Вступ

В умовах ринкової економіки одним із пріоритетів державної політики є оздоровлення господарського середовища. Від діяльності держави за цим напрямом залежить, насамперед, поліпшення бізнес-середовища та інвестиційного іміджу країни Наприклад, цьому сприяє ефективне функціонування інституту банкрутства. Можна стверджувати, що він є невід’ємним атрибутом механізму державного регулювання економіки, а процедура банкрутства використовується для очищення ринку від неефективних суб’єктів господарської діяльності. Якщо ж економіка виводиться з кризового стану, то потрібний механізм противаги, спрямований на відновлення платоспроможності підприємств-боржників.

Для цього необхідно визначати ймовірність банкрутства стратегічних, містоутворюючих та соціально важливих підприємств, заздалегідь застосовувати заходи з випереджувальної фінансової санації та організаційної реструктуризації. Зокрема, відновленню платоспроможності підприємств сприяє Закон України від 30 червня 1999 р. №784-XII “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

На мою думку, щоб більш результативно запобігати банкрутству, необхідно вирішити завдання запровадження ефективних, адаптованих до вітчизняних умов механізмів визначення ймовірності банкрутства ще до виникнення явних ознак неплатоспроможності підприємства, а також створити відповідну систему моніторингу роботи підприємств на рівні регіонів.

1. Механізми визначення ознак та ймовірності банкрутства підприємств

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш-менш однакове коло проблем:

• зміна економічного середовища, у якому вони існують;
• утрата традиційних ринків збуту власної продукції.

Загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства на практиці пов’язують із фінансовою кризою, під якою розуміють фазу його розбалансованої діяльності й обмежених можливостей впливу на фінансові відносини. Розрізняють три фази фінансової кризи: фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його в режим антикризового управління); фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства й потребує негайного проведення фінансової санації; кризовий стан, який несумісний із подальшим існуванням підприємства й призводить до його ліквідації.

Діагностика кризи розвитку підприємства — це система ретроспективного, оперативного та перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінка загрози його банкрутства та(або) подолання кризи. Діагностика кризи визнається одним із необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки саме її результати дають змогу визначити ступінь розвитку кризи, її масштаби, реальність та очікуваний час виникнення ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи, необхідні для її подолання, оцінити можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування наслідків подальшого розвитку ситуації.

У зарубіжній і вітчизняній практиці вже існує багато методів визначення ймовірності настання банкрутства підприємства як через окремі показники, так і через моделі факторів із вагомими коефіцієнтами. Проте факторні моделі, що пропонуються науковцями інших країн, не завжди придатні для використання в економічних умовах України через надмірний податковий важіль; більший вплив на господарсько-фінансовий стан підприємств внутрішніх факторів, аніж зовнішніх; відмінністю в бухгалтерському обліку та звітності.

Фундаментальна діагностика банкрутства підприємства характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі низки методів.

Найбільшого поширення набув коефіцієнтний підхід, при використанні якого об’єктами дослідження виступають різноманітні коефіцієнти — відносні показники, що розраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показників фінансово-господарської діяльності підприємств, інформація про які міститься в різноманітних видах обліку та звітності. Тому розрахунок показників фундаментальної діагностики потребує більш складного інформаційного забезпечення у формі матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.

Перелік показників кожної групи є достатньо різноманітним і дискусійним. Більш того, у різних дослідженнях пропонуються різні назви того ж показника (за однакового алгоритму розрахунку) та різні алгоритми (за однакової назви). Діагностика кризового стану та виявлення загрози банкрутства на основі використання фінансових коефіцієнтів передбачає: розрахунок їх величини, проведення горизонтального, порівняльного й еталонного аналізів, підготовку аналітичного висновку.

Необхідно зазначити, що в нормативно-інструктивних матеріалах, прийнятих різними відомствами України (Комісією із цінних паперів і фондового ринку, Національним банком України, Міністерством фінансів України [4]), визначені еталонні (рекомендовані) значення певних фінансових коефіцієнтів, які суттєво різняться між собою. Це ще раз підтверджує, що використовувати даний методичний прийом діагностики слід надзвичайно обережно, оскільки еталонні значення, як правило, не мають відповідного обґрунтування чи статистичного підтвердження. Однак у багатьох випадках за доступною інформацією можна використовувати лише метод коефіцієнтів.

