Вступ

На сучасному етапі розвитку олігополії як структури ринку відбувається об’єднання декількох фірм в одну.

Актуальність теми полягає в тому, що олігополія є однією з ринкових структур та переважаючою формою сучасного ринку, оскільки до олігополістичних галузей у більшості країн світу належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп’ютерна індустрії. Особливість олігополії як специфічного типу побудови ринку полягає в загальній взаємозалежності поведінки підприємств-продавців.

Для забезпечення успішної діяльності підприємств, що функціонують на олігополістичному ринку, необхідно приділяти особливу увагу розробці та реалізації науково-обґрунтованих управлінських рішень з урахуванням стратегічних намірів і дій конкурентів. Неточні прогнози та недооцінювання реакції контрагентів, в тому числі конкурентів, при плануванні діяльності підприємств призводить до того, що більшість з них змушені працювати в умовах недостовірної та/(чи) невичерпної інформації щодо різноманітних показників діяльності у майбутньому.

Теоретичні і практичні аспекти проблем розвитку, стратегічного вибору та досягнення довгострокового успіху підприємствами-олігополістами знайшли відображення у роботах багатьох закордонних і вітчизняних вчених. Значний внесок у становлення та розвиток теорії олігополії у різні роки зробили: А. Курно, Дж. Бертран, А. Боулі, Ф. Еджворт, Г. Хотеллінг,  Е. Чемберлен, Дж. Робінсон, Г. фон Штакельберг, Т. Паландер, Р. Фріш, П. Свізі, Дж. фон Нейман і О. Моргенштейн, Дж. Неш, Р. Теохаріс, Д. Ранд, І. Гумовскі, К. Міра, Джіан-Італо Біші,  Ф. Ламантія, Л. Штефаніні, Л. Гардіні, М. Копел, К. Чіарела, Т. Пу, Дж. Дж. Стіглер,  С. Б. Авдашева, І.М. Сушко, Н.М. Розанова, А. Мацумото, Т. Онозакі та інші вчені.

Разом з тим, ще не існує єдиної універсальної методики, яка пояснювала б поведінку олігополістів. У переважній більшості робіт науковцями розглядаються лише окремі аспекти визначення оптимальної стратегії підприємства-олігополіста на досліджуваному часовому інтервалі.  Дискусійними залишаються питання щодо використання існуючих теоретичних моделей олігополії та оцінки результативності їх у практичній діяльності. Саме тому низка ключових питань щодо формування і реалізації своєчасної та ефективної стратегічної поведінки олігополіста потребує адаптації до умов сучасного етапу та подальшого наукового обґрунтування. Це обумовлено тим, що із зростанням рівня складності, конфліктності та непередбачуваності як середовища, так і поведінки кожного учасника ринку виникає необхідність покращувати існуючі та розробляти нові, більш досконалі підходи і концепції ефективного функціонування підприємств. Сукупність визначених проблемних питань, необхідність проведення системного дослідження теоретичних, методичних і прикладних аспектів стратегічної поведінки підприємств-олігополістів, зумовила вибір теми, мету, наукові завдання та логіко-структурну   побудову дослідження.

Мета роботи  — розкрити сутність поняття «олігополія», дослідити економічну роль олігополії в економіці України та проаналізувати тенденції розвитку олігопольного сектору економіки України.

Відповідно до мети роботи поставлено та вирішено наступні завдання:

• розкрито сутність і генезис економіко-управлінської категорії олігополії, визначено місце, роль та значення цієї категорії як невід’ємної частини понятійно-категоріального апарату стратегічного управління;
• розглянуто еволюцію існуючих кількісних та цінових моделей стратегічної поведінки олігополістів;
• запропоновані напрямки посилення конкурентної позиції підприємства-олігополіста за рахунок кращого використання його внутрішнього потенціалу.

Об’єктом дослідження виступають процеси забезпечення ефективного довгострокового функціонування підприємств-олігополістів.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних аспектів економічної ефективності ринку олігополії.

Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, які дозволяють комплексно вирішувати поставлені завдання з обраного напрямку дослідження. Найвагоміші теоретичні і прикладні розробки ґрунтуються на положеннях сучасної економічної теорії, загальної теорії управління, стратегічного управління, теорії організації промисловості, маркетингу, теорії динамічних систем і використанні методів: типології і класифікації – для уточнення та впорядкування понятійного апарату за обраним напрямком дослідження; історико-логічного аналізу при вивченні еволюції теорії статичної і динамічної олігополії, тенденцій розвитку ринків та окремих підприємств-олігополістів.

Інформаційну базу дослідження складають: нормативні та законодавчі акти України, що регламентують діяльність підприємств; основні положення наукових праць вітчизняних і закордонних вчених у межах досліджуваного проблемного поля; матеріали наукових конференцій, семінарів, періодичних видань і мережі Інтернет.

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування ринку олігополії

1.1. Значення поняття «олігополія»

Слово «олігос» в перекладі з грецької означає мало. Особливість олігополії, як специфічного типу побудови ринку, полягає в загальній взаємозалежності поведінки підприємств-продавців. Підприємство-олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним рівнем ціни і кількістю продукції, яку воно зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки його суперників, котра, в свою чергу, залежить від прийнятого ним рішення.

Існує безліч трактувань поняття «олігополія», але слід виділити основні. По-перше, олігополію можна розглядати як ринкову структуру, при якій у реалізації товару домінує небагато продавців. По-друге, це такий тип побудови ринку, для якого характерна наявність невеликої кількості великих постачальників та багатьох дрібних споживачів. По-третє, олігополія становить незначну кількість фірм, кожна з яких володіє значною часткою ринку.

