Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Правове регулювання виноградарства

Вступ

Актуальність теми. Формування ринкової економіки в Україні відбувається складно й суперечливо. Воно вимагає створення потужного агропромислового комплексу, вдосконалення й переорієнтації всіх його складових елементів на основі підвищення ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів. Виноградарсько-виробничий сектор сільського господарства є одним з важливих складників цього комплексу, зокрема, південного регіону України. У найурожайніші роки саме тут вироблялося майже 35% від загального обсягу виробництва винограду в країнах СНД і 4% – в європейських, що дозволяло забезпечити високий рівень споживання винограду як цінного харчового продукту та сировини для виноробної промисловості. Більше того, таке виробництво гарантувало значні грошові надходження до Державного бюджету, стабільну зайнятість сільського населення та ін.

Проте останнім часом, особливо в умовах економічної кризи, що зачепила й виноградарство, обсяги виробництва виноградної продукції стали катастрофічно знижуватись. Цей спад супроводжується такими негативними тенденціями, як різке зменшення обсягів виробництва цієї продукції, істотне скорочення площ виноградників, збитковість вирощування винограду для більшості товаровиробників, втрата конкурентних позицій на внутрішньому й зовнішньому ринках. Маючи сприятливі природно-кліматичні умови для розвитку виноградарства й виноробства, Україна, на жаль, перетворилась на імпортера свіжого винограду, виноматеріалів, коньячних спиртів і виноградних вин. Головна причина такого становища у цій сфері полягає в тому, що в нашій державі бракує належного правового регулювання відносин з виробництва виноградної продукції, що мають свої особливості, без урахування яких фактично неможливо досягнути поставлених цілей щодо прогресивного функціонування цієї галузі господарства. Зокрема, останні охоплюють: використання землі як основного засобу виробництва за її цільовим призначенням; значні капіталовкладення у виробництво; тривалий період часу між садінням виноградних саджанців і вступом їх у плодоношення (4–5 років); сезонність виробництва продукції; особливі умови її зберігання та ін.

У зв’язку з зазначеним, актуальності набула проблема комплексного аналізу правового регламентування відносин, що виникають у процесі виробництва виноградної продукції, визначення їх специфіки, змісту й видів, а також розроблення й запровадження інших правових засобів підвищення ефективності функціонування виноградарства в Україні.

Теоретичною базою дослідження стали праці представників вітчизняної й зарубіжної науки різних періодів у галузі теорій держави і права, аграрного, цивільного, господарського права та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці М. Г. Александрова, Л. М. Баховкіної, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, О. В. Дзери, О. С. Йоффе, А. П. Гетьмана, В. М. Єрмоленка, В. П. Жушмана, М. І. Козиря, В. В. Луця, В. К. Мамутова, О. В. Петришина, О. А. Підопригори, В. І. Семчика, А. М. Статівки, Н. І. Тітової, В. Ю. Уркевича, М. В. Шульги, В. З. Янчука, В.М. Яковлева та інших провідних науковців.

Тема: «Правове регулювання виноградарства».

Метою дослідження є виявлення особливостей правового регулювання відносин з виробництва й реалізації виноградної продукції на підставі комплексного аналізу існуючих наукових положень, законодавства, правозастосовної практики України.

Зазначена мета зумовила наступні завдання:

– сформулювати поняття «правовідносини, які складаються в процесі виробництва виноградної продукції»;

– визначити товаровиробників цієї продукції й охарактеризувати їх правосуб’єктність;

– встановити систему й специфіку договорів у сфері реалізації виноградної продукції;

– з’ясувати підстави настання відповідальності за порушення договірних зобов’язань у досліджуваній сфері й особливості звільнення від неї товаровиробників виноградної продукції;

Об’єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, пов’язані з виробництвом і реалізацією виноградної продукції.

Предметом дослідження виступають приписи нормативно-правових актів України, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з виробництвом і реалізацією виноградної продукції і практика його застосування.

1. Поняття й особливості правовідносин, які складаються в процесі виробництва виноградної продукції

В умовах переходу до ринкової економіки особливостями аграрних правовідносин є такі: поступовий перехід від державної форми аграрного виробництва до приватних форм; розвиток різноманітних легальних приватних форм аграрного підприємництва поряд з державними сільськогосподарськими підприємствами; збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин.

Структуру аграрних правовідносин складають такі елементи, як:

— норми аграрного права, які регулюють відносини права власності як на основні засоби виробництва, так і на продукцію сільськогосподарського виробництва; взаємини аграрних підприємств з органами державної влади та управління; характер внутрішнього самоврядування колективних аграрних підприємств;

— суб’єкти аграрних правовідносин, до яких належать: сільськогосподарські підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства кооперативного та корпоративного типу, селянські (фермерські) господарства, приватні сільськогосподарські підприємства, уповноважені органи державної влади і управління та органи місцевого самоврядування;

— об’єкти аграрних правовідносин, якими є рухоме і нерухоме майно, грошові кошти, документально підтверджені вимоги майнового характеру, матеріальні і духовні інтереси;

— зміст аграрних правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів, учасників підприємницької діяльності аграрного сектора економіки України [11, с. 49].

За своїм характером і змістом аграрні правовідносини діляться на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх правовідносин належать відносини в сфері реалізації права власності на рухоме та нерухоме майно, яке належить суб’єктам аграрного підприємництва; договірні відносини; податкові відносини; деліктні відносини (відносини з приводу вчинення правопорушень).

Внутрішніми правовідносинами визнаються відносини засновані на установчому договорі чи статуті між підприємством, з одного боку, і кожним з його учасників — з іншого, в процесі трудових і управлінських відносин. Внутрішньогосподарськими відносинами вважаються також правовідносини між сільськогосподарськими підприємствами та їх членами (учасниками) з приводу задоволення матеріальних інтересів, соціально-побутових і культурно-побутових потреб. До них належать відносини щодо розподілу прибутків, надання підприємством знарядь виробництва для обробітку членом (учасником) власної присадибної ділянки тощо [11, с. 50].

Правовідносини, що виникають в процесі виробництва виноградної продукції — це відносини, врегульовані нормами аграрного та інших галузей права, що складаються між товаровиробниками виноградної продукції, а також між ними та іншими видами господарюючих суб’єктів, членами цих товаровиробників та їх найманими працівниками, органами державної влади й органами місцевого самоврядування з приводу відповідних об’єктів (винограду, виноградної продукції, майна, земель, праці та ін.), які надають їх суб’єктам взаємозумовлені права й обов’язки у сфері виробництва виноградної продукції.

Після проголошення Україною незалежності правова регламентація відносин з виробництва виноградної продукції становить два етапи. На першому (1991 – 1996 рр.) було прийнято низку нормативних актів, спрямованих на підтримку садівництва, виноградарства, розсадництва й виноробної промисловості.

