Вступ

Відповідно до Закону України “Про страхування” об’єктом особистого страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України та пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.

До особистого страхування відноситься страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне, страхування здоров’я на випадок хвороби та інші види, передбачені Законом України “Про страхування” [10].

На сьогоднішній день закон передбачає, що страхування, в тому числі особисте, може бути добровільним або обов’язковим. Обов’язкове страхування передбачено ст. 7 Закону України “Про страхування” [10]. Порядок та правила проведення обов’язкового страхування, форми типового договору, так само як і особливі умови ліцензування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків встановлюються Кабінетом Міністрів України та не можуть бути змінені страховою компанією, яка здійснює відповідний вид обов’язкового страхування.

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховою компанією. Загальні умови і порядок його здійснення визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог закону.

1. Види добровільного особистого страхування

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховою компанією. Загальні умови і порядок його здійснення визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог закону. В зазначеній статті також наведено перелік видів добровільного страхування, на які страхова компанія може отримати відповідну ліцензію. Такий перелік не є вичерпним, тобто презюмується, що за наявності бажання та відповідних правил, страхова компанія може отримати ліцензію також і на інші види добровільного страхування, не передбачені законом, проте на практиці отримати таку ліцензію практично неможливо [3, с. 22].

Видами добровільного особистого страхування, відповідно до Закону України “Про страхування” є:

— страхування життя;

— страхування від нещасних випадків;

— медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

— страхування здоров’я на випадок хвороби;

— страхування медичних витрат [3, с. 23].

Оскільки страхування життя є особливим видом страхування, вважаємо за доцільне розглянути його окремо.

Правила страхування визначають лише загальні умови страхування: перелік об’єктів страхування, страхові ризики, винятки із страхових випадків і обмеження страхування, строк та місце дії договору страхування, порядок укладення договору страхування та інші умови, передбачені ст. 17 Закону України “Про страхування” [10].

Конкретні умови страхування, такі як розмір страхової суми, строки та умови сплати страхових платежів, тощо відповідно до закону мають бути визначені безпосередньо в договорі страхування. Водночас закон передбачає, що договір має бути укладений відповідно до правил страхування. Таким чином, з одного боку конкретні умови страхування визначаються страховиком самостійно та містяться в договорі, а з іншого встановлено, що умови договору мають відповідати правилам страхування, які хоч і складаються страховиком самостійно, але підлягають реєстрації в органі, уповноваженому здійснювати нагляд за страховою діяльністю.

Досить часто трапляються випадки, коли правилами визначено перелік винятків із страхових випадків, але страхувальник бажає включити такі випадки у страхове покриття. Чи може страхова компанія визначати інші умови, порівняно з правилами? На сьогоднішній день питання співвідношення правил страхування та договору залишається відкритим, але на нашу думку, договором страхування можуть бути встановлені інші умови порівняно з правилами лише в тому випадку, якщо в правилах зазначено, що договором може бути передбачено інше.

2. Оподаткування добровільного особистого стахування

Оподаткування добровільного особистого страхування, його необхідно розглядати в трьох аспектах: оподаткування страхової компанії, оподаткування юридичних осіб (страхувальників), оподаткування фізичних осіб (страхувальників та застрахованих осіб) [5, с. 37].

1. Оподаткування страховиків.

Відповідно до Закону України „Про податок на додану вартість” (п. 3.2.3) надання послуг по страхуванню та перестрахуванню не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено спеціальний порядок оподаткування, який передбачає, що до суми всіх страхових платежів, отриманої (нарахованої) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за всіма договорами страхування та перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення), зменшеної на суму страхових платежів, сплачених таким страховиком за договорами перестрахування на користь перестраховика-резидента в тому ж податковому періоді, застосовується ставка податку у розмірі 3%. Доходи страховика внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення оподатковуються за ставкою 0% у разі виконання вимог до таких договорів, визначених законом, які ми розглянемо нижче. Інші доходи страховика оподатковуються за загальним правилом – за ставкою 25%. При цьому, обов’язковим для страховика є ведення окремого податкового обліку операцій, які оподатковуються за різними ставками [5, с. 37].