Отже, як бачимо з даних визначень, які розкривають сутність поняття «олігополія», можна зробити висновок, що олігополія характеризується невеликою кількістю продавців, постачальників, споживачів та незначною кількістю фірм.

Звертаючись до олігополії як до виду ринкової структури варто сказати, що вона може існувати на ринках як стандартизованого (гомогенного), так і диференційованого (гетерогенного) продукту. Приклад перших — ринки алюмінію та нафти, приклад других — автомобільний ринок.

Невелика кількість конкуруючих фірм у галузі приводить до їх загальної залежності. Ніяка фірма в олігополістичній галузі не насмілиться змінити свою цінову політику, не спробувавши розрахувати найбільш ймовірні відповідні дії своїх конкурентів, а це найвищою мірою невизначений фактор.

У багатьох випадках олігополії захищені бар’єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм.

Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, ніж були б у багатьох фірм.

Таким чином, можна виділити наступні типові риси олігополістичних ринків:

1. Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.
2. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.
3. Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.
4. Існують певні бар’єри для входу на ринок.
5. Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Відповідно до загальноприйнятого критерію, галузі, у яких на частку чотирьох найбільших фірм приходиться 59 і більш відсотків галузевого випуску, вважаються висококонцентрованими. Для них характерна ситуація сильної олігополії — явне домінування на ринку декількох ведучих фірм. До таких галузей відносяться автомобілебудування, галузь по виробництву фотографічного устаткування, літакобудування, шинна, парфумерна промисловість та ін. Олігополія в значній мірі характерна і для інших секторів економіки. Крім обробного сектора доволі, крупні компанії діють на транспорті, у галузях зв’язку і комунального господарства, банківській сфері.

Найважливіша риса олігополії — це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Як показує практика, в короткостроковому періоді фірми-олігополісти намагаються тримати ціну товару постійною, змінюючи при цьому обсяг випуску. Фірми розподіляють капітальні ресурси (РС) таким чином, щоб вони ділились на самостійно функціонуючі ланки, які спроможні випускати кінцеву продукцію.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії з суперника­ми за умови прагнення до максимальних прибутків у короткост­роковому періоді. Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетво­рює конкуренцію в безперестанну боротьбу «всіх проти всіх». У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конку­рентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетво­рюючи галузь у подобу чистої монополії, або ж — як іншу крайність — боротись один з одним аж до повного знищення.

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни — поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіс­нення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випад­ку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного ре­зультату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники всі до одного ніякого виграшу не одержують. Зазвичай цінові війни недовговічні. Олігополістичні фірми спо­кушаються вступити між собою у співробітництво для встанов­лення цін і поділення ринків таким чином, щоб уникнути пер­спективи цінових війн та їхнього неприємного впливу на прибу­ток. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приво­дить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливо­го поводження своїх суперників. Це, в свою чергу, визначає спе­цифіку кривої попиту на продукцію фірм-олігополістів.

1.2. Види олігополії та її характерні ознаки

Олігополія посідає особливе місце між досконалою конкуренцією і монополією, тому її ознаки неоднозначні. Вона може передбачати ситуацію, коли дві або три фірми панують на ринку, або ж коли шість чи дванадцять фірм контролюють майже увесь ринок. Коли ми чуємо «велика четвірка» чи «велика сімка», то повинні орієнтуватися, що йдеться про олігополію.

Не варто приховувати й те, що, на думку деяких економістів, олігополія навіть більш неба — жана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під монополістичну конкуренцію, обходить автимонопольне законодавство. Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. Вони вважають, що певні втрати суспільства від панування олігополії перекриваються виграшем від впливу олігополії на НТП.

Оскільки олігополія є достатньо поширеною, найбільш складною і найменш передбачуваною ринковою структурою, то слід відзначити основні моделі поведінки олігополіста у галузі ціноутворення:

1. Модель Курно. Сутність даної моделі полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва конкурента як фіксований, а потім визначає власний обсяг виробництва, щоб максимізувати прибуток.
2. Модель Бертрана. Ця модель говорить про те, що олігополіст визначає не обсяги виробництва, а ціну, яка забезпечить йому максимум прибутку за певної ціни конкурента.
3. Модель Штакельберга. Ця модель припускає неоднакову економічну силу конкурентів.
4. Ламана крива попиту. Ця модель також характеризує взаємне пристосування фірм, що конкурують на ринку олігополії.
5. Таємна змова. Між олігополістами можуть бути явні і неявні змови. Формою явної змови є картель.
6. Лідерство в цінах. Модель цінового лідера є однією з форм неявної змови конкурентів додержуватися на ринку стандартизованої продукції єдиної ціни.
7. «Витрати плюс». Перевага цього методу полягає у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу, граничних витрат тощо.
8. Модель теорії ігор. Теорія ігор є формальним методом аналізу прийняття рішень олігополістом залежно від поведінки конкурентів, які також приймають рішення.

Таким чином, дані моделі дають можливість визначити рівноважну ціну й об’єм випуску для олігополістичних фірм.

Варто звернути увагу на те, що олігопольна структура ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:

1)       на ринку функціонує кілька фірм;

2)       продукт олігополістичної фірми може бути як стандартним, так і диференційованим;

3)       характерною рисою олігополії є значна взаємозалежність фірм, що конкурують;

4)       для олігополістичного ринку характерними є цінові війни;

5)       вступ до галузі нових виробників дещо обмежений.

Слід підкреслити те, що поведінка фірм на олігополістичних ринках уподібнюється поведінці армії на війні: фірми — суперники, а трофеєм виступає прибуток. Їхньою зброєю є контроль над цінами, реклама й об’єм випуску.

Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків:

1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

2.Принаймні, деякі фірми в олигополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість  виробників випускають диференційовані товари.

Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма буде посилено рекламувати свою  продукцію чи  брати участь у створенні нової моделі виробу, то вона повинна  очікувати аналогічних дій з боку своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що, принаймні, деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов’язана мати на увазі  цю обставину.

Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу “всіх проти всіх”. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один з одним аж до повного знищення.

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни – поступового зниження існуючого рівня цін з метою витиснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне  джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні  залишаються споживачі, у той час як виробники усі до одного ніякого виграшу не одержують. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників.

1.3. Функціонування ринку олігополії

Ринкам нової продукції притаманна невелика кількість учасників, а точніше – фірм, які виробляють однорідний продукт. Сучасній науці вже відомі результати дослідження оптимальної поведінки фірми у випадку існування на ринку двох осіб, але насправді дуополія не відображає реальної ситуації на більшості ринків (наприклад, ринку цементу, алюмінію, сталі). Зазвичай у галузях нових продуктів чи послуг задіяні 3-10 фірм, які охоплюють всю галузь.

Головна проблема, з якою стикаються всі олігополісти, полягає у необхідності постійного врахування діяльності фірм-конкурентів. На відміну від інших ринкових структур олігополіст завжди враховує, що вибрані ним ціни і обсяг випуску безпосередньо залежать від ринкової стратегії його конкурентів, яка визначається прийнятими ним рішеннями. На підставі цього фірма на олігополістичному ринку не має заданої кривої граничного доходу (так як і попит, граничний дохід змінюється залежно від поведінки фірми і її конкурентів). У випадку олігополії кожна фірма претендує на суттєву частку ринку (ринкового попиту), проте вона невідома для кожного олігополіста. Тому ринкам нових продуктів притаманна невизначеність попиту чи випуску. Щоб оцінити розподіл ринкового попиту серед фірм, кожна з них повинна зробити деякі припущення про реакцію інших фірм на її дії, а потім врахувати цю реакцію в своєму рішенні про обсяг. Крім того, характерною є невизначеність поведінки фірм-виробників. Невелика кількість фірм та ускладнений вихід на олігополістичний ринок нових осіб спричиняє те, що всі конкуруючі фірми можуть так чи інакше впливати на ціни і випуск продукції. Прибутки кожної фірми залежать від стратегій поведінки усіх інших конкуруючих фірм.

Розділ 2. Аналіз поведінки підприємства в умовах олігополії

2.1. Сучасний етап розвитку олігополії як структури ринку

Олігопольні ринки, тобто ринки, на яких діє обмежена кількість приблизно однакових за розмірами операторів, що, залежно від ситуації, можуть або достатньо жорстко конкурувати між собою, або ж відмовлятися від конкуренції. Прикладами загальнодержавних галузевих ринків з олігопольною структурою є :

– ринок послуг мобільного зв’язку (діють 5 операторів);

– ринок коксу (діють 13 виробників, протягом останніх років частка трьох найбільших з них складала 42-51 %);

– ринок моторних бензинів (операторами є 7 великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших з них перевищує 67 %);

– ринок пива (близько 96 % ринку належить чотирьом суб’єктам господарювання);

– ринок тютюнових виробів (з 22 суб’єктів господарювання, що діють на ньому, частка трьох найбільших складає понад 75%, а п’яти найбільших – понад 97 %);

– ринок торфу (у 2004 р. на ньому діяли 32 учасники, частка трьох найбільших з них складала понад 55 %);

– ринок цементу (діють 34 суб’єкта господарювання, частка трьох найбільших з них становить понад 40 %, п’яти найбільших – понад 60 %).

На регіональному рівні олігопольною структурою, здебільшого, характеризуються ринки послуг з переробки сільськогосподарської продукції.

Прикладами загальнодержавних товарних ринків з олігопольною структурою в Україні в цей час є ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє п’ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98 відсотків), ринок коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 ─ 51 відсоток), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67 відсотків), ринок пива (близько 94 відсотка ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб’єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 97 відсотків), торфу (на ринку у 2007 році діяло 32 учасники, частка трьох найбільших ─ понад 55 відсотків), цементу (частка трьох найбільших суб’єктів господарювання становить понад 40 відсотків, п’яти найбільших ─ понад 60 відсотків). На регіональному рівні олігопольну структуру здебільшого мають ринки послуг з перероблення сільськогосподарської продукції.

В деяких випадках спостерігається посилення концентрації олігопольних ринків: скажімо, сукупна частка чотирьох найбільших виробників пива збільшилася з 88 відсотків у 2005 році до 94 ─ у 2007, сукупна частка двох найбільших операторів мобільного зв’язку ─ з 85 відсотків у 2005 році до 98 відсотків ─ у 2007.

Слід зазначити, що на більшості ринків з олігопольною структурою спостерігаються високі темпи зростання. Наприклад, обсяг послуг мобільного зв’язку за 2003 ─ 2007 роки збільшився в 7 разів, виробництво цементу зросло в 2,1 разу, виробництво пива у 2003 ─ 2007 роках збільшилося на 80 відсотків. Значною мірою це пов’язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між учасниками з перевагами масштабу виробництва.

У той же час на олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб’єктів господарювання, які призводять до послаблення або усунення конкуренції, встановлення завищених цін, нав’язування контрагентам додаткових зобов’язань, що не стосуються предмета угод тощо. За час дії Закону України «Про захист економічної конкуренції» Антимонопольним комітетом України виявлено та припинено понад 600 випадків антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, здебільшого на олігопольних ринках послуг з оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, перероблення сільськогосподарської продукції, послуг зв’язку. Через це олігопольні ринки потребують підвищеної уваги з боку органів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції і, водночас, всебічної оцінки перспектив свого розвитку в кожній конкретній ситуації.

