Вступ

Актуальність теми. Португалія — держава на крайньому південному заході Європи. Розташована в західній частині Піренейського п-ова, має сухопутний кордон лише з однією державою — Іспанією. В Португалії розташована крайня західна точка Європи і всього євразійського материка — мис Рока. В минулому Португалія — велика метрополія, сьогодні розвинута держава ЄС, член ООН, Нато, ОЕСР та ін.

У Португалії діє централізована систему управління. Континентальна частка країни підрозділяється на 18 адміністративних округів. Менші адміністративні одиниці — муніципії і парафії.

Португалія є членом таких міжнародних організацій, таких як: ЄС, МАГАТЕ, Міжнародний банк  реконструкції  і  розвитку,  МАР  –  міжнародна  асоціація  розвитку,  МОП  –  міжнародна організація праці, Міжнародний валютний фонд, Інтерпол, НАТО, Організація економічного співробітництва і розвитку, ООН, ЮНЕСКО, Організація ООН з промислового розвитку та багато інших.

Вивчаючи досвід формування законодавчої та виконавчої влади в Португалії, кращі її надбання ми можемо використовувати у вдосконаленні українського державного ладу та врахування зарубіжного досвіду.

Виходячи з цього, ми поставили перед собою мету – дослідити державний лад республіки Португалія.

Щоб досягти поставленої мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

— дослідити форму держави;

— розглянути порядок організації і діяльності органів влади у Республіці Португалія  ;

— охарактеризувати законодавчу владу Португалії;

— проаналізувати виконавчу владу;

— розглянути особливості судової влади Португалії;

— дослідити правовий статут особи в португальській республіці.

Об’єктом дослідження є державне право зарубіжних країн.

Предметом дослідження виступає державний лад республіки Португалія.

Розділ 1. Форма держави

Кожна держава характеризується певною формою, тобто зовнішнім вираженням процесу організації та здійснення державної влади. Форма держави є складним соціальним явищем, що дає можливість визначити характер існування і напрямки розвитку держави, властивості її устрою, правління та режиму [14, c. 51].

Форма держави визначається національним складом населення, територіальними розмірами країни, історичними і культурними традиціями народу та іншими факторами. Форма держави не є раз і назавжди встановленою, вона постійно змінюється і розвивається. Також постійно змінюється і розвивається і уявлення про неї. У юридичній літературі не існує єдиного підходу щодо визначення поняття та змісту форми держави. Згідно з одними, зміст форми держави зводиться лише до характеристики форми правління. Інші під формою держави розуміють тільки сукупність форми правління та територіальної організації влади без урахування державного режиму, оскільки він характеризує не стільки форму, скільки суть держави [14, c 51].

Отже, форма держави є складним соціальним явищем, що дає змогу визначити, як і в яких напрямах існує та розвивається держава. При цьому вирішальне значення на неї здійснює як сутність так і історичний тип держави [14 c. 52].

Традиційно під формою держави розуміють порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взаємозалежних трьох елементів: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму [20, c. 63].

Таке розуміння форми держави найбільшою мірою дозволяє дослідити ту або іншу державу, виявити її змістовні сторони і сутнісні аспекти. Слід зазначити, що поняття форми держави як певної структури не означає довільної сукупності її елементів. Воно відображає єдність, взаємозалежність об’єднаних в ній елементів, у результаті чого виникає нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів [20, c. 63].

Форма держави Португалії складається з трьох елементів:

1) форма державного правління — це елемент форми держави, який характеризує структурну організацію влади, порядок утворення і повноваження вищих органів державної влади, їх взаємовідносини між собою, з іншими органами держави, з політичними партіями і соціальними групами та населенням в цілому. Форма державного правління має такі ознаки:

• характеризує порядок формування, структуру та терміни повноважень вищих органів державної влади;
• визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;
• характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію між собою, з іншими центральним і місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, населенням;

2) форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує територіальну організацію влади, спосіб (порядок) поділу території держави на певні складові частини та співвідношення між ними.

3) форма державного режиму — це елемент форми держави, який характеризує політичну організацію влади, сукупність способів, прийомів, методів здійснення державної влади у суспільстві. Форма державного режиму має такі ознаки:

• характеризує можливість участі громадян в реалізації державновладних повноважень;
• забезпечує реалізацію прав і свобод людини і громадянина у процесі здійснення органами державної влади своїх повноважень;
• характеризує співвідношення правових і організаційних (неправових) способів здійснення владних функцій;
• визначає відношення між владою і населенням;
• характеризує стан законності і правопорядку в державі [20, c. 145].

Усі елементи форми держави тісно пов’язаних між собою: будь — яка зміна державного режиму призводить до зміни форми держави і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави сприяє зміни державного режиму [12, c. 51].