В 1999 р. було прийнято Закон України „Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” [1]. Цей Закон визначає порядок справляння та використання збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Другий етап (липень 2005 р. – дотепер) характеризується прийняттям спеціальних нормативних актів з регулювання відносин у сфері виноградарства й виноробства, зокрема Закону України «Про виноград та виноградне вино» [2], який був прийнятий в 2005 році.

Цей Закон регулює правові відносини у сфері виноградарства та виноробства України, пов’язані з веденням виноградників та виробництвом винограду, вина та інших продуктів виноробства, визначає регламентацію і контроль в цих галузях виробництва, права і обов’язки виробників, повноваження органів виконавчої влади і спрямований на посилення боротьби з фальсифікацією виноробної продукції в Україні.

Дія цього Закону поширюється на юридичних та фізичних осіб, господарська діяльність яких включає виробництво, реалізацію, експорт та імпорт товарної продукції в галузі виноградарства і виноробства. Дія цього Закону не поширюється на виробників винограду і вина домашнього, призначених для власного споживання.

Закон складається з п`яти розділів: І – Загальні положення; ІІ – Сировинна база виноробства (виноградарства); ІІІ – Виробництво виноробної продукції (виноробство); ІV – Органи, що регулюють діяльність в галузі виноробства і виноградарства та здійснюють контроль за дотриманням вимог цього закону; V – Прикінцеві положення.

На сьогодні правове регулювання відносин з виробництва виноградної продукції недостатньо забезпечено для їх ефективного функціонування й розвитку, тому постала необхідність прийняття Закону України „Про виноградарство”, структура якого повинна містити:

– Загальні положення.

– Виноградарство: (а) визначення ареалів (регіонів, районів, зон) вирощування винограду; (б) порядок обліку виноградних насаджень; (в) право власності на земельні ділянки, виділені під виноградні насадження; (г) поняття «виноградарське господарство» (як суб’єкта виноградарства), його склад; класифікація за організаційною формою, визначення його прав та обов’язків; (д) виробництво й реалізація садивного матеріалу й матеріалу для розмноження винограду, контроль за їх якістю та ін.

– Договірні відносини.

– Державне управління й державна підтримка виноградарства.

– Наукові дослідження у сфері виноградарства.

– Регулювання інвестиційної й інноваційної діяльності у виноградарстві.

– Відповідальність у сфері порушення даного Закону [20, с. 171].

З огляду на всі існуючі у виноградарстві та виноробстві проблеми Міністерство аграрної політики України та Українська академія аграрних наук загальним наказом від 21 липня 2008 року N444/74 затвердила галузеву Програму розвитку садівництва України на період до 2025 року і галузеву Програму розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року. Метою створення Програми розвитку виноградарства та виноробства до 2025 року є реалізація державної політики України відносно регуляції розвитку цієї галузі у сфері економіки, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу.

Основними завданнями на шляху до вирішення проблем галузі згідно з програмою є наступні [4]:

1) здійснення заходів щодо збільшення ємності ринку винограду та продуктів його переробки з урахуванням потреб населення, його купівельної

спроможності та максимальних можливостей експорту;

2) подовження терміну дії Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» до 2025 р.;

3) поступове зниження імпорту виноматеріалів і налив вина з одночасним розвитком вітчизняної сировинної бази на основі впровадження інноваційно-інтенсивних технологій виробництва винограду, які забезпечують його ефективність за рахунок зростання врожайності виноградних насаджень та підвищення якості продукції;

4) удосконалення механізму надання державної підтримки виноградарству та забезпечення розвитку виноробства з урахуванням вимог СОТ;

5) урегулювання земельних відносин та раціоналізації землекористування, розробка юридичного та технічного оформлення права оренди землі під виноградниками, формування ринку земель сільськогосподарського призначення;

6) здійснення заходів щодо забезпечення розвитку інфраструктури ринку виноробної продукції, диверсифікації каналів реалізації та забезпечення якості продукції, регулювання попиту і пропозиції, захисту ринку від імпортної винопродукції та сировини низької якості;

7) інноваційно-інвестиційне зміцнення матеріально-технічної бази виноградно-виноробної галузі, впровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

8) удосконалення страхової та податкової політики у сфері виноградно-виноробного виробництва;

9) підвищення ролі науки й освіти, розвитку дорадництва;

10) збереження трудових ресурсів, формування ефективної системи забезпечення галузі кадрами шляхом підготовки фахівців за цільовою спрямованістю та залучення молодих фахівців для роботи у виноградарстві й виноробстві;

11) удосконалення системи управління у виноградно-виноробній галузі;

12) розробки галузевої нормативної і технологічної документації, яка відповідає положенням та вимогам Європейського Співтовариства за рахунок коштів, передбачених на наукові дослідження [4].

2. Правосуб`єктність товаровиробників виноградної продукції

У сучасних правових джерелах питання правосуб’єктності юридичних осіб як суб’єктів аграрних правовідносин гостро дискутується. Це, мабуть, пояснюється тими кардинальними змінами, яких зазнали в останні роки законодавство й суспільні відносини в Україні.

На відміну від ЦК УРСР 1963 p., який передбачав спеціальну правоздатність юридичних осіб, у чинному ЦК України законодавець став на позицію визнання загального характеру їх правоздатності, відповідно до якої, юридична особа має такі ж права й обов’язки, як і фізична, окрім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91). Юридичні особи за сучасних умов господарювання повинні мати здатність до вступу в ширше коло правовідносин порівняно з тими, що передбачались раніше діючим законодавством, а тому їх правосуб’єктність набула більш, так би мовити, розмитого характеру [14, с. 424]. Це пояснюється перш за все тим, що у власності громадян та юридичних осіб може знаходитися будь-яке майно без обмежень щодо його кількості й вартості, крім випадків, коли такі обмеження прямо передбачено нормативно- правовими актами. Проте не всі дослідники погоджуються з наданням юридичним особам загальної правоздатності, а в цілому і їх правосуб’єктності. Існує точка зору, відповідно до якої, якщо у засновницьких документах комерційної організації не міститься вичерпного переліку видів діяльності, яку вона здійснює, то ця організація вправі займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Якщо ж установчими документами юридичної особи визначено вичерпний перелік можливих видів діяльності, то можна вважати, що вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо [14, с. 425].

