фонду (ст.8) [1, с. 4].

У статуті Фонду повинно бути зазначено:

— найменування та місцезнаходження Фонду;

— напрями діяльності Фонду;

— права, обов’язки і відповідальність Фонду;

— органи управління Фондом, їх права, обов’язки і відповідальність;

— порядок прийняття рішень правлінням Фонду; перелік питань, рішення з яких приймаються правлінням Фонду двома третинами від загальної кількості голосів та обов’язковою більшістю голосів від кожної сторони;

— порядок обрання, повноваження і відповідальність голови правління Фонду та його заступників, підстави та порядок позбавлення їх повноважень;

— права, обов’язки та відповідальність членів правління Фонду, порядок їх призначення або обрання (делегування), підстави і порядок позбавлення їх повноважень та відкликання, у тому числі за рішенням органу державного нагляду;

— функції виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів;

— порядок здійснення правлінням Фонду контролю за діяльністю виконавчої дирекції Фонду;

— джерела формування і напрями використання коштів Фонду;

— порядок формування та використання резерву коштів Фонду;

— порядок фінансування витрат, пов’язаних з виконанням функцій виконавчої дирекції Фонду, управлінням Фондом, розвитком його матеріальної та інформаційної бази;

— порядок внесення змін до статуту Фонду;

— інші положення, які стосуються діяльності Фонду (ст. 9) [1, с. 5].

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду. До складу правління Фонду входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах.

Представниками держави є представники від центральних органів виконавчої влади, які призначаються Кабінетом Міністрів України. Представники застрахованих осіб та роботодавців делегуються профспілками, їх об’єднаннями та об’єднаннями роботодавців. Порядок делегування цих представників визначається сторонами самостійно.

Не може представляти сторону особа, яка не є громадянином України або має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку, а також особа, яка звільнена з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України [1, с. 5].

Строк повноважень членів правління Фонду становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління Фонду.

Правління Фонду очолює голова, який обирається з членів правління Фонду строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Голова правління Фонду має двох заступників, які разом з головою представляють сторони.

Правління Фонду проводить свої засідання відповідно до затвердженого плану, але не рідше ніж один раз на квартал.

Засідання правління Фонду є правомочним, якщо на ньому присутні від кожної сторони не менше ніж дві третини її представників.

Рішення правління Фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загальної чисельності членів правління (ст. 10) [1, с. 6].

Правління Фонду:

— спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, визначає перспективні та поточні завдання Фонду;

— затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду, у тому числі виконавчої дирекції Фонду;

— обирає голову правління Фонду та його заступників;

— розглядає кандидатури на посади керівника виконавчої дирекції Фонду та його заступників та дає згоду на їх призначення в установленому порядку;

— дає згоду на звільнення в установленому порядку керівника виконавчої дирекції Фонду та його заступників, а в разі порушення ними законодавства чи статуту — вносить обов’язкове для врахування обгрунтоване подання про звільнення;

— затверджує бюджет Фонду на поточний рік після встановлення Верховною Радою України розміру страхових внесків та звіт про його виконання;

— затверджує структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, видатки на адміністративно-господарські витрати Фонду (за погодженням із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сфері фінансів, праці та соціальної політики); (частину першу статті 11 доповнено новим абзацом  восьмим згідно із Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-IV,  у зв’язку з цим абзаци восьмий – одинадцятий  вважати абзацами дев’ятим — дванадцятим);

— затверджує порядок використання коштів з окремих видатків бюджету Фонду;

— вирішує поточні питання щодо формування та використання резерву коштів Фонду;

— вносить Кабінету Міністрів України пропозиції про розмір страхових внесків для подання в установленому порядку Верховній Раді України на затвердження;

— вирішує інші питання діяльності Фонду відповідно до його статуту.

Документи нормативного характеру, які стосуються прав і обов’язків страхувальників та застрахованих осіб, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади (ст. 11) [1, с. 8].

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду.

Керівник виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи:

1) здійснюють облік та ведуть реєстр платників страхових внесків; (абзац третій частини другої статті 12 у редакції  Закону України від 22.02.2006 р. N 3456-IV);

2) провадять збір страхових внесків;

3) здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету;

4) виплачують забезпечення та надають соціальні послуги, передбачені цим Законом, забезпечують здійснення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання настанню страхових випадків; (пункт 4 частини другої статті 12 із змінами, внесеними  згідно із Законом України від 25.12.2008 р. N 799-VI)

5) контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.

Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності — шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників; (пункт 5 частини другої статті 12 із змінами, внесеними  згідно із Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI) (зміни, внесені підпунктом 2 пункту 26 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) (пункт 5 частини другої статті 12 у редакції  Закону України від 25.12.2008 р. N 799-VI)

6) представляють інтереси Фонду в судових та інших органах;

7) представляють Фонд у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхування на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов’язана із захистом соціальних прав людини;

8) готує та подає на розгляд правління Фонду:

— пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

— пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік;

— проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду;

— пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду;

— звіт про діяльність (ст. 12) [1, с. 9].

Всього в минулому році послугами виконавчої дирекції Фонду скористалися 2,5 млн. незайнятих громадян і більше 1,2 млн. роботодавців, у першому півріччі 2009 року – 1,5 млн. та майже 900 тис. відповідно [10].

На кінець минулого року на одне вільне робоче місце претендувало 10 осіб, які шукають роботу або в 2,5 рази більше ніж на початок року, на кінець першого півріччя п.р. – в середньому 9 осіб, а у окремих областях близько 50 (Хмельницька, Черкаська, Івано-Франківська).

У звітному періоді було укомплектовано кожну другу із понад 2 млн. зареєстрованих вакансій у 2008 році та 714 тис. вакансій у першому півріччі 2009 році [10].

Всього за сприянням виконавчої дирекції Фонду постійну роботу знайшли у 2008 році понад 1,1 млн. безробітних громадян, у першому півріччі 2009 року – 390 тисяч. А це третина прийнятих на роботу на підприємства в різних сферах економічної діяльності [10].

У 2008 році за рахунок дотацій роботодавцям на постійні робочі місця працевлаштовано майже 45 тис. безробітних, організували власну справу 31 тис. безробітних. Слід зазначити, що у минулому році підприємницьку діяльність здійснювали 80 тис. колишніх безробітних, які додатково створили робочі місця для майже 4 тис. осіб. Це вагомий вклад у розвиток регіонів.

У 2008 році понад 245 тис. безробітних оволоділи новими професіями та спеціальностями, або змогли підвищити кваліфікацію за наявними професіями, у першому півріччі 2009 року –  понад 99 тисяч. У переважній більшості – за робітничими професіями. Рівень працевлаштування після закінчення професійного навчання досяг майже 67%. Треба відмітити що підняття професійно-кваліфікаційного рівня безробітних, підвищення якості навчання до потреб ринку – є головним пріоритетом Фонду в перспективних і поточних планах. Рівень охоплення безробітних профнавчанням в наступному році правлінням визначений на рівні 20%. Це непроста задача в нових умовах.

Ще одним із важливих напрямків роботи Фонду є організація оплачуваних громадських робіт. У минулому році в таких роботах взяло участь понад 400 тис., у першому півріччі 2009 року – 148 тис. громадян [10].

Одним із стратегічних напрямів діяльності виконавчої дирекції Фонду у минулому році була професійна орієнтація населення, зокрема молоді, як однієї з найбільш вразливих категорій населення. В цілому протягом 2008 року надано 7,8 млн. профорієнтаційних послуг майже 4 млн. осіб, у І півріччі 2009 року –4,9 млн. та  понад 2 млн. відповідно [10].

У 2008 році розпочато Програму виконавчої дирекції Фонду на 2008–2013 роки з професійної орієнтації молоді. В рамках реалізації цієї Програми виконавча дирекція розробила концепцію, інформаційне наповнення, програмне забезпечення, отримала необхідні дозволи та сертифікати для використання у навчально-виховному процесі та запустила в експлуатацію унікальний інноваційний проект Програмно-апаратний комплекс „Профорієнтаційний термінал”, аналогу якого не існує у світі. Разом із цим, з метою наближення до усіх громадян України інформаційно-консультаційних послуг, незалежно від місця їх проживання, реалізовано проекти „Мобільний центр зайнятості” та „Мобільний центр профорієнтації” [10].