Португалія знаходиться на одному з сухопутних коридорів Європи, який бере початок у столиці країні Лісабоні. В межах сухопутних транспортних коридорів переважно і розвивається сучасний пізнавальний, діловий та інші види міського туризму, оскільки розташовані в їхніх межах населені пункти не тільки є транспортно доступними, у них також сконцентрований основний культурний, економічний, науковий ресурс країни. [12, c. 52]

Португалія — парламентська республіка. Глава держави — президент Анібал Каваку Сілва (з 9 березня 2006 р.). Керівник уряду — прем’єр-міністр Жозеф Сократе Карвало Пінто де Соуса (з 12 березня 2005 р.). Після революції 25 квітня 1974 р. Португалія стала демократичною республікою. Згідно конституції 1976 р., розділ держави — президент, обирається на 5 років. Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Раді республіки [12, c. 52].

Державну самостійність Португалії відновлено в 1640 році за політичної підтримки Англії і фінансової підтримки з Бразилії. У другій половині ХУІІ ст. відновлюється Португальська монархія. З 1826 по 1910 роки в країні панує конституційна монархія [12, c. 53].

На початку XX століття в Португалії почав діяти республіканський рух. Після революції 1910 долі Португалію було проголошено республікою. У 1932 році міністр економіки Антоніо Салазар здійснює державний переворот і встановлює в країні профашистську диктатуру. До 1974 року в країні панує диктатура Салазара. Встановлений жорсткий порядок рятує економіку країни, але призводить до повної ізоляції Португалії від Європи і всього світу [12, c. 54].

25 квітня 1974 році в країні відбулася революція «червоних гвоздик», в результаті якої скинуто півстолітню диктатуру Салазара, яка існувала з 1926 року, до влади прийшов уряд, що почав широкі демократичні реформи. Португалія дає незалежність своїм Африканським колоніям і втрачає свою колонію в Азії внаслідок вторгнення Індонезії (Португальський Тімор) [12, c. 55].

1 січня 1986 року Португалію прийнято в Європейський Союз, цього ж року Маріо Суареш був обраний першим за 60 років цивільним президентом. У 1999 році повернено незалежність останній з колоній (Макао) [12, c. 55].

Після вступу в ЄС, у основному завдяки субсидіям, економіка Португалії розвивається досить швидко. Будуються сучасні дорогі та автомагістралі, здійснюється планомірне оновлення житлового фонду. З 1 січня 2002 року країна ввійшла в зону єдиної європейської валюти — євро.

В адміністративному відношенні країна поділена на 22 округи та 2 автономні області — острови Мадейра та Азорські [12, c. 55].

Основні політичні партії: Соціалістична партія (СП) — 115 осіб у парламенті; Соціал-демократична партія (СДП) — 81; Коаліція «Демократична єдність» (КДЄ) — 17; Народна партія (НП) — 15; Блок лівих партій — 2. Загальна кількість депутатів – 230 [12, c. 56].

Глава держави — президент республіки. Він є головнокомандувачем збройних сил країни. Президент обирається шляхом загального прямого і таємного голосування строком на 5 років і не більше, ніж на два терміни. Після закінчення другого терміну повноважень переобрання президента допускається лише через п’ять років. Він має право розпустити парламент і оголосити про проведення дострокових виборів в  Збори республіки [12, c. 56].

Президент Португальської Республіки — Анібал КАВАКУ СІЛВА  (Anibal Cavaco Silva), обраний 23 січня 2011 р. Раніше обирався 22 січня 2006 р. [12, c. 57]

Португалія — унітарна держава. В адміністративному відношенні ділиться на області. В областях діють виборні асамблеї, виконавчі органи — жунти, консультативні органи — ради. При жунтах є призначувані урядом представники, що виконують свої функції разом з місцевими органами. Нині діюча Конституція була промульгирована Установчими зборами 2 квітня 1976 р. (діє зі змінами 1982, 1988, 1992 і 1997 р.). За формою правління Португалія — змішана (парламентсько-президентська) республіка [12, c. 58].

Розділ 2.  Порядок організації і діяльності органів влади у Республіці Португалія

2.1. Законодавча влада

Парламент — це вищий загальнонаціональний представницький орган держави. В усіх сучасних конституціях він визначений як носій законодавчої влади. Однак слід зауважити, що іноді законодавча функція може належати не тільки парламенту, а й виборчому корпусу, який здійснює законодавчу функцію через референдум. Іноді цю функцію можуть реалізовувати інші державні органи [2, c. 354].

Сьогодні парламенти діють у понад 160 країнах світу. Окрім законодавчої, значне місце в діяльності парламенту посідають такі функції: представницька; установча; парламентського контролю; бюджетно-фінансова; міжнародних зв’язків тощо [2, c. 355].

