Основи наукових досліджень та організація науки — Відповіді до екзамену
1. Наука як фактор розвитку суспільства: її зміст та функції
Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов´язано зі зростанням інтелекту людей. Ф. Енгельс писав, що спочатку праця, а потім разом з нею і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський. Праця як діяльність викликана спочатку боротьбою за виживання, а потім — прагненням до комфорту. Це лише одна з рушійних сил прогресу. З іншого боку, коли задоволені перші потреби людини, прокидається друга рушійна сила — цікавість, цікавість до самого себе, співпрацівників, оточуючого середовища, до природи.
Отже, виділяється дві сфери людського інтересу — матеріальна (прагнення до комфорту) і духовна (прагнення задовольнити цікавість).
До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матеріального продукту. До духовної сфери діяльності відноситься мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інтелектуальне (духовне) багатство суспільства. У Віктора Гюго є таке висловлювання: «Наука безперервно рухається вперед, перекреслюючи саму себе… Шедевр мистецтва народжується навіки. Данте не перекреслює Гомера», а Пушкін писав: «Століття може рухатись вперед, але поезія залишається на одному місці… Між тим як поняття праці, відкриття великих представників астрономії, фізики, медицини… застаріли і щодня змінюються іншими — твори ж істинних поетів залишаються свіжими і вічно юними».
Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.
Сучасні науковці визначають, що:
Наука — це соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично-систематизованих знань про дійсність. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх.
Отже, наука виступає як:
— специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;
— процес пізнання закономірностей об´єктивного світу;
— певний вид суспільного розподілу праці;
— процес виробництва знань і їх використання.
2. Предмет і сутність науки як сфери людської діяльності
Наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов´язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв´язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству результатів.
Предметом науки є пов´язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об´єкти природи визначають існування багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов´язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основною формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяльності людей.
3. Виникнення науки та її еволюція (семінар)
Історично наука пройшла довгий і складний шлях розвитку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення. Перші елементи науки з´явилися ще у стародавньому світі у зв´язку з потребами суспільної практики і носили суто практичний характер. Ще на зорі свого розвитку людство поліпшувало умови життя за рахунок пізнання і деякого перетворювання оточуючого його світу. Століттями і тисячоліттями досвід накопичувався, певним чином узагальнювався і передавався наступним поколінням. Механізм наслідування накопичених відомостей поступово вдосконалювався за рахунок встановлення певних обрядів, традицій, а потім — і писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука античного світу), предмет вивчення якої становила вся природа в цілому. Первісно створена (антична) наука ще не ділилася на окремі відособлені галузі і мала риси натурфілософії.
Натурфілософії відповідав метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки переплітались із фантастичними вимислами про оточуючий світ.
У V ст. до н.е. з натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика, яка поділялася на арифметику і геометрію. В середині IV ст. до н.е. відособлюється астрономія.
У науково-філософській системі Аристотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтологію). Далі всередині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже, розпочався процес диференціації науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами окремих галузей знань.
З другої половини XV ст., в епоху Відродження, починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого (середина XV ст. — середина XVI ст.) характеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу, отриманого експериментальними методами. У цей час відбувається подальша диференціація науки; в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін — математики, фізики, хімії.
Другий період у розвитку природознавства, що може бути охарактеризований як революційний у науці, посідає час від середини XVI ст. до кінця XIX ст. Саме в цей період було зроблено видатні відкриття в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геології. Геоцентрична система побудови світу, яка створена Птоломеєм у II ст., замінюється геліоцентричною (М.Коперник, Г.Галілей — XVI-XVH ст.); були відкриті закони всесвітнього тяжіння (І. Ньютон — кінець XVII ст.), збереження маси в її хімічних перетвореннях (М.Ломоносов, А. Лавуазьє — друга половина XVIII ст.), виявлені основні закони спадковості (Г. Мендель — кінець XVIII ст.). У другій половині XIX ст. Д.Менделєєвим було відкрито періодичний закон у хімії. Справжній переворот у природознавстві відбувся в результаті таких великих відкриттів: створення еволюційної теорії (Ч. Дарвін) і закону збереження і перетворення енергії.
Революційні процеси, що відбувались у науці в XVI-XIX ст., привели до докорінної зміни поглядів на оточуючу дійсність. Перший етап революції (середина XVI ст. — кінець XVIII ст.) дозволив дійти висновку, що за видимістю явищ існує дійсність, яку наука і покликана висвітлювати.
Другий етап революції (кінець XIX ст.) призвів до краху поглядів, згідно з якими природа з її предметами і зв’язками вважалася незмінною і такою, що рухається вічно в одному і тому самому колі. Вирішальну роль у цілому зіграли І. Кант і П. Лаплас, які створили космогонічну теорію.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. революція природознавства вступила в нову, специфічну стадію. Фізика переступила поріг мікросвіту, було відкрито електрон (Дж. Дж. Томсон, 1897 p.), закладено основи квантової механіки (М. Планк, 1990 p.), виявлено дискретний характер радіоактивного випромінювання.
У XX ст. розвиток науки в усьому світі характеризується виключно високими темпами. На основі досягнень математики, фізики, хімії, біології та інших наук отримали розвиток молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, фізична хімія, кібернетика, біокібернетика та ін.
4. Сутність та завдання наукової підготовки у ВНЗ
Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:
— наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);
— наявністю наукової проблеми, об´єкта і предмета дослідження;
— практичною значущістю процесу, що вивчається.
Науково-дослідна робота студентів являє собою комплекс форм та методів формування у майбутніх спеціалістів творчого мислення, засвоєння теоретичних знань, набуття навичок дослідника. Лише у «живій» науково-дослідній роботі можна оволодіти методами та технікою дослідження, розвинути в собі почуття нового, привчитись до самоосвіти. Науково-технічна творчість дозволяє студентам бачити прикладне значення науково-дослідної роботи та взаємозв´язок дисциплін, що підвищують рівень її успішності, творчу та наукову активність. Водночас, розвиток наукових досліджень у вузах безпосередньо впливає на якість навчального процесу: вони змінюють вимоги до рівня знань студентів, структуру процесу навчання, підвищують ступінь підготовленості майбутніх спеціалістів, їхній практичний творчий світогляд.
Поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи забезпечує вирішення таких основних завдань:
— формування наукового світогляду, оволодіння методологією та методами наукового дослідження;
— надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;
— розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;
— прищеплення студентам навичок самостійної науко-во-дослідної роботи;
— розвиток ініціативи, здатності застосовувати теоретичні знання у своїй практичній роботі;
— розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;
— створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у вузі резерву вчених, дослідників, викладачів.
5. Організаційна структура науково-дослідницької діяльності у ВНЗ
Науково-дослідницька діяльність студентів є одним із найважливіших засобів підвищення якості підготовки і виховання спеціалістів з вищою освітою, здатних творчо застосовувати в практичній діяльності найновіші досягнення науково-технічного прогресу.
Організаційна структура науково-дослідницької діяльності у вищому навчальному закладі може бути представлена в такому вигляді:
— проректор з наукової роботи;
— рада науково-дослідницької діяльності студентів інституту (університету) (РНДС);
— рада студентського науково-творчого товариства факультетів;
— студентські науково-творчі товариства кафедр.
Наукове керівництво студентським науково-творчим товариством здійснюється науковим керівником, який обирається Вченою радою вищого навчального закладу. Голова і члени ради призначаються наказами по інституту, факультету.
6. Організація та провідні засади наукової діяльності у НАКККіМ
Наукова частина є структурним підрозділом Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ), який забезпечує реалізацію державної політики у сфері наукової, інноваційної діяльності, інтелектуальної власності та організовує здійснення фундаментальних досліджень і прикладних наукових розробок з пріоритетних напрямів розвитку науки, культури і мистецтва за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету та спеціального фонду, а також науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт за господарськими договорами з підприємствами та організаціями. Підрозділ безпосередньо підпорядковується проректору з наукової роботи та міжнародних зв’язків, підзвітний та підконтрольний ректору академії.
Науково-дослідницька діяльність академії здійснюється науково-педагогічним складом відповідно до Положень про діяльність вищих навчальних закладів України та координується науковою частиною академії відповідно до наукової проблематики, затвердженої вченою радою академії.
Основними завданнями науково-дослідницької діяльності є:
- проведення актуальних досліджень з метою вдосконалення системи безперервної підготовки кадрів культури і мистецтв, створення відповідної наукової концепції її розвитку;
- ефективне використання наукового потенціалу академії для вирішення наукових, науково-теоретичних та практичних проблем розвитку галузі;
- підвищення якості навчання студентів і слухачів шляхом використання наукових досліджень у навчальному процесі.
Академія проводить науково-дослідницьку діяльність на засадах, передбачених для вищих навчальних закладів. Наукові дослідження в академії здійснюють кафедри, наукова частина, навчально-методичний відділ, наукові лабораторії згідно планів, затверджених вченою радою.
7. Понятійний апарат науки, визначення понять: наукова ідея, гіпотеза, теорія, закон
Первинним поняттям при формуванні наукових знань є наукова ідея — форма відображення у мисленні нового розуміння об´єктивної реальності. Тому наукові ідеї є своєрідним якісним скачком думки за межі вже раніше пізнаного. Вони виступають і як передумови створення теорій, і як елементи, що об´єднують окремі теорії у певну галузь знань. Ідея є основою творчого процесу, продуктом людської думки, формою відображення дійсності. Вона базується на наявних знаннях, виявляє раніше не помічені закономірності. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. Матеріалізованим вираженням наукової ідеї є гіпотеза — це наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза як структурний елемент процесу пізнання є спробою на основі узагальнення вже наявних знань вийти за його межі, тобто сформулювати нові наукові положення, достовірність яких потрібно довести. Процес пізнання включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, допомагає суттєво економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.
Теза — це систематизований виклад основних положень, думок, спостережень, в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації тощо.
Аргумент — це підстава, доказ, які використовуються для обґрунтування, підтвердження чогось.
Демонстрація (ілюстрація) — це форма зв´язку між аргументами та тезою (макети, таблиці, схеми).
Умовивід — це розумова операція, в процесі якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов´язане з вихідним.
Отже, можна сказати, що поняття науки потрібно розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, як форму суспільної свідомості; по-друге, як певний вид суспільного розподілу праці, як наукову діяльність, пов´язану з цілою системою відносин між ученими і науковими установами; по-третє, з позицій практичного застосування висновків науки, тобто її суспільної ролі.
8. Види наукової діяльності та їх сутність
Важливою формою науково-дослідної роботи студентів, що включена до навчального процесу, є впровадження елементів творчості в навчальні лабораторні та практичні заняття. При виконанні таких робіт студент самостійно складає план досліджень, підбирає необхідну апаратуру, здійснює математичну обробку і аналіз результатів експерименту, оформлює науковий звіт. Перед студентами економічних спеціальностей на таких заняттях ставляться проблемні ситуації, які вимагають пошуку оптимального рішення. Студенти самостійно розробляють варіанти таких рішень та обґрунтовують вибір найкращого з них. Пріоритетною в навчальному процесі повинна стати діалогова форма занять, яка сприяє формуванню навичок колективної творчості, організація спілкування по типу проблемних лекцій, спільно-послідовне спілкування по типу «круглого столу», полемічне спілкування по типу телевізійних передач, ділове спілкування по типу ділової гри. Практикуються також індивідуальні домашні завдання з елементами наукового пошуку.
Формою, що поєднує навчальну і дослідну роботу студентів, є проведення спеціальних наукових семінарів при кафедрах.
В курсових роботах із загальнотеоретичних та спеціальних дисциплін закріплюються елементи науково-дослідної роботи студентів у вигляді наукового пошуку; складається огляд літератури та розробляються пропозиції, що містять елементи новизни з теми роботи; використовуються економіко-математичні методи, обчислювальна та організаційна техніка; узагальнюється передовий досвід; оптимізуються пропозиції з використанням економічних критеріїв, направлених на підвищення ефективності і якості роботи. Тема курсової роботи повинна відповідати науковим інтересам виконавця, що є необхідною умовою творчого підходу до неї.
Елементи наукового пошуку, які містяться в курсових роботах по обраному напрямку дослідження, повинні потім знайти відображення в дипломній роботі.
Дипломна робота студента економічного факультету повинна носити дослідний характер. Тому якість її підготовки в значній мірі залежить від рівня використання елементів дослідного пошуку, передбаченого всіма видами науково-дослідної роботи студентів за весь період навчання. В дипломній роботі практично перевіряється здатність та підготовленість студента теоретично осмислити актуальність обраної теми, її науково-прикладну цінність, можливість виконання самостійного наукового дослідження та використання отриманих результатів в практичній діяльності базового підприємства. В процесі підготовки курсових і дипломних робіт студент одержує конкретне завдання по проведенню наукового дослідження від викладача-керівника. Результати досліджень оформлюються в спеціальному розділі цих робіт.