2. Оподаткування страхувальників – юридичних осіб.

Законодавство не виключає можливість укладення договорів особистого страхування третіх осіб. В такому разі страхувальником виступає одна особа (юридична або фізична), а застрахованим – інша, але виключно фізична особа. Найбільш розповсюдженим випадком страхування третіх осіб є страхування підприємством-роботодавцем своїх працівників. Оскільки більшість підприємств, які використовують найману працю, є платниками податку на прибуток, спершу розглянемо порядок оподаткування таких підприємств при здійсненні ними добровільного особистого страхування своїх працівників.

Відповідно до пп. 5.4.6 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” юридичні особи-страхувальники можуть включати у склад валових витрат „будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб”. Умовою включення вищенаведених витрат до складу валових є звичайна ціна таких витрат. Це означає, що такі витрати можуть бути віднесені до складу валових лише в розмірі, який не перевищує розмір звичайної ціни відповідних страхових послуг. Звичайна ціна страхових послуг, в свою чергу, розраховується на підставі звичайного страхового тарифу, методика розрахунку якого встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України [5, с. 38].

Якщо аналізувати зміст пп. 5.4.6 ст. 5 закону з філологічної точки зору, можна зробити висновок, що винятком є лише витрати на добровільне страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, а будь-які інші витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб можуть бути віднесені до валових витрат підприємства-страхувальника. Тим не менш, ми не рекомендуємо застосовувати граматичне тлумачення вищенаведеної норми, оскільки законодавець напевно мав на меті дещо інше, проте, як часто буває, не зміг однозначно та доступно висловити свою думку.

Таким чином, виходячи із змісту вищенаведеної статті витрати на добровільне страхування підприємством життя та здоров’я своїх працівників не може бути віднесене на валові витрати такого підприємства.

Варто зазначити, що в разі, якщо юридична особа-страхувальник сплачує страхову премію за своїх працівників страховику-нерезиденту, то така юридична особа визнається податковим агентом нерезидента та має утримувати з сум, що підлягають перерахуванню нерезиденту податок на прибуток, якщо тільки міжнародні договори України про виключення подвійного оподаткування не передбачають інше.

Крім того, необхідно окремо зазначити, що в разі, якщо юридична особа-страхувальник є платником єдиного податку, то суми, витрачені таким підприємством на страхування, не впливають на розмір єдиного податку, оскільки при сплаті єдиного податку оподаткуванню підлягає виручка підприємства незалежно від розміру витрат, понесених підприємством у зв’язку із здійсненням своєї господарської діяльності.

3. Оподаткування фізичних осіб (страхувальників та застрахованих).

Законодавчим актом, який регулює оподаткування доходів фізичних осіб, є Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Цей закон визначає, що об’єктом оподаткування, за певних умов можуть бути як суми страхових премій, так і суми страхових виплат. Так законом передбачено, що до складу оподатковуваного доходу фізичної особи включається сума страхових внесків (страхових премій) за договором добровільного страхування (в тому числі особистого), сплачена будь-якою особою-резидентом, іншою ніж така фізична особа, за неї чи на її користь, крім сум, що сплачуються:

а) особою-резидентом, яка визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за таким договором;

б) одним з членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) працедавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного страхування платника податку, якщо така сума у розрахунку на такого платника податку не перевищує 15% нарахованої суми заробітної плати протягом кожного звітного місяця, у якому сплачується страховий внесок (премія). Але, при цьому, не вище суми, визначеної у пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього закону, у розрахунку на місяць [3, с. 39].

Отже, в разі, коли працедавець укладає зі страховою компанією договір добровільного особистого страхування та сплачує належні страхові платежі за своїх найманих працівників або на їхню користь, і не є вигодонабувачем за таким договором, сума страхових внесків, сплачена підприємством за працівників, включається до складу їх доходів та підлягає оподаткуванню за ставкою 13%. При цьому працедавець є податковим агентом та зобов’язаний утримати та своєчасно перерахувати до бюджету податок з доходів своїх працівників.