2.2. Тенденції розвитку олігополістичного сектору економіки України

Протягом останніх років зберігається стала негативна тенденція до скорочення питомої ваги конкурентного сектора, що здебільшого відбувалось за рахунок розширення олігопольного сектора. Прикладами олігопольних ринків в Україні станом на 2007- 2008 роки були і залишаються ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє п’ять основних гравців, частка двох найбільших наближається до 98%); ринок моторних бензинів(операторами ринку є сім великих підприємств, з сумарною часткою трьох найбільших 67%); ринок пива (чотирьом учасникам якого належить 94%); ринок тютюнових виробів (із загальною часткою п’яти найбільших суб’єктів господарювання – 97%) тощо. Значною мірою це пов’язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між учасниками з перевагами масштабу виробництва. Саме на олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб’єктів господарювання, які призводять до послаблення або усунення конкуренції. Так, для прикладу, у Дніпропетровській області внаслідок розгляду справи про антиконкурентні узгодженні дії розірвано угоду між ВАТ «Криворіжхліб» та дочірнім підприємством «Колосисте» ТОВ «Перемога», яка передбачала узгодження цін на хліб між цими підприємствами-конкурентами і де-факто усувала цінову конкуренцію на ринку хліба в місті Кривому Розі.

На жаль, подібні ситуації відбувалися і в інших містах України. Такі негативні явища призвели до того, олігопольні ринки потребують підвищеної уваги з боку органів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, і, водночас, всебічної оцінки перспектив свого розвитку в кожній конкретній ситуації.

Досліджуючи сучасний стан ринку можна з впевненістю сказати, що ринки з конкурентною структурою переважають. Результати розрахунків щодо ринків України, здійснені на основі опрацювання даних щодо 422 загальнодержавних та 3441 регіональних укрупнених (агломерованих) ринків виявили, що на початок 2009 року більше половини продукції реалізовувалося суб’єктами господарювання, які діяли на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. В той же час на олігопольні ринки припадало 16,6 відсотка загального обсягу реалізації, на ринки з ознаками індивідуального домінування — 22,6 відсотка, на ринки, де структурні передумови конкуренції відсутні (частка найбільшого підприємства перевищує 90 відсотків) — 6,5 відсотка.

Таблиця 2.1. Структурні передумови конкуренції в економіці України

Тип ринків	Частка підприємств, що діють на ринку певного типу, у загальному обсязі виробництва (реалізації) у відсотках на початок
	2004	2005	2007	2008	2009	2010
3 конкурентною структурою	53,9	54,3	55,4	53,1	56,7	54,3
Олігополія	11,6	15,3	13,6	14,4	12,0	16,6
3 ознаками індивідуального домінування	22,7	19,9	22,1	25,8	25,6	22,6
“Чиста” монополія	11,8	10,5	8,9	6,7	5,7	6,5

Збільшення частки олігопольних ринків за рахунок частки ринків з ознаками індивідуального домінування пояснюється, насамперед, зниженням рівня концентрації у нафтопереробці (внаслідок того, що з 2009 р. запрацював після реконструкції ВАТ «Лукойл – Одеський НПЗ»), у видобуванні металевих руд, а також зростанням частки відповідних ринків (насамперед за рахунок ринків з конкурентною структурою) у хімічному виробництві.

Розділ 3. Перспективи економічної ефективності  ринку олігополії в Україні

3.1. Суспільна ефективність олігополії

Олігопольна структура галузі сприятлива для укладання таємних угод. Змова наявна тоді, коли фірми галузі досягають відкритої або прихованої уго­ди про фіксування цін, поділ ринку тощо.

Отож незмовницька олігополія має очевидні вади. Додамо до них те, що завжди існує небезпека виникнення війни цін. Крім того, негнучкість цін в умовах високої інфляції може збільшувати витрати і зменшувати прибутки. За цих обставин змовницький контроль над ціною дає змогу олігополістам зменшити ризики і збільшити прибутки.

Якою ж буде цінова і виробнича поведінка фірми за змовницької олігополії? Нехай на олігопольному ринку діють три фірми – А, В і С, які виробляють од­норідні продукти. Криві витрат усіх трьох фірм однакові. Припустімо, що кожна фірма вважає, що обидва її кон­куренти зрівнюватимуть свої ціни як при їх зниженні, так і при підвищенні.

Припустімо також, що криві попиту усіх трьох фірм є однаковими. За одна­кових значень витрат, попиту і гранич­ного виторгу з’ясуємо цінову і вироб­ничу поведінку кожної олігопольної фірми.

Якби фірма А була чистим моно­полістом, то відповідь була б очевид­ною: вона має виробляти обсяг про­дукції Q, за якого граничний виторг МR дорівнює граничним витратам МС; призначати ціну Р₁ і отримувати максимальний економічний прибуток.

Однак фірма А має двох конкурентів, які продають однакові продукти. Якщо в цій ситуації припущення фірми А про те, що її конкуренти зрівнюватимуть свої ціни з її ціною, виявиться неправильним, то наслідки для А можуть бути негативними. Так, якщо фірми В і С встановлять ціни, нижчі за Р₁, то крива попиту фірми А пе­реміститься різко вліво, бо покупці фірми А звернуться за продукцією до фірм В і С.

Якщо фірма А також знизить ціну то це перемістить усі три фірми вниз по їхніх кривих попиту і зменшить їхні прибутки. Отже, ймовірно, що фірми В і С не захо­чуть призначати ціну, нижчу за Р₁. За однакових умов попиту і витрат фірми В і С зацікавлені виробляти обсяги Q₁ і призначати ціну Р₁.