9. Організація наукової діяльності в Україні, її структура
Організацією науки в Україні займається Державний комітет у справах науки і технологій України, який визначає разом з науковими установами напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві. Державний комітет подає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та забезпечення фінансування із державного бюджету або інших джерел.
Державна система організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:
— науково-дослідні та проектні установи й центри Академії наук України (НАН);
— науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;
— науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;
— науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних закладів;
— науково-виробничі, проектні установи і центри при промислових підприємствах, об´єднаннях;
— ієрархічну вершину цієї сукупності установ, центрів, підприємств завершує Державний комітет України з питань науки і технологій, який забезпечує єдину державну політику в галузі науки та її використання в практиці.
Вищим державним науковим центром є Національна академія наук України (НАН). Вона очолює і координує разом з Державним комітетом у справах науки та технологій України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об´єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв´язки з науковими центрами інших країн. При Національній академії наук України створена міжвідомча рада з координації фундаментальних дослід-Очолює НАН України Президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають трьох віце-президентів, вченого секретаря, Президію і ревізійну комісію. НАН України має в своєму складі відділення з відповідних галузей науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про землю; хімії, загальної біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови та мистецтва тощо.
До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.
Відділення НАН об´єднують науково-дослідні інститути (НДІ), які очолюють розвиток науки у певній галузі знань. У них зосереджені провідні наукові сили.
10. Наукове дослідження: його характеристика
Наукове дослідження — це цілеспрямований процес пізнання, який здійснюється з метою викриття закономірностей зміни об´єктів в залежності від певних умов місця і часу їх функціонування для подальшого використання їх в практичній діяльності. Це — організований процес розумової праці, безпосередньо направлений на виробництво нових знань. Отримання нових наукових даних — соціальна потреба суспільства, яка зросла в останній час, в епоху НТР.
Формою здійснення розвитку науки є наукове дослід-тобто цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень. Воно характеризується об’єктивністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.
Метою наукового дослідження є всебічне, об´єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв´язків на підставі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності. При науковому дослідженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми. Не можна не враховувати побічні факти, які на перший погляд здаються малозначимими.
Науково вивчати — це не тільки дивитись, але й бачити, помічати окремі частковості, велике в малому, не відхиляючись від головної теми дослідження.
Результати наукових досліджень тим кращі, чим вищий науковий рівень висновків, узагальнень, чим вища їх достовірність та ефективність.
11. Види та класифікація наукових досліджень
За цільовим призначенням до потреб практики наукові дослідження прийнято поділяти на:
— фундаментальні (теоретичні);
— прикладні.
Фундаментальні (теоретичні) наукові дослідження означають: основні, головні. І наукова теоретична та експериментальна діяльність спрямована на пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства, людини. Академік АН СРСР А.В. Гапонов-Грєхов (1926 р.) вважав, що розвиток природознавства та сучасної техніки значною мірою залежить від прогресу в галузях фундаментальних наук — математики і теоретичної фізики. Об´єднання наукових зусиль цих галузей знань не раз приводило до формування глибоких концепцій, важливість яких далеко виходить за межі чисто теоретичних інтересів.
Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання результатів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації виробництва, технологічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях економіки. Прикладні дослідження піддаються плануванню, а фундаментальні результати планувати складно. Крім того, прикладні розробки можуть бути впроваджені в промисловість і приносити економічний ефект. Фундаментальні результати безпосереднього прибутку не несуть, а їх використання може тривати десятиліттями.
12. Науковий апарат дослідження
При проведенні наукових досліджень відрізняють поняття «об´єкт» і «предмет» пізнання і дослідження.
Об´єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.
Предметом дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об´єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об´єкта і завжди співпадає з темою дослідження. Один і той же об´єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових напрямів. Об´єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове.
Об´єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ та форми його відображення у людській свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження.
Залежно від ступеня складності є прості і складні об´єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв´язку між ними. Наприклад, простим об´єктом дослідження в педагогіці є рівень інформаційного забезпечення навчання, складним — ефективність процесу навчання.
Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів — первинне емпіричне узагальнення — виявлення відхилень фактів від правил — винахід теоретичної гіпотези з новою аргументацією — логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність.
Отже, процес наукового дослідження достатньо тривалий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а завершується доведенням правильності гіпотези і суджень.
13. Науково-дослідницька діяльність студентів, її завдання
Зміст і структура науково-дослідницької діяльності студентів забезпечує послідовність засобів і форм її проведення відповідно до логіки навчального процесу, зумовлює наступність її від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших.
Поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи забезпечує вирішення таких основних завдань:
— формування наукового світогляду, оволодіння методологією та методами наукового дослідження;
— надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;
— розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;
— прищеплення студентам навичок самостійної науко-во-дослідної роботи;
— розвиток ініціативи, здатності застосовувати теоретичні знання у своїй практичній роботі;
— розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;
— створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у вузі резерву вчених, дослідників, викладачів.
14. Основні етапи наукового дослідження
Головними етапами наукового дослідження є:
— виникнення ідеї, формулювання теми;
— формування мети та завдань дослідження;
— висунення гіпотези, теоретичні дослідження;
— проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;
— аналіз та оформлення наукових досліджень;
— впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;
Але в науці недостатньо встановити будь-який науковий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обґрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання — дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, її мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого суттєвого.
15. Вимоги до вибору теми дослідження
Вибір теми наукового дослідження є одним з відповідальних етапів. Тема, яку обирає для дослідження студент, повинна бути пов´язана з основними напрямками розвитку галузі (туристсько-готельної індустрії, міжнародного туризму) та науковими дослідженнями, які проводяться у вузі.
Під науковим напрямком розуміють сферу наукових досліджень наукового колективу вищого навчального закладу, який упродовж відповідного часу розв´язує ту чи іншу проблему. Науковий напрямок поділяється на окремі наукові проблеми. їх розв´язують декілька наукових колективів протягом двох або більше років.
Кожна наукова проблема складається з ряду тем. Тема — це наукове завдання, яке охоплює певну галузь наукового дослідження. Вона базується на численних наукових питаннях. Під науковими питаннями розуміють дрібніші наукові завдання, які належать до конкретної галузі наукового дослідження. Дослідження з окремих тем можуть бути індивідуальними або проводитись групою наукових працівників протягом одного або ряду років.
