Вступ

Діяльність — це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільне значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно «творенням чогось» і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільне корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, в тому числі інформацію про наявність шкідливих і небезпечних чинників на робочому місці; приймає і реалізує рішення; осмислює різні варіанти дій; використовує засвоєні знання, навички і вміння; аналізує відповідність умов, знарядь та предметів праці правилам, нормам. Також у процесі праці реалізується комунікативна функція психіки, яка виявляється у спілкуванні працівників і є основою між-особистих відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною. В ній враховуються індивідуальні властивості особистості, які проявляються у відмінностях поведінки людей у тих чи інших небезпечних ситуаціях.

Тому праця — це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють діяльність людини.

1. Характеристика основних методів психології праці

Висхідною ситуацією, в якій виникає потреба побудови тих або інших об’єктів теорії, є та, коли ніякого теоретичного об’єкта немає і ми до певного часу навіть не підозрюємо, що він потрібен. Для цієї ситуації можна використати три виходи та три методи.

1. Найменування (етикетування) зводиться до пошуку відповідних позначень для знайдених у практичній роботі або емпіричному дослідженні факту, явища, процесу. Під час такого пошуку важливо дотримуватися багатьох спеціально наукових (у рамках психології праці) логічних і лінгвістичних вимог:

а) уникати використання слів, термінів, пов’язаних з психологією праці або незручних у роботі. Наприклад, зіткнувшись з якісною своєрідністю трудових рухів різних людей, ми могли б увести такий теоретичний об’єкт, як «характер рухів». Слово «характер» традиційно позначає відповідну групу рис людини, якщо ми розглядатимемо виявлення характеру (як властивостей особистості), то термін не визначатиме суті;

б) уникати слів-термінів, які синонімічні до існуючих (позначають новими словами відомі речі). Наприклад, у літературі є такі терміни, як «особисті професійні плани», «проекти професійного самовизначення», «проекти життєвих перспектив» (у зв’язку з вибором професії та ін.). Всі вони позначають те саме — «Я і моя професія в майбутньому» або «Я — образ у майбутньому»;

в) прагнути точно виразити в терміні сутності явища, яке позначається (з врахуванням походження слова й пов’язаних з ним асоціацій);

г) дотримуватись вимог орфографії та лінгвістики загалом;

ґ) новий термін повинен бути коротким (небагатослівним), зручним у вживанні, не спричиняти побічних асоціацій образних уявлень, які не належать до справи.

2. Логічне генерування зводити до побудови наслідків із деякої групи наукових тверджень, які є. Ці наслідки (прості об’єкти теорії) належать до передбачених можливих подій, явищ, процесів, фактів. Процедури логічного генерування повинні підпорядковуватися таким законам:

а) кожна думка повинна зберігати той самий зміст — закон тотожності;

б) не можуть бути істинними дві протилежні думки про той самий предмет, який розглядають у той самий час і в тому ж відношенні (закон протиріччя);

в) у випадку двох протилежних суджень треба визначити, яке з них істинне, а яке хибне (закон виключення третього);

г) думка, яку ми хочемо вважати істинною, повинна бути обґрунтована іншими фактами, істинність яких вже раніше доведена (закон достатньої підстави).

3. Вербальне комбінування. Недоцільно культивувати цей метод, бо він приводить до породжень нуль-об’єктів.

Ми розглянули три виходи з ситуації, коли в науковому контексті «немає об’єкта». В результаті застосування трьох охарактеризованих методів виникають нові ситуації: «емпіричний напівоб’єкт», «логічний налівоб’єкт», «нуль-об’єкт». Побудувати досконалі об’єкти теорії допомагають методи, які ми розглянемо далі.

4. Інтерпретація зводиться до системи мисленєвих дій конкретизації, підведена до поняття введених у роботу зі збирання емпіричного матеріалу. Процедура інтерпретації — пошук емпіричних даних (які досягають експериментальними або неекспериментальними методами), що відповідають «логічному напівоб’єкту» або «нуль-об’єкту». Цей пошук може означати досить тривале і ґрунтовне дослідження, обстеження або пошук фактів за літературними даними.

