Вступ

Актуальність теми. Сучасні умови, в яких здійснюється входження України в європейський економічний та освітній простір, зумовлюють виконання нових, складних завдань щодо забезпечення психологічного клімату та правопорядку в державі. Успішному функціонуванню сучасної Української держави суттєво заважає погіршення криміногенної ситуації. Слід зазначити особливе місце кримінально-правової науки у виконанні завдання ефективного протистояння злочинній діяльності. Тому на сучасному етапі особливо актуальною стає проблема аналізу причин виникнення злочинної діяльності.

Кримінологія — це комплексна наука, що вивчає злочинність як соціальне явище, особу злочинця, причини й умови виникнення злочинності, шляхи та засоби запобігання їй.

Проблема злочинності завжди була й сьогодні залишається однією з найзлободенніших і політично гострих. Думки з цього приводу були полярні: як з погляду розуміння того, що ж таке власне злочинність і особи, які скоїли злочини, так і з погляду того, а як же боротися з нею, якими шляхами, методами та заходами. Свій внесок у вивчення злочинності, а також у формування соціального порядку зробили священнослужителі, філософи, літератори, представники різних галузей науки.

Слід пам’ятати, що кримінологія не є суто академічною наукою (вивчення злочинності як соціального явища, її чинників). Кримінологічні дослідження мають на меті розробити численні практичні проблеми. При цьому вивчаються й окремі випадки (певний злочин, конкретний злочинець), а також злочинність (злочинний світ) загалом. За результатами таких досліджень формулюються висновки, що належать до різних аспектів запобігання злочинності. Відомо, що в кримінології до уваги беруть, насамперед, спостереження і факти, та не менше уваги приділяється тут і теоретичним побудовам філософського, соціологічного й загальноправового характеру, висуванню та обґрунтуванню власних наукових ідей, абстракцій, гіпотез. Науковий опис великого обсягу емпіричного матеріалу неможливий без теорії. Без теорії немає науки4.

Варто звернути увагу на те, що кримінологія, на відміну від кримінального права й інших правових наук, не має власної систематизованої сукупності правових норм, котрі були б предметом її вивчення. Тож, маємо справу переважно з галуззю наукових знань, із особливим напрямом у науці.

«Непопулярність» кримінології в Україні сьогодні можна пояснити тим, що програми запобігання злочинності багато в чому не відповідають реальним можливостям суспільства. Вони не мають реального матеріально-технічного, фінансового, організаційного, кадрового та психологічного забезпечення. Загальнодержавне планування здійснюється у відриві від регіонального. Позаяк відомо, що чим вищий рівень планування, тим більш загальний і менш конкретний характер воно має. Не всі державні органи, приватні структури та населення з належним розумінням сприймають і реалізують рекомендації, викладені в цих програмах. Отож, унаслідок згаданих вище чинників, програми запобігання злочинності лишаються здебільшого невиконаними.

Метою роботи є дослідження місця і ролі кримінології в суспільному житті.

1. Мета та значення кримінології

Мета кримінології полягає у виробленні наукових і практичних рекомендацій, положень та висновків щодо підвищення ефективності запобігання злочинності. Практичні цілі формулюються, беручи до уваги професійну підготовленість кадрів, їхнє матеріально-технічне, фінансове забезпечення й реальний час щодо проведення відповідних заходів.

Мета та предмет кримінології визначають її завдання.

Основні завдання кримінології:

1)       отримання достовірних даних про елементи, що є предметом кримінології;

2)       вивчення об’єктивних і суб’єктивних факторів, які впливають на рівень, структуру, динаміку, характер злочинності, її регіональні особливості;

3)       соціально-кримінологічне дослідження деяких видів злочинності для визначення способів боротьби з ними;

4)       вивчення особи злочинця, дослідження механізму

вчинення конкретного злочину, класифікація видів злочинних проявів і типів особи злочинця;

5)       розробка наукових рекомендацій щодо усунення чи нейтралізації явищ, які спричиняють антисоціальну злочинну поведінку;

6)       наукова розробка заходів, пов’язаних із виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів упливу на них;

7)       вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємозв’язку між жертвою та злочинцем;

8)       визначення основних напрямків і заходів протидії злочинності, правове регулювання профілактичної діяльності [2, c. 34-35].

Наступне завдання, яке вирішується кримінологією, зводиться до відповіді на питання, чому виникла й існує злочинність, що створює для неї поживний грунт, які витоки злочинності, тобто до виявлення складних соціальних зв’язків злочинності з життям суспільства і його протиріччями.

Злочинність — це не тільки кримінологічне поняття, але реальне соціальне негативне явище, що виявляється і виражається в злочинних діяннях конкретних людей, які є носіями свідомості і волі. Тому не можна отримати скільки-небудь повні та достовірні знання про злочинність, не вивчаючи осіб, вже вчинили злочини.

