Органи державного і місцевого регулювання ЗЕД в Україні

Вступ

Комплексні економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, мають на меті не лише виробити моделі та механізми побудови і послідовної реалізації сучасних економічних відносин, але й поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв’язки, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні, — з іншого.

Ефективність господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних підприємців у рамках правової системи конкретної держави визначається, насамперед, ступенем досконалості охоплення сфер регулювання і ліберальності її законодавства. Україна в даному разі не є винятком. У зв’язку з цим зростає значення правового регулювання питань функціонування різних суб’єктів господарської діяльності в Україні, побудованої на взаємовідносинах, що мають місце як на території України, так і за її межами і грунтуються на законах зовнішньоекономічної Діяльності. Саме так це сформульовано в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [1]. З його прийняттям зовнішньоекономічна Діяльність в Україні вперше одержала правовий статус. Цей закон є нормативно-правовим актом, в якому пропонується визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності, її суб’єктів, їхніх прав і свобод; встановлюються принципи здійснення та організаційні форми зовнішньоекономічної діяльності.

1. Органи державного і місцевого регулювання ЗЕД в Україні

Відповідно до ст. 380 ГК державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку всіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції й обмеження монополізму суб’єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності [2, с. 145].

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

— захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

— створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

— заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Верховна Рада України

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:

— ухвалення, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

— затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

— розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність із правилами, встановленими цими договорами [2, с. 146].

Кабінет Міністрів України:

— вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

— здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

— ухвалює нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

— проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

— відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;

— забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

— здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

— забезпечує виконання рішень Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності [2, с. 147].

Національний банк України:

— здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

— репрезентує інтереси України у відносинах із центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

— регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

— здійснює облік і розрахунки за наданими й одержаними державними кредитами і позиками, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

— здійснює інші функції відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України [2, с. 147].

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:

— забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики під час здійснення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

— здійснює контроль за додержанням усіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

— провадить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування в порядку, визначеному законами України;

Відповідно до п. 1 Положення «Про Міністерство економіки України та з питань європейскої інтеграці», що затверджене Указом Президента України від 23.10.2000 №1159/2000 Міністерство економіки є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України.

Міністерство економіки є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого скеровується і координується Кабінетом Міністрів України.

Державна митна служба України:

— здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України:

— здійснює контроль за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю. До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

— місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

— територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України [2, с. 148].

Нормативні акти місцевих Рад народних депутатів України та підпорядкованих їм виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності ухвалюються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі органи діють як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності тільки через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.

2. Види зовнішньоекономічних операцій

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб’єкти цієї діяльності, належать:

— експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

— надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання зазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

— спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

— підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

— організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

— операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України [3, с. 172-173].

Посередницькі операції, у процесі яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

3. Орендні операції та їх види. Обов`язки сторін за орендною угодою

Міжнародні орендні операції одержали широке розповсюдження на початку 60-х років і являються порівняно новим видом зовнішньоекономічної діяльності.

Суть орендної операції полягає в наданні одною стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендатору) об’єкта оренди у виняткове користування на встановлений період за відповідну винагороду [4, с. 311].

Орендна операція здійснюється на основі орендного договору. На відміну від договору купівлі-продажу; при якому право власності на товар переходить від продавця до покупця, договір оренди зберігає за орендодавцем право власності на майно, здане в оренду, надаючи орендатору лише право на тимчасове користування цим майном.

Міжнародні орендні операції поділяються на експортні й імпортні. Орендна операція, в якій орендодавець купляє об’єкт оренди в національної фірми і віддає в оренду іноземному орендатору, вважається експортною орендною операцією.

Орендна операція, під час якої орендодавець купляє об’єкт оренди в іноземної фірми і здає в оренду національному орендатору, називається імпортною орендною операцією.

Таким чином, характерною рисою міжнародної орендної операції являється участь в ній іноземного контрагента (чи орендодавця, чи орендатора, чи виробника-поставщика об’єкта оренди). Інакше кажучи, міжнародною орендною операцією являється така операція, сторони якої знаходяться в різних країнах.

Що може бути об’єктом міжнародної оренди? Це:

— обладнання загального промислового призначення (стандартне й унікальне);

— транспортні засоби (вантажні автомобілі, літаки, вертольоти, судна, контейнери, спецвагони і т.д.);

— підйомно-транспортне та будівельне обладнання (навантажувачі, будівельні машини, підйомні крани та ін.);

— засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;

— офісне й поліграфічне обладнання;

— товари споживчого призначення (автомобілі, холодильники, телевізори, відеотехніка і т.д.) [4, с. 312].

Об’єктом оренди може бути і обладнання, яке було в користуванні. Наприклад, фірма, яка потребує фінансових засобів, може продати своє обладнання фірмі-орендодавцю, одержати за нього кошти , а тоді взяти це ж обладнання в оренду.

