Вступ

Головним джерелом права в період становлення абсолютної монархії залишалось Соборне Уложення 1649р., правова сила якого неодноразово підтверджувалась указами. В першій чверті XVIII ст. коло джерел суттєво змінюється: поповнюється маніфестами, указами, статутами, регламентами і іншими формами актів. Законодавство в цей період стає більш чітким по формі і менш казуальним. Письмове оформлення законів і їх публікація стають обов’язковими. Вперше з’являється вказівка на те, що закон не має зворотної сили.

Історія права є важливою частиною юриспруденції, оскільки реалізація державної влади у той чи інший період, у тій чи іншій країні можлива лише у вигляді примусу, заборон і дозволу як індивідуальних норм поведінки, так і таких, що перетворюються на традицію, тобто право. У зворотному розумінні це можна пояснити так: щоб установлення права були дієвими, щоб його вимогам підпорядковувалися люди, навіть проти своєї волі, потрібна особлива організація, тобто держава. Стан державної організації, її форми та принципи знаходять відповідність у принципах права свого часу, що створює, у свою чергу, особливу структуру, яка називається державно-правовим укладом. Саме тут виявляються особливості цивілізації, культури народу, ступінь його соціального розвитку та хід політичної історії. Властивість права в той чи інший час, у того чи іншого народу визначає значення історії як невід’ємної частини загальної, практичної юриспруденції. Щоб розуміти сучасне, потрібно знати історію, оскільки історія права поєднує епохи та робить актуальним минуле.

Важливе значення серед джерел (форм) права феодальної Росії періоду не тільки станово-представницької, а й абсолютної монархії до 30-х років XIX ст. мало Соборне Уложення 1649 р. (далі — СУ) або, як його ще називали, Уложення царя Олексія Михайловича.

Характеристиці та аналізу СУ присвячено небагато спеціальних робіт [1-3]. Історію його створення та характеристику містять праці істориків, які розглядали зазначену проблематику у контексті характеристики часів правління царя Олексія Михайловича [4, с. 120— 137; 5, с. 396-415; 6, с. 126-127; 7, с. 55-134]. Вчені-юристи зверталися до цієї проблеми, як правило, у дореволюційний період [8-11].

При порівнянні із Західною Європою, впадає в око, що Соборне уложення відносно рано, уже в 1649 році, кодифікувало російське цивільне право. Перший західноєвропейський цивільний кодекс був розроблений у Данії (Danske Lov) в 1683 році; за ним пішов кодекс Сардинії (1723), Баварії (1756), Пруссії (1794), Австрії (1812). Найвідоміший  і впливовий цивільний кодекс Європи, французький кодекс Наполеона, був прийнятий в 1803-1804 роках.

У Соборному Уложенні лише намічається поділ норм по галузях права. Однак тенденція до поділу на галузі, властивому будь-якому сучасному законодавству, уже намітилася. Створене в середині XVІІ ст., Соборне Уложення протягом тривалого часу залишалося основним кодексом російських законів. У другій половині XVІІ — початку XІ ст. воно обросло безліччю доповнень, уточнень, змін.

1. Причини проведення систематизації

Важливим джерелом права в цей період був Судебник 1550 (в історії він отримав назву Царського судебника). Він представляв собою нову редакцію Судебника 1497 У ньому відбилися зміни в російському законодавстві в період з 1497 по 1550.

Найбільшим законодавчим пам’ятником того часу з’явилося Соборне Уложення 1649 Безпосереднім приводом для його прийняття послужило спалахнуло в 1648 р. повстання посадських людей Москви. Посадські звернулися до царя з чолобитною про поліпшення свого положення і про захист від утисків. В цей же час свої вимоги царя пред’явили дворяни, які вважали, що їх багато в чому обмежують бояри. Цар придушив повстання посадських, але все ж таки був вимушений відкласти стягнення недоїмок, полегшити в деякій мірі положення посадських. У липні 1648 р. він наказав почати розробку проекту нового закону під назвою «Ухвала».

Найголовніша причина прийняття Соборного Уложення полягала в загостренні класової боротьби. Цар і верхівка панівного класу, налякані повстанням посадських, прагнули з метою заспокоєння народних мас створити видимість полегшення становища тяглого посадского населення. На рішення про зміну законодавства вплинули чолобитні дворянства, у яких містилися вимоги про скасування урочні років.