Законодавча влада здійснюється Зборами республіки (однопалатний парламент), що складаються з 230 депутатів (з 1991 р.), які обираються прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки. [16, c. 41]

Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент Збори (Асамблея) Республіки. У його склад входять 230 депутатів, що обираються по системі пропорційного представництва при загальних прямих виборах строком на 4 роки. Чергові сесії проводяться щорічно з 15 жовтня по 15 червня. Крім того, парламент може зібратися в будь-який інший час із ініціативи   Постійної комісії, що обирається їм, і в надзвичайних випадках. Повноваження парламенту великі: він самостійно визначає порядок денний, вирішує питання про використання законодавчої ініціативи депутатів, приймає закони й виправлення до Конституції, видає політико-адміністративні статути автономних областей, затверджує національний план і бюджет, ратифікує міжнародні договори, стежить за виконанням Конституції й законів, повідомляє амністії. Органічні закони (в остаточному загальному голосуванні) повинні бути схвалені абсолютною більшістю повноважних депутатів, у той час як для звичайних законів потрібне більшість присутніх на засіданні. Парламент також контролює діяльність Уряду: він вправі ознайомитися з його програмою, виразити йому довіра або осудження [16, c. 42].

У період між засіданнями парламенту діє його Постійна комісія. Вона спостерігає за роботою Уряду й може рекомендувати парламенту розглянути декрети-закони, опубліковані Урядом у період між його засіданнями [16, c. 43].

Главою держави є Президент. Він гарант національної незалежності, єдності держави й дії в країні демократичних інститутів. Президент обирається шляхом загальних прямих виборів при таємному голосуванні на 5 років, причому не може бути переобраний на третій строк. Повноваження Президента типові для глави держави більшості демократичних країн. Він, зокрема, призначає Прем’єр-міністра й за його пропозицією міністрів, має право звільняти членів Уряду, призначає день виборів у парламент, вправі розпустити парламент, скликати його на надзвичайні сесії. Він може звертатися до парламенту з посланнями, промульгирує прийняті закони й має право вето, що парламент може відхилити абсолютною більшістю голосів [16, c. 43].

Крім законів Президент промульгирує також декрети-закони, що регламентують і інші декрети Уряду. В області міжнародних відносин за Президентом закріплені наступного правочину: він призначає (по поданню уряду) дипломатичних службовців, ратифікує міжнародні договори, повідомляє війну й містить мир; є верховним головнокомандуючим. Найбільш важливі президентські акти повинні бути контрасигновані Урядом [16, c. 44].

При Президенті є Державна рада — постійно діючий вищий консультативний орган, до складу якого входять голова Зборів Республіки, Прем’єр-міністр, голова Конституційного трибуналу, глави регіональних урядів, 5 діячів, названих Президентом, і 5 представників, вибраних парламентом. Нинішні Збори республіки (Assembleia da Republica) дванадцятого  скликання (позачергові вибори), обрані  5 червня 2011 р. Голова — Марія Ассунсау ЕШТЕВЕШ (Maria da Assunção Esteves, жін), обрана 22 червня 2011 р. [16, c. 45]

2.2. Виконавча влада

Виконавча влада — це одна з гілок державної влади, основним призначенням якої є організація виконання законів та інших нормативно-правових актів, реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, охорона прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і наділених відповідною компетенцією органів [8, c. 115].

Отже, виконавча влада є одним із центрів політичної влади; вона є підзаконною, тобто спрямованою на виконання законів та інших актів законодавства, визначених конституцією держави; універсальною за обсягом повноважень з точки зору предметів відання; побудована на принципі вертикальної підпорядкованості; характеризується безперервністю діяльності [8, c. 116].

Вищим органом виконавчої влади є уряд. До складу уряду входять прем’єр-міністр (призначається главою держави після консультацій з політичними партіями, представленими в парламенті), міністри, державні секретарі й заступники державних секретарів (склад кабінету визначається прем’єр-міністром, але твердження в посаді робить президент). Посада заступника (заступників) прем’єр-міністра передбачена, але вона не є обов’язковою. У своїй діяльності уряд несе подвійну відповідальність — перед главою держави й перед парламентом [8, c. 116].

У склад уряду входить Рада міністрів, яка складається з прем’єр-міністра, його заступників і міністрів, а також держсекретарі і їх заступники.  Прем’єр-міністр призначається президентом за представництвом партії або коаліції політичних організацій, які одержали перемогу на парламентських виборах. Інші члени уряду призначаються президентом за представництвом прем’єр-міністра [16, c. 70].

Нинішня Рада Міністрів сформована 17 червня 2011 р. Приведена до присяги 21 червня 2011 р. Прем’єр-міністр Португальської Республіки — Педру ПАССУШ КОЕЛЬО (Pedro Passos Coelho).

Для розуміння сутності виконавчої влади необхідно визначити її співвідношення із поняттям «державне управління» [16, c. 71].

Державне управління — це певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах шляхом застосування державно-владних повноважень. Державне управління — це більш широке поняття, ніж виконавча влада, оскільки державне управління здійснюється не тільки у межах виконавчої влади, а й у внутрішньо-організаційній діяльності органів інших гілок державної влади, на рівні державних підприємств, установ і організацій [11, c. 68].