В разі, якщо в договорі страхування підприємство-страхувальник зазначене вигодонабувачем, то сума страхових платежів по договору добровільного страхування, сплачена підприємством за своїх працівників, не включається до складу оподатковуваного доходу працівників, проте сума страхової виплати, отримана підприємством має бути включена до складу валових доходів підприємства відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Натомість, слід зазначити, що для захисту підприємством-працедавцем життя та здоров’я своїх працівників існують інші шляхи, більш вигідні для них.

Так, сьогодні допомогу на лікування та медичне обслуговування може бути надано підприємством як шляхом надання допомоги безпосередньо працівникові, так і шляхом перерахування коштів медичній установі для лікування конкретного працівника. Відповідно до пп. 4.3.22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” кошти або вартість майна, що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування фізичної особи її працедавцем за рахунок коштів, що залишилися після обкладення такого працедавця податком на прибуток підприємства, за наявності відповідних підтверджуючих документів, крім витрат, зазначених в пп. „а” –„з” пп. 5.3.4 цього закону не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

До витрат, зазначених в пп. 5.3.4 закону належать витрати на:

а) косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов’язане з медичними показаннями);

б) водолікування та геліотерапію, не пов’язані з лікуванням хронічних захворювань;

в) лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни;

г) аборти, крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком зґвалтування;

д) операції з переміни статі;

е) лікування венеричних захворювань, крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або зґвалтування;

є) лікування тютюнової чи алкогольної залежності;

ж) клонування людини або її органів;

з) придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, які не підпадають під перелік життєво необхідних, встановлений Кабінетом Міністрів України [5, с. 40].

Переліку належних підтверджуючих документів, на жаль, не зазначено в жодному нормативно-правовому документі, проте на нашу думку до них можуть належати:

а) заява працівника про надання допомоги на лікування або медичне обслуговування;

б) листок непрацездатності, виданий працівнику лікувальною установою;

в) виписка з історії хвороби працівника, який потребує лікування або медичного обслуговування;

г) рахунок на оплату послуг, що надаються громадянину лікувальною установою;

д) платіжний документ, що підтверджує сплату відповідної суми лікувальній установі;

е) рецепт;

ж) рахунок на оплату відповідних лікарських засобів, виробів медичного призначення та пристосувань згідно з Переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів № 1482 від 16 листопада 2001 р., що використовуються для лікування працівника;

з) платіжний документ, що підтверджує придбання відповідних лікарських засобів, виробів медичного призначення та пристосувань, що використовуються для лікування працівника [5, с. 41].

Питання оподаткування суми страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми в складі доходу фізичної особи регулюються, крім закону, Порядком, розробленим Держфінпослуг, а також спільним листом-роз’ясненням Держфінпослуг та ДПА України.

Відповідно до закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу фізичної особи не включаються доходи у вигляді суми страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми, отримувані такою особою за договором добровільного особистого страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне страхування, при виконанні передбаченої законом умови.

Такою умовою є обов’язкове підтвердження належним чином факту нанесення шкоди страхувальнику (застрахованій особі). У разі, якщо страхова виплата, страхове відшкодування або викупна сума чи їх частини документально не підтверджені належним чином, податковий агент (в даному випадку – страхова компанія) утримує та сплачує (перераховує) до бюджету з таких сум податок за ставкою 13%.

Для належного підтвердження факту нанесення шкоди страхувальнику (застрахованій особі) податковим агентом приймаються:

— копія листка непрацездатності або відповідна довідка, завірена в установленому законодавством порядку;

— рахунки підприємств, установ, організацій або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які в установленому законодавством порядку мають право на надання медичних послуг і надавали медичні послуги у зв’язку з виникненням страхового випадку;

— розрахункові документи (квитанції, фіскальні чеки, прибуткові касові ордери) щодо оплати платником податку товарів, робіт, послуг, які передбачені умовами договору страхування та/або необхідність придбання (отримання) яких згідно з умовами договору страхування підтверджена відповідними документами (направленнями, рецептами) підприємств, установ, організацій або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які в установленому законодавством порядку мають право на надання медичних послуг [5, с. 41].