У кожній темі виділяються наукові питання, які вирішуються одним або кількома дослідниками.
Вибір тієї чи іншої теми для індивідуального чи колективного дослідження здійснюється студентами самостійно за затвердженою тематикою кафедри на підставі таких критеріїв: актуальність теми, новизна теми, перспективність, відповідність профілю навчання студентів, здійснення розробки студентами теми в умовах університету, ступінь відповідності теми, вибраної студентами, тематичній спрямованості наукової роботи кафедр.
Під актуальністю теми розуміють її народногосподарську цінність, тобто необхідність і невідкладність її вирішення для потреб розвитку народного господарства.
Важливою вимогою до вибору теми дослідження є її перспективність або стабільність: дослідник має усвідомлювати тенденції розвитку явищ і процесів, які він збирається досліджувати. Вимоги перспективності визначають параметри для вибору об´єкту обстеження, добору відповідних методів дослідження, а також характеристики умов, для яких буде здійснюватися впровадження результатів наукової роботи. Для оцінки перспективності тем застосовують два методи: математичний і експертних оцінок.
16. Методологія дослідження: її сутність та функції
Основу дослідження складає вибрана дослідником методологія. В перекладі з грецької «методологія» означає вчення про структуру, методи і засоби діяльності. Головною метою методології є вивчення засобів, методів і прийомів дослідження, за допомогою яких набувається нове знання в науці. Розвиток методології науки пов´язаний з розвитком методів наукового пізнання дійсності.
В усіх галузях науки та на всіх етапах наукового дослідження використовується діалектичний метод. Цей метод визначає шляхи будь-якого наукового дослідження. Він дозволяє дослідити всі явища у взаємозв´язку, взаємообумовленості та історичному розвитку.
Методи наукових економічних досліджень поділяють на дві групи: загальнонаукові та спеціальні методи.
До загальнонаукових методів дослідження відносять методи, що використовуються в окремих галузях науки та на окремих етапах дослідження. Вони поділяються на емпіричні, емпірико-теоретичні та теоретичні. Такий поділ загальних методів дослідження пов´язаний з існуванням двох рівнів пізнання світу: емпіричного, пов´язаного з чуттєвим знанням людини (через відчуття, сприйняття, уявлення), і теоретичного, пов´язаного з науковим знанням теорії (через вивчення теоретичних надбань в різних галузях науки). Емпіричне пізнання дає основу для теоретичного і навпаки. Наприклад, для формулювання певних теоретичних узагальнень (висновків) спочатку необхідний збір інформації, який відбувається емпірично. Далі дослідник, спираючись на відповідні дані, що мають емпіричний характер, опрацьовує їх аналітично і видає систематизовані результати у вигляді певної теорії.
17. Поняття про методологію наукових досліджень
Методологія науки (rp.methodos — спосіб, метод і logos — наука, знання) — це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методології функціонує у вигляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і туризмологію, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загальних, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент.
Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.
Методологія виконує такі функції:
— визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;
— передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;
— забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;
— допомагає введенню нової інформації;
— забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;
— створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.
18. Види методології, їх характеристика
Розрізняють три види методології:
- Філософську або фундаментальну — систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.
- Загальнонаукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба; суб’єкт; об’єкт; процеси; умови; результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв’язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.
- Частково-наукову — сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми.
Філософська, або фундаментальна методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв’язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку відносно практики, суспільства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроблені нею світоглядні й загальнометодологічні орієнтири та постулати.
19. Види та функції наукових досліджень
Наукові дослідження класифікують за різними ознаками.
В залежності від методів дослідження, що використовуються, наукові дослідження можуть бути теоретичними, теоретико-експериментальними та експериментальними.
Теоретичні наукові дослідження грунтуються на використанні логічних та математичних методів пізнання. їх результатом може бути встановлення в досліджуваних об´єктах залежностей, якостей, зв´язків тощо. Наприклад, дослідження суті та ролі витрат обігу в торгівлі.
Теоретико-експериментальні наукові дослідження — це дослідження теоретичного характеру, пов´язані з одночасною дослідною перевіркою виявлених залежностей, якостей, зв´язків тощо. Наприклад, дослідження чинників, що впливають на суму та рівень витрат обігу в торгівлі.
Експериментальні наукові дослідження — це дослідження, що проводяться в конкретних об´єктах з метою виявлення нових залежностей, якостей, зв´язків, або перевірки висунутих раніше теоретичних положень. Наприклад, дослідження формування витрат обігу в торговельних підприємствах.
В залежності від сфери використання результатів наукові дослідження поділяють на фундаментальні, прикладні та розробки.
Фундаментальні наукові дослідження — це експериментальні або теоретичні дослідження, що спрямовані на одержання принципово нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв´язку. Необхідність таких досліджень обумовлена потребами народного господарства чи галузі. Вони можуть закінчуватися рекомендаціями щодо постановки прикладних досліджень для визначення можливостей практичного використання отриманих наукових знань, науковими публікаціями тощо. Наприклад, дослідження шляхів прискорення НТП в торгівлі.
Прикладні наукові дослідження — це наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей, пошук найбільш раціональних шляхів практичного використання результатів фундаментальних наукових досліджень в народному господарстві. Кінцевим їх наслідком є рекомендації щодо створення технічних нововведень (інновацій). Наприклад, дослідження ефективності механізації праці в роздрібних торговельних підприємствах.
За ступенем важливості для народного господарства наукові дослідження класифікують на найважливіші роботи, що виконуються за планами Національної Академії Наук України; науково-дослідні роботи, що виконуються за планами галузевих міністерств та відомств; науково-дослідні роботи, що виконуються за ініціативою науково-дослідних організацій.
В залежності від джерел фінансування наукові дослідження ділять на держбюджетні (фінансуються за рахунок засобів держбюджету), госпдоговірні (фінансуються у відповідності з укладеними договорами організаціями-замовниками) та нефінансовані.
За тривалістю розробки наукові дослідження поділяють на довгострокові, що розробляються протягом кількох років, та короткострокові, що виконуються звичайно за рік.