Уряд Португалії — Рада міністрів — є вищим органом правління. Він формується із представників партій, що займають більшість місць у парламенті, і складається із Прем’єр-міністра, міністрів, державних секретарів і заступників державних секретарів. Уряд визначає загальну лінію керівництва країною, розробляє державний бюджет, контролює діяльність адміністрації, вживає заходів, що сприяють соціально-економічному розвитку країни. Крім того, бере участь у законодавчому процесі, використовуючи делеговані йому парламентом повноваження по прийняттю законів. Уряд відповідально перед Президентом і парламентом. Протягом  10 днів після призначення Прем’єр-міністра депутати повинні бути ознайомлені з урядовою програмою. У випадку відхилення цієї програми, прийняття вотуму недовіри або двох резолюцій осудження з інтервалом не більше 30 днів абсолютною більшістю депутатів Уряд повинен піти у відставку [11, c. 69].

Конституція визначає особливий політико-адміністративний статус (режим) автономних областей — Мадейри й Азорські островів, які можуть мати свої конституційні акти, а також свої законодавчі й виконавчі органи. Держава в кожній з автономних областей представлено міністром, призначуваним і    президентом, що звільняється від посади, Республіки за пропозицією уряду й після консультацій з Державною радою. Самоврядними одиницями континентальної частини Португалії є приходи, муніципії й адміністративні області. У кожному приході є свій законодавчий орган — Асамблея, — повноважний приймати, як сказано в Конституції, «зобов’язуючі рішення», а також колегіальний виконавчий орган — Жунта. Представницькими органами муніципій є муніципальні асамблеї й муніципальні палати. Органи самоврядування адміністративних областей будуються по такому ж принципу [11, c. 70].

Депутатські мандати дійсні протягом чотирьох років. У складі Асамблеї утворяться парламентські групи й комісії. Комісії формуються з урахуванням результатів виборів (представництво депутатів від політичних партій у комісіях пропорційно числу їхніх мандатів у парламенті). Найбільшою компетенцією володіє Постійна комісія. Свої законодавчі повноваження парламент може делегувати уряду й в окремих випадках (з питань, що представляють особливий інтерес для областей, але які не входять у виняткову компетенцію органів центральної влади) — обласним законодавчим асамблеям [12, c. 52].

2.3. Судова влада

Судова система Португалії по Конституції представлена Верховним судом, судами загальної юрисдикції першої (суди комарки; комарка — назва судового округу) і другий (суди рела-сао; назва апеляційних судів) інстанцій; Верховним адміністративним судом і підлеглими йому адміністративними й фіскальними судами; і органом фінансового контролю — Рахунковою палатою. Існують також морські, арбітражні й світові суди. В умовах воєнного стану можуть створюватися військові трибунали [19, c. 246].

Створення надзвичайних судів заборонено. На вимогу обвинувачення або захисту в судових засіданнях можуть брати участь: 1) суспільне журі (за винятком справ про тероризм або про організовану злочинність), 2) присяжні засідателі, 3) помічники високої технічної кваліфікації (при розгляді певних питань) [19, c. 246].

Дисциплінарно-кадровим органом, як і в багатьох країнах, є Вища рада магістратури. Особливість призначення суддів Верховного суду полягає в тому, що воно здійснюється за результатами відкритого конкурсу, проведеного серед юристів [19, c. 247].

Конституційний контроль здійснює Конституційний суд, у складі якого тринадцять чоловік; десять із них призначаються парламентом, інші — за рішенням призначених десяти. Повноваження суддів Конституційного суду тривають не більше дев’яти років. За дотримання Конституції й законів також відповідальний парламент; він же повноважний давати оцінку актам уряду й адміністрації [19, c. 247].

Вища ланка судової системи Португалії, відповідно до Конституції, Верховний суд (Верховний трибунал правосуддя), очолюваний Президентом. Він складається з 4 палат — 2 по цивільним, 1 по кримінальних справах і 1 по соціальних питаннях. Справи розглядаються в окремих палатах або на спільних засіданнях 2 палат, а в певних випадках — на пленарних засіданнях Верховного суду (винесені на них постанови публікуються в офіційному урядовому віснику «Діаріу да Републіка»). Верховний суд виступає як  перша інстанція лише при розгляді справ про посадові злочини президента Республіки й ряду інших вищих службовців. Основна його функція — розглядати касаційні скарги з питань права на рішення нижчестоящих судів. У Верховний суд можуть надійти й скарги, пов’язані з конституційним правом хабеас корпус. Відповідно до Закону про заборону фашистських організацій 1978 р. Верховний суд може визнати такий яку-небудь організацію й винести рішення про її розпуск [19, c. 248].