Унаслідок створення статистичних моделей прогнозування банкрутства зацікавлені особи отримують простий та ефективний інструмент, при застосуванні якого є можливість із певною ймовірністю стверджувати, чи збанкрутує підприємство протягом певного періоду часу чи ні. Простота використання статистичних моделей полягає в їх чисельному визначенні, тобто в отриманні показника вірогідності банкрутства на основі опрацювання певного обсягу економічної та фінансової інформації оцінюваного підприємства.

Наприклад, при застосуванні моделі Е.Альтмана можливі два типи помилок прогнозу: 1) прогнозується збереження платоспроможності підприємства, а насправді відбувається банкрутство; 2) прогнозується банкрутство, а підприємство зберігає платоспроможність. В Україні метод дискримінантного статистичного аналізу також отримав поширення й визнання. Зокрема, він використаний при розробці “Порядку проведення оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування та погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій”, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 01.04.2003 р. №247 [5].

Подальшим розвитком коефіцієнтного підходу в діагностиці стала розробка рейтингових систем оцінки фінансового стану й загрози банкрутства підприємства, які дають можливість узагальнити результати дослідження з окремих напрямів (показників, критеріїв) та отримати якісний висновок стосовно фінансового стану підприємства в цілому. Підсумовуючи розглянуті вище методичні засади розробки рейтингових систем діагностики, слід зазначити, що: 1) рейтингова система має базуватися на якісних і кількісних показниках, що найбільш повно характеризують галузеві особливості, фінансовий стан підприємства й ризики настання явищ, які оцінюються за допомогою рейтингової системи; 2) відібрані показники мусять мати одну спрямованість, що полегшує подальше формування критеріїв бальної оцінки й ідентифікацію отриманого результату (наприклад, індикатором зростання рівня ризику банкрутства має бути зростання значення всіх показників); 3) кількісні параметри рейтингової системи мають бути обґрунтовані на підставі статистичного дослідження (кредитного скорингу) та відповідної математичної обробки його результатів; невідповідність цій умові спричиняє низьку якість і суб’єктивізм застосовуваних ідентифікаційних карт оцінювання за будь-якого методичного варіанта їх побудови; 4)       ураховуючи великий обсяг розрахункових операцій, доцільним є створення комп’ютерних систем рейтингової діагностики.

2. Критерії оцінки методів діагностики загрози банкрутства підприємств

Графічні методи діагностики фінансового стану та загрози банкрутства, як правило, не мають самостійного значення, а використовуються для кращої інтерпретації результатів досліджень і висновків, отриманих за допомогою попередньо розглянутих методів і прийомів. Запропонований методичний прийом побудови графіка й ідентифікації його якісного стану має міжгалузевий характер і може бути застосований у будь-якій із галузей економіки. За необхідності межі зон термінів розрахунків і стану платоспроможності можуть бути уточнені з урахуванням галузевих і національних особливостей.

Ураховуючи наявний досвід створення та використання комп’ютерних діагностичних систем і розглянуті вище методологічні засади проведення діагностики, найбільш доцільним підходом до автоматизації діагностичних досліджень слід вважати створення інтелектуальної комп’ютерної системи діагностики фінансового стану та загрози банкрутства підприємства.

Перспективне, на нашу думку, доповнення інструментарію оцінки вірогідності банкрутства підприємства методом стохастичного імітаційного комп’ютерного моделювання (методом Монте-Карло). Використання цього методичного прийому дослідження базується на проведенні комп’ютерних експериментів подальшого розвитку підприємства для визначення частоти й обсягів можливих ускладнень. Запропонований інструментарій може використовуватися не тільки для проведення діагностики вірогідності банкрутства, а й у перебігу розробки програми антикризових дій, оцінки результативності запропонованих антикризових заходів.