За стадіями дослідження науково-дослідні роботи диференціюються на пошукові, науково-дослідні та науково-виробничі розробки. При формулюванні будь-якої науково-технічної проблеми прикладного характеру увага дослідника направлена, перш за все, на розгляд результатів виконаних фундаментальних досліджень та практичних досягнень в тій чи іншій сфері. Якщо ж така інформація відсутня, виконується пошукове дослідження. Пошукові дослідження направлені на відбір факторів, що впливають на об´єкт, пошук шляхів створення нових технологій та техніки на основі способів, запропонованих в результаті фундаментальних досліджень. Наприклад, дослідження принципів матеріального стимулювання праці в торгівлі.
Науково-дослідна розробка порівняно з пошуковим дослідженням носить більш конкретний характер і направлена на створення нових технологій, дослідного обладнання, приладів, рекомендацій. Наприклад, рекомендації по матеріальному стимулюванню праці в торгівлі.
20. Класифікація методів наукового дослідження
і постійно вдосконалюються під час наукової роботи. Найскладнішою е методика експериментальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, шкалювання, однак цілі і методика їх реалізації різні.
Класифікація методів розроблена слабо.
Досить поширеним е поділ основних типів методів за двома ознаками: мети і способу реалізації.
3а першою ознакою виділяються так звані первинні методи, що використовуються з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отриманих даних — кількісний та якісний аналіз даних, їх систематизація, шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаційними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру співвіднесення постійних і змінних чинників.
3а ознакою способу реалізації розрізняють логіко-аналітичні, візуальні та експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції та індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони доповнюють один одного і можуть використовуватися з метою верифікації — перевірки істинності гіпотез і висновків.
Візуальні, або графічні, методи — графи, схеми, діаграми, картограми та ін. дають змогу отримати синтезоване уявлення про досліджуваний об’єкт і водночас наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв’язки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об’ємі. Ці методи тісно пов’язані з комп’ютерними технологіями.
Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосуються реальних об’єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів. 3 ними пов’язаний цілий розділ математики — «теорія ігор»; з їх допомогою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєнних питаннях. Вони використовуються у психології («трансакційний аналіз»), соціології («управління враженнями», «соціальна інженерія»), в методиці нетрадиційного навчання.
У прикладних аспектах гуманітарних наук доцільно використовувати математичні методи. Математичний апарат теорії ймовірностей дає можливість вивчати масові явища в соціології, лінгвістиці. Математичні методи відіграють важливу роль при обробці статистичних даних, моделюванні. Однак при цьому слід зважати на різницю в природі об’єктів і категорій гуманітарних, природничих і математичних наук. Проблема полягає у визначенні конкретної гуманітарної сфери, в якій застосування математичних методів дає результати.
21. Методи емпіричного дослідження та їх характеристика
До емпіричних методів наукових досліджень відносять: спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент.
Спостереження — це систематичне і цілеспрямоване сприйняття об´єкту, при якому дослідник не втручається в поведінку об´єкта, а лише фіксує його властивості.
Порівняння-це встановлення подібностей чи розбіжностей об´єктів та властивостей, що здійснюється як за допомогою органів чуття, так і з використанням спеціальних пристроїв.
Під вимірюванням розуміють визначення числового значення деякої величини за допомогою одиниць виміру шляхом порівняння її з еталоном. Експериментом вважають вивчення об´єкту, що спирається на активний цілеспрямований вплив на об´єкт штучно створених дослідником умов. Експеримент може проводитись з метою визначення нових якостей об´єкту (дослідницький експеримент); перевірки правильності теоретичних положень (перевіряючий експеримент); демонстрації явища (демонстраційний чи ілюстративний експеримент).
До емпірико-теоретичних методів відносять: абстрагування; аналіз і синтез; індукцію і дедукцію; моделювання; історичний підхід; логічний підхід.
Під абстрагуванням розуміють відхилення несуттєвих думок, властивостей, зв´язків і відносин реальних об´єктів і, одночасно, виділення однієї з декількох сторін. Розрізняють наступні види абстрагування: ототожнювання, ізолювання, конструктивізація.
22. Методи дослідження на теоретичному рівні, їх характеристика
Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які передбачають вивчення складних об’єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.
До методів теоретичного дослідження слід також віднести:
— метод сходження від абстрактного до конкретного;
— метод ідеалізації;
— метод формалізації;
— аксіоматичний метод.
Сходження від абстрактного до конкретного — це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього — до конкретного в мисленні.
Метод ідеалізації — мислене конструювання об’єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (мислено) ці об’єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:
— багатоступінчастому абстрагуванню;
— переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;
— простому абстрагуванню.
Формалізація — метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Переваги формалізації:
— вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;
— символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;
— однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);
— дає змогу формувати знакові моделі об’єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв’язання пізнавальних проблем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об’єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).
Формалізація, як правило, пов’язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об’єктів, властивостей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об’єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.
23. Інформаційне забезпечення наукового дослідження
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і передачі інформації зростають, виникло протиріччя між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і використання. Потрібні відповідні методики орієнтації наукових працівників на найбільш продуктивний пошук і використання відповідних інформаційних матеріалів. Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз’яснення. Роз’яснення — це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються в ньому, про події і стан, що сприймаються людьми, які керують машинами та системами. Це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань, детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу.
24. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових досліджень
Наукова інформація — це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об’єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки наукової інформації:
— вона отримується в процесі пізнання закономірностей об’єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;
— це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діяльності.
Значення і роль інформації в тому, що, по-перше, без неї не може бути проведене те чи інше наукове дослідження, по-друге, інформація досить швидко старіє, і потрібне постійне поновлення матеріалів. За даними зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить понад 10% на день для газет, 10% на місяць для журналів, 10% на рік для книг і монографій. Окрім цього, інформація для дослідника є предметом і результатом його праці. Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну інформацію, дослідник видає специфічний продукт: — якісно нову інформацію. При цьому підраховано, що біля 50% свого часу дослідник витрачає на пошук інформації. Тому досить відповідальним етапом наукового дослідження є вміння оперативно знаходити і опрацьовувати потрібну інформацію з теми дослідження.
25. Основні джерела наукової інформації
Основні джерела науково-технічної інформації можна згрупувати в такому вигляді:
- Монографія — це наукова праця, присвячена глибокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох авторів. Вона має достатньо великий обсяг: не менше 50 сторінок машинописного тексту. Це наукове видання, що містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми чи теми.
- Збірник — це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закінчені праці з рекомендацією їх використання.
- Періодичні видання — це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періодичних виданнях можуть друкуватись праці і їх результати. Виклад матеріалу проводиться в популярній, доступній формі.
- Спеціальні випуски технічних видань — це документи інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.
- Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетні).
- Стандарти — це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розробки, виробництву та застосуванню.
- Навчальна література — це підручники, навчальні посібники, навчально-методична література.
- Надруковані документи — це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, аспірантів, які займаються науково-дослідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні матеріали.
- Науково-інформаційна діяльність — сукупність дій, спрямована на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.
- Інформаційні ресурси науково-технічної інформації — це систематизовані зібрання науково-технічної літератури і документації, зафіксовані на паперових та інших носіях.
- Довідково-інформаційний фонд — це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб.
- Довідково-пошуковий апарат — це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;
- Інформаційні ресурси спільного користування — це сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації (бібліотека, фірми, організації);
- Аналітико-статистична обробка науково-технічної та практичної інформації;
- Інформаційний ринок — це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.
Законом України «Про інформацію» визначено головні принципи інформаційних відносин:
— гарантованість права на інформацію;
— доступність інформації та свобода обміну нею;
— об’єктивність, вірогідність інформації;
— повнота і точність інформації;
— законність отримання, використання, поширення і зберігання інформації.
26. Види наукової інформації та її ознаки
Інформацію поділяють на:
— оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;
— релеративну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;
— реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;
— сигнальну (вторинну) — інформацію попереднього повідомлення;
— довідкову (вторинну) — систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.
Отже, при опрацюванні інформації її можна поділити на дві групи.
Первинна інформація — це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).
Вторинна інформація — це результат аналітичної обробки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:
— інформаційні видання (сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-інформація, огляди);
— довідкова література (енциклопедії, словники);
— каталоги і картотеки;
— бібліографічні видання.
Ця інформація служить теоретичним та експериментальним підґрунтям, основою проведення наукового дослідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи її, достовірності та новизни.
27. Етапи накопичення наукової інформації
У процесі підготовки та проведення будь-якого дослідження можна виділити п’ять головних етапів:
— етап накопичення наукової інформації: бібліографічний пошук наукової інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду літератури, вибір аспектів дослідження;
— формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми, обґрунтування об’єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;
— теоретичне дослідження — обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження;
— проведення експерименту — розробка програми, методики, одержання і аналіз даних, формулювання висновків і результатів дослідження;
— оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.
Пошук і відбір матеріалів займає важливе місце як при виборі теми дослідження, так і після затвердження плану теми. Що стосується добору літературних джерел та складання бібліографії при виборі теми дослідження, то цей етап науково-дослідної роботи пов´язаний з первісним опрацюванням матеріалу. Після затвердження плану теми робота з літературними джерелами продовжується, тобто дослідник приступає до їх глибокого вивчення й опрацювання. В процесі подальшого вивчення літератури науковець досить часто стикається з посиланням на нові для нього джерела. Тому йому доводиться вдаватися до додаткового пошуку і на наступних етапах науково-дослідної роботи. Однак, пошук матеріалу для розробки теми не може продовжуватися нескінченно.
Тому так важливо дотримуватися наступних правил відбору літератури:
1) ретельно вивчати бібліографію;
2) максимально добросовісно відноситись до добору матеріалів;
3) знайомитись з літературою не в прямому, а у зворотному хронологічному порядку;
4) систематично переглядати періодичну літературу, особливо, журнали;
5) значну увагу приділяти вивченню першоджерел;
6) самостійно аналізувати статистичні матеріали;
7)однаково ретельно вивчати як матеріал, що підтверджує концепцію дослідження, так і той, що їй суперечить.
Після опрацювання літератури слід звернутись до вивчення практики економіка торгівлі, промисловості, сільського господарства та інших Галузей народного господарства — прикладні галузі господарської діяльності, тому знання практики з будь-якого питання має тут важливе значення.
28. Джерела інформації та їх характеристика
У процесі експерименту проводяться наукові дослідження порівнюються теоретичні та експериментальні результати. При зіставлені наукового результату з практикою необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях. Тому для вивчення теоретичного підґрунтя теми дослідження потрібне глибоке опрацювання джерел інформації.
Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вчених, дослідників, виявити рівень дослідженості конкретної теми, підготувати огляд літератури з теми. Потрібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.
Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна встановити, які твори того чи іншого автора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за першим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем — за алфавітом їх ініціалів тощо.
Досить популярним за останні роки стало використання інформаційної WEB-сторінки комп´ютерів.
Ця мережа дає можливість змінити найбільш важливі основи створення, розповсюдження і застосування знань у світі — в короткі терміни. Мільйони людей користуються мережею WEB для оперативного пошуку інформації, перевірки та дискусії.
Інтернет і WEB стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільного віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навички накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель.
29. Техніка роботи зі спеціальною літературою
Уміти працювати з книгою — це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.
Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.
Особливо важлива власна організація роботи, яка повинна відповідати головній ідеї наукової організації праці — максимальний ефект при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпрацювати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу. Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу однаково важливо і студенту і науковому досліднику.
Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:
— загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;
— побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;
— читання за послідовністю розміщення матеріалу;
— вибіркове читання окремих частин;
— виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;
— критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).
Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:
— сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);
— що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);
— погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);
— які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;
— які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.
Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.
30. Магістерська робота як кваліфікаційне дослідження
Магістерська робота — це самостійна випускна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора — продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.
Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого — самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства, при цьому студент упорядковує за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значимість.
Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність приведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки. Структура магістерської роботи аналогічна дипломній і включає:
— титульний аркуш;
— зміст;
— вступ;
— розділи і підрозділи основної частини;
— висновки;
— список використаних джерел;
— додатки.
Зміст магістерської роботи в найбільш систематизованому вигляді фіксує як вихідні передумови наукового дослідження, так і весь його хід, а також отримані при цьому результати. Причому тут не просто описуються наукові факти, а й проводиться їх всебічний аналіз, розглядаються типові ситуації, відповідно до обраної теми.
31. Обґрунтування актуальності теми дослідження: основні принципи
Під актуальністю теми розуміють її народногосподарську цінність, тобто необхідність і невідкладність її вирішення для потреб розвитку народного господарства.
Актуальність теми полягає у її важливості, значущості в даний час. Визначити актуальність теми теоретичного дослідження може лише досвідчений вчений відповідної галузі або науковий колектив. Це пояснюється відсутністю чітких критеріїв для встановлення рівня актуальності означених досліджень та необхідністю широкої обізнаності з проблемою. Актуальність прикладних наукових розробок визначати легше, оскільки більш актуальною буде та тема, яка забезпечує більший економічний ефект.
