1. Причини виникнення науки екології, її розвиток. Сучасна структура

Як і всі інші біологічні науки, екологія розвивалася безперервно, але нерівномірно. І як більшість наук, екологія має свою передісторію. Нагромадження відомостей про спосіб життя, залежність від навколишніх умов, характеру розподілу тварин і рослин почалось дуже давно. Праці давньогрецьких філософів-природознавців Гіппократа, Аристотеля, Теофраста Ерезійського містять відомості екологічного змісту. Звичайно, їх можна назвати відомостями екологічними тільки з сучасного погляду, оскільки сам термін «екологія» є нещодавнього походження. Отже, в історії екології, як і біології, можна виділити певні періоди розвитку, які в часовому відрізку нерівноцінні. І в кожний період (поділ на науки стався набагато пізніше) філософи намагались відповісти на запитання про причини виникнення того чи іншого явища. їхні висновки нині дехто сприймає з іронією, але не варто забувати, що кожен з них мав обмежений спектр технічних можливостей — тільки технічний проґрес дав змогу робити більш правильні висновки, давати відповіді на виниклі запитання.

Отже, за короткий період — з середини XIX ст. до 60-х років XX ст. — екологія як наука зайняла своє місце серед інших природничих наук, було сформульовано основні теоретичні засади науки про взаємозв’язки живих організмів з навколишнім середовищем та між собою. Сьогодні біологами-екологами чітко виокремлюються напрями теоретичної екології, які сформувались історично і розвиваються понині. Такими напрямами є: факторіальна екологія (вчення про фактори середовища та механізми адаптації живих істот до їх дії), демекологія (вчення про популяції), біоценологія (вчення про угруповання), екосистемологія та біогеоценологія (вчення про екосистеми та біогеоценози), біосферологія (вчення про біосферу).

Екологію деколи поділяють на аутекологію та синекологію. Таким чином розділи екології, які вивчають пристосованість популяцій окремих видів організмів до факторів навколишнього середовища, називають аутекологією або екологією видів (аутос — сам + екологія). Синекологія — розділ екології, який вивчає життя угруповань різних видів організмів та їх взаємодію (син — разом + екологія).

2. Екосистеми та їх структура. Потоки, речовини та енергії в екосистемах

Екосистема (біоценоз) — основна одиниця біосфери, яка є об’єктом вивчення екології. Цей термін запровадив англійський біолог А. Тенслі у 1935 році. Екосистема — складний природний комплекс живих істот, що взаємодіють з неорганічним середовищем та знаходяться в матеріально-енергетичній залежності від неї. Для зручності вчені розглядають екосистему як ізольовану одиницю (рілля, озеро, пасовище, струмок тощо), проте фактично різні компоненти постійно переміщуються з однієї екосистеми в іншу. По своїй суті це динамічно урівноважена система, що склалася в результаті тривалої та глибокої адаптації складових компонентів, в якій здійснюється кругообіг речовин. Екосистема — не проста сукупність живих організмів та навколишнього середовища, це діалектична єдність усіх екологічних ком­понентів, обумовлена взаємозалежністю та причинно-наслідковими зв’язками. У кожній екосистемі відбуваються кругообіг речовин та обмінні енергетичні процеси.

Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу.

Біотоп — це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз — це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрупування тварин) та мікроценозу (угрупування мікроорганізмів).

Крім природних екосистем, існують також штучні екосистеми: космічна станція, акваріум, вазон із кімнатною рослиною тощо.

Енергія та елементи живлення, що містяться в організмах живих продуцентів, споживаються в більшості природних екосистем не тільки редуцентами, а й консументами, або фаготрофами.

3. Види екосистем. Поняття «геосфера», «біосфера», «ноосфера»

Геосфери або оболонки Землі — концентричні оболонки, з яких складається Земля. Геосфери різняться між собою будовою, фізичними й хімічними властивостями. Наукове уявлення про особливості окремих геосфер базується головним чином на даних геофізичних методів дослідження.

Біосфера (від грецького біос — життя і сфайрос — сфера) — це цілісна земна оболонка, охоплена життям і якісно перетворена ним. її структура та енерго-інформаційні процеси визначаються минулою і сучасною діяльністю живих організмів. Вона зазнає також впливу космічних і глибинних підземних енергій. Просторово біосфера охоплює:

• тропосферу, тобто нижню частину атмосфери, до 10— 15 кілометрів;
• кору вивітрювання, на 2—3 кілометри вглиб від поверхні Землі та всю гідросферу до її максимальних глибин.

Цей простір населяє близько 1,5 млн тварин та 0,5 млн рослинних видів. Біосфера включає в себе різні екосистеми, співтовариства, популяції, організми.

Крім того, біосфера — це також:

• «жива речовина», в якій головна роль належить рослинам, їхня маса становить понад 95 відсотків маси біосфери, близько 2,4 трлн тонн, і відтворюється зі швидкістю 5—10 % на рік. Завдяки цьому щорічно утворюється 180 млн тонн рослинної біомаси та близько 300 млн тонн кисню, без яких не можливе життя людини;
• «біогенна речовина», тобто органічно-мінеральні, або органічні, продукти, створені живою речовиною (кам’яне вугілля, торф, родючий ґрунт, вапняки тощо);
• так звана біокісткова речовина, створена живими організмами разом із неживою природою (вода, атмосфера).

Зростаюча роль практичної діяльності людини та її вплив на природу знаменує собою початок нового етапу геологічної історії Землі, на якому людство має вибудувати свої відносини з природою на наукових засадах, а наука — пронизувати всю діяльність суспільства, у тому числі його відносини з природою. Отже, біосфера у XX ст. перетворюється на ноосферу.

Поняття ноосфера (від грецького ноос — розум і сфай-рос — сфера) виникло у 20-х роках нашого століття. Наукову концепцію ноосфери розробив В.І. Вернадський. Він розумів її як сферу взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає головним, визначальним чинником. Людство, озброєне науковою думкою, вважав учений, має стати вирішальною силою, яка надалі визначатиме еволюцію нашої планети.

4. Контрольні методи дослідження екологічних проблем

Загальним методом дослідження екології, як й інших наук, є матеріалістична діалектика з її законами розвитку і взаємодії, єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у нову якість, — заперечення. Ці закони, як і обумовлені ними закономірності, мають об’єктивний характер, тобто вони незалежні від волі та свідомості людей, зокрема дослідників.

Поряд з тим екологія у своїх дослідженнях використовує також широкий арсенал методів, як традиційних, так і нових. Серед них :

• статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів;
• балансовий метод, що дає можливість зіставляти наявність природних ресурсів з їхнім використанням;
• порівняльний метод, котрий передбачає вивчення об’єктів через порівняння з іншими об’єктами, тощо.

Значну роль у дослідженні навколишнього середовища відіграє картографічний метод дослідження, який дозволяє застосовувати географічну карту для опису, аналізу і пізнання явищ.

5. Роль космічних методів у дослідженні екологічних проблем

В останні десятиріччя у вивченні екологічних проблем біосфери велике значення надається аерокосмічним методам дослідження. Нині в багатьох країнах створені й функціонують глобальні експериментальні системи вивчення природних ресурсів, до складу яких входять водний, наземний і ракетно-космічний комплекс збору інформації та наземний комплекс її приймання, обробки, збереження, поширення й використання.