Апеляційні суди (їх у країні чотири) складаються із трьох палат — по цивільних, кримінальних справах і по соціальних питаннях. У них розглядаються скарги й протести на рішення й вироки нижчестоящих судів. Апеляційні суди розглядають також питання, пов’язані з виконанням рішень іноземних судів [19, c. 248].

Основна ланка судової системи Португалії — суди комарки (комарка традиційна назва судового округу). Вони розглядають по першій інстанції переважаючу масу цивільних і кримінальних справ або колегією із трьох суддів, або одноособовим суддею. Кримінальні справи, по яких не може бути призначене покарання більше строге, чим 2 роки позбавлення волі, судді розглядають одноосібно. При розгляді справ про тяжкі злочини на вимогу обвинувачення або захисти створюються колегії із професійних суддів і присяжних засідателів. При розгляді деяких категорій цивільних справ до складу суду можуть бути включені технічні експерти. Конституція (у редакції 1982 р.) передбачає установу інституту народних суддів і використання інших форм участі громадян у відправленні правосуддя (ст.217) [16, c. 80].

Як  спеціалізовані суди першої інстанції функціонують також карні трибунали — органи переказу суду, слідчі трибунали вони наглядають за розслідуванням кримінальних справ і трибунали по виконанню покарань. Крім того, є 3 судна, які розглядають справи про правопорушення неповнолітніх у віці від 12 до 16 років (у деяких випадках — до 18 років), а також вживають заходів по захисту дітей і підлітків від зловживань із боку дорослих. Є сімейні суди, у функції яких входить установа опіки, питання всиновлення, виплати аліментів і ін. [16, c. 81]

Особливе місце в системі вищих судових установ Португалії займає Конституційний суд. Він складається з 13 суддів, з яких 10 призначаються Радою республіки, а 3 кооптуються Прем’єр-міністром. Всі вони повинні бути юристами, а 6 обов’язково суддями інших судів. Члени Конституційного суду призначаються на 6 років. Голова обирається самими суддями зі свого складу. Конституційний суд вправі по клопотанню Президента, Прем’єр-міністра, генерального прокурора, а також у зв’язку з рішенням якого-небудь суду по конкретній справі визнати суперечні Конституції будь-який нормативний акт. Йому можуть бути передані на висновок знову прийняті Радою республіки закони, урядові декрети-закони й інші акти центральних органів влади й адміністративних областей [16, c. 82].

Ще одна установа, відповідно до Конституції стосовне до числа судових, — Рахункова палата. У її компетенцію входить контроль за витратою державних засобів, у тому числі шляхом перевірки відповідних звітів, що представляються їй. [16, c. 82]

Поряд із системою загальних судів у Португалії є адміністративні й фінансові трибунали, трибунали по морських справах і арбітражні суди. Всі вони діють на підставі законодавчих актів, що регламентують їхні функції й відповідну процедуру судового розгляду («Статут адміністративних і фінансових трибуналів», наприклад, затверджений декретом-законом N 129 1984 р., Закон про процедуру розгляду справ в адміністративних трибуналах — декретом-законом N 267 1985 р.) [16, c. 83].

Питання призначення й переміщення суддів, їхньої дисциплінарної відповідальності перебувають у віданні Вищої ради магістратури. Його члени призначаються Президентом (2), обираються Радою республіки (7) і самих суддів різних судових інстанцій (7), а головою за посадою є голова Верховного суду. Для заняття судових посад, у тому числі й членів Верховного суду, призначуваних із числа суддів нижчестоящих судів і прокурорів, передбачена конкурсна система [16, c. 83].

Розслідування кримінальних справ виробляється органами адміністративної або судової поліції під контролем прокуратури. У ряді випадків воно ведеться слідчим суддею, що вправі доручити іншим органам виконання окремих процесуальних дій, що не зачіпають основних прав громадян. З деяких питань (наприклад, про попередній висновок обвинувачуваного) рішення приймаються слідчим трибуналом [16, c. 84].

Карне переслідування, у тому числі підтримка державного обвинувачення в суді, а також захист «демократичної законності» (по формулюванню Конституції) здійснюється прокуратурою. Вищий орган строго ієрархічно організованої системи прокурорських установ колегіальна, що обирається самими прокурорами генеральна прокуратура на чолі з генеральним прокурором (він призначається Президентом Республіки по поданню уряду). Представники прокуратури виступають майже у всіх судових установах на всіх стадіях судового розгляду. Лише по справах про малозначні правопорушення обвинувачення в суді можуть підтримувати адміністративні або поліцейські влади. У Верховному суді від імені держави виступає генеральний прокурор або його заступники. В апеляційних судах виступають ті ж заступники генерального прокурора; у судах першої інстанції, у тому числі в суді комарки, — республіканські прокурори або призначені ними «делегати» [16, c. 85].