Даний період характеризується помітними зрушеннями в суспільному устрої. Розгортається боротьба між феодальної аристократією і основною масою класу феодалів приводить до все більшого зміцнення позицій дворянства. Для розвитку класу експлуатованих характерно остаточне закріпачення селян, а також все більше зближення статусу селян і холопів.

Вступ феодалізму в стадію зрілості відповідає і зміна форми держави, що стає станово-представницької монархії. Щоправда, цей факт визнається не всіма вітчизняними та зарубіжними істориками. Влада монарха зміцнюється, що знаходить своє зовнішнє відображення в новому титулі. Разом з тим, цар все-таки не може обійтися без спеціальних органів, які виражають волю станів. Найважливішим із них є Земський собор. Роль Боярської думи поступово падає. Новою формою держави відповідають і нові місцеві органи. На зміну системі годування приходить система губного та земського самоврядування,що помітно обмежує політичні і економічні інтереси боярства і привертає до управління широкі маси дворянства та верхівку посаду.

Великі зрушення відбуваються в розвитку права. Створюються найбільші законодавчі збірники, активно розвивається поточне законодавство. Інститут землеволодіння характеризується зближенням правового режиму вотчин і маєтків. Помста як форма землеволодіння набуває рис земельної власності, оскільки право розпорядження ним розширюється. Істотно розширюється система злочинів і система покарань. На перше місце все більше виступають терористичні форми процесу.

Соборне Уложення 1649 р. — значний крок вперед в порівнянні з попереднім законодавством. У цьому законі регулювалися не окремі групи суспільних відносин, а всі сторони суспільно-політичного життя того часу. У Соборного укладення 1649 знайшли відображення правові норми різних галузей права.

2. Джерела систематизації права в Соборному уложенні 1649 р.

Важливим нормативним актом було Соборне Уложення 1649 p., яке, виражаючи інтереси класу феодалів-кріпосників, у першу чергу задовольняло вимоги служилого дворянства — основної опори царизму.

Джерелами Соборного Уложення було як російське, так і закордонне законодавство.

Указные книги наказов — у них з моменту виникнення того або іншого наказу фіксувалося поточне законодавство по конкретних питаннях.

Судебник 1497 року й Судебник 1550 року.

Литовський статут 1588 року — був використаний, як зразок юридичної техніки (формулювання, побудова фраз, рубрикація).

Для розробки проекту Уложення була створена спеціальна комісія на чолі із князем Н. И. Одоєвським. У неї ввійшли князь С.В. Прозоров, окольничий князь Ф.Ф. Волконський і два дяки — Гаврило Леонтьев і Федір Грибоєдов. Тоді ж з вирішено почати практичну роботу Земського собору 1 вересня.

Джерела Уложення, судячи з поміток, можна розділити на такі основні групи, як: 1) Кромчую книгу, 2) Литовський статут, 3) судебники, 4) царські укази, 5) думські вироки, 6) рішення Земських соборів, 7) «Стоглав », 8) візантійське законодавство. По суті це скоріше посилання на підстави, чому вводиться те чи інше узаконення, що спирається на авторитет Кромчей книги, як загальновизнаного у Росії церковно-юридичного допомоги. У вищій ступеня цікаво те, що особливо багато посилань зроблено на Градський закон з його жорстокими візантійськими покараннями, незважаючи на архаїчність його постанов.

З іноземних джерел значну кількість посилань зроблено на Литовський статут. Це запозичення дуже показово для характеристики Уложення як кодексу законів, які стверджували дворянське панування в державі, так як Литовський статут виник в умовах перемоги шляхетства в Речі Посполітной.

Деякі статті взяті з судебника 1550 р. і «Стоглаву». Але основними джерелами були царські укази, «уложення», і т.д., позначені роками: «… в уложенні 1635 написано …»,« … в уложенні 1642 написано … »і т. д., тобто посиланнями на постанови 1635, 1642 і інших років.

Значною мірою була використана судова практика — царські й боярські вироки. Так, джерелом 66 статті XX глави «Соборної Уложення» вважають «Боярський вирок» 1634 р.