Не можна плутати інтерпретацію як прийом побудови теорії зі створенням вигаданих фактів, які «зручні» для підтвердження доктрини («мисленнєвий експеримент»). «Мисленнєвий експеримент» доцільно використовувати під час розгляду простих детермінованих систем; недоцільно використовувати стосовно внутрішнього світу людини, оскільки він характеризується складними багатозначними залежностями явищ, рівнів регуляції. Інтерпретація дуже трудомістка, відповідальніша, складніша від логічного генерування.

Номологізація (надання факту, події статусу невипадкового явища) зводиться до логічного демонстрування того, що визначений в емпіричному дослідженні факт є невипадновим, закономірним. Це можна зробити шляхом підведення нових емпіричних явищ під відомі категорії психології праці та встановлення зв’язків із відомими явищами (причинних, структурних, генетичних). Виникають запитання: різновидом чого є цей факт, явище, процес? Чому відбувається саме це, а не що-небудь інше?

6. Визначення зводиться до побудови висловлювань, які задають області та межі застосування цього терміна, поняття. Процедури визначення — складові частини роботи з побудови об’єктів теорії на будь-якому етапі руху від незнання до знання і від недосконалого знання до досконалішого.

Є два значення терміна «визначення»: 1) процес розумової роботи; 2) її результат (як отримане в кінці формування, мовна конструкція).

Визначення як продукт роботи розуму має декілька різновидів (за ознакою своєї будови):

а) через ближній рід і видову відмінність;

б) через перелічування ознак;

в) через зазначення на походження відповідного предмета або на спосіб, яким його створюють (наприклад, «стрес — стан людини, який виникає у відповідь на складні умови, впливи»);

г) через зазначення або описування об’єктом (предметом розгляду) операцій, функцій, які виконує (наприклад, «стресор — фактор, який визначає стан стресу»).

Детальніше розглянемо правила побудови першої з перелічених різновидів визначень.

Схема визначення поняття через ближній рід і видову відмінність відома кожному з шкільних років. Важлива вимога до хорошого визначення — співрозмірність між визначаючою частиною та тією, яку визначають, зокрема за ознакою об’єму понять (широта кола об’єктів мислення). Визначення не повинно бути тільки негативним, суперечливим і двозначним, а також містити помилки — «логічне коло» («масло масляне»).

7. Індуктивне передбачення зводиться до перебудови висновку про непередбачений закономірний зв’язок між явищами на підставі деякої досить великої частини факторів (на основі вивчення, наприклад, статистично виправданого представницького відбору спостережень, експериментів).
8. Дедуктивне непередбачення зводиться до побудови висновку про непередбачений зв’язок між явищами на підставі підведення нових (непередбачених) окремих випадків під відомі, які вважають істинними, загальні положення.
9. Синтаксичне комбінування — відбирає слова й упорядковує їх у форми суджень, в яких приписують або відкидають різні форми зв’язків між дещо випадково вибраними явищами, процесами, фактами, подіями.
10. Емпіричне підтвердження (верифікація) — у процесі емпіричного дослідження визначають, що «так може бути» або «саме такий зв’язок є насправді». До системи процедур верифікації входять дії з побудови гіпотез і емпіричних досліджень, планування системи збору емпіричного матеріалу (зокрема, планування експериментів), застосування методів збору емпіричних даних і їх статистичної обробки.
11. Номологічний доказ зводиться до логічного обґрунтування правомірності твердження, яке розглядаємо з позиції раніше визначених загальних положень.

За логічною формою доказ складається з трьох частин: тези, доведення, демонстрації.

12. Номологічне пояснення — це сукупність підстав, із яких видно, чи може йти за правилами логіки твердження, яке має статус емпіричного напівоб’єкта. Процедура такого пояснення — пошук названих підстав індуктивними або дедуктивними способами логіки.

Після побудови досить хорошого номеологічного пояснення складний емпіричний напівоб’єкт набуває статусу досконалого об’єкта теорії. Прикладами таких об’єктів можуть бути висновки хороших дисертацій.

13. Верифікація складного логічного напівоб’єкта теорії відбувається як емпіричне підтвердження «нуль-об’єкта» на вищому науковому рівні і розуміння питання, оскільки вже є дедуктивне номологічне передбачення, а не просто доказ можливості теоретичного об’єкта.