Шукачі роботи та представники підприємств, установ, організацій все більше звертаються до віртуальних інтерактивних послуг з питань зайнятості (Інтернет-послуги та мобільні сервіси). Протягом першого півріччя 2009 року майже 8 млн. користувачам надано майже 19 млн. інформаційно-консультаційних та інтерактивних послуг засобами офіційного Інтернет-порталу, ресурсу «Труд» та мобільного сервісу «Пошук роботи», що функціонують на основі баз даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи, що відповідає обсягам минулого року [10].

Закон України від 25 грудня 2008 року запровадив механізми підтримки працівників, які опинилися під загрозою вивільнення; підвищення у безробітних мотивації пошуку роботи; розширив коло осіб, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, запровадив виплати з часткового безробіття та профілактику настання страхових випадків.

2. Основні джерела коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування

Наразі в Україні провідне місце в системі соціального захисту громадян посідає загальнообов‘язкове державне соціальне страхування. Воно передбачає матеріальну підтримку громадян при виникненні страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.

Цільові страхові фонди, якщо інше не передбачено законами України, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов’язані з цією діяльністю.

Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

• надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;
• фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;
• створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
• покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

— для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

— для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

3. Структура органів управління Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування

Згідно з законом України «Основи законодавства України про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування» «управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування». При цьому «виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду, який забезпечує виконання рішень правління». Виконавча дирекція є підзвітною правлінню фонду та здійснює діяльність від імені страхового фонду в межах та порядку, що визначаються його статутом та положенням про виконавчу дирекцію, яке затверджується правлінням страхового фонду. Організаційно-правовий статус виконавчих дирекцій Фондів наведено у табл. 1.

Таблиця 1. Організаційно-правовий статус виконавчих дирекцій Фондів

Фонд	Статус Фонду	Статус виконавчих дирекцій
ПФУ	Статус подвійний. Має місце правова колізія	Виконавча дирекція Пенсійного фонду є постійно діючим виконавчим органом, організовує та забезпечує виконання рішень правління
ФВП	Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Фонд є некомерційною самоврядною організацією	Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління
ФНВ	Фонд соціального страхування від нещасних випадків — некомерційна самоврядна організація	Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду.
ФБ	Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією.	Центральний орган виконавчої влади

Отже, статус виконавчих дирекцій трьох із чотирьох фондів (ПФУ, ФВП та ФНВ) є однаковим. Попри термінологічні розбіжності, виконавчі дирекції виконують функції, аналогічні функціям колегіальних виконавчих органів господарських товариств – правління чи дирекція. З певними обмовками такий орган можна вважати структурним підрозділом Фондів.

Натомість функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. А відповідно до Положення про державну службу зайнятості України «Державна служба зайнятості України є центральним органом виконавчої влади.

Отже, стосовно органів управління фондами відсутня правова колізія, як у випадку з організаційно-правовим статусом. Натомість має місце неуніфікований підхід у частині статусу виконавчих органів фондів.

Структура та особливості функціонування правлінь фондів також недостатнім чином уніфіковані (найочевидніші розбіжності наведено у табл. 2).

Таблиця 2. Найбільш очевидні розбіжності у структурі правлінь та особливостях їх функціонування

Фонд	Кількість представників сторін від держави, застрахованих осіб та роботодавців	Частота проведення засідань
ПФУ	по 5 представників	не рідше 1 разу на квартал
ФВП	по 15 представників	не рідше 1 разу на квартал
ФНВ	по 15 представників та по 5 дублерів	не рідше 2 разів на рік
ФБ	по 5 представників*	не рідше 1 разу на квартал

* – до прийняття Закону України «Про зайнятість» було 15 представників

Чинне законодавство в частині регулювання діяльності правлінь фондів містить ще певну кількість розбіжностей. Зрозуміло, що такі розбіжності у загальному випадку не мають принципового характеру та можуть бути врегульовані підзаконними актами та внутрішніми нормативними документами фондів. Проте в контексті уніфікації законодавства про соціальне страхування  було б правильним та корисним такі розбіжності усунути на законодавчому рівні.

Надзвичайно суттєвою та гідною окремої уваги є структура повноважень правлінь та виконавчих дирекцій фондів. Для трьох із них (ПФУ, ФВП та ФНВ) у компетенції правління як вищого органу управління фактично зосереджено усю повноту влади та ключові важелі управління, насамперед, кадрові питання (призначення директора виконавчої дирекції та його заступників), контроль за використанням коштів та управління майном фондів.