Деякі правознавці доводячи цю точку зору вказують на те, що правосуб’єктність юридичних осіб, їх участь у господарських правовідносинах характеризується рисами спеціальної правоздатності, тому що вони створюються для здійснення певних цілей і досягнення мети зафіксованих в установчих документах. Щодо останнього, то І. П. Грешніков указує, що організації зі спеціальною правосуб’єктністю можна назвати «суб’єктами мети», наявність яких обумовлена потребою досягнення поставленої цілі, зафіксованої в установчих документах, або здійсненням діяльності, яка тягне обмеження прав подібних організацій [14, с. 425]. Уявляється, що такий висновок відповідає вимогам ст. 57 ГК України, за якою в установчих документах суб’єкта господарювання повинні бути вказані мета і предмет господарської діяльності цього суб’єкта, тобто йдеться про спеціальну (статутну) правосуб’єктність юридичної особи. Провадження нею діяльності, яка суперечить установчим документам або забороняється законом, вважається позастатутною, що є підставою для постановления судового рішення про припинення юридичної особи (п. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 p.). Статтею 86 ЦК України закріплено, що непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) й установи можуть провадити підприємницьку діяльність, якщо вона відповідає меті, для якої вони були створені, і сприяє її досягненню, тобто в цій статті теж ідеться про цільову (спеціальну) правоздатність указаних юридичних осіб. Серед особливостей правосуб’єктності державних унітарних підприємства відповідно до гл. 8 ГК України можна відрізнити наступні:

а) обов’язок діяти на підставі статуту;

б) заборона безоплатно передавати належне їм майно іншим юридичним особам чи громадянам (крім випадків, передбачених законом);

в) право іншим способом розпоряджатися майном, яке належить до основних фондів, лише в межах повноважень й у спосіб, що передбачені ГК та спеціальними законами;

г) зобов’язання використовувати кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, відповідно до затвердженого фінансового плану.

Установлення таких обмежень указує на спеціальну правосуб’єктність державних унітарних підприємств.

На підставі аналізу законодавства, а також теоретичних висновків учених, можемо стверджувати що віднесення правосуб’єктності юридичної особи до загальної або спеціальної має здійснюватись на основі закріплення в її статуті відповідних положень. Звідси загальна правоздатність комерційних організацій змінюється на спеціальну при внесенні обмежень або шляхом установлення вичерпного переліку дозволених чи заборонених видів діяльності для певної юридичної особи. Отже, за чинним законодавством України непідприємницькі товариства й установи, державні підприємства мають спеціальну правоздатність, в установчих документах яких належить визначати предмет і цілі їх діяльності [9, с. 358].

Право провадити діяльність, яка потребує відповідного дозволу, входять до змісту її правоздатності тільки після отримання такого дозволу, наприклад ліцензії. Ліцензування, як різновид заходів з урегулювання господарської діяльності, здійснюється шляхом видачі уповноваженим державним органом відповідного документа (ліцензії) щодо допуску суб’єкта господарювання на відповідний ринок, який надає йому право виконувати певні види господарської діяльності протягом визначеного строку за умови дотримання ліцензійних умов. У випадку спливу строку дії останньої зміст правосуб’єктності юридичної особи повертається в його попередні загальні межі. З приводу цього К. Ю. Тотьєв відмічає, що підприємець отримує ліцензію не для обмеження, а для поступового розширення сфери своєї підприємницької діяльності [9, с. 359].

Обмеження в здійсненні підприємницької діяльності та її заборона в окремих випадках передбачені ст. 43 ГК України, а також іншими нормативно-правовими актами, серед яких Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 p., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 p., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р.

Отже в українському цивільному й господарському законодавстві не має єдиного напрямку щодо визначення загальної або спеціальної правосуб’єктності юридичних осіб, що викликає немало дискусій й труднощів як у теорії, так й на практиці. Аналіз приписів нормативних актів України приводить до висновку, що вітчизняному законодавцеві повністю відстояти принцип загальної правосуб’єктності юридичних осіб, закріпленим ЦК України, не вдалось. На наш погляд, доцільно було б звернутися до досвіду російських законодавців, які в якості загального правила у чинному Цивільному Кодексі Російської Федерації (далі — ЦК РФ закріпили положення про спеціальну (цільову) правоздатність юридичних осіб. Воно визначено у п. 1 ст. 49 ЦК РФ, де вказано, що юридична особа може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його засновницьких документах, і нести пов’язані з цією діяльністю обов’язки. Найбільш правильно, з нашого погляду, було б віднести до правоздатності юридичної особи мати такі ж самі права й обов’язки, як і фізичної, за винятком випадків, передбачених законом. Передусім це стосується державних підприємств, які діють в публічних інтересах (головним чином щодо розпорядження майном), некомерційних товариств та установ. Виключення із загального правила про спеціальну правоздатність зроблено для комерційних організацій, які наділені загальною правоздатністю, що проявляється в тому, що вони можуть мати цивільні права і нести цивільні обов’язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом (ч. 2 ст. 49 ЦК РФ). Але ж і з цього правила про загальну правоздатність у російському законодавстві є виключення для деяких комерційних організації, таких як державні і муніципальні унітарні підприємства, банки, страхові компанії, які в силу спеціальних нормативно- правових актів наділені лише спеціальною правосуб’єктністю. До юридичних осіб, які мають спеціальну правосуб’єктність, з нашої точки зору, слід віднести також і суб’єктів господарювання, що зайняті виробництвом сільськогосподарської продукції, зокрема виноградної. Так, В. М. Єрмоленко вказує, що специфіка здійснення аграрного виробництва накладає свій відбиток на обсяг прав і обов’язків аграрного товаровиробника порівняно з іншими видами господарювання — промислового виробництва, торговельної діяльності, сфери надання послуг тощо [14, с. 427-428]. Також в аграрно-правовій літературі неодноразово відмічалось, що майнові права, наприклад, сільськогосподарського виробничого кооперативу за своїм обсягом значно ширше тих, якими володіє юридична особа у цивільному обігу. При цьому майновою правоздатністю володіють не тільки сільськогосподарський виробничий кооператив в цілому, але й різноманітні внутрігосподарські підприємства та підрозділи, які не наділені правами юридичної особи, — виробничі ділянки, відділення, бригади, ферми, підсобні підприємстватапромислитощо [14, с. 428].

З метою доведення вищенаведеного положення щодо спеціального характеру правосуб’єктності товаровиробників винограду та його садивного матеріалу, розглянемо деякі особливості їх діяльності.

Товаровиробниками садивного матеріалу для садіння й розмноження виноградників є фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися його виробництвом. Загальні засади отримання права на виробництво й використання садивного матеріалу регламентовано ст. 14 Закону України «Про насіння і садивний матеріал». За цією статтею право на виробництво й реалізацію оригінального й елітного насіння садивного матеріалу надається суб’єктам розсадництва за результатами атестації, проведеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики за участю Української академії аграрних наук і безпосередньо цих суб’єктів.