Таким чином, «Соборне Укладення» 1649 р. стало свого роду зводом урядових указів і вироків, отже, відобразило на собі попередню йому урядову політику, головним чином часу царювання Михайла Федоровича.

Йому призначалося із проект Уложення. Собор проходив у широкому складі, за участю представників посадських громад. Слухання проекту Уложення проходило на соборі у двох палатах: в одному минулому цар, Боярська дума й Освячений собор; в іншій — виборні люди різних чинів.

Депутати дворян і посадів зробили великий вплив на прийняття багатьох норм Уложення. 29 січня 1649 року було закінчене складання й редагування Уложення. Зовні воно являло собою сувій, що складається з 959 вузьких паперових стовпців. Наприкінці  йшли підпису учасників Земського собору (усього — 315), а по склейках стовпців — підпису дяків.

Із цього справжнього сувою (для зберігання якого більше століття через, при Катерині ІІ, був виготовлений срібний ковчежец) була складена копія у вигляді книги, з якої двічі протягом  1649 Уложення було надруковано по 1200 екземплярів у кожному тиражі. Соборне Уложення 1649 з’явилося новим етапом у розвитку вітчизняної юридичної техніки.

Всі делегати Собору своїми підписами скріпили список Уложення, що в 1649 році був розісланий в усі московські накази для керівництва до дії. При складанні Уложення не ставилося завдання скласти кодекс, передбачалося лише узагальнити весь наявний запас правових актів, погодивши їхній один з одним і скасувавши застарілі норми.

Свої виправлення й доповнення виборні вносили в Думу у формі земських чолобитних. Деякі рішення приймалися спільними зусиллями виборних, Думи й Государя.

В. О. Ключевский виділяє в процесі складання Уложення кілька технічних стадій:

Кодифікація (робота із джерелами, редагування) — неї здійснювала комісія на чолі із князем Одоєвським.

Нарада — обговорення подаваної в Думу чолобитної.

Ревізія — перегляд і редагування Думою й царем представлених їм законопроектів.

Законодавче рішення — спільно прийняте рішення по питанню того або іншого пункту Уложення.

«Заручна скріпа» — підписання зводу законів усіма без винятку членами Собору.

У Соборному Укладенні вперше відчувається прагнення законодавця сформувати систему норм і класифікувати їх по галузях права.

3. Результати систематизація російського права та основні положення Соборного уложення 1649 р.

У Соборному Укладенні вперше відчувається прагнення законодавця сформувати систему норм і класифікувати їх по галузях права.

Велика увага була приділена процесуальному праву.

Соборне Уложення закріпачує всі прошарки селян і повністю позбавляє їх політичних і майнових праві Селян-втікачів кріпосники мали право повертати, не дивлячись на давність втечі. їх повертали із дружинами, дітьми і всім майном. За надання притулку селянам-втікачам винних карали штрафом на суму в 10 крб. (вартість семи корів). Якщо жінка-втікачка одружувалася з селянином іншого власника, то вона все рівно поверталась попередньому власникові, тобто сім’я руйнувалася. Кріпосник мав право дозволити або не дати дозволу на одруження Вотчинник мав право відпустити селян на волю, поміщик же таким правом не користувався. Помістя і вотчини можна було закладати разом із селянами.

Встановлювався один вид холопства — холопство кабальне. Росіянам заборонялося бути холопами у іноземця. Особа звільнялася від холопства по смерті свого пана, або коли холоп попадав у полон, або ж коли феодал у голодні роки виганяв холопа з двору.

Наступили зміни і в правовому становищі міського населення. Селяни, що жили в білих слободах (білі слободи не платили податей), виводилися власником у сільську місцевість, тобто білі слободи знищувалися. Посадське населення (міщани) закріплялися за посадом, відмінялося право переходу посадського населення із міста у місто: «С Москвы в городы постарине и из городов к Москве, и из города в город их посадских тяглых людей не переводити». Якщо посадські люди ставали чиїмись селянами, то вони мали бути повернені у місто[13, c. 26-27].

Розвиток товарно-грошових відносин, ріст цивільно-правових угод, підвищення ролі міжнародної торгівлі з Росією сприяли розвитку цивільного права.