Специфіка застосування космічних зйомок і отримання з них нової інформації обумовлена їх оглядовістю, можливістю вивчення поверхні Землі на різних рівнях генералізації (узагальнення).

Аерокосмічні методи дозволяють оцінити в динаміці всі процеси, що відбуваються в локальному, регіональному чи глобальному масштабах. Так, скажімо, саме космічне знімання 1975 р. зареєструвало пилосольові бурі, які несли отруйні для рослин хлориди з території, що зовсім недавно була морським дном. У 1986 р. космічне знімання, проведене японським супутником, зафіксувало поширення теренами Європи чорнобильських радіонуклідів, починаючи від другого дня аварії.

Нині в процесі дослідження виконуються синхронні вимірювання на семи рівнях:

знімання з висоти 600—1000 км у масштабі 1:2000000—1:12000000 для оглядово-регіонального аналізу (використовуються збільшені знімки);

знімання з висоти 250—300 км з космічного корабля типу «Союз», «Мир», «Салют» у масштабі 1:200000—1:2000000 для регіональних комплексних робіт;

космовізуальні спостереження з космічних кораблів для регіональних досліджень;

знімання з висоти 10—20 км у масштабі 1:50000—1:200000 з літака чи повітряної кулі для проведення детальних комплексних робіт;

знімання з висоти 2—5 км у масштабі 1:200—1:25000 з літака (дирижабля, дельтаплана ) чи гелікоптера для розробки детальних комплексних заходів;

аеровізуальні спостереження з літака чи з гелікоптера для оперативного детального аналізу;

наземні (підземні) та водні (донні, підльодові) спостереження і вимірювання в контрольних точках, вибраних за матеріалами аеровізуальних спостережень для детальних досліджень.

6. Сучасні уявлення про природне середовище, локальні проблеми (на прикладах України)

Україна переживає глибоку екологічну кризу, яка пов’язана з надмірним антропогенним навантаженням на її територію. Усі екологічні проблеми незалежно від того, якими галузями вони породжені, нерозривно пов’язані з певною територією. Це завжди просторові проблеми. Їх глибина залежить від структури економіки на тій чи іншій території, від комплексу провідних галузей господарства, розвиток яких обумовлений наявністю відповідних природних ресурсів. А ці ресурси вкрай нерівномірно розподілені по регіонах. Звідси велика строкатість у антропогенному навантаженні на ту чи іншу територію.

Інтенсивна людська діяльність, нераціональне природокористування, нехтування законами природи спричинили глибокі, часто незворотні зміни в навколишньому природному середовищі як в масштабах планети, так і окремих ландшафтів та екосистем.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергомістких технологій, впровадження й нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Це стало можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування, законодавства з охорони довкілля.

Основними джерелами забруднення природного середовища України є хімічна, металургійна, гірничовидобувна галузі промисловості, атомні та теплові електростанції, цукрові заводи, автотранспорт, сільськогосподарське виробництво, водномеліоративні системи тощо. Тому просторова диференціація екологічного стану території України відбиває виробничу спеціалізацію регіонів, яка є головним чинником формування регіональних відмінностей за видами і концентраціями забруднювальних речовин, ступенем антропогенної перетвореності і забрудненості ландшафтів, напруженості екологічного стану.

Загалом найбільш забруднені території розташовані в районах Придніпров’я, Донбасу, Причорномор’я, Полісся, Чернівецької області, а також у великих містах. Разом вони охоплюють площу майже 61 тис. км2 (10,1 % загальної площі країни). До умовно чистих слід віднести центральну частину країни та невелику частину прибережної смуги Криму. В цілому умовно чисті та помірно забруднені території складають відповідно близько 50 і 150 тис. км2, або 8,1 та 24 % території держави. Водночас майже 50 % території України відносяться до сильно забрудненої та забрудненої, а саме: 117 і 224,4 тис. км2 відповідно.

 

7. Поняття популяції, розмір і просторова структура

Першою надорганізмовою біологічною системою є популяція. Термін «популяція» запозичений з демографії В. Іогансеном у 1905 році на позначення групи особин одного виду, а інколи навіть однорідної суміші особин різних видів. Таким чином «популяція» — сукупність особин одного виду, тривалий час заселяюча певний простір. Слово популяція походить від латинського слова «populus» — народ, населення.

Популяція – сукупність особин одного виду, які здатні до вільного схрещування, протягом тривалого часу населяють певний простір, а також відділена від сусідніх подібних сукупностей особин тими чи іншими формами ізоляції.

Популяції, як групові об’єднання, володіють рядом специфічних властивостей (ознак), які не властиві кожній окремо взятій особині.

Ознаки популяцій:

1) чисельність – загальна кількість особин на певній території

2) густота (щільність) популяції – це середня кількість особин на одиницю площі або об’єму простору, який займає популяція.

Розрізняють середню та екологічну (специфічну) щільність. Середня щільність означає число особин на одиницю всього простору. Екологічна щільність  — число особин на одиницю заселеного простору.

3) народжуваність – кількість нових особин, які з’явилися за одиницю часу у процесі розмноження.

8. Динаміка популяцій, об’єкт використання, моніторинг та управління

Структура популяції є однією з ознак популяції. Виявлення структурних елементів популяції дало змогу більш чітко сформувати сучасні уявлення про популяцію. Крім того, виділення структурних елементів популяції допомагає більш ефективно аналізувати стан популяції того чи іншого виду. Особливо це стосується видів, які перебувають у стані волі, але експлуатуються людиною.

Просторова структура — закономірне розміщення особин даної популяції в просторі в певний період часу існування популяції.

Аналіз будь-якої популяції показує, що особини розміщуються по-різному. У рослинних угрупованнях просторова структура популяцій виявляється через характерне розміщення особин даного виду: вони можуть виступати поодинці, парами, групами або ж скупченнями. їх розміщення залежить від біологічних особливостей виду, стадії розвитку популяції, умов місцезростання. Щодо тварин, то тут важливим фактором є пора року (лялечка зимує в лісовій підстилці, гусениця живе в кроні дерева). У багатьох випадках трапляється скупчення особин одного виду у біогрупи або парцели. У грабово-буковому лісі таку горизонтальну структуру творять береза, граб, липа, жостір, а з трав’яних рослин — яглиця, печіночниця, копитень, плющ, осока волосиста. Таке скупчення особин дає їм можливість витримати дію несприятливих умов середовища, а також міжвидову конкуренцію. Розподіл особин популяції може бути — рівномірним, груповим, випадковим.

При зменшенні чисельності популяції зменшуються і можливості обміну генетичною інформацією, що призводить до зниження життєздатності. Тому пізнання закономірностей динаміки чисельності популяцій має першочергове значення. У кожний конкретний момент будь-яка популяція складається з певної кількості особин, але ця величина досить динамічна. Часто вона залежить від народжуваності і смертності у популяції.

9. Продукційний процес. Продуценти, консументи, редуценти. Управління продукційним процесом («закон мінімуму»). Поняття екологічної валентності

ПРОДУКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – сукупність процесів утворення, нагромадження й трансформації орган, речовини, поглинання й проходження енергії через біо- та екосистеми різних рівнів організації, результатом яких є реальна продукція біоценозу.

Виявилося, що продукційний процес в екосистемах залежить від видової різноманітності більше, ніж процеси деструкції органічної речовини. При зменшенні числа видів вдвічі продукція екосистем знижується в середньому на 13%. Вплив різноманітності на процес розкладання органічної речовини менш очевидний — зменшення різноманітності може призводити і до уповільнення, і до прискорення процесів деструкції в екосистемах.

