Вступ

Найбільшою проблемою з якою зустрічається населення України — це феномен безробіття (особливо серед молоді). Причиною такого розповсюдженого явища є неефективність використання робочої сили у минулому й відсутність економічних умов, які дали б змогу людям застосовувати свої навички у продуктивній роботі за пристойну плату. Тому, не дарма більшість економістів і соціологів розглядають це явище як соціальне зло. Це переконливо доводить історичний досвід. Саме з безробіттям пов’язані такі деструктивні явища як падіння виробництва, бідність, соціальна напруга, криміналізація. Якщо взяти ринок праці, то безробіття є тіньовим боком зайнятості. Безробіття багатофакторне явище, і воно впливає на всі сфери суспільного життя. Позитивними аспектами безробіття є стимулювання людини до ефективної праці і підвищення рівня конкурентноздатності своєї робочої сили, відображення перерозподілу кадрів.

Над проблемою безробіття працює ціла плеяда вчених-економістів: С. М. Алупко, Л. И. Хуков, Г. Т. Завіновська, Е. М. Ліанова та інші. Однак, проблема безробіття для України залишається актуальною і малодослідженою.

Метою роботи є дослідження проблеми структурного безробіття та пошук методів і шляхів подолання кризи безробіття.

Виходячи з мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути причини виникнення безробіття та його форми;

— охарактеризувати структурне безробіття та його наслідки.

1. Причини виникнення безробіття та його форми

Безробіття — це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою. На жаль, явище безробіття не оминуло України, і ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, бачачи бідних людей, зростання злочинності та економічний спад в цілому.

На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість

всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба племен за територію [5].

Безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою. Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи. Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції. По-друге, безробіття — це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції. Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Повна зайнятість і природне безробіття. Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з їх зміною.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування — необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію “природне безробіття”, яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман у 1968 р [1].

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП — це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття [2].

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Розрізняють такі форми безробіття [3]:

а) фрикційне(добровільне);

б) структурне;

в) циклічне;

г) сезонне ;

д) приховане.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту. Фрикційне безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов’язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку [4].

Головною ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів. В США, наприклад, наприкінці 80-х років при загальному рівні безробіття 5,5-6,5% (біля 7 млн. осіб) приблизно половина була без роботи менше 5 тижнів. В Україні фрикційне безробіття відіграє відносно незначну роль у формуванні загальних масштабів незайнятості. Тільки 2,6% безробітних (за методологією МОП) мали перерву в роботі менше 1 місяця. Істотно відрізняються тільки особи до 20 років — частка тих, хто має перерву в роботі до 1 місяця. Частка безробітних до 1 місяця є дещо вищою серед жінок, оскільки вони, як правило, мають менші вимоги до оплати праці, престижності тощо і відповідно скоріше погоджуються на запропоноване робоче місце. Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою динамічності ринку праці [5].

2. Структурне безробіття та його наслідки

Структурне безробіття викликано невідповідністю професіональної або регіональної структури робочої сили і попиту на неї. Головні причини структурного безробіття в сучасній економіці – швидкі темпи науково-технічного прогресу, постійна зміна технологій і виникнення нових виробництв, розвиток міжнародної торгівлі. Структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

Фрикційне і структурне безробіття разом дають так званий природний рівень безробіття або рівноважне безробіття. Рівноважне безробіття ще інколи називають добровільним.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного безробіття. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. «Структурні» безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне — довгостроковий, тому і вважається більш важким. Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі.

Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного. Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасового повного безробіття (перерви в одержанні заробітної плати або зменшення її розміру з причини тимчасового припинення виробництва без розірвання трудових відносин) [2]

Щоб пояснити причину безробіття, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості [1].

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Утворення й зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу.

Насправді ж “надлишок” працездатного населення є відносним, тобто, воно є надлишком лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує “надлишку” робочої сили і зникає таке соціальне явище [3].

Структурне безробіття пов’язане з технологічними зсувами у виробництві, що змінюють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття серед осіб, професії яких виявилися “застарілими” або менше необхідними економіці внаслідок науково-технічного прогресу. Структурне безробіття має переважно вимушений і більш довгостроковий характер, тому що в цієї категорії безробітних немає “готових” до продажу навичок до роботи, й одержання робочих місць для них пов’язано з фаховою перепідготовкою, що нерідко супроводжується зміною місця проживання.

Висновки

Безробіття — це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва. У структурному безробітті можна виокремити технологічне і конверсійне безробіття.

Ринкова економіка неминуче породжує безробіття, яке одночасно є неодмінною умовою її нормального функціонування. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого — великим суспільним лихом.

До традиційних заходів вирішення проблеми безробіття науковці відносять:

1) Створення нових робочих місць паралельно з вже існуючими.

2) Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на послуги скорочується. Ростуть лише послуги державного сектора, що є негативним явищем.

3) Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу.

4) Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів. Ці заходи допомагають, коли одні галузі вгасають, а інші розвиваються, тобто при структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що обумовлений суспільною кризою.

5) Створення інвестиційних фондів міністерств і відомств.

В даний час, у світлі трансформації економічної системи в нашій країні склалася специфічна ситуація, коли традиційні методи подолання безробіття мало ефективні чи неефективні взагалі.

Для подолання проблеми безробіття державна політика зайнятості має функціонувати у двох напрямках:      скорочення робочого тижня, роботизація, розширення сфери послуг і надомного виробництва. Основними методами повинні стати стимулювання ділової активності, технологічне переозброєння і забезпечення самозайнятості населення.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.
2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем’ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.
3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.
6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.
7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.
8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.
9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.