Метод експертних оцінок — один з основних класів методів науково-практичного прогнозування, який ґрунтується на припущенні, що на основі думок експертів можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку об’єкта прогнозування. Відправною інформацією при цьому є думка спеціалістів, які займаються дослідженнями й розробками в прогнозованій галузі. Метод комісії передбачає проведення групою експертів дискусії для вироблення загальної думки щодо майбутньої поведінки прогнозованих об’єктів. Недолік цього методу — інерційність (консервативність) поглядів експертів щодо прогнозованої поведінки об’єкта.

З метою визначення зручності використання в умовах української економіки запропонованих методів прогнозування банкрутства використаємо низку критеріїв (рис. 1.). При цьому знак “+” означає позитивну характеристику за даним критерієм, знак “-” — негативну, а знак “+/-” — високий рівень залежності від конкретної ситуації.

Так, я вважаю, що імітаційне моделювання та експертні оцінки як методи антикризової діагностики підприємства дозволять передбачати й випереджати кризи, пом’якшувати їхній вплив, усувати негативні наслідки й перетворювати їх у позитивні зміни, що дасть змогу уникнути банкрутства.

До найбільш поширених методів діагностики кризових явищ у підприємницькій діяльності належать:      метод          коефіцієнтів, дискримінант ний          аналіз, графічний метод, інтегральна оцінка, рейтингова оцінка, імітаційне моделювання та метод експертних оцінок. На нашу думку, пріоритетним у сучасних умовах має бути розвиток стохастичного імітаційного моделювання. При цьому при розробці й оцінці моделей варто використовувати експертні методи.

3. Оцінювання ймовірності банкрутства, можливостей фінансового оздоровлення підприємства, відновлення його платоспроможності

Разом з тим, як показує аналіз існуючі методики і більшість методів, що використовуються, спрямовані на оцінювання ймовірності банкрутства та ознак неплатоспроможності, відсутній єдиний підхід до аналізу можливостей фінансово оздоровлення підприємств та їх платоспроможності. В умовах, що склалися в економіці країни, на нашу думку, необхідно розробити цілісну методику аналізу та визначення резервів відновлення платоспроможності.

При цьому, важливо виділити, яка з трьох фаз кризового стану є характерна для конкретного підприємства:

а) фаза кризи, коли підприємству достатньо перейти на режим антикризового управління для продовження поточної діяльності;

б) фаза, яка певним чином загрожує подальшому функціонуванню підприємства, якщо негайно не проведено фінансову санацію;

в) кризовий стан, що робить неможливим подальше існування підприємства і призводить до його ліквідації.

Для кожної фази фінансової кризи повинні розроблятися свої специфічні заходи її подолання та відновлення платоспроможності підприємства.

По друге, встановити причини та фактори фінансової неспроможності підприємства. Адже, виникнення кризової ситуації можуть спричинити різні фактори, як екзогенні (високий рівень інфляції, нестабільність законодавства, криза галузі тощо), так і ендогенні (нестача оборотних коштів, низький рівень менеджменту, проблеми виробничого характеру, дефіцит фінансових ресурсів).

По третє, виявляти внутрішні резерви відновлення платоспроможності та прибутковості підприємства завдяки розробці окремих або комплексу заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства. Це є можливим у тому випадку, якщо підприємство тимчасово з якихось причин (наприклад, зміна у зовнішньому середовищі) потрапило у фінансову кризу і його неплатоспроможність має поточний характер. При цьому потенціал успішного функціонування підприємства значний та його можна відновити без проведення кардинальних змін.

Для визначення санаційної спроможності підприємства (доцільності проведення санації) – такий аналіз необхідний, якщо йдеться про глибоку фінансову кризу, стійку неплатоспроможність і збитковість підприємства. Аналіз зазвичай передбачений у першому розділі плану санації. Він дозволяє виявити можливості раціональнішого формування фінансових ресурсів, поліпшення структури капіталу, скорочення заборгованості, покриття поточних збитків та досягнення прибутковості, відновлення і збереження ліквідності та платоспроможності, підвищення конкурентоспроможності тощо.