У числі біологічних компонентів, що складають екосистему, чітко виділяють три групи організмів: продуценти, консументи й редуценти.

Продуценти — організми, що створюють органічну речовину з неорганічних сполук.

Консументи — організми, що харчуються органічною речовиною (всі тварини, частина мікроорганізмів, паразитичні й комахоїдні рослини). Розрізняють консументи першого порядку — травоїдні тварини, другого — хижаки, третього — багато паразитів і т.д. Споживаючи органічну речовину, первинні консументи використовують її енергію для своєї життєдіяльності, викидаючи залишки, сприяють залученню її в круговорот. Вони ж є їжею для вторинних консументів.

Редуценти — це мікроорганізми, ґрунтові гриби, які, розкладаючи мертву органічну речовину, переводять її в більш прості неорганічні сполуки й втягують у круговорот.

Як показали дослідження Лібіха, розвиток живого організму зумовлений не тільки недостатністю того чи іншого фактора, але також і їх надлишком. Отже, кожен організм має свої межі, які коливаються між мінімумом та максимумом, тобто оптимум, котрий забезпечує існування організму. У кожного виду — свої межі.

10. Основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу

В. І. Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю — від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, вчення про біосферу.

Він принципово відкинув старий біологічний підхід — дослідження окремо того чи іншого живого організму, а висунув на перше місце поняття життя як організованої сукупності живої речовини. Вчений підкреслював, що речовина планети (а також і в Космосі) утворюється в кругообігу «мертве — живе — мертве», що «біогенні породи» (тобто створені живою речовиною) становлять значну частину її (біосфери) маси, «… йдуть далеко за межі біосфери … вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цього кругообігу всіх елементів і тим ставить на науковий грунт питання про космічність живої речовини»,— писав він у монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя — така ж вічна складова буття, як матерія та енергія.

В. І. Вернадський відніс до біосфери ширші шари земних оболонок, де не тільки мешкають живі організми, а й знаходяться речовини, створені в минулому живою матерією (торф, кам’яне вугілля, осадові породи тощо). Він розглядав біосферу не просто як просторову категорію, а як складну єдину систему — оболонку, в якій живі істоти перебувають у складній взаємодії як із неживою природою (повітрям, водою, сонячною енергією), так і між собою і цим визначають хімічний стан зовнішньої кори нашої планети.

Мислитель визначив межі біосфери, вказавши, що до неї входять уся гідросфера Землі, верхня частина літосфери до глибини 2 — З км, де ще є живі бактерії, і нижня частина атмосфери. Він розглядав біосферу як зону перетворення цієї космічної енергії трансформаторами, що в ній знаходяться.

11. Автотрофність людства за В. І. Вернадським

Автотрофність людства, поняття, запропоноване В. І. Вернадським (1937) для позначення процесу отримання людством їжі і енергії за рахунок енергії Сонця без участі продуцентів. Напр., отримання рослиноподібної їжі за допомогою методів штучного фотосинтезу. Останнім часом ряд авторів  пропонують розширити концепцію автотрофності людства, поширюючи її й на безвідхідні і маловідходні технології виробництва. Таким чином термін набуває стратегічний природоохоронний аспект.

Автотрофність людства — це теоретично можливе отримання людством хемосинтетичної їжі і енергії безпосередньо від Сонця, без використання або навіть за відсутності ін. організмів. В. І. Вернадський припускав можливість перетворення людини з істоти соціально гетеротрофної на істоту соціально автотрофну. Перехід до отримання енергії безпосередньо від Сонця здійснюється в наші дні. Отримання рослиноподібної їжі в ході штучного фотосинтезу теоретично можливо. Повне перетворення людини на автотрофну істоту суперечить закону незворотності еволюції (Л. Долло).

12. Стійкість організмів, популяцій та екосистем

Стійкість екосистем в значній мірі пов’язана з рівнем їхньої еволюційної просунутості. Існує думка, що еволюційно більш молоді та прогресивні екосистеми складної організації зі значними ресурсами питомої вільної енергії мають підвищену стійкість. Знижується стійкість екосистеми при спрощенні їхньої структури. В основі стійкості екосистем і біосфери в цілому лежить широкий комплекс механізмів та їх структурних особливостей. Головний фактор стійкості екосистем — це наявність в ній живої матерії. Саме вона визначає перевагу синтезу та структурування над процесами розпаду. Надає стійкості екосистемі різноманітність форм життя. Стійкість екосистем залежить від стійкості організмів та популяцій, які до неї входять. Стійкість організмів та популяцій проявляється у їх здатності до само-підтримки та збереження в умовах несприятливих зовнішніх впливів. Основою стійкості живих організмів є їх здатність до адаптації. Адаптація може бути визначена як відповідність між організмом та його середовищем.

13. Основні риси екологічної системи «Планета Земля»

Земля — унікальна планета Сонячної системи, й унікальність її полягає перш за все в тому, що на ній існує життя. Поки що ні на знімках інших планет, що передали наші космічні станції, ні в пробах місячного чи марсіанського ґрунту жодних ознак органічного життя не виявлено.

В процесі кругообігу жива речовина поглинає енергію, в процесі ж її розпаду ця енергія повертається в навколишнє середовище. Живий організм є відкритою системою, його не можна відокремити від навколишнього середовища. Щоб зберегтися й розвиватися, організм повинен мати вищий рівень організації, ніж навколишнє середовище. Це досягається зниженням рівня його ентропії. В екології ентропією системи називають кількість в системі зв’язаної енергії, яка не може бути використана для будь-якої роботи. Набуваючи вищого рівня організації у порівнянні з навколишнім середовищем, організм знижує рівень своєї ентропії за рахунок підвищення рівня ентропії середовища.

Крім кругообігу хімічних елементів, у природі спостерігається й кругообіг енергії. Енергія Сонця, що засвоюється зеленими рослинами, частково консервується у вугіллі, торфі, нафті, а також витрачається на вивітрювання глибинних гірських порід, таких, як базальти, граніти тощо. В утворених внаслідок вивітрювання глинах запасається сонячна енергія, й, отже, знижується рівень ентропії. У подальшому за рахунок тектонічних опускань земної кори глини та інші пухкі осадкові породи потрапляють у глибокі зони Землі, де внаслідок високих тисків і температур із них вивільнюється запасена сонячна енергія, відбуваються процеси їх переплавлення й перетворення у вивержені породи, наприклад граніти, і цикл кругообігу енергії завершується.

14. Фактори, що зумовили зростання екологічних проблем наприкінці XXI століття

Протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушуючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала аналогічні проблеми глобального характеру.

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов’язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два „вибухи” – демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети – головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо).

Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.

Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь, через 200-250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу.

В разі збереження сучасних промислових та енергетичних технологій приблизно за цей самий період буде вичерпано до 2/3 запасів кисню в атмосфері планети за одночасного неухильного зниження темпів його відтворення зеленими рослинами (внаслідок деградації біосфери, зменшення площі лісів, біорізноманітності, біомаси і біопродуктивності взагалі).