Нарешті, кримінологія вивчає проблему попередження злочинності — специфічну область соціального регулювання, управління та контролю, що має багаторівневий характер і має на меті подолання цього негативного суспільно небезпечного явища.

Таким чином, значущість вивчення кримінології полягає, перш за все, в тому, що вона розширює погляд на злочинність, розглядає її як явище, об’єктивно властиве суспільству, протидія якому є завданням всіх його політичних і громадських інститутів. Поряд з цим кримінологія науково забезпечує реалізацію найважливішого елементу зазначеного протидії — попередження злочинів [4, c. 34].

2. Місце кримінології в сучасному житті

Злочинна діяльність – це процес, у якому проявляється складна взаємодія соціальних, економічних, психологічних, політичних, моральних, організаційних та інших факторів у державі. Кожне суспільство здійснює контроль над встановленими ним правовими, етичними, психологічними, організаційними, етичними нормами поведінки щодо своїх громадян.

Системний аналіз негативних процесів у суспільному житті, що детермінують злочинну діяльність, призвів до висновку про зв’язок цих процесів із соціальними суперечностями. За системного підходу причини злочинної діяльності виступають як розходження елементів соціальної системи, як певні соціальні суперечності. Тому аналіз причин злочинності має проводитися з урахуванням саме причин поведінки. А сама поведінка людини визначається не тільки знанням норм, але й ставленням до тих соціальних цінностей, які захищаються цими нормами.

Так, В. Н. Кудрявцев визначає, що злочинна поведінка – це процес, який розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, що визначають генезис протиправного вчинку.

Злочинна діяльність здійснюється не через схильність особистості до злочинної  поведінки, а в результаті того, що в даної особистості вкоренилася система змістовних понять, утворень, які зумовлюють її негативне ставлення до певної сторони соціальної дійсності суспільства.

Особистість злочинця – це відбиток своєрідної соціальної якості людини, яка здійснила кримінальний вчинок. При цьому специфічна сутність особистості злочинця полягає в тому, що в особливостях його психічного складу, які виражають внутрішні передумови асоціальної поведінки, є визнані індивідуальні особливості юридично значущої поведінки.

Протиправна поведінка – поведінка соціально не адекватна, за якої є невідповідність правових норм загальнообов’язкового характеру правовій культурі громадян та їх правосвідомості. Це суспільно небезпечна, винна та карана діяльність (діяльність або бездіяльність) [5, c. 28-29].

Структурними елементами злочинної діяльності є: мотивація та мотив злочинної  діяльності; формування мети злочинної діяльності; прийняття рішення про скоєння відповідної злочинної діяльності; засоби здійснення злочинної діяльності; досягнення результатів та ставлення суб’єкта до них.

Злочинна діяльність характеризується передбачуванням мети. Усвідомивши ту чи іншу потребу, свої інтереси, людина аналізує реальні умови та свідомо уявляє цілий ряд можливих варіантів поведінки для досягнення мети. Вона зіставляє всі “за” та “проти” можливих варіантів дій і відповідно зупиняється на одному з них – найоптимальнішому. Цей вибір мети – усвідомлення й вибір домінуючого мотиву.

Структура злочинної діяльності – це відображення прояву домінуючих мотивів, які спрямовують поведінку людини на релевантні цілі (у злочинній діяльності – релевантно-злочинні цілі) та вибір відповідних засобів її досягнення.

Для визначення причин злочинної діяльності дослідники застосовують такі позиції:

інтеракціонізму, який базується на взаємодії біологічних та соціальних факторів у формуванні злочинної діяльності; біофізичні ознаки; ціннісно-нормативний підхід; демографічні, правосвідомі, антисуспільні установки; криміналістичний, кримінологічний та виправний аспекти.

Причинність злочинної діяльності може бути різнобічно досліджена тільки в рамках комплексу наук про людину і суспільство – соціології, соціальної психології, загальної психології, психофізіології та біології.

Основою у вивченні будь-якої особистості є розуміння її як цілісного утворення, як єдності всіх якостей, які відображають взаємозв’язок і взаємозалежність особистості та соціальної сфери, в якій ця особистість живе й виховується і в якій себе проявляє.

Так, М. Е. Ткаченко зазначає, що негативні фактори впливу визначили певний причинний комплекс злочинної діяльності, до якого належать: соціальні, політичні, ідеологічні, моральні, економічні, соціально-демографічні, а також генетичні, соціально-виховні, кримінальні чинники тощо.

Проблема причин злочинної діяльності нині є центральною для кримінологічної науки, тому що злочинна діяльність як складне явище є наслідком дії багатьох умов, обставин, факторів і причин [6, c. 24-25].