Донедавна аналогічний розподіл повноважень мав місце й у структурі ФБ. Проте з прийняттям влітку 2012 р. Закону «Про зайнятість населення» відбувся перерозподіл повноважень на користь виконавчої дирекції, чию роль виконує Державна служба занятості. Наразі компетенція правління ФБ згідноз чинною редакцією Закону вельми обмежена. Правління може лише вносити на розгляд Мінсоцполітики подання про звільнення керівника Державної служби зайнятості, або його заступників у разі порушення ними  законодавства. Натомість повнота адміністративних повноважень фактично зосереджена в Державній службі зайнятості.

Висновки

З урахуванням тенденцій, що склалися, вважаємо за доцільне уніфікувати статуси чотирьох існуючих фондів та майбутнього Фонду загальнообов‘язкового державного соціального страхування як центральних органів виконавчої влади.

Щодо уніфікації структури органів управління та розподілу компетенцій, вважаємо за доцільне:

• ліквідувати Ради тих Фондів, де вони досі залишились, як зайву та неефективну ланку в системі управління;
• забезпечити розумний баланс компетенцій між правліннями та виконавчими дирекціями фондів. При цьому стратегічні завдання розвитку та кадрові призначення на рівні виконавчих дирекцій мають входити до компетенції правлінь, тоді як питання поточної діяльності мають бути прерогативою виконавчих дирекцій.

Щодо уніфікації державного нагляду. Адміністрування єдиного соціального внеску Міністерством доходів і зборів України є невластивою останньому функцією. Отже, вважаємо передання цієї функції необґрунтованим. Державне регулювання та нагляд за діяльністю фондів доцільно залишити за Мінсоцполітики та іншими органами державної влади в межах їхніх компетенцій. Серед іншого, до компетенції Мінсоцполітики доцільно внести кадрові призначення Правління, погодження структури апарату фондів, граничної чисельності працівників, схем їх посадових окладів, видатків на адміністративно-господарські витрати.

Щодо реорганізації системи соціального страхування. «Механічне» об‘єднання усіх або декількох Фондів (об‘єднання споріднених функцій у рамках одного фонду) не є гарантією вдосконалення функціонування системи соціального страхування. Так, об‘єднання має сенс лише за наявності відповідної кваліфікації топ-менеджменту майбутньої структури та твердої впевненості у бажанні досягти задекларованої мети.

Щодо підвищення транспарентності функціонування фондів. Вважаємо за доцільне закріпити на законодавчому рівні вимоги щодо:

• оприлюднення інформації щодо доходів та витрат фондів у обсязі, більшому, ніж консолідований звіт у розрізі доходів та видатків. Перелік такої інформації має бути визначений додатково;
• запровадження практики проведення періодичних актуарних прогнозних розрахунків фінансового стану фондів. Період має бути визначений додатково;
• оприлюднення інформації щодо видатків на адміністративно-господарські витрати фондів, у тому числі щодо розмірів винагород посадових осіб;
• оприлюднення інформації про результати перевірок діяльності фондів;
• оприлюднення вищенаведеної інформації на офіційних веб-сайтах фондів.

Список використаної літератури

1. Державна служба зайнятості України — Виконавча дирекція Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття/ М-во праці та соц. політики України. Держ. центр зайн. — К., 2006. — 24 с.
2. Зайнятість та ринок праці /НАН України, РВПС України ; ред.: Б. М. Данилишин. — К.: РВПС НАН України, 2008. — 199, с.
3. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.
4. Онікієнко В. В. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи : научно-популярная литература. — К., 2007. — 285, с.
5. Петюх В. М. Ринок праці: Навчальний посібник. — К., 2004. — 287 с.
6. Ринок праці України: стан та шляхи його реформування. — — 117 с.
7. Статистика ринку праці: міжнародні стандарти та національний досвід : Навчальний посібник. — К.: ТОВ «Август Трейд», 2006. — 319, с.
8. Статистичний щорічник України за 2007 рік /Держ. комітет статистики України; За ред. О.Г.Осауленко. — К. : Консультант, 2008. — 551 с.
9. Структурна трансформація економіки та ринок праці України: тенденції, соціальні наслідки, перспективи / М-во праці та соц. політики України, Ін-т підготовки кадрів держ. служби зайнятості, Рада по вивч. продукт. сил України HАH України ; Відп. ред. С.І.Дорогунцов. — К., 2007. — 268 с.
10. http://www.dcz.gov.ua