15. Еволюція відносин людини та природи. Екологічні кризи

З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації — людини, з її розвитком, розмноженням, міграціями, адаптацією й активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенного характеру. З самого початку поведінка людини в довкіллі стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот особливою агресивністю і мала характер не рівноправного співмешканця середовища існування, а підкорювача, насильника, споживача, не здатного до самообмежень.

Людська діяльність з часом перетворилась в могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів й континентів, але й на планеті в цілому. Але свого відношення до природи, її ресурсів, людина за віки не змінила, і це призвело до виникнення глобальних екологічних кризових ситуацій.

Незважаючи на певні досягнення в галузі природоохоронної діяльності в окремих країнах (Німеччина, США, Китай, Японія) і поширення серед людей занепокоєності станом природи своїх регіонів та біосфери в цілому, XX ст. закінчується поглибленням глобальної екологічної кризи, надзвичайно низьким рівнем екологічної освіти й свідомості у більшості населення, подальшим нарощуванням промислових та сільськогосподарських виробничих потужностей з одночасною нещадною експлуатацією всіх видів природних ресурсів.

Нова екологічна криза в історії людства є глибшою і трагічнішою, і подолати її буде надзвичайно важко. Вона призведе до значних міграцій народів і, як вважають провідні вчені, може спровокувати війни, інші соціальні потрясіння локального, регіонального і навіть глобального масштабу. Тому залишається одне: почавши з забезпечення високого рівня освіти народів, загальної культури, високого рівня екологічної свідомості, технологічної дисципліни виробництва і науки, поступово, але якомога швидше перейти до нового способу життя суспільства — високоінформаційного, з могутнім колективним інтелектом, здатного організувати свій стабільний розвиток у злагоді з Природою.

16. Надзвичайні екологічні ситуації

В історії Землі екологічні кризи неодноразово були наслідком виникнення різних природних ситуацій, раптових істотних змін умов існування, різких змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих, так і разом узятих, шо спричиняло погіршення стану або загибель окремих живих істот, популяцій і навіть цілих екосистем. Такі надзвичайні кризові екологічні ситуації називаються катастрофами. Залежно від причин виникнення катастрофи бувають природні й антропогенні, а залежно від розмірів заподіяної шкоди й кількості негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, — локальні, регіональні чи глобальні. Своєю чергою, як природні, так і антропогенні катастрофи залежно від фактора-збудника поділяються на космічні, ендогенні, тектонічні, екзогенні, метеорологічні, хімічні, фізичні та ін.

Раніше переважали природні катастрофи. За нашого часу кількість таких катастроф практично не змінилась, одначе внаслідок людської діяльності зросла їхня потужність, що дедалі істотніше позначається на стані екосистем, окремих ландшафтів, регіонів, континентів і біосфери в цілому.

Природні катастрофи спричиняються екзогенними й ендогенними факторами, тобто зовнішніми навколоземними або космічними та внутрішніми силами Землі, зумовленими процесами в її надрах. Зовнішні та внутрішні сили тісно пов’язані між собою, розвиток одних часто стимулює появу інших.

Наслідками найбільших катастроф були регіональні або глобальні кліматичні зміни, загибель багатьох живих істот, зміни розвитку різних видів, популяцій і родів, мутації організмів. Палеонтологам і палеогеографам добре відомі такі «критичні епохи» в розвитку біосфери — на початку й наприкінці палеозойської ери, на межі мезозою й кайнозою та ін.

17. Основні напрями і форми антропогенного впливу на довкілля

Негативний вплив суспільства на природне навколишнє середовище внаслідок господарської діяльності називають антропогенним.

Таких впливів є безмежна кількість. Вони відрізняються обсягами, характером, інтенсивністю, величиною, рівнем шкоди навколишньому середовищу та здоров’ю людей. При цьому всі їх прояви зводяться до чотирьох форм негативної дії.

1. Зміна компонентного складу біосфери, кругообігу речовин у природі

(Видобуток мінеральної сировини, нагромадження відходів, викиди та скиди забруднювальних речовин у повітряне та водне середовища).

2. Зміна структури земної поверхні

(Розорювання земель, вирубування лісів, виконання меліоративних заходів, створення штучних водойм, зміни режиму стоку поверхневих вод, урбанізація, видобуток корисних копалин тощо). Епоха бурхливого промислового розвитку ознаменувалася виникненням досі не відомого антропогенного феномена — кислотних дощів, тобто опадів з великим вмістом сірчаної кислоти з домішками кислоти азотної.

3. Зміна енергетичного балансу планети і буферних властивостей Землі.

За останні 100 років людство збільшило у понад тисячу разів обсяги використання енергії. Внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері зросла на 25—30 %, що може у майбутньому призвести до підвищення середньої температури на 1,5—2 °С. Це спричинить так зване явище парникового ефекту, коли ефективне випромінювання Землі буде меншим, ніж отримання планетою сонячної радіації. Збільшення в атмосфері вуглекислого газу та парів води порушує тепловий баланс Землі. Нагрівання атмосфери у глобальному масштабі на 2—4 °С призведе до танення полярних льодовиків, внаслідок чого підвищиться рівень океану приблизно на 20 м і затопиться значна частина суші.

4. Знищення рослинного і тваринного розмаїття, природних місць існування і розмноження тварин і рослин, штучна акліматизація і адаптація тварин та рослин на нових місцях існування, виведення нових сортів рослин і порід тварин тощо.

18. Енергетика, зв’язок і екологія

У міру витрачання запасів нафти, газу і вугілля виникає необхідність їх заміни іншими видами палива. У другій половині XX ст. вважалося, що найбільш рентабельною та перспективною є ядерна і термоядерна енергетика. Справді, запаси ядерної сировини для атомних енергетичних реакторів достатні для забезпечення всіх людей Землі енергією на сотні років.

Всі енергетичні джерела Світового океану, дозволяють отримати електричну енергію, не завдаючи жодної шкоди навколишньому середовищу. Приборкати грізну силу океанічних хвиль і примусити працювати на людину водень, суттєво підвищити ефективність використання інших енергетичних дарів природи — життєво важливі завдання науки в недалекому майбутньому.

АЕС спричинюють велике теплове забруднення, особливо гідросфери. Лише мала частина теплоти, що виділяється під час роботи реакторів, може бути утилізована й перетворена на електроенергію. Левова ж її пайка у вигляді гарячої (45 °С) води й пари викидається у водойми та в повітря.

У зв’язку з величезною потенційною небезпекою АЕС для біосфери вчені та енергетики сьогодні покладають надії на інший спосіб добування енергії, а саме з допомогою термоядерних електростанцій (ТЯЕС). І хоча в світі поки що не діє жодна ТЯЕС, є переконання (особливо на Заході), що цей спосіб добування енергії стане основним у XXI ст. й витіснить АЕС і ТЕС.

19. Екологічний моніторинг, його рівні. Мета екологічного моніторингу кожного рівня

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

• організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;
• налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);
• оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;
• інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;
• моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;
• розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

20. Біологічний, біохімічний і геохімічний моніторинг

Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми: геосферний, геохімічний і біологічний.

Геосферний моніторинг. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами — зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонний перенос, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).

Геохімічний моніторинг. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Передбачає також встановлення «градієнту випадань» — кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.

Біологічний моніторинг. Основою його є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.