Захист обвинувачуваних у карному процесі й інтересів сторін по цивільних справах здійснюють, як правило, професійні юристи, які традиційно діляться на дві категорії — адвокатів і соліситадорів. Адвокати мають право виступати у всіх судах (до виступів у Верховному суді допускається обмежене коло найбільш досвідчених з них). Соліситадори, хоча їхні контори розташовуються в будинках судів, зайняті, здебільшого, підготовкою справ до слухання й беруть участь у засіданнях лише нижчих судових інстанцій по деяких категоріях справ [16, c. 88].

Конституція (ст.23) передбачає посаду призначуваного Зборами республіки Проведора юстиції, аналогічну інституту омбудсмана. Проведор юстиції розглядає скарги громадян на дії або бездіяльність влади й у випадку порушення ними законності направляє відповідні рекомендації. Вищим органом фінансового контролю є Рахунковий суд, на який Конституція покладає перевірку законності публічних витрат і судовий розгляд фінансових звітів, які представляються йому відповідно до  закону. При цьому в його компетенцію, зокрема , входить прийняття висновку про генеральний державний фінансовий звіт і залучення до відповідальності за фінансові порушення, відповідно до закону. Голови Рахункового суду призначає й звільняє з посади Президент Республіки по поданню Уряду [15, c. 70].

Розділ 3. Правовий статут особи в португальській республіці

Правовий статус особи — це сукупність або система суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, які закріплені в чинному законодавстві та інших формах права [15, c. 67].

У більшості конституцій відмінності між правами людини і правами громадянина знаходить вияв у формулюваннях відповідних статей. Коли йдеться про права людини, їх носії позначаються як «кожний» або «усі». Іноді для визначення цих прав використовуються такі слова або словосполучення безособового характеру, як «ніхто», «визнається право», «гарантується свобода» та деякі інші. Права громадянина буквально адресовані громадянам держави, в конституції якої вони закріплені: «громадянин (громадяни) має право» тощо. Іноді права громадянина сформульовані як права осіб, що належать до політичної нації [15, c. 67].

Конституції фіксують обов’язки не тільки людини або громадянина, а й держави. У багатьох новітніх конституціях забезпечення (гарантування) прав і свобод сформульоване, по суті, як обов’язок держави. У деяких пострадянських країнах права і свободи визнані найвищими цінностями. В Азербайджані і Білорусі забезпечення прав і свобод конституційно визначене «найвищою метою держави» (у Білорусі — ще й суспільства), а у Португалії — одним з «основних завдань держави». Про права і свободи як «найвищі цінності конституційного ладу» йдеться в основних законах Македонії і Хорватії. Крім положень загального характеру щодо обов’язку держави забезпечувати права і свободи, конституції встановлюють більш конкретні гарантії їх реалізації [15, c. 68].

Найважливіше джерело цивільного права Португалії — ЦК, прийнятий в 1966 р. і складений з урахуванням досвіду застосування ЦК 1867 р., а також швейцарського законодавства й особливо Німецького цивільного укладення 1896 р. ЦК 1966 р. включає 5 книг. Книга перша («Загальна частина») визначає джерела права (одним з них, хоча й субсидіарним, зізнається «справедливість»), правила тлумачення й застосування законів, найважливіші поняття цивільного права. Книга друга («Зобов’язальне право») містить загальні норми, що визначають підстави цивільно-правової відповідальності, і норми, що регулюють конкретні види договорів ( купівля-продаж, дарування, підряд і ін.). Книга третя («Речове право») інститути володіння, власності, узуфрукт, сервітути й ін. Книги четвертому й п’ята ЦК відповідно присвячені питанням сімейного й спадкоємного права, у регулюванні яких відбулися істотні зміни після прийняття Конституції 1976 р. Португальський ЦК 1966 р. становить значний інтерес як один з деяких буржуазних цивільних кодексів другої половини XX ст. [15, c. 68]

У системі португальського права традиційно проводиться розходження між цивільним і торговельним законодавством; останнє регулює специфічні інститути й операції (форми торговельних суспільств, векселя, страхування, банкрутство, транспорт, морська торгівля й ін.). В 1833 р. відповідно до  цієї концепції був прийнятий Торговельний кодекс, однак він охоплював не тільки інститути властиво торговельного права, але й частина питань, що ставляться до цивільного права, оскільки в той час ще не був прийнятий національний цивільний кодекс. Після видання ЦК 1867 р., що включило відповідної норми цивільного права, був прийнятий діючий Торговельний кодекс 1888 р., що опирався на положення Цивільного кодексу 1867 р. [15, c. 68]

Торговельний кодекс 1888 р. складається з 4 книг. Книга перша («Про торгівлю взагалі») містить загальні правила тлумачення й застосування торговельного закону, а також положення, що ставляться до комерсантів, фірмам, біржам і веденню торговельних книг. Книгу другу («Про спеціальні торговельні договори») становлять норми про торговельні товариства (акціонерних товариствах і ін.) і правила, що регулюють договори доручення, перевезення, позики й ін. У книзі третьої («Про морську торгівлю») зібрані норми, що визначають статус морських суден, умови фрахту й страхування кораблів і морських вантажів. Норми книги четвертої («Про банкрутство») до теперішнього часу втратили силу. Досвід кодексу 1888 р., у якому, по загальному визнанню, були досить вдало сформульовані багато положень буржуазного торговельного права, вплинув   на наступну підготовку торговельних кодексів у ряді держав Європи й інших континентів [15, c. 69].