Інколи молоді дослідники вважають, що досить по-новому сформулювати тему і вона буде актуальною. Така думка помилкова, адже не все нове є прогресивним і не все старе — консервативним. Елемент новизни буде ознакою актуальності теми наукового дослідження тільки у тому разі, коли тема націлена на вирішення нової задачі, коли вона в такій постановці ніколи не розроблялась і не розробляється в даний час. Наявність новизни дає досліднику підстави твердити, що він вперше отримав відповідні результати, вперше сформулював та обґрунтував теоретичні положення, вперше розробив рекомендації, впровадження яких в практику дало значний економічний ефект, вперше ввів у науковий обіг ті чи інші досі невідомі джерела, концепції, теорії тощо. Іншими словами, актуальною та новою може бути лише перспективна тема, розв’язання якої означає подальший розвиток економічної науки.
По-друге, при виборі теми дослідник повинен враховувати наявність теоретичної бази, завдяки якій він може отримати максимально повну уяву про те, що у досліджуваній галузі економічної науки вже зроблено і що необхідно зробити. Іншими словами, щоб обрати тему, дослідник повинен познайомитися з фундаментальною літературою з теми. Причому таке знайомство здійснюється, як правило, в ретроспективному плані, тобто від останніх за часом джерел до більш ранніх.
32. Науковий апарат магістерської роботи: основні критерії визначення
Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність приведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки.
Маґістерські (дипломні) роботи пишуть, як правило, мовою країни, література якої вивчається, за умови, що є можливість використовувати художню і критичну літературу мовою оригіналу в достатньому обсязі. Якщо ж маґістерська (дипломна) робота виконана державною мовою, до неї додається розлоге (5-6 стор.) резюме відповідною іноземною мовою.
Спосіб написання самої роботи можна вважати таким: спочатку означається певна проблема (ідея, тема, принципи, окреме питання), потім визначаються історичні джерела і концепції авторів, які працюють у цій темі. Обов’язковим є використання найновіших досліджень з цієї проблематики з залученням іншомовних джерел. Важливо показати сучасний стан опрацювання теми, питання чи проблеми. Автор магістерської роботи повинен проаналізувати всі відомі концепції, провести порівняльну роботу, визначити спільні елементи, і показати відмінні моменти. У магістерській роботі автор висловлює власну позицію, обґрунтовує можливі способи її вирішення.
Кожен наступний розділ логічно випливає з попереднього, в них автор трактує положення, категорії і терміни, які використовуються у дослідженні, проводиться аналіз проблеми.
Магістерська робота підсумовується у розділі “Висновки”, що подається у кінці тексту перед списком літератури. У висновках мають бути відзначені результати дослідження у відповідності з поставленими: метою, завданнями, проблемою (проблемами). Потрібно показати виявлені у процесі дослідження суперечності, парадокси; чітко висловлений авторський підхід.
Важливими елементами висновку є визначення практичного практичного значення роботи, а також пов’язання з аспектами української філософської, інтелектуальної, соціальної дійсності.
Висновки, як заключний розділ магістерської роботи, можна оформити у вигляді чітких і ясних тез, що стосуються розділів роботи.
У магістерській роботі при аналізі тих чи інших концепцій і тверджень автор повинен підтверджувати їх посиланням на першоджерела. Посилання на літературу належать до наукового апарату дослідження і оформлюється строго у відповідності до вимог: оформляється під тексом, або в кінці цілого тексту, за порядком посилань.
33. Етапи роботи над магістерською роботою, її оформлення
Порядок виконання і захисту магістерської роботи можна подати в такій схемі:
- Обрання теми магістерської роботи.
Теми магістерських наукових досліджень повинні відповідати напрямку професійного спрямування згідно зі спеціалізацією.
Теми магістерських робіт розробляються професорсько-викладацьким складом факультету Університету. З метою уникнення плагіату теми робіт поновлюються щороку.
Магістрант обирає тему згідно зі своєю спеціальністю, про це ним складається заява на ім´я завідувача профілюючої кафедри.
- Визначення наукового керівництва.
Наукове керівництво магістерської роботи здійснюється, як правило, провідними фахівцями профілюючої випускаючої кафедри факультету.
На допомогу магістрантам до написання робіт можуть залучатися консультанти з числа науково-педагогічних працівників вищих закладів освіти та працівників галузі, які мають значний досвід роботи.
- Затвердження теми магістерської роботи, наукового керівництва.
Теми магістерських робіт, обраних магістрами та наукове керівництво обговорюються на засіданні відповідних кафедр і затверджуються рішенням вченої ради Університету не пізніше ніж за 5 місяців до захисту.
У необхідних випадках існує можливість зміни та корекції теми магістерського дослідження, плану роботи, заміни наукового керівництва. Ці питання вирішуються на засіданнях випускаючих кафедр не пізніше ніж за 2 місяці до терміну подання магістерської роботи до захисту.
- Складання плану магістерської роботи.
На підставі завдання на виконання магістерської роботи та календарного плану роботи, план магістерської роботи складається магістром самостійно, узгоджується з науковим керівником, затверджується на засіданні кафедри.
- Організація написання роботи.
Протягом навчального року магістром проводиться опрацювання наукової літератури, практичних матеріалів роботи туристських фірм, готелів, інших установ галузі, визначається методологія дослідження, аналізуються стан та шляхи розробки даної проблеми, розробляються висновки.
Навчальним планом передбачається надання магістрам вільних днів для підготовки магістерських робіт і консультацій.
У період підготовки магістерських досліджень здійснюється поточний кафедральний контроль і робота наукового керівника і консультантів з магістром. Поточний кафедральний контроль, проводиться методом обговорення структурних розділів магістерської роботи з визначенням необхідних моментів дослідження, що потребують опрацювання або переробки.
Кафедрою встановлюються контрольні терміни звітування магістра.
Науковий керівник здійснює:
— перевірку виконання плану дослідження;
— рекомендації щодо джерел інформації та застосування методів дослідження;
— контроль за дотриманням термінів підготовки магістерської роботи.
- Рецензування.
Не пізніше ніж за місяць до захисту роботи вона подається науковому керівникові з метою підготовки ним відгуку на дослідження, а також направляється на рецензування. Рецензія може бути надана професорсько-викладацьким складом або науковцями певного фаху, які працюють у галузі проблематики, що розробляється магістром. Рецензія подається в письмовій формі.