21. Локальний, регіональний і глобальний екологічний моніторинг

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

локальному — на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб контрольних станцій доцільно мати принаймні три; від 100 тис. до 300 тис. осіб — не менше п’яти, від 300 тис. до 500 тис. — сім, тоді як у населеному пункті з населенням понад 1 млн чоловік — 11—24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

регіональному — в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

національному — на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях країни;

глобальному — глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Низка країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО2, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів та ін.

22. Основні принципи і основи економіки природокористування

Під природокористуванням в наш час розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів збереження останнього.

Сюди входять: видобування та переробка природних ресурсів і їх відновлення; використання й охорона природних умов життя; збереження та відновлення, раціональні зміни екологічного балансу природних систем.

Узагальнюючи, можна сказати, що природокористування — це сукупність дій людства на географічну оболонку Землі.

Як сфера знань природокористування включає в себе елементи природних, суспільних і технічних наук.

Природокористування може бути раціональним і нераціональним. Раціональне — це високоефективне, розумне господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу і підтримує та підвищує продуктивність природних комплексів або окремих об’єктів, їх красу.

Нераціональне — це таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, саморегулювання й самоочищення, порушується рівновага біологічних систем, вичерпуються мінеральні ресурси, погіршується виконання рекреаційних, оздоровчих та естетичних функцій природних об’єктів. Нераціональне використання може бути як навмисне, так і випадкове чи супутнє.

Кожна країна визначає свої норми природокористування в межах своєї території. Але в останні роки у зв’язку зі збільшенням транскордонних перенесень різних забруднень, а також таких національних видів діяльності, які шкодять всій планеті (вирубка великих площ лісів, випробування ядерної зброї, розширення атомної енергетики тощо) дедалі більше уваги приділяється підписанню міжнародних угод про методи й норми природокористування.

23. Екологічні проблеми промислового виробництва: енергетики, металургійного комплексу, механізації та хімізації сільськогосподарського виробництва, гідромеліорації

Промисловий комплекс за інтенсивністю впливу на довкілля посідає провідне місце. В промисловості головними причинами, що призвели до загрозливого стану  довкілля, є:

• застарілі технології виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два—три рази відповідні показники розвинутих країн;
• високий рівень концентрації промислових об’єктів;
• несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
• відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об’єктів;
• відсутність надійного правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;
• відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Недосконалість сучасних технологій не дозволяє повністю переробляти мінеральну сировину. Більша частина її повертається в природу у вигляді відходів. За даними деяких учених, готова продукція становить 1—2 % від використовуваної сировини, а решта повертається у вигляді відходів до біосфери, забруднюючи її компоненти.

За мірою і характером впливу (згідно з обсягами промислових відходів) вирізняють паливно-енергетичний, металургійний, хімічний та будівельний комплекси. Привертає увагу велике надходження в атмосферу викидів газоподібного діоксиду сірки — однієї з найшкідливіших забруднювальних речовин промислового походження, яка в умовах атмосфери перетворюється в сірчану кислоту і служить причиною виникнення кислотних дощів.

24. Транспорт як один із найбільших забруднювачів біосфери. Екологічні наслідки автомобілізації суспільства

Одне з найважливіших напрямів у діяльності людини розвиток до використання транспорту починаючи з метою перевезення людей, промислової та сільськогосподарської продукції, сировини й т. буд. Проте транспорт, особливо автомобільний, є забруднювачем біосфери.

Основні шляхи зниження екологічного збитку від транспорту виділяться в наступному:

1) Оптимізація руху міського транспорту.

2) розробка альтернативних єнергоджерел;

3) допалювання й очищення органічного палива;

4) створення (модифікація) двигунів, що використовують альтернативні палива;

5) захист від шуму;

6) Економічні ініціативи по керуванню автомобільним парком і рухом.

Поліпшення містобудування й оптимізація міського руху транспорту взаємно вв’язані й націлені на краще планування доріг і вулиць, створення транспортних розв’язок, поліпшення дорожнього покриття, контроль швидкісного руху.

Альтернативний транспорт — це електромобілі, застосування альтернативного палива, будівництво ліній для швидкісного трамвая, метро, автомотриси й ін.

Економічні ініціативи — податок на автомобілі, паливо, дороги, ініціативи по відновленню автомобілів.

Для того щоб зберегти людству автомобіль необхідно якщо не виключити, то звести до мінімуму шкідливі викиди. Роботи в цьому напрямку ведуться в усьому світі й дають певні результати.

25. Екологічні наслідки антропогенного впливу на біосферу

Сьогодні вже неефективно запроваджувати обмежувальні заходи щодо експлуатації окремих видів біологічних ресурсів. І на порядку дня постає проблема активного впливу людини на природні ресурси з метою штучного конструювання стабільних екосистем із властивостями, що враховують антропогенні порушення в ландшафтах. Зрозуміло, що для цього необхідні не тільки значні економічні ресурси, а й нові знання про природу. Загальна стратегія розв’язання цієї проблеми полягає у відновленні виснажених ресурсів, формуванні нормальних екологічних умов їх природного відновлення, встановленні розумних пропорцій між обсягом використання ресурсів та обсягом їхнього природного приросту, у подальшому освоєнні ресурсів й підвищенні продуктивності окультурених екосистем шляхом використання інтенсивних технологій та біологічних методів і формуванні ландшафтів для розширення рекреаційних ресурсів.

Проблема паливно-мінеральних ресурсів має яскраво виражений інтернаціональний характер через невідповідність центрів їхнього видобутку з центрами використання. Тому доступ до них багатьох країн може бути реалізований через механізм міжнародних економічних зв’язків, роль яких останнім часом значно зросла у забезпеченні безпечної життєдіяльності на всій планеті.

Як експлуатація біологічних ресурсів, так і видобуток та споживання паливно-енергетичних та мінеральних ресурсів призводять до значного забруднення складових природної сфери: атмосфери, гідросфери та літосфери.

Під забрудненням довкілля розуміють привнесення до його складових не властивих їм речовин або зміну вмісту наявних у них речовин. Склад атмосфери, гідросфери, літосфери формувався упродовж тривалого часу внаслідок геологічного та біологічного кругообігу речовин на Землі, і сьогодні він є результатом динамічної рівноваги, в основі якої лежать численні процеси перетворення та переміщення речовин за участю живих та неживих об’єктів природи.

26. Антропогенні зміни клімату міст. Медична екологія

Сучасний етап світового розвитку визначається стрімким зростанням міст, скупченням в них населення, транспорту, промисловості, шкідливих викидів у довкілля. Зміни клімату та означені світові тенденції, погіршують умови проживання у містах, в яких на 2008 рік за даними ООН мешкало 50% населення планети, а в Україні – близько 70%. В означеному контексті, архітектура й містобудування мають внести свій доробок у вирішення проблеми забезпечення комфортності середовища існування людини.

Клімат міста формується у процесах взаємодії природного та антропогенного компонентів середовища, а отже, визначається багатьма чинниками. Основними антропогенними факторами, що впливають на клімат міста, є: розмір міста та види енергії, що використовуються; характер та розміщення промислових підприємств; види транспорту та організація транспортної мережі. Значний вплив на клімат міста заподіює характер забудови сельбищної території (мало- чи багатоповерхова), ступінь її озеленення та обводнення, рельєф (природний чи штучний), експозиція схилів. Для кращого розуміння екологічних особливостей формування клімату, його розглядають у трьох вимірах: як макро-, мезо- та мікроклімат. Макроклімат – це клімат географічної зони чи ландшафту (лісостеп чи полісся). Мезоклімат – це регіональний клімат (південний схил гори чи долина). Мікроклімат – це клімат на рівні організму. В означеному контексті, мікроклімат міста – це клімат у його двометровому приземному просторі. На вулицях та площах, в житловій забудові, скверах та парках формується свій мікроклімат, який істотно відрізняється від загального кліматичного міського фону.