Суб’єктами цивільного права були як фізичні (частки) особи, так і колективи (наприклад, селянська громада). Вимоги до фізичних осіб — вік 15-20 років (з 15 років парубок  міг наділятися маєтком, приймати на себе кабальне зобов’язання й т.д, з 20 років міг свідчити на суді після прийняття хресного цілування).

У порівнянні з попереднім періодом зросла правоздатність жінки. Так, удова наділялася комплексом правоповноважень в області висновку угод.

Основними способами із прав на яку-небудь річ, у тому числі й землю, (речових прав), уважалися:

• Дарування землі — складний комплекс юридичних дій, що включав у себе видачу жалуваної грамоти, запис у приказній книзі відомостей про особу, що наділяється, установлення факту незайнятості переданої землі, уведення у володіння в присутності сторонніх осіб.
• Придбання прав на річ шляхом укладання договору купівлі-продажу (як усного так і письмового).
• Набуваєма давнина. Особа повинне сумлінно (тобто не порушуючи нічиїх прав) володіти яким-небудь майном протягом  певного проміжку часу. Після певного строку це майно (наприклад, будинок) переходить у власність добросовісного власника. Укладення визначило цей строк в 40 років.
• Знахідка речі (за умови невиявлення її хазяїна).

Зобов’язальне право в XVІІ столітті продовжувало розвиватися по лінії поступової заміни особистої відповідальності (перехід за борги в холопи й т.д. ) по договорах майновою відповідальністю.

Усна форма договору всі частіше заміняється письмовою. Для певних угод установлюється обов’язковість державної реєстрації — «кріпак» форми ( купівля-продаж і інші угоди з нерухомістю).

Особлива увага законодавці приділили проблемі вотчинного землеволодіння. Були законодавчо закріплені: ускладнений порядок відчуження й спадкоємний характер вотчинної власності.

У зв’язку з посиленням кріпосницьких відносин сталися зміни в цивільному законодавстві. Зобов’язання виникали із різноманітних договорів. Уложення вказує на три види злочинів, пов’язаних із укладенням договорів: складання фальшивої кріпості, укладання угоди під примусом, неправдиве звинувачення у примушенні до укладання угоди. Позовна давність по позиці становила 15 років.

Злочин кваліфікується як непослух царській волі, як діяння, небезпечне для панівного класу. Стосовно ж об’єктивної сторони злочину, то Уложення знає голий задум, замах на царя і слуги на пана, закінчений і незакінчений злочин. Від покарання звільнялися тільки діти віком до семи років. Існували такі види злочинів: проти релігії, державні злочини (за них встановлювалась відповідальність не тільки винного, але й членів усієї його сім’ї), підробка документів, дезертирство, порушення державної монополії на виготовлення і продаж спиртних напоїв.

У Соборному Уложенні була спеціальна глава (XXV), присвячена боротьбі з корчмарством, тобто порушенням державної монополії на вироблення і продаж спиртних напоїв. Протизаконне вироблення, зберігання і збут вина каралися досить жорстоко. «У кого корчму вымут впервые или кто на продажу вино курит: и на тех впервые заповеди правити по пяти рублев, а на питухах по полутине на человека», — зазначалося у ст.1 гл-XXV Соборного Уложення. Коли ж кого-небудь зловлять вдруге, то розмір штрафу подвоювався. Окрім того, карали фізично: корчмаря «бити кнутом по торгам, а питухов бити батоги». «А будет хто в таком воровстве объявится втретие и их за ту третью вину бити кнутом по торгам, и посадити в тюрьму на полгода». Коли ж хто-небудь буде викритий в четвертий раз, то крім фізичного покарання його засилають, «а животы их все, и дворы, и поместья, и вотчины имати на Государя» (ст.3).

Вели боротьбу з протизаконною торгівлею вином роз’їздні голови і «дети боярские». Якщо викриті у протизаконній торгівлі дадуть їм хабара, а вони їх все-таки приведуть до приказу, то «у них того откупу не имать». Коли ж вони відпустять порушників, то їх необхідно «пытать и наказание чинить, бити кнутом, и в приказе им впредь не быть».