Право на виробництво й реалізацію репродукційного садивного матеріалу, гібридів першого покоління надається спеціалізованим розсадницьким і фермерським господарствам та іншим суб’єктам розсадництва за результатами атестації, проведеної спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної політики АРК і областей за безпосередньою участю вказаних суб’єктів.

Проводиться атестація на право виробництва й реалізації садивного матеріалу відповідно до Порядку проведення атестації суб’єктів господарювання на право виробництва і реалізації насіння і садивного матеріалу, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики України від 29 травня 2003 р. № 152 [14, с. 429].

Суб’єкти розсадництва залежно від результатів проведеної атестації одержують паспорт на виробництво й реалізацію садивного матеріалу винограду відповідних категорій, які вказуються в паспорті й заносяться до Державного реєстру виробників насіння й садивного матеріалу. Паспорт на виробництво й реалізацію садивного матеріалу видається на строк дії ліцензійного договору між власником сорту і виробником садивного матеріалу, але не більше, ніж на 5 років. Суб’єкти розсадництва не занесені до цього Державного реєстру, не мають права виробляти садивний матеріал з метою його реалізації.

Нарівні з проведенням наукових досліджень з питань сортовивчення та з іншими видами наукового забезпечення розсадництва організовувати вирощування й реалізацію оригінального, елітного садивного матеріалу винограду відповідно до ст. 11 Закону «Про насіння і садивний матеріал» мають право здійснювати Українська академія аграрних наук, Національна академія наук України, інші науково дослідні установи й наукові організації та фізичні особи, які займаються науковими дослідженнями у сфері розсадництва, а також наукові організації та їх дослідні господарства, що діють у системі вищої професійної освіти у даній сфері.

Отже, особливий порядок набуття права на виробництво й реалізацію товаровиробниками садивного матеріалу винограду, регламентований порядок діяльності з його виробництва й реалізації, обов’язкове визначення у статуті товаровиробника чіткого переліку видів діяльності й мети вказують на наявність у них спеціальної правосуб’єктності.

Переходячи до характеристики правосуб’єктності таких юридичних осіб, як товаровиробників винограду, зазначимо що вони, як і будь-які товаровиробники сільськогосподарської продукції, в процесі своєї господарської діяльності беруть участь у різних правовідносинах — цивільних, господарських, земельних, трудових, організаційних, фінансових та інших, для участі в яких повинні мати відповідну правосуб’єктність. Отже, складовими частинами їх правосуб’єктності є цивільна, господарська, земельна, трудова, організаційна, фінансова та ін.

Земельна і трудова правосуб’єктність товаровиробників винограду є найбільш специфічними порівняно з іншими її складниками, адже саме через їх наявність ці товаровиробники відрізняються від товаровиробників будь-якої іншої сільськогосподарської продукції. Тому особливості правосуб’єктності товаровиробників винограду варто досліджувати саме через розкриття специфіки їх трудової й земельної правосуб’єктності.

Трудова правосуб’єктність сільськогосподарського підприємства виявляється в процесі організації праці, в праві обирати форми внутрішньогосподарської організації, визначати умови й нормування затрат праці, забезпечувати належну дисципліну праці та її охорону тощо. В управлінні ж своїми справами сільськогосподарське підприємство наділено здатністю володіти правами й нести відповідні обов’язки щодо цього, бути суб’єктом певних відносин [14, с. 430].

Правомочності товаровиробників винограду в трудових відносинах, залежать від наступних чинників, які відображають специфіку їх правосуб’єктності:

  1. Особливий процес вирощування винограду як багатолітньої культури, яка за період свого існування проходить цілу низку вікових стадій від молодого до зрілого віку, вельми повільно досягаючи часу повного плодоношення.
  2. Відсутність рівномірного використання трудових ресурсів у силу сезонності проведення робіт з піком їх витрат у період збирання врожаю.
  3. Технології оброблення виноградних насаджень є трудомісткими, з великими витратами ручних робіт при відносно невисокому рівні їх механізації.
  4. В основу технології вирощування насаджень і виробництва винограду поряд з агробіологічними вимогами до рослин закладаються вимоги до режиму їх вирощування відповідно до наявного ресурсного забезпечення трудових процесів з урахуванням напрямків використання вирощеного врожаю.
  5. Технологічні прийоми догляду за насадженнями винограду орієнтовані на систему колективного їх виконання, зокрема, у формі спеціалізованих виробничих бригад з відрядно-преміальною й відрядно- прогресивною системами оплати праці. Спеціальна правосуб’єктність товаровиробників винограду обумовлюється також наявністю у них земель сільськогосподарського призначення, які надаються їм як основний засіб виробництва для використання за цільовим призначенням — для виробництва винограду. Суб’єктами права сільськогосподарського землекористування у виноградарстві є фізичні та юридичні особи, які у встановленому законом порядку одержали земельну ділянку під виноградники на праві власності або на праві користування (оренди), у необхідних випадках набули право посадки (облаштування) виноградників і мають у зв’язку із цим суворо визначені земельні права й обов’язки [14, с. 431].

Земельна правосуб’єктність товаровиробників винограду закріплена ЗК України, Законом України «Про виноград та виноградне вино» від 16 липня 2005 р. та іншими спеціальними нормативно-правовими актами.

Товаровиробник винограду відповідно до розд. III ЗК України вправі володіти земельною ділянкою на праві власності, постійного землекористування або оренди для вирощування на ній винограду. Загальні засади набуття й реалізації прав на землю встановлені розд. IV ЗК України.

Насадження виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих сортів винограду відповідно до проекту на створення виноградних насаджень. Цей проект розробляється Науково-дослідною і проектною установою землеустрою на підставі: (а) завдання на проектування, (б) акта вибору ділянки, (в) матеріалів ґрунтових, ботаніко-культуртехнічних вишукань, (г) аналізу кліматичних показників, (д) топозйомки ділянки, (е) заяви про екологічні результати діяльності, (є) довідки про наявність підземних комунікацій, (ж) державного акта на землю та інших необхідних документів [14, с. 431].

Враховуючи юридичне значення землевпорядної документації, ЗК України передбачає проведення державної експертизи окремих видів технічної документації у сфері землеустрою, зокрема прогнозних матеріалів використання і охорони земель, проекти землеустрою, проекти з питань використання і охорони земель, а також техніко-економічні матеріали обґрунтувань використання і охорони земель, яка здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону (ч. 3 ст. 186 ЗК України).

На підставі проведеної землевпорядної експертизи Українська державна помологічно-ампелографічна інспекція дає висновок на створення виноградних насаджень конкретним товаровиробником винограду. Проект на створення виноградних насаджень затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з сільського господарства — Міністерством аграрної політики України.