На виконану магістерську роботу науковий керівник і рецензенти складають відгук за такою схемою:
— актуальність дослідження;
— ефективність використаної методології наукового пошуку;
— рівень використання набутих у процесі навчання в магістратурі теоретичних знань;
— перспективність запропонованих рекомендацій і висновків;
— недоліки роботи.
- Проведення обговорення магістерської роботи, допуск до захисту.
Попереднє обговорення магістерської роботи здійснюється на засіданні профільної кафедри або спільних засідань кафедр з урахуванням висновків наукового керівника та рецензентів і має на меті проведення магістром аналізу пропозицій і зауважень, доопрацювання роботи для її захисту на ДЕК та одержання магістром кафедрального допуску до захисту, оформленого протокольно.
- Подання магістерської роботи до захисту в ДЕК.
До захисту допускаються магістри за умови повного виконання навчального плану. Термін подання магістерської роботи до ДЕКу — 2 тижні до захисту.
- Організація захисту магістерських робіт.
Для захисту магістерської роботи створюються комісії за основними напрямками наукових досліджень з числа досвідченіших працівників професорсько-викладацького складу, а також із залученням керівництва галузевих управлінь у складі Голови, секретаря, трьох членів.
34. Оформлення результатів наукового дослідження
Зібрана інформація з різних джерел (література, практика, особисті спостереження і контакти) документально оформляється. За формою це можуть бути текстові, табличні, графічні (схеми, графіки, креслення), аудіовізуальні (звукозаписи), кінофільми, фотографії та інші документи. В економіці досить часто використовують табличні інформативні документи як зведені, так і роздільні, особливо, коли перелік показників, що вивчаються, невеликий. При великій кількості показників використовують декілька форм документів.
Документальне оформлення зібраної інформації слід здійснювати в такій послідовності. Спочатку виводяться показники, отримані з літературних джерел, потім — з форм статистичної звітності, бухгалтерського обліку та інших матеріалів діяльності базового досліджуваного підприємства, далі — показники його натурного та спеціального (особистого) спостереження і, нарешті, отримані при особистих контактах з фахівцями.
У зв´язку з досить великим обсягом оброблюваної інформації, її доцільно піддавати машинній обробці на ЕОМ. Це значно спрощує процес обробки інформації й знижує її трудомісткість.
З метою зручності зберігання й використання всі види інформативних документів складають в певній послідовності по кожному обстеженому об´єкту і зберігають в окремих папках (файлах, дискетах). Папки номерують і складають реєстр матеріалів по темі дослідження.
35. Наукова публікація: поняття, функції, основні види
Наукова публікація (в перекладі з латинського -publicato — оголошую всенародно, оприлюднюю) — це доведення інформації до громадськості за допомогою преси, радіомовлення, телебачення; розміщення в різних виданнях (газетах, книгах, підручниках).
Головні функції публікацій:
— Оприлюднення результатів наукової роботи;
— Сприяння встановленню пріоритету автора при аналогічних за змістом наукових статтях;
— Свідчення про особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми;
— Підтвердження достовірності основних результатів і висновків наукової роботи, її новизни та наукового рівня, оскільки після виходу в світ публікація стає об´єктом вивчення й оцінки широкою науковою громадськістю;
— Підтвердження факту апробації та впровадження результатів і висновків дисертації;
— Відображення основного змісту, наукового рівня та новизни дослідження;
— Забезпечення первинною науковою інформацією суспільства, повідомлення про появу нового наукового знання, передача його у загальне користування.
Особливе значення мають наукові публікації, що вийшли друком у формі видань. Державний стандарт України. 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» визначає видання як документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо видавничого оформлення і поліграфічного виконання.
Науковим вважається видання результатів теоретичних або емпіричних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам´яток культури, історичних документів, літературних текстів. Воно призначене для фахівців відповідної галузі та наукової роботи. Наукові видання можуть бути двох груп:
— науково-дослідні;
— джерелознавчі.
36. Монографія: поняття, алгоритм написання
Монографія — це наукова праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам. Є два види монографій: наукові і практичні.
Наукова монографія — це науково-дослідницька праця, предметом якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і результатів наукового, дисертаційного дослідження.
Наукову монографію характеризує єдність змісту і вона свідчить про науковий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова праця. За цих умов вона заміняє дисертаційну роботу. Обсяг індивідуальної монографії здобувача наукового ступеня доктора наук, яка зараховується як дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі технічних і природничих наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і суспільних наук.
Монографія призначена перш за все для вчених і має відповідати за змістом і формою жанру публікації. Особливе значення тут мають чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, висновків. Її обсяг має бути не менший 6 друкованих аркушів. Вимоги до сутності викладу матеріалу в розділах монографії, аналогічні до вимог інших наукових публікацій з певними особливостями їх призначення.
37. Наукова стаття: вимоги до оформлення
Наукова стаття — є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.
Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам´ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5 — 0,7 авт.арк.).
Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.
Стаття має просту структуру:
— вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв´язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики — 1 абзац або 5-10 рядків);
— основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);
— формулювання мети статті (постановка завдання) — висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);
— виклад змісту власного дослідження — основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок);
— висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).
38. Форми звітності при науковому дослідженні
Виконуючи науково-дослідну роботу, студенти оформляють реферати, курсові (дипломні) роботи, виступи на семінарі, конференції, наукові статті; наукові працівники, спеціалісти готують інформації, дисертації, звіти, аналітичні записки тощо.
Наукові результати — це нові знання, отримані в процесі виконання науково-дослідної роботи. Вони повинні відповідати таким вимогам, як:
— актуальність на даний період розвитку науки і практики;
— новизна: вперше отримані, розвинуті, розроблені;
— практичне значення, використання в професійній роботі фахівця;
— достовірність: — коректність використання математичних моделей, формул;
— точність виконання розрахунків;
— повторюваність в процесі експерименту;
— однозначність формувань.
Наукові результати повинні пройти апробацію, бути опублікованими в спеціальній науковій літературі, мати відповідні рецензії.
У заключній частині наводяться основні висновки та шляхи розв´язання виявлених проблем, рекомендації для практичного застосування. При проведенні фундаментальних наукових досліджень, головним підсумковим документом є звіт про НДР. Він містить такі обов´язкові елементи:
— титульний лист;
— список виконавців;
— зміст;
— перелік умовних позначень та символів;
— вступ;
— основну частину;
— заключну частину;
— список використаної літератури;
— додатки (таблиці, схеми).