Слідом за ЦК 1867 р. був виданий і Цивільний процесуальний кодекс 1867 р., що, у свою чергу, в 1905 р. був доповнений Торговельним процесуальним кодексом — документом, практично не відомим правовим системам інших держав, що навіть дотримується концепції поділу цивільного й торговельного права. Він був розрахований на розгляд справ у порядку торгово-процесуального виробництва в так званих комерційних трибуналах, згодом скасованих. В 1936 р. виданий новий Цивільний процесуальний кодекс, складений з урахуванням судової практики португальських судів, а також досвіду законодавства інших держав, насамперед  Італії. Цей кодекс складається з 4 книг — про позови, про компетенцію судів і гарантії безстороннього судового розгляду, про судовий процес, про арбітражний судовий розгляд [15, c. 69].

Аграрна реформа, що проводилася в Португалії після революції 1974 р. і спрямована на ліквідацію панування великих латифундистів, мала своєю юридичною базою відповідний декрет-закон 1975 р. Незважаючи на опір правих сил і повернення колишнім власникам частини земельних угідь, що перебували в руках кооперативів, аграрна реформа залишається конституційним принципом (ст.96) [15, c. 70].

Демократична Конституція 1976 р. проголосила й докладно регламентувала права трудящих у соціально-економічній області: право всіх громадян на працю, права комісій трудящих на підприємствах, право на висновок колективних договорів з адміністрацією підприємств і ін. Конституція й прийнятий у розвиток її положень Закон 1977 р. закріплюють право трудящих на страйк, передбачають умови проголошення й проведення страйку й разом з тим забороняють локаути. Важливо, що ці законодавчі норми прийшли на зміну    фашистської диктатури, що діяла в період, і ідеї, що виражала, «корпоративної держави» системі актів («Статут національної праці» 1933 р. і ін.), якими прикривався режим невтримної експлуатації трудящих [15, c. 70].

У Конституції закріплене також право громадян на соціальне забезпечення у випадку хвороби, старості, інвалідності, вдівства й сирітства, при безробітті й т.п. (цим нормам в умовах «корпоративної держави» відповідали закони про посібники, що виплачувалися, по суті, за рахунок самих трудящих) [15, c. 71].

Більші зміни внесла Конституція в регулювання шлюбно-сімейних відносин. Якщо колишнє законодавство допускало юридичну нерівність чоловіка й жінки, то нині в Конституції не тільки проголошено їхня рівноправність, але й особливо підкреслені необхідність охорони материнства й права трудящих жінок. Якщо колись розлучення допускалося лише у випадках, коли шлюб не був укладений по католицькому обряді, то нині правила розлучення не залежать від форми одруження. Конституція забороняє яку-небудь дискримінацію позашлюбних дітей (ст.36) [16, c. 48].

В 1983 р. у Португалії створене міністерство з питань якості навколишнього середовища. У тому ж році опублікований Закон про національні екологічні заповідники, що включають прибережні до океану (пляжі, круті береги, устя рік) і внутрішні (озера, русла й джерела рік) екосистеми. У стадії перегляду перебуває законодавство про полювання й рибальство, готуються основи законодавства в області охорони природи й навколишнього середовища в цілому [16, c. 49].

Висновки

1. У 1970-і рр. і початку 1980-х рр. в Португалії характеризуються протиріччями між правими і лівими і між приватною і державною власністю. Надання незалежності африканським колоніям в 1974-75 рр. закінчилося тим, то в країну хлинув потік біженців, загальною чисельністю більше 500000 чоловік. Входження в Європейський Союз (ЄС) в 1986 році привів до стабілізації економіки і до прийняття Португалії в Європейський Валютний Союз в 1999 році. Остання колоніальна територія макао була передана Китаю в 1999 році. Соціалістична партія повернулася до влади після виборів в жовтні 1999 року, не дивлячись на проблеми, що виникли в Східному Тіморе. Нинішньою президент країни – соціаліст Жорже Сампайо; наступні президентські вибори відбудуться в 2006 році. Нинішній прем‘єр-міністр Дурау Бароссо з Соціал-демократичної Партії переміг на виборах в 2002 році після шести років в опозиції.