Право на безпосередню експлуатацію земельної ділянки, наданої в землекористування під виноградники, передбачає наявність у товаровиробників винограду (виноградарів) низки конкретних прав та обов’язків (статті 95 і 96 ЗК України), перелік яких зумовлено правовим режимом земельної ділянки, яка використовується для виробництва винограду.

Підсумовуючи вищевикладене, можемо стверджувати, що товаровиробники винограду та його садивного матеріалу в процесі виробництва продукції реалізують спеціальну правосуб’єктність, що підтверджується: господарською діяльністю товаровиробників, обумовленою цілями та завданнями, відображеними в статутних (засновницьких) документах; особливим порядком набуття ними права на виробництво й реалізацію продукції; регламентованим порядком діяльності з виробництва й реалізації садивного матеріалу; специфікою використання трудових ресурсів у виноградарстві; цільовим призначенням земельних ділянок, спеціально відведених для вирощування винограду.

3. Загальна характеристика договорів у сфері

реалізації виноградної продукції

Система договорів на реалізацію виноградної продукції складається з договорів контрактації, купівлі-продажу, поставки, міни, комісії та біржових угод, специфіка яких обумовлена: по-перше, природними властивостями їх предмета, який характеризується швидкопсувністю, особливими умовами зберігання й транспортування, недопущенням заміни сортової чистоти та зміни сортових якостей; по-друге, специфікою встановлення цін на виноградну продукцію – не тільки залежно від попиту й пропозицій, але й від врожайності в конкретній рік, ґрунтово-кліматичних умов та мети подальшого використання продукції [16, с. 75].

Для розвитку виноградарства договір контрактації має особливу цінність, у зв’язку з тим, що в сучасному занепаді виноградарства і специфіки виноградарського виробництва, яка супроводжується значними ризиками і труднощами, з якими товаровиробники не в змозі самостійно справитись, виробництво продукції потребує сприяння з боку контрагента, особливо щодо надання допомоги виноградарям у забезпеченні їх ядохімікатами, мінеральними добривами, транспортними засобами. Для договору контрактації винограду це є специфічною умовою порівняно з іншими договорами на реалізацію [20, с. 167].

Виноградарство і виноробство є важливими складовими економіки України. Виноград є основним видом сировини для виноробної промисловості, яка є досить прибутковою для держави. Незважаючи на питому вагу, галузь виноградарства і виноробства стикається з різноманітними проблемами правового, економічного та регулятивного характеру, які заважають її ефективному функціонуванню та розвитку. Маються на увазі, в першу чергу, проблеми належного правового регулювання відносин, які складаються між виноградарями та іншими товаровиробниками щодо вирощування виноградного садивного матеріалу, утримання виноградників, виробництва винограду та вина, а також інших продуктів виноградарства, їх реалізації та диспаритету цін у виноградарсько-виноробній галузі, подолання монополізму підприємств виноробної промисловості і т.ін.

Тому, важливим для належного функціонування виноградарсько-виноробної галузі є чітко налагоджена система договірних відносин між підприємствами цієї галузі та іншими суб’єктами господарювання. Договір є тим правовим інструментом за допомогою якого здійснюється реалізація виноградарями і виноробами своєї продукції.

В умовах доринкових відносин договору відводилась, головним чином, роль деталізації планових актів держави. Відповідно до цього форми і види договірних відносин були залежні від планових показників, а сторони – обмеженими у формуванні умов договорів.

Перехід до ринкової економіки створив умови для встановлення договірних відносин з реалізації продукції виноградарями і виноробами на основі їх вільного волевиявлення. Вони можуть укладати договори будь-якого виду, який в найбільший мірі відповідає їх потребам та характеру відносин.

Аналіз виноградарської і виноробної господарської діяльності свідчить про те, що реалізацію своєї продукції виноградарі здійснюють на основі таких договорів як купівля-продаж та значно рідкіше поставки. Цей вид договірних відносин цілком задовольняє споживачів, адже всі збитки, які виникають у зв’язку з втратою якості зібраного винограду повністю покладають на виноградарів. В той же час виноградарі в сучасних умовах (при дефіциті транспортних засобів, паливно-мастильних матеріалів, відсутності тари і т.ін.) не мають змоги своєчасно доставити виноград споживачам, внаслідок чого зібраний виноград втрачає свою товарну і споживчу якість.

Отже, у зв’язку з тим, що виноград є швидкопсувним продуктом і повинен бути реалізований або перероблений невдовзі після зняття з виноградної лози, застосування тільки договорів купівлі-продажу та поставки недостатньо для ефективного та беззбиткового виробництва.

За радянські часи, в опосередкуванні господарських зв’язків виноградарсько-виноробної галузі між виробником сільськогосподарської продукції, з одного боку, та заготівельними підприємствами, переробними та організаціями торгівлі, з другого, важливе місце займав договір контрактації сільськогосподарської продукції. На жаль, цей вид договору в сучасних умовах фактично не застосовується в регулюванні цих відносин. Однією із причин цього слід визнати те, що цивільним і господарським законодавством недостатньо чітко визначена правова природа цього договору та обмежена сфера його застосування.

Так, відповідно до чинних Цивільного та Господарського кодексів України, предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції є сільськогосподарська продукція, яка вироблена сільськогосподарським товаровиробником. У коментарі до Цивільного кодексу України Луць В.В. конкретизує, що предметом договору контрактації є продукція рослинництва та тваринництва у сирому вигляді або продукція, яка пройшла первинну обробку [15, с. 611]. На думку Луця В.В., відносно кваліфікації зобов’язання як договору контрактації немає принципової різниці між правовідносинами відповідно до яких сільськогосподарський виробник продає заготівельнику продукт у свіжому не переробленому вигляді, і зобов’язанням, за яким він продає заготівельнику перероблений продукт із вирощеної їм культури з метою подальшої її переробки у кінцевий продукт. Деякі вчені дотримуються іншої точки зору. Наприклад, Вітрянський В.В. вважає що за договором контрактації не можуть реалізовуватися товари, які є продуктами переробки вирощеної (виробленої) сільськогосподарської продукції, такі як консервовані овочі або фруктові соки. Реалізація таких товарів повинна здійснюватися за договором поставки [15, с. 612]. Отже, слід більш детально врегулювати в чинному законодавстві питання щодо предмета договору контрактації сільськогосподарської продукції.

Відповідно до частини 1 статті 272 Господарського кодексу України, державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договором контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Тобто ст. 272 ГК України обмежує застосування договору контрактації лише випадками державної закупки сільськогосподарської продукції.