2. Емпірико-пізнавальні методи

Біографічні методи в психології праці — це способи дослідження діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Біографічний метод — це метод синтетичного опису людини як особистості й суб’єкта діяльності. Нині це єдиний метод, який допомагає вивчити особистість у процесі розвитку. Біографічний метод — історичний і одночасно генетичний, оскільки допомагає простежити динаміку життєвого шляху, проаналізувати соціальну ситуацію розвитку особистості, основний фонд емоційних переживань у різні періоди розвитку; ціннісні орієнтації, спрямованість, інтереси, тенденції, середовище спілкування, соціальну активність особистості. Недоліки цього методу — описовість і схильність пам’яті до помилок у минулому — можуть бути скореговані об’єктивнішими деталями комплексного дослідження особистості.

Використання біографічного методу дає змогу отримати інформацію, джерелом якої є автобіографічні методики (запитальники, інтерв’ю, тести, спонтанні та скеровані автобіографії), свідчення очевидців (опитування близьких людей, спогади сучасників), вивчення продуктів діяльності (контент-аналіз щоденників і листів, побудова кривих продуктивності й діаграм життєвих змін, кривих задоволеності життям тощо).

На думку А. Анастазі (1982), біографічні запитальники були плідними для передбачення результатів діяльності в різномоментних сферах. У психодіагностиці біографічні запитальники полегшують отримання інформації про обстежуваного, яка потрібна для достовірної інтерпретації тестів (методик), які використовують у психодіагностичних дослідженнях [3; 22].

Експеримент вважається основним методом у психології. Сутність його полягає в тому, що явище вивчають у спеціально створених або звичайних природних умовах. Наприклад, якщо сучасному виробництву треба визначити можливості оператора з виконання складних операцій, то використовують моделювання цієї ситуації і відповідно змінюють умови, цілі і способи виконання цієї діяльності, які передбачені планом проведення експерименту. Перевага експерименту — дослідник може скорегувати умови дослідження, точно зафіксувати отримані результати та використати їх безпосередньо в конкретних обставинах. Є також можливість створити відповідні умови, продумати систему замірів і контролювання різних змінних, гарантувати точність дотримання умов і повторити експеримент (хоч це практикується у виняткових випадках).

Можна виділити два найвідоміших і найпоширеніших види експерименту: природний і лабораторний.

Є думки про критерії класифікації експериментів. Наприклад, Едварс наводить такі види експериментів: 1) дослідний; 2) випробовуючий; 3) методичний; 4) практично-прикладний; б) критичний. Зважаючи на те, що в психології праці основними є умови проведення експерименту, ми будемо дотримуватися традиційно прийнятого поділу: лабораторний і природний.

Природний експеримент використовують у промисловій психології часто, особливо тому, що його зручно проводити в конкретних умовах виробництва, в яких психолог досліджує типові факти, на які може впливати. Наприклад, змінити існуючий технологічний процес у відповідному підрозділі і зіставити досягнуту ним продуктивність праці з її рівнем у інших підрозділах. У природному експерименті немає важливого принципового недоліку лабораторного експерименту: зміна ставлення суб’єкта дослідження до своєї діяльності, яка коливається в широких межах від підвищеної уваги до несерйозності. В природному експерименті суб’єкт дослідження працює, вчиться, навіть не знає, а частіше забуває, що він є об’єктом дослідження. Отримані результати і висновки надзвичайно важливі для вирішення практичних завдань. Недолік цього експерименту — недосконалість контролю за багатьма перемінними, які впливають на його хід а, зокрема, саме втручання експериментатора в процес дослідження.

Своєрідним методичним прийомом є цілеспрямована зміна структури діяльності, яку вивчають. Наприклад, робота за новою інструкцією, яку створили на основі раціональних прийомів і з врахуванням психологічних закономірностей функціонування психічних процесів у діяльності.

Лабораторний експеримент дає змогу визначити точніший контроль за багатьма перемінними і створити умови, які можна вважати схожими з природними. Йдеться про моделювання ситуації в лабораторних умовах, що, з одного боку, допомагає проводити досліди з більшою точністю, з іншого — створює атмосферу «штучної» ситуації.

Лабораторний експеримент може бути двох видів: синтетичний і аналітичний. Синтетичний лабораторний експеримент намагається відтворити в лабораторних умовах точніше всі цілі й умови певного виду трудової діяльності. Здебільшого для цього використовують різні моделі кабін, стенди, тренажери.