У 1989 р. було прийнято низку правок конституції 1976 р.: метою проголошувалося побудова «вільного і справедливого суспільства, виявлення  піклування про ближніх», замість колишньої формулювання — «побудова безкласового суспільства». Був внесений пункт, що дозволяє продаж раніше націоналізованих компаній, і визначено новий курс реформування сільського господарства. Деякі статті Конституції було переглянуто у 1992 р. Парламент — однопалатна Асамблея Республіки, обирається населенням терміном чотири роки. Лідер партії, яка є більшість у парламенті, зазвичай стає прем’єр-міністром.

2. Місце і роль парламенту Португалії в державному механізмі значною мірою зумовлені формою правління в державі. У сучасних умовах для країни, оскільки вона бере активну участь у державних інтеграційних процесах, зокрема в євроінтеграційних, характерною є передача частини законодавчих прав (переважно у сфері регулювання соціально-економічних відносин та деяких політичних питань) від парламентів країн, що входять до ЄС, до відповідних органів цього об’єднання.
3. Особливості статусу органів виконавчої влади у Португалії обумовлені певними факторами, до яких можна віднести: форму правління держави, форму територіального устрою, політичний режим, національну виборчу систему та електоральну культуру громадян, особисті якості (харизматичність) прем’єр-міністра, історичні умови формування конституційного законодавства та стан національної політичної системи. Значною мірою характер виконавчої влади зумовлений формою правління, що існує в державі.

Список використаної літератури

1. Бровченко, Святослав. Португальський досвід державного фінансового контролю [Текст] / Святослав Бровченко // Фінансовий контроль. — 2013. — № 2. — С. 54-57
2. Глиняний, В. Історія держави і права зарубіжних країн [Текст] : навчальний посібник / Володимир Глиняний, 2010. — 767,[1] с.
3. Гринюк, Р. Конституційне право зарубіжних країн [Текст] : навч. посібник / Роман Гринюк, Микола Захарченко, 2009. — 373 с.
4. Історія держави і права зарубіжних країн [Текст] : Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи, 2005. — 255 с.
5. Конституційне (державне) право зарубіжних країн [] : Навч. посібник / Віктор Бесчастний, Олександр Філонов, Владислав Субботін, Сергій Пашков,; За ред. В. М. Бесчастного,, 2007. — 467 с. (Введено зміст)
6. Конституційне (державне) право зарубіжних країн [Текст] : навч. посіб. / Віктор Бесчастний [та ін.]; за ред. В. М. Бесчастного, 2008. — 467 с. (Введено зміст)
7. Конституційне право зарубіжних країн [Текст] : навчальний посібник для підготовки до іспитів / укл.: І. В. Тетарчук, Т. Є. Дяків, 2013. — 205 с.
8. Конституційне право зарубіжних країн [Текст] : Навчальний посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки, 2007. — 543 с. (Введено зміст)
9. Культенко, Олександр Володимирович. Порівняльне правознавство [Текст] : навчальний посібник для студентів заочної форми навчання / Олександр Культенко, 2011. — 122 с.
10. Лапка, Оксана Ярославівна. Конституційне (державне) право зарубіжних країн [Текст] : у схемах / Оксана Лапка, Тетяна Пікуля, 2008. — 214 с.
11. Ларсен С.У. Крушение и восстановление демократического режима в Португалии [Текст] / С.У. Ларсен // Политические исследования. — 2004. — № 3. — С. 66-82
12. Ларсен, С.У. Крушение и восстановление демократического режима в Португалии [Текст] / С.У. Ларсен // Политические исследования. — 2004. — № 2. — С. 51-63
13. Мазур, В. Португалия: край света [Текст] / Владимир Мазур // Счастливая. Приложение к газете «Налоги и бухгалтерский учет». — 2012. — № 4. — С. 72-76
14. Макарчук, В. Загальна історія держави і права зарубіжних країн [Текст] : навчальний посібник / Володимир Макарчук, 2007. — 624 с.
15. Полетило, К. Інформаційні права та свободи людини й їх судовий захист у конституційних нормах Португалії [Текст] / К. Полетило // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 7. — С. 67-70
16. Португалия. Конституция и законодательные акты. М., 1979.
17. Трофимова О. Региональная политика Португалии / О. Трофимова // Мировая экономика и международные отношения. — 2009. — № 2. — С. 84-92
18. Хома, Н. Історія держави і права зарубіжних країн [Текст] : навчальний посібник / Наталія Хома, 2011. — 474 с.
19. Шаповал, В. Конституційне право зарубіжних країн : Академічний курс[] : підручник / Володимир Шаповал, 2008. — 476 с.
20. Шаповал, Володимир Миколайович. Конституційне право зарубіжних країн : Академічний курс [] : підручник / Володимир Шаповал, 2010. — 461,[1] с. (Введено зміст)
21. Шевченко О. Історія держави і права зарубіжних країн [Текст] : Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак. / Олександр Оксентійович Шевченко,; Відп. ред. І.Д.Борис, 1995. — 255 с.