У ході дослідження з’ясовано, що на сьогоднішній день існує низка причин, які сприяють існуванню, відтворенню і самовідтворенню злочинної діяльності в Україні. Залежно від походження їх можна поділити на соціально-економічні, політико-ідеологічні, соціально-психологічні, нормативно-правові, організаційно-управлінські.

Причини є тим фундаментом, на який нашаровуються і з яким взаємодіють специфічні фактори, притаманні злочинам в Україні.

У кримінологічному вивченні важливим є аналіз особистості у взаємодії з соціальним середовищем, оскільки злочинну діяльність породжує не сама по собі особистість або середовище, а саме їх взаємодія. Система зовнішніх обставин у поведінці особи переламується через її внутрішній світ, через її психіку. Звідси випливає важливий висновок – у злочинній діяльності проявляється єдність об’єктивних і суб’єктивних факторів людської життєдіяльності.

По-перше, злочинна діяльність – це явище, яке виникає у результаті  деформації соціально-психологічних відносин, дисфункції соціальних інститутів та особистості. По-друге, ефективність діяльності, спрямованої на попередження злочинності, значною мірою залежить від цілеспрямованості конкретних профілактичних заходів, від того, наскільки ці заходи адекватні до умов їхньої реалізації і конкретних адресатів. По-третє, боротьба мотивів злочинної діяльності – це процес подолання внутрішніх протиріч між спонуканнями різної сили, а також процес подолання протиріч між злочинними намірами та стримуючими починаннями. По-четверте, злочинна діяльність – це багатофакторний феномен який потребує більшої уваги під час дослідження через процеси в соціумі [4, c. 51-52].

Висновки

Отже, кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний аспекти. Перший з них полягає у виявленні злочинності як соціально-правового явища та розробці наукових основ його подолання, другий (прикладний) має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання певним видам злочинності.

У процесі цієї діяльності перед кримінологією постає низка проблем. Проблема — це складне теоретичне чи практичне питання, що вимагає вивчення та вирішення. До актуальних проблем кримінології на сучасному етапі належать основні напрямки боротьби зі злочинністю:

— встановлення дієвого бар’єру кримінальному насиллю, забезпечення надійної охорони життя, здоров’я та власності громадян;

—         підвищення ефективності розкриття злочинів, які становлять широкий суспільний резонанс (тероризм, торгівля людьми тощо);

—         профілактика злочинів серед неповнолітніх і молоді;

—         поліпшення боротьби з корупцією та організованою злочинністю;

—         протидія процесам криміналізації економіки (легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом, злочинам у бюджетній, кредитно-банківській сфері тощо);

— поліпшення роботи з виявлення та запобігання незаконному обігові наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів, зброї та вибухових речовин.

Водночас треба мати на увазі, що кримінологія, як і будь-яка інша наука, не є чимось застиглим, раз і назавжди запрограмованим. У процесі свого розвитку вона, в певних межах, може доповнювати й уточнювати свій предмет дослідження.

Кримінологія не втручається у сферу зазначених наук, механічно не поглинає їх. Втім вона не розчиняється в цих знаннях, а лише синтезує різні дослідження з питань злочинної поведінки, що проводяться представниками інших наук, реципує окремі їх положення і досягнення, що стикаються деякою мірою з проблемами злочинності, творчо адаптує подібні запозичення для своїх потреб. Спираючись на все це, кримінологія формулює і обґрунтовує свої власні висновки, положення і рекомендації.

Незважаючи на широкий комплексний підхід при вивченні кримінологічних проблем, кримінологія має свій предмет, досліджує певну галузь суспільних відносин, не пориваючи зі своїм юридичним підґрунтям, має чіткі рамки при розмежуванні з суміжними галузями знань.

Список використаної літератури

1. Іванов Ю. Ф. Кримінологія: Навч. посіб. / Ю. Ф. Іванов., О. М. Джужа. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. — 264 с.
2. Кримінологія [Текст] : Загальна та Особлива частини: підручник / І. М. Даньшин [та ін.] ; ред. В. В. Голіна, 2009. — 285 с.
3. Кримінологія [Текст] : Навчально-методичний посібник / Віталій Василевич, Тетяна Кальченко, Наталія Кулакова ; ред. : Олександр Джужа, 2008. — 313 с.
4. Кримінологія [Текст] : Навчально-методичний посібник / Олександр Джужа, Олександр Костенко, Євген Моісеєв, Володимир Гринчак; Ред. Олександр Джужа, 2003. — 398 с.
5. Курило В.І. Кримінологія. Загальна частина [Текст] : Курс лекцій / В. І. Курило, О. Є. Михайлов, О. С. Яра, 2006. — 192 с.
6. Михайлов, О. Кримінологія [Текст] : навчальний посібник / Олександр Михайлов, Анатолій Горбань, Володимир Міщук, 2012. — 565 с.