Аналітичний лабораторний експеримент — відтворює в лабораторних умовах тільки який-небудь один елемент трудової діяльності, всі інші елементи свідомо вилучаються. Цей вид експерименту використовують для вивчення впливу різних умов на окремі трудові навики.

Негативний момент лабораторного експерименту — неприродні штучно створені умови. Незручність полягає в тому, що треба точно моделювати дійсну ситуацію: об’єкти, які досліджують, потрапляють у нові умови, які зрозуміло можуть негативно вплинути на результати експерименту.

Перед тим, як застосовувати лабораторний експеримент у практичній діяльності, психологи повинні детально проаналізувати реальну ситуацію і виявити її основні моменти, загальні та спеціальні особливості.

Поряд з точністю лабораторний експеримент має й інші позитивні моменти (властивості): можливість створити необхідні умови, неодноразово повторити експеримент у тих самих умовах.

Основа експерименту — його план, який може значною мірою вплинути на якість отриманих результатів. Експериментатор повинен володіти точними відомостями про змінні та фактори, що досліджують, їх групування, знати метод ведення експерименту, вивчити всі можливі помилки, які виникають у його ході експерименту внаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин. Якщо виконано всі ці умови й експеримент успішно завершений, то виникає наступний етап — визначення і замір результатів, аналіз, опрацювання й інтерпретація.

Спостереження — важливий метод психології праці. Воно дає багато цінних відомостей у теоретичній, практичній ділянках діяльності психології. Цей метод можна розглядати як самостійний. Найчастіше його використовують у поєднанні з яким-небудь іншим методом. Суть цього методу — спостерігати, помічати всі дрібниці, стежити за виконанням відповідної діяльності, за явищами або ситуацією, систематизувати і групувати їх. Виділяють дві форми — самоспостереження і спостереження за іншими об’єктами.

Самоспостереження як науковий метод пов’язаний з початковою стадією розвитку психології, коли великого значення надають переживанням людей, оцінці та поясненню цих переживань. Сьогодні неможливо повністю заперечувати цей метод. Треба реально оцінити його переваги і зрозуміти його роль у науковому пізнанні. Правильно застосувавши цей метод, аналізуючи його результати, можна отримати багато цінної інформації. Однак треба пам’ятати, що, використовуючи метод самоспостереження, необхідно контролювати такий важливий фактор, як індивідуальність особистості.

Поширенішим є спостереження за другим об’єктом: спонтанне та систематичне. Спонтанне спостереження проводять без плану і відповідної мети. Систематичне спостереження — це науково обґрунтований вид спостереження, для якого поряд із систематичністю характерні плановість і точність. Точність, акуратність, уважність виявляються не тільки при самому спостереженні, а й під час реєстрації показників й оформленні його результатів. Треба вміти класифікувати факти, визначати відповідні критерії, правильно вести записи. Можуть виникнути випадкові фактори, які вплинуть на процес спостереження і результати. Часто використовують різні технічні пристосування та прилади.

Психолог використовує метод спостереження в своїй практичній діяльності, розглядаючи будь-які питання. Спостереження застосовують скрізь: складаючи професіограми, аналізуючи роботи, враховуючи індивідуальні особливості особистості. Конкретні види діяльності, завдання й умови визначають, яку форму спостереження застосовують, як її виконують і записують, яке значення одержаних результатів.

3. Методи професійної психодіагностики

Психодіагностичний метод — це метод дослідження в психології праці. Він має відповідну специфіку стосовно традиційних методів дослідження психології праці — неекспериментальний (описовий) і експериментальний. Основна особливість психодіагностичного методу — його вимірювально-випробувальна скерованість, за рахунок якої досягається кількісна й якісна кваліфікація явища, що вивчають. Це можливо в результаті виконання відповідних вимог.

Важлива вимога психодіагностики — стандартизація інструментів замірів, в основу яких покладено поняття норми, оскільки індивідуальну оцінку, наприклад, успішність виконання того чи іншого завдання можна отримати тільки шляхом зіставлення з результатами інших суб’єктів дослідження. Не менш суттєві для психодіагностичного методу вимоги до надійності та валідності інструмента заміру, а також жорстка регламентація процедури обстеження (виконання інструкції, чітко визначені способи пред’явлення стимульного матеріалу, невтручання дослідника в діяльність досліджуваного). Задача, сформульоване психодіагностичним методом, не обмежується кваліфікацією психічного явища, яке вивчають, обов’язковою є його інтерпретація.