Фінансовий аналіз, що має проводитися регулярно в системі фінансового контролінгу має на меті недопущення втрати підприємством платоспроможності та доведення його до банкрутства. Такий аналіз спрямований на визначення «вузьких місць» на підприємстві, сильних сторін і нових можливостей, ризиків у фінансово-господарській діяльності, резервів зниження собівартості продукції тощо.

Вивчення можливостей відновлення платоспроможності підприємства має проводиться у кілька етапів. На нашу думку, на кожному з них доцільно застосовувати такі основні кількісні і якісні методи аналізу.

Зокрема, з метою встановлення фінансової кризи на підприємстві, її фази та діагностики ймовірності банкрутства – метод порівняння фактичних показників звітного періоду з плановими, нормативними або рекомендованими даними, показниками за попередні відповідні періоди, даними кращих підприємств галузі; інтегральні методи прогнозування банкрутства, зокрема засновані на моделі Е. Альтмана.

Основним завданням проведення такого аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній і поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною чи незадовільною, а підприємства – платоспроможним чи неплатоспроможним.

На підставі результатів проведеного аналізу аудитор готує аудиторський висновок про фінансово-господарський стан підприємства, його санаційну спроможність для прийняття рішення про доцільність проведення його санації чи визнання підприємства банкрутом.

Висновки

Проблема банкрутства є досить болючим питанням в сьогоднішніх економічних умовах, оскільки значна частина українських промислових підприємств перебуває у складному фінансовому становищі. Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів призводить до їх неплатоспроможності та є основною причиною загальної тенденції збільшення кількості збиткових підприємств, порушення чисельних справ про банкрутство.

Подолання проблеми банкрутства в значній мірі залежить від функціонування організаційно-методичного механізму виявлення загрози на підприємстві та розробки і впровадження відповідних антикризових заходів, що дозволить подолати кризу, відновити платоспроможність та запобігти процедурі банкрутства і ліквідації підприємства.

Більшість підприємств сьогодні потерпають від фінансових ускладнень, викликаних як зовнішніми загальнодержавними проблемами (нестабільність політичної ситуації, недосконалість законодавчої бази, криза неплатежів, спад виробництва), так і внутрішніми (неефективне використання коштів, недосконалий маркетинг, відсутність належного виробничого та фінансового менеджменту, незбалансованість фінансових потоків). Тому існує нагальна потреба в своєчасному виявлені та запобіганні кризових ситуацій, які можуть призвести до неплатоспроможності і, як наслідок до банкрутства підприємства.

Найбільш дієвим засобом запобігання банкрутству підприємств є своєчасне виявлення ознак фінансової кризи й аналіз можливостей відновлення його платоспроможності. Це дає можливість знайти шляхи оздоровлення фінансового стану за допомогою здійснення окремих заходів або проведення фінансової санації.

Список використаної літератури

1. Барбашова Н. Мирова угода в процедурі банкрутства: роль економіко-правових факторів [Текст] / Н.Барбашова, Е.Сгара // Право України. — 2003. — № 1.- С.42-47
2. Бірюков О. Банкрутство: Курс лекцій. — К.: Реферат, 2004. — 240 с.
3. Єременко О. Можливість застосування договору факторингу при процедурі банкрутства / О. Єременко // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 4.- С.7-9
4. Козлянченко О. М. Інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства при загрозі банкрутства / О. М. Козлянченко // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 10. — С. 182-187
5. Мельник О.Г. Методичні положення з експрес-діагностики загрози банкрутства підприємства [Текст] / О. Г. Мельник // Фінанси України. — 2010. — № 6. — С. 108-116
6. Поліпшення бізнес-середовища в Україні: Аналіт. доп. — К.: Міжнар. центр перспективних дослідж., 2004. — 67 с.
7. Реформа системи банкрутства в Україні I За ред. О.Г.Тарасенка. — К.: Преса України, 2007. — 528 с.
8. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємства. — К.: КНЕУ, 2008. — 412 с.
9. Фокіна Н. Методика виявлення загрози банкрутства підприємств за оцінкою показників фінансового стану / Н. Фокіна // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 7.- С.56-62
10. Шапурова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства / О. О. Шапурова // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 8. — С. 147- 154