Варто відзначити, що наслідки страхового випадку слід розглядати в контексті видів виплат страхового відшкодування. Так, при виплаті страхового відшкодування за певну кількість днів непрацездатності необхідним документом для підтвердження нанесення шкоди страхувальнику буде лист непрацездатності; при безпосередній оплаті страховиком медичних витрат медичним закладам – рахунки цих закладів; при відшкодуванні страхувальнику медичних витрат, які проведені страхувальником самостійно, –розрахункові документи (квитанції, фіскальні чеки, прибуткові касові ордери тощо). Таким чином, податковий агент має отримати підтверджуючі документи з врахуванням наслідків страхового випадку (виду та форми виплати страхового відшкодування).

Що стосується виплат страхового відшкодування спадкоємцям страхувальника (застрахованої особи) у разі відкриття спадщини (смерті), то у таких випадках документом, який підтверджує смерть спадкодавця, може бути свідоцтво про смерть, видане відповідно до законодавства, або його нотаріально засвідчена копія.

За договором страхування життя або здоров’я фізичної особи від нещасного випадку факт нанесення шкоди страхувальнику (застрахованій особі) підтверджується також копією акта про нещасний випадок, який складається у встановленому порядку. Форми актів про нещасний випадок встановлені такими нормативно-правовими актами:

— постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. №1 094 «Про деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»;

— постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру»;

— наказом Міністерства освіти і науки від 31 серпня 2001 р. № 616 «Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах» [5, с. 42].

Оскільки правила страхування, як правило, містять перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розміри збитків, дуже важливо, щоб перелік документів, зазначений у відповідних правилах, відповідав документам, передбаченим Порядком.

3. Страхування життя як особливий вид добровільного особистого стахування

Перш за все, слід відзначити, що чинне законодавство України розмежовує два поняття: „страхування життя” та „довгострокове страхування життя”. Крім того, за ліцензією на добровільне страхування життя страхова компанія може також здійснювати „страхування довічної пенсії”, яке є відносно новим видом страхування та вводиться Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення” [3].

Отже, Закон України „Про страхування” визначає, що страхування життя – це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов’язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим протягом всього строку дії договору страхування життя [8, с. 56].

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права здійснювати інші види страхування, крім страхування життя та страхування довічної пенсії, яке здійснюється в порядку, передбаченому Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення”. Страхування життя – єдиний вид страхування, виплати за яким можуть бути здійснені в у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). При цьому, відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення” за договорами страхування довічної пенсії такі періодичні виплати здійснюються до кінця життя застрахованої особи. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя, порівняно з тими, що передбачені в законі та правилах страхування.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначає поняття „довгострокового страхування життя”, що означає договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи, при цьому страхова виплата провадиться незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій) [8, с. 58].

Законодавством України передбачено пільговий порядок оподаткування операцій довгострокового страхування життя, а також пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення як для страхових компаній, так і для страхувальників.

Доходи страховиків за договорами довгострокового страхування життя та договорами пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення (страхування довічної пенсії) підлягають оподаткуванню за ставкою 0% за умови додержання страховиками певних умов:

— договір довгострокового страхування життя має відповідати визначенню, зазначеному в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств” (п. 1.37);

— пенсійне страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення має бути здійснено відповідно до Закону України „Про недержавного пенсійного забезпечення”, виключно за умови наявності у страхової компанії ліцензії на страхування життя. Зазначений вид страхування здійснюється шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії та/або ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду [8, с. 59].

Маємо звернути увагу, що вимоги до договорів страхування життя наведені в аспекті оподаткування, а порушення наведених вимог не призведе до недійсності укладених договорів, а лише до оподаткування доходів за такими договорами за ставкою 3%. При цьому, застосування 3-х відсоткової ставки до доходів за договорами, укладеними з порушенням передбачених вимог, здійснюється в тому податковому періоді, в якому факт порушення мав місце, з нарахуванням пені на суму податкового боргу, яка нараховується з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом в якому страховик отримує відповідні доходи та до дати їх включення в валовий дохід такого страховика.