  Сьогодні, озеленення міського простору стає багатофункціональним чинником, який: на житлових територіях покращує мікрокліматичні умови; на вулицях – сприяє захисту від сонця, пилу та газу; у садах і парках – оздоровленню повітря, що фільтрується «легенями» міста через крони його дерев та кущів. Тому в сучасному місті треба зберігати існуючи зелені насадження та, по можливості, збільшувати їх територію. Ці території не можна розглядати у якості резерву для нового будівництва, скорочення ж її, у наслідок такого, будівництва треба розглядати як злочин проти людини та наступних її поколінь.

27. Медико-демографічні аспекти соціальної екології

Про екологію людини він говорив як про нову синтетичну галузь медичних наук. Предметом вивчення екології людини учений вважав медико-біологічні та медико-демографічні аспекти взаємодії суспільства і природи, якими спочатку частково займалися медична географія та гігієна.

Соціальна екологія вивчає сучасний стан та особливості формування навколишнього середовища у зв’язку з історичним розвитком і структурою природокористування, прогнозує розвиток довкілля з майбутнім людства. Практичним завданням соціоекології є така категорія, як якість життєвого середовища, яку визначаємо як інтегральну характеристику всієї сукупності видів, форм, сфер діяльності людей певної локальної, регіональної та глобальної соціоекосистеми або суспільства в цілому, зумовлених рівнем його виробництва, економічними відносинами, політичним устроєм та системою цінностей.

Способом збереження суспільства з погляду соціоекології, є орієнтація не так на заміну природного середовища, як на забезпечення сумісності з ним усіх напрямів діяльності.

28. Радіаційне забруднення, джерела надходження радіонуклідів у повітря, грунт, воду. Закономірності міграції та акумуляції радіонуклідів

Природна радіоактивність середовища обумовлена наявністю радіоактивних ізотопів, що виникають в атмосфері в результаті впливу космічного випромінювання, радіоактивних газів, що надходять з верхніх шарів земної кори, і їхніх дочірніх продуктів, радіоактивних ізотопів, що з’являються в результаті життєдіяльності людини і т. д.

За характером розташування в організмі людини радіоактивні речовини поділяють на три групи: радіонукліди, що відкладаються в кістках (кальцій, стронцій, барій, радій); радіонукліди, що концентруються в печінці (цезій, нітрат плутонію); радіонукліди, що рівномірно розподіляються по всьому організму (кисень, водень, залізо, полоній).

Після того, як радіоактивні речовини осіли в організмі, важливими моментами стають величина енергії і вид випромінювання, форма і маса органа, фізичний і біологічний період напіврозпаду ізотопу. Період напіврозпаду являє собою тривалість часу, після закінчення якого речовина втрачає половину своєї радіоактивності. Біологічний період напіврозпаду—це той час, який потрібен для розпаду і виведення з організму радіоактивної речовини (виведення відбувається з потом, слиною, випорожненнями, що ще раз підтверджує важливість особистої гігієни і здорового способу життя). Деякі радіоізотопи виводяться з організму досить швидко і тому не встигають нанести хворобливої шкоди, у той час як інші зберігаються в організмі протягом значного часу.

Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність і залежно від дози і виду опромінення викликає захворювання: соматичні (гостра променева, хронічна променева хвороби); сомато-стохастичні (злоякісні утворення, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості життя); генетичні (генні чи хромосомні мутації), а також ряд інших змін в організмі людини.

Закономірності та механізми виникнення спадкоємних змін (мутацій) під дією іонізуючого випромінювання вивчає радіаційна генетика.

29. Організаційна структура управління процесами природокористування, охорони довкілля

Механізм управління процесом природокористування у більшості країн сформувався у 70-х роках XX ст. Він відзначається високим організаційним рівнем, гнучким застосуванням адміністративно-нормативних методів у поєднанні з фінансово-економічним стимулюванням приватного сектору, активним використанням найновіших досягнень науково-технічного прогресу. У більшості країн уряди мобілізували матеріальні, фінансові, науково-технічні ресурси для вирішення завдань охорони довкілля і досягли певних результатів у цьому напрямі.

Організаційно-управлінські та контрольні функції з охорони навколишнього середовища в країнах Європи здійснюють, як правило, спільними діями відомства загальної компетенції та спеціальні відомства.

За порушення норм і правил природокористування накладаються штрафи в адміністративному порядку або притягується до кримінальної відповідальності — аж до позбавлення волі.

Вважається, що найдосконалішою є швейцарська система управління охороною природи і навколишнім середовищем. По-перше, це чітка система взаємопов’язаних політичних, юридичних, соціальних, наукових та організаційних положень і законів, інтегрована у всесвітню природоохоронну систему та природно вписана у соціально-економічні умови держави. По-друге, вона має механізми функціонування різного характеру і різних рівнів, з прямим і зворотним зв’язками; тут населення не тільки виконує закони, але й має можливість змінювати їх та впливати на дії уряду.

30. Правове регулювання природокористування і природоохоронної діяльності

Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими нормами права для виконання та дотримання, що забезпечується державним примусом у разі їх невиконання.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов’язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов’язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об’єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

31. Види правової відповідальності за порушення екологічного законодавства

Екологічні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність винних суб’єктів.

Вчинення екологічного правопорушення — фактично єдина підстава юридичної відповідальності. Але неодмінною умовою для притягнення до відповідальності повинна бути також наявність у законі прямої вказівки про застосування відповідних заходів впливу до правопорушника, тобто правовою підставою юридичної відповідальності є правові норми, які закріплюють у галузі екології санкції за недотримання або порушення цих обов’язків.

В основу класифікації юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства покладено характер конкретної санкції, яка застосовується за вчинення правопорушення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову і дисциплінарну. Фізичні і юридичні особи, винні в порушенні екологічного законодавства, притягуються у встановлених законом порядку і випадках до відповідальності.

У спеціальному законодавстві, яке стосується окремих видів природних ресурсів, питання про конкретні умови, розміри відшкодування збитків детально врегульовані, визначено також коло осіб, які можуть заявляти позовні вимоги.

Загальні ж принципи цивільно-правової відповідальності закріплені цивільним законодавством. Щодо відносин по використанню природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища норми цивільного законодавства застосовуються субсидіарно, якщо ці відносини не регулюються спеціальним законодавством (ст. 9 Цивільного кодексу України).

Коли ж порушенням екологічного законодавства шкоду завдано спільними діями декількох осіб, вона відшкодовується ними в солідарному порядку. В окремих випадках за рішенням суду можливе покладання на винних відшкодування збитків у натурі, якщо це буде відповідати інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування завданих збитків.

Цивільним законодавством передбачена можливість відшкодування не тільки майнових збитків, але й моральних. Моральні збитки — це фізичні або моральні страждання, завдані неправомірними діями. Отже, не виключається відповідальність за завдання моральної шкоди і в галузі екології, але вона, як відомо, буде мати в цій галузі обмежене застосування.