Отже, для кожної з трьох фірм найоптимальнішим є призначення ціни Р₁, але за умови, що її конкуренти робитимуть те ж саме. Інакше кажучи, в усіх фірм існу­ють стимули до змови та узгодження однакової ціни Р₁ і однакового обсягу Q₁. Кожна фірма уникає війни цін і отримує максимальний економічний прибуток.

Схильність учасників олігополістичних ринкових структур до змови і координації дій пов’язана з умовами максимізації їхніх прибутків. Прибуток в олігополістичній галузі залежить від рівня її концентрації, існуючих бар’єрів входження в цю галузь та інших параметрів. Цю залежність описує формула:

Пі= f(CRi, BEi …),                   де

Пі – прибуток фірм в і-й галузі;

CRi – рівень концентрації і-ї галузі;

BEi – бар’єри на шляху входження в і-у галузь.

При взаємодії на певному ринку кожен олігополіст послідовно формуватиме свої варіанти дій на основі отриманих рішень інших олігополістів.

В процесі перерозподілу економічних ресурсів ринкова система в умовах олігополії діє практично так саме гнучко, як і в умовах досконалої конкуренції. Проте актуальним залишається питання про ефективність конкуренції на олігополістичному ринку та здатність олігополії в кінцевому рахунку забезпечити якнайкращий набір товарів і послуг.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у коротко-терміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов’язане з існуванням досить вагомих бар’єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все ж таки значно обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Звідси виходить, що суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію олігополістичної галузі.

В умовах відкритої транзитивної економіки України конкуренція на національних ринках складається згідно до світових тенденцій розвитку ринкових структур, але економіка пострадянських країн не має аналогів у світі, отже й умови розвитку олігополістичних ринків в Україні мають свої особливості. Входження української економіки до процесу ринкових перетворень відбувалося при високому рівні концентрації і спеціалізації виробництва, відсутності конкуренції на більшості товарних ринків, що було наслідком централізованого планування і переоцінки ефекту економії на масштабах виробництва.

На існуючу поведінку підприємств і їх економічну стратегію впливає певна світова фінансова та економічна криза, що не дозволяє проявити повною мірою конкурентні переваги успішно працюючих підприємців унаслідок обмежень попиту, фінансових проблем, інфляційних очікувань, непередбачуваності державної політики. У цих умовах поведінка значної частини підприємств, особливо домінуючих на ринку, характеризується простим підвищенням цін для отримання необхідних доходів в умовах спаду виробництва без проведення яких-небудь серйозних стратегічних змін.

В умовах обмеженого попиту і кризи збуту навіть домінуючі на ринку підприємства почали застосовувати нові методи підтримки власної конкурентоспроможності, такі як: організація лобіювання власних економічних інтересів за допомогою отримання від органів влади законодавчо оформлених пільг, квот на обмежені ресурси; участь в процедурі ліцензування в цілях недопущення і відтиснення конкуруючих суб’єктів з ринку; негласні розділи ринків між домінуючими підприємствами за територіальним принципом або закріплення розділу ринку правовими актами; організація митного протекціонізму для захисту власних інтересів і недопущення на ринок іноземних конкурентів.

Слід зазначити, що на більшості вітчизняних ринків з олігопольною структурою спостерігаються високі темпи зростання. Значною мірою це пов’язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між основними гравцями з перевагами ефекту масштабу виробництва.

Найбільш сприятливі структурні передумови для утворення олігополії склалися в агропромисловому та паливно-енергетичному комплексах, а найменш сприятливі – у торгівельній та посередницькій сферах, де ринки з конкурентною структурою складають 96%. Так, наприклад, статистичні дані, які діяли на кінець 2004 року, свідчать про те, що частки підприємств, на олігополістичних ринках, були наближеними до їхніх часток в загальному обсязі виробництва в попередні роки (див. Рис.).

В результаті певних структурних зрушень на національних ринках    у 2010 році частка олігопольних підприємств зменшилась відносно питомої ваги олігополістичних ринків у загальному обсязі виробництва у 2009 році. Проте частка олігополістичного сектору економіки на рівні 13 – 15%, що має місце й на сьогодні, є доволі значною, тому об’єктивно існує підвищений ризик обмежень конкуренції.

Можна констатувати, що відтворенню бази монополізму в Україні сприяє така відмітна особливість національної економіки, як регіональна замкнутість багатьох ринків, яка посилюється нерозвиненістю ринкової інфраструктури, зокрема відсутністю необхідних інформаційних систем, діями місцевих адміністрацій, що вводять ті або інші обмеження на ввезення (вивезення) продукції з регіонів, а також високими тарифами на перевезення продукції. В Україні до теперішнього часу не сформований повноцінний ринок чинників виробництва, що характеризується неврегульованістю прав власності на землю і об’єкти нерухомості, нерозвиненістю ринку праці і низькою мобільністю робочої сили, кризовою ситуацією на ринку капіталу. Таким чином, продовжують існувати регіональні обмеження вільного руху товарів, капіталу і робочої сили, в результаті чого відбувається локалізація і регіональна сегментація ринку із проявами регіонального монополізму з боку як господарюючих суб’єктів, так і місцевих органів влади.

Разом з тим перебування конкурентного середовища на різних регіональних і галузевих ринках украй неоднорідне. У найбільш важливих для економіки структуроутворюючих секторах ринок є монопольним, олігопольним або знаходиться в стані монополістичної конкуренції. На багатьох ринках зберігаються істотні структурні і адміністративні бар’єри, які захищають підприємства-домінанти, що діють на них, від здорових сил конкуренції (горизонтальне домінування, вертикальна інтеграція, регіональна сегментація, виняткові, зокрема неформальні, відносини продавців і покупців, інституційно-регламентаційні обмеження на вхід нових суб’єктів). Зрозуміло, така структура ринку неминуче призводить до монополістичних дій з боку окремих його учасників у формі як індивідуальних зловживань домінуючим положенням, так і антиконкурентних угод.