Суть орендних операцій полягає в тому, що:

— вони дозволяють одержати додаткові об’єми збуту продукції в умовах жорстокої конкурентної боротьби на світових ринках;

— дають можливість орендатору застерегти себе від швидкого морального старіння обладнання: це особливо важливо для малих і середніх підприємств;

— дозволяють орендаторам одержати сучасне обладнання, не роблячи попередніх великих затрат. В міжнародній практиці існують різні види міжнародної оренди. В залежності від термінів розрізняють три види оренди:

1) довготривалу з терміном від 3-х до 5-ти років, інколи до 15 років, що отримала назву «лізинг»;

2) середньотривалу — від 1 до 2-3 років, названу «хайринг»;

3) короткотривалу з терміном від кількох годин до 1 року, що одержала назву «рейтинг» [4, с. 312].

Об’єктом лізингу являються, як правило, офісне обладнання, будівельно-монтажні комплекси, технологічні системи, промислові підприємства. Страхування й технічне обслуговування здійснюється орендатором.

Об’єктом хайрингу зазвичай являються транспортні засоби, дорожньо-будівельні та сільськогосподарські машини, монтажне обладнання, спортивні товари та ін. Страхування і технічне обслуговування здійснюється за домовленістю чи орендатором, чи орендодавцем. Об’єкт рейтингу — це транспортні засоби, туристичні і спортивні товари короткотривалого користування. Страхування й технічне обслуговування при даному виді оренди входить в обов’язки орендодавця.

Найбільше поширення в міжнародній торгівлі одержали лізингові операції.

Предметом орендного договору, на відміну від договору купівлі-продажу, являється здача об’єкта в найми, в тимчасове користування на встановлений термін за певну винагороду. Цей момент багато в чому визначає особливості умов договору.

При перегляді статті «Термін дії договору» треба мати на увазі, що тривалість терміну залежить від виду оренди: при короткочасній мінімальний строк оренди — 1 день, при довготривалій його тривалість звичайно співпадає з періодом амортизації обладнання. Термін, вказаний в орендному договорі, називається безвідзивним. Це означає, що сторони можуть розірвати договір тільки в тому випадку, якщо одна із сторін не виконує свої зобов’язання. Термін дії договору може бути продовжений тільки зі згоди обох сторін. Коли термін договору кінчається, орендатор може або вернути обладнання, або викупити його за кінцевою вартістю [4, с. 318].

В статті з умовами про форми і розмір винагородження (орендної плати) повинні бути обговорені порядок встановлення орендної плати, форми і терміну платежу та ін. В орендну плату звичайно включається повна ціна обладнання, мито і податки, а також витрати на технічне обслуговування і ремонт.

Орендна плата може бути встановлена у вигляді:

— постійної ставки на протязі терміну дії договору;

— прогресивно-понижувальної ставки в залежності від тривалості терміну дії договору [4, с. 318].

Орендна плата може вноситися щомісячно, щоквартально чи щорічно в залежності від умов договору. Деколи використовуються авансові платежі. При короткотривалій оренді орендодавець звичайно вимагає заплатити всю суму оренди зразу після підписання договору.

Особливо пунктуально повинна бути розроблена стаття орендного договору відносно обов’язків сторін. Поскільки орендодавець, відповідно до договору оренди, залишається власником об’єкта оренди, звичайно він зацікавлений в збереженні своєї власності. Тому в договорі повинні бути передбачені його обов’язки у вказаний термін доставити обладнання в придатному для експлуатації стані; сприяти орендатору в навчанні персоналу, здійснити за свій рахунок ремонт і. можливо, взяти на себе повне технічне обслуговування об’єкта. Орендатор же зобов’язаний взяти на себе обов’язки використовувати обладнання відповідно до вимог технічних інструкцій; піддержувати його в робочому стані; не вносити ніяких змін, перероблень і т.п. Він може застрахувати обладнання за свій рахунок, хоч частіше всього це робить орендодавець, враховуючи вартість страхування в орендну плату.

Орендатор має право передати обладнання третій особі — суборендатору, але це повинно бути вказано в договорі оренди. Після закінчення договору (контракту) орендатор зобов’язується повернути об’єкт оренди орендодавцю. Сторони обговорюють й інші статті орендного договору [4, с. 320].

Висновки

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати: захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб’єкти цієї діяльності, належать: експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили; надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності; міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок; товарообмінні (бартерні) операції; орендні, в тому числі лізингові, операції; операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку та інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України.

Список використаних джерел

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року N 959-XII
Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. –К.: Деміург, 2007. – 296 с.
Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 20066. — 384 с.
Козик В.В., Панкова Л.А., Карп’як Я.С., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні операції і контракти. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 608 с.
Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
Основи ЗЕД. Опорний конспект лекцій. /За ред. О.П. Гребельника. – К.: Видав.центр КНТЕУ, 2008. – 300 с.

Освіта та самоосвіта