Специфічною ознакою предмета договору контрактації виноградної продукції є не тільки те, що останньої може не існувати в натурі на момент укладення договору, а й ще те, що й не може бути впевненості стосовно її виробництва, кількості і якості, оскільки це виробництво не лише включає в себе технічні процеси, на які впливає людина, а й базується переважно на процесах біологічних, що аж ніяк не залежить від її діяльності. Однак наявність виноградної продукції на момент укладення правочину не може перетворювати договір контрактації на реальний, що відігріє певну роль у визначенні цього моменту. З приводу цього в юридичній літературі правильно підкреслюється, що фактичне виконання угоди не можна змішувати з моментом її виникнення, що сторони вправі домовитися, що передача речі за консенсуальним договором може співпасти з моментом його укладення, проте така домовленність не робить договір реальним [20, с. 172]. Отже, слід чітко розмежовувати ці різні поняття – укладення і виконання договору.

Із юридичної природи договору контрактаці ї випливає обов’язок контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільгосппродукції та ї ї транспортування на приймальні пункти й підприємства споживачів (3 ст. 272 ГК). Тут слід зауважити, що статті 272–274 ГК України, що регулюють особливості державних закупівель сільгосппродукції шляхом укладення договору контрактаці ї, значно відрізняються за своїм змістом від ст.713 ЦК України, яка не передбачає надання допомоги виробникові, що викликає певні труднощі в застосуванні цього договору при реалізації виноградної продукції не для державних потреб.

Практика господарювання в аграрному секторі, особливо у сфері виробництва винограду й виноградної продукції, свідчить про необхідність термінової ліквідації цієї прогалини в цивільному й господарському законодавстві. На нашу думку, необхідно передбачити умови й види надання заготівельником допомоги виробникам сільгосппродукції, що дуже важливо при її реалізації за договором контрактації. Крім цього, надання контрактантом допомоги виробникові охоплює сферу відносин, пов’язаних з організацією виробництва сільгосппродукції, що є однією з головних ознак, які розрізняють договори контрактації і поставки.

За своїми біологічними ознаками виноградні культури, як багатолітні насадження, відрізняються від інших сільськогосподарських культур. Що стосується виноградних насаджень, то вони в основному плодоносять тільки через 5 років після посадки. Ця різниця в кінцевому підсумку виявляється в тому, що підвалини майбутнього врожаю й цінність ботанічних виноградних сортів закладаються задовго до настання плодоносності й установлення відносин з реалізації цієї продукції. Так, на якісні показники винограду сподіваються вже з моменту вибору земельної ділянки під виноградники, що залежить від її місцезна ходження, розташування щодо рівня моря, від ґрунту та інших чинників [20, с. 173].

У договорі контрактації виноградної продукції сторонам необхідно визначити строки його виконання, беручи до уваги при цьому строки дозрівання культури, періоди виробництва цієї продукції, умови її виробництва й зберігання, чинники сезонності. Один з найвідповідальніших моментів виконання договору контрактації винограду – це правильне визначення часу його збирання, від чого залежать його кількість, якість, транспортабельність, тривалість зберігання тощо. Наприклад, виноград, призначений для перевезення і зберігання, збирають дещо раніше настання його повної зрілості (з урахуванням строків зберігання), а технічні сорти, з яких виготовляють столові вина, шампанські виноматеріали та іншу виноробну продукцію, належить збирати в період повної зрілості ягід з урахуванням їх цукристості, загальної кислотності й аромату.

Від часу збирання винограду залежить настання початкових дій з передачі продукції, своєчасність і належне виконання договірних зобов’язань. Елемент періоду збирання врожаю стосується таких істотних умов договору контрактації винограду, як предмет (кількість і якість), ціна і строки виконання зобов’язань. Як бачимо, правильне визначення часу збирання винограду має значення не тільки техніко-біологічне, а й юридичне. Саме цьому юридично значимим є правильне встановлення в договорі контрактації порядку здійснення сторонами дій з визначення часу збирання винограду [20, с. 175].

Підсумовуючи вищевикладене, важливо зазначити, що на сьогодні договір контрактації виноградної продукції потребує уточнення й відновлення в практиці його застосування, що має велике значення для розвитку підгалузі виноградарства. Це пояснюється необхідністю встановлення норм, які давали б можливість виноградовиробничим господарствам вирівняти своє майнове становище, не даючи покупцеві виноградної продукції, підприємству чи індивідуальному підприємцеві, які займаються професійною діяльністю щодо її закупівлі з метою подальшої переробки й реалізації, нав’язувати свої умови. Тому, на нашу думку, чинні норми законодавства з контрак таці ї сільгосппродукції потребують внесення відповідних змін, які усунуть прогалини й суперечності між ними. Потрібно також розробити і прийняти Положення про контрактацію сільськогосподарської продукції і Примірний договір контрактації винограду з урахуванням викладеного, які відповідатимуть сьогоднішньому стану законодавства, економіки й розвитку ринкових відносин у галузі сільського господарства.

Причиною недосконалості договірних відносин є і те, що в прийнятому 16 червня 2005 року Законі України “Про виноград та виноградне вино” [2] поза увагою залишились такі правові проблеми, як права та обов’язки суб’єктів виноградарства і виноробства, договірні відносини, порядок розподілу прибутків між виноградарськими і виноробними підприємствами та ін. Це дає підстави стверджувати, що прийнятий закон не можна визнати досконалим. Також звертає на себе увагу те, що Закон має назву “Про виноград та виноградне вино”, де фактично весь зміст присвячений проблемам виноробства, а виробництву винограду, як сировині виноробної галузі, присвячений лише розділ другий — “Сировинна база виноробства (виноградарство)”, який складається з двох статей. Таким чином, не краще було б прийняти два закони: Закон “Про виноградарство в Україні” і Закон “Про виноробство в Україні”, які детально би відображали відносини з виноградарства і окремо з виноробства, оскільки вони є різними за своїм характером і змістом [20, с. 178].

В опосередкуванні відносин сільськогосподарських підприємств, предметом діяльності яких є виробництво свіжого винограду з підприємствами торгівлі, громадського харчування, постачальницьких, заготівельних та інших організацій, котрі, як правило, реалізують виноград фізичним особам, нарівні з договором купівлі-продажу, доцільно було б укладати договір комісії. Цей договір особливо важливий при реалізації свіжого винограду для потреб населення. Адже не секрет, що на території Криму, де виробляється основна маса винограду, в торгівельній мережі навіть в літній період виникають проблеми в забезпеченні населення свіжим виноградом.

Вище вказане дозволяє зробити висновок про те, що удосконалення та законодавче забезпечення договірних відносин в галузі виноградарства і виноробства є однією з умов виходу її кризового стану, який склався сьогодні.

4. Відповідальність за порушення договірних зобов`язань у сфері реалізації виноградної продукції

Практика господарювання в аграрному секторі, зокрема, у сфері виробництва виноградної продукції, свідчить про необхідність узгодження господарського і цивільного законодавства щодо обов’язку контрактанта у наданні допомоги в організації виробництва продукції та її транспортування на приймальні пункти. А також важливість розроблення і прийняття Положення про порядок і способи надання фінансової допомоги виробникам сільськогосподарської продукції за договором контрактації в якому передбачити умови, види й порядок надання заготівельником допомоги виробникам сільгосппродукції.