Віднесення підприємствами-страхувальниками витрат на довгострокове страхування життя та пенсійне страхування своїх працівників на валові витрати здійснюється в порядку пп. 5.6.2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Такі витрати юридичної особи відносяться до валових в розмірі, що не перевищує 15% заробітної плати, нарахованої відповідному працівнику протягом податкового року, на який припадають податкові періоди віднесення сплачених страхових премій на валові витрати, а також розміру податкової соціальної пільги, передбаченої пп. 6.5.1 ст. 6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, для кожного податкового періоду [8, с. 60].

Оподаткування суми страхової виплати за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування податком на доходи фізичних осіб здійснюється в особливому порядку, передбаченому п. 9.8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Податковим агентом платника податку – страхувальника або застрахованої особи є страховик-резидент, який здійснює нарахування страхової виплати чи викупної суми за договором недержавного пенсійного страхування або довгострокового страхування життя. Податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою 13% від:

а) 60 відсотків суми одноразової страхової виплати за договором недержавного пенсійного страхування або довгострокового страхування життя при досягненні застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи при її дожитті до закінчення строку такого договору;

б) 60 відсотків сум регулярних та послідовних пенсійних виплат (додаткової пенсії) за договором недержавного пенсійного страхування чи регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, крім випадків, визначених у пп. «а» пп. 9.8.3 цього пункту.

в) викупної суми при достроковому розірванні страхувальником договору недержавного пенсійного страхування чи довгострокового страхування життя [8, с. 62].

Не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті) страховиком-резидентом та не включаються до складу загального оподатковуваного доходу фізичної особи — платника податку:

а) суми регулярних та послідовних пенсійних виплат (додаткової пенсії) за договором недержавного пенсійного страхування чи регулярних та послідовних виплат (ануїтетів) за договором довгострокового страхування життя, одержувані платником податку – резидентом, що має вік, не менший 70 років;

б) сума страхової виплати за договором довгострокового страхування життя, якщо внаслідок страхового випадку застрахована особа отримує інвалідність I групи [8, с. 62].

Висновки

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.  Загальні умови і  порядок  здійснення  добровільного   страхування   визначаються правилами  страхування,  що  встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог  цього  Закону.  Конкретні  умови  страхування визначаються  при  укладенні  договору  страхування  відповідно до законодавства.

Видами добровільного особистого страхування, відповідно до Закону України “Про страхування” є: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров’я); страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування медичних витрат.

Оподаткування добровільного особистого страхування, його необхідно розглядати в трьох аспектах: оподаткування страхової компанії, оподаткування юридичних осіб (страхувальників), оподаткування фізичних осіб (страхувальників та застрахованих осіб).

Таким чином, сьогодні не можна не відзначити позитивні кроки України на шляху до створення системи добровільного особистого страхування, здатної захистити права та інтереси учасників страхових відносин. Якщо темпи розвитку страхової галузі не зупиняться, можна сподіватися на визнання української системи страхування світовою громадою вже найближчим часом.

Список використаних джерел

1. Бігдаш В. Д. Страхування: Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.
2. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2006. — 378 с.
3. Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів. — К. : Атіка, 2007. — 462 с.
4. Національна система загальнообов’язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку: Монографія / Ред. кол. : Е. М. Лібанова, С. І. Пирожков, В. В. Онікієнко, В. С. Стешенко. — К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2006. — 179 с.
5. Нікітіна О. Добровільне особисте страхування //Юридичний журнал. – 2004. — № 12. – С. 36-42
6. Стожок Л. Г. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання. — К. : Університет «Україна», 2005. — 162 с.
7. Страхування: Підручник / Керівник авт.кол. і наук. ред. Осадець С.С. — К.: КНЕУ, 1998. – 528 c.
8. Ткаченко Н. В. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів. — К. : Ліра-К, 2007. — 375 с.
9. Шевчук П. І. Соціальна політика: Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2003. — 399 с.
10. http://zakon1.rada.gov.ua