32. Екологічне законодавство України та механізм його реалізації

Серед різноманітних форм вираження еколого-правових норм (законів, кодексів, декретів, указів, постанов, розпоряджень, положень, інструкцій, методик, правил і т.п.) найбільш важливими є законодавчі акти. Сукупність усіх законодавчих еколого-правових актів, які регулюють, встановлюють або визначають екологічні правовідносини називають екологічним законодавством. В його склад входять загальні, специфічні та міжгалузеві законодавчі акти.

Система екологічного законодавства України є досить прогресивною, тому що вона створювалася вже в умовах незалежності з використанням досвіду світових лідерів, в галузі екологічного права. Сьогодні ми можемо сміливо констатувати, що той «правовий вакуум» в сфері охорони довкілля і екологічної безпеки, що утворився одразу після проголошення незалежності ліквідовано. За ці роки в Україні прийнято кілька десятків законів та кодексів що регулюють всю гамму екоправових відносин у державі.

Структура екологічного законодавства є аналогічною структурі екологічного права. Зрозуміло, якщо наша держава ставить за мету інтеграцію в загальносвітовий правовий простір, українське екологічне законодавство потребує подальшої розробки з метою урахування загальноприйнятих світовим співтовариством стандартів і норм в галузі екологічної діяльності та охорони довкілля. На часі систематизація і кодифікація існуючих правових норм, зокрема обговорюється питання про зміну назви закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» на закон «Про основи екологічного законодавства» та прийняття єдиного кодифікованого акту – Екологічного кодексу України.

33. Регулювання якості атмосферного повітря та гідросфери

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Як природний об’єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмосферного повітря (як природного об’єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв’язок повітря з довкіллям.

Однак доцільно говорити не лише про охорону, але й про використання атмосферного повітря.

По-перше, атмосферне повітря є найціннішим економічним природним ресурсом, елементи, що входять до його складу, використовуються для виробництва продукції в різних сферах діяльності, зокрема у хімічній та металургійній промисловості, машинобудуванні, енергетиці та ін. До його складу входить ряд важливих компонентів (азот, аргон, криптон, ксенон та ін.).

По-друге, правомірно говорити про використання атмосферного повітря у рамках загального природокористування. Воно використовується як елемент природного середовища існування і як природна умова його життя. Використання атмосферного повітря на праві загального користування проявляється у декількох видах. При цьому експлуатаційні аспекти містяться у правових приписах про охорону атмосферного повітря. Тому слід виходити із змісту правових приписів, які передбачають не лише охоронні, але й експлуатаційні аспекти. Одним з прикладів використання атмосферного повітря є використання цього об’єкта природи у цілях створення сприятливих умов для забезпечення життєдіяльності людини. Такий висновок випливає з преамбули і ст. 33 Закону.

По-третє, атмосферне повітря використовується як природний резервуар для викидів забруднюючих речовин. Хоча на сучасному етапі суспільного розвитку практика не висуває перед правом як самостійне завдання регулювання відносин щодо використання атмосферного повітря, але суспільні відносини, які при цьому виникають, мають підпорядкований характер. Вони регулюються лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення цілей охорони атмосферного повітря.

По-четверте, основні споживачі атмосферного повітря виступають і його забруднювачами.

34. Територіальні комплексні схеми охорони природи та етапи їх розробок

У плануванні розвитку території важливим є комплексна оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище. В таку оцінку доцільно включати мету й необхідність майбутньої господарської діяльності, способи її здійснення, реальні альтернативи, характер і ступінь впливу на довкілля, в тому числі й аварійних ситуацій, можливості зменшення шкідливого впливу на компоненти природи. З огляду на це у практиці планування передбачається розроблення територіальних комплексних схем раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища (ТЕРКСОП). Вони мають містити обґрунтування комплексних заходів з охорони природи, мета яких — запобігати забрудненню довкілля регіонів. ТЕРКСОПи розробляються для окремих міст і великих промислових об’єктів, які мають важливе господарське значення.

ТЕРКСОПи дають змогу перейти на проектній стадії до детального розроблення першочергових заходів, спрямованих на охорону здоров’я населення і покращання середовища його проживання, зменшення збитків від утрат основних та оборотних фондів, скорочення втрат від стихійних процесів.

Важливими особливостями ТЕРКСОПів є те, що: 1) вони оцінюють стійкість природно-ресурсного потенціалу та його окремих компонентів; 2) об’єднують у єдиному комплексі природні та господарські критерії взаємодії, доповнюючи їх специфічними регіональними критеріями, що дає можливість найбільш збалансовано використати природно-ресурсний потенціал регіонів; 3) регіональна диференціація природних і господарських факторів дозволяє виробити конкретні критерії якості довкілля, а також вимоги конкретної території до вдосконалення процесу управління природокористуванням; 4) схеми репрезентують науково обґрунтовані довгострокові програми заходів із раціонального використання та охорони довкілля з урахуванням регіональних особливостей.

ТЕРКСОПи розробляються в кілька етапів.

І етап — визначаються цілі та формулюються завдання територіальної комплексної схеми залежно від екологічної ситуації, що склалась у регіоні.

II етап — проводиться економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу регіону; надається інформація для попереднього аналізу розміщення господарських об’єктів з урахуванням особливостей їх впливу на довкілля.

ІІІ етап — аналізується у єдиному комплексі відповідність антропогенного навантаження на територію природно-ресурсному потенціалові регіону за ретроспективний, існуючий та плановий періоди як щодо рівня навантаження, так і з урахуванням його специфіки.

IV етап — характеристика проблемних ситуацій, які виникли внаслідок взаємодії між природними та господарськими об’єктами, ранжування проблемних ситуацій з тим, щоби вирізнити пріоритетні (головні) та дати техніко-економічні обґрунтування альтернативних варіантів їх вирішення.

V етап — розробка комплексу конкретних заходів щодо удосконалення управління процесом раціоналізації природокористування та охорони довкілля в кожному конкретному регіоні.

35. Екологічна експертиза, її сутність, мета і завдання

Екологічна експертиза – вид науковопрактичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів та об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності вимогам і нормам законодавства про охорону навколишнього природного середовища , раціональне використання і відтворення природніх ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природніх ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього середовища і здоров’я людей;

6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

36. Основні принципи і мета державної екологічної експертизи

Основними принципами екологічної експертизи є:

1) гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища;

2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

3) наукова обгрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

5) державне регулювання;

6) законність.

37. Види діяльності та об’єкти, що підлягають державній експертизі

Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього середовища, створення загрози здоров’ю людей.

Державній екологічній експертизі підлягають:

1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти й робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація з перепрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;

4) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в царині гарантування екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей; 5) документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей.

 

38. Значення екологічної експертизи у поліпшенні екологічної ситуації в Україні. Різниця між громадською і державною екологічними експертизами

Однією з механізмів їх реалізації правової охорони навколишнього середовища є оцінка на навколишнє середовище і екологічна експертиза, що є найефективнішими управлінськими важелями раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища, що в рахунку має вирішувати екологічні проблеми України.

Державна екологічна експертиза є важливим функцією управління у сфері охорони навколишнього середовища, яку здійснюють органи міністерств, а громадська екологічна експертиза – невід’ємним елементом екологічної правоздатності громадянина і громадських організацій екологічних організацій як юридичних.