З метою ефективного застосування на практиці договору контрактації виноградної продукції зазначена необхідність розроблення й прийняття Міністерством аграрної політики Примірного договору контрактації винограду в якому вказати особливості його укладання й виконання з урахуванням дослідженої специфіки виноградарського виробництва.

При вирішенні питання про звільнення від відповідальності виноградарських підприємств за ч. 2 ст. 218 ГК України поряд з фактом загибелі або пошкодження виноградних культур чи їх садивного матеріалу повинна бути врахована вина господарства у неприйнятті необхідних заходів, які зазвичай застосовуються в даній місцевості щодо ліквідації чи послаблення негативних наслідків стихійного лиха або інших надзвичайних та невідворотних обставин.

Для дійової системи притягнення винної особи до відповідальності за правопорушення у сфері реалізації виноградної продукції (особливо за випуск неналежної якості) поруч з вдосконаленням нормативно-правової бази у цій сфері необхідно створити єдиний державний орган регулювання галузями виноградарства (включаючи розсадництво) й виноробства, який координуватиме, законодавчо забезпечуватиме й контролюватиме діяльність усіх виробників виноградної продукції [9, с. 415].

Дiяльнiсть у галузi виноробства i виноградарства регулює спецiально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань харчової та переробної промисловостi, що створюється Урядом України в установленому порядку.

Контроль за дотриманням вимог Закону „Про виноград та виноградне вино” здiйснює Державна iнспекцiя з виноробства та виноградарства (далi — Держвинiнспекцiя), що функцiонує при спецiально уповноваженому центральному органi виконавчої влади з питань харчової та переробної промисловостi.

Головними завданнями Держвинiнспекцiї є контроль за станом та якiсним складом сировинної бази виноробства, дотриманням технологiчних правил переробки винограду, обробки виноматерiалiв з метою запобiгання фальсифiкацiї вин, вермутiв, коньякiв України i брендi. ( Частина третя статтi 14 в редакцiї Закону N 3427-IV вiд 09.02.2006 )

Держвинiнспекцiя у своїй дiяльностi керується цим Законом, положенням про неї, затвердженим Кабiнетом Мiнiстрiв України, iншими нормативними актами.

Посадовi особи Держвинiнспекцiї в межах їх компетенцiї мають право:

— безперешкодного доступу на пiдприємства, в установи та органiзацiї, якi вирощують виноград, виробляють, зберiгають i реалiзують виноробну продукцiю, незалежно вiд форми власностi, господарювання i вiдомчої належностi, а також на пiдприємства з iноземними iнвестицiями;

— проводити перевiрку наявностi спецiальних дозволiв (лiцензiй) на виробництво та реалiзацiю виноробної продукцiї, її якостi, дотримання вимог технологiчної дисциплiни, санiтарно-гiгiєнiчних норм i правил, якостi сировини i матерiалiв при вирощуваннi винограду та виробництвi виноробної продукцiї;

— отримувати необхiдну документацiю з виноградарства та виноробства, iншу iнформацiю та пояснення, пов’язанi з веденням перевiрки.

Посадовi особи Держвинiнспекцiї несуть вiдповiдальнiсть згiдно iз законодавством за приховування фактiв виявлених порушень цього Закону або невжиття належних заходiв, а також за розголошення одержаних пiд час перевiрок технiчних або економiчних вiдомостей, що становлять комерцiйну таємницю перевiреного пiдприємства i не мiстять порушень законодавства.

На фахiвцiв Держвинiнспекцiї, яким в установленому порядку наданi повноваження державних iнспекторiв, поширюється дiя Закону України «Про державну службу» ( 3723-12 ), а також гарантiї щодо захисту життя, здоров’я, честi, гiдностi та майна, передбаченi Законом України «Про державну податкову службу в Українi» ( 509-12 ).

Дiї посадових осiб, якi мають право здiйснювати контроль за реалiзацiєю норм цього Закону, можуть бути оскарженi в мiсячний термiн у судовому порядку.

Випадки фальсифiкацiї вин, вермутiв, коньякiв України i брендi можуть висвiтлюватись у засобах масової iнформацiї (преса, радiо, телебачення) за поданням контролюючих органiв за рахунок винних осiб. ( Частина дев’ята статтi 14 в редакцiї Закону N 3427-IV вiд 09.02.2006 ) [2].

За порушення вимог Закону „Про виноград та виноградне вино” щодо опорядження і утримання виноградників, які насаджені за рахунок державного фінансування, виробництва і за фальсифікацію вин, вермутів, коньяків України і бренді посадові особи і громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю в галузі виноградарства та виноробства, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та цивільну відповідальність згідно із законодавством України.

До суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб застосовуються фінансові санкції в разі:

— закладання нових чи ремонту промислових насаджень винограду нерайонованими сортами за рахунок державного фінансування — штраф у розмірі від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обов’язковим розкорчуванням цих виноградників і наступним відновленням площ районованими сортами за рахунок юридичної особи. До виконання цієї вимоги припиняється державне фінансування закладання нових виноградників;

— зрідженості виноградників, насаджених за рахунок державного фінансування, від 10 до 15 відсотків — штраф у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, зрідженості від 15 до 20 відсотків — штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з установленням термінів ліквідації зрідженості, зрідженості понад 20 відсотків — штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Органами, уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, може бути порушено питання про повне оновлення насаджень за рахунок юридичної особи;

— порушення правил виробництва виноробної продукції — штраф у розмірі від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— виготовлення з імпортних виноматеріалів вітчизняних марок вин без зазначення їх походження і місця розливу — штраф у розмірі від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виручка від незаконної реалізації продукції спрямовується до державного бюджету;

— виготовлення і реалізації фальсифікованих вин і коньяків України, які визнаються такими згідно зі статтею 12 цього Закону, — штраф у розмірі від чотирьох до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2].

Фальсифікація вин, вермутів, коньяків України, бренді є підставою для анулювання ліцензій на виробництво та торгівлю цією продукцією.

Фальсифіковані вина, вермути, коньяки України, бренді конфіскуються за рішенням суду і підлягають подальшій переробці або знищенню.

Прибуток, одержаний від продажу фальсифікованих вин, вермутів, коньяків України і бренді, вилучається до державного бюджету в судовому порядку органами державної податкової служби за поданням центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства.

Розгляд справ щодо порушень вимог цього Закону здійснюється відповідними посадовими особами згідно із законом.