Для мінімізації наслідків зазначених тенденцій необхідно забезпечити моніторинг та проведення змістовних досліджень сучасних умов функціонування олігополістичних ринкових структур в Україні з точки зору проведення аналізу кожного окремого ринку, що у найбільшому ступені відбиває тенденції та реалії сьогодення в сфері конкурентної боротьби олігополістів за збільшення опанованих часток певного ринку.

3.2. Розвиток олігопольних галузей в Україні

Особливої актуальності на сьогоднішній день на ринках набуває антимонопольне регулювання, що має ознаки олігополії. Незважаючи на неоднозначність тенденцій розвитку, олігопольний сектор економіки України залишається традиційно значним. У 2007 р. частка підприємств, що здійснюють підприємницьку діяльність на олігопольних ринках, становила 37,6 % загальнонаціонального обсягу реалізації товарів і послуг. У 2009 р. частка підприємств, що діють на ринку певного типу, у загальному обсязі виробництва становила 16,6 %. Збільшення частки олігопольних ринків за рахунок частки ринків з ознаками індивідуального домінування пояснюється, насамперед, зниженням рівня концентрації у нафтопереробці (внаслідок того, що з 2008 р. запрацював після реконструкції ВАТ «Лукойл — Одеський НПЗ»), у видобуванні металевих руд, а також зростанням частки відповідних ринків (насамперед, за рахунок ринків з конкурентною структурою) у хімічному виробництві.

Наведена статистика свідчить про те, що ризики одноосібного домінування на ринках України з кожним роком знижуються, поступаючись місцем ризикам колективного домінування. Під колективним домінуванням розуміємо певний тип конкурентної стратегії олігополістів, відповідно до якого два або більше незалежні господарські утворення, пов’язані певними економічними зв’язками (договорами, ліцензіями, неформальними домовленостями), разом займають на ринку домінуючу позицію та можуть діяти значною мірою незалежно від інших конкурентів, покупців, кінцевих споживачів продукції. Дослідження ж ринкової влади кожного із олігополістів окремо, як це має місце в Україні, дозволяє отримати лише фрагментарну картину ринку й недостатнє для встановлення факту колективного домінування. Існує нагальна потреба аналізу системи олігопольних національних ринків з метою виявлення ознак їх сприятливості реалізації стратегії колективного домінування та формування на цій основі каталогу ринків з високою координаційною здатністю, що стануть об’єктами постійного моніторингу та пильного державного контролю з боку Антимонопольного комітету щодо протидії колективній монополізації.

Великим залишається питання щодо того, які саме ринки є небезпечними з точки зору реалізації стратегії колективного домінування. Для відповіді на дане питання проаналізуємо вибір — ку з близько 300 загальнодержавних товарних ринків України за окремими формальними ознаками координаційної здатності: рівнем концентрації, величиною та ступенем дисперсності олігопольного ядра ринку. Аналіз ступеня концентрації товарних ринків дозволив з усієї статистичної вибірки виокремити 146 ринків, що за структурними ознаками можуть бути віднесені до олігопольних ринків.

На ринках асиметричної олігополії (понад 60 % олігопольних ринків України) досить високим залишається ризик одноосібного домінування лідера ринку.

Більшу стурбованість викликають ринки симетричної олігополії, де єдність ринкових умов господарювання та рівність ринкових часток створюють сприятливі умови для паралельної поведінки як форми колективного домінування. На такі ринки у структурі олігопольних припадає 38 %.

На жаль, структура вітчизняних олігопольних ринків фактично не відповідає ознакам розпливчатої олігополії. Разом із тим кількість ринків жорсткої та помірної олігополії в Україні є достатньою. Із залучених до аналізу 56 загальнодержавних симетрично олігопольних ринків 31 % або понад 55 % є ринками жорсткої олігополії, решта 45 % — ринки помірної олігополії.

Як свідчать результати даного дослідження, ступінь дисперсності олігопольного ядра на помірно олігопольних ринках України коливається у межах від 0,036 на ринку функціонування залізничного транспорту до 0,54 на ринку холодного штампування та гнуття сталі .

Як бачимо, наведена статистика свідчить про те, що олігопольний сектор економіки України залишається традиційно значним. Даний дослід показує, що каталог моніторингу олігопольних ринків повинні поповнити такі ринки: ринок видобування залізних руд, ринок добування мінеральної сировини для хімічної промисловості та виробництва мінеральних добрив, ринок сидру й інших фруктових вин, мінеральних добрив та азотних сполук, вогнетривких керамічних виробів, цементу та ін.

Отже, олігополія є галуззю, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Доведено, що олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією.

Науковий дослід показує, що олігополія існує лише тоді, коли кількість фірм у галузі така мала, що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна брали до уваги реакцію зі сторони конкурентів. Також показано поведінку олігополіста, який завжди обирає таке співвідношення «ціна — обсяг», де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку, що змушує суспільство обмежити своє споживання і платити більшу ціну за продукцію.

До об’єктивних чинників відносяться – процеси концентрації виробництва і капіталу, диференціація товарів і послуг, укрупнення компаній тощо, які ускладнюють вхід на ринок нових суб’єктів господарювання. Одним з важливих чинників посилення конкурентності галузевих ринків у національній економіці є розвиток малого та середнього підприємництва, що є обов’язковою передумовою як забезпечення сталого економічного розвитку країни, так і динамічної конкурентоспроможності національної економіки у міжнародному масштабі.