Громадські відносини з оцінці на навколишнє середовище і екологічної експертизі тісно пов’язані між собою, хоча кожне з цих правових коштів виконує своє завдання у механізмі дії екологічного права. Правове значення екологічної експертизи ширше. Завдання державної екологічної експертизи – гарантувати, щоб у процесі оцінки на довкілля було передбачено заходів з охорони навколишнього середовища проживання і раціонального використання природних ресурсів, адекватні вимогам законодавства.

39. Методи вивчення економічних збитків

У системі показників природокористування економічним збиткам віл забруднення навколишнього середовища належить особлива роль. Цей показник відбиває екологічні наслідки антропогенної діяльності, а також концентрує у собі всі негативні економічні наслідки функціонування виробництва.

Порівняння умов виробництва у чистому та забрудненому середовищі дозволяє зробити висновок про те, що зміни якості довкілля супроводжуються зниженням обсягів випуску продукції, а також додатковим вкладанням коштів.

Аналіз витрат у натурально-речовій та вартісній формах свідчить про зміну їхнього складу та структури. На початкових стадіях вивчення впливу забруднення на виробництво головну увагу викликав той факт, що певна частина основних фондів при погіршенні якості навколишнього середовища не могла бути задіяною без ускладнення технологічних процесів, впровадження нової техніки, яка сприяла виробництву, але не була прямо пов’язана з виготовленням продукції. Типовим прикладом таких витрат є очисні споруди на »вході» виробництва. Дослідження натурально-речової та вартісної форм готової продукції показало, що при фіксованому обсязі випуску у натуральному вимірі вартість одиниці продукції зростає. Це веде до додаткових витрат та зниження прибутку як у виробництві, так і у споживачів. Можливі втрати частини прибутку через зниження якості продукції.

40. Законодавчі основи екологічного менеджменту і місце екологічного аудиту в системі екоменеджменту

Екологічний менеджмент (ЕМ) та аудит (ЕА) — це взаємопов’язана система організаційно-управлінських заходів, спрямованих на поліпшення еколого-економічних відносин суспільства у вигляді різноманітних виробництв з природним середовищем. Мета — недопущення погіршення природного стану територій, на яких розміщені об’єкти, — промислові, рекреаційні, аграрні. Для досягнення цієї мети використовують нормативно-правову базу — міжнародну, національну. Екологічний аудит може здійснюватися нарівні з екологічними експертизами, оглядами, оцінками. Він повинен стати обов’язковою складовою аудиторської діяльності в Україні.

 

Згідно з нормами Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» основними задачами системи державного екологічного моніторингу є: 1) аналіз стану навколишнього природного середовища та прогноз його змін; 2) забезпечення органів державної виконавчої влади систематичною і оперативною інформацією про стан довкілля; 3) розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Основою програми екологічного менеджменту та аудиту можуть стати документи, які суб’єкти підприємницької діяльності в Україні складають і подають в органи статистики, зокрема: 1) про поточні витрати на охорону природи, про екологічні платежі і сплати за природні ресурси; 2) про утворення, утилізацію та знешкодження токсичних відходів; 3) про автотранспорт; 4) про охорону атмосферного повітря; 5) про використання води; 6) про залишки, надходження і витрати палива і використання відпрацьованих нафтопродуктів; 7) про використання палива, тепло-, електроенергії.

41. Визначення поняття предмету та об’єкту екоаудиту, найважливіші критерії екоаудиту, послідовність проведення та завдання екоаудиту

Основним об’єктом екологічного аудиту є підприємство, його система екоменеджменту, територія, на якій воно розташоване (промплощадка і зона прилеглої місцевості), його виробнича й технологічні системи, природоохоронні споруди, відходи. В більш широкому розумінні, об’єктами можуть бути будь-які види інвестиційної, господарської й адміністративної діяльності, що можуть впливати на НПС:

— інвестиційні і приватизаційні програми, а також проекти розвитку підприємств, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, діяльність яких пов’язана з екологічним ризиком для НПС;

— кредитні угоди, інвестиційні підрядні контракти, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, що негативно впливають на НПС і здоров’ я населення;

— екологічно небезпечні діючі об’єкти, системи, комплекси, незалежно від форм власності, у тому числі військового призначення, господарська діяльність яких пов’язана з екологічними ризиками для НПС і здоров’я людей;

— об’єкти приватизації власності державних підприємств і організацій.

Суб’єкти екологічного аудиту — це спеціалісти, що мають право надавати екологічні послуги підприємствам організаціям і готувати екологічні висновки.

Отже, предметом аудитування в межах підприємства є усі його системи забезпечення життєдіяльності. Тому вірніше розглядати підприємство як еколого-економічну систему з відповідною еколого-економічною безпекою діяльності. ЕА забезпечує підприємству не тільки екологічну, а й економічну безпеку. Систематичне здійснення ЕА може запобігти доведенню підприємства до стану банкрутства, зменшити непередбачені витрати на ліквідацію наслідків непередбачуваної екологічної політики або за її відсутності. Системи екоменеджменту підприємства мають функціонувати так, щоб показники екологічності постійно підтримувалися на рівні екологічних вимог, які постійно зростають, і забезпечували своєчасну некапіталомістку модернізацію технологічних вузлів і систем.

42. Обґрунтування доцільності розробки екологічного паспорту промислового підприємства і основні розділи екологічного паспорту. Галузевий підхід до аудитування

Екологічний паспорт підприємства розробляється для обліку всіх видів техногенних впливів на навколишнє середовище і порівняльного аналізу вкладу різних виробничих процесів у загальну природоємність.

У екологічний паспорт вноситься, періодично корегується, і оновлюється інформація про вихідних даних до розрахунку матеріально-енергетчних балансів, нормативи ресурсоспоживання, виробничих циклів.

Паспорт дає можливість здійснити екологічну атестацію цього й іншого господарського об’єкта за ознаками його відповідності вимогам гранично-допустимої техногенного навантаження й екологічної техноємності території.

43. Міжнародне співробітництво в галузі екології. Роль ООН у формуванні підходів до охорони природного навколишнього середовища. Мережа міжнародних організацій і установ, що вирішують питання в галузі екології та міжнародні угоди, що уклала Україна в галузі екології

У  сучасному  суспільстві  екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Україна, як європейська держава, приєдналася  до  процесу  державного  та  правового  регулювання  збереження  природного  середовища.  У зв’язку  з  цим  державна  екологічна  політика  має  посідати  провідне  місце  у  реалізації  зовнішньополітичних пріоритетів країни.

Аналізуючи  міжнародне  співробітництво  України  у  сфері  екології  та  відповідно створену договірно-правову базу, можна відзначити прагнення України увійти у світовий правовий екологічний  простір  для  забезпечення  екологічної  безпеки  та  попередження  екологічних  криз  і катастроф. Оскільки проблеми  екології  є міжнародними,  то Україна  активно  залучається до підписання  та  виконання міждержавних договорів  і конвенцій,  головною метою  яких  є досягнення  стійкого  розвитку  економіки  шляхом  збалансованого  природокористування  та  цілісності  екосистем,  а створення  ефективного механізму  вирішення  екологічних проблем – основне завдання міжнародної спільноти.

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace — Зелений світ, з котрою співпрацюють представники громадськості нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці.

Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, в 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища. Роботи щодо проекту «Біосферні заповідники» передбачають спостереження за станом біосфери на фоновому рівні.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.