У разі незгоди суб’єктів господарювання з рішенням центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства у справі його дії можуть бути оскаржені в судовому порядку [2].

Висновки

Правовідносини, що виникають в процесі виробництва виноградної продукції — це відносини, врегульовані нормами аграрного та інших галузей права, що складаються між товаровиробниками виноградної продукції, а також між ними та іншими видами господарюючих суб’єктів, членами цих товаровиробників та їх найманими працівниками, органами державної влади й органами місцевого самоврядування з приводу відповідних об’єктів (винограду, виноградної продукції, майна, земель, праці та ін.), які надають їх суб’єктам взаємозумовлені права й обов’язки у сфері виробництва виноградної продукції.

Особливий порядок набуття права на виробництво й реалізацію товаровиробниками садивного матеріалу винограду, регламентований порядок діяльності з його виробництва й реалізації, обов’язкове визначення у статуті товаровиробника чіткого переліку видів діяльності й мети вказують на наявність у них спеціальної правосуб’єктності.

Товаровиробники винограду та його садивного матеріалу в процесі виробництва продукції реалізують спеціальну правосуб’єктність, що підтверджується: господарською діяльністю товаровиробників, обумовленою цілями та завданнями, відображеними в статутних (засновницьких) документах; особливим порядком набуття ними права на виробництво й реалізацію продукції; регламентованим порядком діяльності з виробництва й реалізації садивного матеріалу; специфікою використання трудових ресурсів у виноградарстві; цільовим призначенням земельних ділянок, спеціально відведених для вирощування винограду.

Система договорів на реалізацію виноградної продукції складається з договорів контрактації, купівлі-продажу, поставки, міни, комісії та біржових угод, специфіка яких обумовлена: по-перше, природними властивостями їх предмета, який характеризується швидкопсувністю, особливими умовами зберігання й транспортування, недопущенням заміни сортової чистоти та зміни сортових якостей; по-друге, специфікою встановлення цін на виноградну продукцію – не тільки залежно від попиту й пропозицій, але й від врожайності в конкретній рік, ґрунтово-кліматичних умов та мети подальшого використання продукції.

Для розвитку виноградарства договір контрактації має особливу цінність, у зв’язку з тим, що в сучасному занепаді виноградарства і специфіки виноградарського виробництва, яка супроводжується значними ризиками і труднощами, з якими товаровиробники не в змозі самостійно справитись, виробництво продукції потребує сприяння з боку контрагента, особливо щодо надання допомоги виноградарям у забезпеченні їх ядохімікатами, мінеральними добривами, транспортними засобами. Для договору контрактації винограду це є специфічною умовою порівняно з іншими договорами на реалізацію.

Практика господарювання в аграрному секторі, зокрема, у сфері виробництва виноградної продукції, свідчить про необхідність узгодження господарського і цивільного законодавства щодо обов’язку контрактанта у наданні допомоги в організації виробництва продукції та її транспортування на приймальні пункти. Вказується важливість розроблення і прийняття Положення про порядок і способи надання фінансової допомоги виробникам сільськогосподарської продукції за договором контрактації в якому передбачити умови, види й порядок надання заготівельником допомоги виробникам сільгосппродукції.

Для дійової системи притягнення винної особи до відповідальності за правопорушення у сфері реалізації виноградної продукції (особливо за випуск неналежної якості) поруч з вдосконаленням нормативно-правової бази у цій сфері необхідно створити єдиний державний орган регулювання галузями виноградарства (включаючи розсадництво) й виноробства, який координуватиме, законодавчо забезпечуватиме й контролюватиме діяльність усіх виробників виноградної продукції.

Список використаних джерел

  1. Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва  і хмелярства //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.191
  2. Закон України «Про виноград та виноградне вино» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 31, ст.419 (зі змінами 3 лютого 2011 року № 2974-VI)
  3. Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» [Електронний ресурс]: /Режим доступу: http://www.minagro.gov.ua/page/?7479
  4. Галузева програма розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року [Електронний ресурс]: (Міністерство аграрної політики) / Режим доступу: http://www.minagro.kiev.ua/page
  5. Аграрне законодавство України: проблеми ефективності /Семчик В. І., Стретович В. М., Погрібний О. О. та ін.; за ред. В. І. Семчика. – К.: Наукова думка, 1998. – 245 с.
  6. Аграрне право України: підручник /Богай Н. О., Погрібний О. О., Семчик В. І. та ін.; за ред. О. О.Погрібного. – К.: Істина, 2004. – 448 с.
  7. Аграрне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти /Гайворонський В. М., Жушман В. П., Статівка А. М. та ін.; за ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. – Х.: Право, 2003. – 240 с.
  8. Аграрне право України / М-во освіти України; За ред. В.З.Янчука. — 2-ге вид., перероб та доп. — К. : Юрінком Інтер, 2000. — 718 с.
  9. Аграрне право України / В. М. Єрмоленкло, О. В. Гафурова, М. В. Гребенюк. — К. : Юрінком Інтер, 2010. — 606 с.
  10. Аграрне право України: практикум /Янчук В. З., Статівка А. М., Титова Н. І. та ін.; за ред. В. З. Янчука. – К.: Юринком Інтер, 2001. – 256 с.
  11. Аграрне право / ред.: В. П. Жушман, А. М. Статівка; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Право, 2010. — 294 с.
  12. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов: учебное пособие / Погребной А. А., Каракаш И. И. и др.; под ред. А. А. Погребного и И. И. Каракаша – Xарьков: ООО «Одиссей», 2000. — 350 с.
  13. Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды. — М.: Статут. – 1999. – 170 с.
  14. Єрмоленко В. М. Майнова правосуб’єктність сільськогосподарських комерційних підприємств //Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. — К. — — Вип. 30. — С. 424-433
  15. Луць В.В. Купля-продажа //Комментарий к Гражданскому кодексу Украины. Т. 2 /А.С. Довгерт, Н.С.Кузнєцова и др.; Под ред. А.С. Довгерта, Н.С.Кузнецовой и др. – Х.: ООО «Одиссей», 2005. – 1040 с.
  16. Поліводський О. А. Правове регулювання реалізації сільськогосподарської продукції: дис. канд. юрид. наук: 12.00.06. – К., 1999. – 194 с.
  17. Радченко В. О. Пріоритетні напрями розвитку виноградарства //Економіка АПК. — 2005. — № 7. — С. 33-37
  18. Самсанова Я. Історичні та правові аспекти розвитку виноградарства і виноробства в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 8. — С. 48-50
  19. Спектор Я. Ефективність виробництва винограду в різних організаційно-правових формуваннях // Економіка АПК. — 2004. — № 7. — С. 77-80
  20. Уркевич В. Ю. Проблеми теорії аграрних правовідносин. — X.: Харків юрид., 2007. – 494 с.