Психодіагностичний метод має три основні підходи, які практично охоплюють всю множину діагностичних методів (тестів).

Тести особистості поділяють на об’єктивні тести дії та ситуативні. Об’єктивні тести дії досить прості, чітко структуровані процедури, які орієнтують обстежуваного на виконання якого-небудь завдання. Наприклад, тест замаскованих фігур (ТЗФ) EFT Віткіна, який призначений для вивчення перцептивного стилю особистості. Матеріал ТЗФ складається з 8 простих чорно-білих геометричних фігур, 23 кольорових складних фігур й однієї складної чорно-білої фігури. У кожній із складних фігур замаскована одна проста фігура. Тому накладаємо на контур простої фігури лінії так, щоб утворилась складна фігура, яка маскує її. Важливе значення має колір. Суб’єктові дослідження треба протягом п’яти хвилин знайти просту фігуру всередині складної. Індивідууми відрізняються своєю «залежністю від поля зору», цей показник досить стабільна величина, яка визначає перцептивний стиль особистості. «Залежність від поля зору» розуміють як перцептивний компонент досить широкого виміру особистості — узагальненого когнітивного стилю (або стилю пізнання).

Експериментально доведено, що залежності-незалежності від поля тісно пов’язані з ефективністю навчання, особливостями міжособового спілкування, способами вирішення конфліктних ситуацій та іншими особистісними показниками (надійність 0,61—0,92).

Особистісні запитальники можна класифікувати за спрямованістю: а) рис особистості (як багатомірна, так і окремі шкали); б) типологічні; в) мотивів; г) інтересів; ґ) цінностей; д) установок.

Особливість ситуативних тестів — введення суб’єкта дослідження в ситуації, що близькі до реальних, в яких виявляються особливості особистості.

Тести інтелекту — це тести загальних здібностей. Наприклад, є батарея тестів: це шкала заміру інтелекту Веклера (WISC), тест структури інтелекту Амтхауера (TSI), шкільний тест розумового розвитку (ШТРР), прогресивні матриці Равена, короткий орієнтувальний тест (КОТ), тест Айзенка тощо.

Висновки

Основними психологічними методами, що застосовуються у пси­хології праці, є спостереження, опитування, тести та експеримент.

Опитування (усне, письмове, вільне, стандартизоване), що базується на отриманні відповідей на поставлені запитання, має допоміжне значення у психологічному вивченні діяльності. Для точної кількіс­ної або якісної характеристики психічних процесів, оцінювання по­ведінки працівників використовуються тести.

Тести — це спеціалізовані методи психологічного діагностичного дослідження. Вони поділяються на тести-опитувальники і тести-завдання. Перші містять запитання, відповіді на які дозволяють зроби­ти висновки про психологічні якості працівника. Другі містять  спеціальних завдань, за результатами виконання яких оцінюється рівень розвитку того чи іншого психічного процесу.

Одним з найпродуктивніших методів вивчення трудової діяльно­сті є природний експеримент. При цьому працівник не знає, що він є об’єктом дослідження. Вивчатися в такому разі можуть зміни у структурі діяльності, робочій позі, емоційні стани, реакції на зовнішні подразники, мотиви і т. ін., що дозволяє оцінити роль цих факторів в організації праці.

Список використаної літератури

1. Баклицький І. Психологія праці: підручник. — 2-ге вид., переробл. і доп. — К. : Знання, 2008. — 655с.
2. Балл Г., Красильникова Г. В., Красильников С. Р.. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навч. посібник / Академія педагогічних наук України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти / П.С. Перепелиця (ред.), В.В. Рибалко (ред.). — Хмельницький : Універ, 2001. — 330с.
3. Калініна Т. Фізіологія і психологія праці: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 268с.
4. Крушельницька Я. Фізіологія і психологія праці: Підручник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 367с.
5. Траверсе Т. Психологія праці: Навч.-метод. посіб. / Інститут післядипломної освіти Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 116с.
6. Хомуленко Т. Психологія праці та організаційна психологія: навч.-метод. посіб. / Хомуленко Т. Б., Поденко А. В., Моргунова Н. С.; Харк. нац. автомоб.-дор. ун-т. — Х. : ХНАДУ, 2009. — 279 с.