Загальновизнаним є факт, що стратегічну основу сучасної економіки становить велике виробництво, великий бізнес Так, на відміну від української економіки найбільш поширеною ринковою структурою сучасної економіки у розвинених країнах, на яку припадає більша частина виробленої продукції, є олігополія, основу якої складають великі підприємства. Саме великі компанії створюють основну масу ВВП, забезпечуючи потреби в товарах основних базових ринків. В економіці США корпорації становлять близько 18 % загальної кількості зареєстрованих фірм, однак вони виробляють 90 % промислової продукції. Сто найбільших корпорацій виробляють близько 60 % ВНП США, в них зайнято 45 % трудових ресурсів, вони здійснюють 60 % усіх інвестицій.

Досліджуючи розвиток конкурентних і монопольних тенденцій на галузевих ринках, а також пов’язані з цим особливості їх структурної організації, слід зазначити, що високий рівень концентрації, який може виникнути завдяки ефекту масштабу, дає можливість відносно великим товаровиробникам випускати і продавати товари з більш низькими середніми витратами, ніж у відносно невеликих товаровиробників. Досягнувши суттєвих масштабів обороту велике підприємство здобуває можливість використовувати дієві економічні важелі, насамперед, додаткові прибутки та можливості подальшого інвестування тощо для впливу на своїх конкурентів при розв’язанні тактичних і стратегічних завдань, тобто збільшувати свій ринковий потенціал. При цьому ринкова влада і прибуток на олігопольних ринках залежать від взаємодії підприємств – олігополістів. Якщо така взаємодія має тенденцію до узгодженості дій, а не до конкуренції, то підприємства можуть «призначати» ціни, вищі за граничні витрати, і отримувати більший прибуток. Втім, у олігополіьних ринкових структурах розвинутих країн силою, яка примушує продавців прислуховуватися до вимог покупців і не підвищувати надмірно ціни порівняно з рівнем витрат, є не конкуренція, а певна протидія з боку сильних покупців.

Отже, діяльність великих підприємств, які належать як монопольні так і олігопольні ринкові структури сприяє підвищенню урегульованості та прогнозованості суспільного виробництва, забезпечує стійкість економічної системи, є джерелом потужних інвестиційних ресурсів, стимулює реалізацію масштабних економічних та соціальних проектів, сприяє встановленню партнерських стосунків із владою. Саме дані ринкові структурні моделі, завдяки ефективному рівню зосередження виробничих ресурсів мають найкращі можливості для виробництва товарів і послуг, що відповідають найвищим вимогам якості та ціновим параметрам, що задовольняє інтереси споживачів й демонструє високий рівень конкурентоспроможності національної економіки.

Між тим, мале і середнє підприємництво є системою задоволення потреб суспільства в основній масі індивідуалізованих товарів. Однак щодо обсягів виробництва на товарних і галузевих ринках, то його можливості обмежені. Малі та середні підприємства ефективно працюють у взаємодії з великими компаніями.

Аналіз досвіду взаємодії різних за величиною бізнесових структур у розвинених країнах дає можливість зробити ряд висновків стосовно розвитку конкурентних відносин на галузевих ринках для умов трансформаційної української економіки:

а) взаємодія підприємств різних розмірів (останні визначаються базисними техніко-економічними характеристиками тієї чи іншої галузі) є одним з найважливіших факторів підвищення ефективності національного виробництва;

б) для багатьох галузей економіки найбільш ефективними є підприємства саме малого розміру (найбільш типові деякі галузі харчової і легкої промисловості, сільське господарство, сфера послуг).

Висновки

Таким чином, олігополія — це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар’єри ускладнюють або унеможливлюють вхід нових фірм до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей в більшості країн світу належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп’ютерна індустрії.

Світові глобалізаційні процеси позначилися на господарських відносинах між ринковими суб’єктами та зумовили утворення нової парадигми олігополії, що відповідає реаліям сучасної світової спільноти. Інтернаціоналізація світового господарства і посилення конкуренції, зокрема міжнародної, значною мірою підірвали монополізуючі сили в рамках багатьох національних олігополій. Водночас склалися олігополістичні структури по окремих галузях в масштабі всього світового господарства.

В умовах загострення конкурентної боротьби основні зусилля олігополістів спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності товарів та послуг. Їх зусилля мають на меті забезпечити: створення конкурентноздатної продукції, що відповідає потребам ринку і запитам кінцевих споживачів; використання при розробці нової продукції, що випускається, передових досягнень науково-технічного прогресу; постійне зниження витрат виробництва на всіх етапах і у всіх ланках технологічного процесу; узгодження із споживачем цін і встановлення цін на нову продукцію з урахуванням умов збуту на конкретному ринку; достатні джерела сировини та ефективну боротьбу за підпорядкування всіх вертикальних ступенів виготовлення товарів; використання внутрішньо-фірмових зв’язків для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається, і отримання переваг в конкурентній боротьбі: передача ліцензій і передової технології своїм дочірнім компаніям, маніпулювання цінами, підвищення рівня якості і новизни продукції.

Специфічний характер функціонування олігополістичних ринкових структур зумовлює існування кількох загальних рис олігополістичного ціноутворення: олігополістичні ціни змінюються рідше, аніж ціни в умовах досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції або навіть в деяких випадках чистої монополії; ціни в умовах олігополії мають тенденцію бути «жорсткими», або негнучкими; у разі зміни ціни одним виробником велика вірогідність того, що інші виробники також змінять ціни; олігополістична цінова поведінка припускає наявність стимулів і узгоджених дій при призначенні або зміні цін.