У 1636 р. У Московській державі указом царя було заборонено під страхом смертної кари продаж тютюну. Соборне Уложення підтвердило цей указ і встановило, що навіть особи, які знайшли тютюн, також підлягають покаранню. «А за табачную находку бити кнутом на козле». Якщо ж кого-небудь неодноразово спіймають за продажем тютюну, то такому «пороти ноздри и носы резати, а после пыток и наказанья ссылати в дальние городы».

Мета покарання за Соборним Уложенням — устрашіння населення, щоб іншим «на то смотря, неповадно было впредь так делати». В інтересах дворянства видано «Соборне уложення» (1649), що юридично підтверджувало закріпачення селян в Росії.

Судові органи не були відокремлені від адміністрації. Судовими органами були: цар, Боярська дума (Розправна палата), прикази — Земський, Розбійний, Холопський, Помісний, а на місцях — губні і земельні старости, вотчинний і церковний суди. Доказами були: цілування хреста, показання свідків, загальне посилання на свідка, обшук, повальний обшук, письмові докази, тортури[5, c. 96-98].

Висновки

Соборне Уложення узагальнило й підсумувало основні тенденції в розвитку російського права XV- XVІІ століть.

Воно закріпило нові риси й інститути, властиві новій епосі, епосі наступаючого російського абсолютизму.

В Уложенні вперше була здійснена систематизація вітчизняного законодавства; була зроблена спроба розмежування норм права по галузях.

Соборне уложення стало першим друкованим пам’ятником російського права. До нього публікація законів обмежувалася оголошенням їх на торговельних площах і в храмах, про що звичайно спеціально вказувалося в самих документах. Поява друкованого закону значною мірою  виключало можливість робити зловживання воєводами й приказними чинами, що відали судочинством. Соборне Уложення не має прецедентів в історії російського законодавства. По обсязі воно може зрівнятися хіба що зі Стоглавом, але по багатству юридичного матеріалу перевершує його в багато разів.

Соборне уложення було важливим кроком у розвитку російського законодавства та проголошувало, що закон повинен бути рівним для всіх, він, на жаль, від цього не став однаковим для всіх станів, а право залишалося правом-привілеєм для панів. І найяскравіше цей принцип виявив себе у кримінальному праві.

Останнім універсальним систематизованим збірником, що охоплює майже всі галузі російського права, було Соборне Уложення 1649 року. Як ми вже відзначали, у XVIII ст. неодноразово робилися спроби створити нове Уложение, проте вони не привели до успіху.

Список використаної літератури

1. Софронетсо К.А. Соборное Уложение 1649 г. — кодекс русского феодального права. — М, 1958.
2. Тихомиров М. П., Епифанов П. П. Соборное Уложение 1649 г. — М, 1961.
3. Маньков А. Г. Уложение 1649 г. — кодекс феодального права России. — Л., 1980.
4. Ключевский В. О. Сочинения: В 9 т. — Т. 3. Курс русской истории. — М., 1988. — Ч. 3.
5. Платонов С. Ф. Лекции но русской истории. -СПб., 1998.
6. Вернадский Г. Русская история. — М, 1997.
7. Пресняков А. Е. Российские самодержцы. -М, 1990.
8. Липовский В. Исследование начал уголовного права, изложенных у Уложении царя Алексея Михайловича. — О., 1847.
9. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. — К., 1905.
10. Латкип В. Н. Лекции по истории русского нрава. — СПб., 1912.
11. Сергеевский Н.Д. Наказание в русском праве XVII в. — СПб., 1887.
12. Ерошкин Н. П. История государственных учреждений дореволюционной России. — М., 1968.
13. Соборное Уложение 1649 г. // Отечественное законодательство ХІ-ХХ вв. / Под ред. О. И. Чистякова. –М., 1999.
14. Козинець О. Поняття злочину за Соборним Уложенням 1649 р. // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 12. — С. 155-158
15. Российское законодательство X-XX веков. В 9 т. Т. 3. Акты Земских соборов / (под общ. ред. О.И. Чистякова). – М.: Юридическая література, 1985. – т.3. – 512 с.
16. Российское законодательство X-XX веков. В 9 т. Т. 3. Акты Земских соборов / (под общ. ред. О.И. Чистякова). – М.: Юридическая література, 1986. – т.4. – 512 с.