Отже, сьогодні одним з важливих чинників посилення конкурентності галузевих ринків у національній економіці є розвиток малого та середнього підприємництва. Це зумовлено тим, що у галузях із невеликою кількістю суб’єктів господарювання, в яких сконцентровано значну чи навіть переважну частину галузевого виробництва, реальним стає узгодження інтересів з метою вироблення єдиної ринкової поведінки. Якщо в галузі функціонують десять і більше підприємств, проблема взаємодії та узгодження ринкової поведінки значно ускладнюється. За таких умов і зростає ймовірність виникнення конкурентної боротьби.

Між тим, як зазначають зарубіжні вчені, в умовах української економіки, існують зацікавлені групи великого бізнесу, що свідомо стримують розвиток малого підприємництва, в тому числі й внаслідок недостатньої сили держави для стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва.

Пошук оптимального поєднання різних типів ринкових структур, що пов’язаний з діяльністю великих, середніх і малих підприємств в економіці країни триває; він потребує від економічної науки системного аналізу практики господарювання ринкових суб’єктів, моніторингових досліджень товарних і галузевих ринків, визначення змін, що відбуваються внаслідок кон’юнктурних коливань, врахування різноманітних психологічних чинників тощо.

Галузеві ринки є тим операційним базисом економічної системи суспільства, де встановлюються відносини конкуруючих між собою суб’єктів господарювання, конкретизуються форми конкурентної боротьби, що є суттєвим стимулом підвищення ефективності  національного виробництва і відповідним чинником сталого економічного розвитку. Сучасний розвиток національної економіки характеризується тісним співіснуванням та переплетенням конкурентних і монопольних тенденцій. В зв’язку з цим, важливим аспектом методології аналізу динаміки економічних процесів в умовах посткризової економіки є дослідження типів ринкових структур (моделей ринку), а також факторів, що вливають на трансформацію їх конкурентних типів  у монопольні, і навпаки. Дослідження структурних передумов конкуренції виявило негативні тенденції, що спостерігаються в останні два кризових роки. Основні домінантні чинники, які порушують умови функціонування ефективної конкуренції на галузевих ринках в країни знаходяться в інституційному просторі, що характеризується недосконалістю законодавства щодо створення умов ведення бізнесу, адміністративними бар’єрами, пов’язаними з необґрунтованим втручанням держави в процес функціонування ринків, диференційованою підтримкою окремих суб’єктів господарювання у вигляді різного роду преференцій тощо.

Список використаної літератури

1. Андренюк А. В. Мікроекономіка : навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / А. В. Андренюк. — К. : Кондор, 2006. — С. 129-142.
2. Базилевич В. Д. Формування конкурентного середовища у транзитивній економіці: Проблеми, тенденції, протиріччя.// Конкуренція (Вісник антимонопольного Комітету України). – К.: -2003.- №2.- С. 42-44.
3. Базілінська О. Я. Мікроекономіка : навчальний посібник для вищ. навч. закладів / О. Я. Базілінська, О. В. Мініна. — К. : Центр навч. літ., 2005. — С. 172-177.
4. Білецька А. В. Економічна теорія : Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : навчальний посібник для студ. вищ. закладів / А. В. Білецька, О. В. Білецькийй. — К. : Центр навч. літ., 2005. — С. 381-388.
5. Білорусов О.С. Глобалізація як чинник впливу на розвиток ринків олігополії в Україні // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Освіта і наука в умовах глобальних викликів». – Видавничий центр Кримського інституту бізнесу. – 2008. – С. 115 – 118.
6. Борисенко З.М. Конкурентна політика держави як фактор розвитку економіки України: Монографія. – К.: Таксон, 2004. – 344 с.
7. Буряк П. Ю. Мікроекономіка : навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / П. Ю. Буряк; Львівська державна фінансова академія. — К. : Хай-Тек Прес, 2008. — С. 150-156.
8. Герасименко А. Організаційно-економічний інструментарій виявлення практики колективного домінування на олігопольних ринках України / А. Герасименко // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 7. — С. 156-160.
9. Герасименко А. Організаційно-економічний інструментарій виявлення практики колективного домінування на олігопольних ринках України // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 7. — С. 156-163
10. Звіт Антимонопольного комітету України за 2007 — 2009 роки. — К., 2009.
11. Конкурентоспроможність національної економіки / За ред. д-ра екон. наук Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2005. – 582 с.
12. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.
13. Костусев А.А. Конкурентная политика в Украине. – К.: КНЕУ, 2004. – 310 с.
14. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.
15. Лозовик Ю. Моделювання поведінки олігополістів з використанням інструментарію теорії динамічних систем // Економіст. — 2007. — № 11. — С. 61-65
16. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук’янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.
17. Повещенко Г.П. Модель цінової динаміки олігопольного ринку // Системні дослідження та інформаційні технології. — 2007. — № 1. — С. 109-119
18. Стеблій Г. Я. Мікроекономіка : навчальний посібник / Г Я. Стеблій. — К. : Фірма «ШКОС», Центр навч. літ., 2007. — С. 200-207.
19. Тарасевич В. М., Пєрова О. А. Міжнародна економіка: навч. посіб. / за ред. д-ра екон. наук, проф. А. О. Задої та д-ра екон. наук, проф. В. М. Тарасевича; Дніпропетр. ун-т економіки та права / А. О. Задоя (ред.), В. М. Тарасевич (Ред.). — Д. : Вид-во ДУЕП, 2010. — 339 с.
20. Точилін В.О., Венгер В.В. Формування функціонально ефективної моделі ринку: конкуренція та бар’єри, ринкова влада і державне регулювання // Актуальні проблеми економіки. –2009.– №2. – С. 23–38.